Випадіння шерсті у кішок

М’яка, пухнаста, блискуча котяча шерсть радує око, її приємно гладити. Вона потрібна не тільки для краси, шерсть і підшерстя замінюють тварині одяг, зігрівають і захищають шкіру від механічних пошкоджень. Коли шерсть випадає у великих кількостях, кішка виглядає недоглянутою, а господарям доводиться частіше робити прибирання, щоб позбутися волосків, що випали. Але посилене випадіння шерсті у кішок – проблема не тільки естетична. Це тривожний сигнал про неполадки в організмі. Якщо цей процес не пов’язаний з сезонним линянням, потрібно з’ясувати, в чому причина, та постаратися усунути її.

Причини випадання шерсті у кішок

Кішка щодня втрачає незначну кількість волосків, їх тут же замінюють нові, процес пов’язаний з природним оновленням організму та практично непомітний. Початок линьки пропустити складно, вихованець всюди залишає велику кількість шерстинок, якщо кішку погладити, волоски залишаться на руці. Але при фізіологічному линянні шерсть випадає рівномірно по всьому тілу. Якщо випадання волосся нерівномірне, шерсть лізе клаптями, на тілі утворюються лисини, це аномальний процес, облисіння. Патологічне облисіння зазвичай супроводжується сильним свербінням, почервонінням шкіри, можливі висипання, місцеве підвищення температури. Також на патологічний характер випадання шерсті вказують початок линяння в незвичний час, його аномальна тривалість.

До фізіологічних причин посиленого випадання шерсті відносяться:

• вікове линяння, починається приблизно в піврічному віці, дитячий пушок змінюється більш жорсткими волосками, міняється забарвлення;
• сезонне линяння – механізм терморегуляції, найбільш яскраво виражений у кішок на вільному вигулі. У домашніх тварин, які практично не залишають квартири, теж двічі на рік відбувається линяння, але його тимчасові рамки можуть зрушуватися;
• линяння на тлі гормональної перебудови (в період тічки, вагітності, лактації, відразу після пологів);
• похилий вік, коли процеси оновлення сповільнюються або припиняються. Стара шерсть випадає, а нова росте повільно, в невеликих кількостях, тому можуть утворюватися залисини.

Причин патологічного випадання шерсті значно більше. Аномальне линяння, облисіння можуть бути спровоковані зовнішніми факторами, вказувати на наявність шкірних або загальних захворювань.

Деякі кішки страждають на вроджене генетичне захворювання – гіпотрихоз. Вони або народжуються без вовни, або вона випадає через кілька місяців після народження та не виростає знову.

Також випадіння шерсті може бути реакцією на деякі медикаменти, гормональну та хіміотерапію, вакцинацію (в останньому випадку шерсть зазвичай випадає локально навколо місця ін’єкції).

Що робити, якщо у кішки сильно випадає шерсть

Якщо випадання шерсті пов’язано з сезонним линянням або іншими природними причинами, лікування не потрібне. Згодом ситуація нормалізується сама (за винятком вікового облисіння у літніх кішок). Господарям потрібно тільки подбати про профілактику непрохідності кишківника внаслідок скупчення волосяних грудок. Вихованця слід частіше вичісувати, давати спеціалізований корм або мальт-пасту, збільшити кількість клітковини в натуральному раціоні, вирощувати на підвіконні спеціальну траву. Є ряд шампунів для поліпшення стану шерсті, в тому числі для боротьби з її випаданням – Perfect Coat, Фітоеліта.

Якщо ви підозрюєте, що посилене линяння викликане патологічними причинами, не можна займатися самолікуванням. Необхідний візит до ветеринарної клініки та проведення діагностики. Береться на аналіз кров, зішкріб шкіри, досліджуються під мікроскопом волоски. У ряді випадків призначається УЗД внутрішніх органів для виявлення або виключення ендокринних розладів, пухлинних процесів. Якщо ветеринарний фахівець не виявляє ознак патологій, він цікавиться умовами утримання, харчування кішки, щоб встановити можливі зовнішні причини проблеми.

Якщо випадання шерсті викликано зовнішніми причинами, потрібно по можливості їх усунути. Наприклад, подбати про охолодження та зволоження повітря. Якщо кішка страждає від стресів, крім підвищеної турботи й уваги може знадобитися прийом заспокійливих. Іноді досить переглянути арсенал засобів догляду. Часто ветеринарний фахівець рекомендує збалансувати раціон, виключити шкідливі продукти, додати до натурального харчування вітаміни, омега-кислоти, замінити готовий корм на більш дорогий і якісний.

Якщо причина криється в шкірному або загальному захворюванні, потрібно лікувати його, випадання шерсті – лише симптом. Якщо випадання шерсті супроводжується сильним свербінням, показаний прийом седативних, антигістамінних препаратів і застосування місцевих засобів для його полегшення. Також може знадобитися обробка для профілактики інфікування та нагноєння розчосів. Часто призначають лікувальну дієту, вітамінні комплекси, імуномодулятори, іноді показана гормональна терапія, антибіотикотерапія, навіть хірургічне втручання. Схема та тривалість лікування залежить від захворювання:

• при глистових інвазіях крім глистогінних призначають сорбенти для детоксикації;
• при зараженні блохами, кліщами використовуються шампуні з інсектицидами, шкіра обробляється спреями, мазями для зняття запалення, загоєння ранок;
• складна комплексна терапія потрібна при грибкових ураженнях шкіри;
• при алергії, атопічному дерматиті потрібно виявити та по можливості усунути алерген.

