Геоморфологічна будова й основні типи рельєфу

Сукупність форм рельєфу, що мають спільне походження і закономірно повторюються, називають генетичним типом рельєфу.

До тектонічного піднятого рельєфу можна віднести не тільки гірські хребти Карпат та Криму, але й усі височини (Волинську, Подільську, Придніпровську, Приазовську, Середньоросійську, Донецьку), в основі яких залягають відповідно Волино-Подільська плита, Український кристалічний щит, Воронезький масив та Донецька складчаста споруда. У свою чергу до тектонічного опущеного ендогенного рельєфу належать гірські долини, низовини (Придніпровська, Причорноморська), що розміщені в межах тектонічних западин (Дніпровсько-Донецької та Причорноморської).

Переважно під впливом денудаційних процесів сформувалися комплекси форм рельєфу у Карпатах, Кримських горах, на Донецькій, Волинській та Приазовській височинах.

Осипи, обвали, селеві явища, лавини спостерігаються на території України тільки у гірських районах Криму та Карпат. Зсуви характерні для вододільних поверхонь не тільки гірських областей, але й Волинської, Подільської, Придніпровської, Приазовської та Донецької височин.

Яри і балки найхарактерніші в Україні для Волинської, Подільської та північної і центральної частини Придніпровської височин.

Води морів та озер зумовлюють руйнування берегів, утворення пляжів (узбережжя Чорного та Азовського морів), а також, у багатьох випадках, заболочення прилеглих територій, замулювання самих водойм.

Моренні горби, долини стоку талих вод, зандрові рівнини найхарактерніші для Поліської низовини, а кари та залишки зруйнованих сучасними потоками моренних гряд — для найвищої частини Українських Карпат.

Дюни і гряди еолового походження сформувалися, в основному, на зандрових рівнинах Полісся, а також піщаних заплавах середнього Дніпра, пере-сипах та косах Азовського і Чорного морів.

Карстовий тип рельєфу (лійки, печери, провалля) поширений в окремих районах Подільської височини та Кримських гір.

До форм біогенного походження належать болота, купини, які найпоширеніші на Поліській низовині.

Прикладом антропогенних форм рельєфу є кар’єри, терикони шахт, дамби тощо.

Рівнини б переважаючим типом рельєфу України, охоплюючи близько 70 % її території. На півночі широкою смугою (від 60 до 120 км) простягається Поліська низовина. На більшій її частині абсолютні позначки поверхні не перевищують 200 м. Максимальні висоти пов’язані з Словечансько-Овруцьким кряжем (316 м). В основі Поліської низовини лежать різні тектонічні структури: на заході — Волино-Подільська плита, у центральній частині — Український кристалічний щит, а на сході — Дніпровсько-Донецька западина. Західна частина Полісся складена, в основному, мертелями, крейдою-та пісковиками, які утворюють горбисті підвищення. Більшість території низовини формувалася під впливом материкових зледенінь і тому складена пісками водно-льодовикового та річкового походження.

Придніпровська низовина розміщена між Дніпром на заході, Середньоросійською височиною на сході, пониззям Десни на півночі і гирлом Самари на півдні. Територія, прилегла до Дніпра, має майже ідеально плоску поверхню із середніми висотами 100—150 м. На північний і південний схід низовина поступово підіймається (найвища точка -245 м над рівнем моря) і стає хвилястою з високими вододілами і крутими схилами річкових долин. Придніпровська низовина відповідає Дніпровсько-Донецькій тектонічній западині,

кристалічний фундамент якої лежить на глибині 3—8 тис. метрів. Поверхневі шари утворені на заході переважно піщаними, а на сході лесовими відкладами.

Причорноморська низовина охоплює широку смугу на півдні України вздовж Чорного та Азовського морів, а також рівнинний Крим. В основі низовини залягає Причорноморська западина та Скіфська плита. Абсолютні висоти змінюються тут від 210—240 м на заході до 50—80 м на сході. Окремі ділянки поверхні лежать нижче рівня моря. Поверхня Причорноморської низовини складена осадовими породами морського походження, тому дуже розчленована глибокими (до 100 м) долинами річок та балками.

На заході України простяглася Волино-Подільська височина, яка складається з Подільської та Волинської височин, розділених рівниною Малого Полісся.

Тектонічно височина відповідає Волино-Подільській плиті, яка утворена, в основному, осадовими породами крейдового віку — вапняками, крейдою, пісковиками, неогеновими гіпсами.

Волинська височина підіймається над рівниною Малого Полісся в середньому на ЗО—50 м/ Абсолютні позначки на ній змінюються від 200 до 300 м.

Подільська височина є однією з найвищих частин усієї Східноєвропейської рівнини в межах України. її абсолютні висоти перевищують 300 м, часто досягають 400 м і більше (гора Камула, 471 м — найвища точка височини). Рельєф Поділля дуже розчленований численними річковими долинами, ярами, балками.

Серед височин найбільшою за площею в Україні є Придніпровська височина, яка розміщена між річками Дніпро і Південний Буг. Формування височини пов’язано із виступами Українського, кристалічного щита, що перекриті зверху незначними товщами лесових порід.

Придніпровська височина має слабогорбисту поверхню з середніми висотами 220—240 м. Найвища точка має позначку 321 м. Уздовж правого берега Дніпра підіймається крутим уступом (150— 160 м заввишки) відокремлена смуга — Канівські гори. їх висоти сягають 230 м над рівнем моря. Уздовж річкових долин на Придніпровській височині часто відбуваються зсуви, місцями виходять на поверхню давні кристалічні породи.

В основі Приазовської височини лежить лівобережна частина Українського кристалічного щита, її рельєф хвилястий з окремими підвищеннями, які тут називають могилами. У долинах річок, інколи, відслонюються граніти, а на вершинах залягають леси. Найвища точка Приазовської височини — Могила-Бельмак, яка має висоту 324 м.

До північного краю Приазовської височини прилягає Донецька височина. її найвищу вододільну частину на південному сході називають Донецьким кряжем. Складчасті структури височини сформувалися під час герцинського етапу горотворення. На кряжі розташована найвища точка височини — Могила-Мечетна (367 м над’ рівнем моря).

На північному сході території України виділяються відроги Середньоросійськоі височини. В основі її залягає Воронезький масив, в межах якого піднятий кристалічний фундамент платформи, перекритий незначною товщею пухких осадових відкладів (знизу — крейдою, а зверху — лесами).

