Хронічний панкреатит

Хронічний панкреатит (ХП) – це патологічний фіброзапальний синдром підшлункової залози в осіб із генетичними, середовищними та/або іншими факторами ризику, у яких розвивається хронічна аномальна відповідь на пошкодження паренхіми підшлункової залози. Типовими ознаками запущеного ХП є: атрофія підшлункової залози, фіброз, деформація та стриктура панкреатичних проток, кальцифікація, больовий синдром, екзокринна та ендокринна дисфункція підшлункової залози і дисплазія захворювання, що зумовлює прогресуючі, незворотні зміни у паренхімі підшлункової залози (атрофію, фіброз) та поступовий розвиток екзокринної та ендокринної недостатності підшлункової залози. Патогенез остаточно не встановлений; ймовірно, ХП є наслідком рецидивуючого гострого панкреатиту (ГП), а пізніше — фіброзу. Причини (класифікація факторів ризику та етіологічних факторів на основі системи TIGAR-О версія 2; в одного пацієнта зазвичай відіграє роль одночасно кілька причин):

1) токсично-метаболічні (Т) — залежні від алкоголю (алкоголь впливає на схильність до ХП та/або прогресування захворювання; 60–85 % випадків; вид алкоголю не має значення, ризик зростає в логарифмічній прогресії відповідно до кількості випитого алкоголю, причому сприйнятливість значно збільшується при щоденному вживанні ≥4 одиниць алкоголю [1 од. = 10 г етанолу, тобто ~250 мл пива, 100 мл вина, 30 мл горілки] або коли пацієнт “напивається” [визначається, як вживання алкоголю протягом 2 год ≥5 од. для чоловіків і ≥4 од. для жінок]), тютюнокуріння (прискорює прогресування ХП, незалежно від етіології, збільшує ризик раку підшлункової залози), гіперкальціємія (коли концентрація загального кальцію >12 мг/дл [3 ммоль/л], напр., як результат гіперпаратиреозу, сімейної гіпокальціуричної гіперкальціємії, MEN1 або MEN2A), концентрація тригліцеридів натще >300 мг/дл (3,4 ммоль/л) або визначена у довільну пору дня >500 мг/дл (5,6 ммоль/л), ЛЗ (>100 препаратів можуть сприяти розвитку гострого панкреатиту [ГП] та/або рецидивуючого панкреатиту, включаючи азатіоприн, метилпреднізолон, фенофібрат, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, статини, естрогени, вальпроєву кислоту), токсини (інші, ніж алкоголь та нікотин; речовини, які викликають окислювальний стрес [пов’язаний із радіо- або хіміотерапією] або пошкоджують клітини підшлункової залози [напр., на 5-й стадії хронічної хвороби нирок]), метаболічні (інші, ніж гіпертригліцеридемія — пов’язані з цукровим діабетом, дієтою [споживання >57 г червоного м’яса на день збільшує, а вегетаріанська/веганська дієта знижує ризик] або ожиріння, особливо вісцеральне);

2) ідіопатичне ураження (І);

3) генетичні причини (G) — мутація генів (напр., PRSS1 [спадковий панкреатит], CFTR [муковісцидоз]);

4) аутоімунні (А) →розд. 5.2.1;

5) рецидивуючий (recurrent — R) і тяжкий ГП — перенесенийГП, рецидивуючий ГП;

6) обструктивні (obstructive — О) — розділена підшлункова залоза (pancreas divisum; разом з іншими факторами може сприяти розвитку ХП), стеноз печінково-підшлункового сосочка (Фатера), літіаз головної протоки підшлункової залози дисеміновані кальцинати в паренхімі підшлункової залози, стеноз основної протоки ПШЗ або пухлина, що викликає її непрохідність.

Відповідно до клінічних ознак, морфологічної характеристики і відповіді на лікування розрізняють 4 типи ХП: кальцинозний, обструктивний, аутоімунний і парадуоденальний (ділянки борозни — groove панкреатит).

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГ

В залежності від етіології ХП має різний клінічний перебіг і віддалені ускладнення. На початковій стадії захворювання зазвичай спостерігаються рецидивуючі епізоди ГП; з часом (роки, десятиліття) з’являються симптоми екзо- та ендокринної недостатності ПШЗ.

