“Все (не) закінчиться до Різдва”․ Чому світ палає, а війни стають довшими і жорстокішими

У світі сотні заморожених чи напівзаморожених збройних конфліктів, які час від часу переходять у гарячу фазу. І якщо про агресію Росії проти України ми говоримо щодня, то що ж відбувається у решті світу? Нові авторитетні дослідження свідчать про те, що в 2023 році, в тих чи інших фазах, тривають 183 регіональні та місцеві конфлікти. І лише вдумайтеся, це є найвищим показником за останні три десятиліття.

24 Канал на основі аналізу дослідницьких центрів зі Сполученого Королівства, Німеччини та США підбиває підсумки 2023 року в контексті конфліктів і війн у всьому світі.

“Все (не) закінчиться до Різдва”: чому війни у світі не припиняться

“Все закінчиться до Різдва” – саме ця штучна чи вигадана ІПСО часів початку XX століття стала одним із тих “пророцтв” в історії, над яким ще довго глузували. Щоправда, з гірким присмаком. Що цікаво, запустили її майже одночасно в Лондоні, Парижі, Берліні, Санкт-Петербурзі та інших містах Європи, після того, коли вибухнула Перша світова війна в серпні 1914 року.

Наївні оптимісти базували свої прогнози на нещодавньому досвіді: нібито “Європа не страждала від тривалих великих конфліктів після падіння Наполеона, століттям раніше”. Проте, як відомо, жахлива й кривава бійня, що розпочалася із вторгнення Австрії в Сербію, тривала довгі чотири роки і забрала близько 20 мільйонів життів аж до перемир’я 1918 року.

Саме цей лозунг видається нам доволі актуальним у 2023 році, в XXI столітті.

Важливо! Міжнародний інститут стратегічних досліджень (МІСД) у Лондоні опублікував останнє видання свого авторитетного щорічного дослідження збройних конфліктів, і там, на жаль, нема жодних позитивних пророцтв про мир на свята чи в наступному році.

Дослідження малює похмуру картину зростання насильства в багатьох регіонах, а також війн, що хронічно не піддаються припиненню. У дослідженні, що стосується регіональних конфліктів, а не протистояння між Китаєм, Росією, США та їхніми союзниками, зафіксовано 183 конфлікти станом на 2023 рік, що є найвищим показником за останні три десятиліття.

Хоча світові нібито й не загрожує велика світова війна, як у 1914 – 1918 та 1939 – 1945 роках, напруга зростає, насамперед у відносинах між США та Китаєм, як двома глобальними гравцями.

Конфлікти у 2023 році / за посиланням можна поскролити часові межі, а також кількість біженців, які постраждали від війн

Однією з головних причин, чому Європа вступила у війну в 1914 році, є те, що жоден із великих гравців не був настільки наляканий, наскільки мав би бути, війною, як найвищою людською катастрофою. Після століття, протягом якого континент пережив кілька воєн, занадто багато державних діячів розглядали війну як прийнятний для використання інструмент політики, що виявилося катастрофічною помилкою,
– написав відомий британський історик, письменник та журналіст Макс Гастінгс у своїй колонці для Bloomberg.

Збройних конфліктів може стати більше, а їхня інтенсивність зростатиме

Російський диктатор Путін поділяє оманливу ідею, яку описав Гастінгс. Його агресія проти Грузії у 2008 році, окупація Криму у 2014, а у 2022 повномасштабне вторгнення в материкову Україну свідчать про хибне сприйняття ризиків міждержавного насильства.

Ба більше, він стає все впевненішим і нахабнішим на тлі того, як американська і європейська підтримка України починає слабшати. Диктатор зараз щиро переконаний і вірить у те, що він і його народ сильніші за Захід, який “нібито занепадає”.

Важливо! Дослідники МІСД переконані, що будь-яка перспектива врегулювання конфлікту повинна залежати від отримання Києвом “гарантій безпеки, що забезпечать майбутню територіальну цілісність України від зовнішньої агресії”.

Вторгнення Путіна в Україну все-таки відрізняється від більшості конфліктів у світі. Це пряма спроба однієї держави завоювати іншу та силою вкрасти її територію.

