Україна і більшовики. Хто і як створював СРСР?

95 років тому – влітку восени 1922 року – верхівка більшовицької партії інтенсивно міркувала над тим, як їм оформити свою владу. Підсумком партійних обговорень та суперечок стало створення Радянського Союзу. Про те, як відбувався цей процес, Радіо Свобода розмовляло із істориком Геннадієм Єфіменком.

Історична Свобода | Як 95 років тому створювали СРСР

No media source currently available

– Давайте спершу згадаємо, як, починаючи із 1917 року і до 1922 року регламентувалися відносини між російським більшовицьким урядом і більшовицькими урядами інших республік.

Геннадій Єфіменко: Це був шлях експериментів. На українському зразку багато в чому формувалася модель поведінки стосовно інших республік. Цікаво, що Росія ще себе не встигла проголосити федеративною, як радянський (ще не більшовицький, але радянський) уряд України, який було утворено в Харкові наприкінці грудня 1917 року проголосив, що Україна буде складовою Російської Федерації.

– Саме Російської?​

​Геннадій Єфіменко: Перед тим Російська Імперія існувала і Російська Федерація була її наступницею. Але вже у березні 1918 року радянська Україна була змушена проголосити незалежність. Якщо Центральна Рада проголосила незалежність УНР 22 січня 1918 року, то незалежність радянської України проголосили на Другому всеукраїнському з’їзді рад, який відбувся в Дніпрі, тодішньому Катеринославі, 17-19 березня того ж року.

– Через 2 місяці. Але чи зберігалася ця формальна незалежність?

Геннадій Єфіменко: Була така ситуація, що український радянський уряд після відновлення своєї діяльності наприкінці 1918 року вважав, що – зберігалася. Але в Росії часто забували про це.

– Наскільки ця формальність дотримувалася, що український радянський уряд – незалежний? Тобто, до цього ставились серйозно чи вважали якоюсь формальністю, на яку можна й не зважати?

Геннадій Єфіменко: Радянська Україна себе постійно позиціонувала як одна із республік, які утворились на теренах колишньої Російської Імперії. Формально, в 1919 році був проголошений курс на зближення, але до жодної форми не прийшов. У підручниках пишуть, що був воєнно-економічний союз – насправді, його не було. Був проголошений лише намір його створити.

Вже після відновлення радянської влади в Україні, яке відбулося в грудні 1919 року й на початку 1920-го, про реальну незалежність України говорити не доводилось. 27 січня 1920 року було видано постанову, що діяльність основних наркоматів Росії та України об’єднуються. Це було урядове рішення під тиском Кремля.

– Але ж коли укладали Ризький мир із Польщею, то окремо укладала радянська Росія й окремо радянська Україна.

​Геннадій Єфіменко: В 1920 році стало зрозуміло, що Україні вже для зовнішнього вигляду потрібно зробити якусь формальну суб’єктність. Ще наприкінці березня 1920 року було утворено наркомат зовнішніх справ Радянської України, а в кінці 1920 року під впливом переговорів із Польщею і прелімінарного миру, який був укладений в жовтні, Україна та Росія уклали перший договір між собою як начебто незалежні держави. Саме 28 грудня 1920 року було перше формальне визнання радянською Росією незалежності радянської України.

– Якщо говорити про літо-весну 1922 року, більшовики виграли російську громадянську війну, встановили свою владу майже на всій території колишньої Російської імперії, і от тепер вони думають, як цю владу їм оформити. Кілька років тому ми спілкувалися із Вашим колегою Станіславом Кульчицьким. Він казав, що було два погляди на цей процес: Сталін пропонував автономізацію республік і приєднання їх до більшовицької Росії, а Ленін натомість наполіг на створенні союзу республік.

«Станіслав Кульчицький: Сталін, дійсно, був прибічником автономізації. І він навіть озвучував постійно це гасло, тому що він був одночасно не тільки генеральним секретарем, а й наркомом у справах національностей. Але хочу підкреслити, що всі в центрі були також прибічниками автономізації»

– Тоді виходить, що республіки перемогли центри у цій дискусії?

