Традиція наряджати ялинку

Неможливо уявити Новий Рік без красивої пухнастої ялинки. До новорічного свята лісову красуню прикрашають діти і дорослі. Кілька десятиліть тому не було традиції прикрашати ялинку в нашій країні. Так звідки вона з’явилась? Саме про це буде розказано в нашій статті.

Звідки пішла традиція наряджати ялинку

Німці стверджують, що витоки традиції прикрашати ялинку прийшла з Німеччини. Спочатку наряджали дерева до Різдва. Зародилася традиції в часи Середньовіччя.

Жителі вірили, що нарядженого дерева в Різдво приносити багатий урожай. У давньогерманських племен було повір’я, що в кронах хвойних деревах живуть місцеві лісові духи. Племінні жителі з великою шаною і повагою ставилися до навколишнього середовища. Вони вважали, що, якщо добре задобрити духів вони будуть під захистом.

Люди в лісах регулярно наряджали хвойні дерева. Гілочки хвої прикрашалися горіхами, фруктами, солодощами і свіжим хлібом власного приготування. Кельти вважали, що дерева наділені магічним змістом і не піддаються руйнівною силою. З часом, місцеві жителі стали викопувати їли з корінням і пересаджувати їх біля свого будинку. Вважалося, що стара ялина буде гарним оберегом.

У країнах Європи більшість жителів відмовляються від стандартних ялинкових прикрас. Вони з задоволенням наряджають ялинку солодощами, цукерками, сухофруктами. Це виглядає красиво, оригінально. У будь-який момент ласуни можуть зняти солодощі.

Легенда про Лютера Кінга: причому тут ялинка

У часи зародження християнства в Європі, у стародавніх жителів залишилася традиція наряджати ялинку в лісі. Прикрашали цукерками, солодощами, імбирним печивом, фруктами, ягодами. Обряд прикрашання хвойних дерев більше нагадував язичницькі обряди, ніж традиції в християнстві. Це турбувало місцевого священика на ім’я Мартін Лютер Кінга.

В один із зимових вечорів він відправився в найближчий ліс, щоб зрозуміти, чому люди приходять саме сюди наряджати хвойних красень. Прогулююся по засніжених лісових стежках, його погляд упав на високу красиву ялинку. Він був припорошена сріблястим снігом і висвітлювалася небесним місячним світлом. Картину, яку він побачив, нагадала його біблійний розповідь про Варфоломіївську зірці.

В голові у священика зародилася ідея принести додому ялинку і прикрасити її вогнями у вигляді зірочок. Так він і вчинив. З тих пір і зародилася у християн всього світу на Новий рік прикрашати ялинку іграшками, яскравими вогнями, серпантином, дощем і мішурою.

У літописах можна знайти записи, датовані XVII століттям, в яких згадуються різдвяні ялинки. Починаючи з XIX століття традиція з Німеччини наряджати перед Різдвом ялинку перейшла на інші європейські країни: Англію, Фінляндію, Францію, Угорщину, Словенію та інші. На початку XX століття з Європи традиція перейшла в Америку.

Традиція наряджати ялинку в Росії

Великий цар і полководець Всієї Русі Петро I у XVII столітті видав закон про святкування Нового року. До свята прикрашався будинок ялиновими гілочками і на стіл подавалися різні страви. Перша ялинка, як атрибут святкування нового прийшла, прийшла в Росію з сходженням на престол царя Миколи I.

Саме він наказав у палаці прикрасити хвойну ялинку до Нового року, згідно з європейськими традиціями. Піддані наслідували приклад Миколи I і в своїх будинках, маєтках нарядили їли до майбутнього Різдва і Нового року. З цього часу і почалася традиція наряджати ялинку до Нового року. У XIX столітті в Росії була популярна німецька культура, поезія та література. Тому традиція в будинках наряджати ялинку швидко прижилася у всіх шарах суспільства.

Як і чим українці прикрашали оселі до Різдва: традиційні ялинкові іграшки й декор житла

Штучна чи натуральна, гілочка чи живе деревце у горщику? Сьогодні ялинка — чи не головний символ зимових свят, процес оздоблення якого щороку перетворюється у справжнє магічне дійство. У день Ікс ми дістаємо ту саму коробку з кульками, гірляндами, дзвіночками, бантами, стрічками й іншими фігурними іграшками, аби прикрасити ними ялинку.

