Простий і дієвий спосіб покращити роботу мозку і здолати стрес

Мені сказали зосередитися на чорному хресті, поки апарат функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ) виконує свою шумну роботу. Також мені важко тримати відкритими очі. Дзижчання сканера мене гіпнотизує, і я трохи хвилююся, що якщо я задрімаю, це вплине на результати дослідження.

Як журналістку з питань науки мене завжди зачаровувала робота мозку – і саме тому я опинилася всередині томографа в Лондонському університеті, щоб перевірити свій мозок перед тим, як розпочати шеститижневий курс зміни його роботи.

Моя мета полягала в тому, щоб дослідити, чи ми можемо якось суттєво вплинути на роботу свого мозку. Я сподівалася з’ясувати, чи можливо зміцнити ключові зв’язки в нашому мозку та зберегти його здоров’я, змінюючи певні аспекти свого повсякденного життя. У процесі я опанувала техніки, які може використовувати кожен – і отримувати помітні результати.

Наш мозок має неймовірну здатність адаптуватися, навчатися та рости, оскільки за своєю природою він пластичний – тобто може змінюватися.

Це називається нейропластичність – здатність мозку адаптуватися та розвиватися з часом, змінювати свою структуру та функції. Колись вважали, що це стосується лише молоді, але тепер ми знаємо, що це постійна сила, що формує нашу особистість. Щоразу, коли ми опановуємо нові навички, наш мозок змінюється.

Нейробіологи та психологи тепер вважають, що ми можемо певною мірою це контролювати. І є вагома причина бажати покращити свій мозок – дедалі більше досліджень показують, що це може допомогти відтермінувати або запобігти дегенеративним захворюванням мозку.

Тож за допомогою Торстена Барнгофера, професора клінічної психології з Університету Суррея у Великій Британії, я вирішила спробувати це зробити.

Він проводить дослідження впливу усвідомленості (mindfulness) на опанування стресу та важких емоцій, приділяючи особливу увагу людям із важкою депресією.

Я була здивована, що ця проста техніка може відігравати таку вирішальну роль у підтримці здоров’я нашого мозку. Дослідження показали, що усвідомленість є простим, але потужним способом покращити кілька когнітивних функцій.

Вона може покращити увагу, полегшити біль і зменшити стрес. Дослідження виявили, що лише через кілька місяців тренувань техніки усвідомленості можуть послабитися деякі симптоми депресії та тривожності, хоча, як і у випадку з будь-якою складною проблемою психічного здоров’я, це, звичайно, залежить від індивідуальних обставин.

І це ще не все. Усвідомленість може змінити мозок. Коли рівень гормону стресу кортизолу зростає і залишається високим, він може стати токсичним для мозку, каже Барнгофер. Стрес також може безпосередньо гальмувати нейропластичність, тому його опанування дозволяє мозку залишатися більш пластичним.

Тож мені стало цікаво – чи спрацює це в моєму випадку? Протягом шести тижнів 30 хвилин на день – один сеанс або два 15-хвилинні сеанси – я практикувала керовану медитацію усвідомленості, прослуховуючи аудіозапис. Крім того, у мене була одна щотижнева сесія медитації з Барнгофером через Zoom. Повний курс усвідомленості доступний безкоштовно онлайн.

Суть полягала у тому, щоб бути якомога більш включеною у поточний момент і звертати увагу на речі, які я зазвичай ігнорую – наприклад, про що я думаю і чим переймаюся у цей момент.

Курс також заохочував мене бути уважнішою у повсякденному житті – наприклад, під час приготування їжі чи бігу, зосереджуватися на моменті, концентрувати свої думки на тому, що я роблю, а також помічати, як часто вони десь блукають.

Цікавим у цій галузі досліджень є те, що усвідомленість, яка здається доволі простим процесом, може мати ефект, який можна виміряти.

