§ 6. Десталінізація і лібералізація суспільного життя. Реабілітація жертв сталінських репресій

лютий 1956 р. — XX з’їзд КПРС; 30 червня 1956 р. — постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідки»; 24 грудня 1957 р. — пленум ЦК звільнив з посади першого секретаря ЦК КПУ О. Кириченка й обрав на цю посаду М. Підгорного; жовтень 1961 р. — XXII з’їзд КПРС ухвалив нову Програму КПРС; липень 1963 р. — пленум ЦК КПУ звільнив від обов’язків першого секретаря ЦК КПУ М. Підгорного. На цю посаду призначили П. Шелеста.

1. «Відлига». XX з’їзд КПРС та його наслідки

Основним змістом «відлиги» є десталінізація, яка передбачала цілий ряд заходів у різних сферах життя суспільства.

Десталінізація

Складники десталінізації

Ліквідація системи ГУЛАГу, системи масових репресій

Амністія. Реабілітація незаконно засуджених

Реформа силових відомств, судової системи. Впровадження в їхній діяльності принципу законності

Послаблення ідеологічного тиску. Тимчасове припинення кампанії проти «українського буржуазного націоналізму»

Децентралізація управління. Послаблення командно-адміністративної системи

Розширення прав і повноважень союзних республік. Зростання частки українців у партійному і державному апараті. Зростання впливу української партійно-державної еліти в союзному керівництві

Лібералізація — в широкому розумінні — пом’якшення державного контролю над різними сферами суспільного життя: політикою, економікою, свободою слова, ЗМІ тощо.

Надзвичайно важливим кроком на шляху десталінізації і лібералізації радянського суспільства став XX з’їзд КПРС, що відбувся в лютому 1956 р. З’їзд розпочав свою роботу, як і всі попередні. У звітній доповіді М. Хрущова не містилось жодних сенсаційних заяв. У ній, навпаки, підтверджувався курс партії на розрядку міжнародної напруженості, розглядалися важливі економічні та соціальні проблеми, вихвалялися переваги «колективного керівництва», запровадженого в країні в останні роки. Лише наприкінці роботи з’їзду Хрущов повідомив делегатів, що вони мають зібратися на закрите засідання. На ранковому засіданні 25 лютого 1956 р. він протягом чотирьох годин зачитував делегатам з’їзду доповідь «Про культ особи і його наслідки».

Виступ Хрущова. XX з’їзд КПРС в лютому 1966 р.

З цієї доповіді делегати дізналися про «політичний заповіт» В. Леніна, існування якого довгі роки замовчувалося і заперечувалося керівництвом партії. В доповіді розповідалося про спотворення Й. Сталіним принципу демократичного централізму, пов’язані з цим «сталінські чистки» і масові репресії.

На з’їзді Й. Сталіна вперше було показано як жорстокого тирана і диктатора. Доповідь М. Хрущова буквально шокувала багатьох комуністів.

Варто зазначити, що критика культу особи Й. Сталіна на XX з’їзді партії була хоч і різкою, але все-таки поверховою. Вона не містила в собі серйозного аналізу системних засад і головних причин формування режиму особистої влади колишнього вождя радянської держави.

В доповіді засуджувалися лише зовнішні сторони тоталітаризму («культ особи») і найбільш вражаючі події зловживання державною владою (масові репресії). Політика ж партії в цілому вважалася правильною. Проте й ця обмежена критика позитивно вплинула на оздоровлення політичної і морально-психологічної атмосфери в суспільстві.

Закономірним наслідком XX з’їзду КПРС став справжній переворот у суспільній свідомості, перегляд сталих стереотипів мислення, критична оцінка подій минулого. Цей переломний період у житті радянських людей, за влучним висловом І. Еренбурга, був згодом названий «хрущовською відлигою», як своєрідне короткочасне потепління серед зими.

Насправді ж, суть існуючого політичного режиму фактично не змінювалася. Але його провідники вже не наважувалися використовувати в управлінні державою жорстокі терористичні методи.

Розгортання десталінізації сприймалося в Україні неоднозначно. У багатьох партійних організаціях України критику культу особи Й. Сталіна сприймали як наклеп на радянську владу. Спираючись на це, представники партапарату вимагали припинити викриття злочинів доби «сталінщини» як шкідливу для розвитку країни кампанію. Так, перший секретар Київського міського комітету КПУ М. Синиця заявляв, що боротьба з культом особи Й. Сталіна ускладнить ідеологічну ситуацію в Україні й посилить небезпеку поширення «українського буржуазного націоналізму». Перший секретар ЦК КПУ О. Кириченко надіслав доповідну записку до ЦК КПРС, де переважали схожі думки.