Профілактика випадання шерсті у кішок

Щоб запобігти патологічному випаданню шерсті у кішки, необхідно:

• забезпечити вихованця якісним збалансованим харчуванням, купувати корми з компонентами для здоров’я шкіри та шерсті, натуральний раціон обов’язково доповнювати вітамінними добавками;
• уважно вибирати засоби для догляду, контролювати їх вплив на стан шерсті;
• підтримувати в приміщенні комфортний мікроклімат, регулювати температуру повітря, використовувати зволожувачі, під час опалювального сезону тримати кішку подалі від радіаторів, обігрівачів;
• регулярно проводити антипаразитарну обробку та вакцинацію, проходити профілактичні огляди;
• захищати кішку від контакту з бродячими, хворими тваринами, які можуть заразити її лишаєм або паразитами;
• при схильності тварини до алергії максимально виключити всі провокуючі фактори;
• захищати вихованця від стресів.

Здорова кішка – густа шерсть

Вкрай рідко посилене випадання шерсті у кішки є самостійною проблемою. Зазвичай це симптом внутрішніх захворювань або дерматологічних проблем як інфекційної, так і неінфекційної природи. Тому ігнорувати несвоєчасне, затяжне, надмірне линяння й особливо нерівномірне, осередкове випадання шерсті не можна. Потрібно розібратися, в чому причина та як допомогти вихованцеві. Стан шерсті – один з найточніших індикаторів стану здоров’я кішки.

Наскільки корисним був цей пост?

Як правильно доглядати за шерстю кішки

Стан шерсті кішки може багато розповісти про її здоров’я, харчування, умови життя та якість догляду з боку господарів. Для того, щоб шерсть була блискучою, красивою, кішці необхідне повноцінне харчування, багате на вітаміни, мінерали, жирні омега-кислоти, краще – якісний готовий корм. Не менш важливий регулярний догляд, гігієнічні процедури.

Навіщо доглядати за шерстю кішок

Багато власників впевнені, що догляд за шерстю необхідний тільки породистим вихованцям, які беруть участь у виставках, конкурсах, а для інших досить самостійного вилизування. Насправді, основна мета вилизування – позбутися сторонніх запахів, незначних забруднень і волосків, що випали. Воно не може замінити ні розчісування з вичісуванням, ані водних процедур.

Також помилковою є думка, ніби догляду потребують тільки власниці довгої шерсті. Шерсть будь-якого типу та довжини вимагає догляду, різниться тільки перелік гігієнічних процедур, їх частота та загальна тривалість.

Розчісувати шерсть і вичісувати волоски, які випали з цибулин, необхідно з ряду причин:

• в процесі розчісування видаляється значна частина забруднень, що дозволяє рідше купати кішку;
• регулярне розчісування довгошерстих котів запобігає утворенню ковтунів, які неможливо розплутати, розвитку під ними попрілостей та дерматитів;
• при глибокому розчісуванні, використанні щіток шкіра масажується, поліпшується її кровопостачання;
• в процесі вичісування видаляється значна частина омертвілих волосків, скорочується кількість шерсті, яка в результаті вилизування потрапляє в шлунок кішки та засмічує його;
• після видалення волосків, що випали, шкіра отримує більше кисню;
• можна виявити зовнішніх паразитів, ознаки ураження підшкірними кліщами, помітити ранки, розчоси, висипання на шкірі та інші тривожні симптоми;
• нарешті, такі процедури сприяють більш тісному контакту між вихованцем і господарем.

Останнє твердження вірне, якщо кішка з дитинства привчена до розчісування, купання, а господар діє акуратно, дотримується правил. Також дуже важливе використання якісних гребінців, щіток та інших пристосувань, їх вибір відповідно до типу шерсті. Якщо Інструменти травмують шкіру, заплутують волосся, заподіюють біль, у кішки сформується негативне ставлення до розчісування.

Основні інструменти для догляду

Догляд за шерстю кішки за допомогою старих гребінців господарів – невдале рішення, адже спеціально для вихованців розроблено безліч пристосувань, і можна підібрати відповідні під конкретний тип шерсті. Найпоширеніші інструменти для догляду за шерстю кішок:

• щітки;
• гребінці;
• пуходерки;
• фурмінатори;
• масажні щітки з гумовими, силіконовими зубцями у формі рукавиці з накладкою, рідше – на рукоятці.

Інструменти різного типу застосовують в різних цілях. Найбільш загальне правило вибору для всіх інструментів: довжина зубців повинна бути пропорційна довжині шерсті.

Гребні застосовують для розчісування кішок з різними типами шерсті. Гребінці з різною довжиною, частотою зубців, а також з рухомими (обертовими) зубцями використовують виключно для довгої шерсті, для короткої найкраще підходять густі. Невеликий частий гребінь з довгими тонкими зубцями, так званий блошиний, застосовується для вичісування паразитів, засохлого бруду. Гребні виготовляються з різних матеріалів, металеві та пластикові більш довговічні, а дерев’яні не електризуються. Важливо, щоб зубці були гладкими, без зазубрин, округленими на кінці.

Щітки з натуральною щетиною – універсальний інструмент для будь-яких типів шерсті. Крім дбайливого розчісування й укладання вони забезпечують легкий масажний ефект. Щітки, в яких натуральна щетина чергується з нейлоновою, більш жорсткі, забезпечують глибоке прочісування довгої шерсті. Щітки з металевими зубчиками-цвяшками підходять для густої шерсті, допомагають її розплутати. М’яка щетина не прочісує, а полірує шерсть, надає їй блиск, такий інструмент підходить для короткошерстих вихованців. Досить популярні двосторонні щітки, з частою щетиною з одного боку та більш рідкими металевими зубцями з іншого.

