Право на побачення із особами, які перебувають у СІЗО

На прикладі з практики Новоайдарського офісу Мережі правового розвитку юрист Олексій Кормілецький роз’яснює, як добитися побачення із людиною, яка перебуває у слідчому ізоляторі. Зокрема як і у кого отримати дозвіл, чому у побаченні можуть відмовити і як поводитися під час зустрічі.

Мешканка Луганщини Галина*, звернувшись до Офісу при громадській організації «Суспільна служба правової допомоги», розповіла, що її чоловік Олег* знаходиться під вартою у слідчому ізоляторі міста Старобільськ. У Новоайдарському суді розглядається його справа, він обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 та ч.2 ст. 309 Кримінального кодексу України. Під вартою чоловік знаходиться більше, ніж пів року, тому дружина прагне отримати побачення із чоловіком, але як це зробити, не знає.

Особам, узятим під варту, надаються короткострокові побачення з родичами або іншими особами тільки з дозво­лу особи або органу, у провадженні яких перебуває кримінальна справа.
Дозвіл слідчого, органу дізнання або суду, завірений гербовою печаткою, дійсний тільки на од­не побачення. На підставі письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, а також письмової заяви особи, яка прибула на побачення, начальник слідчого ізолятора або його заступник надає письмовий дозвіл і розпоряд­ження черговому на його проведення.
Громадянам, які прибули на побачення без документів, що засвідчують їхню особу, а також особам, не вказаним у дозволі, поба­чення не надається.
Про причини відмови в наданні побачення оголошується особі, яка прибула на побачення.
У разі тимчасової заборони побачень (карантинні заходи, уск­ладнення оперативної обстановки та ін.) начальник слідчого ізоля­тора повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за додер­жанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, слідчі та судові органи, а в приймальні для відвідувачів вивішується відповідне оголошення.
Побачення громадян із особами, які тримаються у слідчому ізоляторі, здійснюється у присутності молодшого інспектора або іншого спеціально виділеного працівника. Розмова під час поба­чення повинна вестися мовою, обраною ув’язненим чи засудже­ним і особою, яка прибула на побачення. При потребі запро­шується перекладач. Особам, які прибули на побачення, а також ув’язненим і засудженим не дозволяється передавати будь-які документи, предмети й речі і, за винятком глухонімих — перемовлятися жестами або умовними знаками.
Правила поведінки під час побачення роз’яснюються як особі, яка прибула на побачення, так і ув’язненому або засудженому. Вони повідомляються про припинення побачення у разі порушення ними встановлених правил. Якщо при побаченні буде помічено порушення вищевка­заного порядку, то працівник, який проводить побачення, попе­реджає осіб про це, а при допущенні нового порушення припиняє побачення, про що доповідає рапортом начальнику відділу режи­му та охорони із зазначенням причини припинення побачення.
Також юрист пояснив клієнтці, що вона має написати заяву з проханням про надання побачення з обвинуваченим на ім’я судді, яка розглядає справу – і допоміг такий документ скласти.
Суддя заяву задовольнила, і невдовзі Галина змогла отримати побачення з чоловіком.

*Імена змінено з етичних міркувань.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Страх і ненависть в Лук’янівці: як живе найвідоміша в’язниця України

Перші корпуси Київської в’язниці, нині відомої як Лук’янівський слідчий ізолятор (СІЗО), були побудовані ще в 1860-х роках у Російській імперії. Тут, серед справжніх вбивць і злодіїв, чекали нелегкої долі революціонери-декабристи, українські націоналісти, академіки і письменники. А крім того, одні з головних персонажів сучасної політичної карти України – Юлія Тимошенко і Юрій Луценко.

“Постояльці” тюремних камер змінювали одне одного, але самі каземати практично не зазнали змін. І зараз, якщо прибрати з них побутову техніку та одяг персоналу, то сторонньому спостерігачеві буде вкрай складно зрозуміти – він перебуває вже в ХХІ-му столітті, або ще в ХІХ-му. Чим живе найбільш знаменита в’язниця в центрі Києва зараз – в репортажі РБК-Україна.

Територія ізолятора – це майже 30 тис. кв.м у Шевченківському районі Києва. На закритій території, що посилено охороняється, знаходяться кілька корпусів з камерами ув’язнених, медчастина, адміністративний корпус і церква.

Станом на початок грудня 2019 року в Лук’янівці міститься 2 475 ув’язнених. Усі вони розподілені по 371 камері. Начальник СІЗО Руслан Ромашко, призначений трохи більше року тому, особливо підкреслює, що ізолятор заповнений тільки на 99%.

Він також не без гордості показує відремонтовані приміщення – збірний пункт, госпблок, кімнати для тривалих побачень і спортзал. Однак за виділені на поточний рік 120 млн гривень так і не вдалося відремонтувати камери проживання ув’язнених. Вони досі в жахливому стані.