Станіслав Кульчицький: Ленін усіх переміг, а Ленін був авторитетом. Він створив партію, він створив державу, він створив доктрину. Коли Ленін озвучив свою ідею, ця ідея не могла прийти в голову нікому, ні Сталіну….

– А яка саме ідея?

Ленін назвав цю Федерацію Союз Радянських Соціалістичних Республік Європи і Азії. Потім відпало «Європа і Азія»

​Станіслав Кульчицький: Ідея створити федерацію другого поверху. Ось, є Російська Федерація – це Федерація першого поверху. Є Закавказька Федерація, вона була створена з трьох республік якраз у 1922 році – це теж Федерація першого поверху. І ще окремі незалежна Україна і Білорусь. І ось Ленін запропонував усі ці чотири республіки перетворити в союз, щоб усі вони зробили федерацію другого поверху. І він назвав цю Федерацію Союз Радянських Соціалістичних Республік Європи і Азії. Потім відпало «Європа і Азія» і утворилася та назва, яку ми всі знаємо і ця назва Леніна».

– Наскільки інтенсивною і масовою була ця дискусія довкола автономізації або створення федерації?

Україна наполягала на тому, щоб ту формальну незалежність, яку Росія визнала в 1920 році, наповнити реальним змістом

​Геннадій Єфіменко: Справді, не було такої ідеї від початку – створити федерацію другого поверху. Питання про те, як далі розвиватись, постало ще на початку 1922 року. Було декілька конфліктів між Україною та Росією щодо повноважень. В березні 1922-го Україна наполягала на тому, щоб ту формальну незалежність, яку Росія визнала в 1920 році, наповнити реальним змістом. Мало того, в травні була утворена українсько-російська комісія, яку скликав Фрунзе – відомий радянський воєначальник – на той час він був заступником голови Раднаркому УРСР.

– Тобто, він був наче віце-прем’єр міністром?

Геннадій Єфіменко: За великим рахунком, можна і так сказати. Ця комісія була створена під гаслом, що зберігається незалежність Української республіки. Ленін обіцяв виступити на підтримку збереження незалежності. Тобто, реально йшлось про наповнення цієї форми змістом. Але в Леніна невдовзі стався перший напад хвороби…

– Але ж його лінія перемогла.

Геннадій Єфіменко: Його лінія перемогла трохи пізніше. Адже в серпні була створена інша комісія на чолі зі Сталіним, яка об’єднувала вже всі радянські республіки. Основним напрямом цієї роботи був курс на автономізацію. Це ініціював Сталін – він вважав, що невідповідність між формою, чим була незалежність, і змістом, потрібно будувати за змістом, бо реально говорити про незалежність радянських республік не доводилося.

– Тобто, Ленін сказав, що ми робимо союз республік, а Сталін повернувся до автономій?

Геннадій Єфіменко: Ні, Ленін тоді ще не казав. Він тоді хворів.

– То коли Ленін втрутився в дискусію?

Геннадій Єфіменко: Вже після того, як він трохи відійшов від удару. Наприкінці вересня на початку жовтня Ленін втрутився і згадана федерація другого поверху була ініційована саме в жовтні 1922 року.

– Ви говорили про українських більшовицьких лідерів – Раковський, Скрипник і Фрунзе.

Геннадій Єфіменко: Це ті троє були основою.

– Скрипника ще можна зрозуміти. Але Раковський був болгарином, Фрунзе – молдаванином. Звідки в них такий український хист?

Раковський за один рік перетворився із централіста на прихильника автономії України і навіть розвитку української мови

​Геннадій Єфіменко: Раковський мав досвід 1919 року. Його посилали в Україну як великого централіста – як того, хто мав привести Україну в об’єднану республіку. Але він був освіченою людиною, він бачив, що відбувається в Україні. Зрештою, він був щирим інтернаціоналістом. За один рік він перетворився із централіста на прихильника автономії України і навіть розвитку української мови.

