Про союз Сталіна і Гітлера. Фатальний серпень 1939 року

Москва, 23 серпня 1939 року. Цього дня був підписаний Договір про ненапад міністрами закордонних справ Німеччини та СССР, Йоахімом фон Ріббентропом (зліва) і В’ячеславом Молотовим (праворуч). Присутність Йосипа Сталінf (в центрі) підкреслює важливість підписання договору

Кожного року у серпні історики згадують пакт Молотова-Ріббентропа: як так вийшло, що у 1939 році все таки зійшлись Сталін із Гітлером, чи було це необхідним? Чи мав Сталін рацію, коли він пішов на цю угоду? Чи змінився б хід історії, якщо б Сталін не підписував би угоди із нацистською Німеччиною? Про це в інтерв’ю для Радіо Свобода поділився своїми міркуваннями російський журналіст Леонід Млечін.

– Сталіна звеличують, вважають укладення пакту дуже мудрим вчинком. Він, мовляв, відклав війну і дав підготуватися. Та ми повинні зафіксувати, що ні, він, навпаки, не дозволив у більш вигідних умовах протистояти нацистській Німеччині.

Якби Сталін у 1939 році відмовив Гітлеру в підтримці, якби Сталін твердо виступив на стороні Польщі, можливо, Гітлер не наважився б напасти на Польщу

Якби Сталін у 1939 році відмовив Гітлеру в підтримці, якби Сталін твердо виступив на стороні Польщі, можливо, Гітлер не наважився б напасти на Польщу.

А якби він не зважився напасти на Польщу, як би він потім напав на Радянський Союз?

Вся історія могла б піти інакше, якби радянські керівники керувалися здоровим глуздом. Але цього не було

Військова кампанія в Польщі тривала три тижні – це було стільки, скільки потрібно було Червоній армії для того, щоб розвернутися. Значить, перш ніж напасти на нас, він повинен був подолати територію Польщі. Тобто, вся історія могла б піти інакше, якби радянські керівники в ту пору були в змозі тверезо оцінювати те, що відбувається, якщо б вони керувалися здоровим глуздом. Але цього не було.

– Чим тоді намагалися пояснити громадянам СРСР ось цю необхідність у новій дружбі і любові з Німеччиною, і ось цьому пакті? Чим вони його мотивували, перше питання – для себе, і друге – для своїх громадян?

Вранці 24 серпня відкрили «Правду» і з подивом прочитали, що в Кремлі підписаний пакт. Це було повною несподіванкою. Тому що всі знали, що в Німеччині при владі фашисти, нацисти

– Пропаганда змінилася за один день. Вранці 24 серпня відкрили «Правду» і з подивом прочитали, що в Кремлі підписаний пакт.

Це було для людей повною несподіванкою. Тому що всі знали, що в Німеччині при владі фашисти, нацисти, люди, які вбивали комуністів, люди, з якими воювали в Іспанії, і протягом багатьох років це було вбито в голову, і ніхто щодо природи німецького режиму не сумнівався. Але просто раз влада сказала так, значить так. Єдине, що, як завжди було присутнє: слава Богу, значить, не буде війни. Радянські люди не дуже зрозуміли, що сталося насправді.

Йосиф Сталін (другий ліворуч), міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов (ліворуч) та міністр закордонних справ нацистської Німеччини Йоахім фон Ріббентроп (крайній праворуч) під час укладання пакту Молотова-Ріббентропа. Москва, 23 серпня 1939 року

– А тоді для росіян чим пояснювалася необхідність нової дружби Сталіна та Гітлера?

– Вона повинна була бути завжди, тому що у нас давні історичні зв’язки, нас намагалися роз’єднати тільки наші вороги. Зараз разом ми будемо домагатися порядку в Європі, будемо домагатися справедливого життєвого устрою на території європейській. Ми разом спільно зараз будемо творити добро. Приблизно так це звучало.

– Давайте ми повернемося до моменту самого підписання. Як ви визначаєте той період, в який «клацнуло», дозріло це рішення – це початок серпня, або ж це лист Ріббентропа від 17 серпня, коли були сформульовані пропозиції послу про підписання такого документа?

– «Клацнуло» ще давно насправді. У 1938 році Сталін відправив торговому представнику в Німеччині Давиду Канделакі, людині, яку він приймав 18 разів із завданням налагодити відносини з Німеччиною (більше ніхто з працюючих за кордоном наших представників так часто не удостоювався аудієнції у вождя). Той дуже старався, і нічого не виходило. У лютому 1939 року Сталін на 18-му з’їзді звертається фактично до Німеччини, що немає ніяких між нами нерозв’язних проблем, і чекає відповідного сигналу. А там в Берліні взагалі навіть не помітили цього.

– Тобто ініціатива, ви вважаєте, була радянською?

Посол Шуленбург весь час писав у Берлін, що Радянський Союз пропонує політичний діалог. Все змінилося влітку 1939 року, коли Гітлер ухвалив тверде рішення напасти на Польщу

– Звичайно. Посол Шуленбург був прихильником зближення двох країн, доклав для цього колосальні зусилля, весь час писав у Берлін, що Радянський Союз пропонує політичний діалог. А Молотов, розмовляючи з ним, знову і знову говорить, що ми готові до політичного діалогу. У Берліні відповідь теж була, мовляв, оскільки ми не відрізняємо політику Радянського Союзу від Комінтерну, то розмовляти нам нема про що. Все змінилося влітку 1939 року, коли Гітлер ухвалив тверде рішення напасти на Польщу.

