У чому полягало зміст доповіді хрущова на 20-му зїзді КПРС
Десталінізація (1953-1964 рр.)
Десталінізація — процес ліквідації наслідків сталінізації, що розпочався після смерті Й. Сталіна, відмова кремлівської верхівки від політики масового терору з одночасним засудженням її, заперечення культу особи Й. Сталіна, процес ліквідації наслідків сталінізму, відхід від найжорсткіших проявів тоталітарного режиму.
1. Лібералізація суспільно-політичного життя:
• ліквідація системи масових репресій, ГУЛАГу;
• зміна системи судочинства;
• децентралізація системи управління тощо.
2. Реабілітаційні процеси:
• звільнення незаконно репресованих громадян;
• реабілітація репресованих народів.
Десталінізація розпочалася зі створення комісій з перегляду справ невинно засуджених у 1934-1953 рр. і з реабілітації їх.
1953-1956 рр. Початок десталінізації (до XX з’їзду КПРС).
3 1956 р. поглиблення десталінізації, масова реабілітація політичних в’язнів (з XX з’їзду КПРС).
Рішення XX з’їзду КПРС (лютий 1956 р.)
1. З’їзд підтвердив лінію на розрядку міжнародної напруженості та обґрунтовувалося положення про відсутність неминучості третьої світової війни.
2. На з’їзді прийнято план шостої п’ятирічки на 1956-1960 рр.
3. У галузі внутрішньої політики особлива увага зверталася на поліпшення становища в сільському господарстві, забезпечення випередження темпів виробництва товарів народного споживання, розгортання житлового будівництва.
4. На закритому засіданні М. Хрущов виступив з доповіддю «Про культ особи та його наслідки». У цій доповіді викривався культ особи Й.Сталіна.
Сталінська політика характеризувалася як хибна та злочинна через організацію масових рересій, депортацію народів під час війни, введення незаконних методів слідства тощо.
На фактах доводилася особиста відповідальність Сталіна за:
• трагедію перших років війни з гітлерівською Німеччиною;
• депортації цілих народів;
• масові репресії 1937-1938 рр. і післявоєнних років.
XX з’їзд затвердив курс на відмову від заснованих на масовому терорі сталінських методів керівництва і він набув незворотності.
Розвиток і поглиблення процесу «відлиги» став основою десталінізації.
1. Глибоко не було розглянуто причини культу Й. Сталіна та масових репресій.
2. Усі недоліки зводилися лише до особливостей характеру Й. Сталіна і труднощів внутрішнього й зовнішнього становища.
3. Початком злочинної політики визначався 1934 р., тобто не ставилися під сумнів методи проведення колективізації, голодомор 1932-1933 рр. тощо.
4. Правляча верхівка не бажала розділити відповідальність за вчинені злочини.
5. Жодного слова не було сказано й про відповідальність самого М.Хрущова, який, будучи першим секретарем ЦК КП(б)У з 1938 р., був причетний до сталінських репресій.
6. Жодним словом не вказувалося на злочини всієї системи й режиму більшовицької влади, яка її породила.
7. Він не дав відповіді на головне питання — що за система існує в СРСР, за якої людина типу Й. Сталіна може доступитися до влади і впродовж десятиліть тримати суспільство у стані страху.
8. М. Хрущов негативно оцінював лише репресії, а водночас схвально відгукувався на внесок Й. Сталіна в побудову соціалізму.
9. Нічого не було сказано про згортання непу, насильницьку колективізацію з жахливим голодомором, ліквідацію демократичних свобод.
10. Політика партії на всіх етапах «соціалістичного і комуністичного будівництва» визнавалася правильною.
30 червня 1956 р. ЦК КПРС прийняв постанову «Про подолання культу особи та його наслідків», в якій викладено основні положення доповіді в дещо пом’якшеному вигляді.
Найрадикальніших рис процес десталінізації набув після XX з’їзду КПРС.
Утім дії М. Хрущова з викриття «культу особи» Й. Сталіна не були послідовними та завершеними. Його доповідь XX з’їзду КПРС не публікували в СРСР аж до 1989 р., хоча текст її одразу потрапив за кордон.
Критика культу особи Й. Сталіна продовжувалася і на XXII з’їзді КПРС (жовтень 1961 р.).
1. Звинувачення в масових репресіях поширено на найближче оточення Й. Сталіна — Л. Кагановича, В. Молотова, Г. Маленкова.
2. З’їзд ухвалив винести з мавзолею Леніна саркофаг з набальзамованим тілом Сталіна. Труну поховали біля Кремлівської стіни.
3. По всій країні розпочався демонтаж пам’ятників Сталіну.
4. Закривали присвячені Сталіну музеї, з бібліотек вилучали його твори.
5. Перейменовували вулиці, підприємства, навчальні заклади і міста, які носили ім’я Сталіна.
6. Взято курс на лібералізацію партійного життя: курс на переростання диктатури пролетаріату в загальнонародну державу; регулярне оновлення складу керівних органів КПРС; перебування на найвищих посадах не більше трьох строків.
На XXII з’їзді КПРС було прийнято третю програму КПРС, в якій обіцяли радянським людям комунізм через 20 років (до 1980 p.).
Особливості десталінізації в Україні
1. В Україні процес десталінізації відбувався повільніше, ніж у центрі.
2. У пресі матеріали про десталінізацію з’являлися пізніше.
3. Зміст критики був стриманішим.
4. Процес десталінізації відзначався непослідовністю.
5. Здійснювався не повністю.
• Критика культу особи Й. Сталіна помітно вплинула на політичну й морально-психологічну атмосферу в країні.
• Вона справила величезний вплив на всі аспекти життя суспільства.
• Розтопила кригу страху і довголітнього мовчання.
• Розкрила правду про методи соціалістичного будівництва в СРСР.