В Україні процес десталінізації відбувався повільніше, ніж у центрі. Так, у республіканських періодичних виданнях дещо пізніше з’явилася низка статей «У світлі рішень XX з’їзду». Зміст більшості публікацій був поміркованим. Лише на початку липня 1956 р. на багатьох підприємствах республіки стали зачитувати Постанову ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків». У столиці перший мітинг на підтримку десталінізації відбувся у Київському педагогічному інституті.

Реакція більшості населення республіки на засудження зловживань періоду «сталінщини» і новий політичний курс загалом була позитивною.

У липні 1956 р. у республіканських засобах масової інформації з’явилися перші повідомлення про реабілітацію українських письменників — жертв сталінського терору — В. Еллана-Блакитного, В. Чумака, Г. Косинки, О. Досвітнього, М. Ірчана, І. Микитенка та ін. Поступово поверталися до культурного життя ті, хто залишився живим. Розпочалася кампанія з реабілітації таких видатних діячів, як кінорежисер О. Довженко, режисер театру Лесь Курбас, драматург М. Куліш.

Найвищою точкою в процесі десталінізації став XXII з’їзд КПРС, який відбувся в 1961 р. Після нього в Україні, яків інших республіках, розгорнулася кампанія з демонтажу численних пам’ятників Й. Сталіну, закриття присвячених йому музеїв, перейменування населених пунктів, вулиць, установ, підприємств, шкіл, колгоспів тощо. У листопаді 1961 р. Сталінську область перейменували в Донецьку, а місто Сталіно (колишня Юзівка) на Донецьк.

• Що таке «відлига»? Які її складові?
• У чому полягає значення доповіді М. Хрущова «Про культ особи і його наслідки», проголошеної на XX з’їзді КПРС?

2. Реабілітаційний процес

Процес реабілітації почався відразу після смерті Сталіна і набув свого найбільшого розмаху після XX з’їзду КПРС (лютий 1956 р.).

Перший етап (1953-1956). Реабілітація торкалася лише незначної частини незаконно репресованих. Проголошується масова амністія. Відбувається демонтаж сталінської репресивної системи. Діяльність правоохоронних органів приводиться у відповідність з принципами законності.

Амністія — повне або часткове звільнення від покарання та його правових наслідків, пом’якшення покарання, а також зняття судимості з осіб, що відбули покарання.

Реабілітація — заходи з відновлення доброго імені й прав осіб, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності як за життя, так і після їхньої смерті.

Амністія 1953 р. стосувалась осіб, засуджених на термін до п’яти років, а також засуджених за посадові, господарські та військові злочини. Вона мало торкнулася політичних в’язнів, які мали значно більші терміни ув’язнення.

Амністія 1955 р. стосувалась осіб, що співробітничали з окупантами в роки війни, але не чинили злочинів. У 1956 р. були амністовані народи, які зазнали масової депортації. Проте кримським татарам заборонили повертатися на батьківщину.

Також проголошувались амністії для воїнів УПА, які складуть зброю, і тих, хто утримувався в таборах. До 1957 р. було звільнено понад 65 534 членів ОУН і бійців УПА.

Проте амністія не передбачала реабілітації. Звільнені політичні в’язні продовжували носити тавро «ворогів народу».

За 1954-1956 рр. реабілітували лише 8 тис. осіб.

Документи розповідають

Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про звільнення з-під адміністративного нагляду кримських татар, балкарців, турків — громадян СРСР, курдів, хемшилів і членів їхніх сімей, виселених в період Великої Вітчизняної війни» (28 квітня 1956 р.)

Враховуючи, що існуючі обмеження у правовому становищі кримських татар, балкарців, турків. курдів, хемшилів і членів їх сімей, які виселені в 1943-1944 рр. із Північного Кавказу, із Грузинської РСР і Криму та перебували на спецпоселенні, надалі продовжувати немає необхідності, Президія Верховної Ради СРСР постановляє:

1. Зняти з обліку спецпоселень і звільнити з-під адміністративного нагляду органів Міністерства внутрішніх справ СРСР кримських татар, балкарців, турків, курдів, хемшилів і членів їх сімей, які були виселені на спецпоселення.

2. Установити, що зняття обмежень, пов’язаних зі спецпоселенням, з осіб, які перераховані у статті першій цього указу, не тягне за собою повернення їм майна, яке було конфісковане при виселенні, і що вони не мають права повертатися у місця, звідкіля були виселені.

Довідка про реабілітацію. 1957 р.

У 1954 р. сформовано Комітет державної безпеки (КДБ) СРСР і УРСР. Нові органи були зобов’язані переглянути заведені на громадян політичні справи. У 1954 р. створено комісію Президії ЦК КПРС із розслідування злочинів Й. Сталіна. У 1955 р. запроваджено прокурорський нагляд.