– Тоді й знадобився Радянський Союз…

– Не просто знадобився, все залежало від позиції Радянського Союзу. Якщо Радянський Союз прийде на допомогу Польщі, тоді всі плани рухнуть. Гітлер розумів, що цю війну він не виграє. Тому йому конче був потрібен нейтралітет Радянського Союзу. Ось тоді починається інтенсивна кампанія, мовляв, ми готові, просто запрошують наших представників, посол тут напрошується до Молотова: ми готові до будь-якого політичного діалогу, до вирішення будь-яких проблем. Ось це найголовніше. Що потрібно було Гітлеру – зрозуміло, а ось що Сталіну було потрібно – це головне питання.

Сталін спостерігав і думав: якщо у цього все виходить, чому ми не можемо відновити кордони Російської імперії. З Гітлером можна просто домовитися

Звичайно, аналізувати рушійні мотиви Сталіна дуже важко,, тому що він ніколи і ні з ким не був відвертим, його прагнення ніде не зафіксовані. Тому ми можемо спиратися тільки на те, що було потім зроблено, вважаючи, що це і є реалізація його прагнень. Можна припустити, що Сталін з цікавістю спостерігав за діями Гітлера в Європі. Гітлер, не маючи ніяких ресурсів, отримував абсолютно все, чого він хотів. Повернув собі Рейнську область, приєднав собі Судети, ліквідував Чехословаччину, приєднав Австрію. Все, чого ця людина хотіла, він домагався. Хваткий, умілий.

Сталін спостерігав і думав: а ми що чимось гірші? Якщо у цього все виходить, чому ми не можемо відновити кордони Російської імперії в такому вигляді, в якому вони були? Цей, дивіться, все повертає, що втратив в результаті Першої світової війни, а чому нам цього не зробити? І питання: а хто міг Сталіну це дати? Чи можлива була домовленість з англійцями і французами про приєднання Балтики? Смішна думка – адже британський парламент повинен голосувати. А з Гітлером можна просто домовитися.

Англійська карикатура 1930-х років: Гітлер і Сталін марширують разом, взуті в один чобіт

– А ми з вами приходимо до досить однозначного висновку, що Сталін підписав з німцями угоду, щоб безперешкодно розширити території Радянського Союзу. А чому в голові у радянської, у російської людини цього немає тепер?

Аморальна політика Сталіна призвела країну до біди, країна розплатилася за його злочини

– Кожній людині, озираючись назад, хочеться бачити себе лицарем без страху і докору… Так і загальнонаціональна пам’ять, пам’ять суспільства – те ж саме. Суспільство виганяє, воно викреслює з національної пам’яті щось неприємне, іноді просто огидне, ти просто не хочеш це пам’ятати. Це одна сторона справи, а є ж і інша. Якщо ти розумієш, що ти зробив щось неймовірне, то ти повинен винести з цього урок. Якщо ти розумієш, що аморальна політика веде до біди, а аморальна політика Сталіна призвела нашу країну до біди, країна розплатилася за його злочини, то ти в подальшому повинен теж цим керуватися, а це неможливо, цього не хочеться. Якщо ти розумієш це, і сьогодні кожен свій крок, і завтра повинен узгоджувати з цим історичним досвідом і пам’ятати, що аморальність, порушення моральних норм в політиці веде до біди.

– А те, що Гітлер хотів знищити Радянський Союз – ця тема існувала в радянській пропаганді до всіх цих переговорів?

– Що він ворог, звичайно, це було присутнє…

Гітлер напав на Радянський Союз не тому, що Москва щось не так зробила, він хотів знищити. Радянський Союз залишався єдиною великою державою на європейському континенті, яка могла скласти конкуренцію, бути суперником і супротивником Німеччини. Розтрощивши Радянський Союз, Гітлер ставав би господарем всього континенту. Крім того, він від душі зневажав Росію і росіян. Відома його расова теорія, згідно з якою, народи, що населяли Радянський Союз, стояли внизу цих сходів, він зневажав, він хотів все це знищити. Він же був щирий у своїх переконаннях, він же був авантюристом, божевільним, але щирим абсолютно негідником – такий рідкісний випадок. Тому він напав би в будь-якому випадку, завжди. Питання в тому, що йому була надана ця унікальна можливість.

– Ми бачимо, що було активне листування, в якій сторони йшли назустріч один одному, вже Молотов поїхав до Берліна, були дуже довгі докладні зустрічі, і в цьому ж 1940 році, не проходить і двох місяців, як з’являється цей план «Барбаросса», цілком таємний, набагато більш секретний, ніж всі ці протоколи, про які досить велика кількість людей знала. В який момент дізнається про це Сталін?

Сталін виходив з того, що поки Гітлер не знищить Англію, він на Радянський Союз не нападе… Сталін намагався зрозуміти, чого Гітлер хоче – нафта, зерно, що він від нас хоче. Сталін чекав від Гітлера ось цих пропозицій

– Про план «Барбаросса» як такий, про це не знали – це було військовим секретом. Але не потрібно знати про наявність такого плану, не потрібно знати його назву. Перекидання військ, їх розквартирування уздовж кордонів було й так достатнім свідченням майбутнього нападу на Радянський Союз. Але Сталін не хотів в це вірити. Навіть я скажу, що Сталін по-своєму був логічним, він пам’ятав, що Німеччина і Гітлер в тому числі ухвалили рішення ніколи більше не вести війну на два фронти, тому Сталін виходив з того, що поки Гітлер не знищить Англію, він на Радянський Союз не нападе… Сталін намагався зрозуміти, чого Гітлер хоче – нафта, зерно, що він від нас хоче. Сталін чекав від Гітлера ось цих пропозицій.