Пуходерка (слікер) потрібна для кішок з підшерстям, вона допомагає видаляти відмерлі волоски та незамінна в період линьки. Для довгошерстих кішок застосовується щітка з тонкими, довгими загнутими зубцями, для короткошерстих з щільним підшерстям – слікер з короткими прямими зубцями. Існують пуходерки з «крапелькою» (потовщеннями на кінцях зубчиків, які захищають шкіру від травмування). Такий щадний інструмент рекомендується застосовувати тільки для кошенят. Для довгошерстих кішок з густим підшерстям захищені пуходерки не підходять, «крапелька» буде заплутувати остьове волосся. Пуходерки не призначені для щоденного застосування, їх не можна використовувати при наявності ковтунів, пошкоджень шкіри, подразнень.

Масажні пристосування з гумовими шипами рекомендується використовувати на фінішному етапі вичісування, щоб підібрати всі мертві волоски, які не видалили попередніми інструментами. Гумові щітки, рукавиці – єдиний інструмент, яким можна розчісувати вологу після купання шерсть кішки. Одним людям зручніше використовувати рукавиці, які надягають на руку, іншим – щітку з рукояткою, за функціональними можливостями ці пристосування не розрізняються.

Фурмінатор – це гребінець з лезами, який призначений для видалення відмерлих волосків підшерстя. Це найдорожчий інструмент, без якого можна обійтися. Але власники, які пробували користуватися якісними фурмінаторами, стверджують, що вони набагато зручніше й ефективніше за пуходерки.

Також для догляду за шерстю необхідний зоошампунь, сухий шампунь (пудра), суміші для видалення жирних забруднень, бальзами, кондиціонери. Є засоби для повсякденного, виставкового, лікувального догляду, шерсті різної довжини, забарвлення.

Типи шерсті кішок

Кішки за шерстистістю поділяються на короткошерстих, з підшерстям і без, довгошерстих і напівдовгошерстих, це найбільш поширені різновиди. Також існують нечисленні групи:

• жорсткошерсті – американські жорсткошерсті;
• з хвилястою шерстю (кучеряві, каракулеві) – німецькі, девонські та корнуельські рекси;
• безшерсті (голомозі) – сфінкси, петерболди, українські левкої;
• лікої – особлива порода, частково лисі кішки, результат мутації безпородних короткошерстих.

Найбільш складного та копіткого догляду потребує волосяний покрив довгошерстих кішок, за ними йдуть напівдовгошерсті, короткошерсті з підшерстям. Представники інших груп потребують мінімального догляду.

Особливості догляду за короткошерстими кішками

Короткошерстих кішок з прилеглою шерстю, тобто без підшерстя (сіамські, абіссінські, орієнтальні, бомбейські) досить зачісувати раз на тиждень або навіть рідше, в період линьки – не частіше 2 разів на тиждень. Для збору волосків, що випали, можна щодня проводити по шерсті вологою рукою, не вдаючись до додаткових пристосувань. Зачісують кішок без підшерстя виключно в напрямку росту шерсті. Спочатку використовують гребінець з короткими частими зубцями, щітку з щетини, кілька разів проводять від загривка до хвоста по спині, по боках і животу. Потім злегка масажують шкіру та збирають шерстинки рукавицею. На завершальному етапі можна відполірувати шубку м’якою щіткою. Якщо для надання блиску використовуються текстурні засоби (протеїновий кондиціонер), потрібна щітка з м’якою щетиною з нейлону, велюрова або замшева рукавичка чи просто шматочок замшевої тканини.

Основна особливість догляду за короткошерстими кішками з підшерстям (британські, шотландські, російські блакитні, екзоти) – спочатку їх розчісують в напрямку росту шерсті, потім – в протилежному. Розчісувати представників цих порід гребінцем досить раз на тиждень. Вичісувати із застосуванням натуральної щітки та масажної рукавиці – двічі на тиждень, в період линяння – через день. Також при линянні можна періодично використовувати пуходерку, але тільки призначену спеціально для цих порід.

Купати короткошерстих кішок потрібно в міру забруднення, раз на 1-6 місяців. Позапланове купання необхідне при сильних забрудненнях, боротьбі з паразитами. Незначні забруднення можна видаляти за допомогою сухого шампуню, який спочатку втирають в шерсть, потім вичісують жорсткою щіткою.

Особливості догляду за довгошерстими та напівдовгошерстими кішками

Довгошерстих кішок (перси, ангорські, сибірські) потрібно розчісувати та вичісувати щодня, а в період линьки – двічі на день, процедура займає 15-20 хвилин. Послідовність:

• розчісування рідким гребінцем в напрямку росту шерсті з розплутуванням волосся, яке почало збиватися в ковтуни;
• ретельне вичісування частим гребінцем, щіткою з металевими зубцями на еластичній основі, розплутування дрібних вузликів;
• укладання шерсті щіткою з щетини.

При вичісуванні довгошерстої кішки обов’язково пройтися по всіх ділянках. Для штанів, коміра, хвоста небажано використовувати частий гребінь, краще щітка або спеціальний гребінець для цих зон. Напрямок вичісування для кожної зони свій, і важливо дотримуватися послідовності, щоб шерсть красиво лежала, була пишною, але не стояла дибки. Спочатку вичісують спинку від хвоста до холки, потім боки до хвоста, комір в напрямку росту шерсті, груди – знизу верх, до підборіддя. Потім кішку необхідно перевернути животом догори, укласти на коліна та вичесати задні лапи від подушечок до хвоста, живіт в напрямку хвоста, пахви передніх лап. Волосся навколо очей пригладжують спеціальним маленькимї гребінцем або зубною щіткою.

1-2 рази на тиждень повсякденний догляд рекомендується доповнювати видаленням підшерстя пуходеркою, а в період линьки застосовувати її 2-3 рази на тиждень. Альтернатива – фурмінатор. Також для догляду за довгою шерстю можна періодично використовувати спрей, який полегшує розплутування ковтунів, спрей-антистатик, різні кондиціонери. Кожен засіб застосовується відповідно до рекомендацій виробника.