“Усвідомленість може пом’якшувати стрес, ви починаєте усвідомлювати виклики та свої розумові реакції, схильність хвилюватися”, – пояснює Барнгофер.

Хоча я, мабуть, не була ідеальним кандидатом – мій рівень стресу, який виміряли до та після курсу, загалом низький – я все одно відчула користь від нього.

Коли я починала сеанс, перші пару хвилини здавалися мені легкими. Я зосереджувалася на своєму диханні або частинах тіла відповідно до вказівок. Але в моменти тиші я помічала, що мої думки починають блукати. Я думала про розмову з другом кілька тижнів тому, потім за кілька секунд переходив до роздумів про призначення візиту до стоматолога, потім про дедлайн на роботі. Я бачила, як швидко мій розум переходив від думки до думки. Якщо цей процес прискорити, він може стати надзвичайно виснажливим.

“Блукання думок, звичайно, може бути корисним у деяких ситуаціях, — каже Барнгофер. – Воно може допомогти у творчості, але також може вийти з-під контролю. І саме тоді виникає повторюване мислення, нав’язливі роздуми, занепокоєння. Це ті фактори, які посилюють стрес”.

Коли я почала це помічати, я зрозуміла, що ця дивовижна здатність, яку ми маємо – думати наперед, планувати, хвилюватися – може бути виснажливою, якщо стає надмірною. Іншими словами, розуміння роботи нашого розуму – важливий перший крок, щоб позбутися цього навантаження.

Протягом шести тижнів курсу усвідомленості я також спілкувалася з іншими нейробіологами для документального фільму Brain Hacks, щоб дізнатися про інші можливі способи покращити роботу мозку.

Зокрема, дані свідчать, що нейропластичність також покращують медитація та фізичні вправи. Я не збільшувала свій звичайний рівень фізичного навантаження, проте все ж змусила себе швидше бігати – пробігати свої звичні 5 км у місцевому парку приблизно за 21 хвилину. Мене мотивувало розуміння, що це також може допомогти мені розвинути мозок.

“Фізична активність покращує пластичність, – каже Орі Осмі, викладач кафедри розвитку мозку та когнітивних функцій у Біркбекському університеті Лондона у Великій Британії. – Якщо поєднати її з когнітивними вправами з метою покращити певні навички, вам, ймовірно, вдасться зробити це успішніше”.

Це логічно, враховуючи, наскільки тісно пов’язані здоров’я нашого тіла та нашого мозку, погоджується Джилліан Форрестер, професорка порівняльного пізнання в Університеті Сассекса у Британії.

За допомогою дослідження немовлят Форрестер та її колеги намагаються побачити зв’язок мозку та тіла в дії.

У новій лабораторії Baby Lab Університету Біркбек Форрестер показала мені свій останній проєкт під назвою Baby Grow. У рамках дослідження вчені стежать за розвитком немовлят у перші 18 місяців їхнього життя з метою виявити ознаки когнітивних розладів до того, як вони стануть очевидними.

Чому важливо робити це на ранньому етапі? Це також пов’язано з нейропластичністю. Мозок дитини особливо пластичний у перші роки розвитку – коли дитина росте та вивчає довкілля, нові неврологічні зв’язки та мережі створюються з шаленою швидкістю. Це означає, що потенційне втручання у тих, хто його потребує, набагато ефективніше робити саме у цей період. На думку Форрестер, це одна з причин, чому важливо дізнатися більше про повсякденні процеси, які допомагають формувати мозок.

Цей підхід також можна застосовувати, коли пацієнти відновлюються після серйозних травм головного мозку. Я зустрілася з Анджело Куартароне, науковим директором Centro Neurolesi Bonino Pulejo, центру черепно-мозкових травм на Сицилії. Він щодня стає свідком пластичності мозку в дії.

“Навіть у найгірших умовах мозок допомагає собі певним чином відновлюватися… За допомогою нейрореабілітації ми можемо прискорити одужання”, – каже він.