Також було розпочато роботу зі створення нового кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного кодексів, військового статуту.

Ліквідовано систему ГУЛАГу, в якому на 1954 р. утримувалося 949 тис. в’язнів.

Другий етап (1956-1959). Реабілітація стала масовою. Було створено 90 спеціальних комісій, які мали право розглядати справи безпосередньо в таборах.

Спочатку реабілітації підлягали репресовані діячі КПУ — В. Чубар, С. Косіор, В. Затонський, М. Скрипник, Ю. Коцюбинський та інші. У липні 1956 р. в пресі з’явились повідомлення про виправдання драматурга М. Куліша, режисера Л. Курбаса та інших. Загалом за 1956-1963 рр. повністю реабілітували лише 250 тис. осіб. На 1959 р. за політичні злочини в таборах утримувалось 11 тис. осіб.

Реабілітації не підлягали активні діячі ОУН та УПА, жертви політичних репресій до 1934 р., а також всі репресовані за «український буржуазний націоналізм». Держава не визнала себе винною у депортації селян під час колективізації 1930-х років, вибіркової депортації із Західної України, депортації кримських татар, німців та інших народів з півдня України.

У подальші роки реабілітація тривала, але за період 1963-1986 рр. повністю реабілітували лише 80 тис. осіб.

Паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбулися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади в їх проведенні. Так, ВР СРСР ухвалила закон «Про кримінальну відповідальність за державні злочини». У кримінальний кодекс ввели статтю «антирадянська агітація і пропаганда». Протягом 1954-1959 рр. за антирадянську діяльність репресували 3,5 тис. осіб.

• 1. Як можна оцінити реабілітаційний процес за часів «хрущовської відлиги»?
• 2. Чому реабілітація не була повною?

3. Зміни вищого партійного керівництва УРСР

За період правління М. Хрущова у вищому керівництві УРСР відбувалися неодноразові зміни. Вони були зумовлені прагненням усунути від влади в республіці противників Хрущова, розширенням повноважень республіканських органів влади, зміною ролі УРСР в СРСР.

За період 1953-1964 рр. змінилось декілька перших секретарів ЦК КПУ.

Так, у 1953-1957 рр. керівником партійної організації був О. Кириченко. У період його правління відбувається «українізація» КПУ, здійснюється кампанія з реабілітації репресованих, ставиться питання про чистоту української мови, про розвиток національної науки.

У 1957-1963 рр. новим керівником республіканської партійної організації став М. Підгорний. Вихованець сталінської школи партійних кадрів був слухняним виконавцем волі вищого керівництва. У червні 1963 р. висунутий Хрущовим на посаду секретаря ЦК КПРС.

У 1963-1972 рр. першим секретарем ЦК КПУ був П. Шелест.

• Які зміни у вищому партійному керівництві республіки відбулися за часів перебування при владі М. Хрущова?

4. Розширення повноважень союзних республік

У період хрущовської «відлиги» було здійснено ряд заходів, які розширили права республік, у тому числі й УРСР.

Українці стали частіше висуватися на керівні посади в республіці, а також в Союзі. Розширились функції і підвищилась відповідальність КПУ. Активізувалась діяльність УРСР на міжнародній арені. Так, якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то в 1955 р. — 29. До 1959 р. УРСР підписала або приєдналася до 65 міжнародних договорів та інших актів. Унаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль Ради Міністрів УРСР, зокрема рад народного господарства і місцевих рад депутатів трудящих, перейшло 97 % підприємств проти 34 % у 1953 р.

Розширилися права республіки у формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції, будівництва, використання капіталовкладень. У відання республіки переходили питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного й республіканського підпорядкування. До компетенції УРСР належали питання ухвалення кримінального, цивільного і процесуального кодексів, установлення основ законодавства про судоустрій та судочинство.

Та всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем московського центру.

• Суспільно-політичне життя УРСР у другій половині 1950-х — на початку 1960 рр. проходило під знаком лібералізації радянського режиму. Вона передбачала демонтаж сталінської репресивної системи, засудження культу особи Сталіна, реабілітацію жертв масових репресій, послаблення контролю держави над суспільно-політичним життям, розширення прав республік тощо. Але зміни у політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкалися основ тоталітарного режиму, залишалася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя, недоторканними виявились догми марксизму-ленінізму.

Запитання і завдання

• 1. Чому період перебування М. Хрущова при владі в СРСР називають «відлигою»?
• 2. Що таке десталінізація? Які були її передумови? Якими були перші заходи десталінізації?
• 3. Як відбувався процес реабілітації жертв сталінських репресій?
• 4. Охарактеризуйте кадрові зміни, що відбулися у вищому керівництві Радянського Союзу й УРСР після приходу М. Хрущова до влади. Чим вони були зумовлені?
• 5. Коли відбувся XX з’їзд КПРС? Яке значення рішень з’їзду для розгортання процесів десталінізації?
• 6. У чому полягало розширення прав УРСР?
• 7. Обговоріть у групах. Чому партійне та державне керівництво СРСР не наважилось на подальше поглиблення процесів десталінізації?
• 8. Підготуйте презентацію на тему: «Хрущовська відлига в Україні».