Якщо дотримуватися правил догляду, можна уникнути утворення ковтунів, які не піддаються розплутуванню. Але якщо ковтун все ж не вдається розплутати, доведеться його акуратно зрізати ножицями або спеціальним ковтунорізом.

Купати довгошерстих кішок із застосуванням шампуню та кондиціонеру рекомендується кожні 2-3 тижні. Шерсть акуратно промокають рушником і сушать феном.

Догляд за напівдовгошерстими кішками (мейн-куни, бірманські, курильські бобтейли) в загальних рисах такий самий, але процедури можна проводити вдвічі рідше, та займають вони трохи менше часу.

Інші породи

Жорсткошерсті та каракулеві кішки є різновидом короткошерстих, але їх шерсть відрізняється особливою формою, яку дуже легко порушити. Тому їх не можна ретельно розчісувати частим гребнем, досить раз на тиждень (в період линьки – двічі на тиждень) використовувати щітку з натуральною щетиною, рідкий гребінь. Не можна змочувати гребінець, гладити шерсть вологими руками, розчісувати після купання, сушити феном. Оптимальна частота купань-раз на місяць.

У лисих кішок шерсті немає, шкіра може бути вкрита пушком, який надає їй схожість з велюром. Їх потрібно купати раз на місяць або частіше, обов’язково використовувати шампунь з рН 5,5. Також можна протирати шкіру спеціальними гігієнічними серветками для тварин (вологі серветки для людей не підходять!), замшевою тканиною.

Оскільки у лікоев тіло частково вкрите короткою шерстю без підшерстя, частково безшерсте, то й догляд комбінований, має риси догляду за короткошерстими кішками без підшерстя та за сфінксами.

При догляді за шерстю породистих виставкових тварин необхідно враховувати породні стандарти, особливо це важливо в період підготовки до виставки. Предвиставковий догляд відрізняється від повсякденного, оскільки переслідує не стільки гігієнічні, скільки естетичні цілі. Також потрібно враховувати, що деякі корми та вітамінно-мінеральні добавки можуть викликати зміну забарвлення шерсті, підшерстя, а це важлива кваліфікаційна ознака.

Чи можна стригти кішок?

Останнім часом з’явилася мода на креативні стрижки кішок. Ветеринарні фахівці категорично не рекомендують її дотримуватись. У кішок довжина шерсті регулюється за рахунок її постійного оновлення, стрижка не є природним, фізіологічним процесом. Вона може призвести до зміни структури шерсті, зниження еластичності шкіри, дерматологічних проблем, вогнищевого облисіння, теплового удару або захворювань внаслідок переохолодження. Особливо небезпечно підстригати або голити шерсть на мордочці, оскільки дуже великий ризик пошкодити вібриси, без яких кіт не може орієнтуватися в просторі. Крім того, як сама процедура стрижки, так і зміна власного зовнішнього вигляду для кішки – найсильніший стрес.

Стригти кішку «для краси» або для полегшення догляду за довгою шерстю неприпустимо, стрижка та гоління можливі тільки за серйозними показаннями:

• наявність великих ковтунів, які неможливо розплутати. В даному випадку краще пожертвувати естетикою й обмежитися їх локальним зістриганням, а не підрівнювати шерсть по всьому тілу;
• забруднення речовинами, які не можна видалити, як правило, це будівельні суміші;
• підготовка до операції.

Зовнішній вигляд шерсті – важливий індикатор

Якщо незважаючи на регулярний гігієнічний догляд шерсть кішки тьмяніє, ламається, збивається в ковтуни, рясно випадає, потрібно звернутися до ветеринарного фахівця. Можливо, досить скорегувати раціон або мікроклімат в приміщенні, змінити доглядовий засіб. Але проблеми з шерстю можуть бути симптомом глистової інвазії, захворювань травної системи та інших внутрішніх органів, грибкових або неінфекційних уражень шкіри. У цих ситуаціях знадобиться особливий догляд із застосуванням лікувальних шампунів, спреїв, а також терапія основного захворювання.

Наскільки корисним був цей пост?

Продукція вівчарства

Шерсть — волосяний покрив тварин, що володіє прядильною здатністю. Шерсть овець використовують для виготовлення товарів народного споживання (одягу, взуття, ковдр, килимів, пледів, головних уборів, шалей, хусток і ін.) і промислових матеріалів (технічних сукон, повсті, фетру).

Натуральна шерсть має прядильні властивості, легко звалюється, утворює руно, що має штапельну чи косичну будову, відрізняється хвилястістю або завитістю, специфічним запахом, горить повільно, має запах паленого пір’я, утворюючи запечену масу, швидко розчиняється в лугах і стійка до кислот.

Овеча шерсть з усіх видів натуральної шерсті стоїть на першому місці щодо кількості, так і по цінних фізико-хімічних властивостях.

На тулубі вівці росте рунна шерсть, захисний волос (на віях), криючий волос (на лицевій частині голови і на ногах) і відчутний (на кінчику морди).

Руно — це шерсть, що зістригається з овець. Вона складається з трьох основних типів волокон: ості, пуху і перехідного волосу. В окремих випадках можуть зустрічатися різновиди ості — мертвий і сухий волос.

Цінність рунної шерсті визначається тим, з яких волокон складається руно.

По морфологічній будові шерстні волокна розділяють на покривний волос і підшерсток. До покривного волоса відносять остюк, криючий (на голові, кінцівках, хвості) і перехідний волос, до підшерстку — пухові волокна. Покривний волос складається з лускатого, кіркового і серцевинного шарів, підшерсті (пухові волокна) — з лускатого і кіркового.

