Втеча від двох війн: біженець з Тунісу з українською душею

Він уже двічі тікав від війни: дитиною – з Кувейту, батьком із двома дітьми – з України. Біженець, який опинився в Німеччині, розповів свою історію DW.

Амін з дітьмиФото: Victor Weitz/DW

Історії втечі українців від війни чимось схожі, але в тунісця Аміна Бубакера, який прожив на Полтавщині майже 20 років, вона – особлива. Далекого 2004 року молодий тунісець приїхав навчатися в Україну на фармацевта. Спершу він вивчав російську мову в Полтаві, а потім вступив до Національного фармацевтичного університету в Харкові. Після третього курсу фармацевтики він паралельно заочно вступив на факультет культурології Українського ісламського університету в Києві.

У підсумку, здобувши дві освіти, Амін вирішив піти третім шляхом. “Головним напрямком моєї діяльності став ментальний коучинг у сфері зміцнення сімейних стосунків, саморозвитку особистості та вирішення життєвих проблем. Я зареєстрував в Україні свою фірму і 13 років займався своєю улюбленою справою – консультував і тренував людей, як впоратися з проблемами, які виникають у житті, у найрізноманітніших стосунках”, – пояснює в інтерв’ю DW Амін Бубакер російською мовою.

Українською він теж говорить, але гірше, хоча, за його словами, все розуміє. “Коли я приїхав в Україну, то в багатьох вишах, включно з медичними, ще викладали російською мовою, тож я її і почав вивчати, але коли одружився з українкою, то дружина вчила мене своєї рідної мови – української”, – пояснює Амін.

За його словами, за 20 років життя в Україні він ментально відчуває себе українцем. З дружиною Лілією вони виховували трьох дітей – двох спільних і доньку від першого шлюбу дружини. “Мене часто запитують, яку країну я люблю більше: Україну чи Туніс? Я без вагань відповідаю: я – українець. Адже в Україні я отримав свій диплом, тут я зустрів кохання свого життя, тут народилися мої діти. В Україні я прожив найкращі роки свого життя. Не тільки я сам, а й мої друзі та родичі з боку дружини називали мене мусульманином з українською душею”, – з гордістю в голосі каже Амін.

Коронавірус і війна. Біда не приходить одна

“Оформленню українського громадянства завадила коронавірусна пандемія. Практично всі наші біди почалися з неї, – розповідає він. – Моя дружина Лілія була у відпустці з догляду за молодшим сином Арсланом, а я, як приватний підприємець, через пандемію мав труднощі з роботою, тому почав перелаштовувати її на онлайн-режим”. Попри те, що сім’я намагалася уникати контактів із зовнішнім світом, подружжя все ж таки заразилося коронавірусом і захворіло – спершу дружина, а за нею й Амін. Стан його дружини погіршувався, але вона через дітей не хотіла лягати в лікарню, бо ще годувала сина грудьми. Коли їй стало зовсім зле, лікарі наполягли на госпіталізації. Жінка потрапила до реанімації.

“Складно уявити, через який жах мені з малолітніми дітьми довелося пройти, коли за кілька днів зателефонували з лікарні і сказали, що моя дружина померла. Організація поховання за умов пандемії, як ви розумієте, була пов’язана з великими труднощами, але ще страшніше було повідомити дітям, що мама більше не повернеться додому”, – згадує Амін. За його словами, для нього і дітей у жовтні 2021 року почалося справжнє пекло. Старшу доньку забрала до себе бабуся, це стало для молодших дітей ще однією трагедією.

Не встиг сорокарічний Амін пристосуватися до нової ролі батька-одинака, як через кілька місяців почалася війна. “Тому я не втомлююся повторювати, що біда не приходить одна, – каже Амін. – Я прокинувся, відкрив Facebook і побачив багато відео з вибухами бомб у наших улюблених містах – Києві, Харкові. Саме в цей момент над нашим будинком літав військовий літак, і я вперше усвідомив, що війна – не на екранах смартфонів або в теленовинах, а тут, у нашому житті, а ворог – над нашими головами”. Різкий гуркіт літаків і завивання сирен наводили жах на дітей. “Оскільки в нас не було підвалу, ми поїхали в інший кінець міста – до нашої приятельки, – згадує батько-одинак. – У підвалі її будинку можна було сховатися”.