Його команда використовує різноманітні методи реабілітації, зокрема роботизацію, віртуальну реальність і вплив електричного струму на мозок.

Я була вражена, коли дізналась, що один із його пацієнтів, який втратив м’язову силу у правих кінцівках, зміг створити нові нейронні зв’язки завдяки комп’ютерному симулятору. Це допомогло йому відновити втрачені рухові навички.

Ми всі можемо навчитися такого вдосконалення мозку. Відомо, що відпрацювання нових навичок і перебування у нових ситуаціях допомагають мозку продовжувати адаптуватися та розвиватися.

Саме тому я вирішила почати вчити італійську, взяла урок гри на традиційному сицилійському бубні, а потім сиділа й медитувала біля підніжжя вулкана Етна. Звісно, у моєму випадку це не було повноцінне наукове дослідження – але мені було цікаво, що з цього вийде.

Опановувати нові навички – не лише весело, а й допомагає мозку продовжувати розвиватися

Через шість тижнів мені не терпілося дізнатися, чи вся ця робота якось вплинула на мій мозок. Я зробила контрольну томографію та пішла до Барнгофера за результатами.

І ці результати були: структура мого мозку фактично змінилася, і ці зміни можна було наочно побачити.

Одна половина мого мигдалеподібного тіла – ділянки мозку, що відповідає за обробки емоцій – зменшилася в об’ємі з правого боку. Зміна була незначною, але її можна було виміряти.

Найбільш захопливим було те, що такі зміни узгоджуються з науковою літературою, яка твердить, що усвідомленість може зменшити розмір цієї ділянки, оскільки вона зменшує стрес, який, своєю чергою, провокує збільшення мигдалеподібного тіла.

Інша зміна стосувалася моєї поясної кори – частини лімбічної системи, яка бере участь у наших поведінкових та емоційних реакціях. Вона також відіграє важливу роль у мережі пасивного режиму роботи мозку, яка активізується, коли людина марить наяву чи занурена в себе.

У моєму мозку вона трохи збільшилася в розмірі протягом шести тижнів, що свідчить про посилений контроль над цією областю. Знову ж таки, це перегукується з опублікованими дослідженнями в науковій літературі.

Це також підтверджує те, що я помітила під час своїх сесій. З часом я зрозуміла, що можу краще позбуватися нав’язливих думок і давати мозку відпочити.

Однак варто зауважити, що будь-які зміни в моєму мозку, які ми побачили, могли бути випадковими, адже мозок постійно змінюється і без цілеспрямованого втручання. Однак дослідження свідчать про те, що такий досвід все ж може бути корисним для багатьох людей.

Звичайно, щоб зміни були тривалими, важливо постійно докладати до цього зусиль.

Чи буду я продовжувати медитувати щодня? Я б дуже хотіла сказати: “Так, звісно!”. Але – життя покаже.

Матеріал підготовлений за участю Тома Гейдена та П’єранджело Пірака

Довготривалий COVID-19 може “зістарити” мозок на 20 років

Про це заявили вчені Ліверпульського університету. Вони провели дослідження, яке демонструє, що пацієнти з важкою формою COVID-19 через рік після хвороби фіксували погрішення розумової активності. Зокрема, вони гірше мислили, були менш активним та страждали на психічні розлади.

“Коронавірус може зістарити мозок на 20 років життя, а в деяких випадках мозок пацієнтів нагадує серйозну травму голови”, – ідеться у дослідженні.

Ще на початку поширення інфекції учені повідомляли про можливу “туманність мозку”, втому та появу різних когнітивних проблем у пацієнтів після того, як вони перехворіли на COVID-19.

Згідно з дослідженням, 46% пацієнтів з COVID-19, мали подібні проблеми.

Деталі дослідження

Учасники викнували прості тести на перевірку когнітивних здібностей, а також вони здавали аналіз крові та проходили сканування мозку.