– А Фрунзе – це такий професійний революціонер, який став професійним військовим. Він як в Україні з’явився?

Геннадій Єфіменко: Фрунзе прибув наприкінці 1920 року. Він займався боротьбою із повстанством і дуже добре бачив настрої, які були в Україні та розумів: що могло завадити міцному встановленню більшовицького режиму, а що могло сприяти.

Слухач: «Питання щодо здоров’я Леніна. Чи правда, що у нього була якась венерична хвороба?»

Геннадій Єфіменко: Є багато різних байок, але кожну байку потрібно чимось підтверджувати. Наразі це просто одна із версій.

– Ленін казав: «Приняли ли мы с достаточной заботливостью все меры, чтобы действительно защитить инородцев от истинно русского держиморды?». Він при цьому теж із інтернаціоналізму виходив чи з яких міркувань?

Ленін був суперцентралістом, але він розумів, що показне існування цих російських держиморд насправді не сприяє централізації, а посилює відцентрові тенденції

​Геннадій Єфіменко: Ленін був суперцентралістом, але він розумів, що показне існування цих російських держиморд насправді не сприяє централізації, а посилює відцентрові тенденції. Він був реально практичний політик. У рішеннях ХІІ з’їзду ЦК РКП(б) про курс на коренізацію була цікава думка про те, що великодержавний шовінізм є небезпечним не сам по собі, а як такий, що посилює відцентрові тенденції.

До речі, хочу підкреслити, що Радянський Союз було створено 6 липня 1923 року.

– Загальновідомо, що Радянський Союз створили наприкінці грудня 1922 року.

Геннадій Єфіменко: Наприкінці грудня 1922 року відбувся заздалегідь узгоджений І з’їзд рад, який вибрав навіть Центральний виконавчий комітет Рад Союзу, який так і не став постійно діючим. Його основна функція була в майбутньому проголосити створення Радянського Союзу.

Питання та дискусії навколо договору про створення Радянського Союзу відбувалися включно до червня 1923 року

Питання та дискусії навколо договору про створення Радянського Союзу відбувалися включно до червня 1923 року. І лише тоді, фактично під тиском центру, Ленін вже не міг тоді ні на що впливати, було укладено договір. Щоб ви зрозуміли різницю: у проекті договору, який було ухвалено 30 грудня 1922 року, було 26 статей. А у договорі, який став чинним документом, про що оголосив ЦВК, 13 липня 1923 року, було 72 пункти.

– Тобто, за півроку істотно розширили. Чи відбулося щось суттєве між груднем 1922 року та липнем 1923 року?

Геннадій Єфіменко: Додали те, проти чого Сталін був спершу категорично проти – Палату національностей. Фрунзе у лютому 1923 року на пленумі ЦК РКП(б) зміг переконати всіх учасників і самого Сталіна, що така палата просто необхідна.

– Це була власна ініціатива Фрунзе?

Геннадій Єфіменко: Він відчував підтримку Леніна, але формально він виконував саме постанову вищих керівних органів Комуністичної партії України.

Слухач: «Чи є в юридичному плані на сьогоднішній день Україна правонаступницею Української Народної Республіки?»

Геннадій Єфіменко: Якщо врахувати, що сам президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передав свої повноваження Кравчуку, то так. Але одночасно є і правонаступницею радянської України.

– До речі, минулого року Володимир Путін звинуватив Леніна в тому, що, створюючи Радянський Союз, він одночасно заклав під нього бомбу:

Володимир Путін: «В підсумку, ця думка призвела до розпаду Радянського Союзу. Там було багато таких думок: автономізація і так далі. Заклали атомну бомбу під будівлю, яка називається Росією, і вона вибухнула потім».

Геннадій Єфіменко: Справа в тому, що на той час це було порятунком єдиної держави. Якби цього не було, наступ на автономізацію відбувся, хто знає, що б там далі було. Це був варіант створення централізованої держави, який знімав оті великі суперечності, які могли вибухнути щомиті.

