1. Додаток як другорядний член речення
Додаток відповідає на запитання непрямих відмінків: кого ? чого ? кому ? чому ? кого ? що ? ким ? чим ? на кому ? на чому ?
Додаток підкреслюємо так: додаток .
Найчастіше додаток виражається іменником і займенником , рідше — прикметником, числівником, інфінітивом, словосполученням, фразеологізмом .
Я вигадаю нові літери та розділові знаки (С. Жадан).
Троє друзів мусять терміново знайти четвертого (С. Жадан).
Учитель звернувся до чергового .
Запитання до додатка ставимо від присудка, іноді — від іншого члена речення, вираженого віддієслівним іменником. Такий іменник можна трансформувати в дієслово .
Розуміння процесів діяльності живого організму не обійдеться без знання біології . Щоб розуміти процеси діяльності живого організму, потрібно добре знати біологію .
- іменником у формі знахідного відмінка без прийменника: побачив рекламу , знайшов вихід ;
- іменником у формі родового відмінка (якщо перед присудком стоїть заперечна частка не ): не спитав поради ;
- іменником у формі родового відмінка (якщо дія переходить не на весь предмет, а на його частину ): додав цукру , випила чаю .
Прямий додаток буває лише при перехідних дієсловах: виконати ( кого ? що ?) завдання, не винесла ( кого ? чого ?) розлуки .
Стоїть у формі будь-якого непрямого відмінка , крім знахідного без прийменника .
Також може бути виражений інфінітивом .
Під час визначення додатка можливі сумніви. Справа в тому, що й обставина , і додаток , і означення можуть виражатися іменником із прийменником . У реченні На деревах скипав неозбираний мед (С. Жадан) до словоформи на деревах можна поставити запитання на чому ? або де ?
Подібні члени речення сприймаємо як такі, що мають подвійне значення, несуть подвійну інформацію з переважаючим обставинним значенням.
Критерієм для такого розрізнення є значення другорядних членів речення: якщо мається на увазі конкретний предмет , то це додаток ; якщо ж мається на увазі місце, причина, умова тощо або ознака , то це обставина або означення .
Ходить ( по чому ?) по соломі , а не шелестить (Нар. творч.)
Свище вітер ( де ?) по степах та байраках .
Карбувальник ( який ?) по міді виготовив чудову гравюру.
1. Означення як другорядний член речення
Означення — це другорядний член речення, який називає ознаку предмета і відповідає на запитання який ? чий ? котрий ? скількох ? Означення підкреслюємо так: означення .
І ми із реготом жбурляєм крижані кулі на дівчат (В. Басок). Верби вмиваються росами чистими , міниться обрій хмарками барвистими (О. Бердник).
Означення бувають поширені й непоширені . До непоширених належать означення , виражені одним словом, а до поширених — означення , виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом.
Означення залежить від члена речення, вираженого іменником , — підмета, додатка, обставини . Може також залежати від складеного іменного присудка .
Соснові бори та березові гаї , здавалося, дрімали в холодному тихому сні . Лише звірі та птахи іноді порушували цю застиглу морозяну тишу . Хан Туглій — славетний джигіт ! (В. Малик)
Якщо прикметник або дієприкметник стоїть перед підметом , то він є означенням . Якщо ж після підмета , то — іменною частиною складеного іменного присудка.
| \(Означення\) | \(Присудок\) |
| Гостинний хазяїн зустрів нас біля входу. | Тут хазяїн гостинний . |
| Вишитий мамою рушник. | Рушник вишитий мамою. |
Найчастіше роль означення виконують прикметники, дієприкметники, займенники, іменники , рідше — дієслова та прислівники .
2. Узгоджені й неузгоджені означення
Узгоджені означення стоять у тому самому роді , числі й відмінку , що й означуване слово. Якщо означуване слово змінює форму, то й означення так само змінюється.
До найближчого села дісталися вночі. Означуване слово села й означення найближчого мають однакові характеристики: родовий відмінок, однина, середній рід.
Трохи змінимо речення: Найближче село знаходиться за три кілометри. Означуване слово село має форму називного відмінка однини . Таку ж форму має й означення найближче . Отже, це узгоджене означення .
Кількісний числівник виступає означенням лише в непрямих відмінках, крім знахідного , однакового з називним . Поєднання кількісного числівника в називному ( знахідному ) відмінку з іменником виступає як один член речення — підмет або додаток .
ПОРІВНЯЙ: що ? Три тополі росли за селом. — До скількох ? трьох тополь вела стежка.
Не є узгодженими означеннями прикметники, що є складовими фразеологічного чи сталого синтаксичного словосполучення ( сізіфова праця, ахіллесова п’ята, дамоклів меч, лихе око ). Вони виконують роль єдиного члена речення.
Неузгоджені означення виражаються іменниками, особовими займенниками, прислівниками, інфінітивами, сполученнями слів . Зміна форми означуваного слова не веде до зміни форми означення .
Ми підійшли до будинку з каменю . Означуване слово будинку має таку характеристику: родовий відмінок, однина, чоловічий рід . Означення з каменю має таку характеристику: непохідний прийменник + іменник чоловічого роду у формі родового відмінка однини .
Змінимо речення: Ці будинки з каменю з’явилися тут наприкінці ХІХ століття. Означуване слово будинки має форму називного відмінка множини . А означення з каменю свою форму не змінило. Отже, це неузгоджене означення .
Інколи неузгоджені означення можна трансформувати в узгоджені : шафа з дерева — дерев’яна шафа; басейн сусіда — сусідів басейн; парасолька сестри — сестрина парасолька.