1. Біль: постійний або періодичний, різної інтенсивності, у більшості хворих локалізований в епігастрії, може іррадіювати у спину, виникає або посилюється через 15–30 хв після прийому їжі. Іноді спостерігається безболісний перебіг (частіше при аутоімунному панкреатиті).

У зв’язку з посиленням болю після прийому їжі, хворі часто обмежують її споживання, що разом із супутньою мальдигестією (і вторинно — мальабсорбцією) та втратою апетиту є причиною гіпотрофії (у занедбаних випадках — кахексії).

3. Симптоми ендокринної недостатності ПШЗ: порушена толерантність до глюкози або цукровий діабет при занедбаному ХП; при цукровому діабеті схильність до гіпоглікемії, у звязку з інсулінотерапією та недостатністю глюкагону; рідко — кетоацидоз.

4. Об’єктивні симптоми: пальпаторна болючість у епігастрії (у період загострення); у черевній порожнині може пальпуватись пухлина (напр., псевдокіста); жовтяниця (як правило, незначна, періодично — рецидивуюча, спостерігається у випадку набряку голівки підшлункової залози або звуження дистального відрізку загальної жовчної протоки через компресію збільшеною чи фібротичною голівкою підшлункової залози або псевдокістами).

Допоміжні дослідження

2. Візуалізаційні дослідження: наявність кальцинозу у ПШЗ або панкреатичних протоках при відповідній клінічний картині є патогномонічною для ХП.

УЗД черевної порожнини: низька чутливість і специфічність; може бути придатним для діагностики ХП лише на занедбаних стадіях захворювання; придатне для оцінки ускладнень ХП. УЗД з контрастним підсиленням може збільшити діагностичну точність при ХП зізмінами кістозного і солідного характеру. При підозрі на ХП без змін при УЗД проведіть ЕУС, МРТ або КТ.

ЕУС: найвища чутливість при діагностиці ХП, особливо на ранніх стадіях, проводиться, коли результати інших візуалізаційних досліджень не дозволяють поставити діагноз, є корисною для діагностування ускладнень. ТАПБ під контролем ЕУС є найбільш вірогідним методом для діагностики злоякісних змін.

МРТ або магнітнорезонансна холангіопанкреатографія (МРХПГ), найкраще після в/в введення секретину (с- МРХПГ): якщо будуть виявлені зміни, типові для ХП, то цього достатньо для встановлення діагнозу; відсутність змін не виключає легкої форми захворювання.

КТ: найкращий метод виявлення кальцинатів в підшлунковій залозі (оцінка КТ без контрастування).

ЕРХПГ: може бути використана для лікування деяких ускладнень захворювання (не придатна для діагностики).

Ознаки ХП за результатами візуалізаційних методів дослідження:

1) достовірні симптоми (морфологічні зміни, що вказують на ХП) — нерівномірне або рівномірне розширення і/або нерівномірність головної протоки підшлункової залози і її бічних відгалужень; кальциноз підшлункової залози; конкременти в протоках підшлункової залози;

2) симптоми, які є сумнівними (часто є супутніми при ХП, але можуть виникати також при інших хворобах підшлункової залози) — збільшення підшлункової залози (як при ГП), псевдокісти, фіброз паренхіми підшлункової залози; атрофія (зменшення розмірів) підшлункової залози, вогнища некрозу в підшлунковій залозі.

3. Функціональні методи досліджень: показані у разі значної клінічної підозри, якщо на основі візуалізаційних методів дослідження не вдалося поставити діагноз ХП; виконайте у хворого з щойно діагностованим ХП, а потім повторюйте дослідження щороку, щоб діагностувати мальдигестію ще до маніфестації клінічної симптоматики.

1) секретин-холецистокініновий тест — найбільш чутливий, але відносно інвазивний і в клінічній практиці його рідко виконують; при ХП екскреція гідрокарбонатів

2) концентрація еластази-1 у калі при ХП результат 500 мкг/г) заперечує екзокринну недостатність;

3) кількісна оцінка добової екскреції жирів з калом — екскреція >7 г жиру (при дієті, що містить 100 г жиру на добу) або >7 % споживаного жиру за добу, визначена у порції калу, зібраній впродовж 72 год, підтверджує порушення всмоктування жирів; використовується для підтвердження діагнозу стеатореї або оцінки ефективності суплементації ферментів підшлункової залози.

