§ 4. Соціально-економічне становище українських земель у XVI ст.

Українське суспільство XVI ст. було, як і раніше, неоднорідним за національним і соціальним складом. До привілейованих станів належали шляхта й духовенство. Непривілейованими були міщани й селяни.

На вершині соціальної піраміди перебували магнати. До магнатів належали князі, які становили верхівку суспільства. Сходинкою нижче в соціальній піраміді розміщувалися пани — власники спадкових земель. Ще нижче перебували бояри-зем’яни — представники середньої і дрібної шляхти, які володіли землею за умови несення служби у представників вищих верств шляхти.

Шляхетська верхівка мала велику владу на місцях: організовували судочинство й оборону, забезпечували порядок. Серед середньої і дрібної шляхти переважали місцеві роди.

Битва під Оршею (фрагмент картини, ймовірний художник Ганс Крелл, 1520-1534 рр.)

Пригадайте події битви під Оршею. Про що свідчить наявність герба князів Острозьких на картині?

Історичні подробиці

На відзначення заслуг князя К. Острозького перед державою 17 липня 1522 р. йому було надано право запечатувати листи червоним воском, що було привілеєм коронованих осіб.

Відео «Битва під Оршею» («Історія: поле битви», тривалість 01 хв 23 с)

Варто запам’ятати!

Магнат (від лат. magnus — великий) — людина високого соціального стану; великий землевласник, представник родової знаті.

Також до привілейованого стану українського суспільства належало вище духівництво.

Міське населення було неоднорідним і складалося з патриціату (заможні магістратські урядники), бюргерства (ремісники, майстри) та плебсу (дрібні торговці, підмайстри).

Найчисленнішою, однак найбільш безправною верствою тогочасного суспільства, були селяни. За право жити і господарювати на землях шляхти селяни сплачували ренту: натуральну (продуктами), грошову та відробітками в панському господарстві. Однак у більшості шляхетських маєтків селяни «сиділи» на дворищах — мали у своєму розпорядженні ділянки землі, які й обробляли.

Разом із членами великих родин часто жили далекі родичі та навіть чужі люди — коморники і підсусідки. У селянських господарствах також працювали наймити, домашні слуги та челядь-невільники.

Зростання попиту на хліб та інше збіжжя внаслідок збільшення чисельності населення і революції цін у Європі сприяло розвитку фільваркового господарства. У фільварках продукцію виробляли на продаж. Прагнучи збільшити прибутки, власники фільварків обмежували свободу селян і збільшували обсяг відробіткової ренти — панщини.

Варто запам’ятати!

Рента — дохід, який отримували землевласники за надання селянам права користуватися землею. Могла бути натуральною, грошовою та відробітковою.

Оренда — отримання земельної ділянки в користування за плату.

Фільварок (з нім. vorwerk — хутір або ферма) — велике багатогалузеве товарне господарство, засноване на праці залежних селян й орієнтоване на отримання прибутку з продажу продукції.

Панщина — примусове і безоплатне виконання селянами певного обсягу робіт у господарстві землевласника.

Наприкінці XV ст. розпочався процес становлення нової суспільної верстви, міжстанового соціального прошарку українського суспільства — козацтва.

Діємо: практичні завдання

Користуючись текстом пункту 1 параграфа, зобразіть соціальну піраміду українського суспільства.

2. ЛИТОВСЬКІ СТАТУТИ

Перший правовий кодекс Великого князівства Литовського, що охоплював усю територію держави та права всіх її станів, був затверджений у 1529 р. Він дістав назву Перший Литовський статут.

Кодекс був рукописним. Звичайно, у суспільстві, де кожний стан мав свої окремі права, не могло бути єдиних для всіх законів. Однак законодавці створили унікальну на той час правову пам’ятку на основі норм римського права, «Руської Правди», польських і німецьких правових норм і місцевих звичаїв.

Другий Литовський статут 1566 р. містив 14 розділів. Він зрівнював у правах шляхту та магнатів, впроваджував виборні суди та повітові сеймики.

1588 р. Велике князівство Литовське прийняло для себе Третій Литовський статут, який затвердив Сигізмунд III Ваза. Документ унормовував повноваження органів влади Великого князівства Литовського, остаточно закріпив привілеї шляхти й істотно обмежив особисту свободу селян.

3. МІСТА. РЕМЕСЛО І ТОРГІВЛЯ

У XVI ст. основою господарювання на українських землях залишалося землеробство.

З пожвавленням економічного життя на наших теренах швидко зростала мережа міст. На відміну від сіл, міста мали привілей на заснування і ширші правові можливості для розвитку. Окреме самоврядування і судочинство мали єврейські та вірменські громади.

Пригадайте, які умови сприяли виникненню і зростанню міст.