Виявилось, що деякі ділянки людського мозку, що пов’язані з увагою, зменшилися в обсязі, а низка біомаркерів показали наявність черепно-мозкової травми.

Ба більше, довготривалий коронавірус ніби зістарював мозок людини на 20 років.

Наразі учені ще не встановили, чи є ці наслідки оборотними, чи згодом мозок відновлює свої здійбності. Водночас, уже зрозуміло, що “туманність мозку” – не просто збіг, а реальний симптом багатьох пацієнтів з COVID-19.

Важливо! Цей матеріал має винятково загальноінформаційний характер і не може бути основою для встановлення діагнозу або медичних висновків. Публікації на сайті засновані на останніх актуальних і науково обґрунтованих дослідженнях у сфері медицини. Але якщо Вам потрібні встановлення діагнозу або медична консультація, обов’язково зверніться до лікаря.

Мексидол: основные нейропсихотропные эффекты и механизм действия

В статье представлены обзорные данные о фармакологических эффектах и фармакокинетике Мексидола. Рассматривается нейропротекторное, противогипоксическое, противоишемическое, ноотропное, антистрессорное, анксиолитическое, противосудорожное, антиалкогольное, антиатерогенное, геропротекторное действия Мексидола. Особое внимание уделяется эффектам Мексидола при лечении заболеваний, протекающих с нейродегенерацией, прежде всего острых и хронических нарушений мозгового кровообращения. Представлены сведения о поликомпонентном механизме действия Мексидола, важными звеньями которого являются его антиоксидантные, мембранотропные эффекты, способность модулировать функционирование рецепторов и мембраносвязанных ферментов, а также восстанавливать нейромедиаторный баланс.
Ключевые слова: Мексидол, антиоксиданты, свободные радикалы, перекисное окисление липидов, сукцинат, нейропсихотропное действие

В начале 1980-х гг. в ГУ НИИ Фармакологии РАМН Смирнов Л.Д. и Кузьмин В.И. синтезировали Мексидол – сукцинат 2-этил-6-метил-3-оксипиридина, и под руководством академика РАМН Вальдмана А.В. были выявлены его фармакологические эффекты, проведено изучение механизма действия (Воронина Т.А., Середенин С.Б., Еременко А.В., Лукьянова Л.Д., Неробкова Л.Н., Гарибова Т.Л. и др.), выполнены доклинические исследования по токсикологии (Любимов Б.И.) и фармакокинетике (Сариев А.К., Жердев В.П.), определен товарный знак, осуществлена регистрация препарата в МЗ СССР, проведены первые клинические испытания (Незнамов Г.Г., Телешова Е.С., Сюняков С.А и др.), осуществлено внедрение препарата в медицинскую практику.

Наличие сукцината в структуре Мексидола имеет принципиальное значение для проявления фармакологических эффектов препарата, поскольку сукцинат функционально значим для многих процессов, протекающих в организме, в частности является субстратом для повышения энергетического обмена в клетке.

Мексидол – препарат с поликомпонентным спектром фармакологических эффектов и многофакторным механизмом действия. Наиболее важными компонентами механизма действия Мексидола являются его антиоксидантные, мембранотропные эффекты, способность модулировать функционирование рецепторов и мембраносвязанных ферментов и восстанавливать нейромедиаторный баланс [1–3]. Известно, что функционирование нейрональных мембран как целостных клеточных структур определяется согласованной работой совокупности химических и физических процессов, связанных с передачей информации. Необходимое для этой передачи сопряжение основных ее элементов (рецепторов, ионных каналов, ферментов) определяется прежде всего структурно-функциональным состоянием липидного бислоя нейрональных мембран, осуществляющего регуляцию мембранных белков. Одним из базисных процессов, участвующим в модифицирующем/повреждающем действии на клеточные структуры центральной нервной системы (ЦНС), является свободно-радикальное окисление (СРО).