– Але до Сталіна, швидше за все, доносили маніакальну теорію і бажання Гітлера розбити і перемогти Росію, він же про це знав! Чому ж він закривав очі і не хотів вірити?

– Вождю доповідають тільки те, що вождь бажає чути і бачити.

– Тобто, могли ще й не доповісти?

У 1941-му Сталін навіть 22 червня не вірив, що Гітлер напав. Він був впевнений, що це шантаж, що зараз йому пред’являть вимоги Гітлера, він чекав на них.

– Хто ж це піде до Сталіна доповідати те, що Сталін відкидає? Божевільних там точно не було в апараті. Це історія радянської держави – доповідають тільки те, що начальник хоче бачити… У 1941-му Сталін не вірив, навіть 22 червня не вірив, що Гітлер напав. Він був впевнений, що це шантаж, що зараз йому пред’являть вимоги Гітлера, він чекав на них.

– Ми закінчуємо з тим однозначним висновком, з якого починали, про те, що це була стовідсоткова помилка Сталіна і злочин. Але тим не менш, якщо все-таки спробувати змоделювати його дії без цього пакту, яку схему вибудовування відносин на той момент ви вважаєте ідеальною і можливо було б цієї війни не допустити? Могла б бути така схема, яка не допускала б принаймні війни між СРСР і Німеччиною?

– Якби Сталін твердо заявив, що він буде противником будь-якої агресії на території Європи і підтримає жертву агресії, твердо про це заявить, відмовиться в той момент від контактів з Гітлером, я думаю, можливо Гітлер і не наважився б напасти на Польщу.

Оригінал матеріалу – на російськомовному сайті Радио Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Основна інформація про Голокост

Голокост був систематичним, державним переслідуванням і вбивством шести мільйонів європейських євреїв нацистським режимом Німеччини та його союзниками й колабораціоністами. Голокост був триваючим процесом, що відбувався по всій Європі з 1933 по 1945 роки.

• 1 Антисемітизм лежав в основі Голокосту. Антисемітизм, ненависть або упередження до євреїв, був основним принципом нацистської ідеології. Це упередження було також поширене по всій Європі.
• 2 Переслідування євреїв у нацистській Німеччині розвивалося і ставало все більш радикальним між 1933 і 1945 роками. Ця радикалізація завершилася масовим вбивством шести мільйонів євреїв.
• 3 Під час Другої світової війни нацистська Німеччина, її союзники та колабораціоністи вбили майже двох із кожних трьох європейських євреїв, застосовуючи смертельні умов існування, жорстоке поводження, масові розстріли та вбивства з допомогою газу, а також використовуючи спеціально розроблені центри фізичного знищення.

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

Що таке Голокост?

Голокост (1933–1945) був систематичним, спонсорованим державою переслідуванням і вбивством шести мільйонів європейських євреїв режимом нацистської Німеччини та його союзників і колабораціоністів. (1) Меморіальний музей Голокосту США визначає 1933–1945 роки роками Голокосту. Епоха Голокосту почалася в січні 1933 року, коли до влади в Німеччині прийшли Адольф Гітлер і нацистська партія. Він закінчився в травні 1945 року, коли союзні держави перемогли нацистську Німеччину в Другій світовій війні. Голокост також іноді називають «Шоа», що на івриті означає «катастрофа».

Прийшовши до влади в Німеччині, нацисти не відразу почали здійснювати масові вбивства. Однак вони швидко розпочали використовувати уряд для виявлення та виключення євреїв із німецького суспільства. Серед інших антисемітських заходів режим нацистської Німеччини прийняв дискримінаційні закони та чинив насильство проти німецьких євреїв. Впродовж 1933-1945 років нацистські переслідування євреїв ставали все більш радикальними. Ця радикалізація завершилася планом, який нацистські лідери називали « Остаточним розв’язанням єврейського питання». «Остаточне розв’язання» – це організоване та систематичне масове вбивство європейських євреїв. Нацистський німецький режим чинив цей геноцид з 1941 по 1945 роки.

Чому нацисти атакували євреїв?

Нацисти атакували євреїв, тому що нацисти були радикальними антисемітами. Це означає, що вони були упереджені та ненавиділи євреїв. Фактично, антисемітизм був основним принципом їхньої ідеології та основою світогляду.

Нацисти помилково звинувачували євреїв у соціальних, економічних, політичних та культурних проблемах Німеччини. Зокрема, вони звинувачували їх у поразці Німеччини у Першій світовій війні (1914–1918 рр.). Деякі німці були сприйнятливі до цих заяв нацистів. Гнів через поразку у війні, економічні та політичні кризи, що настали внаслідок цього, сприяли посиленню антисемітизму в німецькому суспільстві. Нестабільність Німеччини під час Веймарської республіки (1918–1933 рр.), страх перед комунізмом та економічні потрясіння Великої депресії також зробили багатьох німців більш відкритими для нацистських ідей, включаючи антисемітизм.