Син Аміна Арслан з сестрою Мерям у потязі на шляху до ЛьвоваФото: privat

Втеча від двох воєн

“Одного разу, коли я побачив, як мій дворічний син, згорнувшись калачиком, спить на бетонній підлозі, а восьмирічна донька зі сльозами на очах стоїть в одній кросівці на морозі, перед моїми очима пролетіло моє власне дитинство. Ми з батьками 1991 року втекли від війни в Кувейті, де мій батько працював учителем у школі, назад до Тунісу, – каже Амін. – Ми повернулися на батьківщину і почали з нуля – без даху над головою, у злиднях. Згадуючи той час, я чітко усвідомив, що мені треба терміново рятувати від війни своїх дітей. І одразу ж вирішив виїхати з Полтави в західну частину країни – до Львова”.

Аміну з дітьми пощастило, вважає він: “Напевно, ви бачили в репортажах, що коїлося на вокзалах українських міст. Ми ледве змогли пробратися в потяг до Львова. Ми їхали стоячи 14 годин у переповненому вагоні, дітям, слава Богу, знайшлося місце в туалеті. Нам розповіли, що в попередньому поїзді чотирирічного хлопчика натовп розчавив на смерть, тому люди пропустили моїх малолітніх дітей до туалету – там було безпечніше через тисняву”.

Зі Львова родині запропонували їхати до Ужгорода – щоб потрапити до Словаччини. Аміна це влаштувало. Голодних і змучених дорогою батька з дітьми прийняла у себе вдома пасторка. Тут Амін із дітьми почали потихеньку оговтуватися. Вони прожили в Словаччині кілька тижнів, поки брат Аміна, який працює фармацевтом у німецькому Дюссельдорфі, не запросив їх у гості. Брати до того моменту не бачилися вже близько п’яти років.

Головне, щоб діти були в безпеці

“Ми не думали, що війна триватиме так довго, тому вирішили перечекати її у брата в Німеччині”, – згадує Амін. Він розповідає, що не є українцем за документами і що через бюрократичні проблеми йому і його дітям пів року не виплачували допомогу. Але, за його словами, у Дюссельдорфі вони зустріли чудових людей, які їх підтримали морально і матеріально: дві сім’ї – з Грузії та Білорусі – стали для них як рідні. Дочку невдовзі відправили до школи, сина – до дитячого садка, а сам Амін почав відвідувати інтеграційні курси.

Минуло вже більше року відтоді, як вони живуть у Дюссельдорфі. Коли закінчиться війна, Амін хотів би повернутися в Україну. “Там могила матері моїх дітей, там залишилися їхня старша сестра, бабуся і друзі, у мене в Полтаві – своя фірма. Нам не звикати починати життя з нуля. Впораємося, – з оптимізмом каже батько-одинак. – Доля моїх дітей дуже схожа на мою власну. У мене немає друзів дитинства. Дитиною я щороку змінював школу, бо батько переїжджав туди, де була робота. Тепер і мої діти поневіряються по світу. Про плани на майбутнє я намагаюся не думати. Ми живемо у світі, який не дає відчуття стабільності та впевненості в завтрашньому дні. Що буде завтра? Покаже час”.

Він вдячний Німеччині за те, що вони з дітьми змогли тут облаштуватися. Амін Бубакер займається волонтерством, допомагає українським біженцям у Німеччині як ментальний коуч. “Люди допомагають мені. І я допомагаю тим, хто потребує допомоги. Такий мій принцип життя”, – каже Амін. Нещодавно його маленький син запитав, чи не можна в інтернеті знайти йому та його сестрі маму – таку, яка в них була в Україні, коли там ще не було війни. “Адже в інших дітей є мами”, – сказав чотирирічний хлопчик. Амін у відповідь пообіцяв, що буде старатися, “тому що кожній дитині хочеться, щоб у неї були тато і мама. І щоб не було війни”.

Робота в Німеччині: українських біженців змусять працювати?

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video

Чим живе Туніс: 12 фактів, які здивують

Туніс – найменша країна Північної Африки. На її території проживає 10,8 мільйонів осіб, серед яких – племена корінних берберів. Такі несхожі арабська, європейська та африканська культури мирно співіснують у містах невеликої держави.

Хоча Туніс не можна назвати найтуристичнішою країною у світі, безліч мандрівників знаходять свої переваги відпочинку у цій частині Африки. Більший відсоток туристів – це представниці жіночої статі. Шумні ринки, де знайдеться свій товар для кожного покупця, дивовижна африканська природа, синє море, білопіщані пляжі та таласо-центри з лікувальною терапією дарів моря та СПА – не дивно, що прекрасна половина людства знаходить тут свій рай.