Действие Мексидола направлено прежде всего на процессы СРО в биомембранах и внутри клетки. С одной стороны, он ингибирует процессы перекисного окисления липидов (ПОЛ), активно реагирует с первичными и гидроксильными радикалами пептидов, снижает в мозге повышенный при патологии уровень оксида азота (NO), а с другой – повышает активность антиоксидантных ферментов (в частности, супероксиддисмутазы), ответственных за образование и расходование перекисей липидов, а также активных форм кислорода [1–8].

Показано, что при различных патологиях процессы ПОЛ и другие воздействия приводят к нарушению структурно-функционального состояния мембраны и в результате – к ее деполяризации, увеличению вязкости липидного бислоя и изменению порогов чувствительности нейронов. Мексидол оказывает влияние и на это звено патологического процесса. Он повышает содержание полярных фракций липидов (фосфатидилсерина и фосфатидилинозита) и снижает соотношение холестерин/фосфолипиды, что свидетельствует о его липидрегулирующих свойствах; вызывает перемещение структурных переходов в область низких температур, т. е. уменьшается вязкость мембраны и увеличивается их текучесть; повышает соотношение липид–белок [2, 9, 7, 10, 11]. Благодаря этим эффектам он оказывает модулирующее влияние на активность мембраносвязанных ферментов и рецепторные комплексы, в частности ГАМК (γ-аминомасляная кислота) – бензодиазепиновый, ацетилхолиновый, усиливая их способность к связыванию.

Наряду с этим Мексидол стабилизирует мембранные структуры клеток крови – эритроцитов и тромбоцитов, при их гемолизе и механической травме, обладает гиполипидемическим действием; снижает в плазме крови уровень общего холестерина и липопротеидов низкой плотности, улучшает энергетический обмен клетки, активируя энергосинтезирующую функцию митохондрий.

Таким образом, Мексидол обладает широким спектром фармакологических эффектов, реализуемых на двух уровнях – нейрональном и сосудистом. Он оказывает нейропротекторное, противогипоксическое, противоишемическое, ноотропное, вегетотропное, антистрессорное, анксиолитическое, противосудорожное, антиалкогольное, кардиопротекторное, антиатерогенное, геропротекторное действия.

Следует подчеркнуть, что Мексидол оказывает наиболее выраженный эффект при лечении различных заболеваний, протекающих с нейродегенерацией, прежде всего острых и хронических нарушений мозгового кровообращения, в т. ч. инсультов. Широкое применение Мексидола в клинической и амбулаторной практике при лечении острых инсультов и хронического нарушения мозгового кровообращения показало, что он является одним из наиболее эффективных препаратов, используемых в терапии этих патологий. Мексидол оказывает влияние и на ключевые базисные звенья патогенеза других заболеваний, связанных с процессами нейродегенерации, таких как болезни Альцгеймера и Паркинсона, травмы головного мозга, судорожные состояния, стрессы и др.

Механизм противогипоксического действия Мексидола связан прежде всего с его специфическим влиянием на энергетический обмен, что обусловлено входящим в его состав сукцинатом, который в условиях гипоксии, поступая во внутриклеточное пространство, способен окисляться дыхательной цепью.

Мексидол является антигипоксантом прямого энергизирующего действия, эффект которого связан с влиянием на эндогенное дыхание митохондрий, активацией их энергосинтезирующей функции. Действие Мексидола обусловлено усилением компенсаторных метаболических потоков, поставляющих в дыхательную цепь энергетические субстраты, в данном случае сукцинат [12, 13].

Антиоксидантное и мембранопротекторное действие Мексидола ограничивает разрушающее действие продуктов ПОЛ и способствует стабилизации биомембран клеток, сохранению их упорядоченной структурно-функциональной организации, необходимой для функционирования мембраносвязанных рецепторных комплексов, ферментов и ионных каналов. Наряду с этим благодаря наличию в структуре сукцината Мексидол улучшает энергетический баланс клетки, восстанавливает в условиях острой кислородной недостаточности нарушенный процесс окислительного фосфорилирования, связанного с ограничением НАДН-оксидазного пути окисления.