– То якби не це, то бомба вибухнула би раніше?

Геннадій Єфіменко: Могла б.

– До речі, у той самий час, як створювали СРСР, відбувалося узгодження кордону між радянськими Україною та Росією. Наскільки цей процес був суперечливим?

Українська сторона порушила питання, що треба Україні передати повіти і території з українською більшістю населення, які прилягають до України. Але, вийшло так, що в 1925 році значно більше передали від України до Росії, в тому числі Таганрог і Шахти

​Геннадій Єфіменко: Цей процес не пов’язаний зі створенням Радянського Союзу як такого. Здебільшого, формування кордонів закінчився в 1919-1920 роках. Але після створення Радянського Союзу, коли начебто закінчились всі війни і всі проблеми, постало питання про приведення кордону до проголошених раніше принципів. Це був етнічний принцип. І тому українська сторона порушила питання про те, що треба Україні передати повіти і території з українською більшістю населення, які прилягають до України. Але, замість отримати більшу територію, вийшло так, що в 1925 році значно більше передали від України до Росії, в тому числі Таганрог і Шахти. А Україні передали лише невеличкі ділянки на Слобожанщині…

– А як же національний принцип? Чи раптом виявили, що там українців немає?

Навіть у рішеннях Комінтерну пролунало, що Україна об’єднує навколо себе території з українською більшістю населення

​Геннадій Єфіменко: Справа в тому, що національний принцип був забутий на користь політичного. Хоча продовжував проголошуватися національно-етнічний принцип. Навіть у рішеннях Комінтерну пролунало, що Україна об’єднує навколо себе території з українською більшістю населення. Але коли справа дійшла до реалій, то від цього відмовились.

– Як українські радянські керманичі до цього поставились?

Таганрог і Шахти забирали в України, але віддавали Путивльський повіт і деякі волості Курщини та Вороніжчини

​Геннадій Єфіменко: Вони тривалий час були проти. Лише з приїздом Кагановича, який очолив українську Компартію та під його тиском це було узгоджено, і в жовтні 1925 року відбулася зміна кордонів: Таганрог і Шахти забирали в України, але віддавали Путивльський повіт і деякі волості Курщини та Вороніжчини.

– На національне питання тоді зважали?

Геннадій Єфіменко: Ні. Бо Путівльський повіт був, фактично, найбільш зросійщеним із тих повітів, які Україна хотіла приєднати до себе. Там, насамперед, йшлося про випрямлення кордонів.

Дмитро Шурхало

Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

Чому розпався Радянський Союз? П’ять причин, які досі важливі

Наступного дня, 26 грудня, парламент країни – Верховна Рада СРСР – офіційно визнав незалежність 15 нових держав та припинив існування Радянського Союзу. Над Кремлем приспустили червоний прапор із серпом і молотом, що колись був символом однієї з наймогутніших країн світу.

Горбачов прийшов до влади у 1985 році, йому було лише 54 роки. Він почав низку реформ, щоб вдихнути нове життя у країну, яка була у стані стагнації.

Багато хто стверджує, що ці реформи, відомі як перебудова (відновлення та реструктуризація) та гласність (відкритість і свобода слова), призвели до занепаду країни. Інші кажуть, що Радянський Союз не можна було врятувати з огляду на його жорстку структуру.

Якими були основні причини колапсу, що вплинув на те, як Росія бачить себе сьогодні та взаємодіє з рештою світу?

1. Економіка

Крах економіки був найбільшою з усіх проблем Радянського Союзу. Країна мала централізовану планову економіку, на відміну від ринкової економіки більшості інших країн.

В СРСР держава вирішувала, скільки виробляти машин, пар взуття чи буханців хліба.

Вона ж вирішував, скільки цих речей потрібно кожному окремому громадянину, скільки все має коштувати та скільки людям потрібно платити.

В останні роки Радянського Союзу товари першої необхідності були дефіцитом, а черги в магазинах – звичним явищем

Теоретично ця система була ефективною і справедливою, але на ділі вона не могла нормально функціонувати.