• Тоталітаризму було нанесено значного удару, і повернутися до попередніх порядків він уже ніколи не зміг.
• З’явилося нове покоління людей, які почали виступати проти несправедливості, брехні, за оновлення суспільства.
• Утім процес десталінізації здійснювався непослідовно.
РОЗДІЛ IX. УКРАЇНА В ПЕРІОД ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ (1956—1964 рр.)
Мені доводилося чути, як Хрущов розумів свою роль в історії нашої країни. Він говорив, що Ленін увійшов до неї організатором революції, засновником партії і держави, а Сталін, незважаючи на свої помилки, людиною, яка забезпечила перемогу в кривавій війні з фашизмом. Своє призначення Хрущов бачив у тому, щоб забезпечити мир і добробут радянського народу.
Потяг до нового, діяльний характер були характерними рисами Микити Сергійовича Хрущова.
Із самого початку Хрущов зіткнувся з проблемою особистої відповідальності, оскільки багато партійців знало про ту роль, яку відіграв він сам у переслідуванні кадрів і на Україні, і в Московській партійній організації. Не сказавши правди про себе, він не міг сказати правди і про інших.
Економічна політика залишалась одним із найбільш вразливих місць у його діяльності. Він бачив завдання в основному в зміні методів керівництва економікою на апаратному рівні — у Держплані, раднаргоспах, міністерствах, але не розумів значення глибоких структурних реформ, які змінюють умови праці і життя безпосередніх виробників. <. >Особливо несприятливо такий підхід позначився при підготовці Програми партії 1961 р. <. >Так у Програмі партії опинилися включеними цифри про те, як ми у 80-х рр. доженемо і переженемо Сполучені Штати.
Одна з помилок була, на мій погляд, у тому, що пошук концепції реформ і шляхів їх здійснення був заснований на традиційних адміністративних і навіть бюрократичних методах.
Друге — «народ мовчав». <. >Мало було зроблено, щоб проінформувати людей про минуле, про реальні потреби, про намічені рішення, не говорячи вже про залучення широких суспільних прошарків до боротьби за реформи.
ють у Крим і вимагають повернення відібраних у них під час виселення з Криму будівель і відшкодування вартості вилученого майна.
Особисте майно виселених у 1944 р. було реалізоване, а прибуток спрямований на користь держави.
Ураховуючи, що Кримська область є прикордонною і заселяти її колишніми спецпереселенцями небажано, вважаємо за необхідне:
1. Заборонити проживання в Кримській області всім особам, депортованим у 1944 р. з Криму і зараз звільненим із спецпоселень.
2. Усім звільненим зі спецпоселень і вже прибулим до Криму рекомендувати виїхати на проживання до інших областей Радянського Союзу, а їх прохання щодо повернення відібраного під час виселення майна не задовольняти.
Секретар ЦК КП України О. Кириченко
1) Що вам відомо про життя та діяльність першого секретаря ЦК КПУ О. Кириченка?
2) Чим було вмотивовано заборону депортованим у 1944 р. громадянам повертатися в Крим? Чи переконливою, на ваш погляд, була ця аргументація?
Із доповіді першого секретаря ЦК КПРС тов. М. Хрущова XX з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу «Про культ особи та його наслідки»
Свавілля Сталіна щодо партії, її Центрального Комітету особливо стало виявлятися після XVII з’їзду партії, що відбувся в 1934 р.
Комісія ознайомилася з великою кількістю матеріалів в архівах НКВС, з іншими документами і встановила численні факти фальсифікованих справ проти комуністів, неправдивих обвинувачень, волаючих порушень соціалістичної законності, у результаті чого загинули безневинні люди. З’ясувалося, що багато партійних, радянських, господарських працівників, яких обвинувачували в 1937—1938 рр. як «ворогів», насправді ніколи ворогами, шпигунами, шкідниками і т. п. не були, що вони, по суті, завжди залишались чесними комуністами, але були обмовлені, а іноді, не витримавши звірячих тортур, самі себе обмовляли (під диктовку слідчих-фальсифікаторів) різноманітними тяжкими і неймовірними обвинуваченнями.
Установлено, що з 139 членів та кандидатів у члени Центрального Комітету партії, обраних на XVII з’їзді партії, було заарештовано та розстріляно (головним чином у 1937—1938 рр.) 98 чоловік, тобто 70 відсотків.
Це відбулося внаслідок зловживань владою з боку Сталіна, який почав застосовувати масовий терор проти кадрів партії.
Склалася ганебна практика, коли в НКВС формувалися списки людей, справи яких підлягали розгляду на Військовій Колегії, і їм заздалегідь визначалася міра покарання. Ці списки направлялись Єжовим особисто Сталіну для санкціонування передбачених мір покарання. У 1937—1938 рр. Сталіну було направлено 383 таких списки на багато тисяч партійних, комсомольських, військових і господарських працівників і була отримана санкція.
Сталін був людиною дуже недовірливою, із хворобливою підозрілістю. <. >Хвороблива підозрілість призвела до огульної недовіри, у тому числі і щодо видатних діячів партії, яких він знав багато років. <. >Маючи необмежену владу, він допускав жорстоку сваволю; пригнічував людину морально і фізично.
Культ особи набрав таких страхітливих розмірів головним чином тому, що сам Сталін усіляко заохочував і підтримував звеличування його персони. <. >Одним із найбільш характерних виявів самозвеличування і відсутності елементарної скромності Сталіна є видання його «Короткої біографії», що вийшла у світ в 1948 р.
Із відгуку на рішення XX з’їзду КПРС учених науково-дослідного інституту педагогів УРСР
Рішуче засудження на XX з’їзді КПРС культу особи переконливо свідчить про силу і боєздатність нашої Комуністичної партії, про її тісний зв’язок із широкими народними масами.