Ці переваги – далеко не весь Туніс. Пропонуємо вам ознайомитися з 12 фактами про країну , які неодмінно стануть стимулом побувати тут хоча б раз!

1. Стародавній Карфаген досі зберігся

Міста сучасного Тунісу споруджено на території колишньої фінікійської держави. Його центром був могутній Карфаген – місто, руїни якого збереглися й у наш час. Знаходяться він лише за 10 км від однойменної столиці Тунісу.

2. «Зоряні війни» знімали у Тунісі

У Тунісі знімали епізод знаменитих «Зоряних воїн», для яких спеціально збудували декорації – космічні порти, притулки авантюристів та учасників контрабанд. Між солоним озером Шотт-ель-Джерід і пустелею Сахарою творці обладнали «зоряну» батьківщину Скайуокера – спекотну суху планету. За сценарієм одна з планет саги Джорджа Лукасабила названа на честь туніського міста Татауїн.

3. Туніс – двомовна країна

Жителі Тунісу звикли спілкуватися двома мовами – арабською, яка найбільш поширена на території країни, і французькою, що вважається другою державною. Більшість молодого населення володіє також англійською.

4. Тут ростуть лише фінікові пальми

Усі пальми маленької країни – фінікові. Улюблений сорт корінні жителі називають «пальцями світла» . Щорічний урожай відправляють на експорт, та купити плоди у Тунісі досить проблематично. У Європі справжні фініки можна купити близько 20 доларів за кілограм.

5. 4 міжнародні аеропорти в маленькій країні

У країні, де всього 29 великих міст, побудували аж 4 міжнародні аеропорти. Джерба-Зарзіс в основному завантажений європейськими чартерами, Енфіда-Хаммамет – аеропорт, з якого легко можна дістатися всіх курортів країни, приймає великі аеробуси та джети, біля Туніс-Картаж знаходяться стародавні руїни міста Карфаген , а Монастир, найстаріший аеропорт країни, зустрічає переважно рейси зі Східної Європи.

6. Не можна носити бороду, якщо не відростив вуса

У Тунісі чоловікам не дозволяється носити бороду, якщо вони не мають вусів. Краще перед поїздкою на відпочинок до цієї країни начисто голити обличчя, щоб не потрапити в немилість місцевих жителів.

7. На «ви» – лише з президентом

У межах Тунісу всі жителі звертаються один до одного на «ти», приставка «ви» доречна лише у розмові із президентом, вважають тунісці.

8. Усі верблюди Тунісу – з одним горбом

Усі верблюди країни – одногорбі. Їх завезли з Азії та продають за 1200 доларів. Тварини можуть витримувати до 400 кілограмів вантажу і рухатися зі швидкістю до 50 кілометрів на годину , при цьому «заправки» у 10 літрів води їм вистачає, щоб чудово почуватися в умовах пустелі довгий час.

9. На території Тунісу досі живуть давні племена

Корінні жителі Тунісу – бербери , племена, які досі живуть на території країни, зберігаючи свій традиційний спосіб життя. Кожне плем’я прикрашало відкриті ділянки тіла татуюваннями, причому різні громади мали різні візерунки. Так у наш час на вулицях Тунісу можна зустріти стареньких з татуйованими обличчями.

10. Найкращі професії – лікар та вчитель

Лікар і вчитель у школі – найзатребуваніші професії в країні. Уряд Тунісу щорічно активно фінансує сфери освіти та охорони здоров’я. Це ефективно вплинуло на усунення безграмотності, а також вивело медицину Тунісу до високорозвинених країн.

11. Кактуси – «захисники»

Кактуси в людське зростання – зовсім не дивина для Тунісу. Вони тут ростуть повсюдно і багатьом жителям служать як паркани, а також їхні плоди використовуються в кулінарії. Перелізти через таку огорожу не кожен наважиться, адже навіть плоди з кактусів , покриті дрібними голками, збирають у рукавичках. Надійний паркан від злодіїв, чи не так?

12. Де відпочити у Тунісі?

Хаммамет – відомий у всьому світі туристичний курорт Тунісу. Розташований у затоці Середземного моря , він приваблює відпочиваючих з усієї Європи вже майже 60 років! Тут є не тільки безліч піщаних пляжів, а й відомі за своїм ефектом центри таласотерапії. Зі списком усіх курортів Тунісу можна ознайомитися тут .

Урок 7. Перші людські спільноти

Людина потребує спілкування з іншими людьми та спільнотами. Тому її називають соціальною істотою.

