§ 20. Суспільно-політичне життя на українських землях у складі Австро-Угорщини в 60—70-ті рр. XІХ ст.

• 1. Назвіть основні особливості суспільно-політичного розвитку Галичини у першій половині XIX ст. 2. Які основні здобутки українського руху в революції 1848-1849 рр.? 3. Назвіть основні особливості українського руху в Наддніпрянській Україні у 60-90-х рр. XIX ст.

1. Конституційні реформи 60-х рр. XIX ст. в Австрійській імперії

Період 1849-1867 рр. відзначився трансформацією Австрійської імперії в конституційну Австро-Угорську монархію. У перше десятиліття після революції в імперії панувала реакція, що за прізвищем міністра внутрішніх справ Александра фон Баха отримала назву «бахівської». Реакція стала формою, в якій перегруповувалися політичні сили в імперії. Найвпливовішими силами були національні еліти (угорська, чеська, польська та ін.), які перебували в опозиції до імперського центру. Знайдення спільної мови з ними рятувало імперію від розпаду. Прискорили цей процес поразки Австрійської імперії на міжнародній арені: Австрія програла війну у 1859 р. Франції та П’ємонту, а у 1866 р. — Пруссії.

Під впливом цих подій австрійські правлячі кола змушені були в 1860 р. відновити конституцію. Було створено двопалатний законодавчий орган — Державну Раду. В 1861 р. австрійські володіння було визначено як автономні краї з власними представницькими органами — сеймами, хоч і з обмеженими повноваженнями.

Відень у XIX ст.

Аби не допустити неконтрольованого розвитку подій, у 1867 р. було укладено угоду, що містила австро-угорський компроміс, унаслідок якого Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію: австрійську — Цислейтанія (крім інших земель, до неї увійшли українські землі Галичини й Буковини) та угорську — Транслейтанія (крім інших земель, до неї увійшло Закарпаття) частини. Австрійську частину монархії переділили на автономні коронні краї, утворення котрих було довільним і закладало протистояння двох чи кількох націй. На лавіруванні між різними інтересами, на протистоянні націй, в якому імперський центр виступав як арбітр, і базувалася влада австрійського цісаря. Це була суттєва зміна базового державотворчого принципу — централізм поступався місцем федералізму.

Щодо Галичини австро-угорський компроміс було доповнено австро-польським, який намітився ще в роки реакції, а перші його реальні плоди проявились у перші роки конституційних реформ. У 1860 р. міністром внутрішніх справ Австрійської імперії призначили поляка Агенора Голуховського. Він, коли був ще намісником у Галичині, доклав усіх зусиль для встановлення польського домінування в краї. Систему виборів до Галицького сейму було влаштовано так, що поляки відразу отримували більшість. За умов компромісу намісника Галичини обов’язково мали призначати з польських аристократів (у 1866 р. ним знову став А. Голуховський). Польську мову офіційно запровадили в адміністрації, судочинстві, органах самоуправління, Львівському та Ягеллонському університетах.

Агенор Голуховський

Попри свою недосконалість, конституційні реформи 60-х рр. XIX ст. в Австрійській імперії мали далекосяжні наслідки:

• всім народам імперії було відкрито шлях до здобутків європейської демократії;
• українському рухові було дано новий імпульс. Декларування, хоч і формальне, рівності всіх народів імперії пробуджувало національну гідність — першу необхідну підставу національного відродження;
• утвердження парламентаризму поступово змінювало суспільну психологію. Маси населення з мовчазних підданих перетворювались у співносіїв влади, громадян.

• Коли Австрійська імперія стала Австро-Угорщиною?

2. Галицький сейм

Компетенція Галицького сейму, визначена лише у 1873 р., обмежувалася цариною культури, освіти, аграрних відносин тощо.

Вибори до сейму відбувалися раз на шість років. Галицький крайовий сейм складався зі 150 послів від шести суспільних категорій. Загалом безпосередні виборці становили 10 % населення (серед селян, яких було 95,5 % населення краю, — 8,8 %). Такий виборчий закон забезпечував половину місць у сеймі послам «від народу». Теоретично всі ці мандати могли вибороти селяни, міщани або їхні представники, що зумовлювало гостру передвиборну боротьбу правлячих кіл за голоси простого люду.