Українські Карпати є частиною гірської системи, що утворена Західними, Східними і Південними Карпатами. Висоти хребтів коливаються від 700 до 2000 м, середні становлять 1200—1600 м, а найбільша — 2061 м (г. Говерла).

Структурно Українські Карпати відповідають Карпатській складчастій області, яка належить до Альпійсько-гімалайського складчастого поясу. В їхній геологічній будові беруть участь різновікові відклади від докембрійських

до антропогенових, але найпоширенішими є крейдові і палеогенові. Переважно, це пісковики, сланці, мергелі.

Зовнішній край Карпатської складчастої системи відділяє від Західноєвропейської та Східноєвропейської платформ Передкарпатський крайовий прогин, заповнений потужною товщею осадових порід. У рельєфі йому відповідає ускладнена котловинами і долинами річок височина Передкарпаття, що поступово підвищується у напрямку до гір.

Власне Карпати простягаються паралельними хребтами з північного заходу на південний схід. У їхніх межах виділяють п’ять відмінних областей, що пов’язано, перш за все, із складною тектонічною будовою. Над рівниною Передкарпаття крутим уступом підіймаються Зовнішні або Скибові Карпати. Поперечні розломи, успадковані річками, розділяють у Зовнішніх Карпатах масиви Бескидів, Горган, Покутсько-Буковинських Карпат. Найвища точкою є гора Сивуля (1836 м).

Вододільно-Верховинська область охоплює центральну знижену частину Українських Карпат з низькогірним рельєфом (абсолютні висоти— 900—1200 м). Однак окремі масиви (приво-додільні Горгани) піднімаються до 1700 і більше метрів. Найвищою точкою цієї гірської області є гора Братхівська (1788 м).

Полонинсько-Чорногірські Карпати охоплюють внутрішню найбільш підняту частину гір. Плоскі безлісі вершини хребтів тут називають полонинами. Розділені долинами річок, вони утворюють окремі масиви. Найвищі серед них Свидоведь і Чор-ногора, у яких виражені сліди діяльності гірських льодовиків, що лежали тут в епохи зледенінь.

На південь від витоків Білої Тиси і Черемошу розміщена область Рахівських і Чивчинських гір з гострими скелястими гребенями і слідами четвертинного зледеніння.

Паралельно до Полонинсько-Чорногірсьхих Карпат простягається Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет, утворений куполами згаслих вулканів.

Закарпатському крайовому прогину відповідає Закарпатська низовина, що знижується в напрямку до Тиси від 133 до 105 м над рівнем моря.

Кримські гори простягаються вздовж південного узбережжя Кримського півострова майже 150-кілометровою дугою, ширина якої близько 50 км. За будовою земної кори вони пов’язані з Кримською тектонічною областю, яка є частиною Альпійсько-Гімалайської складчастої зони.

У рельєфі тут чітко виявлені-три паралельні, витягнуті з південного заходу на північний схід пасма. Зовнішнє (північне) пасмо — найнижче (250—350 м). Воно у північному напрямі поступово переходить у рівнину. Внутрішнє (середнє) пасмо має висоту 400—600 м. Найвищим є Головне (південне) пасмо (1200—1500 м), яке круто, майже вертикально обривається до Чорного моря. У цьому пасмі, на Бабуган-яйлі, розташована найвища точка Кримських гір — вершина Роман-Кош (1545 м).

Характерною рисою Кримських гір, особливо Головного пасма, де поширені вапнякові породи, є наявність різноманітних карстових форм рельєфу.

Закономірності поширення корисних копалин

У межах України давні магматичні і метаморфічні породи виходять на поверхню або залягають на невеликих глибинах Українського кристалічного щита.

Із метаморфізованими архейськими та протерозойськими породами цього масиву пов’язані великі поклади залізних руд (Криворізьке, Кременчуцьке, Білозерське родовища), нікелю (Побузьке родовище), титану (південно-східна частина Придніпровської височини), урану (південна частина Придніпровської височини). Метаморфічне походження мають і значні поклади графіту (Завалівське родовище). Із явищами вулканізму і викидами гарячої води по тріщинах із земних надр пов’язані свинцево-цинкові та ртутні руди Донбасу, свинцево-цинкові — Закарпаття.

Осадові корисні копалини мають значне поширення в межах України. Найбагатші на них Дніпровсько-Донецька, Галицько-Волинська западини та Передкарпатський крайовий прогин, Донецька складчаста область.

Сформовані вони переважно біологічними та хімічними процесами, рідше є наслідком фізичного вивітрювання. Так, нафта і газ утворюються з рештків живих організмів і залягають4 у межах Дніпровсько-Донецької западини та Передкарпатського крайового прогину. Із збагаченої парафіном нафти після її звітрення у верхніх шарах земної кори утворилися поклади озокериту (Борислав). Кам’яне вугілля (Донецький та Львівсько-Волинський басейни) залягає в межах тектонічних западин, а сірка (теж органічного походження) — на стику Передкарпатського прогину та Галицько-Волинської западини (Роздольське та Яворівське родовища). Молодші за віком органічні рештки перетворилися на буре вугілля (Дніпровський басейн) та торф (Поліська низовина).

Хімічним способом, у результаті випадання в осад з розчинів, що рухаються по тріщинах, а також випаровування озер і лиманів утворилися поклади солей: калійної — у Передкарпатському крайовому прогині (Калусько-Голинське і Стебницьке родовища), кам’яної — на Закарпатті (Солотвино) та Дніпропетровсько-Донецьхій западині (Слов’янськ, Артемівськ).

Деякі рудні корисні копалини також мають осадове походження. До таких розсипних родовищ належить Іршанське родовище титанових руд а також золота в Карпатах. Металорудні породи відкладаються і хімічним способом. Випадаючи в осад з розчинів, утворилися манганові руди найбільшого у світі Нікопольського басейну і залізні руди Керченського родовища.

§ 17. ФОРМУВАННЯ РЕЛЬЄФУ. ТИПИ РЕЛЬЄФУ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ. РЕЛЬЄФ І ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ

• Чим зумовлене переважання на території України рівнин?

• Формування рельєфу. Рельєф території формується в результаті взаємодії внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) рельєфотвірних чинників і процесів. Внутрішні сили Землі проявляються, зокрема, у русі літосферних плит, у проникненні речовини мантії в земну кору і виливі її на поверхню. Під дією ендогенних процесів сформувалися великі форми земної поверхні – материки і западини океанів, гірські країни і материкові рівнини, гірські хребти і міжгірні улоговини. Зовнішні рельєфотвірні чинники (екзогенні процеси) діють на поверхні Землі. Це робота вітру, діяльність океанів і морів, текучих поверхневих і підземних вод, льодовиків і вічної мерзлоти, це вивітрювання і діяльність рослин, тварин і людини.