Подолання культу особи і його наслідків сприяє новому творчому розвитку радянської науки. Створені сприятливі умови для викорінення ворожих справжній науці догматизму, талмудизму, начотництва — невід’ємних супутників культу особи.
1) Укажіть, коли відбувся XX з’їзд КПРС.
а) У березні 1917 р.;
б) березні 1953 р.;
в) лютому 1956 р.;
г) квітні 1964 р.
2) Про що йшлося в доповіді М. Хрущова на XX з’їзді КПРС? Визначте основні причини, які змусили М. Хрущова виступити з нею.
3) Поясніть значення поняття «культ особи».
4) Чи можна, на ваш погляд, XX з’їзд КПРС вважати визначною історичною подією в житті радянського суспільства? Свою відповідь аргументуйте.
5) Наскільки тісним був зв’язок Комуністичної партії з широкими народними масами?
6) У чому полягала обмеженість та половинчастість рішень XX з’їзду?
Із Постанови ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків»
Останнім часом у буржуазних засобах масової інформації розгорнуто широку наклепницьку кампанію, приводом для якої реакційні кола намагаються використати деякі факти, пов’язані із засудженням Комуністичною партією Радянського Союзу культу особи Й. В. Сталіна.
Смілива та нещадна самокритика в питанні про культ особи є новим яскравим свідченням сили і міцності нашої партії і радянського соціалістичного ладу.
Обнародувані партією факти порушень соціалістичної законності та інші помилки, пов’язані з культом особи Й. В. Сталіна, звичайно, викликають відчуття гіркоти і глибокого жалю. Але радянські люди розуміють, що засудження культу особи було необхідно задля будівництва комунізму.
Як же могло статися, що в умовах радянського соціалістичного ладу виник і отримав розповсюдження культ особи Сталіна з усіма його негативними наслідками? Розглядаючи це питання, треба мати на увазі як об’єктивні конкретні історичні умови, у яких проходило будівництво соціалізму в СРСР, так і деякі суб’єктивні фактори, пов’язані з особистими якостями Сталіна.
Може постати питання, чому ці люди (ленінське ядро. — Упорядн.) не виступили відкрито проти Сталіна і не усунули його від керівництва? У тодішніх умовах цього не можна було зробити. Безумовно, факти говорять про те, що Сталін винен у багатьох беззаконнях, які чинились особливо в останній період його життя. Проте не можна забувати, що радянські люди знали Сталіна як людину, яка виступає завжди на захист СРСР від підступів ворогів, бореться за справу соціалізму. Він застосовував часом у цій боротьбі негідні методи, порушував ленінські принципи і норми партійного життя. У цьому полягала трагедія Сталіна. Але все це ускладнювало й боротьбу проти беззаконь, які тоді чинилися, бо успіхи будівництва соціалізму, зміцнення СРСР в обстановці культу особи приписувались Сталіну.
Будь-який виступ проти нього в цих умовах народ не зрозумів би, і справа тут зовсім не в нестачі особистої мужності. Ясно, що кожний, хто б виступив у цій обстановці проти Сталіна, не дістав би підтримки в народі.
Слід також мати на увазі і ту обставину, що багато фактів і неправильних дій Сталіна, особливо в галузі порушення радянської законності, стали відомими лише останнім часом, уже після смерті Сталіна, головним чином у зв’язку з викриттям банди Берія і встановленням контролю партії над органами держбезпеки.
1) Порівняйте зміст доповіді М. Хрущова на XX з’їзді КПРС зі змістом Постанови ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків».
2) Чим ви можете пояснити той факт, що доповідь М. Хрущова не була надрукована в засобах масової інформації, а замість неї світ побачила наведена Постанова ЦК КПРС? Чи справедливо цей документ уважати кроком назад порівняно з доповіддю М. Хрущова на XX з’їзді? З
З Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про утворення економічних районів Української РСР» (26 грудня 1962 р.)
Президія Верховної Ради УРСР постановляє:
І. Утворити сім економічних районів Української РСР замість чотирнадцяти нині існуючих у такому складі:
1. Донецький (із центром у м. Донецьку) — Донецька і Луганська області;
2. Київський (із центром у м. Києві) — Київська, Житомирська, Черкаська і Чернігівська області;
3. Львівський (із центром у м. Львові) — Львівська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська і Ровенська області;
4. Подільський (із центром у м. Вінниці) — Вінницька, Хмельницька, Тернопільська і Чернівецька області;
5. Придніпровський (із центром у м. Дніпропетровську) — Дніпропетровська, Запорізька і Кіровоградська області;
6. Харківський (із центром у м. Харкові) — Харківська, Полтавська і Сумська області;
7. Чорноморський (із центром у м. Одесі) — Одеська, Кримська, Миколаївська і Херсонська області.
II. Доручити Раді Міністрів <. >установити порядок передачі підприємств раднаргоспам укрупнених економічних районів.
Витяг із закону СРСР «Про дальше вдосконалення управління промисловістю і будівництвом»
Верховна Рада СРСР постановила:
Ст. 1. Схвалити розроблені ЦК КПРС і Радою Міністрів Союзу РСР і які отримали одностайну підтримку в ході всенародного обговорення заходи з удосконалення організації управління промисловістю і будівництвом, спрямовані на неухильне піднесення народного господарства країни, дальше розширення прав союзних республік у господарському будівництві, наближення керівництва до виробництва, іще більш широку участь трудящих мас в управлінні виробництвом, усебічний розвиток їх творчої ініціативи в комуністичному будівництві.
Ст. 2. Запровадити управління промисловістю і будівництвом за територіальним принципом на основі економічно-адміністративних районів.
Ст. 3. Для управління промисловістю і будівництвом у кожному економічному адміністративному районі утворити ради народного господарства.
1) Що собою являли економічні райони? Із якою метою вони створювалися?
2) У чому полягала суть хрущовської реформи децентралізації управління промисловістю?