Натомість більшість сучасних збройних конфліктів складніше зрозуміти. Зазвичай це громадянські війни, хоча чимало з них пов’язані з іноземним втручанням. Вони здебільшого відбуваються в бідних країнах і спричиняють мільйони смертей, скільки саме навіть важко підрахувати. Набагато більше людей гине від голоду чи хвороб, спричинених війною, ніж від куль та осколків.

Поки увага зосереджена на суперництві великих держав між США та Китаєм, конфлікти в решті світу загострюються. За останнє десятиліття кількість людей, які були змушені покинути свої домівки, подвоїлася, досягнувши приблизно 100 мільйонів.

Кількість біженців у світі невпинно зростає / інфографіка The Economist

Де у 2024 році можуть спалахнути нові війни та конфлікти?

Варто відзначити, що прикордонні зіткнення відбуваються по всьому світу, з яких спроба Росії захопити Україну є все ж найбільш руйнівною.

• Наразі досі невідомо, як далеко лідер Китаю Сі Цзіньпін готовий поширити власну агресію в Південнокитайському морі насамперед на Тайвань. 2024 рік розпочнеться з виборів на Тайвані. Доля цього острова буде однією з головних причин боротьби між США та Китаєм, яке різко загострилося в останні роки. Конфронтація між Тайванем та Китаєм може посилитися в залежності від результатів виборів.

Однак справжня війна у 2024 році є малоймовірною, а збереження наразі статус-кво є вигідним усім зацікавленим сторонам.

Китай поки не цікавить війна на знищення (якщо вона не буде короткою й блискавичною). Та, схоже, в Пекіна поки не достатньо засобів і сил, щоб здійснити саме таку операцію. Товариш Сі ще мусить підготувати економіку до війни, зменшити залежність від Заходу – як технологічну, так і економічну, щоб зменшити вплив імовірних санкцій.

Попри все, Тайвань посилює свою військову підготовку / фото Daniel Ceng / AP

• Також існує серйозна загроза, що спустошення Ізраїлем Гази, після жахливих звірств ХАМАС 7 жовтня, прискорить ще масштабнішу та запеклішу війну на Близькому Сході.

Схоже, що ймовірно антитерористичний рейд Ізраїлю на Західному березі річки Йордан та розширення театру війни, може стати останньою краплею для великого конфлікту на Близькому Сході. Вибух може статися як під час війни, так і через її результати, які можуть влаштувати, або ж ні ту чи іншу сторону.

З конфліктом між Ізраїлем та ХАМАС пов’язане й протистояння в Червоному морі, де проходить один із найважливіших торгових шляхів між Європою та Азією.

Атаки хуситів на міжнародні торгові судна в Червоному морі та “Браму скорботи” (як ще називають Баб-ель-Мандебську протоку) між Азією та Африкою, можуть серйозно вдарити по світовій торгівлі та підняти ціни на нафту та інші ресурси. Але й можуть зашкодити Росії. Адже Суецький канал є основною транспортною артерією для російської нафти, яку нині активно закуповує Індія. Та чи готові в Кремлі потерпіти? Схоже, що так.

Баб-ель-Мандебська протока на мапі / Інфографіка Al Jazeera

Азербайджан відновив свою територіальну цілісність, захопивши регіон Нагірного Карабаху, таким чином спровокувавши втечу понад 100 000 вірменських біженців.

Поки Азербайджан та його старший брат “Туреччина” роздумують над новою анексією, Вірменія отримує чимало військової техніки від давнього союзника – Франції. А також закуповує зброю в Індії, паралельно розбудовуючи відносини зі США та ЄС, бо не вірить у допомогу з боку Росії, яка вже так багато разів “кидала” Вірменію напризволяще.

• Напруга у відносинах між Росією і Грузією досі зберігається, навіть попри лояльну до Кремля владу в Тбілісі. Та й владу, яка їх не влаштовує, грузини, як і українці полюбляють міняти доволі часто.
• Ситуація між Алжиром і Марокко – найгірша, ніж будь-коли в сучасності та може спалахнути будь-якої миті. Між Алжиром та Марокко вже 30 років закриті кордони й фактично відсутня торгівля. Два роки тому Алжир взагалі розірвав дипломатичні відносини з Марокко, звинувативши сусідів у шпигунстві. А в березні цього року лідер Алжиру Абдельмаджид Теббун заявив, що відносини між державами наближаються до “точки неповернення”.