Внутрішні і зовнішні сили діють одночасно. При цьому внутрішні сили в основному створюють великі форми рельєфу, а зовнішні здебільшого їх руйнують. Формування рельєфу відбувається безперервно: змінюються обриси гір, вирівнюються пагорби, хоч і дуже повільно, але змінюються навіть обриси материків.

• Типи рельєфу за походженням. Поверхня кожної з великих форм рельєфу далеко не однорідна. І на рівнинах, і в горах можна натрапити на безліч дрібніших форм рельєфу. Вони також є наслідком безперервної взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил Землі. Саме під одночасним впливом таких сил і виникає закономірне утворення й розташування форм рельєфу на певній території – геоморфологічна будова.

Типи рельєфу України безпосередньо пов’язані з тектонічними структурами і геологічною будовою її території. Крім того, на їхнє утворення дуже сильно вплинули й зовнішні чинники – кліматичні процеси, діяльність поверхневих і підземних вод тощо.

Мал. 34. На вершині вулканічного купола височіє Мукачівський замок

Мал. 35. Грязьові вулкани Керченського півострова

Вулканогенні типи рельєфу виникли внаслідок вулканічної діяльності. Такі форми рельєфу трапляються в Криму, наприклад згаслий вулкан Карадаг, гори Аюдаг і Кастель. Вулканогенні типи рельєфу є також і в Карпатах. І не тільки у Вулканічному хребті, а й на Закарпатській низовині. Так, в околицях міста Берегове Хустського району, де колись діяли вулкани, тепер височать численні горби (мал. 34).

На Керченському півострові вулканогенні форми рельєфу пов’язані з діяльністю грязьових вулканів (мал. 35). Їх тут понад п’ятдесят, переважно невеликих горбів заввишки інколи лише 1-2 м. Подекуди вони повільно зростають завдяки грязі, що стікає схилами грязьової сопки. Однак деякі вулкани згаслі і мають вигляд округлих невеликих прогинів, які нагадують казани. Найбільшим грязьовим вулканом Керченського півострова і всієї України є Джау-Тепе (у перекладі з тюркської – «ворожа вершина»). Його абсолютна висота становить близько 120 м, а відносна – 60 м.

Історія географії

Грізний «бруднуля». Грязь не завжди спокійно виливалася з жерла Джау-Тепе. Траплялися і катастрофічні виверження цього вулкана. Так, 1914 р. він нагадав про себе страшенним гуркотом, який було чути на відстані до 10 км, і стовпом чорного диму, що здіймався до хмар. Разом із гряззю, потужні потоки якої (завширшки до 2 м) виливалися на відстань 500 м, вулкан викидав великі, у зріст людини, брили.

Денудаційні типи рельєфу (від лат. denudatio – оголення) утворилися внаслідок руйнування гірських порід і перенесення їхніх уламків з підвищених форм рельєфу. Активну участь в утворенні денудаційного типу рельєфу відіграють води, лід, вітер. Саме завдяки їм такий тип рельєфу виник, зокрема, у Кримських горах, де поширені куести – пасма з асиметричними схилами. Денудаційний тип рельєфу характерний і для Карпат, а також багатьох височин України, де виникли численні пагорби- «останці», пасма, вали, уступи тощо. Так, наприклад, на Подільській височині майже на 200 км простягаються Товтри – горбисте пасмо (мал. 36). Це залишки бар’єрних рифів давнього моря на зразок сучасного Великого Бар’єрного рифу біля північно-східних берегів Австралії.

Мал. 36. Товтри

Мал. 37. Каньйон річки Смотрич

Водно-ерозійні типи рельєфу, що утворилися завдяки дії текучих вод, поширені повсюдно. Найменші з них – це рівчаки і вимоїни. А серед найбільших, зокрема, річкові долини, що подекуди мають каньйоноподібну форму і сягають завглибшки 180-200 м (мал. 37). Наприклад, на Подільській височині утворився найдовший в Україні каньйон — Дністровський, що має довжину 250 км і сягає глибини 100—120 м. Так само глибокі (до 100-150 м) подекуди каньйоноподібні річкові долини відомі і на Приазовській височині. У Кримських горах невелика гірська річка Аузун-Узень спромоглася виробити трикілометрову ущелину завглибшки 250-320 м. За аналогією до відомого каньйону Північної Америки, вона одержала назву Великий каньйон.

Серед водно-ерозійних форм досить поширені на території України також яри і балки. Особливо їх багато у східній частині Придніпровської височини. Великі яри, завдовжки в кілька кілометрів і завглибшки 30-40 м, перерізають схили. Тому тут утворилися численні горбисто-пасмові підвищення, що відомі як Канівські гори. Густою мережею ярів і балок вирізняється Донецький кряж, передусім його центральна частина. Подекуди поверхня тут нагадує відомий північноамериканський бедленд.

Алювіальні (наносні) типи рельєфу утворені відкладами водних потоків (від лат. alluvio – нанесення). До них належать заплави і надзаплавні тераси в річкових долинах. Так, наприклад, у Прип’яті заплави подекуди сягають 20 км, а тераси – 150 км завширшки.

Льодовикові і водно-льодовикові типи рельєфу є наслідком діяльності покривного та гірського льодовиків. На рівнинах це ками – горби, завширшки іноді понад 1 км і заввишки від 5 до 30 м, представлені поодинокими формами і цілими полями. Вони трапляються на півночі Волинської, Житомирської і Київської областей. Так само на Поліссі подекуди трапляються й ози — лінійно витягнуті пасма, завдовжки понад 20-30 км і заввишки до 30 м. Завдяки покривному льодовику минулих часів на півночі території України також поширені зандри – піщані (зандрові) рівнини. Вони сформувалися в результаті злиття поодиноких конусів, утворених потоками талих вод біля краю льодовика, і мають вигляд смуг до 20-30 км завширшки.

На схилах Українських Карпат, зокрема на масиві Чорногора, трапляються ерозійні форми рельєфу, як-от кари. Вони мають вигляд кріслоподібних заглиблень, які, розростаючись і зливаючись між собою, можуть утворити цирки – великі заглиблення у вигляді амфітеатру.

Суфозійні типи рельєфу (від лат. suffossio – підкопування) виникають через вимивання дрібних часток ґрунту водами і просідання поверхні. Так, на сході Причорноморської низовини на лесовому покриві характерні численні плоскодонні западини і поди (великі западини) овальної форми. Глибина деяких подів сягає 15 м, а площа – до 1 км 2 .

