Районы Минска на карте. Административное деление Минска.

Машина времени перемещает нас в 1938 год, когда население Минска достигло 218 тыс. человек. Тогда и было сделано первое административное деление столицы Белоруссии. Начало ему положили три единицы (подтверждением чего стало постановление ЦИК БССР от 17 марта 1938 г.) – Сталинский (позже, со 2 ноября 1961 г. ставший Заводским), Ворошиловский (также со 2 ноября 19 г. преобразовавшийся в Советский), а также Кагановичский (с 20 июля 1957 г. переименованный в Октябрьский) районы столицы.

И говорим про современность

Сегодня территория Минска разделена на 9 административных единиц – районов. Среди них Центральный и Советский (по-белорусски Цэнтральны раён и Савецкі раён), Первомайский и Партизанский (по-белорусски будут звучать, как Першамайскі раён и Партызанскі раён), Заводской и Ленинский (в белорусском написании Завадскі раён и Ленінскі раён), а также Октябрьский, Московский и Фрунзенский (Кастрычніцкі раён, Маскоўскі раён и Фрунзенскі раён на белорусском языке).

Центральный район столицы

Преобразованный в 1969 г., в своих нынешних границах Центральный район утвердился с 1977 г. Он расположен по двум берегам реки Свислочь и Комсомольского озера. Когда мы говорим, что направляемся в центр – подразумеваем именно Центральный район Минска. Он расположился на северо-западе от площади Октябрьской и достигает даже кольцевой автодороги, протянулся между улицами Кропоткина и Карастояновой, а также проспектами Машерова, Независимости и Победителей, улицами Богдановича, Ворошилова и Червякова.

Изучать историю белорусской столицы также можно здесь. Троицкое предместье, Святодухов кафедральный собор, монумент, возведенный в честь Победы – все это находится непосредственно на территории Центрального района.

Здесь также размещен выставочные залы – павильоны БелЭкспо.

По центру города приятно прогуляться, заглянув в театры и музеи, а с крохами отправиться в Центральный детский парк им. М.Горького.

Советский район столицы

Как мы упоминали выше, история Советского района столицы ведет свою летопись с 1938 г. Современные границы он приобрел в 1997-м. Располагается он в северной части Минска. Его границы затрагивают часть улиц Кропоткина, Карастояновой, проспекты Машерова и Независимости, по которым ведут основные магистрали. Сюда же относятся улицы М.Богдановича и В.Хоружей, Сурганова и Я. Коласа.

Общая площадь Советского насчитывает 1,3 тыс. га, и включает в себя 500 га зеленой зоны.

Центральное здание здесь – Академия наук Республики Беларусь.

Здесь также разместились филиалы высших учебных учреждений. А также территории 13 промпредприятий.
Исторические памятники есть и здесь. Памятник белорусскому песняру Якубу Коласу, а также Б.С. Окрестину, Герою Советского Союза и студентам и преподавателям БПИ (ныне – Белорусский национальный технический университет), погибшим во время Великой Отечественной войны. Сохранились и архитектурные памятники – церковь Александра Невского и Златогорский костёл.

Первомайский район столицы

Время образования Первомайского района Минска относится к 1969 г. Современные очертания он приобрел с 1977 г. Первомайский – северо-восточная часть города. Он располагается между живописнейшими массивами парка им. Челюскинцев, Ботанического сада и улицей Я. Коласа. Общая площадь района составляет 2 640 га, включая 500 га зеленой зоны.

Основные транспортные магистрали района пролегают через проспект Независимости, улицы К.Калиновского и Я.Коласа, Волгоградскую и Логойский тракт.

«Визитная карточка» района – Национальная библиотека Республики Беларусь и киностудия «Беларусьфильм». Здесь также работают 12 предприятий промышленности, включая часовой и маргариновый завод. Здания Парка высоких технологий и Национальной академии наук, 17-ти НИИ, а также 7 конструкторских бюро и 10 проектных организаций позволяют вести речь о том, что именно в Первомайском сосредоточена вся научно-интеллектуальная жизнь столицы, да и всей республики тоже. Однако место отдыху есть и здесь, достаточно вспомнить Детскую железную дорогу, которую с таким удовольствием посещают дети всех возрастов.