Діагностичні критерії

Діагностування ХП: анамнез (включаючи, зазвичай, надмірне вживання алкоголю, інші фактори ризику, біль у животі), характерні ураження за результатами візуалізаційних методів дослідження підшлункової залози (напр., кальцинація і конкременти →вище) або симптоми екзо- і ендокринної недостатності підшлункової залози (хронічна стеаторея, цукровий діабет). Діагностика на початковій стадії буває складною, оскільки візуалізаційні діагностичні методи (за винятком ЕУС) зазвичай не виявляють порушень; тоді корисним може бути, напр., секретин-холецистокініновий тест. Інколи діагностувати хворобу можна тільки після тривалішого спостереження. У зв’язку з тим, що при трансабдомінальному УЗД можна виявити лише зміни, що відповідають запущеній формі ХП, рекомендується, аби при клінічній підозрі на захворювання у першу чергу провести КТ або МРТ, а при неясній картині — ЕУС. Якщо ці дослідження не підтверджують діагноз, а клінічна підозра на ХП сильна, пропонується виконання с-МРХПГ.

Диференційна діагностика

Інші причини болю у животі →розд. 1.7 та інших симптомів.

Загальні принципи

1. Етіологічне лікування: можливе тільки при аутоімунному ХП →розд. 5.2.1.

2. Симптоматичне лікування: ліквідація болю, компенсація дефіцитів ферментів ПЗ, вирівнювання порушень метаболізму вуглеводів, профілактика гіпотрофії, лікування ускладнень.

3. Лікування загострень: часто необхідно діяти, як при ГП.

Довготривале лікування

1. Загальні вказівки:

1) заборона вживання алкоголю;

2) припинення тютюнопаління;

3) дієта — хворі з задовільним загальним станом відживлення повинні дотримуватись принципів раціонального харчування. Дієта у хворих з гіпотрофією повинна бути висококалорійною. Рекомендовано харчуватись 5–6 × на день малими порціями під контролем дієтолога. Не потрібно обмежувати споживання жирів, натомість підібрати таку дозу панкреатичних ферментів, щоб не виникала стеаторея. Якщо, незважаючи на відповідну замісну терапію, зберігається тяжка стеаторея → порекомендуйте хворому зменшити вживання жирів. Хворі, які отримують замісну ферментну терапію, повинні уникати продуктів з високим вмістом клітковини, який може гальмувати активність екзогенних ферментів підшлункової залози. У більшості хворих з ХП немає потреби вживати пероральні харчові добавки.

У випадку дефіциту вітаміну D призначте його суплементацію та, якщо спостерігаються остеопенія/остеопороз, то адекватно їх лікуйте →розд.16.16.

2. Лікування болю: поступово застосовуйте методи — загальні вказівки (→вище) → анальгетики (відповідно до анальгетичних сходинок ВООЗ) → інвазивні методи (→рис. 22.1-1). У випадку зміни характеру болю і появи постійних скарг → слід виключити ускладнення ХП, а також інші причини болю у животі. Ненаркотичні анальгетики (парацетамол, уникайте застосування НПЗП з огляду на їх негативний вплив на ШКТ) і опіоїдні анальгетики (перевагу надають трамадолу; обережно, особливо в алкоголіків, зважаючи на ризик розвитку залежності; можна використовувати, коли інші методи лікування виявились неефективними); корисним може виявитися застосування коанальгетиків →розд. 22.1 (при ХП ефективними є прегабалін і антидепресанти, особливо інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну). Хворим із сильним болем призначте опіоїд у комбінації з коанальгетиком.

3. Лікування екзокринної недостатності підшлункової залози

2) поповнення дефіциту жиророзчинних вітамінів (особливо, А і D) при стеатореї.

4. Лікування ендокринної недостатності підшлункової залози: включає здоровий спосіб життя, обмежене вживання продуктів з високим глікемічним індексом, фізичну активність, відмову від алкоголю і тютюнопаління, що може покращити контроль глікемії і зменшити ризик розвитку гіпоглікемії. Велике значення має пероральна суплементація панкреатичних ферментів. При незначній гіперглікемії і супутній інсулінорезистентності або підозрі на її наявність, ЛЗ вибору є метформін (→табл. 13.1-5) за відсутності протипоказань до його застосування. У випадку його неефективності та у хворих із тяжкою гіпотрофією призначте інсулінотерапію відповідно до рекомендацій лікування цукрового діабету 1 типу (→розд. 13.1) — застосовуйте з обережністю з огляду на низьку потребу в інсуліні та схильність до гіпоглікемії.