Лускатий шар — тонка (0,5-2 мкм) оболонка волокна з ороговілих кліток у формі кільцеподібних або черепицеподібних лусочок. Лускатий шар складає близько 3 % маси волокна, захищає основну його масу (кірковий шар) від хімічних, світлових, погодних і механічних дій. Має велике технологічне значення в процесах прядіння і валяння шерсті. Від розмірів, будови і розташування лусочок залежить блиск волокон.

Кірковий шар складається з веретеноподібних кліток, розташованих під лускатим шаром і сполучених міжклітинним веществом. Клітки пігментованих волокон містять гранули фарбувальної речовини — меланіну, який і визначає колір шерсті.

Серцевинний шар займає осьову частину волокна. Порожнини між клітками заповнені повітрям. Чим сильніше розвинений цей шар, тим нижче технологічні властивості шерсті.

Морфологічна класифікація шерстних волокон покладена в основу характеристики шерстного покрову овець в інструкціях, технічних умовах, заготовчих і промислових стандартах на шерсть, визначає напрям технологічного використання шерсті.

Класифікації і стандарти підрозділяють шерсть по типах і співвідношенні складових її волокон на однорідну, або тонку і напівтонку, і неоднорідну, або грубу і напівгрубу.

Технічна цінність неоднорідної (грубої і напівгрубої) шерсті визначається співвідношенням основних типів шерстинок у руні. Чим більше пуху і менше ості, тим неоднорідна шерсть цінніша як сировина для виготовлення вовняних тканин. Звичайно, у виробничих умовах співвідношення між пухом і остю визначають на око, на дотик, за будовою руна. Якщо воно складається з косиць м’яких, густих, що розпадаються на окремі кіски тільки у верхній частині, то вважається, що в руні багато пуху (понад 70 %). Якщо косиці руна розпадаються на 2/3 своєї довжини, то значить співвідношення пуху й ості приблизно однакове.

Розпадання косиць на всю довжину (причому вони тверді, прямі) до шкіри вівці — показник дуже грубої шерсті з великим вмістом ості. У деяких випадках необхідно точно визначити співвідношення між різними типами шерстинок у неоднорідному руні. Тоді застосовують лабораторний метод, при якому зразок оригінальної шерсті миють, доводять до постійно сухої маси, виділяють типи шерстинок з мікроскопічною перевіркою), кожну фракцію (сукупність типів шерстинок) зважують, визначають процентне співвідношення шерстних волокон, відповідно до вихідної маси шерсті.

По сезонах стрижки шерсть розділяють на весняну, пояркову і осінню. Шерсть розподіляють по класах відповідно до вимог стандартів або технічних умов до довжини, тонини волокон, стану і кольору шерсті.

Шерстну продуктивність овець визначають по настригу немитої і чистої шерсті. Показники шерстної продуктивності складаються з цілого ряду ознак: довжина, тонина, густина шерсті, площа шерстного поля.

Шерсть має комплекс цінних якостей: фізико-технічних, технологічних і хімічних.

До фізико-технічних відносяться довжина, товщина, завитість, пружність, еластичність, гігроскопічність, колір, блиск.

Звалювання і прядомість розглядаються як технологічні властивості, що найбільшою мірою притаманні овечій вовні.

Одна з головних фізико-механічних властивостей шерсті є її довжина.

Бонітування овець з однорідною вовною, класування тонкої та напівтонкої шерсті в значній мірі ґрунтуються на оцінці довжини шерсті, відповідності її сучасним вимогам текстильної промисловості.

Розрізняють природну і справжню довжину шерсті.

Природна довжина — це висота штапелю або косиці в їх природному стані без порушення нормальної завитості та без розтягування. При визначенні природної довжини дозволяється тільки розпрямити штапель або косицю.

Справжня довжина шерсті — це довжина окремого волокна в розпрямленому від завитості стані, але не розтягнутому. Ця величина визначається в лабораторних умовах на спеціальних приладах. Справжня довжина пуху завжди більше природної. Так, різниця між природною та справжньою довжиною пуху досягає 30-40 %. Зоотехніків цікавить природна довжина — важлива селекційна і технологічна ознака. її визначають при бонітуванні овець (з точністю до 0,5см), класуванню і сортуванню шерсті (з точністю до 1 мм).

При бонітуванні овець довжину шерсті визначають на боку, відступивши на ширину долоні від заднього кута лопатки. Руно в цьому місці розкривають впродовж боку (поперек ребер) і в шов, що утворився, вводять вимірювальну лінійку. При цьому не слід вдавлювати лінійку в шкіру. Довжину шерсті встановлюють від поверхні шкіри до зовнішніх кінців штапелю чи косиці. При класуванні довжину визначають шляхом прикладання окремих пучків шерсті, взятих з центральної частини руна, до міліметрової лінійки. Якщо вимірюють неоднорідну шерсть, то довжину ості і пуху визначають окремо. Довжину ості вимірюють від поверхні шкіри до верха косиці в тому місці, де окремі волокна важко порахувати на око (8-10 волокон); довжину пуху вимірюють від шкіри до кінця пухового ярусу; довжину перехідного волосу не вимірюють. Довжину неоднорідної шерсті записують дробом, у якій чисельник означає довжину осі, а знаменник — довжину пуху.

Завитість шерсті визначають на око. Розрізняють такі форми завитості: нормальну, плоску, високу, маркиртну, нитку. При селекції тварин перевагу віддають тонкорунним вівцям з нормальною завитістю (половина основи завитка дорівнює його висоті), тому що при цій формі завитості руно щільне, у нього не проникають пил, пісок, рослинне сміття, а отже, шерсть краще зберігає свої цінні технологічні властивості.