Пропозиція завжди відставала від попиту, а гроші часто не мали значення.

Багато людей у Радянському Союзі не були бідними, але вони просто не могли придбати основні товари, тому що їх постійно не вистачало.

Щоб купити машину, треба було стояти у черзі роками. Щоб придбати пальто чи зимові черевики, доводилося стояти в черзі годинами, а потім виявлялося, що потрібний розмір вже продали.

У Радянському Союзі говорили не про те, щоб щось купити, а про те, щоб щось дістати.

Становище погіршували витрати на освоєння космосу та перегони озброєнь між Радянським Союзом і Сполученими Штатами, що розпочалися наприкінці 1950-х років.

СРСР був першою країною у світі, яка відправила людину на космічну орбіту, він також мав арсенал ядерної зброї й високотехнологічних балістичних ракет, але все це коштувало дуже дорого.

Радянський Союз покладався на свої природні ресурси (нафту й газ), щоб фінансувати ці перегони, але на початку 1980-х років ціни на нафту впали, і це дуже вдарило по нестійкій економіці.

Горбачовська “перебудова” принесла деякі ринкові принципи, але гігантська радянська економіка була надто громіздкою, щоб її можна було швидко реформувати.

Споживчих товарів, як і раніше, не вистачало, а інфляція росла.

У 1990 році влада здійснила грошову реформу, яка знищила навіть мізерні заощадження мільйонів людей.

Розчарування діями уряду зростало.

Чому це важливо сьогодні?

Дефіцит товарів надовго позначився на ментальності пострадянського суспільства.

Навіть зараз – через покоління – є страх залишитись без предметів першої необхідності.

Це сильна емоція, якою легко маніпулювати під час виборчих кампаній.

2. Ідеологія

Горбачовська гласність була спрямована на збільшення свободи слова в країні, яка десятиліттями існувала в умовах репресивного режиму, де люди були надто налякані, щоб говорити те, що вони думають, ставити запитання чи скаржитись.

Він почав відкривати історичні архіви, показуючи справжні масштаби сталінських репресій, внаслідок яких загинули мільйони людей.

Він закликав до дискусії щодо майбутнього Радянського Союзу та його владних структур про те, як їх треба реформувати країну, щоб рухатись вперед.

Він навіть завів мову про багатопартійність, кидаючи виклик пануванню комуністичної партії.

Михайла Горбачова дуже поважали на міжнародній арені, але в рідній країні його популярність падала

Ці кроки змусили багатьох в СРСР зрозуміти те, що система, керована комуністичною партією, за якої всіх посадовців або призначали, або обирали на безальтернативних виборах, була неефективною, репресивною та відкритою для корупції.

Уряд Горбачова спробував внести до виборчого процесу елементи свободи і справедливості, але було надто пізно.

Чому це важливо сьогодні?

Президент Росії Володимир Путін рано усвідомив важливість сильної національної ідеї, особливо для уряду, який не є повністю прозорим і демократичним.

Він використав мотиви з різних епох російського і радянського минулого, щоб створити національний ідеал свого президентства: багатство і гламур Імперської Росії, героїзм і жертви перемоги у Другій світовій війні та спокійну стабільність радянської доби 1970-х років поєднали, щоб вселити гордість і патріотизм (і не звертати уваги на численні проблеми сучасної Росії).

3. Націоналізм

Радянський Союз був багатонаціональною державою, правонаступником Російської Імперії.

Він складався з 15 республік, що теоретично мали однакові права як братні народи.

Насправді ж Росія була найбільшою і наймогутнішою, а російська мова і культура домінували в багатьох сферах.

Гласність змусила багатьох людей в інших республіках усвідомити етнічне гноблення, зокрема український Голодомор 1930-х років, захоплення країн Балтії та Західної України відповідно до пакту про дружбу між СРСР та нацистами, а також насильницькі депортації численних етнічних груп під час Другої світової війни.