Перші люди з’явилися в різних куточках нашої планети близько 40 тисяч років тому – за кам’яного віку. Необхідність вижити спонукала людей об’єднуватися у спільноти. Давніх людей учені називають первісними, а їхні колективи – первісним суспільством.

Що таке родова община (громада)?

Основними заняттями первісних людей були мисливство, рибальство та збиральництво. Це були форми привласнювального господарства. Люди довго не затримувалися на одному місці, постійно пересуваючись у пошуках їжі. Первісні люди об’єднувалися в невеликі об’єднання – родові общини (громади). Це був колектив родичів (30-40 осіб), які походили від спільного предка. Члени общини разом працювали, мали спільне майно, а усе, що зібрали чи вполювали, ділили порівну. Обов’язки розподіляли залежно від віку та статі людини. Усі важливі питання вирішувалися на спільному зібранні. Управляла такою спільнотою рада старійшин, яка обирала вождя.

Кам’яний вік – найдавніший період в історії, коли люди виготовляли знаряддя праці з каменю та/або дерева.

Первісне суспільство – найдавніша стадія розвитку людських спільнот. Утворилася заради спільного захисту та добування їжі. Всі його члени мали рівні права та обов’язки.

Привласнювальне господарство – форма господарювання, що ґрунтується на добуванні продуктів харчування, створених самою природою.

Життя первісних общин залежало від особливостей територій та природніх умов, у яких вони формувалися. Приміром, терени України близько 40 тис. років тому були вкриті льодовиками. Тут мешкали великі тварини, полювати на яких можна було лише гуртом. Жінки переробляли здобич, готували їжу, дбали про житло та доглядали дітей. Чоловіки добували їжу – полювали.

У той самий час на півдні Європи (Середземномор’я) встановився помірний клімат. На тих теренах водилися середні та дрібні тварини, яких навіть один мисливець міг уполювати самостійно. Жінки збирали плоди, ягоди, гриби тощо. Впольовану здобич чоловіки ділили порівну між членами колективу, а продукти збиральництва залишалися у жінок, що їх зібрали. Життя такої общини залежало від удачі та хисту мисливця. Це змушувало чоловіків працювати над удосконаленням знарядь праці та полювання. Найвправніші з них здобували лідерство в общині.

1. Роздивіться малюнки-реконструкції. Дайте відповіді на запитання до них.

• 1. Знайдіть спільні та відмінні риси у способі життя родових общин, зображених на малюнках.
• 2. Поміркуйте, чи в сучасному світі життя людських спільнот так само залежать від місця їхнього проживання. Наведіть приклади.

Родова община мисливців-збирачів помірних зон. Малюнок-реконструкція

Родова община мисливців прильодовикової зони. Малюнок-реконструкція

Що таке сусідська община (громада)?

Близько 10 тис. років тому клімат змінився – відбулося глобальне потепління. Швидко танули льодовики. На планеті встановилися природні умови, близькі до сучасних.

Кількість населення зростала. Мисливство та збиральництво вже не могли задовольнити потребу в їжі. Тож давні люди опанували нові заняття – землеробство та скотарство. Першими землеробами були мешканці Північної Африки та Передньої Азії. Саме із цих регіонів походить і більшість культур, які вирощують на українських полях сьогодні.

Стародавні землероби вели господарство в посушливих умовах. Вони винайшли спеціальну систему каналів, якими воду для зрошування подавали до полів. Така система називається іригацією. Від її правильного використання залежали врожаї, а отже – життя людей.

Іригаційне землеробство Передньої Азії. Малюнок-реконструкція

2. Поміркуйте, як клімат і доступ до природних ресурсів вплинув на спосіб ведення господарства та розвиток суспільних відносин давніх спільнот.

Необхідність контролю за використанням системи спонукала спільноти до подальшого об’єднання та вдосконалення управління ними. Так поступово з’явилися найдавніші держави.

На теренах України поява землеробства пов’язана з трипільською культурою. Для життя в помірних природних умовах не потрібні були спеціальні системи зрошування. Отже в стійкому об’єднанні зусиль землеробів-трипільців не було потреби. Їхні спільноти не створили власних держав.

Із появою землеробства та скотарства змінилися відносини між людиною та природою. Якщо раніше люди лише споживали дари природи, подекуди досить хижацьки, то тепер навчилися відтворювати природні багатства. Людські спільноти перейшли до осілого способу життя, почали створювати великі постійні поселення. Вони спільно обробляли землю для вирощування зернових культур, випасали худобу, займалися промислами та ремеслами. Така форма господарювання називається відтворювальною.