Проте нацисти не винайшли антисемітизм. Антисемітизм – це старе і широко поширене упередження, яке набувало багатьох форм протягом історії. У Європі воно сягає давніх часів. У Середньовіччі (500–1400 рр.) упередження щодо євреїв ґрунтувалися насамперед на ранніх християнських віруваннях та мисленні, зокрема на міфі про те, що євреї були відповідальними за смерть Ісуса. Підозрілість і дискримінація, вкорінені в релігійних упередженнях, продовжували існувати в Європі ранньомодерного часу (1400–1800 рр.). У той час лідери значної частини держав християнської Європи ізолювали євреїв від більшості аспектів економічного, соціального та політичного життя. Це виключення сприяло формуванню стереотипів відносно євреїв як аутсайдерів. Як тільки Європа стала більш світською, багато країн усунули більшість юридичних обмежень щодо євреїв. Однак це не спричинило зникнення антисемітизму. Крім релігійного, інші види антисемітизму поширилися в Європі у 18-19 століттях. Ці нові форми включали економічний, націоналістичний та расовий антисемітизм. У 19 столітті антисеміти помилково стверджували, що євреї були відповідальні за багато соціальних і політичних проблем у тогочасному індустріальному суспільстві. Теорії раси, євгеніки та соціал-дарвінізму хибно виправдовували цю ненависть. Нацистські упередження щодо євреїв ґрунтувалися на всіх цих елементах, але особливо на расовому антисемітизмі. Расовий антисемітизм – це ідея, що євреї є окремою і нижчою расою.

Нацистська партія пропагувала особливо жорстоку форму расового антисемітизму. Світогляд партії був зосереджений на расовій приналежності. Нацисти вважали, що світ був поділений на окремі раси і що одні з цих рас перевершують інші. Вони вважали німців членами нібито вищої «арійської» раси. Вони стверджували, що «арійці» були замкнені в боротьбі за існування з іншими, нижчими расами. Крім того, нацисти вважали, що так звана «єврейська раса» була найнижчою і найнебезпечнішою з усіх. За словами нацистів, євреї становили загрозу, яку потрібно було усунути з німецького суспільства. В іншому випадку, нацисти наполягали, що «єврейська раса» назавжди зіпсує і знищить німецький народ. Нацистське визначення євреїв на основі раси включало багатьох осіб, які ідентифікували себе як християни або не сповідували іудаїзм.

Де відбувся Голокост?

Голокост був ініціативою нацистської Німеччини та відбувався по всій Європі, контрольованій Німеччиною та гітлерівською коаліцією. Він торкнувся майже всього єврейського населення Європи, яке в 1933 році налічувало 9 мільйонів людей.

Голокост почався в Німеччині після того, як Адольф Гітлер був призначений канцлером у січні 1933 року. Майже відразу ж режим нацистської Німеччини (який називав себе Третім райхом) виключив євреїв з німецького економічного, політичного, соціального та культурного життя. Протягом 1930-х років режим все більше тиснув на євреїв, щоб вони емігрували.

Але нацистські переслідування євреїв поширилися за межі Німеччини. Протягом 1930-х років нацистська Німеччина проводила агресивну зовнішню політику. Її кульмінацією стала Друга світова війна, яка почалася в Європі в 1939 році. Довоєнна та воєнна територіальна експансія врешті-решт поставила мільйони євреїв під контроль Німеччини.

Територіальна експансія нацистської Німеччини почалася в 1938–1939 роках. За цей час Німеччина анексувала сусідні Австрію та Судетську область та окупувала чеські землі. 1 вересня 1939 року нацистська Німеччина розпочала Другу світову війну (1939–1945 рр.) нападом на Польщу. Протягом наступних двох років Німеччина захопила та окупувала більшу частину Європи, включаючи західні частини Радянського Союзу. Нацистська Німеччина ще більше поширила свій контроль, уклавши союзи з урядами Італії, Угорщини, Румунії та Болгарії. Вона також створила маріонеткові держави в Словаччині та Хорватії. Разом ці країни були європейськими членами Гітлерівської коаліції, до якої також входила Японія.

До 1942 року — внаслідок анексій, вторгнень, окупацій та союзів — нацистська Німеччина контролювала більшу частину Європи та частину Північної Африки. Нацистський контроль приніс жорстоку політику і, зрештою, масові вбивства єврейського цивільного населення по всій Європі.

Нацисти та їхні союзники, а також колабораціоністи вбили шість мільйонів євреїв.

Як нацистська Німеччина, її союзники та колабораціоністи переслідували єврейський народ?

У період з 1933 по 1945 роки нацистська Німеччина, її союзники та колабораціоністи впроваджували широкий спектр антиєврейської політики та активних заходів. Реалізація цієї політики відрізнялася в залежності від місця втілення. Таким чином, не всі євреї пережили Голокост однаково. Але в усіх випадках мільйони людей зазнавали переслідувань лише тому, що їх ідентифікували як євреїв.