Чимало невеликих (площею лише кілька квадратних метрів) замкнутих безстічних поглиблень і на Придніпровській низовині. За зовнішніми ознаками їх тут називають степові «блюдця».

Карстові типи рельєфу – лійки, печери, колодязі утворилися внаслідок розчинення природними водами крейдових, гіпсових і вапнякових гірських порід. За сумарною протяжністю найбільших порожнин наша країна займає одне з провідних місць у світі. Тільки у гірській частині Криму вивчено понад 800 природних печер, шахт і колодязів. Найглибша карстова печера в Україні – Солдатська, що на масиві Карабі-Яйла. Тут водам вдалося проникнути у вапнякову товщу до глибини 517 м.

Близько 100 печер виявлено на Поділлі, у Тернопільській області. Саме тут вода розчинила гіпсові породи в горизонтальному напрямку на відстані понад 200 км! Так утворилася найдовша у світі гіпсова печера, яку назвали Оптимістична. Її дослідження тривають, і тому протяжність цієї печери поступово «зростає». За останніми даними вона становить понад 240 км.

Еолові (вітрові) типи рельєфу названі за ім’ям давньогрецького бога вітрів Еола. Утворені вітром піщані горби і пасма, дюни і кучугури поширені на Поліссі. Деякі з них простягаються на десятки кілометрів, сягаючи до 25 м заввишки. Великий погорбований піщаний масив площею понад 1500 км 2 – Олешківські піски – утворився також у пониззі Дніпра.

Морські абразійні типи рельєфу створені процесами абразії (від лат. abrasio – зішкрібання), тобто руйнування хвилями і прибоєм берегів морів. Унаслідок такого руйнування на берегах часто утворюються обриви місцями з вертикальними уступами. Подекуди витвори морських хвиль набувають чудернацьких форм, як-от Карадазькі («Золоті») ворота біля підніжжя Карадагу (мал. 38). Ця скеля-острівець нагадує браму заввишки 25 м і складається з вулканічних порід (базальтів).

Історія географії

У другій половині XIX ст. рельєф території України досліджував наш співвітчизник, військовий картограф Олексій Андрійович Тілло (1839-1900). Він став одним з перших творців карти України, що була видана у 1889 році. На ній уперше було дуже точно за допомогою горизонталей і певних кольорів зображено нині добре відомі форми рельєфу, як-от Середньоруська і Волино-Подільська височини. Ця карта привернула до себе увагу не тільки в Росії, а й за кордоном. А самого Тілло за видатну роботу було обрано членом-кореспондентом Російської, а також Паризької академій наук.

Мал. 38. Карадазькі ворота

Мал. 39. Арабатська Стрілка

Морські акумулятивні типи рельєфу виникли завдяки акумуляції, тобто накопиченню (від лат. accumulatio – збирання в купу, накопичення) хвилями гірських порід уздовж узбережжя Чорного та Азовського морів. Це пляжі, пересипи, а також видовжені піщані смуги – «стрілки» і «коси». Найбільші серед них Арабатська Стрілка завдовжки 115 км і завширшки понад 7 км (мал. 39). Тендрівська Коса видовжена на 65 км і має ширину близько 2 км.

Техногенні типи рельєфу спричинюються діяльністю людини і можуть бути вироблені та насипні. До найбільших за розмірами вироблених техногенних форм рельєфу належать меліоративні канали, як-от Північнокримський, що завдовжки понад 400 км. Каховський канал простягається більш ніж на 130 км і сягає завглибшки 8 м. Численні вироблені техногенні форми пов’язані з видобуванням корисних копалин, як-от у Дніпропетровській, Кіровоградській, Житомирській, Вінницькій областях, Криму тощо.

Серед насипних техногенних форм рельєфу дамби, насипи шосейних доріг і залізниць. А на Донбасі відходи вуглевидобутку утворили цілі штучні «гори» конусоподібної форми – терикони.

ГОЛОВНЕ

• Рельєф території України сформувався в результаті взаємодії внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) рельєфотвірних чинників і процесів.

• Внутрішні і зовнішні сили діють одночасно. При цьому внутрішні сили в основному створюють великі форми рельєфу, а зовнішні здебільшого їх руйнують.

• На території України переважають такі типи рельєфу за походженням: вулканогенні, денудаційні, водно-ерозійні, алювіальні, льодовикові і водно-льодовикові, суфозійні, карстові, еолові, морські абразійні і акумулятивні, техногенні.

ПЕРЕВІРИМО СВОЇ ЗНАННЯ І ВМІННЯ

1. Що і як зображено на геоморфологічній карті України?

2. Назвіть чинники, що зумовили утворення різноманітних форм рельєфу в Україні.

3. Поясніть закономірності поширення різних типів рельєфу на території України.

4. Назвіть основні типи рельєфу, які б ви нанесли на геоморфологічну карту вашої місцевості. Обґрунтуйте відповідь.

Рельєф

Рельєф України доволі різноманітний. На рівнинній території України, що є частиною великої Східноєвропейської рівнини, чергуються низовини і височини. На її заході підносяться гірські пасма Українських Карпат, на крайньому півдні височіють пасма Кримських гір.

Низовини займають 70 % сучасної поверхні України, височини — 25 % і лише 5 % — гори.

Низовини

На півночі України широкою смугою (від 60 до 120 км) простягається Поліська низовина. Висоти її не перевищують 200 м над рівнем моря, лише Словечансько-Овруцький кряж піднімається до 316 м.

На Поліській низовині розвинута густа річкова сітка. В основі Поліської низовини лежать різні тектонічні структури: на заході — Волино-Подільська плита, у центральній частині — Український кристалічний щит, а на сході — Дніпровсько-Донецька западина. Західна частина Полісся складена переважно мергелями, крейдою та пісковиками, які утворюють горбисті підвищення. Поверхня її неглибоко порізана, рівнинна, але ускладнена моренними горбами та дюнами.

Придніпровська низовина розташована між Дніпром на заході, Середньоросійською височиною на сході, пониззям Десни на півночі і гирлом Самари на півдні. Територія, прилегла до Дніпра, має майже ідеально плоску поверхню з середніми висотами 100-150 м. На північний і південний схід низовина поступово підіймається (найвища точка — 245 м) і стає хвилястою, з високими вододілами і крутими схилами річкових долин. На сході долина Дніпра поступово переходить у Полтавську рівнину, яка має плоску і горбисту поверхню з долинами та балками. Особливою формою території є соляні куполи. Відповідає низовині Дніпровсько-Донецька тектонічна западина, кристалічний фундамент якої лежить на глибині 3-8 тис. м. Поверхневі шари утворені на заході переважно піщаними, а на сході лесовими відкладами. Це сприяє широкому розвитку ярів на території Придніпровської низовини.