Описанный выше механизм действия Мексидола объясняет также чрезвычайно незначительные побочные эффекты препарата, а также его способность потенцировать действие других центрально действующих веществ, особенности реализующих свое действие как прямые агонисты/антагонисты рецепторов.

Наряду с антиамнестическим эффектом Мексидол способствует сохранению памятного следа и противодействует процессу угасания навыков и рефлексов, приобретенных в процессе обучения.

Позитивное восстанавливающее действие Мексидол оказывает на нарушенные когнитивные функции, возникающие при естественном старении и в условиях экспериментальных моделей болезней Альцгеймера и Паркинсона [4, 7, 8, 14, 15, 17]. Наряду с улучшением процессов обучения и памяти у старых животных под влиянием Мексидола устраняются неврологические дефициты, восстанавливается эмоциональный статус, снижаются до нормы уровни холестерина, липопротеидов низкой плотности, триглицеридов, липофусцина.

Мексидол обладает выраженным анксиолитическим эффектом, способностью устранять страх, тревогу, напряжение, беспокойство. В эксперименте с использованием методики конфликтной ситуации у крыс показано, что Мексидол обладает выраженной анксиолитической активностью, повышая число наказуемых взятий воды. Он имеет сходную активность с диазепамом, однако в отличие от него после применения Мексидола не нарушается адекватность реагирования на провоцирующие тест-стимулы по шкале Броди–Наута и не наблюдается побочных эффектов в виде седации и миорелаксации. Мексидол оказывает антистрессорное влияние в различных стрессорных ситуациях, например при стрессе в новой обстановке, тревоге и страхе, стрессе ожидания боли, в ситуациях рассогласования желаемого и действительного [18, 19]. Анализ механизма реализации анксиолитического действия показал, что Мексидол не обладает способностью связываться с бензодиазепиновыми и ГАМК-рецепторами, однако обладает способностью усиливать связывание меченого диазепама с бензодиазепиновыми рецепторами. Таким образом, не имея прямого аффинита к бензодиазепиновым и ГАМК-рецепторам, Мексидол оказывает на них модифицирующее действие, усиливая их способность к связыванию [20, 21].

Эти эффекты дополняются уникальной способностью Мексидола повышать резистентность организма к действию различных экстремальных факторов, таких как стрессы, конфликтные ситуации, электрошок, физические нагрузки, гипоксия, лишение сна, различные интоксикации. Наряду с этим Мексидол устраняет нарушения, возникающие при алкоголизме и наркоманиях [15, 22, 23].

Мексидол обладает широким спектром противосудорожных эффектов [24–7]. Механизм противосудорожного действия препарата определяется влиянием на процессы СРО, клеточную гипоксию и усилением действия ГАМК.

Одним из важных свойств Мексидола является его способность улучшать, потенцировать специфическое действие ряда препаратов [28]. Показано, что при комбинации феназепама и Мексидола в низких терапевтических дозах достигается такой же по выраженности анксиолитический эффект, как и при увеличении дозы феназепама в 10 раз. Потенцирующий эффект Мексидола выявлен и в отношении противосудорожного действия при его комбинации с фенитоином, фенобарбиталом и карбамазепином. При этом показано, что, усиливая основной лечебный эффект препаратов, Мексидол снижает их побочные эффекты.

Существенным преимуществом Мексидола является то, что это малотоксичный препарат с большой терапевтической широтой, практически не обладает побочными эффектами традиционных нейропсихотропных средств, в частности не оказывает седативного, мышечно-расслабляющего, стимулирующего, эйфоризирующего действий, а также не имеет побочных эффектов, свойственных нейропротекторным препаратам.