В Україні існувало понад 1100 міст і містечок, значна частина яких, на відміну від Західної Європи, була магнатськими/шляхетськими. Королівськими містами, де громади мали повне магдебурзьке право, зазвичай були центри воєводств і повітів: Київ, Брацлав, Житомир, Луцьк, Львів тощо.

Які міста, на вашу думку, мали найбільш вигідне становище?

Варто запам’ятати!

Магдебурзьке право — право на самоврядування, за яким міста звільнялися від управління та суду великих землевласників; обмеження влади землевласників над містом.

Пригадайте, де та коли виникло магдебурзьке право. Які особливості життя міст в Середньовіччі призвели до появи приказки «міське повітря робить вільним»?

Пам’ятна монета, присвячена впровадженню магдебурзького права в Києві (Національний банк України, 1999 р.; реверс)

Міста, що мали магдебурзьке право, повністю або частково управлялися магістратом — виборним становим органом, що складався з ради й лави.

• 1. Поміркуйте, як розвиток торгівлі впливав на соціально-економічне становище українських земель у XVI ст.
• 2. Пригадайте, які торговельні шляхи пролягали теренами України.

Міста були центрами ремесла й торгівлі. Більшість ремісників об’єднувалася в цехи. Вони захищали інтереси ремісників, контролювали ціни та виробництво товарів.

Купці й торговці також мали власні професійні об’єднання — гільдії. Вони контролювали якість продукції, вирішували питання збуту товарів. Важливі торговельні шляхи, що проходили теренами українських земель, сприяли розвитку міжнародної торгівлі.

Онлайн-кросворд «Литовські статути»

ЗНАЮ МИНУЛЕ || ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ || ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Утворіть логічні пари з назв станів українського суспільства в XVI — першій половині XVII ст. і їхніх представників.

2. Упорядкуйте історичне лото: уявно поєднайте текстові картки з ребусами. Запропонуйте свій варіант вправи.

Обговорюємо в групі

Прочитайте в інтернет-додатку уривок із праці М. Грушевського «Історія України-Русі». Дайте відповіді на запитання:

• а) Як впливали ярмарки на розвиток міст і добробут населення?
• б) Чи можна вважати ярмарки привілеєм?

Мислю творчо

Як ви розумієте вислів українського історика Ярослава Грицака: «Без Колумба не було б України»?

Ці дати допоможуть вам зрозуміти історію.

Запам’ятайте їх:

1529, 1566, 1588 рр. — Литовські статути

§ 4. Економічне життя українських земель у XVI столітті

На початку XVI століття всі українські землі вже належали державі, шляхті або церкві. Незаселені землі називали пустинями, а залишені людьми поселення — селищами. Безпосередньо на землі працювали селяни, більшість із яких на початку XVI століття ще були похожими (від слова «ходити»), тобто особисто вільними. За користування землею вони сплачували ренту (натуральний податок) — продуктами харчування чи якимись речами — і кілька днів на рік зі своїм реманентом відпрацьовували на користь землевласника: ремонтували мости чи дороги, збирали врожай у жнива тощо. Селяни жили громадами. Громаду очолював виборний староста, але найважливіші справи вирішували на загальних зборах громади. Селяни також користувалися правом копного суду — суду громади.

Упродовж XVI століття постійно зростала потреба європейських міст у продуктах харчування. Щоб отримати від цього прибутки, землевласники залишали селянам лише такі наділи, щоб ті могли самі себе прогодувати. За земельний наділ селянин тепер мусив зі своїм реманентом безоплатно працювати кілька днів на пана, тобто відбувати панщину. Окрім того, було дещо обмежено перехід селян з одного місця на інше. Відтак з похожих частина селян ставала непохожими або кріпаками (бо прикріплені до землі).

Так виникли фільварки — багатогалузеві господарства, розраховані на виготовлення різноманітної сільськогосподарської продукції на продаж, засновані на праці закріпачених селян. Їхньому розвиткові сприяла прийнята 1557 року королем Сигізмундом II Августом «Устава на волоки». За нею, землі сільських громад переділялися на волоки (лани по 16-21 га), що стали одиницею оподаткування, на родючих ґрунтах заохочувалося створення нових фільварків. Водночас збільшувалися повинності селян. Але на знелюднених через татарські набіги Київщині та Брацлавщині фільварків майже не було.

Щоб заселити так звані пустині, їхні власники звільняли новопоселенців на 15-25 років від сплати податків та відробітку повинностей. Такі поселення називали слободами або волями.

• 1. Якими правами користувалися похожі (вільні) селяни на початку XVI століття?
• 2. Що для селян означало відбувати панщину? Кого називали кріпаками?
• 3. Назвіть ознаки фільваркового господарства.