3) Поясніть значення поняття «раднаргоспи». У чому полягали переваги раднаргоспів?
4) Визначте суперечливі наслідки запровадження раднаргоспів.
5) Із якою метою проводилося укрупнення раднаргоспів? Чи приніс цей захід бажаний результат?
Із доповіді М. Хрущова на Пленумі ЦК КПРС про сучасний етап комуністичного будівництва і завдання партії щодо покращення керівництва сільським господарством (5 березня 1962 р.)
. По якому шляху ми повинні піти в поліпшенні керівництва сільським господарством? Президія ЦК виносить на обговорення Пленуму таку пропозицію: створити в областях колгоспно-радгоспні або радгоспно-колгоспні виробничі управління, залежно від того, яка форма господарства переважає.
Більшість товаришів при обговоренні схилялись до того, щоб управління були не районними, а міжрайонними, територіальними виробничими управліннями.
Головне в діяльності виробничих колгоспно-радгоспних управлінь полягає в доборі і навчанні кадрів, у перенесенні кращого досвіду передових господарств в усі колгоспи і радгоспи. У районі нові управління спиратимуться на опорний радгосп чи колгосп.
Очевидно, нам слід наполегливіше запроваджувати контрактацію сільськогосподарських продуктів. Ми відмовилися від старого порядку планування, осудили негідну практику доведення згори плану щодо посівних площ. Тому виробничі управління повинні перевіряти, контролювати, виявляти хиби і швидко усувати їх.
Виробничі колгоспно-радгоспні управління, очевидно, доцільно підпорядкувати обласному, крайовому, республіканському комітетам по сільському господарству.
1) Яким був стан аграрного сектора України на зламі 50—60-х рр. XX ст.?
2) Якими засобами М. Хрущов намагався збільшити продуктивність сільського господарства? Поміркуйте, чи достатньо було адміністративних методів, щоб підняти рівень сільського господарства.
3) Чи виправдали себе заходи в галузі сільського господарства, запропоновані М. Хрущовим? Свою відповідь аргументуйте.
4) Запропонуйте власний план заходів, який би, на ваш погляд, допоміг розв’язати проблеми сільського господарства другої половини 50-х — першої половини 60-х рр. XX ст. Свою відповідь аргументуйте.
Із повідомлення газети «Сельская жизнь» про Всесоюзне соціалістичне змагання комсомольців і молоді за вирощування високих урожаїв кукурудзи
ЦК ВЛКСМ разом із Міністерством сільського господарства СРСР, радою ВДНГ оголосили всесоюзне соціалістичне змагання комсомольських організацій, комсомольців і молоді за вирощування високих урожаїв кукурудзи в 1961 р.
В основу змагання покладено боротьбу за одержання з кожного гектара не менш як 50 центнерів зерна і 500—700 центнерів зеленої маси кукурудзи, підвищення продуктивності праці і зниження собівартості виробництва зерна і зеленої маси.
Переможцями в соціалістичному змаганні вважатимуться молодіжні колективи, сільські механізатори, молоді колгоспники і робітники радгоспів, піонерські дружини, учнівські виробничі бригади, піонери та школярі, які одержали високі врожаї, а також комсомольські організації, що забезпечили активну участь комсомольців і молоді в боротьбі за вирощування високих урожаїв зерна і силосної маси кукурудзи.
Для молодих кукурудзоводів — переможців соціалістичного змагання встановлено 4000 премій — путівки на Виставку досягнень народного господарства СРСР. Установлено також премії для піонерів і школярів.]
1) Що вам відомо про так звану хрущовську «кукурудзяну епопею»?
2) Як наведене джерело відображає її організацію?
3) Чи погоджуєтеся ви з твердженням: «“Кукурудзяна епопея” засвідчила, що аграрна політика М. Хрущова часто не враховувала об’єктивних умов і реальних можливостей сільськогосподарського виробництва»? Свою відповідь аргументуйте.
З Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про норми утримання худоби в особистій власності громадян, які не є членами колгоспів» (16 травня 1963 р.)
У нашій країні колгоспам і радгоспам належить тепер вирішальна роль у виробництві продуктів тваринництва і задоволенні в них потреб населення. У цих умовах наявна в особистій власності громадян худоба має бути призначена лише для задоволення їхніх особистих потреб.
Проте деякі громадяни утримують худобу в кількості, яка значно перевищує їх особисті потреби, надмірно розширюють своє господарство і, перетворюючи його на джерело нетрудових доходів, не займаються суспільно корисною працею.
. Президія Верховної Ради УРСР постановляє:
1. Установити, що громадяни, що проживають на території Української РСР, крім членів колгоспів, для яких норми утримання худоби в особистій власності визначаються Статутом сільськогосподарської артілі, можуть мати в особистій власності на одну сім’ю не більше:
— однієї корови і теляти до 8-ми місяців або однієї кози з приплодом не старше одного року;
— однієї свині для відгодівлі або трьох овець із приплодом не старше одного року.
3. Громадяни, які утримують в особистій власності худобу понад норму, установлену цим Указом, оподатковуються грошовим податком.
Особи, які приховують від обліку худобу, що підлягає оподаткуванню, піддаються штрафу в розмірі до 50 карбованців.
Указ уводится в дію з 1 липня 1963 р.
1) Яку політику щодо індивідуальних сільських господарств проводив уряд М. Хрущова?
2) Чим мотивувалася заборона утримання худоби в містах та робітничих селищах?
3) Які чинники, на ваш погляд, виявилися визначальними при розробці цього указу?
4) Спрогнозуйте реакцію на цей наказ власників індивідуальних селянських господарств.
5) Якими були наслідки цього указу?
Зі спогадів кіносценариста С. Колесника про те, як вирішували продовольчі проблеми деякі керівники Компартії України (1962 р.)