Мексидол показал высокий терапевтический эффект при лечении различных неврологических, психических и сердечно-сосудистых заболеваний, в т. ч. острых и хронических нарушений мозгового кровообращения (в т. ч. инсульта); дисциркуляторной энцефалопатии и вегетососудистой дистонии; при нарушениях функций мозга в процессе старения и атеросклерозе, черепно-мозговых травмах, эпилепсии, лечении невротических и неврозоподобных расстройств; при различных нарушениях при алкоголизме, в т. ч. абстинентном синдроме, острых интоксикациях и др. Мексидол оказывает позитивный эффект при лечебно-профилактическом применении у здоровых людей, повышает резистентность организма к воздействию экстремальных факторов (гипоксии, холоду, стрессу, депривации сна и др.), повышает операторскую деятельность, устраняет утомляемость при длительном умственном и физическом напряжении. Выпускают Мексидол в таблетках и ампулах.

За создание и внедрение Мексидола в лечебную практику группе ученых (Дюмаев К.М., Бурлакова Е.Б., Смирнов Л.Д., Воронина Т.А., Гарибова Т.Л., Жестков В.П., Сернов Л.Н., Верещагин Н.В., Суслина З.А., Миронов Н.В., Шмырев В.И., Федин А.И., Князев Б.А., Авакян Э.А., Лопатухин Э.Ю.) была присуждена премия Правительства РФ в области науки и техники за “Создание и внедрение в медицинскую практику антиоксидантных препаратов для лечения и профилактики цереброваскулярных заболеваний” (№ 4861, 2003).