За словами полковника Ромашка, тюремникам важко за рік провести всі прописані в законах тендерні процедури в системі “Прозорро”. Тому до грудня вдалося оформити лише закупівлю проектної документації для реконструкції.

При цьому начальник пенітенціарної установи каже, що умови в СІЗО поліпшуються і заперечує факти масового порушення прав ув’язнених. Але більшість арештантів не поділяють його оптимізму. І побачене журналістами під час відвідування “головної в’язниці країни” частково підтверджує їх побоювання.

Собаки зовні, коти всередині

Найстаріший корпус СІЗО – це знаменита “Катька”, побудована в 1864 році. Ромашко впевнений, що назву будівля отрималв через свою специфічну форму – з висоти пташиного польоту вона нагадує букву “Е” (тобто російською “Екатерина” – ред.), але в Інтернеті популярна інша версія, пов’язана з тим, що в’язниця була побудована при російській імператриці Катерині ІІ.

Вхід в корпус охороняє лютим гавкотом величезний пес, схожий на кавказьку вівчарку. Безпосередньо в самій будівлі непідготовленого відвідувача зустрічає потужний удар стійкого запаху сечі, гнилі і зіпсованих продуктів. Потріскана зелена плитка на стінах і пошарпаний червоний лінолеум на підлозі тюремних коридорів доповнюють антураж цього місця.

Журналістам дозволяють подивитися, як влаштований побут в’язнів в їх камерах. Приміщення, площею близько 40 кв. м заставлено двоповерховими нарами, на яких накидані впритул брудні жовті матраци – спальні місця. Під стелею розтягнуті міріади подовжувачів і білизняних мотузок, на яких сушиться одяг.

Майже всіх мешканців камери вивели на прогулянку, залишилося тільки 2 хлопця і несподівано. кіт. Домашній вихованець не боїться гостей, виглядає доглянутим і чистеньким, і істотно розбавляє гнітючу атмосферу СІЗО.

Начальник ізолятора повідомляє, що тримати в камерах домашніх улюбленців арештантам дозволили буквально недавно, і тепер вони активно цим користуються. Дійсно, в ході інспекції виявилося, що майже в кожній другій камері живуть коти, а часом і кілька.

“Ну, ось дозволили їм домашніх тварин. Так, переважно тримають котів, це ж не собаки, їх вигулювати не треба. Але за законом можуть будь-яких домашніх вихованців брати, хоч пітонів. Це ж маячня”, – міркує начальник слідчого ізолятора.

Втім, окрім сторожових собак зовні і кішок всередині камер, журналістам вдалося сфотографувати ще тільки один вид живності у в’язниці – тарганів, які іноді виповзають із закутків за холодильниками.

Найгірша ситуація з гігієною камер і з умовами утримання в “Катьці”. На другому, не дуже почесному місці – корпус “Столипінка”, збудований на початку ХХ століття. Там також вдалося виявити грибок на стінах, старий стан комунікацій і розкидане сміття в коридорах.

На цьому тлі жіночий корпус і блок для ув’язнених, задіяних у господарських роботах, виглядають набагато охайнішим. І там і там чисто, немає неприємних запахів, стоять окремі акуратно заправлені ліжка і практично відсутній грибок, сміття і розводи від патьоків на стінах.

Черга поспати

Хоч керівництво каже, що СІЗО не переповнене, безпосередньо мешканці камер заявляють про протилежне. Так, арештант Геннадій (ім’я ув’язненого змінено з міркувань безпеки, – ред.) розповідає журналістам, що в одній камері іноді міститься близько 30 чоловік, і спальних місць всім не вистачає.

“Доводиться спати по черзі. Як це? Один чотири години поспав, потім другий лягає”, – пояснює чоловік.

На питання про ставлення адміністрації до арештантів, ув’язнений поспішає запевнити, що все добре: побиття і тортур немає. “Правда, коли провинився, можуть посадити на “яму” (карцер або одиночна камера, – ред.), а там зараз навіть батареї не опалюють”, – говорить Геннадій.

Керівники СІЗО і прибулі на інспекцію прокурори на зауваження про нелюдське поводження з ув’язненими закликають журналістів не особливо вірити всім словами арештантів.

“Немає батареї в карцері? Ну, правильно, там же підлога з підігрівом”, – незрозуміло з іронією чи серйозно говорить журналістам начальник відділу ГПУ з нагляду за пенітенціарними установам Олександр Михалюк.

Він стверджує, що ситуація в Лук’янівському СІЗО, у порівнянні з аналогічними установами, не катастрофічна і поступово покращується. У той же час, прокурор змушений визнати, що формально кількість порушень залишається великою, адже, приміром, навіть наявність білизняних мотузок і подовжувачів в камерах суворо заборонена нормативними актами.

Щодо переповненості камер і “сну по черзі”, то і прокурор і начальство СІЗО запевняють, що це поодинокі випадки, пов’язані з “транзитними” – ув’язненими, яких етапують в інші в’язниці і по дорозі на кілька днів розміщують у Лук’янівці.