Інвазивне лікування

1. Ендоскопічне лікування: в окремих хворих евакуація конкрементів з панкреатичної протоки, стентування панкреатичної протоки, сфінктеротомія великого (і можливо малого) сосочка дванадцятипалої кишки, лікування звужень спільної жовчної протоки, лікування псевдокіст. Блокада вісцерального сплетення під контролем ЕУС (послаблює біль на 3–6 місяців, через що можна зменшити дозу пероральних анальгетиків; процедуру можна повторити) або двостороннє перетинання вісцеральних нервів під час торакоскопії дають задовільні результати у деяких пацієнтів, але спостерігається тенденція до рецидиву болю через короткий проміжок часу, що обмежує використання цих методів.

2. Хірургічне лікування: показане у випадку тривалого стійкого болю, резистентного до консервативного і ендоскопічного лікування; резекція, декомпресія або поєднані техніки операцій. При занедбаному ХП віддалена ефективність хірургічних втручань є кращою, ніж ендоскопічних. В окремих пацієнтів із рефрактерним болем можна розглянути доцільність тотальної резекції підшлункової залози з аутотрансплантацією острівців підшлункової залози.

Ускладнення ХП розвиваються через різний проміжок часу від початку захворювання і у більшості випадків вимагають ендоскопічного або хірургічного лікування.

1. Псевдокісти підшлункової залози →розд. 5.3; у 20–40 % хворих.

2. Звуження або непрохідність загальної жовчної протоки: у 5–10 % хворих; виникають біль після прийому їжі та холестатичне пошкодження печінки (підвищена активність печінкових ферментів, з гіпербілірубінемією за рахунок кон’югованого білірубіну); у випадку звуження дванадцятипалої кишки відчуття швидкої насиченості.

3. Асцит панкреатичного походження: внаслідок розриву протоки підшлункової залози з утворенням нориці до черевної порожнини (або також плевральної порожнини) або розриву псевдокісти до черевної порожнини. У асцитичній рідині характерна висока активність амілази (>1000 ОД/л).

4. Тромбоз селезінкової вени: у 2–4 % хворих; вторинно виникають ізольована портальна гіпертензія і варикозно розширені вени шлунку, з можливістю виникнення кровотечі з верхнього відділу ШКТ.

5. Псевдоаневризми судин, розміщених поряд з підшлунковою залозою (напр., селезінкової артерії, гастродуоденальної, панкреатодуоденальної): рідко методом вибору при їх лікуванні стає емболізація, а у випадку її неефективності і кровотечі — хірургічне лікування.

6. Рак підшлункової залози →розд. 5.4; у 4 % хворих на ХП, при спадковому ХП навіть у 44 % хворих у віці

Панкреатит

За останнє десятиріччя панкреатит значно помолодшав. Хвороба зустрічається аж в 3 рази частіше у молодих людей та підлітків, ніж раніше. Лікарі б’ють на сполох, адже сучасний стиль життя: постійні стреси, незбалансоване харчування та відсутність культури споживання алкоголю вражають підшлункову залозу. На жаль, панкреатит якісно змінює життя пацієнта, причому в гіршу сторону; саме тому важливо знати, яким чином зберегти здоров’я підшлункової залози в сучасному світі.

Що таке панкреатит

Панкреатит – це запалення тканин підшлункової залози, яке супроводжується порушенням відтоку її секрету. Захворювання розвивається на фоні поганої прохідності вивідних проток при підвищеній активності ферментних систем. Соки, які утворились в підшлунковій залозі, не потрапляють у просвіт дванадцятипалої кишки, а тому перетравлюють власні тканини.

Панкреатит буває гострим та хронічним. Проявляється сильним оперізуючим болем, неприємними відчуттями зліва під ребрами, а також зниженням загального самопочуття.

Хронічний панкреатит

Хронічний панкреатит – це довготривале захворювання, яке має стадію загострення та ремісії. Характеризується утворенням багатьох вогнищ деструкції тканини органу. На фоні хронічного панкреатиту поступово знижується травна функція, розвивається зовнішня та внутрішньосекреторна недостатність.