Галицький крайовий сейм засідав у будівлі сучасного головного корпусу Львівського національного університету

Орієнтування виборчого закону на становий, а не на національний склад ставило українське населення Галичини в нерівні умови через його переважно селянський склад. Українці теоретично могли отримати лише третину місць. Таку кількість, тобто 51 мандат, українці здобули тільки під час перших виборів у 1861 році. Подальші вибори відзначалися зменшенням українського представництва. У 1883 р. воно було найменшим — 12 послів.

• Яким було українське представництво у виборчих органах?

3. Польські та єврейські рухи на українських землях у складі Австро-Угорщини в другій половині XIX ст.

Після ліквідації польської державності перед польським визвольним рухом стояло завдання відновлення держави, об’єднання в ній усіх польських земель, які переділили три імперії.

Найсприятливіші умови для розгортання польського національно-визвольного руху в другій половині XIX ст. склалися в Австрійській імперії (з 1867 р. — Австро-Угорській монархії), де внаслідок польсько-австрійського компромісу Галичина отримала автономію, в якій провідні позиції зайняли поляки. Творці компромісу плекали надію перетворити Галичину в «польський П’ємонт», навколо якого в майбутньому відбудеться об’єднання польських земель у межах «історичних кордонів» (тобто у 1772 р.). У Галичині мала сформуватися модель майбутньої Польської держави, ключовим елементом якої мав стати сейм.

Г. Родаковський. Візит цісаря до Галицького крайового сейму

Таких позицій дотримувалися і краківські консерватори (станчики). Крім того, вони засуджували будь-які насильницькі дії і закликали польське суспільство зайняти лояльну позицію щодо австрійського імператора, який, згідно з міжнародними угодами, був законним спадкоємцем польського престолу.

Політичними суперниками станчиків були східногалицькі консерватори (подоляки), краківські та львівські ліберал-демократи. Останні вимагали від імператора надання полякам таких самих прав, що й угорцям, і проведення виборчої реформи. Подоляки, на відміну від станчиків, категорично відкидали можливість будь-якої згоди з українцями. Обидві згадані течії (консервативна та ліберальна) були представлені переважно польською аристократією, яка міцно тримала владу в Галичині.

Газета «Час» — часопис польських станчиків

У другій половині XIX ст. вирізнились і нові напрями в польському русі — людовий (народний, або селянський) і соціалістичний, які набирали силу й на початку XX ст. зайняли провідні позиції. Їх виникнення було характерною ознакою нової доби, коли швидко зростала громадська самосвідомість широких верств населення, формувалися масові політичні рухи.

Нові течії, хоча й стали політичними противниками консерваторів та лібералів, в українському питанні не запропонували нічого нового. Право українського населення на власну державу, а тим паче в Галичині, вони категорично заперечували.

Крім української та польської, впливовою громадою краю була єврейська. У 1880 р. вона становила 11,52 % населення Галичини. Основна маса проживала в містах та містечках, проте наприкінці XIX — на початку XX ст. характерною особливістю Галичини стало зростання єврейської громади на селі. У селах євреї були переважно корчмарями, лихварями, управителями маєтків тощо. Таку станову структуру єврейської громади українські селяни небезпідставно сприймали як недружню, проте єврейських погромів, як у Російській імперії, тут не було.

Єврейська синагога у Стрию наприкінці XIX ст.

У політичній площині єврейська громада, а особливо її еліта, була схильна до мирного співіснування з владою, отже — до співпраці з поляками. Багато з них ставали щирими польськими патріотами. Проте така тенденція в єврейській громаді тривала тільки до початку 90-х рр. XIX ст. Це було зумовлено тим, що у польському русі почав наростати антисемітизм. Реакцією на нього стало поширення ідей сіонізму. Головною метою сіоністів в Галичині була боротьба за збереження єврейської національної ідентичності. Така зміна пріоритетів у єврейському русі позначилась і на українсько-польському конфлікті: євреї в ньому зайняли переважно нейтральну позицію, а подекуди підтримували українців.

• Якою була мета польського та єврейського національних рухів у Галичині?