Таємна доповідь Микити Хрущова. Минає 50 років від ХХ з’їзду КПРС.

Петро Кагуй Прага, 15 лютого 2006 (RadioSvoboda.Ua) – У ці дні минає незвичний та важливий ювілей для усіх пострадянських теренів, та й, очевидно, не лише для них.

50 років тому на ХХ з’їзді Комуністичної партії Радянського Союзу, після таємної доповіді Микити Хрущова, розпочалося викриття культу особи Сталіна. Це дало можливість реабілітувати сотні тисяч жертв тоталітарного комуністичного режиму, від якого особливо потерпала Україна.

Двадцятий з’їзд КПРС працював від 14 до 25 лютого 1956 року. Таємна доповідь Микити Хрущова «Про культ особи і його наслідки» прозвучала в останній день роботи з’їзду на закритому засіданні.

Микита Хрущов звинуватив Сталіна у створенні режиму, що базується на «підозрах, страху та терорі» і заявив, що він хоче зруйнувати культ Сталіна, котрий помер три роки до того.

Хрущов розкритикував широкомасштабні репресії у період 1936-38 років, розкритикував зовнішню політику Сталіна у період Другої світової війни, і звинуватив його в націоналізмі та антисемітизмі.

Як згадував потім один із очевидців Алєксандр Яковлєв:

«У залі стояла глибока тиша. Не було чути ні скрипу крісел, ні кашлю, ні шепоту. Ніхто не дивився один на одного – чи то від несподіванки від того, що трапилося, чи то від розгубленості і страху. Шок був неймовірно глибоким».

Головуючий Ніколай Булганін закликав – не проводити обговорення і не ставити запитань. Делегати проголосували за дві постанови: про схвалення доповіді та про направлення її партійним організаціям без опублікування у відкритій пресі.

Відомий російський історик Рой Медвєдєв на час ХХ з’їзду КПРС був шкільним директором у провінційному російському місті. Рой Медвєдєв розповів про те, як він уперше почув про зміст таємної доповіді Хрущова:

«Зібрали активістів, усіх членів партії, усіх комсомольців, директорів колгоспів і радгоспів. Прийшов інструктор райкому партії, дістав червону книжечку і сказав: «Я прочитаю вам таємну доповідь Микити Сергійовича Хрущова на ХХ з’їзді. І чотири години ми слухали цю доповідь. Там були учасники Великої Вітчизняної війни, котрі обожнювали Сталіна, там були люди, схожі на мене, в якого батька репресували і він загинув у в’язниці, і який знав про тортури чи про табори».

У скороченому вигляді цю таємну доповідь було розіслано керівникам комуністичних та робітничих партій світу.

Російський історик Рой Медвєдєв продовжує:

«Преса тоді нічого не повідомляла, телебачення тоді не було, інформації не було жодної. Розпочалися досить серйозні процеси, про які ми також не знали. Мало не через два дні після з’їзду із протестами виступили західні комуністичні партії. Вони говорили – навіщо це було робити? Відразу виникло таємне листування із Китайською комуністичною партією, яка рішуче виступила проти ХХ з’їзду. Це була подія колосального історичного значення».

Із одного примірника доповіді у Польщі зробили копію і вона потрапила на Захід. А вже у липні 1956 року таємну доповідь Микити Хрущова оприлюднили у пресі Сполучених Штатів, спершу англійською, а пізніше російською. А в Радянському Союзі повний текст таємної доповіді вперше опублікували лише у 1989 році.

І досі більшість комуністів сприймають «таємну промову» Хрущова, як акт зради, котрий приніс більше шкоди, ніж користі. А вже сучасні історики та політичні оглядачі називають цю доповідь – початком кінця репресивної сталінської ери.

Що означав кінець репресивної сталінської ери для України? Це повернення із заслання сотень тисяч депортованих, скорочення терміну ув’язнення, для когось часткову чи то й навіть повну реабілітацію. Та й загалом так звана «хрущовська відлига» стала послабленням репресивного комуністичного режиму.

Хоча сама постать Микити Хрущова досить суперечлива в історії. Попри викриття культу Сталіна, українські історики вважають Хрущова відповідальним за репресії на українських теренах у 1930-40-их роках. Із 1938 року і аж до кінця 1949 (із піврічною перервою у 1947 році) Микита Хрущов був першим секретарем Комуністичної партії України.