Водночас обидві країни активно озброюються. В закупівлях військової техніки ці держави покладаються на давніх союзників: Марокко на Америку, а Алжир на Росію.

• У Пакистані посилився внутрішній тероризм, а напруга у відносинах з антимусульманським урядом Індії досягла небезпечно високого рівня. Китай та Індія мають спірний кордон майже 3 440 кілометрів, який через зміну течії річок та льодовиків може зміщуватись, що традиційно призводить до військових сутичок.
• Ймовірне також і вторгнення Венесуели до Гаяни з метою анексії багатого на нафту регіону Есекібо, що складає дві третини гаянської території. Конфлікт цілком має перспективу перерости в регіональний, адже Бразилія та Велика Британія не будуть сидіти, склавши руки, й спостерігати за “маленькою” переможною війною Мадуро.
• Не забуваймо і “порохову бочку” на Балканах, про яку, до речі попереджав і президент Володимир Зеленський. Наразі тут найближче до стадії гарячої війни боротьба між Сербією (за якою пильно стежить Росія) і частково визнаним Косовом. Також загострюється ситуація й в нестабільній Боснії та Герцоговині, зі складу якої хоче вийти так звана “Республіка Сербська”.
• Ескалація протистояння між КНДР і Південною Кореєю зростає. Випробування ядерної зброї та ракет, агресивні заяви Кім Чен Ина звучать недвозначно. Попри те, що чимало експертів називають війну малоймовірною, Пхеньян цілком може влаштовувати провокації, результат яких буде непередбачуваним.

Довідково! Інтенсивність конфліктів зростає з року в рік, причому в останньому дослідженні кількість загиблих зросла на 14%, а кількість насильницьких подій – на 28%.

Автори дослідження описують світ, в якому “домінують все більш нерозв’язні конфлікти та збройне насильство на тлі збільшення кількості учасників, складних і перехресних мотивів, глобальних впливів і прискорення зміни клімату”.

На це є кілька правдоподібних причин:

• По-перше, глобальні норми розмиваються. Коли Росія, постійний член Ради Безпеки ООН, нахабно порушила Статут ООН, вторгнувшись в Україну, вбиваючи мирних жителів і викрадаючи дітей, це показало, наскільки ослабли світові табу та правила.
• Коли Китай, ще один постійний член ООН, назвав Путіна “любим другом”, попри звинувачення у воєнних злочинах, це підтвердило, що для деяких світових держав “сила переважає право”, а не навпаки. Це підбадьорює дрібніших авторитарних лідерів та диктаторів. Очевидно, що не варто не дооцінювати нинішню неформальну “вісь зла” – Росія, Іран, КНДР і опосередковано Китай.

Однак безкарність – це ще не вся історія. Інші фактори призводять до того, що конфлікти “стають” глобальнішими, а найголовніше довшими.

Зміна клімату посилює хаос

Дослідники у своїх звітах за 2023 рік також зазначають: “Кліматична криза прискорюється, продовжує діяти як підсилювач першопричин конфліктів, а також інституційної слабкості в нестабільних країнах”.

Вона не є безпосередньою причиною конфлікту, але коли пасовища висихають, пастухи переганяють свою голодну худобу далі, часто зазіхаючи на землі, на які претендують конкуруючі етнічні групи. Це стосується зокрема країн так званого “Глобального Півдня”.

Цікавий факт! Огляд 55 досліджень, проведений Маршалом Берком зі Стенфордського університету та іншими дослідниками, показав, що підвищення місцевої температури на одне стандартне відхилення підвищує ймовірність міжгрупового конфлікту на 11% порівняно з тим, що було б при більш нормальній температурі.

Зміна клімату розпалює боротьбу за воду та землю. Поширюється релігійний екстремізм. Організована злочинність робить найбільш нестабільні держави світу ще більш нестабільними. А конфлікти стають дедалі складнішими для розуміння, а тим більше для вирішення.

Зміна клімату у 2023 році / інфографіка Сlimatecentral.org в найспекотніший місяць на Землі

Парамілітарні злочинні групи та авторитарні диктатори стають агресивнішими, а демократії об’єднуються

Міжнародний комітет Червоного Хреста налічує 459 озброєних груп, діяльність яких викликає “гуманітарне занепокоєння”, а під їхнім повним або частковим контролем перебувають 195 мільйонів людей. Більшість із цих груп мають достатній вплив на місцевому чи регіональному рівні, щоб стягувати податки та надавати певні державні послуги. Влада визнаних національних урядів не поширюється на значні території світового суходолу.