4. Старорусини, москвофіли

У 50-70-х рр. XIX ст. в українському русі Галичини різко посилювався русинський, або старорусинський напрямок, відгалуженням якого стало москвофільство, або русофільство. Започатковано цей напрямок було ще в 40-х рр. XIX ст. У його лавах опинилася майже вся стара українська інтелігенція, в тому числі Яків Головацький. Соціальну базу течії становили духівництво, поміщики, чиновники, інтелігенція. Визнаними лідерами москвофілів у різні часи були: в Галичині — Денис Зубрицький, Богдан Дідицький, Іван Наумович та Михайло Качковський; на Буковині — Касіян Богатирець; на Закарпатті — Адольф Добрянський та ін.

Денис Зубрицький

Адольф Добрянський

Значну роль у становленні ідей старорусинства відіграло греко-католицьке духівництво, яке в роки реакції стало на захист староукраїнських звичаїв, виступило проти латинізації церковної та світської культури, зокрема проти спроб перевести «руську мову» на латинський алфавіт, замінити юліанський календар григоріанським.

Причинами домінування цього напрямку були:

• посилення польських позицій у Галичині, зневіра українців у справедливості австрійського цісаря;
• зневіра у власних силах, пошук надійної опори в суспільно-політичному житті, якою вбачали Росію;
• поширення серед значної частини галицьких селян у 60-80-х рр. наївної віри в російського царя, який нібито вижене євреїв, покарає поляків, відбере землю у панів і роздасть її селянам;
• консервативність українського суспільства в Галичині.

Уперше політичного значення старорусинська течія набрала в 1866 р., коли Австрія програла війну проти Пруссії. Старорусини чітко висловили свою позицію, заявивши, що окремого українського народу не існує, а галицькі русини є представниками «єдиного великорусского народа», який проживає на території «від Карпат до Уралу». Також вони заперечували самостійність української мови, яку вважали однією з говорів російської.

На хвилі зростання антипольських настроїв старорусини перейняли керівництво у громадсько-культурних установах Львова — Ставропігійному інституті, Народному домі й Галицько-руській матиці, а також у відкритій у 1861 р. «Руській бесіді».

Для поширення своїх ідей старорусини розгорнули широку культурно-просвітницьку діяльність. У містах і селах створювали читальні, бібліотеки, школи, кооперативи, різноманітні товариства. Вони започаткували видання серії популярних книжок для селян штучно створеною мовою, яку назвали «язичієм». То була мішанина російської, української, польської та церковнослов’янської мов.

Таку проросійську позицію не могли не помітити в Санкт-Петербурзі. Царський уряд спрямував на підтримку старорусинів значні субсидії. За проросійську позицію старорусинську течію стали називати москвофільською. Проте старорусинство було ширшим явищем і мало солідну опору в галицькому суспільстві. Ототожнювати його з москвофільством не варто. Головною ознакою старорусинства була чітка антипольська спрямованість, опір будь-яким проникненням західних модерних впливів. Маючи сумніви у спроможності самостійно обстояти свою культуру, а тим паче політичне існування, вони заявляли: «Якщо нам судилося потонути, то краще зробити це в російському морі, ніж у польському болоті». Москвофільство — відгалуження від старорусинського руху. Його представники виступали із проросійських позицій, стверджуючи, що галицькі русини — це росіяни, намагалися поширити у краї російську мову.

У 1870 р. старорусини заснували політичну організацію — Руську раду, що мала продовжити справу Головної руської ради 1848-1851 рр. щодо захисту прав та інтересів населення. Органами Руської ради були журнал «Слово» (1861-1887), газети «Руська рада» (1871-1912), «Наука» (1874-1900) та ін.

І все ж, попри такий розмах та підтримку ззовні, від 80-х рр. старорусинство в Галичині почало занепадати. Проте на Буковині, а особливо на Закарпатті, цей напрям домінував аж до середини XX ст.

• Яку назву мала політична організація старорусинів, москвофілів?

5. Народовці

Погляди, що їх сповідували старорусини, не задовольняли всіх представників українського руху, особливо молодь. Молодіжна опозиція виникла насамперед під впливом Наддніпрянської України — Шевченкової поезії, контактів з літераторами, головно з П. Кулішем, О. Кониським, які разом з І. Нечуєм-Левицьким із 1864 р. почали друкувати свої твори у Львові. Відтак на західноукраїнських землях на початку 60-х рр. XIX ст. в українському русі зародився новий напрям — народовський.