Завитість шерсті визначають на основній частині руна і на череві. Нормальна завитість до деякої міри пов’язана з товщиною шерсті: чим більше завитків припадає на одиницю довжини шерсті, тим вона тонкіша. На цій закономірності була заснована стара зоотехнічна класифікація товщини шерсті, так звана саксонська. По цій класифікації сама тонка мериносова шерсть мала 13 завитків на 1см довжини.

Міцність шерсті (міцність на розрив) — важлива фізико-технічна властивість шерсті, від якої залежить ефективність переробки на фабриках шерстної сировини, виготовлення тканин і якість готових виробів.

Розтяжність шерсті — подовження волокон понад справжньої довжини. Визначають розтяжність за різницею між справжньою довжиною та довжиною в момент розриву і виражають у відсотках до справжньої довжини. Розтяжність у лабораторних умовах визначають за допомогою динамометрів, а у виробничих — органолептично, шляхом розтягнення невеликих пучків. Найбільшою розтяжністю володіє напівтонка і тонка шерсть, найменшою — груба.

Пружність — опір волокон стиску.

Еластичність — швидкість, з якою шерсть відновлює первинну форму після зняття тиску.

У виробничих умовах пружність і еластичність визначають стиском пучка шерсті в кулаці або натискуванням руки на ділянку руна. При гарній пружності відчувається сильний опір шерсті стиску, а при нормальній еластичності шерсть швидко відновлює природну форму. В’яла шерсть тривалий час не відновлює свою форму.

Пластичність — властивість шерсті під впливом тиску, температури і зволоження набувати відповідної форми і тривалий час утримувати її. Внаслідок пластичності утворюються завитки у смушкових ягнят, завитість шерсті. Пластичність використовується при штучній завивці, прасуванні шерстяних костюмів і т. д.

Гігроскопічність шерсті — здатність поглинати й утримувати вологу повітря.

Вологість шерсті — кількість води, яку механічно утримують волокна для гігроскопічності шерсті.

Вологість шерсті має значення при її продажу, а гігроскопічність вовни треба враховувати в технології утримання овець (не допускати вогкості в приміщеннях і т.д.).

Офіційно встановлений відсоток вологості називається нормою вологості. Для митої шерсті встановлена норма вологості 17%. Норма вологості називається також кондиційною — що припускається певними умовами.

Маса шерсті, в якій вологість нормальна (кондиційна), називається кондиційною й оплачується у встановленому порядку.

Колір шерсті залежить від наявності в корковому шарі пігменту або від сполучення шерстинок різного фарбування. Біла шерсть — меланін відсутній. Чорне, руде фарбування — більша чи менша кількість пігменту. Сіре фарбування визначається сумішшю білих і чорних шерстинок, колір агуті залежить від розташування пігменту в різних частинах (верхньої, нижньої) волокна. При класуванні шерсть упаковують за кольором.

Блиск шерсті залежить від будови лускатого шару, наявності жиропоту. Хутро каракульських ягнят, шерсть скоростиглих довгошерстих овець має сильний, так званий люстровий блиск. Пух розсіює світло і має слабкий блиск. Шерсть, позбавлена жиропітного змащення, має слабкий, склоподібний блиск.

Оригінальна (немита) шерсть складається із шерстних волокон, жиропіт (фізико-хімічна суміш секретів сальних і потових залоз), ґрунтових і рослинних домішок. Тому маса оригінальної шерсті не є показником справжнього настригу шерсті. Щоб його знайти, необхідно зробити контрольне миття узятих зразків шерсті, визначити масу, виражену у відсотках до маси оригінальної шерсті з виправленням на норму вологості. Це називають виходом чистої (митої) шерсті.

Класування шерсті — первинне сортування руна у господарствах, без розриву на частини. Класують шерсть в строгій відповідності з діючими заготівельними стандартами або технічними умовами. При класуванні шерсть розділяють на рунну, укорочену, кускову, нижчі сорти (відкласовану).

Клас встановлюють для рунної шерсті (для тонкої шерсті до рунної відносять і частини рун різної величини, після відділення нижчих сортів — обніжжя і клюнкера) по переважаючій вовні на основній площі руна (холка, лопатка, спина, поперек, боки). Стан шерсті визначають оглядом, обмацуванням, перевіркою на розрив. Довжину встановлюють виміром висоти штапелю, товщину — на око, порівнянням з еталоном.

При оцінці фізико-технічних якостей шерсті враховують вади і дефекти шерсті. Під вадами і дефектами шерсті розуміють недоліки, що виникають у результаті порушень годівлі, догляду і утримання овець. До вад відносяться різні види засмічення рослинним сміттям, що легко видаляється (сіно, солома, торф і т.д.).

Під дефектом розуміють такі недоліки, що безпосередньо стосуються будови стану шерстного волокна, різко погіршують його технічні властивості як сировини і часто не можуть бути ліквідовані. До дефектів відносяться голодна тонина, переслід, підпарина, кізячна, купана шерсть, січка, нитка і т. п.

Вади і дефекти приносять величезні збитки. Більшість з них — результат порушень технології галузі, цьому можна запобігти у результаті дотримання зоотехнічних і ветеринарних правил використання овець.

