100 років незалежності Литви: історія однієї сім’ї
16 лютого Литва святкує століття відновлення державної незалежності. Про те, що значить для жителів цей день, DW розповіли 93-річний Юозас Якавоніс та його сім’я.
Три покоління сім’ї ЯкавонісФото: DW/W. Jantschits
Перестрілки зі співробітниками НКВС, поширення нелегальної літератури, заслання до Сибіру і постійне стеження після звільнення – усе це довелося пережити 93-річному Юозасу Якавонісу. Він – один з небагатьох, які залишилися живими, учасників збройного опору радянській владі в 1940-50-х роках, яких в СРСР називали “лісовими братами”, а в незалежній Литві – партизанами. Донькам Юозаса частину дорослого життя довелося жити з клеймом дітей репресованого.
У лавах борців з радянською владою
“Я – Юозас Якавоніс, псевдонім Тигр, народився і жив у селі Кашчюнай, у Варенському районі, неподалік від річки Меркіс”, – так розповідає про себе один з останніх досі живих соратників розстріляного в СРСР у 1957 році командира литовських партизанів Адольфаса Раманаускаса-Ванагаса. З Юозасом ми розмовляємо в квартирі його дочки Ангеле у Вільнюсі. Якавоніс з дружиною перебралися до столиці, оскільки жити взимку на хуторі з огляду на похилий вік стало важко.
Юозас ЯкавонісФото: DW/W. Jantschits
До лав антирадянського руху опору, який діяв на території Литви після закінчення Другої світової війни до 1953 року, Якавоніс вступив у 1944 році. Він брав участь у перестрілках з підрозділами Червоної армії, які зайняли Литву після вигнання гітлерівців, і займався поширенням літератури із закликами до опору радянській владі.
Арешт і заслання
Юозаса Якавоніса арештували 8 грудня 1946 року. “Я йшов з дорученням поширити підпільну літературу, потрапив у засідку. Хотів застрелитися, пістолет заклинило, тоді солдати увірвалися до будинку, почали мене бити, я втратив свідомість, опинився у полоні”, – згадує Юозас.
Доля сім’ї Якавоніс – історія Литви в мініатюріФото: DW/W. Jantschits
Його допитували в рідному Меркіні, потім перевезли до Варени, пізніше – у Вільнюс. У 1947 році Якавоніса судили, засудили до ув’язнення і відправили відбувати покарання до Сибіру. У 1948 році туди ж мали виселити всю його сім’ю, але сестрам вдалося втекти. Залишилася у Литві й мати, яка під час перевезення на одній зі станцій втратила свідомість, конвоїри сприйняли її за мертву і викинули з підводи.
Але жінка прийшла до тями, вижила і пізніше знайшла доньок. Батька Юозаса відправили на поселення спочатку до Кизилу, а потім до Красноярська. Остаточно Юозас звільнився у 1955 році, після чого переїхав до батька в Красноярськ, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Зосею.
“Треба було думати, що говориш”
Із заслання Юозас Якавоніс повернувся з дружиною у 1959 році. Йому було заборонено жити в Литві, тому довелося виїхати до сусідньої Білорусі. Восени 1961 року йому вдалося отримати роботу в одному з литовських лісових господарств. Литва, до якої Якавоніс повернувся, за його словами, дуже змінилася, як і люди – багато хто, щоб вижити, “стали злодійкуватими”. За колишнім учасником опору постійно стежили, сім’я перебувала під наглядом влади, будинок Юозаса час від часу обшукували міліціонери.
Ангеле – молодша донька Юозаса Якавоніса, яка народилася у 1959 році після повернення батьків із заслання. “Тато з мамою зустрілися у Красноярську, у засланні, куди маму та її сім’ю як помсту за те, що її батьки підтримували партизан, відправили совєти”, – говорить Ангеле. “Відчуження ми особливо не відчували, але з сестрою рано зрозуміли, що потрібно думати, що говориш. Щоб ніхто не дізнався, хто ти і звідки”, – розповідає про свою юність жінка.
З проблемами через біографії батьків їй довелося зіштовхнутися під час спроби вступити на юридичний факультет Вільнюського університету. “Мені прямим текстом сказали, що з такими батьками тут не місце, тому я вибрала експлуатацію ландшафту, але через втручання проректора університету, який співпрацював з КДБ, і тут все пішло погано”, – продовжує Ангеле.
Можливість самій робити вибір
У результаті вона влаштувалася на роботу в Інститут географії литовської Академії наук. Там в середині 1980-х, за її словами, сформувався колектив патріотично налаштованих людей. Усі разом вони пізніше брали участь у діяльності “Саюдісу” (громадсько-політичної організації, яка очолила в 1988-1990 роках процес виходу Литовської РСР зі складу СРСР, – Ред.). Зі складу СРСР Литва вийшла в березні 1991 року, знову ставши незалежною державою. У 2004 році країна вступила до НАТО і Євросоюзу.
Онучка Юозаса і донька Ангеле, двадцятирічна брюнетка Мігле, нещодавно закінчила школу і збирається вступати на факультет графіки та дизайну столичного університету. За словами Мігле, сьогодні для неї незалежна Литва – це можливість самій робити вибір, який не обмежує влада, жити без страху, що за тобою і кожним твоїм кроком стежать.
“Мені б хотілося, щоб люди старших поколінь були більш розкутими, проявляли більше терплячості й розуміння до інших людей. А мої ровесників не забували, якою ціною і кому довелося заплатити за всі ті блага, якими ми користуємося”, – підсумовує Мігле.
Литва: жертви сталінських депортацій очікують визнання злочинів Росією (30.10.2017)
To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video
Скільки років нараховує історія Львова та чим славиться місто. Текст – розповідь.
Львів – одне з найбільших міст Західної України має давню історію. Вважається, що воно було засноване приблизно в 1256 році князем Данилом Галицьким на честь свого сина Лева.
Під містом в колекторі тече річка Полтва. Від давніх часів збереглася частина мурів, давні кам’яниці, Високий та Низький вали, Краківська та Галицька брами, Високий замок, все дихає історією. Багато соборів, музеїв приваблюють безліч туристів. Адже Львів – великий культурний центр Галичини. Оперний театр – архітектурне диво – носить ім’я славетної співачки Соломії Крушельницької. Львів часто називають музеєм просто неба. Гості міста люблять відпочивати у мальовничих парках та скверах, маленькі кав’ярні стали візиткою міста.
Колись львів’яни першими зварили пиво, винайшли гасову лампу та проклали найширші тротуари в Європі. Зараз трудяться на різних підприємствах. Люблять та гордяться своїм містом.