На початку 1990-х в СРСР зростали націоналістичні настрої

Ці та багато інших подій викликали сплеск націоналізму й прагнення до національного самовизначення.

Ідея Радянського Союзу як щасливої сім’ї націй була фатально підірвана, а спроби реформувати його, запропонувавши більше автономії республікам, були надто незначними й запізніми.

Чому це важливо сьогодні?

Напружені відносини між Москвою, країнами Балтії, Грузією і зовсім недавно – з катастрофічними наслідками – Україною продовжують формувати геополітичний ландшафт Європи і за її межами.

4. Моральна поразка

Багато років радянським людям казали, що Захід “гниє”, а його люди страждають у злиднях і деградації.

Ця ідея все частіше викликала сумніви з кінця 1980-х років, коли почастішали подорожі радянських громадян за кордон та контакти між звичайними людьми.

Радянські громадяни побачили, що в багатьох інших країнах рівень життя, особиста свобода й добробут значно перевищували те, що вони бачили у своїй країні.

Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов та президент США Рональд Рейган під час зустрічі у Женеві, 1985 рік

Вони також побачили те, що їхня влада намагалася приховати від них протягом багатьох років, забороняючи міжнародні поїздки, заглушаючи іноземні радіостанції (наприклад, ВВС) та цензуруючи будь-яку іноземну літературу й фільми.

Горбачову приписують припинення “холодної війни” й загрози ядерної конфронтації шляхом покращення відносин із Заходом, але результатом цього покращення стало те, що радянські люди усвідомили, наскільки їхнє життя гірше, ніж в інших країнах.

Михайла Горбачова дуже поважали за кордоном, але в рідній країні його популярність падала.

Чому це важливо сьогодні?

Російський уряд навчився маніпулювати повідомленнями ЗМІ у своїх інтересах.

Щоб уникнути несприятливих порівнянь з рештою світу, Росію часто представляють як унікальну у культурному та історичному плані – як воїна-одинака в оточенні ворогів.

Наукові досягнення, перемогу у Другій світовій війні та культурну спадщину постійно використовують у засобах масової інформації, щоб донести до людей ідею національної унікальності та відвернути увагу росіян від повсякденних проблем.

5. Лідерство

Горбачов знав, що потрібні радикальні зміни, щоб зупинити погіршення радянської економіки та суспільної моралі, але його баченню, як цього досягти, можливо, не вистачало ясності.

Завершивши “холодну війну”, він став героєм для зовнішнього світу, але вдома його критикували реформатори, які вважали, що він не перехоплює ініціативу, і консерватори, які вважали, що він заходить надто далеко.

В результаті він налаштував проти себе обидва табори.

У серпні 1991 року консерватори здійснили невдалий державний переворот, намагаючись усунути Горбачова від влади.

Наступного дня після відставки Горбачов провів прощальний вечір у готелі “Москва”, 26 грудня 1991 року

Це не врятувало СРСР, а лише прискорило його розпад. Менш ніж за три дні лідери державного перевороту спробували втекти з країни, а Горбачова повернули до влади, але ненадовго.

Борис Єльцин у Росії та лідери інших республік СРСР вийшли на передній план.

У наступні місяці багато республік провели референдуми про незалежність, і до грудня долю наддержави було вирішено.

Чому це важливо сьогодні?

Володимир Путін є одним з лідерів, що править Росією найдовше.

Одним із секретів його політичного довголіття є ідея поставити Росію на перше місце або принаймні зробити так, щоб це так виглядало.

У той час, як Михайла Горбачова критикували за односторонню відмову від багатьох позицій впливу Радянського Союзу, наприклад, за виведення радянських військ зі Східної Німеччини, Володимир Путін щосили бореться за те, що він сам вважає російськими інтересами.

Путін був офіцером КДБ у Східній Німеччині, коли впала Берлінська стіна, і на власні очі став свідком хаосу виведення радянських військ.

30 років по тому він категорично виступає проти наближення НАТО до російських кордонів і готовий підкріпити це силою, про що свідчить нещодавнє нарощування російських військ біля України.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!