Зазвичай хворіють люди старше 45 років, хоча в останні кілька років існує тенденція “омолодження” хвороби. Хронічний панкреатит небезпечний своїми ускладненнями. В перші 10 років від ускладнень помирають близько 20% хворих, а протягом 20 років – 50%.

Для хронічного панкреатиту характерні блювота та метеоризм. Позиви блювоти супроводжують фазу загострення, або виникають перед її початком. Блювота не приносить полегшення – це важливий симптом, який відрізняє хронічний панкреатит від інших хвороб.

Метеоризм проявляється неприємною відрижкою з гірким смаком. Відрижка є результатом затрудненного перетравлення їжі, через зниження ферментативної функції підшлункової залози. Загалом пацієнти скаржаться на рідкі випорожнення, втрату апетиту та зниження ваги.

Гострий панкреатит

Гострий панкреатит проявляється сильним оперізуючим болем, який важко коригується знеболювальними препаратами. На жаль, смертність від гострого панкреатиту залишається достатньо високою – 7-15%, не дивлячись на сучасні методи лікування. Залоза немовби перетравлює саму себе: виникає некроз, а згодом приєднується вторинна гнійна інфекція, яка погіршує загальний стан пацієнта і загальний прогноз на одужання.

Згідно статистичних даних, гострий панкреатит зустрічається:

• в 30% у людей із супутньою патологією жовчовивідних проток та жовчокамінною хворобою;
• в 70% в результаті приймання алкоголю;
• 9% у хворих з гострими хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини.

Окремо розглядають гострий панкреатит, викликанний отруєннями, травмами, вірусними захворюваннями та ендоскопічними маніпуляціями.

У гострого панкреатиту виділяють дві клінічні фази:

• період токсемії – розвиваються гемодинамічні порушення та “рання” поліорганна недостатність;
• період деструктивних змін – його розділяють на період асептичних деструктивних змін (з 7-10 доби) або гнійних деструктивних ускладнень (2-3 неділя хвороби).

Отже і гострий, і хронічний панкреатит – це серйозні стани, які потребують вчасної діагностики та лікування. Саме тому важливо звернутись за кваліфікованою допомогою при перших симптомах.

Реактивний панкреатит

Реактивний панкреатит – це також запалення тканин підшлункової залози, яке викликається супутніми хворобами або станами. Слово “реактивний” треба розуміти як “відповідь, реакцію” на іншу соматичну хворобу, стрес, несприятливі фактори. Як у випадку з гострим та хронічним панкреатитом, реактивне запалення потребує невідкладного лікування.

Перед тим, як призначити терапію, важливо виявити причину захворювання. Симптоми реактивного процесу розвиваються стрімко, за декілька хвилин. Хворіють частіше діти та підлітки, тому що у дітей шлунково-кишковий тракт ще не повністю сформований. У дорослих реактивний панкреатит виникає рідше, найчастіше при недоотриманні дієти, прийомі великих доз алкоголю.

Симптоми та ознаки

Симптоми панкреатиту можуть різнитися, залежно від стадії процесу та ступеню тяжкості захворювання. Серед них виділяють:

1. Панкреатичну коліку – гострий біль, який триває перші 3 дні, має оперізуючий характер, відчувається у верхніх відділах живота, лопатках, ключицях. Поступово болісні відчуття знижуються.
2. Блювоту – багаторазову, яка не приносить полегшення. Виникає на початку захворювання, разом з коліками, або пізніше.
3. Тахікардію – виникає на фоні загальної інтоксикації організму.
4. Підвищену температуру – з третього дня (або пізніше, інколи раніше). Чим вища температура, тим сильніше уражена підшлункова залоза.
5. Здуття живота – може бути в початковий період, інколи поєднується із запором, метеоризмом. На пізніх стадіях панкреатиту може вказувати на перитоніт.

Отже, при гострому, реактивному або загостренню панкреатиту пацієнт відчуває сильний оперізуючий біль. Його загальний стан погіршується, а температура тіла збільшується, що вказує на прогресування деструкції тканин залози.

Діагностика гострого панкреатиту

Для діагностики панкреатиту лікар:

• проводить огляд пацієнта;
• збирає скарги;
• призначає лабораторні аналізи крові та сечі;
• проводить УЗД підшлункової залози;
• в деяких випадках виконує діагностичну пункцію черевної стінки, лапароскопію, ФГДС.