На всіх підконтрольних Німеччині та приєднаних територіях переслідування євреїв набувало різноманітних форм:

• Правова дискримінація у формі антисемітських законів . Серед них були Нюрнберзькі расові закони та численні інші дискримінаційні закони.
• Різні форми публічної ідентифікації та виключення. Це включало антисемітську пропаганду, бойкот підприємств, що належать євреям, публічне приниження та обов’язкове маркування (наприклад, єврейська зірка, яку носили як пов’язку або пришивали до одягу).
• Організоване насильство. Найяскравішим прикладом є Кришталева ніч . Були також поодинокі випадки та інші погроми (насильницькі заворушення).
• Фізичне переміщення. Злочинці використовували примусову еміграцію, переселення, вигнання, депортацію та ґеттоїзацію для фізичного переміщення єврейських осіб і громад.
• Інтернування. Злочинці інтернували євреїв до переповнених ґетто, концтаборів та таборів примусової праці, де багато людей померли від голоду, хвороб та інших нелюдських умов.
• Поширені крадіжки та грабежі. Конфіскація майна, особистих речей та цінностей євреїв була ключовою частиною Голокосту.
• Примусова праця . Євреям доводилося виконувати примусові роботи для досягнення воєнних цілей Гітлерівської коаліції або для збагачення нацистських організацій, військового та/або приватного бізнесу.

Внаслідок такої політики загинуло багато євреїв. Проте, систематичне масове вбивство всіх євреїв не було нацистською політикою до 1941 року. Однак, починаючи з 1941 року нацистські лідери вирішили вчинити масове вбивство європейських євреїв. Вони назвали цей план «Остаточним розв’язанням єврейського питання».

Що означало «Остаточне розв’язання єврейського питання»?

Нацистське «Остаточне розв’язання єврейського питання» (« Endlösung der Judenfrage ») було свідомим і систематичним масовим вбивством європейських євреїв. Це був останній етап Голокосту, і тривав він з 1941 по 1945 роки. Хоча багато євреїв було знищено до початку «Остаточного розв’язання», переважна більшість єврейських жертв була вбита саме в цей період.

У рамках «Остаточного розв’язання» Нацистська Німеччина вчинила масові вбивства безпрецедентних масштабів. Існували два основні способи вбивства. Одним із методів був масовий розстріл. Німецькі підрозділи проводили масові розстріли на околицях сіл, містечок і міст по всій Східній Європі. Іншим методом була асфіксія отруйним газом. Операції з отруєння газом проводилися в центрах убивства та за допомогою пересувних газових фургонів.

Масові розстріли

Режим нацистської Німеччини вчинив масові розстріли мирних жителів у безпрецедентних донині масштабах. Після вторгнення Німеччини в Радянський Союз у червні 1941 року німецькі підрозділи почали масово розстрілювати місцевих євреїв. Спочатку ці підрозділи зосереджувались на єврейських чоловіках призовного віку, але з серпня 1941 року вони почали винищувати цілі єврейські громади. Ці розстріли часто відбувалися серед білого дня й на очах місцевих жителів.

Масові розстріли відбувалися в більш ніж 1500 містах, селищах і селах по всій Східній Європі. Німецькі підрозділи, яким було поставлено завдання вбивати місцеве єврейське населення, рухалися по всьому регіону, вчиняючи жахливі вбивства. Як правило, ці підрозділи входили в місто і збирали мирних євреїв. Потім вони відвозили євреїв у заздалегідь визначене місце на околиці населеного пункту. Далі примушували копати братську могилу або відвозили до завчасно підготовлених братських могил. Зрештою, німецькі частини та/або допоміжні підрозділи розстрілювали всіх чоловіків, жінок і дітей у цих ямах. Іноді ці масові вбивства передбачали використання спеціально розроблених пересувних газових фургонів. Зловмисники використовували фургони, щоб задушити жертв чадним газом.

Німці також проводили масові розстріли в спеціальних місцях в окупованій Східній Європі. Як правило, вони розташовувалися поблизу великих міст. Ці об’єкти включали Форт IX у Ковно (Каунас), ліси Румбула і Бікернієкі в Ризі та Малий Тростенець поблизу Мінська. На цих місцях вбивства німці та місцеві колабораціоністи вбили десятки тисяч євреїв з Ковенського, Ризького та Мінського ґетто. Там вони також розстріляли десятки тисяч німецьких, австрійських та чеських євреїв. У Малому Тростенці тисячі жертв були вбиті в газових фургонах.

Серед німецьких підрозділів, які вчинили масові розстріли у Східній Європі були айнзатцгрупи (спеціальні загони СС і поліції), батальйони поліції порядку та підрозділи Ваффен-СС. Німецькі війська ( Вермахт ) надавали матеріально-технічне забезпечення та робочу силу. Деякі частини вермахту також проводили масові вбивства. У багатьох місцях у масових розстрілах брали участь місцеві допоміжні підрозділи, які працювали з есесівцями та поліцією. Ці допоміжні підрозділи складалися з місцевих цивільних, військових та поліцейських.

Близько 2 мільйонів євреїв було вбито в масових розстрілах або в газових фургонах на територіях, захоплених у радянських військ.

Табори смерті

Наприкінці 1941 року нацистський режим почав будувати спеціально розроблені стаціонарні центри вбивства в окупованій німцями Польщі. Англійською мовою центри вбивства іноді називають «таборами знищення» (extermination camps) або «таборами смерті» (death camps). Нацистська Німеччина керувала п’ятьма центрами вбивств: Хелмно, Белжець, Собібор, Треблінка та Аушвіц-Біркенау. Вони побудували ці центри вбивства з єдиною метою – ефективного масового вбивства євреїв. Основним засобом вбивства в таборах смерті був отруйний газ, який випускали в герметичні газові камери або фургони.