Литература

1. Воронина Т.А. Новые направления поиска ноотропных препаратов (проблемная статья) // Вестник РАМН. 1998б. № 1. С. 16–21.
2. Дюмаев К.М., Воронина Т.А., Смирнов Л.Д. Антиоксиданты в профилактике и терапии патологий ЦНС. М., 1995. 271 с.
3. Воронина Т.А. Антиоксидант Мексидол. Основные эффекты и механизм действия // Психофармакология и биология. Наркология. 2001. № 1. С. 2–12.
4. Кутепова О.А. Геропсихотропные свойства антиоксиданта Мексидола и деманол ацеглюмата (экспериментальное исследование) (руководитель – Т.А. Воронина) // Автореф. дисс. канд. биол. наук. М., 1990. 25 с.
5. Тилекеева У.М. Психотропные свойства производных 3-оксипиридина. Автореф. дис. канд. мед. наук. М., 1986. 20 с.
6. Bashkatova V, Narkevich V, Vitskova G, et al. The influence of anticonvulsant and antioxidant drugs on nitric oxide level and lipid peroxidation in the rat brain during penthylenetetrazole-induced epileptiform model seizures. Prog Neuropsychopharmacol Biol Psychiatry 2003;27:487–92.
7. Voronina TA. Present-day problems in experimental psychopharmacology of nootropic drugs. Neuropharmacology. Harwood Academic Publishers GmbH U.K. 1992;2:51–108.
8. Voronina TA. Nootropic drugs in Alzheimer disease treatment. New Pharmacological Strategies. In book: Alzheimer disease: therapeutic strategies. Birkhauser. Boston 1994;265–69.
9. Воронина Т.А., Неробкова Л.Н., Маркина Н.В. и др. Возможные механизмы действия мембраноактивных веществ с антиоксидантными свойствами в экстремальных ситуациях. Клеточные механизмы реализации фармакологичекого эффекта М., 1990. С. 54–77.
10. Еременко А.В. Роль мембранотропных свойств производных 3-оксипиридина в фармакологическом эффекте // Автореф. дисс. канд. биол. наук. М., 1988. 22 с.
11. Еременко А.В., Авдулов Н.А., Ганкина Е.М. и др. Влияние субхронического введения феназепама и синтетических антиоксидантов на функциональное состояние синаптических мембран коры головного мозга крыс, подвергнутых длительному стресс-воздействию // Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. 1988. № 1. С. 38–40.
12. Лукьянова Л.Д., Атабаева Р.Е., Шепелева С.Ю. Биоэнергетические механизмы антигипоксического действия сукцинатсодержащего производного 3-оксипиридина // Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. 1993. № 3. С. 259–260.
13. Лукьянова Л.Д. Современные проблемы гипоксии // Вестник РАМН. 2000. № 9. С. 3–12.
14. Воронина Т.А., Гарибова Т.Л., Смирнов Л.Д. и др. Геропсихотропные свойства антиоксиданта из класса 3-оксипиридина в эксперименте // Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. 1986а. CII. № 9. С. 307–10.
15. Воронина Т.А., Кутепова О.А., Золотов Н.Н. Влияние антиоксидантов из класса 3-оксипиридина на вызванное этанолом нарушение обучения у мышей и накопление липофусцина // Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. 1989. № 3. С. 314–16.
16. Voronina TA, Kutepova OA. Experimentally established geropsychotropic properties of 3-hydroxypyridine antioxidant. Drug Dev Res 1988;14:353–58.
17. Voronina TA, Nerobkova LN, Kutepova OA, et al. Pharmacological correction of CNS functional disorders and parkinsonian syndrome in old animals. Ann Ist Super Sanita 1990;26:55–60.
18. Вальдман А.В., Воронина Т.А., Смирнов Л.Д. и др. Влияние производных 3-оксипиридина на центральную нервную систему // Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. 1985. ХСIХ. № 1. С. 60–2.
19. Воронина Т.А., Смирнов Л.Д., Телешова Е.С. и др. Антистрессорные эффекты антиоксиданта Мексидола и его аналогов в экстремальных ситуациях // Таврический журнал психиатрии. 2002. Т. 6. № 2. С. 73–4.
20. Середенин С.Б., Бледнов Ю.А., Гордей М.Л. и др. Влияние мембраномодулятора 3-оксипиридина на эмоционально-стрессовую реакцию и связывание Н3-диазепама в мозге инбредных мышей // Химико-фармацевтический журнал. 1987. № 2. С. 134–137.
21. Voronina TA, Seredenin SB. Analysis of the mechanism of psychotropic action of 3-hydroxypyridine derivative. Ann Ist Super Sanita 1988;24:461–66.
22. Смирнов Л.Д., Воронина Т.А., Дюмаев К.М. Патент “Противоалкогольное средство”. № 1777878. 1984.
23. Смирнов Л.Д., Воронина Т.А. Патент “Лекарственное средство для лечения наркоманий”. № 2159615. 1999.
24. Алиев А.Н. Характеристика противосудорожной активности в ряду производных 3-оксипиридина. Автореф. дисс. канд. мед. наук. Баку. 1987, 21 с.
25. Воронина Т.А., Смирнов Л.Д., Алиев А.Н. и др. Зависимость между химическим строением и противосудорожной активностью производных 3-оксипиридина // Фармакология и токсикология. 1987. № 1. С. 27–30.
26. Неробкова Л.Н., Воронина Т.А., Алиев А.Н., и др. Об электрофизиологических и биохимических механизмах противосудорожного действия антиоксиданта из класса 3-оксипиридина // Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. 1986. № 12. С. 663–665.
27. Стойко М.И. Изучение возможности применения вальпроата натрия, антиоксиданта Мексидола и их комбиниации для лечения и прфилактики вторично-генерализованных припадков при эпилепсии. Автореф. канд. мед. наук. М., 2002. 23 с.
28. Воронина Т.А., Смирнов Л.Д., Дюмаев К.М. Влияние мембраномодулятора из класса 3-оксипиридина на фармакологическую активность психотропных препаратов // Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. 1985. ХСIХ. № 5. С. 519–522.