Інколи лікарі додатково направляють на МРТ чи КТ, а також рентгенографію легень, шлунка. Це необхідно для встановлення діагнозу та призначення адекватного лікування.

Методи лікування панкреатиту

Вибір методу лікування панкреатиту залежить від стадії та тяжкості процесу. При гострому панкреатиті пацієнтів невідкладно госпіталізують до хірургічного або реанімаційного відділення.

Перш за все хворому призначають голодування: не дозволяється вживати будь-яку їжу. Одночасно з цим проводять дезінтоксикацію організму, зменшують спазм гладенької мускулатури, що полегшує стан пацієнта. Додатково призначають антибактеріальну терапію для попередження гнійних процесів, які приєднуються пізніше.

При хронічному панкреатиті в стадії ремісії велика увага приділяється дієті, яка стає стилем життя пацієнта. Медикаментозна терапія в стадію ремісії не призначається. Харчування має бути 5-ти разовим, в один і той же час. В раціоні збільшують кількість білків, при цьому виключається все жирне, смажене, гостре. Не можна вживати газовані напої, алкоголь, каву.

Особливості дієти в ремісії:

1. На сніданок має припадати більша частина вуглеводів: каші, пюре з відвареним м’ясом, тощо.
2. Обід складається з двох страв: нежирного супу та нежирного м’яса/риби. В якості гарніру радять овочі на пару.
3. Вечеря багата кисломолочними продуктами, нежирною білковою їжею.

Під час загострення хвороби пацієнт має дотримуватись голоду, а після зменшення симптомів – легка дієта під наглядом лікаря. Дієта призначається одночасно з медикаментозним лікуванням:

• анальгетиками;
• спазмолітиками;
• глюкокортикостероїдами;
• антибіотиками;
• інфузійною терапією.

При погіршенні загального стану пацієнта госпіталізують.Якщо консервативне лікування не допомагає, лікарі призначають хірургічні методи терапії. В якості основної тактики використовують лапароскопію. Вона дозволяє уникнути лапаротомій, поставити необхідні дренажі тощо.

Серед основних оперативних втручань виділяють:

• постановку дренажу, проведення перитонеального лаважа-діалізу;
• резекцію підшлункової залози;
• операцію Лоусона.

При цьому хірургічні втручання не завжди дозволяють уникнути гнійного запалення.

Які можуть бути ускладнення

Прогноз залежить від стадії панкреатиту, а також його форми. При легкій та набряковій формі панкреатиту консервативна терапія дає гарні результати. При розвитку панкреонекрозу летальність складає 20%, а при приєднанні гнійної інфекції збільшується вдвічі.

Найчастішими ускладненнями панкреатиту є:

• утворення абсцесів, свищів в очеревині;
• пухлини;
• некроз залози;
• сепсис;
• внутрішня кровотеча;
• ниркова недостатність;
• жовчнокам’яна хвороба;
• інтоксикація;
• гіповолемічний шок;
• набряк мозку.

При вчасному лікуванні ускладнення панкреатиту трапляються дуже рідко. Отже, необхідно сумлінно виконувати призначення лікаря та підтримувати дієту.

Профілактика захворювання

Щоб підтримувати власне здоров’я, необхідно:

• вчасно лікувати хвороби ШКТ;
• санувати хронічні вогнища інфекції ротової порожнини та кишківника;
• підтримувати дієту;
• працювати по власному графіку труду/відпочинку, щоб у пацієнта залишався час на приймання їжі в один і той час;
• зменшити кількість стресу у житті;
• спати по 7-8 годин.

Дієта допомагає тримати панкреатит в ремісії, або відтягнути час загострення. Більшість рецидивів стається на фоні неправильного харчування та вживанні заборонених напоїв.

Висновки

Панкреатит – це запалення тканин підшлункової залози, яке розвивається на фоні деструкції тканин залози власним секретом. Панкреатит буває гострим, хронічним, у стадії загострення та реактивним. На жаль, хвороба може призвести до летального випадку, тому важливо підтримувати дієту, вчасно звертатися за допомогою до лікарів. Існує два методи лікування панкреатиту: консервативно та оперативно. Тактику терапії обирають, залежно від форми, ступеню, стадії процесу. Отже, бережіть себе, підтримуйте режим та якість харчування. Будьте здорові!