Із «Полонії» Шимона Старовольського про шляхту і селян

«За старих часів вважалося обов’язком селянина обробляти землю, а купця — займатися мирськими справами. Шляхтич же віддавався лицарській справі. . Тепер у нас нема вояків, . зате є корчмарі, гендлярі й посередники. . Найбільшим подвигом вважається знати дорогу, якою женуть биків із маєтку до Ґданська, бо всі заможніші торгують волами, кіньми, вином, медом, . всяким хлібом. . Усе, що їх піддані мають у себе для продажу, вони наказують нести на панський двір, скуповують по найнижчих цінах і відправляють до міста. Туди ж вони посилають і свої продукти».

2. Міста і містяни

У XVI столітті інтенсивно зростали і розвивалися міста, особливо в західноукраїнських землях. На Брацлавщині та Київщині їх було менше. Міста стали центрами: адміністрування: в них розміщували замки з резиденціями державних урядників (воєвод, старост тощо) та їхніми військовими загонами, діяли шляхетські суди; політичного життя: проходили повітові сеймики; розвитку ремесел: зосереджувалися ремісничі майстерні; торгівлі: проводилися торги, ярмарки; духовно-культурного життя: діяли старі і будувалися нові храми, монастирі, відкривалися друкарні та школи.

Міста могли бути державними (королівськими) або приватними: магнатськими, церковними тощо. Вони приносили значні прибутки їхнім власникам, тому останні, щоб стимулювати ріст і розвиток міст, упродовж XVI століття сприяли наданню їм магдебурзького права — права на міське самоврядування. Але на українських землях магдебурзьке право часто діяло в обмеженому вигляді: війт (виборний керівник міста) міг не обиратися, а призначатися власником; мешканці міст, окрім того, що сплачували податки, могли нести ще й військову повинність, ремонтувати мости і дороги тощо.

Містяни користувалися привілеями: були особисто вільними, брали участь у міському самоврядуванні, мали право на земельні наділи поза містом, користувались окремим становим судом, займалися промислами. Ремісники об’єднувалися в цехи. Найбільші цехи створювали кушніри, шевці, рибалки, золотарі, малярі, цирюльники і навіть музиканти. Мешканці міст жили по-різному: найбільш заможною частиною було поспольство — багаті торговці, лихварі, урядники міського самоврядування; повноправну громаду міста також складали майстри-ремісники, середні та дрібні торговці; найбільш чисельною, але найменш забезпеченою була міська біднота — підмайстри, учні ремісничих цехів, партачі (позацехові ремісники), слуги. Населення міст було поліетнічним, що зумовлювало їхню строкатість та полікультурність. Кожна етнічна спільнота мала свій магістрат. До прикладу, у Кам’янці було аж три ратуші: вірменська, польська та українська.

• 1. Продовжте речення. Міста були центрами.
• 2. Кому належали міста?
• 3. Якими привілеями користувалися містяни?

Схема «Українське місто, яке користувалося магдебурзьким правом»

Торговельний обмін між українськими землями відбувався, незважаючи на те, що вони входили до різних держав. Дрібною торгівлею займалися цехові майстри та дрібні торговці, майже щоденно пропонуючи свій товар у власних ятках (крамничках). Зазвичай щотижня був торг, на якому селяни продавали товари сільського виробництва, а містяни — ремісничі вироби.

Великою торгівлею займалися заможні купці і шляхта. Центрами такої торгівлі ставали ярмарки, які дозволялося проводити лише за королівськими чи великокняжими грамотами і лише у визначені дні та у визначених містах. Іноді вони проходили кілька разів на рік. Найбільші ярмарки були в Києві, Львові, Кам’янці (Подільському), Луцьку. Купці не лише торгували різноманітними товарами, а й укладали угоди на виробництво або постачання тих чи інших товарів з різних кінців світу.

З українських земель експортували (вивозили на продаж за межі країни) в основному сировину: зерно, ліс, сіль, віск; гнали волів. Натомість з європейських країн імпортували (завозили): металеві вироби, скло і папір, а зі Сходу — прянощі, дорогі тканини, килими, зброю тощо.

• 1. Де селяни й містяни здійснювали товарообмін?
• 2. Назвіть особливості проведення ярмарків. В яких містах проводилися найбільші ярмарки?
• 3. Які товари були предметом експорту та імпорту?

Зі спогадів німецького купця і мандрівника Мартіна Ґруневеґа про торгівлю у Львові на межі XVI-XVII століть

«У цьому місті, як у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн світу в своїх одягах. Угорців у їхніх малих матерках (шапках), козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах. Ці всі — у довгому одязі, а німці, італійці, іспанці — у короткому. Місто віддалене від моря понад 100 миль. Але коли побачиш, як на ринку при бочках малмазїї (вина) вирує натовп крітян, турків, греків, італійців, зодягнених ще по корабельному, видається, неначе тут порт за брамою міста».