Народовці проповідували ідеї національного відродження, котрі започаткували учасники «Руської трійці» та діячі з Наддніпрянської України. Вони вважали, що українці — це окрема нація, яка проживає на території від Кавказу до Карпат. Основними цілями їх діяльності були розвиток української мови на основі народної говірки, створення єдиної літературної мови, піднесення культурного рівня народу західноукраїнських земель, згуртування національних інтелектуальних сил. Саме тому на першому етапі своєї діяльності вони зосередилися на культурно-просвітницькому аспекті.

Попервах розбіжності між старорусинами й народовцями стосувалися тільки мови й літератури.

Свою діяльність народовці почали зі спроб заснування періодичних видань і створення громад, на кшталт Київської, зі старшокласників та студентів Львова (першу громаду у 1863 р. започаткував Д. Танячкевич).

У 1862-1863 рр. народовці організувалися довкола літературного тижневика «Вечорниці» (Ф. Заревич, Д. Танячкевич, В. Шашкевич — син Маркіяна, К. Климович, Н. Вахнянин). Через нестачу коштів тижневик занепав, але його відтворили під назвою «Мета» (1863-1864 рр.) за редакцією молодого письменника Ксенофонта Климковича. Тоді ж за редакцією Костя Горбаля виходив журнал «Нива», а Володимира Шашкевича — «Русалка».

До молодих народовців долучились і старші діячі — священник Степан Качала, суддя Юліан Лаврівський, правник Іван Борискевич, колишній заступник голови Головної руської ради, письменник Корнило Устиянович та Сидір Воробкевич.

Степан Качала

Данило Танячкевич

Юліан Лаврівський

В умовах, коли всі культурно-освітні установи Галичини перебували під впливом старорусинів, народовці вдалися до створення власної мережі культурно-просвітніх установ. У 1861 р. вони заснували «Руську бесіду», а згодом її театр, який став першим українським професійним театром. Першу свою виставу він показав у 1864 році.

Переломним виявилося створення у 1868 р. товариства «Просвіта», яке за статутом мало «спомагати народну просвіту в напрямах моральнім, матеріальнім і політичнім». У відозві про заснування «Просвіти» її автори зазначили, що вона своєю діяльністю повинна «заложити будучність нашої народності».

Етапним у діяльності народовців стало започаткування у 1873 р. у Львові Товариства ім. Шевченка, яке згодом за відсутності власної державності фактично відігравало роль Української Академії наук.

Трупа Русько-народного музично-драматичного театру львівського товариства «Руська бесіда»

Заборона українського слова у Наддніпрянській Україні та гоніння царського режиму проти українства додали жвавості народовському рухові. Українські діячі з Наддніпрянщини намагалися перетворити Галичину в «український П’ємонт», надаючи як фінансову, так й інтелектуальну допомогу національному рухові.

Від 1879 р., після поразки старорусинів на виборах до Галицького сейму, народовці виступали вже як політична сила.

Першим політичним актом народовців стало видання того самого року газети для селян «Батьківщина» за редакцією Юліана Романчука.

У грудні 1879 р. було вирішено започаткувати українську щоденну газету «Діло», щоб, на противагу старорусинському «Слову», «ділом, не словом прямувати до кращого народові». Головним редактором став Володимир Барвінський. Перший номер вийшов у січні 1880 року.

Володимир Барвінський

Народовство активно розвивалося, тоді як старорусинство, відігравши свою історичну роль у стримуванні процесу полонізації, вичерпало себе і стало анахронізмом.

Активна політична діяльність народовців сприяло тому, що вони заснували у 1885 р. свою політичну організацію — Народну раду, яку очолив Ю. Романчук. Її перші загальні збори відбулися 2 лютого 1888 року.

Оскільки народовці завоювали провідні позиції в українському русі, це змушувало їх торувати стежки до українського селянства — основного джерела сили українського руху; ці стежки не могли оминути сільських греко-католицьких священників.

Суспільно-політичні течії в українському русі — старорусинство і народовство — були явищами суто українського походження, що виникли як реакція українського суспільства на виклик часу. А втім, навіть найактивніша діяльність народовців і старорусинів не могла забезпечити вивищення українського суспільства до рівня інших європейських народів.