Причорноморська низовина охоплює широку смугу на півдні України вздовж Чорного та Азовського морів, а також рівнинний Крим. Низовина поступово понижується до Чорного моря. Складовою частиною її є Північнокримська рівнина, поверхня якої поступово понижується до Сиваша. Абсолютні висоти її не перевищують 40 м. Типовими для території є карстові форми (поди, блюдця). В основі низовини залягає Причорноморська западина та Скіфська плита. Абсолютні висоти змінюються тут від 210-240 м на заході до 50-80 м на сході. Окремі ділянки поверхні лежать нижче рівня моря. Так, Хаджибейський лиман має відмітку рівня води -13 м над рівнем моря., Куяльницький — -5 м.

З південного заходу до Українських Карпат прилягає частина Середньодунайської низовини — Закарпатська низовина. Вона слабо похилена на південний захід і має висоти 105-120 м над рівнем моря.

Височини

У межах країни вони утворюють майже суцільну смугу, яка простяглась через усю територію з північного заходу на південний схід. Різняться вони тектонічними структурами, формами поверхні, абсолютними висотами.

У західній частині України розташовані Подільська та Волинська височини, поверхні яких дуже розчленовані. Абсолютні висоти становлять 320-350 м (г. Камула, 471 м). На Волинській височині виділяється Мізоцький кряж, на Подільській — окремі масиви-гори: Кременецькі гори, Гологори, Розточчя, Опілля, Товтри (Медобори). В межах цих височин багато карстових форм рельєфу (печери, провалля, колодязі).

Волинська височина підіймається над рівниною Малого Полісся в середньому на 30-50 м. Абсолютні позначки її висот змінюються від 200 до 300 м.

На межиріччі річок Прута і Дністра розташоване хвилясте горбисте пасмо, що утворює Хотинську височину. З південного заходу на північний схід височина тягнеться на 50 км, з середніми висотами 350—400 м; тут розташована найвища точка рівнинної частини України — г. Берда (515 м).

Найбільшою з височин за площею в Україні є Придніпровська височина, розташована між річками Дніпро й Південний Буг. Формування височини пов’язано з виступами Українського кристалічного щита, що зверху перекриті незначними площами лесових порід. Придніпровська височина має слабогорбисту поверхню з середніми висотами 220-240 м. Найвища точка має позначку 321 м. Глибоко розчленована лише східна окраїна височини, що прилягає до Дніпра. Зокрема, південніше Києва, вздовж правого берега річки підіймається крутим уступом (150-160 м заввишки) відокремлений кряж — Канівські гори — з висотами 230 м.

Приазовська височина відповідає у тектонічному відношенні лівобережній частині кристалічного щита. Рельєф її хвилястий з окремими підвищеннями, які тут називають могилами. У долинах річок інколи відслонюються граніти, а на вершинах залягають леси. Тут на поверхню виходять кристалічні породи, що утворюють підвищення, звані в народі «могилами» (г. Бельмак-Могила, 324 м).

До північного краю Приазовської височини прилягає Донецька височина. Її найвищу вододільну частину на південному сході називають Донецьким кряжем. Вона є залишком гір герцинського етапу горотворення. Тепер це горбиста височина, утворена декількома пасмами, складеними крейдяними породами. На кряжі розташована найвища точка височини — г. Могила-Мечетна (367 м).

На північному сході території України виділяються відроги Середньоросійської височини. В основі її залягає Воронезький масив, у межах якого піднімається кристалічний фундамент платформи, перекритий незначною товщею пухких осадових порід (знизу — крейдою, а зверху — лесами). Хвилясте плато поступово знижується від 240 м до 150 м у південному та південно-західному напрямках.

Рівнинні простори України є сприятливими для господарської діяльності.

Гори

Українські, або Східні Карпати є частиною великої Карпатської системи. Це молоді середньовисотні гори, що утворились під час альпійської складчастості. Їх середні висоти коливаються в межах 1 200-1 600 м. Гори складаються з кількох паралельних пасом, що простягаються з північного заходу на південний схід у межах України на 270 км. Гірські пасма мають простягання, близьке до субмеридіонального і називаються Зовнішніми Карпатами (Бескиди, Горгани та Покутсько-Буковинські Карпати), Вододільно-Верховинські Карпати, Полонинсько-Чорногірський хребет, Рахівські й Чивчинські гори. Найвищою частиною Українських Карпат є масив Чорногора, де окрім Говерли (2 061 м) є ще п’ять двохтисячників: Гутин-Томнатик (2 016 м), Піп-Іван (2 022 м), Бребенескул (2 032 м), Ребра (2 010 м), Петрос (2 020 м). Зручними перевалами в Українських Карпатах є: Ужоцький, Верецький, Вишківський, Яблуницький.

Структурно Українські Карпати відповідають Карпатській складчастій області, яка належить до Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу.

Зовнішній край Карпатської складчастої системи відділяє від Східноєвропейської платформи Передкарпатський крайовий прогин, заповнений потужною товщею осадових порід. У рельєфі йому відповідає ускладнена котловинами й долинами річок височина Передкарпаття, яка поступово підвищується у напрямку до гір.

Над рівниною Передкарпаття крутим уступом підіймаються Зовнішні або Скибові Карпати. Назва «скибові» пов’язана з тим, що складки тут насунуті на рівнину, а тому нахилені у північно-східному напрямку. Через це схили хребтів, обернені до Передкарпаття, круті, а південно-західні — пологі. Поперечні розломи розділяють у Зовнішніх Карпатах масиви Бескидів, Горган, Покутсько-Буковинських Карпат. Найвища точка — гора Сивуля (1 836 м).

Вододільно-Верховинська область охоплює центральну, знижену частину Українських Карпат з абсолютними висотами 600-700 м. Тут проходить основний вододіл, що розділяє басейни Дністра й Тиси.

Полонинсько-Чорногірські Карпати охоплюють внутрішню найбільш підняту частину гір. Плоскі безлісі вершини хребтів тут називають полонинами. Розділені долинами річок вони утворюють окремі масиви.

Найвищі серед них Свидовець і Чорногора, у яких виражені сліди діяльності гірських льодовиків, що існували тут в епохи зледенінь. У Чорногорі є шість вершин висотою понад 2 000 м.