Та чи задумувалися ви, як у давнину оздоблювали святкове дерево? І коли взагалі на теренах України з’явилася ця традиція? Разом із фольклористкою, кандидаткою філологічних наук Яриною Закальською LIGA.Life розповідає, чим українці прикрашали оселю до зимових свят.

Дідух чи ялинка

Здавна основним різдвяним символом в українській хаті був дідух. Це перший або останній необмолочений сніп жита, пшениці чи вівса. Його формували під час жнив і ховали до комори, а прикрашали сухоцвітами, кольоровими стрічками, гілочками калини вже напередодні Святої вечері. Тоді ж господар урочисто вносив дідуха до оселі.

“Дідух мав різні назви: дід, колядник, коляда тощо. Ставили його на почесному місці — на покуті. Уже після того, як внесли дідуха, родина сідала вечеряти за святвечірнім столом. У деяких регіонах дідуха могли “пригощати” — на покуті ставили кутю і ніби символічно частували наших померлих предків”, — розповідає Ярина Закальська.

У дідуха було кілька функцій:

• поминання померлих предків (звідси й назва “дід”, “дідух”);
• символ урожаю, багатства і добробуту в родині.

Коли ж з’явилася ялинка в українській оселі? Не можна бути категоричним у відповіді на це запитання. На думку експертки, твердження, що святкове дерево є штучним витвором радянської доби, є помилковим:

“Насправді, в українській традиції були й дідух, і ялинка. Звісно, якщо ми говоримо про XVIII ст. і традиційне святкування у селах, то там був дідух, ялинок ще не ставили. Лише десь у середині XIX ст. вони спершу проникають у міську традицію — це ми можемо дізнатися з листувань і спогадів української інтелігенції того періоду чи з оповідань письменників”.

Зокрема, про різницю між святковими атрибутами у селах і містах писав Іван Франко: “Пан ставить смереку, русин кладе сніп”. Також була і географічна відмінність, додає Ярина Закальська. У більшості регіонів України характерним різдвяним атрибутом був дідух, однак у гірських районах урожайність злакових є низькою, тому свята могли бути й без нього.

Бувало й так, що в оселі ставили обидва святкові атрибути, розповідає фольклористка. Ялинку прикрашали вранці або до обіду 24 грудня (6 січня за старим календарем), а дідуха вносили на Святвечір, коли сходила перша зірка і родина сідала вечеряти.

“Сьогодні ми звикли зазвичай ставити ялинку до Нового року, але в українській традиції це відбувалося на Різдво. І робили це здебільшого для дітей. Обдаровував малечу Святий Миколай, але якісь невеликі подарунки діти отримували й на Різдво — для них це було своєрідним дійством”, — пояснює Ярина Закальська.

Як і чим прикрашали оселю

Якщо святкову вечерю господиня готувала зранку напередодні Святвечора, то оселю прикрашали фактично упродовж усього тижня. Йдеться не лише про оздоблення ялинки чи внесення дідуха, що здебільшого робили дорослі, але й про декорування усієї хати: дверей, вікон, сволоку (головна балка під стелею) — ця роль переважно випадала дітям і молодим дівчатам.

Серед традиційних прикрас були вироби із соломи: павуки, ангели, зірки, хрещики. Одними із найбільш поширених різдвяних оздоблень були павуки. Це об’ємні конструкції у вигляді ромбів. Для виготовлення однієї прикраси брали 12 рівних і однакових за довжиною соломинок. Їх замочували у воді, аби матеріал не потріскався, спершу складали у трикутник, а далі — у ромб.

“Павуків зазвичай робили стільки, скільки було членів у родині. А оскільки у нас вся календарна обрядовість просякнута поминальною традицією, то їх могли виготовляти й для тих, хто відійшов упродовж року. Павуків робили на Гната — за старим календарем це 2 січня, а зараз у нас це 20 грудня”, — розповідає Ярина Закальська.

Щодо стереометрії павука, вона була різною: найчастіше великого павука робили з декількох однакових невеликих або до одного більшого кріпили павучків меншого розміру. Рідше траплялися павуки у формі кулі, адже вони потребують ще більшої майстерності. Конструкції також прикрашали стрічками та виробами з паперу.