Ромашко звертає увагу на хороші умови у жіночому корпусі СІЗО, де перебувають 191 ув’язнена . Тут дійсно чисті коридори, побілені стіни, на яких самі ж арештанти намалювали квіти, тварин і пейзажі.

“Подивіться, яка тут краса! Все-таки, жінки є жінки”, – риторично каже начальник в’язниці. Профільні прокурори також задоволені умовами в жіночому корпусі, хоч, знову-таки, відзначають, що одна з камер переповнена.

Михалюк нарікає, що повноваження прокуратури з нагляду та реагування на порушення в слідчих ізоляторах сильно урізані. Мовляв, ще в 2015 році Мін’юст, якому й підпорядковуються СІЗО, заблокував реєстрацію наказу Генпрокуратури про порядок перевірок у місцях несвободи. За підсумком наказ довелося переробляти, суттєво зменшивши повноваження прокурорів щодо реагування на порушення в підконтрольних Мін’юсту установах.

За словами Михалюка, дефіцит працівників, ускладнення процедури перевірок та загальна фінансова ситуація в країні не можуть у найближчому майбутньому гарантувати перетворення українських в’язниць в пенітенціарні установи європейського зразка.

Прокурор підкреслює, що зараз його робота полягає в тому, щоб максимально оперативно припинити найбільш жорстокі і нелюдські випадки порушення прав ув’язнених у місцях несвободи.

НП, ремонт і Пашинський

На питання журналістів про надзвичайні події в СІЗО, полковник Ромашко переконливо рапортує, що за час незалежності України не зафіксовано жодної вдалої втечі з Лук’янівки.

До прикладу, в минулому році, неповнолітній ув’язнений на прізвище Пушкін спробував втекти через вентиляцію, але застряг і дивом був врятований, провівши 2 дні без їжі, і практично без повітря.

Також, за словами Ромашка, фактично припинилися випадки загибелі ув’язнених неприродною смертю.

“У 2018 році 2 душевнохворих вбили один одного, але більше таких ситуацій не було. Так, дійсно вмирають ув’язнені, але це відбувається по природним причинам, адже у нас утримуються люди і з туберкульозом і ВІЛ. “, – констатує начальник ізолятора.

Він підкреслює, що в наступному році має намір все-таки домогтися початку ремонту СІЗО, незважаючи на всі труднощі й невизначеність із фінансуванням.

Джерело РБК-Україна в Департаменті кримінально-виконавчої служби Мін’юсту зазначає, що основні труднощі в цьому процесі – тендерні процедури і наявність у старих корпусів СІЗО статусу “пам’ятник архітектури”.

“Це зобов’язує нас брати купу дозволів різних відомств, в першу чергу, у Мінкультури, і головне – забороняє нам перебудовувати СІЗО, можна буде проводити лише реконструкцію будівлі”, – пояснює співрозмовник.

При цьому і керівництво СІЗО, і працівники Кримінально-виконавчої служби критично налаштовані до гучної ініціативи попереднього керівництва Мін’юсту знайти покупців будівлі Київської в’язниці в обмін на будівництво нового ізолятора в Київській області. На їхню думку, шансів, що якийсь інвестор всерйоз зацікавиться комплексом будівель, що руйнуються, з такою негативною енергетикою і похмурою історією, дуже мало.

Поки що покращення умов утримання в Лук’янівському СІЗО точкове і дуже часто залежить від фінансової спроможності “тимчасових постояльців”. Начальник ізолятора відмовляється показати журналістам “ВІП-камери”, в яких сиділи багаті бізнесмени або відомі політики. Однак він визнає, що бажанням ув’язнених встановити в камерах телевізори, холодильники та іншу побутову техніку адміністрація не перешкоджає.

Ромашко також підкреслює, що зараз, станом на грудень 2019 року, незважаючи на всі обіцянки чинного президента “почати саджати по осені”, ніхто з відомих політиків у СІЗО не міститься.

На резонне зауваження про те, де ж тоді вже третій місяць відбуває арешт колишній депутат Верховної ради, голова комітету з нацбезпеки Сергій Пашинський, полковник Ромашко не може дати чіткої відповіді.

“Пашинського у нас немає, і не було. Тому мене й дивує, коли у ЗМІ пишуть, що нібито в Лук’янівському СІЗО Пашинського якось ображають або йому загрожує небезпека. На скільки я знаю, він досі утримується в ІТТ (ізолятор тимчасового тримання при райвідділах поліції, – ред.)”, – зазначає начальник СІЗО.

Ромашко не знає, чому зазначений підозрюваний всупереч чинному законодавству і практиці перебуває в ІТТ, а не в слідчому ізоляторі. Примітно, що ІТТ, на відміну від СІЗО, входять в систему не Мінюсту, а Міністерства внутрішніх справ. Саме того міністерства, яке очолює колишній соратник Пашинського по “Народному фронту” Арсен Аваков.