Німецька влада за допомогою своїх союзників і колабораціоністів перевозила євреїв з усієї Європи до цих таборів. Свої наміри вони приховували, називаючи транспортування до центрів убивства «акціями з переселення» або «евакуаційним транспортуванням». Англійською мовою їх часто називають «депортаціями» (deportations). Більшість цих депортацій відбувалися потягами. Щоб ефективно транспортувати євреїв до центрів убивства, німецька влада використовувала розгалужену європейську систему залізниць, а також інші засоби транспортування. У більшості випадків залізничні вагони на поїздах були вагонами для худоби або вантажними; в інших випадках це були пасажирські вагони.

Умови на депортаційному транспорті були жахливими. Німецька та колабораціоністська місцева влада силоміць заштовхували євреїв різного віку в переповнені вагони. Їм часто доводилося стояти, іноді цілими днями, поки потяг прибував до місця призначення. Зловмисники позбавляли їх їжі, води, санвузлів, тепла та медичної допомоги. Євреї часто гинули по дорозі від нелюдських умов.

Переважна більшість євреїв, депортованих до центрів убивства, майже відразу після прибуття були отруєні. Деякі євреї, яких німецькі чиновники вважали достатньо здоровими та сильними, були відібрані для примусових робіт.

Моя мама підбігла до мене, схопила мене за плечі і сказала: «Лейбеле, я більше тебе не побачу. Піклуйся про свого брата».
— Лео Шнайдерман описує прибуття в Аушвіц, селекцію та відокремлення від своєї сім’ї.

У всіх п’яти центрах убивства німецькі чиновники примушували деяких єврейських в’язнів допомагати в процесі вбивства. Серед інших завдань цим ув’язненим доводилося перебирати речі жертв та витягувати тіла жертв із газових камер. Спеціальні підрозділи знищували мільйони трупів шляхом масового поховання в палаючих ямах або спалюванням у великих, спеціально розроблених крематоріях.

Майже 2,7 мільйона єврейських чоловіків, жінок і дітей були вбиті в п’яти таборах смерті.

Що таке ґетто і чому німецька влада створювала їх під час Голокосту?

Ґетто були частинами міст або містечок, де німецькі окупанти змушували євреїв жити в тісноті та антисанітарних умовах. Німецька влада часто оточувала ці території стінами або іншими огорожами. Охорона не дозволяла євреям виходити без дозволу. Деякі ґетто існували роками, але інші – лише місяцями, тижнями чи навіть днями як місця утримання до депортації чи вбивства.

Німецькі чиновники вперше створили ґетто в 1939–1940 роках в окупованій німцями Польщі. Два найбільших були розташовані в окупованих польських містах Варшаві та Лодзі. Починаючи з червня 1941 року німецькі чиновники також засновували їх на нещодавно завойованих територіях у Східній Європі після нападу Німеччини на Радянський Союз. Німецька влада, їхні союзники та колабораціоністи також заснували ґетто в інших частинах Європи. Зокрема, в 1944 році німецька та угорська влада створили тимчасові ґетто для централізації та контролю євреїв перед їх депортацією з Угорщини.

Мета ґетто

Німецька влада спочатку створила ґетто для ізоляції та контролю великого місцевого єврейського населення в окупованій Східній Європі. Насамперед вони зосереджували єврейських мешканців з міста та околиць чи регіону. Проте, починаючи з 1941 року німецькі чиновники також депортували євреїв з інших частин Європи (включаючи Німеччину) до деяких із цих ґетто.

Єврейська примусова праця стала центральною ознакою життя в багатьох ґетто. Теоретично, це мало допомогти оплатити адміністрування ґетто, а також підтримати воєнні зусилля Німеччини. Іноді неподалік створювали фабрики та майстерні, щоб використовувати ув’язнених євреїв на примусових роботах. Праця часто була ручною і виснажливою.

Життя в ґетто

Життя в ґетто було жалюгідним і небезпечним. Харчування було мало, а санітарні умови та медичне обслуговування – обмежені. Сотні тисяч людей померли від голоду, небезпечних захворювань, впливу екстремальних температур, а також виснаження від примусової праці. Німці також вбивали ув’язнених євреїв шляхом жорстокого побиття, катувань, свавільних розстрілів та інших форм деспотичного насильства.

Євреї в ґетто прагнули зберегти почуття гідності та спільноти. Школи, бібліотеки, комунальні служби та релігійні установи забезпечували певною мірою зв’язок між мешканцями. Спроби задокументувати життя в ґетто, такі як архів «Онег Шабат» та підпільні фотографії, є потужними прикладами духовного опору. У багатьох ґетто існували також підпільні рухи, які чинили збройний опір. Найбільшим із них було повстання у Варшавському ґетто навесні 1943 року.

Ліквідація ґетто

Починаючи з 1941–1942 рр. німці, їхні союзники та колабораціоністи масово вбивали мешканців ґетто та розпускали адміністративні структури ґетто. Вони назвали цей процес «ліквідацією». Це було частиною «Остаточного розв’язання єврейського питання». Більшість євреїв у ґетто були вбиті в результаті масових розстрілів на місцях вбивств неподалік, або після депортації до центрів убивства. Значна частина центрів убивства навмисно розташовувалися поблизу великих ґетто окупованої німцями Польщі або на легкодоступних залізничних шляхах.

Хто був відповідальний за впровадження Голокосту та «Остаточного розв’язання єврейського питання»?

Багато людей були відповідальними за впровадження Голокосту та «Остаточного розв’язання єврейського питання».