Улітку 1962 р. в усіх союзних, республіканських та обласних газетах з’явилося Звернення ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і Президії Верховної Ради СРСР до трудящих країни. У ньому вказувалось, що труднощі в сільському господарстві спричинили складну ситуацію з продуктами. Щоб виправити становище, поліпшити постачання населення, необхідно здійснити ряд заходів. Зокрема, пропонувалось кожному колгоспу одержати за рік свиню в 100 кілограмів на гектар орної землі.
. І раптом через п’ятнадцять днів з’являється Звернення цих же високих інстанцій до трудящих, і в ньому повідомляється, що така середньостатистична свиня на кожен гектар ріллі вже є. Де? У Гребінківському районі на Київщині. Дзвінок від редактора Педанюка — негайно до редакції. Зрозуміло, що мене терміново виряджають у Гребінки, щоб поширити на сторінках газети досвід чудо-свинарів. Та коли кореспондент «Радянської України» разом із своїм колегою поїздив по району, пробив економічні розрахунки, результати виявились далеко не рекордними. З’ясувалося: якщо здати все свинопоголів’я Гребінківського району, ураховуючи навіть найменші поросятка, навіть тоді цифра не дотягнеться до рекордної.
Повернувшись до Києва, я відзвітував про відрядження редакторові газети. Той одразу ж подзвонив Підгорному, першому секретареві ЦК Компартії України, і розповів про «гребінківську свиню». «Негайно напишіть доповідну на моє ім’я» — було розпорядження. Дуже не хотілося компонувати ту доповідну, бо руки свербіли опублікувати критичну статтю. Та редактор переконав: «Пиши! А інакше полетять наші голови!» Я написав чималеньку доповідну, у якій прозвучало з різко негативним акцентом ім’я П. Ю. Шелеста, тоді першого секретаря Київського обкому партії. Саме він примусив Гребінківський райком «організувати» свиню. Невдовзі Педанюк розповів, що питання слухалося в ЦК, і Шелесту дісталося.
1) Яке явище відображає наведене джерело?
2) Чи вдалося М. Хрущову збільшити продуктивність сільського господарства? Чому?
3) Що вам відомо про діяльність першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста?
Звернення до уряду України доктора економічних наук, професора Харківського інженерно-економічного інституту А. Лібермана про планування, прибуток і премії в народному господарстві України (1962 р.)
. Необхідно знайти досить просте й разом із тим обґрунтоване рішення одного з найважливіших завдань <. >: побудувати систему планування та оцінки роботи підприємств так, щоб вони були життєво зацікавлені в найвищих планових завданнях, у впровадженні нової техніки й покращенні якості продукції, одним словом, у найбільшій ефективності виробництва.
Отже, що ж конкретно пропонується для покращення справи?
1. Установити, що плани підприємств після узгодження та утвердження об’ємно-номенклатурної програми повністю складаються самими підприємствами.
2. Щоб гарантувати державну сумлінність і зацікавленість підприємств у максимальній ефективності виробництва, установити єдиний фонд для всіх видів матеріального заохочення залежно від рентабельності.
3. Централізовано утвердити як нормативи тривалої дії шкали заохочення залежно від рентабельності для різноманітних галузей і груп підприємств, що перебувають приблизно в однакових природних і технічних умовах.
4. Посилити й покращити централізоване планування шляхом доведення обов’язкових завдань (контрольних цифр) тільки до раднаргоспів. Ліквідувати практику розподілення будівель із боку раднаргоспів між підприємствами за «досягненим рівнем».
Зобов’язати раднаргоспи на основі економічного аналізу перевіряти, оцінювати й покращувати самостійно розроблені підприємствами плани без зміни при цьому шкал рентабельності як бази для заохочення підприємств.
5. Розробити порядок використання єдиних фондів заохочення з прибутку підприємств, маючи на увазі розширення прав підприємств у витраченні фондів на потреби колективного й особистого заохочення.
6. Установити принцип і порядок гнучкого утворення цін на нові вироби з тим, щоб більш ефективні вироби були рентабельні і для виробників, і для споживачів, тобто для народного господарства в цілому.
1) Підготуйте невелике повідомлення про життя та діяльність автора джерела А. Лібермана.
2) У чому полягали традиційність і новаторство пропозицій ученого?
3) Порівняйте пропозиції А. Лібермана з рішеннями ЦК КПРС, прийнятими на початку 50-х рр. XX ст. Зробіть висновки.
Закон СРСР «Про державні пенсії»
Пенсійне забезпечення гарантується створеним у СРСР соціалістичним ладом, в умовах якого назавжди ліквідована експлуатація людини людиною, безробіття і невпевненість трудящих у завтрашньому дні. Пенсійне забезпечення в Радянській державі здійснюється повністю за рахунок державних і громадських коштів. <. >Право на пенсію по старості мають робітники і службовці: чоловіки — по досягненні віку 60 років і при стажу роботи не менше ніж 25 років; жінки — по досягненні віку 55 років і при стажу роботи не менше ніж 20 років.
1) Як наведене джерело відображає соціальну політику М. Хрущова?
2) Дайте власну оцінку діяльності М. Хрущова в соціальній сфері.
Із Закону «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» (24 грудня 1958 р.)
Стаття 1. Головним завданням радянської школи є підготовка учнів до життя, суспільно корисної праці, подальше підвищення загальної та політичної освіти, підготовка освічених людей, які добре знають основи наук.
Провідним початком навчання й виховання в середній школі має стати тісний зв’язок навчання з працею.
Стаття 2. Увести в СРСР замість загальної обов’язкової семирічної освіти загальну обов’язкову восьмирічну освіту.
Восьмирічна школа є неповною середньою загальноосвітньою трудовою політехнічною школою, яка має давати учням міцні основи загальноосвітніх і політичних знань, виховувати любов до праці й готовність до суспільно корисної діяльності.