Дедалі наполегливіша політика авторитарних держав, зокрема, Китаю, Росії, Ірану, навіть Туреччини та країн Перської затоки “є однією з головних причин занепаду традиційних процесів врегулювання конфліктів і встановлення миру”, вважають дослідники. Ці держави часто підтримують авторитарні режими, одне одного та нехтують фундаментальними принципами міжнародного гуманітарного права.

Ситуація ускладнюється тим, що “розрив між Росією і західними державами став нездоланним, а взаємодопомога союзників стала стратегічним імперативом”. Іншими словами, демократії відчувають себе все більш зобов’язаними шукати друзів скрізь, де вони можуть їх знайти.

Тим часом у багатьох країнах Південної та Центральної Америки злочинні мілітаризовані групи набувають все більшої влади над державою. Так звана війна з наркотиками, що ведеться урядами багатьох країн протягом десятиліть, мало впливає як на виробництво, так і на ланцюги постачання.

У багатьох регіонах, як зазначають дослідники, ця боротьба лише спровокувала парамілітарні групи озброюватися все смертоноснішою зброєю, що здебільшого ввозиться контрабандою зі США.

Бойові дії та протистояння армії проти наркокартелів у Мексиці / Фото AP México

На значній території величезної Мексики верховенство права, фактично, взагалі відсутнє.

В Євразії чимало конфліктів зумовлені територіальними суперечками, що тягнуться з часів розпаду Радянського Союзу, і, перш за все, відмовою Москви визнати наслідки – право вільних держав на суверенітет і незалежність.

Територія України, де ведуться бойові дії, що й не дивно, все ще залишається найнебезпечнішим місцем на планеті.

Водночас російсько-українська війна змінює регіональну і глобальну безпеку та економічний порядок,
– зазначають дослідники.

У Сирії російська інтервенція з 2015 року забезпечила виживання кривавого тирана Башара Асада, який переліз через гори трупів, щоб здобути визнання багатьох арабських держав. Тим часом Ірак все ще роздирають протиріччя між сунітами та шиїтами.

Дослідження МІСД було проведене до кривавих подій в Ізраїлі два місяці тому й того, що сталося після них, але воно фіксує зростання напруги, спричинене екстремістами, включаючи збройний рух поселенців на Західному березі річки Йордан:

Ці нові цикли насильства в Ізраїлі та на окупованих територіях спонукають до спекуляцій про нову Інтифаду.

Тим часом Сирію, М’янму, Мексику, Ірак і навіть подекуди Бразилію також роздирають збройні місцеві конфлікти. У Нігерії, до прикладу, від насильства, переважно від рук джихадистів, загинуло понад 10 000 людей, а в Сомалі – понад 9 000.

Кількість біженців, переміщених війною, приголомшує: понад шість мільйонів у Сирії, п’ять мільйонів в Афганістані, мільйон у М’янмі.

“Епоха безкарності” посилює слабкість ООН

Що стосується сил для стримування чи придушення насильства у світі, то понад 70 000 військовослужбовців носять блакитні берети Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів, переважно в Африці та на Близькому Сході, зокрема, в Південному Судані та Центральноафриканській Республіці. Протягом десятиліть вони також були розгорнуті на Кіпрі та в Південному Лівані.

У 2014 – 2017 роках загальна чисельність сил ООН досягла свого піку в 100 000 осіб. До прикладу, в Малі джихадисти вбили 300 співробітників ООН за десять років.

Водночас колишній генеральний секретар Пан Гі Мун у 2014 році справедливо зазначив, що миротворці розміщені “там, де немає миру, який потрібно підтримувати”.

• На тлі нового гострого геополітичного протистояння між великими державами вплив ООН зменшився.
• У Раді Безпеки ООН Китай, Росія і США неодноразово накладають вето на декларовані цілі один одного або, принаймні, змушують один одного відмовитися від будь-якої перспективи отримати мандат в тій чи іншій ситуації.
• Заручником такої ситуації є й Україна. Наша держава справедливо наполягає на реформуванні організації та виключенні країни-агресорки зі списку постійних членів РБ ООН.