Адольф Гітлер надихав, наказував, схвалював і підтримував геноцид європейських євреїв на найвищому рівні. Однак Гітлер діяв не сам. Він також не виклав точного плану реалізації «Остаточного розв’язання єврейського питання». Саме інші нацистські лідери безпосередньо координували, планували і реалізували масове вбивство. Серед них були Герман Герінг, Генріх Гіммлер, Райнгард Гейдріх, Адольф Айхман.

Проте мільйони німців та інших європейців брали участь у Голокості. Без їхньої участі геноцид єврейського народу в Європі був би неможливим. Нацистські лідери спиралися на німецькі установи та організації, інші сили Гітлерівської коаліції, місцевих чиновників та установи, а також окремих осіб.

Німецькі установи, організації та окремі особи

Нацистські лідери покладалися на багато німецьких установ та організацій, які допомагали їм здійснити Голокост. Члени нацистських організацій ініціювали та проводили багато антиєврейських акцій до та під час Другої світової війни. Ці організації включали нацистську партію, СА (штурмовики або коричневі сорочки) і СС ( шутцстаффель , ескадрилью захисту). Коли почалася війна, СС та її поліцейські філії стали особливо смертоносними. Члени Служби безпеки (СД), гестапо , кримінальної поліції (Крипо) та Поліції порядку відігравали особливо активну і смертоносну роль у масовому вбивстві євреїв Європи. Інші німецькі установи, які брали участь у виконанні «Остаточного розв’язання єврейського питання», включали німецьких військових, німецьку національну залізницю та систему охорони здоров’я, німецьку державну службу та систему кримінального правосуддя, німецькі підприємства, страхові компанії та банки.

Як члени цих установ, незліченна кількість німецьких солдатів, поліцейських, державних службовців, юристів, суддів, бізнесменів, інженерів, лікарів та медсестер вирішили здійснювати політику режиму. Прості німці також брали участь у Голокості різними способами. Деякі німці раділи, коли євреїв били або принижували. Інші засуджували євреїв у непокорі расистським законам і правилам. Багато німців купували, забирали або грабували речі та майно своїх сусідів-євреїв. Участь цих німців у Голокості, серед інших факторів, була мотивована ентузіазмом, кар’єризмом, страхом, жадібністю, власними інтересами, антисемітизмом та політичними ідеалами.

Ненімецькі уряди та установи

Нацистська Німеччина не сама вчинила Голокост. Вона розраховувала на допомогу своїх союзників і колабораціоністів. У цьому контексті «союзники» означають країни Гітлерівської коаліції, які офіційно були союзниками нацистської Німеччини. «Колабораціоністи» —режими та організації, які офіційно або напівофіційно співпрацювали з німецькою владою. Серед союзників і колабораціоністів нацистської Німеччини були:

• Європейські держави Гітлерівської коаліції та інші колабораціоністські режими (наприклад, Режим Віші у Франції). Ці уряди прийняли власне антисемітське законодавство та підтримували німецькі цілі.
• Підтримувані Німеччиною місцеві чиновники, особливо місцева поліція. Ці організації допомагали зібрати, інтернувати та депортувати євреїв навіть у країнах, які не були союзними з Німеччиною, як-от Нідерланди.
• Місцеві допоміжні підрозділи, що складаються з військових, поліцейських та цивільних осіб. Ці підтримувані Німеччиною загони брали участь у масових вбивствах євреїв у Східній Європі (часто добровільно).

Терміни «союзники» та «колабораціоністи» також можуть відноситися до осіб, пов’язаних із цими урядами та організаціями.

Окремі особи по всій Європі

По всій Європі люди, які не мали жодної державної чи інституційної належності та не брали безпосередньої участі у вбивствах євреїв, також зробили свій внесок у Голокост.

Одна з найжахливіших дій сусідів, знайомих, колег і навіть друзів – це доноси на євреїв владі нацистської Німеччини. Незліченна кількість людей приймала рішення зробити це. Вони розкривали схованки євреїв, викривали фальшиві християнські документи євреїв та іншими способами виявляли євреїв перед нацистськими чиновниками. Цим вони прирікали євреїв на смерть. Мотивації цих людей були різноманітними: страх, особистий інтерес, жадібність, помста, антисемітизм, політичні та ідеологічні переконання.

Окремі люди також отримали прибуток від Голокосту. Неєвреї інколи переїжджали в будинки євреїв, захоплювали підприємства, які належали євреям, і крали майно та цінності євреїв. Це було частиною масових крадіжок і пограбувань, які супроводжували геноцид.

Найчастіше люди вносили свій внесок у Голокост через бездіяльність та байдужість до тяжкого становища своїх сусідів-євреїв. Іноді таких людей називають сторонніми спостерігачами.

Хто були інші жертви нацистських переслідувань і масових вбивств?

Голокостом називається систематичне державне переслідування та вбивство 6 мільйонів євреїв. Однак постраждали також мільйони інших жертв нацистських переслідувань і вбивств. У 1930-х роках режим націлювався на низку уявних внутрішніх ворогів у німецькому суспільстві. Оскільки під час Другої світової війни нацисти розширили свої дії, мільйони інших європейців також зазнали нацистської жорстокості.

Нацисти відносили євреїв до категорії пріоритетного «ворога». Проте вони також націлювалися на інші групи як на загрозу здоров’ю, єдності та безпеці німецького народу. Перша група, на яку був спрямований нацистський режим, складалася з політичних опонентів. Серед них були посадовці та члени інших політичних партій, а також профспілкові активісти. З-поміж політичних опонентів також були люди, яких просто підозрювали у опозиційності чи критиці нацистського режиму. Першими до нацистських концтаборів потрапили політичні вороги. Свідки Єгови також перебували у в’язницях і концтаборах. Їх заарештовували за те, що вони відмовлялися присягнути на вірність уряду або служити в німецькій армії.