Основні вади і дефекти шерсті овець, причини їхньої появи і міри запобігання:

• – Засміченість шерсті бур’янами в результаті випасу овець на пасовищах після дозрівання бур’янів, використання як підстилку стружок, торфу (замість озимої соломи). Особливо шкідлива засміченість шерсті плодами кримського реп’яха, ковилю. Насіння цих бур’янів ушкоджують не тільки волокно, але і шкіру, м’язи тварин. При сильній засміченості шерсті неможливо видалити рослинні домішки звичайним промиванням, доводиться додатково обробляти миту і висушену шерсть сірчаною кислотою для випалювання домішок рослинного походження (карбонізація). Це не тільки робить дорожчою тканину, але і призводить до втрат шерстного волокна.
• – Голодна тонина — значне потоншення волокна внаслідок поганої годівлі овець у період суягності і лактації. Це потоншення поширюється на значну довжину шерстинок 1-2см, помітно на штапелях. Буває у тонкорунних і напівтонкорунних вівцематок. У баранів, валухів і грубововнових маток не зустрічається.
• – Переслід — різке потоншення шерстинок на невеликій ділянці довжини (0,1-0,2 мм) у результаті захворювання (а не недокорму, як при голодній тонині). При пересліді руно або його шматки спадають з вівці (патологічне линяння).
• – Забазована (кізячна) шерсть клюнкер. Шерсть на стегнах, хвості дуже забруднена калом, сечею. Шерсть втрачає білий колір, міцність (вплив лугів), стає джерелом забазованості усього руна. Причини — понос у овець, відсутність підстилки, не ампутовані хвости в тонкорунних ягнят. Забазовані частини руна при класуванні відокремлюють і упаковують окремо. Забазованість зменшує виробництво рунної шерсті, наносить значний економічний збиток.
• – Коростяна шерсть — шерсть, уражена коростяним кліщем. Наслідок захворювання овець коростою. Для запобігання захворювання обов’язкове купання всіх овець у протикоростяних розчинах після стрижки. При захворюванні овець купають у будь-яку пору року. Необхідна зміна пасовищ.
• – Тавро — шерсть, забруднена незмивними олійними фарбами при міченні овець під час окоту, відгодівлі, заплідненні, бонітуванні і т. п. Мітити овець необхідно тільки спеціальними фарбами, виготовленими на ланоліні.
• – Шерсть “нитка” — конституційна вада у тонкорунних овець, що виражається в появі на череві завитків, що нагадує нитку в’язаного виробу. Шерсть рідка, млява. Племінні тварини з ниткою підлягають вибраковуванню.
• – Звалок — шерсть, що звалялася, яку неможливо розділити руками. Частіше буває у грубововнових овець, коли їх стрижуть із запізненням, на початку сезонного линяння.
• – Укорочена шерсть — результат поганої годівлі овець, у тонкорунних — при дворазовій стрижці на рік, що категорично заборонено. Укорочену шерсть не класують і оплачують нижче, ніж шерсть стандартної довжини. Для тонкорунних овець укороченою вважається шерсть довжиною менше 40мм.
• – “Засмічена” шерсть — тонка шерсть, засмічена грубим чи напівгрубим волосом, що буває при використанні тари з під неоднорідної шерсті.
• – Пожовкла, чи купана шерсть — шерсть, що змінила свій колір (білий) при купанні овець у протикоростяних розчинах, приготованих неправильно. Наслідок утримання овець без підстилки.
• – Січка, підстригання — короткі шматочки волокна, що попадають в руно при повторних проходах машинки стригаля, коли стригаль намагається поліпшити якість своєї стрижки, сховати нерівність стрижки і т. д.
• – Шкурка — шматочки шкіри вівці, що попадають в руно при невмілій, грубій стрижці.
• – Пріла шерсть — шерсть, що втратила міцність у результаті вимивання жиропоту дощем, тривалого тримання в сирих задушливих кошарах.

Таким чином, види чи дефекти шерсті, за винятком нитки — результат грубого порушення годівлі, утримання овець, догляду за ними, їхньої стрижки і профілактичного купання.

В залежності від кількості жиропоту у шерсті вихід чистого волокна в тонкорунних, напівтонкорунних і грубошерстих порід різний. Так, у тонкорунних овець вихід чистої шерсті в середньому 40-48%, у напівтонкорунних — 55-65%, у грубошерстих — 60-80%. Засміченість і загазованість шерсті знижує вихід. Коротка шерсть має вихід менший, ніж довга шерсть тієї ж групи.

Знання виходу чистої шерсті важливе при розрахунках під час здачі й оплати шерсті, контроль за роботою чабанських бригад, у селекційній роботі. Хоча шерсть продається в оригінальному вигляді, розрахунки здійснюються з урахуванням виходу чистого волокна і кондиційної маси.

Для об’єктивного визначення виходу чистої шерсті в господарствах, що спеціалізуються на вівчарстві, створюються лабораторії.

На підприємствах первинної обробки шерсті, прийняті партії оригінальної шерсті після контрольного класування і сортування за промисловими стандартами, промивають у содово-мильних розчинах для видалення жиропоту, рослинних і ґрунтових домішок. Води, в яких миють шерсть, в спеціальних цехах аеруються, щоб утворилася піна. Вона піддається обробці, і отриманий шерстний жир іде на виготовлення ланоліну — цінної сировини для фармацевтичної і фармакологічної промисловості.

Жиропіт — важливий непрямий показник здоров’я тварини, збереженості шерсті, загальної шерстної продуктивності.

Жиропіт — суміш секретів сальних і потових залоз. Чим густіше шерсть, тим більше жиропоту. На утворення жиропоту вівці витрачають чималу кількість поживних речовин. Зайва жиропітність — явище небажане, пов’язане з погіршенням якості м’яса тварин. При великій кількості жиропоту руно стає важким, витрачається більше часу і засобів на його миття. Але і недостатня кількість жиропоту небажана: шерсть стає твердою, її гірше зістригати. Не захищена жировим змащенням, вона погано зберігається. Взагалі потрібен середній вміст жиропоту, характерний для даної породи, віку і статі. Особливістю жиропоту є те, що він може бути важкорозчинним і легкорозчинним в атмосферних опадах і миючих розчинах. Легкорозчинний жиропіт швидко вимивається при впливі на шерстний покрив овець атмосферних опадів. Вимиті зони втрачають міцність, еластичність, пружність. Важкорозчинний жиропіт вимагає при митті шерсті збільшення концентрації миючих розчинів, а луг негативно впливає на шерсть. Особливо цінною якістю жиропоту при помірній його кількості характеризуються австралійські мериноси і вівці грозненської породи. Жиропіт цих овець не вимивається атмосферними опадами, але легко розчиняється у звичайних мийних розчинах, і тому, вихід чистого волокна досягає 6065 %. Якість жиропоту визначають за кольором, величиною вимивання в верхівці штапелів або косиць, за проникненням забруднювачів у штапель. Бажаний жиропіт білого, світло-жовтого кольорів. Жиропіт жовтий, іржаво-жовтий, коричневий, зелений свідчить про важку його розчинність, порушення обміну речовин у вівці.