Авторитарні держави категорично відкидають доктрину про те, що ООН має право втручатися в держави, де порушуються права людини. Згадаймо, як російські найманці з ПВК “Вагнер” брали участь у масових вбивствах цивільного населення в Малі, а згодом Москва й Пекін домоглися прискорення виведення військ ООН до кінця року.

Очевидно, що до тих пір, поки напруга між наддержавами не стане менш домінуючою в геополітиці, що малоймовірно, здатність ООН ефективно втручатися в конфлікти продовжуватиме знижуватися.

Глобальним зусиллям зі сприяння миру заважає той факт, що два члени ООН, які мають право вето, є серійними порушниками прав людини (Росія та Китай), які заперечують проти втручання у внутрішні справи режимів, заляпаних кров’ю.

• За останнє десятиліття Росія використовувала своє право вето в ООН понад 20 разів, блокуючи різноманітні резолюції, які, до прикладу, засуджували режим Асада в Сирії, розслідували воєнні злочини на Балканах і, звичайно ж, захищали суверенітет України.
• Китай прийняв дев’ять. США – три, в основному для захисту Ізраїлю; Франція та Великобританія – жодного. У 2001 – 2010 роках, коли імперські амбіції Путіна були більш обмеженими, а Сі Цзіньпін ще не був при владі, Росія наклала лише чотири вето; Китай – два.

Минулого року Генеральна асамблея ООН ухвалила пропозицію Франції призупинити дію вето, коли відбуваються масові звірства, але вона не пройшла повз криваву руку Путіна, який наклав вето.

Світ вступає в те, що сучасні дослідники називають “епохою безкарності”.

Забудьте про твердження, що майбутні війни будуть короткими

Частково через це збройна боротьба стає все довшою. Іскандер Рехман, співробітник Центру Генрі Кіссінджера при Університеті Джона Гопкінса, нещодавно опублікував книгу, в якій стверджує, що “США та їхні союзники повинні припинити розробляти політику і стратегію, виходячи з припущення, що майбутні війни будуть короткими“.

Китайські та американські переваги напрочуд схожі – обидві сторони віддають перевагу завдавати ударів першими та контролювати ініціативу,
– наголошує дослідник.

Він вважає, що це не буде життєздатним процесом у майбутньому, а величезна економічна вага Китаю і США призведе до того, що конфлікт між ними затягнеться на багато місяців, можливо, років і навіть десятиліть.

Середня тривалість конфліктів у світі зростає / інфографіка The Economist

Ця модель для Заходу вимагає створення стратегічних запасів озброєнь і боєприпасів у масштабах, які наразі навіть не уявляються стратегами в Білому домі.

Досвід України переконливо доводить, що Рехман, чиє дослідження було підтримане надзвичайно впливовим Управлінням мережевих оцінок Пентагону, має рацію. Нинішні стратеги США, схоже, плутають планування перемоги в одній битві або обмеженій кампанії з вимогами затяжного конфлікту.

Автор цитує французьку історію Столітньої війни 14 століття між Англією і Францією, яка, на його думку, пропонує шаблон для конфлікту між наддержавами 21 століття.

Тимчасові перемир’я або навіть мирні договори між монархіями, що ворогують, лише “давали можливість протагоністам перевести подих” і переозброїтися для наступного раунду війни.

У книзі Рехмана під цікавою назвою “Планування затягування” стверджується, що якщо Захід, а це головним чином США, хоче стримати війну, “йому потрібно буде здійснити неймовірні зусилля зі створення і закупівель зброї, одночасно заохочуючи до цього ще більш атрофованих в промисловому відношенні союзників в Європі та Азії”.

До слова, Макс Гастінгс переконаний, що Рехман має рацію, але скептично ставиться до того, що внутрішня політика США, що безумовно наразі сприяє дисфункції та загрожує паралічем у Вашингтоні, послабить здатність Америки ефективно діяти. Адже США досі є лідером Заходу, і це роль, яку Білий дім так навдивовижу виконує вже протягом 70 років.