Павуків за допомогою кінської волосини чіпляли до сволока й від руху повітря прикраса постійно коливалася. Її вважали оберегом, який упродовж святкового періоду вбирав у себе негативну енергетику. Якщо павук не рухався, це був поганий знак для сімейства. Після завершення свят прикрасу обов’язково спалювали — так само робили й з дідухом.

Окрім павуків, українці на західних теренах до Водохреща виготовляли спеціальні хрещики із соломи, їх вішали на вікна. Також вікна оздоблювали витинанками — прикрасами, вирізаними з білого чи кольорового паперу, ділиться експертка:

Їх робили й на зимову тематику, у вигляді сніжинок, і на різдвяну. По суті, це міг бути вертеп на вікнах.

Як і чим прикрашали ялинку

Солом’яні прикраси у вигляді ангелів чи сніжинок, а також витинанки, використовували й для оздоблення ялинки. Взагалі, для прикрашання святкового дерева українці брали те, що було під руками, розповідає фольклористка. Раніше використовували яблука, горіхи, кольорові стрічки, а також солодощі — печиво, фігурні пряники, шоколадки та цукерки.

“Також письменники згадують, що ялинки прикрашали апельсинами. І що цікаво: ми звикли, що ялинка ставиться на період усіх свят, а тоді зазвичай її ставили на один вечір, по суті, на саме Різдво. А прикраси потім роздавали дітям. Тобто ялинка постояла і вже до вечора чи на ранок на Різдво діти отримували ласощі, які були на дереві”, — розповідає експертка.

Святкове дерево оздоблювали восковими свічками, на заміну яким прийшли гірлянди. За словами Ярини Закальської, для того, щоб свічка не опалила ялинку, використовували спеціальні підставки. Оскільки прикрашали святкове дерево здебільшого дорослі для дітей, то малечу виводили з кімнати, а коли запрошували назад, то урочисто запалювали свічки.

З часом традиція прикрашання ялинки плодами була частково витіснена виробами зі скла, які, на відміну від яблук, були легкими й не обважували гілки. Здебільшого вони були такої ж круглої форми або могли нагадувати краплю, дзвіночок, звірятка. Скляні прикраси не витісняли тих же павуків чи витинанок, а існували паралельно, додає фольклористка:

“У радянський період ялинку хотіли витіснити, але це не вдалося. Тож її зробили продуктом Нового року. І тоді вже з’явилися прикраси у формі кукурудзи — пригадуємо ті п’ятирічки у 1950-1960-х роках. Потім навіть хотіли зробити іграшки у вигляді Сталіна, але згодом зрозуміли, що вішати його на ялинку — погана ідея. Натомість з’явилися прикраси на тему космосу, зірки. Вифлеємську зірку замінили кремлівською, яку ставили на верхівку ялинки”.

У різдвяному декорі українці активно використовували вироби з фольги. У неї загортали горішки, її різали на смужки й вішали на ялинку. Також святкове дерево прикрашали кольоровими стрічками й нитками — з останніх робили іграшки або просто поєднували кілька кольорів і чіпляли на ялинку.

“Окрім того, були невеликі прикраси з тканини. Це могли бути лялечки чи ангелики. Люди брали вату, нитки, тканину — й виготовляли цей виріб. Ми знаємо, що у традиційній культурі цим лялечкам й ангеликам не надавали обличчя, тому що вважали їх оберегами для всієї родини”, — розповідає експертка.

Для західних регіонів України було характерним ставити вертеп під ялинку. Він міг бути паперовий або з окремих дерев’яних фігурок.

Сучасне оздоблення і поєднання традицій

З проголошенням незалежності України відбулося повернення до патріотичної тематики. У 2000-х роках з’явилося чимало іграшок із зображеннями тризуба, вишиванок, петриківським розписом. Водночас стало поширеним оздоблення, запозичене з Європи.

Йдеться про різдвяні віночки з гілок хвойних дерев, які вішають на дверях. За словами експертки, в українській традиції таких прикрас не було, а якщо їх і робили, то носили на цвинтарі як поминальний предмет. Так само, додає вона, не було вінків із соломи, які зараз можна побачити у різноманітних майстрів:

Таких вінків взагалі не робили, це вже продукт нашого часу. Так, зірку із соломи могли виготовляти, а на такі вінки у спогадах я не натрапляла. Тому я схильна вважати їх переплетенням двох традицій: наших прикрас із соломи та європейських вінків із хвої.