• Яка течія українського руху в Галичині сформувалася раніше: старорусинська чи народовська?

• У якому році народовці започаткували політичну організацію «Народна рада»?

6. Розбудова національного життя. «Просвіта»

Поразка Австрії у війні проти Пруссії зробила австрійський уряд поступливішим; 2 вересня 1868 р. міністерство освіти прийняло статут і дозволило заснувати товариство «Просвіта». Перший загальний збір товариства «Просвіта», відбувся у Львові того ж року. Керівником став Анатоль Вахнянин.

Згідно з першим статутом, «Просвіта» була науково-просвітницькою організацією, яка за характером діяльності нагадувала громади у Наддніпрянській Україні, але, на відміну від них, діяла легально і мала чітку структуру. «Просвіта» віддавала перевагу науковим дослідженням у царині етнографії, історії, географії тощо. До того ж у статуті не передбачали залучення широких народних мас до просвітницької діяльності. Такий напрямок роботи товариства не відповідав вимогам часу. Виникла потреба в організації, яка здійснювала б народну просвіту і залучала широкі маси до національно-визвольного руху. Тому вже у травні 1870 р. було прийнято другий статут, який наголосив саме на просвітницькій діяльності. (Науковими дослідженнями перейнялося Товариство імені Шевченка, створене у 1873 році).

Основним напрямком діяльності «Просвіти» стало книгодрукування. Ще на перших загальних зборах вирішили видавати книжки українською мовою без польських, російських і церковнослов’янських слів, у простому й доступному викладі. Щонайперше було видано «Читанку для сільських людей» під назвою «Зоря», що уклав О. Партицький. Книжка мала успіх, її швидко розкупили. Наступні видання «Що нас погубить, а що помочи може?» С. Качали, «Катехизм для дітей» К. Селецького, «Народний календар» та інші сприяли популярності товариства і розгортанню його діяльності.

Зібрання товариства «Просвіта». 1868 р.

Окрім видання популярних книг для народу, розробляли і видавали українські підручники для початкової та середньої школи, створювали читальні, ремісницькі товариства. «Просвіта» активно долучилася до кооперативного руху в краї. Під кінець XIX ст. не було такої ланки культурного та економічного життя краю, з якою розминулося б товариство. Так було закладено міцні підмурки розбудови самостійних господарсько-економічних і культурних установ, які мали би поліпшити соціально-економічне становище краю.

• Коли було створено товариство «Просвіта»?

Друга половина XIX ст. стала періодом стрімкого розвитку українського руху в Галичині. Поштовхом до цього були конституційні реформи в Австрійській (Австро-Угорській) імперії. В українському русі сформувалися дві провідні течії: старорусинська, від якої відокремилися москвофільська, і народовська, від котрої згодом відділилися прихильники радикальних дій та ідей соціалізму. Обидві течії поєднувало прагнення подолати польський вплив у Галичині. Старорусини в цій боротьбі розраховували на підтримку Росії, народовці — на народ, інтелектуалів Наддніпрянщини та суперечності у верхівках Австро-Угорщини.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ

1. Який вплив мали конституційні реформи на становище українського населення?

2. Яка роль Галицького сейму в становленні політичної культури українського населення краю? Чи відповідало представництво українців у сеймі національному складу краю?

3. Якими були головні причини українсько-польської конфронтації в Галичині?

4. Обговоріть. Які причини виникнення старорусинства в українському русі на західноукраїнських землях та ного переважання у 60—80-ті рр. XIX ст.?

5. Яка роль товариства «Просвіта» у розбудові українського національного життя?

6. У чому суть розбіжностей між старорусинами й народовцями?

7. Якою була мета польського руху? Які течії існували у польському русі Галичини? Яким було їхнє ставлення до українства?

8. Якою була мета єврейського руху в Галичині? Яким було ного ставлення до українства?

9. Які успіхи в розбудові національного життя Галичини ви можете назвати? Створіть презентацію.

10. Попрацюйте у групах. Заповніть таблицю «Український рух на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.»:

Критерії характеристики

Старо-русинський

Москвофільський

Народовський

11. Проведіть дискусію: «Чи можна стверджувати, що в Австро-Угорщині українське населення користувалося політичною свободою?».