На південь від Білої Тиси й Черемоша розташована область Рахівських і Чивчинських гір з гострими скелястими гребенями й слідами четвертинного зледеніння. Це залишки давнього гірського масиву, який сформувався ще в герцинську тектоно-магматичну епоху.

Паралельно до Полонинсько-Чорногірських Карпат простягається Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет, утворений куполами згаслих вулканів.

Закарпатському крайовому прогину відповідає Закарпатська низовина, що знижується в напрямку до Тиси від 133 до 105 м.

Кримські гори займають крайній південь Кримського півострова. Вони простягаються із заходу на схід на 180 км. Виділяються три гірські пасма: Головне з висотами 1 200-1 500 м, Внутрішнє з висотами 400-600 м та Зовнішнє з висотами 250-350 м. Схили пасом асиметричні: південні — круті, стрімкі, а північні — пологі. Такі асиметричні форми рельєфу називають куестами. Між куестовими пасмами в результаті ерозії утворились пониження.

Головне пасмо Кримських гір найвище. Воно становить суцільний ланцюг плоских безлісих масивів, які називають яйлами (татарське слово «яйла» означає «літнє пасовище»): Байдарська яйла, Ай-Петринська, Ялтинська, Нікітська, Гурзуфська, Довгоруківська, Бабуган-, Чатирдаг-, Демерджі-, Карабі-яйла. На Бабуган-яйлі розташована найвища точка Кримських гір — г. Роман-Кош (1 545 м). У Криму є ще чотири вершини з відмітками понад 1 500 м: Демір-Капу, Зейтін-Кош, Кемаль-Егерек, Еклізі-Бурун. Узбережні схили Головного пасма закінчуються Південним берегом Криму, де поширені ерозійні, зсувні та вулканічні форми рельєфу. Сучасного вигляду Кримські гори набули в епоху альпійської складчастості.

Тектонічні структури, їх будова та рухи. Особливості геологічної будови території України

Територія України має складну тектонічну будову, яка сформувалась протягом тривалої геологічної історії. Більша частина території України належить до Східноєвропейської платформи, яка має давній кристалічний фундамент. Крім неї тут є Західноєвропейська і Скіфська платформи, складчасті структури Середземноморського рухливого поясу, що відповідають материковому типу земної кори.

У межах Східноєвропейської платформи виділяють такі тектонічні структури: Український щит, Волино-Подільську плиту, Галицько-Волинську і Дніпровсько-Донецьку западини, Донецьку складчасту область, Воронезький кристалічний масив, Причорноморську западину.

Український щит є піднятою ділянкою платформи. Щит складений найдавнішими гірськими породами. Їх вік становить 3,5-4 млрд років. Це граніти, гнейси, кварцити, пісковики та ін. Докембрійська поверхня щита є нерівною, її перекриває потужна товща палеозойських, мезозойських і кайнозойських осадових гірських порід. Український щит розбитий густою мережею глибинних розломів на окремі, зміщені один відносно одного, блоки.

На захід від Українського щита розташована Волино-Подільська плита. В її межах докембрійський фундамент залягає на глибинах 2 000-2 500 м. На північ від неї розташована Галицько-Волинська западина, де докембрійський фундамент опущений на глибину 3 000-7 000 м. На його поверхні залягають потужні товщі палеозойських, мезозойських та кайнозойських відкладів.

На схід від Українського щита розташована Дніпровсько-Донецька западина. У рельєфі на поверхні їй відповідає Придніпровська низовина. Дніпровсько-Донецька западина міститься під осадовими породами на глибині до 12 км, що є однією з найбільших западин Східноєвропейської платформи. Вона виповнена осадовими відкладами палеозойського, мезозойського і кайнозойського періодів. З породами девонського і кам’яновугільного періодів пов’язані родовища нафти і газу, а також кам’яної солі, що поховані під іншими осадовими породами.

На південний схід від Дніпровсько-Донецької западини розташована Донецька складчаста область, виражена в сучасному рельєфі Донецьким кряжем. Там на поверхню виходять девонські й карбонові (кам’яновугільні) породи. З товщею карбонових відкладів, потужність яких досягає 12 км, пов’язані поклади кам’яного вугілля.

На північний схід від Дніпровсько-Донецької западини розташовується схил Воронезького кристалічного масиву. Докембрійські породи, якими він складений, залягають на глибині 150-900 м. У сучасному рельєфі це західні схили Середньоросійської височини.

На південь від Українського щита розташована Причорноморська западина. У рельєфі їй відповідає Причорноморська низовина. Западина розташована на південній окраїні Східноєвропейської платформи. Докембрійський фундамент залягає тут на глибинах 600-3 200 м. Вище нагромадились палеозойські, мезозойські та кайнозойські відклади.

На південь від Східноєвропейської платформи розташована Скіфська платформа, що утворилась під час герцинського горотворення. Більша її частина розмістилась під водами Чорного й Азовського морів. У сучасному рельєфі — це рівнинний Крим. Фундамент Скіфської платформи залягає на глибинах від 500 м на півдні до 6 000 м на півночі.

Складчасті структури Українських Карпат — це гірські споруди альпійського горотворення. До них належать Передкарпатський прогин, складчасті гори та Закарпатська западина.

Складчасті структури Кримських гір — це велике підняття, частина якого занурена в Чорне море. Гори складені переважно мезозойськими та кайнозойськими відкладами, вулканічними породами. У межах Головного пасма поширені відклади тріасового та юрського періодів.

Геоморфологічна будова

Сукупність форм рельєфу, що мають спільне походження і закономірно повторюються, називають генетичним типом рельєфу. Основними типами ендогенного рельєфу є тектонічний (піднятий та опущений), а також вулканічний (вибуховий та акумулятивний). До першого можна віднести всі великі форми рельєфу території України, а до другого — куполи та інтрузивні тіла (утворені магмою, що підійшла до поверхні, але не вилилась та застигла в надрах землі) Вулканічного хребта Карпат та Кримських гір.

До тектонічного піднятого рельєфу можна віднести не лише гірські хребти Карпат і Криму, але й усі височини (Волинську, Подільську, Придніпровську, Приазовську, Середньоросійську, Донецьку), в основі яких залягають відповідно Волино-Подільська плита, Український кристалічний щит, Воронезький масив та Донецька складчаста споруда. У свою чергу, до тектонічного опущеного ендогенного рельєфу належать гірські долини, низовини (Придніпровська, Причорноморська), що розташовані в межах тектонічних западин (Дніпровсько-Донецької та Причорноморської).