Також зараз можна придбати ялинкові прикраси з кераміки — косівської або опішнянської, що входять до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Іграшками у традиційних формах опішнянської кераміки у 2019 році навіть прикрасили ялинку на Контрактовій площі у Києві.

Однак, зазначає Ярина Закальська, в літературі немає інформації, що такими керамічними виробами прикрашали ялинку:

“У XIX ст. такого ще в принципі не було. З кераміки здебільшого виробляли прагматичні речі: глечики для узвару чи освяченої води, миски для куті. Але ялинкові іграшки — ні, бо такі вироби є досить важкими. Тому я схильна вважати, що такі прикраси з’явилися вже пізніше. Але це гарна традиція, бо вона знайомить самих українців зі своєю культурою, як, зрештою, і яворівські забавки. Їх роблять у вигляді пташок, коників, ангеликів тощо у чотирьох кольорах: зелений, жовтий, синій і червоний. Основне завдання забавки — заспокоїти й розвеселити дитину. У цьому стилі також сучасні майстри оздоблюють різдвяні зірки, з якими молодь може ходити колядувати”.

Як відповісти дитині на запитання, чому саме ялинка стала символом Різдва. Притча, яка допоможе стати кращою

У багатьох країнах ялинка – новорічний і різдвяний символ. Дослідники пов ‘язують цю традицію з тим, що це дерево вічнозелене, що у наших предків асоціювалося з якимось таїнством, чарівництвом. Щоб відповісти дитині на запитання, чому щорічно прийнято наряджати ялинку, розкажіть їй притчу, яка допоможе стати краще.

Небувала скромність

Коли Ісус з “явився на світ, біля печери росло три дерева. Одне з них – струнка пальма, друге – пахуча маслина, третє – скромна колюча ялинка.

Пальма, звернувшись до олії, запропонувала піти на уклін до божественного немовляти і принести йому подарунки. Почувши це, ялинка попросила взяти її з собою. Масліна з пальмою обурилися її проханню, їм було незрозуміло, що та може запропонувати Ісусу. Адже всі її скарби – смола, та голки. Ялинка смиренно залишилася стояти осторонь.

По бесіді трьох дерев ангел зрозумів, що пальма і маслина не в міру горделиви, тоді як ялинка відрізняється небувалою скромністю. І він захотів допомогти останній.

“Ти дарма принижуєш себе” “

Розкішна пальма, схилившись над колискою, подарувала Ісусу зі своєї чудової крони найкращий лист, щоб він зберігав прохолоду в спеку. Після того як до немовляти підійшла маслина, з її нахилених гілок закопало масло. У печері відразу стало відчуватися пахощі.

Ялинці було сумно від того, що у неї не було нічого для немовляти, але вона не заздрила. Вона подумала, що її сусідки праві, їй, дійсно, з ними не зрівнятися. Адже сама вона бідна, нікчемна і навряд чи гідна наближатися до маленького Ісуса.

Але добрий ангел зауважив: “Ти занадто скромна, ялинка, і даремно принижуєш себе. Я тебе возвеличу і вкрашу. І ти будеш набагато краще твоїх сестер “”. У той момент на небі сяяли зірки. За помахом руки ангела зірочки стали падати одна за одною. А потрапляли вони на зелені ялинки гілки, і незабаром вона чудесним чином засяяла.

Сяйво вогнів

Коли прокинулося божественне немовля, його увагу в першу чергу було привернуто не листом пальми і не пестінням у печері, а сяйвом вогнів на ялинці. Поглянувши на неї, Ісус посміхнувся і потягнувся до зеленої красуні рученятами. Порадівши, ялинка не возгордилася, вона постаралася подарувати своє світло і маслині з пальмою, які були присоромлені і стояли в тіні.

Помітивши це, ангел, звернувшись до ялинки, назвав її милим і добрим деревцем, пообіцявши винагородити за це. “Тепер, згадуючи Різдво, ніхто не зможе забути і про тебе. Щороку ти будеш красуватися, звіряючи вогнями. Дивлячись на тебе, діти будуть веселитися від душі. А дорослі, радіючи разом з ними, будуть згадувати свої дитячі роки “”, – вигукнув він. Так скромна ялинка стала символом Різдва.