На жаль, наразі не існує позитивних новин для наступного 2024 року, якщо говорити про тліючі чи гарячі конфлікти у світі. Чи буде цей рік складнішим і чи палатиме яскравіше? Схоже, що однозначно так. І, повертаючись до фрази, з якої ми починали, “війна (не) закінчиться до Різдва” (нинішнього чи наступного) – вона лишається актуальною і для майбутніх місяців, а то й років.

Кількість країн світу

Відповідь на, здавалося б, просте географічне запитання «Скільки країн?» полягає в тому, що це залежить від того, хто робить підрахунок. Організація Об’єднаних Націй, наприклад, визнає 251 країну та територію .   Проте Сполучені Штати офіційно визнають менше ніж 200 націй.   Зрештою, найкращою відповіддю є те, що у світі є 196 країн . Ось чому.

Держави-члени ООН

Організація Об’єднаних Націй налічує 193 держави -члени .  Цю загальну кількість часто називають неточною як фактичну кількість країн у світі; це неточно, тому що є ще два учасники з обмеженим статусом. Як Ватикан (офіційно відомий як Святий Престол), який є незалежною державою, так і Палестинська адміністрація, яка є квазіурядовим органом, отримали статус постійного спостерігача в ООН. Ці дві організації можуть брати участь у всіх офіційних заходах ООН, але не можуть голосувати в Генеральній Асамблеї. 

Подібним чином деякі країни чи регіони світу проголосили свою незалежність і визнані більшістю держав-членів ООН, але не є частиною ООН. Одним із таких прикладів є Косово, регіон Сербії, який проголосив незалежність у 2008 році.

Нації, визнані Сполученими Штатами

Сполучені Штати офіційно визнають інші країни через Державний департамент. Станом на березень 2019 року Державний департамент визнав 195 незалежних країн світу.   Цей список відображає політичний порядок денний Сполучених Штатів Америки та їхніх союзників.

На відміну від ООН, Сполучені Штати підтримують повні дипломатичні відносини з Косово та Ватиканом. Однак у списку Державного департаменту не вистачає однієї країни, яка повинна бути в ньому.

Нація, якої немає

Острів Тайвань , офіційно відомий як Республіка Китай, відповідає вимогам статусу незалежної країни або держави. Проте всі, крім кількох країн, відмовляються визнавати Тайвань незалежною державою. Політичні причини цього сягають кінця 1940-х років, коли Китайська Республіка була витіснена з материкового Китаю комуністичними повстанцями Мао Цзе Дуна, а лідери РПЦ втекли на Тайвань. Комуністична Китайська Народна Республіка стверджує, що має владу над Тайванем, і відносини між островом і материком були напруженими.

Фактично Тайвань був членом ООН (і навіть Ради Безпеки ) до 1971 року, коли материковий Китай замінив Тайвань в організації. Тайвань, економіка якого є 29-ю у світі, продовжує наполягати на повному визнанні іншими країнами. Але Китай з його зростаючим економічним, військовим і політичним впливом значною мірою зміг сформувати діалог з цього питання. У результаті Тайвань не може вивішувати свій прапор на міжнародних заходах, таких як Олімпійські ігри, і в деяких дипломатичних ситуаціях має називатися Китайським Тайбеєм.

Території, колонії та інші ненації

Десятки територій і колоній іноді помилково називають країнами, але вони не враховуються, оскільки ними керують інші країни. Місця, які зазвичай плутають як країни, включають Пуерто-Ріко , Бермудські острови, Гренландію, Палестину та Західну Сахару. Компоненти Сполученого Королівства (Північна Ірландія, Шотландія , Уельс і Англія ) також не є повністю незалежними країнами, хоча вони користуються певним ступенем автономії. Якщо включити залежні території, Організація Об’єднаних Націй визнає загалом 241 країну та територію.

Отже, скільки існує країн?

Якщо ви використовуєте список визнаних держав Державного департаменту США, а також включаєте Тайвань, у світі є 196 країн. Стільки ж буде досягнуто, якщо врахувати членів ООН з правом голосу, двох її постійних спостерігачів і Тайвань. Ось чому 196 є, мабуть, найкращою поточною відповіддю на це запитання.

1. « Список країн/регіонів ». Об’єднані Нації.
2. «Незалежні держави у світі – Державний департамент Сполучених Штатів». Державний департамент США.
3. « Держави-члени.Організація Об’єднаних Націй .