Русь-Україна у другій половині XI – першій половині XIII ст

У якому році на з’їзді руських князів ухвалено таке рішення:

«…Кожен хай держить отчину свою: Святополк – Ізяславів [уділ]; Володимир – Всеволодів [уділ]; Давид, Олег, Ярослав – Святославів [уділ]; іншим [хай будуть] уділи, які їм роздав Всеволод…»?

Який князь відіграв провідну роль в організації походів, напрямки яких позначено на карті?

У якому році створено цитований нижче твір?

«. І сказав йому буй-тур Всеволод: «Один брат, один світ світлий — ти, Ігорю! Обидва ми Святославичі!» . «Хочу-бо, — сказав Ігор, — списа переломити кінець поля половецького; з вами, русичі, хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону. »

Зміна торговельної кон’юнктури, занепад Києва як головного торгового центру зумовили

втрату державної незалежності Київською Руссю.

занепад ремесла та сільського господарства Київської Русі.

політичну роздробленість Київської Русі.

посилення залежності Київської Русі від Візантійської імперії.

Правовий статус «отчини» як родової власності, спадкового володіння певної князівської лінії було закріплено

заповітом Ярослава Мудрого

нормою «Правди Ярославичів»

постановою Любецького з’їзду князів

статтею «Устава» Володимира Мономаха

Що спричинило політичну роздробленість Київської Русі? ( 3 відповіді)

занепад сільського господарства й торгівлі

відсутність чіткого механізму спадкоємності велико-князівської влади

утвердження нової династії Гедиміновичів у Києві

зміцнення вотчинного землеволодіння

етнічна неоднорідність населення держави

падіння Візантійської імперії

Які чинники спричинили роздробленість Київської Русі?

1. Великі простори держави, етнічна неоднорідність її населення.

2. Чіткий, незмінний механізм спадковості великокнязівської влади.

3. Зміцнення вотчинної форми феодального землеволодіння.

Навала монгольських орд хана Батия.

Переростання родоплемінної власності на землю у феодальну, надання земель васалам, захоплення феодалами общинних земель — це шляхи виникнення на Русі

Установіть відповідність між назвами періодів історії України та поняттями й термінами, які потрібно використовувати, характеризуючи їх.

1 Стародавня історія України

2 Київська Русь за перших князів

3 Розквіт Київської Русі

4 Київська Русь за часів роздробленості

А Християнізація, «Змієві вали», «тесть Європи», «Руська правда».

Б Привласнююче господарство, археологічна культура, осілий спосіб життя, Велике розселення слов’ян.

В Князівські усобиці, удільні землі, федеративна монархія, «Правда Ярославичів».

Г Язичництво, полюддя, уроки, погости.

Д Фільваркове господарство, покозачення, магнат, шляхта.

В уривку давньоруського літопису: «Посланці прийшли до Давида і сказали йому: Це. мовлять брати: “Ми не дамо тобі стола володимирського, бо ти кинув ножа в нас, а сього не було в Руській землі”. » ідеться про

надання містам маґдебургського права

Що в історії Київської Русі пов’язано з діяльністю князя Володимира Мономаха?

Запровадження перших писаних законів

Ініціювання нової системи престолонаслідування

Скликання князівських з’їздів (снемів)

Розбудова Києва – будівництво “міста Володимира”

Здійснення походу на Константинополь

Об’єднання руських князів для боротьби проти половецької загрози

Яку земельну власність князі, бояри та інші представники панівної верхівки в Київській Русі могли передавати в спадок, продавати, дарувати, обмінювати?

Боротьбу проти нападів половців на Русь найбільш успішно вели князі

Володимир Великий і Ярослав Мудрий.

Володимир Мономах і Мстислав Великий.

Данило Галицький і Юрій І Львович.

Ігор Рюрикович і Святослав Ігоревич.

Після смерті Ярослава Мудрого владу в Київській державі зосередили у своїх руках

«Прибули Святополк [Ізяславич], і Володимир [Всеволодович], і Давид Ігоревич, і Василько Ростиславич, і Давид Святославич, і брат його Олег і зібралися [в городі] Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: “Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце й обережімо Руську землю. Кожен хай держить отчину свою. І на цім вони цілували хреста. А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будем ми всі і чесний хрест”».

До якого періоду історії Київської держави належать події, описані в документі?

виникнення та становлення