Стаття 4. Установити такі основні типи навчальних закладів, що дають повну середню освіту:
а) школи робочої та сільської молоді — вечірні (змінні) середні загальноосвітні школи.
б) середні загальноосвітні трудові політехнічні школи з виробничим навчанням.
1) Які зміни відбулися в системі освіти наприкінці 50-х рр. XX ст.?
2) Чому навчання в радянській школі обов’язково поєднувалося з трудовою діяльністю?
Із книги історика Ю. Легуна «Розвиток науки в Україні в 60-х рр. XX ст.»
У період 60-х рр. учені України провели велику роботу по розширенню і поглибленню фундаментальних та прикладних досліджень, досягли значних успіхів у багатьох галузях науки.
Перш за все слід відзначити дослідження з теорії нелінійних диференційних рівнянь і теорії коливань. Досягнення вчених АН УРСР у цій галузі вивели їх на передові позиції у світі.
У цей час активно проводилися широкі дослідження в галузі теоретичної, технічної, біологічної кібернетики й обчислювальної техніки. Саме ці напрями досліджень розглядались як пріоритетні в глобальному змаганні між двома наддержавами за військову потужність. Слід зауважити, що тут справа складалася не найкращим чином для СРСР. У США в середині 60-х рр. виробництвом обчислювальної техніки займалося понад 600 фірм, а в експлуатації перебувало більше 16 тис. машин. До прикладу, у СРСР в 1963 р. перебувало в експлуатації близько однієї тисячі ЕОМ, а в Україні станом на серпень 1964 р. — 104 одиниці.
Досягнуті результати в галузі теорії автоматів і механічних машин стали основою для розробки ряду нових електронних цифрових машин. В інституті кібернетики була створена напівпровідникова керуюча машина широкого призначення «Днепр-1», яка з 1962 р. почала випускатися серійно.
В установах АН УРСР було проведено ряд теоретичних і експериментальних робіт із різних напрямків фізики. Було проведено комплекс робіт, що закладали основи електронної теорії металів. Розв’язано ряд фізичних і технологічних проблем щодо одержання чистих і жаротривких металів. На базі цих та інших досліджень були створені макети ряду нових напівпровідникових приладів на рівні кращих світових зразків.
Провідне становище займали інститути фізичного профілю. У галузі комплексного вивчення фізичної природи твердих тіл інститути АН УРСР займали одне з провідних місць у радянській і світовій науці.
У фізико-технічному інституті АН УРСР у Харкові в 1966 р. спорудили найбільший на той час у Європі лінійний прискорювач електронів.
В Україні проводилися важливі дослідження в галузі фізико-технічних проблем металознавства. Особливе місце серед наукових установ цього профілю займав Інститут електрозварювання ім. Є. Патона. Колектив цього інституту в результаті розробки нових і вдосконалення існуючих процесів створив принципово нові технологічні способи зварювання в різноманітних середовищах нових конструкційних матеріалів з особливими фізико-механічними властивостями.
Українські вчені внесли значний вклад у розвиток різних галузей хімії. Цінні дослідження були проведені з механізму й кінетики хімічних реакцій, органічного синтезу і теорії будови органічних сполук. Створився новий науковий напрям хімічних досліджень — хімія фосфоросполук. <. >Значний обсяг фундаментальних досліджень виконали інститути біологічного профілю. Перш за все це стосується робіт у галузях біохімії та фізіології людини, тварин і рослин, молекулярної біології та вірусології, цитології і генетики.
Розгляд проблеми втілення результатів наукових досліджень у практику виявив значну неврегульованість та досить велику кількість недоліків цього процесу. У СРСР у 60-ті рр. впроваджувалось у виробництво не більше 30—50 % результатів наукових досліджень. Причому більшість із них освоювалася настільки повільно, що після впровадження виявлялася морально застарілою.
1) Яким галузям науки приділялася першочергова увага з боку керівництва держави на початку 60-х рр. XX ст.? Чому саме їм?
2) Визначте здобутки та проблеми розвитку української науки в зазначений період.
3) Чим ви можете пояснити той факт, що розвиток науково-технічної революції значно відставав від провідних країн Заходу?
Із протоколу наукової конференції, організованої 11—15 лютого 1963 р. Київським університетом та Інститутом мовознавства Академії наук УРСР
Із виступу В. Лобка. Найбільшим, найважливішим, найціннішим духовним багатством кожного народу є його мова. Мова — це душа народу, його серце, розум, думка.
Зникла, асимілювалася мова — зник і нарід. <. >Ось чому тих, які цураються рідної мови, вороже ставляться до неї, насміхаються з неї, перетинаючи їй широкий шлях у життя, — не можна вважати за людей. Вони гірше черв’яків, бо знищують свою рідну мову, вони тим самим живим у могилу кладуть свій нарід.
Противники української мови так зараз розперезалися, що вирішили навіть у Київській музкомедії припинити ставити вистави українською мовою.
На сьогодні майже не випускається технічна література українською мовою. Лише 5 % технічної літератури на Україні видається українською мовою, а 95 % російською. І коли який-небудь наполегливий автор усе ж таки зуміє домогтись, щоб його книжка була надрукована нашою мовою, то тираж такої книжки визначають дуже малий — не більше 500—1000 примірників.
1) Чим була викликана та в чому проявилася політика русифікації в Україні на початку 60-х рр. XX ст.?
2) Якою була реакція інтелігенції України на посилення русифікації?
І. Дзюба про суспільно-політичну і духовну обстановку в Україні на початку 60-х рр. XX ст.
Український народ ніколи не був агресивним і нетерпимим до інших, ніколи у своїй історії не поневолював інших народів.