Найпоширенішими екзогенними типами рельєфу є схиловий, водний, гористий та озерний, льодовиковий, карстовий, еоловий, біогенний та техногенний.

Самі форми поверхні кожного з цих типів бувають або денудаційними, або акумулятивними. Денудації — руйнування гірських порід під дією води, льоду, вітру. Переважно під впливом денудаційних процесів сформувались комплекси форм рельєфу в Карпатах, Кримських горах, на Донецькій, Волинській та Приазовській височинах.

Схиловий тип формується під впливом таких гравітаційних процесів як зсуви, осипи, обвали, селеві явища, лавини. Три останні спостерігають на території України лише в гірських районах Криму та Карпат. Зсуви характерні для вододільних поверхонь не лише гірських областей, але й Волинської, Подільської, Придніпровської, Приазовської та Донецької височин.

Текучі води своєю діяльністю формують водно-ерозійний (флювіальний) тип рельєфу. Яри і балки найхарактерніші в Україні для Волинської, Подільської та північної і центральної частини Придніпровської височин, відрогів Середньоросійської височини.

Води морів та озер зумовлюють руйнування берегів (морські абразійні форми), утворення пляжів на узбережжях Чорного та Азовського морів (морські акумулятивні форми), а також заболочення прилеглих територій, замулювання самих водойм.

Льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу пов’язані з діяльністю материкових та гірських льодовиків у періоди розвитку четвертинних зледенінь, талих льодовикових вод. Наприклад, моренні горби, долини стоку талих вод, зандрові рівнини найхарактерніші для Поліської низовини, а кари та залишки зруйнованих сучасними потоками моренних гряд — для найвищої частини Українських Карпат.

Дюни та гряди еолового (піщані горби й пасма) походження сформувались переважно на зандрових рівнинах Полісся, а також піщаних заплавах середнього Дніпра, пересипах та косах Азовського і Чорного морів.

Карстовий тип рельєфу (лійки, печери, провалля) поширений в окремих районах Подільської височини та Кримських гір. Найяскравіші приклади печер на Поділлі — Озерна та Оптимістична (найдовша в Європі і друга за довжиною у світі).

Серед антропогенних форм рельєфу є кар’єри, терикони шахт, дамби тощо.

Мінерально-сировинні ресурси та їх класифікація

Певні групи корисних копалин характерні для різних тектонічних структур.

Корисні копалини осадового походження поширені переважно в межах тектонічних западин і передгірських крайових прогинів. Тобто вони характерні для структур, які в минулому були басейнами нагромадження осадового матеріалу, що зносився з прилеглих територій.

Магматичні та метаморфічні породи потрібно шукати в горах зі слідами вулканічних процесів, а також у кристалічних щитах, де близько до поверхні залягають давні магматичні та метаморфізовані породи. Формуються їхні родовища, як правило, на стиках літосферних плит. Наприклад, на континентах у місцях розвитку рифтових зон утворюються родовища марганцю, заліза та міді, у зоні стикання материкових літосферних плит виникають поклади міді, сірки, урану.

Закономірності поширення, характеристика та господарська оцінка паливних рудних і нерудних корисних копалин України

В Україні розвідано 90 видів корисних копалин, які зосереджені майже у 8 тис. родовищ. Під час господарського аналізу корисних копалин прийнято класифікацію їх за походженням: паливні, рудні, нерудні.

Паливні корисні копалини

На території України розташовані Донецький і Львівсько-Волинський кам’яновугільні та Дніпровський буровугільний басейни.

Донецький басейн у межах України (Великий Донбас) займає площу понад 50 тис. км 2 . Тут залягає коксівне, газове вугілля, антрацит, що є найбільш цінними видами вугілля. Офіційно кам’яне вугілля в цьому районі було відкрите в 1721 р. на річці Кундрючій, поблизу м. Шахти; в 1795 р. почався промисловий видобуток вугілля в Лисичанську. Запаси вугілля оцінюють у 50 млрд т у шарах потужністю 0,6-1,2 м. Загалом налічують 330 пластів. З 1949 р. освоюють Західний Донбас, розташований на північному сході Дніпропетровської області і частково в Харківській області.

Львівсько-Волинський басейн розташований на заході України, має площу близько 10 тис. км 2 . Максимальна потужність кам’яновугільних шарів — 2,8 м. Вугілля сірчисте, його використовують як енергетичну сировину і для коксування. Шахтовим способом тут можна розробляти лише 30 % запасів вугілля.

Дніпровський буровугільний басейн займає площу близько 150 тис. км 2 . Його родовища розташовані в Кіровоградській, Дніпропетровській і Житомирській областях. Загальні розвідані запаси становлять 6 млрд тонн. Потужність пластів коливається від 3 до 12 м. Родовища бурого вугілля відомі також у Полтавській і Харківській областях, у Придністров’ї, Передкарпатті та Закарпатті. Буре вугілля Закарпаття зберегло структуру деревини, з якої воно утворилось і має назву лігніт.

Родовища горючих сланців є в Карпатах, на Поділлі, в Кіровоградській області (найбільше — Бовтиське родовище).

Торфові родовища розташовані переважно на Поліській низовині, в річкових долинах.

Родовища нафти і газу зосереджені в трьох регіонах: Карпатському, Дніпровсько-Донецькому, Причорноморсько-Кримському.

Карпатський нафтогазоносний регіон охоплює родовища Передкарпаття, Українських Карпат і Закарпаття. Більшість нафтових і газових родовищ розташовані у Львівській та Івано-Франківській областях і приурочені до Передкарпатського прогину. Промисловий видобуток нафти в регіоні почався ще в 1775 р., але інтенсивна експлуатація почалась з середини XIX ст. Основні ресурси нафти й газу залягають на глибині 5 000 м. Тут виявлено понад 30 родовищ газу, багато з яких у результаті тривалої експлуатації майже повністю вичерпано. Найбільшими нафтовими родовищами є Долинське та Бориславське. З газових родовищ Закарпаття виділяється Солотвинське, яке почали експлуатувати з 1989 р. Також у Карпатському нафтогазоносному регіоні залягають поклади озокериту (гірського воску). Його родовища є і в Бориславі (розробляють з 1856 р.), Трускавці, Старуні, Дзвинячі.