1. Уважно розгляньте хмаринку подій. Випишіть у зошит із хмаринки слова. Складіть із ними речення.

2. Складіть кросворд, використовуючи такі терміни: ярмарок, магдебурзьке право, панщина, фільварок, рента, кріпаки. Накресліть кросворд у зошит та запишіть питання.

3. Опрацюйте уривок із дослідження історика Валерія Степанкова. «На рубежі XVI-XVII століть найвідомішим був Кам’янецький ярмарок, куди прибували купці з Польщі, Угорщини, Молдови, Валахії, Греції, Туреччини, Росії тощо. Крім торгів і ярмарок, розвивалася і постійна торгівля. У 1570 році у Кам’янці (Подільському) нараховувалося 40 лавок, серед яких 9 спеціалізованих по продажу м’яса». Дайте відповіді на питання. В чому була унікальність Кам’янецького ярмарку? Як сприяло торгівлі географічне розташування міста?

4. Перевірте себе, зайшовши за посиланням.

✅Життя середньовічного селянина

В середні віки села були зосереджені навколо замків феодалів, тому селяни повністю залежали від цих панів. Це відбувалося тому, що на зорі формування феодалізму королі роздаровували своїм васалам землі разом з людьми, що на них проживають.

До того ж внутрішні і зовнішні війни, в стані яких постійно перебувало середньовічне суспільство, розоряли селян. Нерідко траплялося, що самі селяни просили феодалів про допомогу, коли не могли самостійно захистити себе від набігів і грабежів своїх сусідів або чужинців. У таких випадках вони повинні були віддати свої наділи феодалу-захиснику і виявлялися в повній залежності від нього. Селяни, які були офіційно вільні, але не мали прав на володіння землею, називалися земельно залежними.

• У Франції, Англії, Італії та Західній Німеччині їх називали вилланами. Селяни особисто залежні були самими безправними.
• В Іспанії їх називали ременси, у Франції – сервами.
• А в Англії навіть вілани не мали права залишати свого пана ні за яких обставин.

Крім податків, селяни платили своєму сеньйору за користування його млином, піччю, виноградним пресом і іншими пристосуваннями, яких не було в господарстві селян.

Найчастіше селяни віддавали за це частину своєї продукції: зерно, вино, мед і т.д. Щоб отримати свободу (це стало можливим в XII – XIII ст.), Селяни могли заплатити великий викуп, але земля, як і раніше залишалася у володінні феодала.

Скандинавські селяни епохи Середньовіччя перебували в найвигіднішому становищі: вони були вільними власниками землі, але повинні були виплачувати якийсь відсоток своєї продукції феодалу. Життя селян в середньовічні часи, як і тепер, була важчою і суворіше, ніж життя городян.

Щоб виростити урожай, треба було багато місяців трудитися не покладаючи рук і молити Бога про сприятливу погоду, про те, щоб не забрали годувальника на чергову війну, щоб по селянському полю НЕ проскакали кілька десятків вершників з почту феодала в гонитві за лісовим звіром під час полювання, щоб овочі не погризли зайці, а зерно не повидзьобували птиці, щоб не спалили, не сплюндрували урожай якісь лихі люди.

І навіть якщо все буде благополучно, вирощеного навряд чи вистачить, щоб досхочу прогодувати зазвичай дуже велику родину. Частина врожаю потрібно віддати феодалу, частина – залишити на насіння, а вже інше – сім’ї.

Селяни жили в маленьких будиночках, критих очеретом або соломою. Дим від вогнища клубочився прямо в житловому приміщенні, стіни якого були вічно чорні від сажі. Вікон або зовсім не було, а якщо і були, то дуже маленькі і без стекол, оскільки скло було занадто дорогим для бідного селянина. У холодну пору ці отвори просто затикали якимись ганчірками. Взимку часто навіть свою нечисленну худобу селяни тримали у себе в оселі. Темно, тісно, ​​димно було в будинках середньовічних селян.

Зимовими вечорами при тьмяному світлі скіпки (свічки коштували дорого) селянин що-небудь майстрував або ремонтував, його дружина шила, ткала, пряла. Їжа в будинку була мізерною і одноманітною: коржі, юшки, каші, овочі. Хліба часто не вистачало до нового врожаю. Щоб не користуватися млином феодала (адже за це треба платити), селяни просто товкли зерно в дерев’яній посудині – виходило щось на зразок борошна.

А навесні знову орати, сіяти, оберігати поля. І молитися, молитися ревно, щоб не трапилися заморозки на сходи, щоб не було посухи, пожежі або іншої біди. Щоб чума і мор не прийшли в село, щоб і в цьому році не сталося чергового військового походу, для участі в якому могли забрати синів. Бог милостивий, хоча на все воля Його свята.