І тим прикріше й тяжче українцеві (якщо він хоч трохи почуває себе українцем) бачити сьогодні, що з його соціалістичною нацією діється щось незрозуміле і невиправдано неподобне. Не всі українці однаково помічають і усвідомлюють те, що відбувається (бо й самі ці процеси своєю суттю такі, що не лежать на поверхні і не виступають у власній одежі), але майже всі відчувають, що діється «щось» недобре.
По всіх цих розрізах українська нація переживає тепер не «розквіт», як це офіційно прокламується, а кризу, і цього не можна не визнати при хоч трохи чесному погляді на реальну дійсність.
Українська національна культура утримується в досить провінційному становищі і практично трактується як «другосортна», її минулі великі здобутки мало ширяться в суспільстві. Українська мова відтіснена на другий план і в містах України, по суті, не побутує. Нарешті, протягом останніх десятиліть українська нація, по суті, позбавлена нормального природного приросту, який властивий сучасним націям.
Чи існує сьогодні в Україні україноненависництво? Багатьох це питання здивує. Але не всіх. Я певен, що знайдеться чимало українців і навіть неукраїнців, які не лише ствердять, що існує, а й наведуть факти з власного досвіду.
Можна любити Україну як поняття етнографічне і одночасно ненавидіти як поняття національно-політичне. Так любили Україну всі принципові вороги українського сепаратизму, від Катерини II (її знамениті філіппіки проти «черкасишек» за «развратное мнение, по коему почитают себя народом от российского отличньїм», за «фальшивьіе и им несвойственньїе республиканские мьісли») до відомого «прогресиста» Петра Струве, який так сформулював цю ідею — за Україну проти «українства» і «націоналізму».
Наскільки ж треба бути національно й морально невихованою, відсталою людиною, щоб і сьогодні повторювати щось подібне, тільки по-іншому сказане! А таких «інтеліґентних» людей чимало, їхнє кредо: «Я Украйну люблю, но ненавижу националистов», причому при найменшому з’ясуванні виявляється, що під «націоналістом» розуміється кожен українець, у якого лишилося хоч трохи своєї національності.
Фактична нерівність спостерігається в багатьох сферах культури. Театрів в Україні, мабуть, більше російських, як українських. Кіно — це «найпопулярніше з мистецтв» — майже цілком російське, навіть фільми українських студій дають у російському дубляжі, а не навпаки.
От і радіємо з денаціоналізації народів, з «успіхів» русифікації, із того, що, мовляв, понад десять мільйонів неросіян у Союзі, за останнім переписом, назвали «рідною» російську мову і зреклися своєї мови. І ставимо це в заслугу «великому и могучему русскому языку», забуваючи, що тургенєвський гімн рідній мові породжений прямо протилежним настроєм, що Тургенєв нікого не хотів русифікувати, що всі великі росіяни вбачали велич і красу своєї мови зовсім не в її нібито здатності витісняти й заміняти собою інші і славили її для себе, а не для поширення її на інших. Коли йшлося про останнє, про русифікацію, — істинна любов до великої своєї мови диктувала їм гіркі слова про неї.
Щоб десятки націй СРСР «добровільно» відмовлялися від своєї мови й національності, для цього потрібно дуже багато, непомірно багато неправди й несправедливості.
1) Підготуйте повідомлення про життя, діяльність і творчість автора джерела І. Дзюби.
2) Яку характеристику суспільно-політичній і духовній обстановці на початку 60-х рр. XX ст. дає І. Дзюба?
3) Поясніть значення поняття «денаціоналізація». У чому вона проявилася в Україні на початку 60-х рр. XX ст.?
4) У якому становищі в цей час опинилася українська мова? Чи можна таке становище вважати нормальним? Чому?
Зі спогадів письменника, режисера Л. Танюка про створення Клубу творчої молоді
Клуб склався в останні зимові дні 1959 р. Перші його групи виникли під час новорічних колядок і щедрівок. Тут були студенти театрального інституту й консерваторії, прилучалася молодь акторських і режисерських курсів.
Якось чудесного дня сиділи ми у великій залі інституту, осіб п’ятдесят-шістдесят, аж раптом відчиняються двері й заходить великий гурт екстравагантних молодих людей: художники. Привела їх Алла Горська. Висока, коси хвилями, білий светр, сині брюки спортивного крою. Дуже голосна, життєрадісна. Із цього приходу, власне, і почався справжній Клуб творчої молоді.
Художники-нонконформісти принесли із собою дух активного бунту, заперечення старих догм і форм. Завдяки їм набула практичного сенсу ідея Клубу — об’єднати молоді творчі сили Києва, вирвати їх з-під влади зашкарублих творчих спілок. Отож, із березня—квітня 1960-го Клуб заявив про себе по всіх усюдах. Серед шести його секцій найчисленніша була художня, керована Аллою Горською.
1) Хто такі «шістдесятники»? Яким був їхній вплив на розвиток української культури?
2) Що ви дізналися про заснування та діяльність Клубу творчої молоді?
3) За допомогою підручника та додаткової літератури підготуйте невеликі повідомлення про життя та творчу діяльність Л. Танюка та А. Горської.
4) Якою була реакція влади на діяльність «шістдесятників»? Чому Клуб творчої молоді було визнано одним із вогнищ дисидентства?
Із Програми Української Робітничо-Селянської Спілки (1959 р.)
Ми боремося за самостійну Україну.
Методи досягнення цієї мети — мирні, конституційні.
5. УРСС стоїть на ґрунті міжнародного комунізму і поділяє теорію революційного марксизму-ленінізму.
6. Ідея створення самостійної України зі своєю міцною економікою і високорозвиненою національною культурою здавна захоплює світлі голови нашої нації, а скривджений український люд завжди жадав і, при нагоді, відчайдушно воював за самостійність, із якою він пов’язує всі свої надії на кращу долю.