Понад 80 % видобутку нафти й газу в Україні припадає на Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний регіон. Тут виявлено понад 140 родовищ. Найбільшими газовими родовищами є Шебелинківське, Західнохрестищанське і Єфремівське (сумарні запаси — понад 970 млрд м 3 ), нафтовими — Леляківське, Глинсько-Розбишівське, нафтогазовими — Гнідинцівське, Качанівське, Яблунівське. Ці родовища характеризує наявністю якісної жирної нафти, що залягає на глибинах 1,5-4,5 км.

Причорноморсько-Кримський нафтогазоносний регіон займає територію Причорноморської низовини та степового рівнинного Криму. У ньому розвідано понад 60 родовищ нафти й газу. Перспективними щодо газу є ділянки Чорного моря на глибинах 700-750 м.

Рудні корисні копалини

Україна має багаті поклади залізних і марганцевих руд (відповідно 5 % і 20 % світових запасів), на основі яких розвивається її чорна металургія. В Україні освоєно 35 родовищ залізних руд осадового й метаморфічного походження. Загальні запаси залізних руд становлять 27 млрд т. Високоякісні залізні руди зосереджені в Криворізькому залізорудному басейні, Кременчуцькому й Білозерському залізорудних районах, нижчої якості — в Керченському басейні.

Криворізький залізорудний басейн — один з найбільших залізорудних басейнів світу. Криворізький басейн приурочений до центральної частини Українського щита (Дніпропетровська й частково Кіровоградська області), та займає площу близько 300 км 2 Основне промислове значення мають магнетитові й залізисті кварцити, у результаті збагачення яких отримують концентрат з умістом заліза до 65 %. У Кривбасі відомо понад 300 родовищ залізних руд, розвідані запаси яких становлять 18 млрд тонн. Нині видобування залізних руд ведуть уже на глибині 1 000 м. Найперспективнішим районом є Саксаганське рудне поле.

Кременчуцький залізорудний район приурочений до північно-східного схилу Українського щита (Полтавська область). Уміст заліза в рудах становить 27-40 %. Розвідані запаси магнетитових кварцитів Кременчуцької магнітної аномалії оцінюються в 4 млрд тонн.

Білозерський залізорудний район тягнеться смугою 20 км завширшки й 65 км завдовжки, південним схилом Українського щита (Запорізька область). Тут зосереджені родовища залізистих і магнетитових кварцитів. У багатих рудах вміст заліза становить 58-61 %. За запасами багатих руд цей район поступається лише Кривбасу. Значна глибина залягання руд робить можливим їх видобування лише шахтним способом.

У Керченському залізорудному басейні залягає бурий залізняк з умістом заліза до 40 %; окрім того в цьому родовищі є запаси магнію, ванадію, фосфору. Руди залягають близько до поверхні, а тому видобуток можливий відкритим способом. Його запаси становлять 1,8 млрд тонн.

Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцевий басейн — один з найбільших у світі. До його складу входять Нікопольське й Великотокмацьке родовища, а також рудоносніплощі у межиріччі Дніпра та Інгульця. Басейн розташований на території Дніпропетровської і Запорізької областей. Уміст Мангану в окисних рудах у середньому становить 25-30 %, а загальні запаси руди — понад 2 млрд тонн.

У середині XX ст. було відкрито Капітанівське та Липовенківське родовища хромітів у Кіровоградській області.

В Україні є руди кольорових металів. У Кіровоградській області розташовані родовища нікелевих руд (Побузьке, Деренюське і Липовеньківське), у Дніпропетровській — глинозему (Малишівське і Вовчанське родовища), на Закарпатті — поліметалічних руд (Берегівське, Беганське і Мужієвське родовища). Унікальні родовища титанових руд розробляють у Житомирській (Іршанське) та Дніпропетровській областях. На Кіровоградщині залягають уранові руди. За розвіданими запасами ртутної руди (кіновар) наша країна посідає друге місце в світі. Поклади цієї сировини виявлено в Донецькій (Микитівське) і Закарпатській (Вишківське) областях. Родовища золота зосереджені в Придніпров’ї (Сергіївська Балка), Приазов’ї, Донбасі, на Закарпатті (Мужіївське).

Нерудні корисні копалини

За запасами нерудних корисних копалин Україна посідає одне з провідних місць у світі. Так, родовища самородної сірки й озокериту в Передкарпатті — найбільші у світі. Озокерит використовують у парфумерії, легкій промисловості, медицині, а сірку — в хімічній промисловості.

Родовища кам’яної солі розробляють у Донбасі (Бахмутське, Слов’янське) та в Закарпатті (Солотвинське). Багаті на солі водойми Азово-Чорноморського узбережжя, особливо затока Сиваш. Хлоридно-сульфатні родовища калійних солей розташовані в Передкарпатті — Калуш-Голинське, Стебниківське.

Родовища сірки є в Передкарпатті (Яворів, Новий Розділ). Загалом тут зосереджено близько 20 % світових запасів цієї сировини. Поклади мають потужність до 500 м і вміст Сульфуру до 25 %.

Родовища нерудної сировини для металургійної промисловості є в різних районах України: магнезит (вогнетрив) — у Запорізькій і Дніпропетровській областях, вогнетривкі глини — в Донецькій області (Часовоярське, Новорайське, Бахмутське, Курдюмівське родовища), кварцити — в Житомирській, флюсові вапняки — в Донецькій області (родовища Каракубське, Оленівське, Новотроїцьке) і Криму (Іванівське, Західно-Кадиківське).

Як технічну сировину використовують азбест (Побужжя, Приазов’я), тальк, пірофілітові сланці (Житомирська область), слюду, бентонітові глини (Черкаська область), барит (Закарпатська область), графіт (Кіровоградська область — Завалівське, Дніпропетровська область — Петрівське, Водянське). За запасами гранітів, лабрадоритів (Житомирська область) Україна в Європі є поза конкуренцією. В Україні є родовища дорогоцінного й напівдорогоцінного каміння (берил, аметист, бурштин, яшма, гірський кришталь, моріон). Поклади його відомі в Криворіжжі, Приазов’ї, Криму, Закарпатській і Житомирські областях. Перспективними для видобутку бурштину є Житомирська, Рівненська і Волинська області. В Україні є перспективи відкриття і видобутку родовищ такого дорогоцінного й напівдорогоцінного каміння як опал, топаз, гранат, родоніт, онікс.

Фосфорити (сировина для виробництва добрив) є в Донецькій і Сумській областях, Середньому Подніпров’ї. Новим видом корисних копалин є сапоніт («камінь родючості»). Його родовища виявлено на півночі Хмельницької області.

Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами (Миргород, Свалява, Трускавець, Феодосія) та лікувальними грязями (Саки, Євпаторія).