Нацистський режим також переслідував німців, діяльність яких була визнана шкідливою для німецького суспільства. До них належали чоловіки, яких звинувачували у гомосексуальності, особи, обвинувачені як професійні злочинці або рецидивісти, і так звані асоціальні особи (наприклад, люди, які ідентифікувалися як волоцюги, жебраки, повії, сутенери та алкоголіки). Десятки тисяч цих жертв були позбавлені волі у в’язницях і концтаборах. Режим також примусово стерилізував і переслідував німців африканського походження.

Люди з інвалідністю також стали жертвами нацистського режиму. Перед Другою світовою війною німців, які вважалися нібито нездоровими через спадкові захворювання, примусово стерилізували. Після початку війни нацистська політика радикалізувалася. Людей з інвалідністю, особливо тих, хто жив в медичних установах, вважали як генетичним, так і фінансовим тягарем для Німеччини. Ці люди стали об’єктами вбивства в рамках так званої програми «евтаназії» .

Нацистський режим застосував крайні заходи проти груп, які вважалися расовими, цивілізаційними чи ідеологічними ворогами. Серед них були роми (цигани) , поляки (особливо польська інтелігенція та еліта), радянські чиновники та радянські військовополонені. Нацисти чинили масові вбивства проти цих груп.

Як закінчився Голокост?

Голокост закінчився в травні 1945 року, коли основні союзні держави (Велика Британія, США та Радянський Союз) перемогли нацистську Німеччину у Другій світовій війні. Коли війська союзників рухалися по Європі в серії наступів, вони звільняли концентраційні табори. Так вони визволили в’язнів, що вижили, багато з яких були євреями. Союзники також зустріли та звільнили тих, хто залишився в живих, після так званих маршів смерті. Ці вимушені марші складалися з груп єврейських та неєврейських в’язнів концентраційних таборів, які були евакуйовані пішки з таборів під охороною СС.

Але визволення не призвело до завершення поневірянь. Багато людей, які пережили Голокост, намагаючись побудувати нове життя, стикалися з постійною загрозою насильницького антисемітизму та переміщення. Чимало з них втратили членів сімей, а інші роками шукали зниклих батьків, дітей, братів і сестер.

Як деякі євреї пережили Голокост?

Незважаючи на спроби нацистської Німеччини вбити всіх євреїв Європи, деякі євреї пережили Голокост. Виживання мало різноманітні форми, але в кожному окремому випадку воно було можливим лише завдяки надзвичайному збігу обставин, вибору, допомозі інших (як євреїв, так і неєвреїв) та чистому везінню.

Виживання за межами Європи, контрольованої Німеччиною

Деякі євреї пережили Голокост, втікши з контрольованої Німеччиною Європи. Перед початком Другої світової війни сотні тисяч євреїв емігрували з нацистської Німеччини, незважаючи на значні імміграційні бар’єри. Ті, хто іммігрував до Сполучених Штатів, Великобританії та інших районів, які залишалися поза контролем Німеччини, були в безпеці від нацистського насильства. Навіть після початку Другої світової війни деяким євреям вдалося втекти з Європи, контрольованої Німеччиною. Наприклад, близько 200 000 польських євреїв втекли від німецької окупації Польщі. Ці євреї пережили війну в суворих умовах після того, як радянська влада депортувала їх далі на схід у внутрішні райони Радянського Союзу.

Виживання в контрольованій Німеччиною Європі

Менша кількість євреїв вижила в контрольованій Німеччиною Європі. Їм часто це вдавалося за допомогою рятівників. Рятувальні зусилля варіювалися від поодиноких дій окремих осіб до організованих мереж, як малих, так і великих. По всій Європі були неєвреї, які пішли на серйозний ризик, щоб допомогти своїм єврейським сусідам, друзям і незнайомцям вижити. Наприклад, вони створювали схованки для євреїв, виготовляли фальшиві християнські документи, або забезпечували їх їжею та припасами. Інші євреї вижили як учасники партизанських рухів опору. Врешті, деяким євреям, незважаючи на величезні труднощі, вдалося пережити ув’язнення в концентраційних таборах, ґетто і навіть центрах убивства.

Наслідки

Хоча Голокост закінчився по завершенню війни, наслідки терору та геноциду – ні. Під кінець Другої світової війни загальна кількість жертв становила шість мільйонів євреїв та мільйони інших. Нацистська Німеччина, її союзники та колабораціоністи спустошили або повністю знищили тисячі єврейських громад по всій Європі.

Внаслідок Голокосту, ті євреї, що вижили, часто стикалися з травматичною реальністю втрати цілих сімей і громад. Деякі змогли повернутися додому і вирішили відновити своє життя в Європі. Багато інших боялися це робити через післявоєнне насильство та антисемітизм. Безпосередньо після війни ті, хто не міг чи не хотів повернутися додому, часто опинялися в таборах для переміщених осіб. Там багатьом довелося чекати роки, перш ніж вони змогли іммігрувати до нових домівок.

Після Голокосту світ намагається вести боротьбу за те, щоб здолати жахи геноциду, пам’ятаючи про жертв і притягуючи винних до відповідальності. Ці важливі зусилля тривають досі.