Руно овець різних порід має неоднакову будову. В тонкорунних овець руно зімкнуте, закрите, складається з груп шерстинок, що називаються штапелями. У напівтонкорунних, напівгрубововнових і грубошерстих овець руна відкриті, складаються з косиць. Штапель, косиця — це окремі дрібні природні (групи) руна. Вони утворюються в силу біологічних особливостей (розташування шерстинок у шкірі вівці).

На відміну від багатьох видів сільськогосподарських тварин, у яких шерстинки в шкірі розташовані рівномірно, в овець шерстинки ростуть групами, між якими пролягають шкірні шви, не покриті вовною. Таке групове розташування шерстинок утворює у тонкорунних овець штапельну будову руна, а в грубошерстих і напівгрубововнових — косичне.

Штапельна будова руна охороняє шерсть від проникнення усередину руна пилу, рослинного сміття, механічних ушкоджень. Форми штапеля і косиць мають суттєве значення при оцінці якості шерсті і шерстної продуктивності. Розрізняють зовнішній і внутрішній вид штапелю. Зовнішній штапель (малюнок шкірних швів руна) буває дрібноквадратний, крупноквадратний, дощатий. При дрібноквадратному штапелі шерсть густа, дуже тонка, порівняно коротка (сукняного типу). При крупноквадратному штапелі шерсть густа, але більш довга і середньої тонини (каливальний тип). Дощатий штапель буває у тварин з довгою і рідкою вовною.

Розрізняють форми внутрішнього штапелю: циліндричний, воронкоподібний, конусоподібний. Циліндричний штапель — найбажаніший. Він свідчить про гарну густоту, тонкість, зрівняння шерсті за всіма технічними якостями, оптимальну жиропітність. Конусоподібний і воронкоподібний штапелі бувають при відносно рідкій вовні, недостатньо зрівняної по довжині і товщині, з надлишком (конусоподібний) чи недоліком (воронкоподібний) жиропоту. Найбільш бажаний циліндричний, середньоквадратний штапель.

Будова косиць також буває різною. Якщо косиці густі, м’які на дотик, майже не розпадаються у верхній частині, то це ознака великого вмісту пуху в руні. Це бажана форма косиць. Навпаки, якщо косиці грубі, рідкі, природно розпадаються майже до шкіри вівці, то це ознака великого вмісту ості, що вказує на низьку якість шерсті як сировини.

Необхідно правильно визначати головні і нижчі сорти руна. Головний сорт — це площа руна, що охоплює холку, спину, поперек, лопатки і боки. До нижчих сортів відноситься шерсть на череві, голові, шиї, ногах, хвості.

Технічна цінність неоднорідної (грубої і напівгрубої) шерсті визначається співвідношенням основних типів шерстинок у руні. Чим більше пуху і менше ості, тим неоднорідна шерсть цінніша як сировина для виготовлення вовняних тканин. Звичайно, у виробничих умовах співвідношення між пухом і остю визначають на око, на дотик, за будовою руна. Якщо воно складається з косиць м’яких, густих, що розпадаються на окремі кіски тільки у верхній частині, то вважається, що в руні багато пуху (понад 70 %). Якщо косиці руна розпадаються на 2/3 своєї довжини, то значить співвідношення пуху й ості приблизно однакове.

Розпадання косиць на всю довжину (причому вони тверді, прямі) до шкіри вівці — показник дуже грубої шерсті з великим вмістом ості. У деяких випадках необхідно точно визначити співвідношення між різними типами шерстинок у неоднорідному руні. Тоді застосовують лабораторний метод, при якому зразок оригінальної шерсті миють, доводять до постійно сухої маси, виділяють типи шерстинок з мікроскопічною перевіркою), кожну фракцію (сукупність типів шерстинок) зважують, визначають процентне співвідношення шерстних волокон, відповідно до вихідної маси шерсті.

Напівгрубу неоднорідну шерсть одержують від овець ряду порід (сараджинська, англійська, гірськокарпатська, балбас, таджицька), а також від помісей І та ІІ поколінь. До складу змішаної шерсті косичної будови входять довга ость, перехідний волос і порівняно довгий пух. Тому довжина косиць 10-15 см (до 25).

Напівгруба шерсть йде не виготовлення тканин, трикотажу і килимів.

Груба шерсть. Вона неоднорідна, складається з пуху, ості, зустрічається мертвий, сухий і перехідний волос. Руно косичної будови з чітко вираженою ярусністю: нижній — пух, верхній — ость. Звичайно, ость довша пуху, але у романівських овець пух на 1,5-2см довший ості й утворює красивий завиток.

Грубу шерсть одержують від овець грубововнових порід (гісарська, джайдара, каракульська, романівська, мазех, тушинська, цуркан, махновська). Груба шерсть буває білою, сірою, чорною, коричневою. Містить мало жиропоту. Має різну довжину. Є цінною сировиною для сукон, килимів, повсті, валянків та інших виробів. Класність шерсті визначається співвідношенням пухових і остьових волокон.