Населення землеробських колективів швидко збільшувалося. Зростали й поселення. Люди освоювали нові землі чи захоплювали сусідні території. Відтак слабші колективи були підкорені сильнішими або відходили на менш родючі землі. Деякі регіони були малопридатниим чи зовсім непридатними до землеробства через спекотний чи надто холодний клімат. На цих територіях сформувалися общини (громади) кочовиків-скотарів. Населення швидко змішувалося і набувало нових рис. Із часом родова община занепала, її замінила сусідська.

Сусідська община. Малюнок-реконструкція

3. Порівняйте малюнки-реконструкції із зображенням побуту в родовій общині мисливців-збирачів помірних зон (с. 31) і в сусідській общині. Дайте відповіді на запитання.

• 1. Що спільного і що відмінного помітили в побуті та заняттях зображених людей?
• 2. Чим життя людей сусідської общини відрізнялося від життя в родовій общині? Поясніть на прикладах.

Кочовики – спільноти людей, життя яких ґрунтується на випасанні великих стад худоби. Тому вони постійно переміщуються.

Сусідська община – спільнота людей, яка складалася з окремих сімей, не пов’язаних між собою родинними зв’язками.

Що таке плем’я?

Ведення відтворювального господарства й осілого способу життя сприяло появі ремесла. Завдяки опануванню нових навичок люди почали створювати більше продуктів, ніж могли спожити, – утворилися їх надлишки. Поступово з’явилася приватна власність, коли знаряддями праці, предметами побуту, житлом володіє одна людина чи сім’я, а не уся громада. Зерно і худобу зручно було накопичувати чи обмінювати. Не всім це вдавалося однаково добре. З’явилися заможніші та бідніші родини.

Боротьба між людськими колективами за територію чи ресурси породила потребу в армії. З потреби керування життям спільноти та армією постала влада. Виникла нова форма суспільної організації людей – плем’я.

Приватна власність – законне право особи на конкретне майно (гроші, житло, продукти праці, рухоме майно).

Плем’я – об’єднання людей, які жили на спільній території та мали спільні органи влади.

Очільників племені – вождів – найчастіше обирали з найшанованіших родів. Вождь формував із чоловіків племені військо й очолював його. Обов’язком вождя було захищати плем’я, за це населення сплачувало йому данину.

Поступово замість первісного постало суспільство, що складалося з неоднакових груп: заможних та бідних, вільних та рабів, впливових та невпливових тощо.

4. Роздивіться сучасні фото людей із племен, що й досі живуть як первісні спільноти. Поміркуйте, у яких куточках планети мешкають представники первісних племен нині, а в яких первісні племена не мешкають. Що на фото свідчить про контакти зображених на них людей із сучасним світом? Як гадаєте, чому одні племена охоче контактують із зовнішнім світом, а про інші нам взагалі нічого не відомо?

Плем’я корубо. Амазонія (Південна Америка)

Плем’я мисливців-збирачів рауті. Непал (Азія)

ПІДСУМОВУЄМО

Першою формою об’єднання людей була.

Приручення тварин та поява землеробства спонукали людей до.

Сусідська община відрізнялась від родової тим, що.

Характерними ознаками людського племені були.

2. За зразком укладіть у зошиті таблицю і розподіліть у ній наведені слова.

Спільний предок, спільне майно, кровні родичі, мисливство, збиральництво, спільне господарство, сусіди, осілий спосіб життя, землеробство, скотарство, ремесла, влада, вождь, постійні житла, спільна релігія.

3. Як клімат та географічне розташування впливали на спосіб життя і господарство давніх людських спільнот? З якими небезпеками щодня стикалися давні люди? З якими стикаємося нині?

4. Виконайте проєкт. Об’єднайтеся у групи. Уявіть, що ваша група – давнє плем’я. Де б ви жили? Чому ви б хотіли жити саме там? Придумайте назву племені та символіку. Оберіть вождя і розподіліть обов’язки. Опишіть один день із життя племені. Використовуючи свої знання, придумайте винахід, який би вам допоміг у господарстві. При цьому врахуйте історичний час, у якому живе ваше плем’я.

5. Виконайте проєкт. Використавши додаткові джерела інформації, знайдіть пам’ятку культури, що належала давнім людям на території України (приміром, залишки первісного житла, предмети побуту – посуд, глиняні статуетки, прикраси тощо). Опишіть її за алгоритом: назва пам’ятки; до якого часу належала; де була знайдена; які функції виконувала; де зберігається нині. Проєкт оформіть у вигляді постера з фото та коротким описом.