Перший етап цього періоду боротьби — боротьба за демократичні свободи, за політичні права. Усі народи Радянського Союзу стогнуть під ярмом рабської неволі. Це ярмо вже старе, і український народ разом з іншими радянськими народами скоро розіб’є його на тріски.
Другим етапом нашої боротьби буде боротьба за вихід України із Союзу і утворення самостійної держави.
11. Ми, партія УРСС, є партія інтернаціоналістів. Боротьбу за самостійну Україну ми розвиватимемо разом із громадянами інших національностей, які населяють Україну.
Завдання УРСС полягає в тому, щоб домогтися: установлення режиму законності; відновлення і дотримання демократичних норм Конституції; скасування посад партійної номенклатури та відновлення принципу верховенства в суді безпосередньо народом; аби судді й прокурори були незалежними і підкорялися тільки законові, вони не повинні бути членами партії; скасування антиконституційного закону, за яким комуніста не можна судити, доки райком партії не виключить його з КПРС — суд для всіх громадян, незалежно від їхньої посади, партійності і т. ін., повинен бути єдиний; установлення публічності всіх політичних кримінальних справ у всіх судових інстанціях; скасування адміністративної висилки і заслання; заборони заслання і вислання засуджених на Україні громадян УРСР за межі національної території.
Інформація Львівського обкому партії ЦК КП України про викриття та ліквідацію націоналістичної групи Л. Лук’яненка та інших
Обласним управлінням КДБ заарештована і обласним судом засуджена група українських буржуазних націоналістів у складі Лук’яненка Л. Г., Віруна С. М., Кандиби І. О., Луцьківа В. М., Лібовича О. С., Кіпиша І. 3. і Боровницького Й. Ю.
Попереднім та судовим слідством установлено, що ця націоналістична група була створена засудженим Лук’яненком у кінці 1959 р. <. >Учасники цієї націоналістичної групи склали та розповсюджували націоналістичну програму, зводили наклеп на Радянську державу і політику Комуністичної партії, вербували у свою групу націоналістично настроєні елементи.
Викриття націоналістичної групи Лук’яненка та інших показало, що деякі міськкоми і райкоми КП України, первинні партійні організації не зробили відповідних висновків із постанови ЦК КПРС про підвищення революційної пильності комуністів, украй незадовільно ведуть виховну роботу з кадрами по піднесенню партійної принциповості, непримиренського відношення до будь-яких проявів ворожої ідеології, зокрема до проявів ідеології українського буржуазного націоналізму.
Визнати, що <. >при проведенні масово-політичної роботи серед населення вкрай недостатньо звертається увага на викриття і рішучу боротьбу з будь-якими проявами буржуазної ідеології <. >, лекції на тему «Українські буржуазні націоналісти — люті вороги українського народу» і на інші теми, спрямовані на підвищення революційної пильності, читаються дуже рідко.
Бюро обкому ЦК України постановляє:
1. Прийняти до відома повідомлення начальника обласного управління КДБ <. >, що націоналістична група Лук’яненка ліквідована і учасники її засуджені.
Секретар Львівського обкому КП України І. Грушецький
1) Які риси характеризували суспільно-політичну ситуацію в Україні на межі 50—60-х рр. XX ст.?
2) Пригадайте, хто такі дисиденти.
3) У кажіть, хто очолював Українську Робітничо-Селянську Спілку (УРСС).
4) Якою була основна мета діяльності УРСС? Які завдання вона перед собою ставила?
5) Які методи боротьби використовувала УРСС? Яким було ставлення дисидентів до насильницьких методів боротьби?
6) Якою була реакція влади на діяльність УРСС? Як склалася доля учасників УРСС?
7) Поміркуйте, чи становила діяльність дисидентів загрозу існуванню радянського режиму.
Із бесіди П. Шелеста з істориком Ю. Аксютіним про жовтневі події 1964 р.
— Цей період, як його не називати, бере початок із події, яку у вітчизняній науковій літературі називають жовтневим (1964 р.) Пленумом ЦК КПРС, а в західній — жовтневим переворотом, змовою. Ви не згодні з таким визначенням?
— Це й була змова. За спиною Микити Сергійовича скликається Пленум ЦК, а Перший секретар не знає про це. Що це таке? Розмова з членами ЦК іде про Хрущова, а він і не знає. Якщо б скликали пленум, сказали: Микито Сергійовичу, давай — пояснюй. Тоді зрозуміло було б.
Пам’ятаю обстановку того пленуму. Усі його учасники були належним чином підготовлені: що казати й що вигукувати. <. >Механізм «гласності» працював тут як по нотах.
— Якого ж лідера отримала країна після М. С. Хрущова?
— Наведу один приклад. Було це в 1966 р., у рік 60-ліття Л. І. Брежнєва. Ми в Політбюро ЦК КПРС вирішили: одна зірка Героя Соціалістичної Праці в Генерального є, нагородимо його другою. Але тільки я, слідом за іншими товаришами з Політбюро, підписав «опитну», зателефонував М. Підгорний:
— Ти знаєш, Петро Юхимовичу, Брежнєв просить зірку Героя Радянського Союзу.
— Із якого дива? — здивувався я.
— Ну от хоче, і все тут. Ніби його раніше представляли до неї.
— Хто представляв? Коли?
— Ну що ти в мене допитуєшся? Погоджуйся, він уже багатьох умовив.
Але я не змінив свого рішення.
Так пішов «зорепад» на піджак і мундир Брежнєва. Моральні наслідки цієї нагородної манії були для країни досить плачевними, адже знецінювалася дійсно ударна праця. Почесті йшли, як із рогу достатку. Чи заслужено?
1) Про яку подію йдеться в наведеному джерелі?
2) Чи правомірно, на ваш погляд, жовтневі події 1964 р. вважати переворотом? Свою думку аргументуйте.
3) Як наведене джерело характеризує постать нового радянського лідера?