Место исторической памяти есть и здесь. Чему свидетельство – памятник М.И. Калинину и бюст трижды Героя Социалистического Труда Я.Б. Зельдовича. Сюда можно прийти, чтобы поклониться всем погибшим во время войны. Прийти к обелиску на братской могиле жертв фашизма, братским могилам воинов Советской Армии, партизан и мирных жителей.

Партизанский район столицы

8 апреля 1977 г. – дата рождения Партизанского района Минска. Название района отражает нашу память о той героической партизанской борьбы, которую вели белорусы против немецко-фашистских захватчиков во время Великой Отечественной войны. Партизанский район охватывает восточную часть города. Захватывает широкий проспект Независимости, идет по улицам Ф.Скорины и Филимонова, Красноармейская, Пулихова, Столетова и Козлова. Здесь же – Партизанский проспект улицы Ваупшасова, Радиальная и Переходная, которые, кстати, являются здесь и основными транспортными магистралями.

Практически каждый район белорусской столицы имеет зоны отдыха и рекреации. Партизанский здесь не исключение. Именно по территории этого района пролегает Слепянская водная система (она является частью Вилейско-Минской водной системы).

Строительные организации, 16 предприятий и 4 научно-исследовательских института составляют рабочий и интеллектуальный ресурс района.

Здесь также можно найти напоминания о славном героическом прошлом страны, которая когда-то входила в состав огромной единицы – СССР. Итак, здесь установлены памятники К.Э. Циолковскому и М.А. Горькому, Ф.Э. Дзержинскому и К. Заслонову, возведен памятник Марату Казею, выполнены бюсты Александра Космодемьянского и Зои Космодемьянской. А на территории самого тракторного завода в 1971 г. появился памятник-трактор.

Заводской район столицы

Время образования Заводского района г. Минска относится к 1961-му году. Современные границы район обретает с 1977 г. Он охватывает юго-восточную часть города с обеих сторон Партизанского проспекта. Он вместе с улицами Ангарская, Плеханова, Ташкентская и Кабушкина образует ведущие транспортные пути района. Площадь района внушительна – 2 980 га, равно как и площадь зеленых насаждений – 233,5 га, которая входит в нее, а также приблизительно 200 га водных просторов.

Этот район по праву назван заводским – все трудовые ресурсы сосредоточены именно здесь. Крупнейшие Минский автомобильный и подшипниковые заводы вместе с еще 17-ю промышленными предприятиями столицы составляют потенциал района. Работают здесь и 22 строительно-монтажных организаций, среди которых «Минскпромстрой», а также 7 организаций научно-исследовательского и проектно-конструкторского профиля.

Где отдохнуть в районе? Можно замечательно провести время с семьей в зоопарке.

Ангарская, Чижовка и Шабаны – микрорайоны Заводского и основные ориентиры на местности.

Не забыто и здесь славное героическое прошлое. В районе установлены памятники вождю мирового пролетариата В. И. Ленину и братьям Гвидону и Борису Евдокимовым, участникам Минского коммунистического подполья, бюсты славных сынов и дочерей Отчизны – Н.А. Кедышко и О.В. Кошевого, Е.И. Чайкиной и М.Казея, Л. Герасименко, Н.Гойшика и К.Голикова.

Ленинский район столицы

1951-й год – дата основания Ленинского района. Назван он, как вы догадываетесь в честь В.И. Ленина. Современные очертания район обрел с 1977 г. Он захватывает обе стороны р.Свислочь – от пр. Независимости в направлении на юг, прямо к Минской кольцевой автодороге.

Основные автомагистрали района идут по пр. Независимости, а также улицы Маяковского и К. Маркса.

Общая площадь Ленинского – 1887 га, из которых 202,3 га приходится на зеленые насаждения, а 93 га – на водную поверхность.

До революции на территории Ленинского района находилась Ляховка, рабочая окраина столицы. Сегодня здесь работают 14 промышленных предприятий Минска.

По этому району также можно изучать историю. Так, стены Минского городского театра были свидетелями Первого Всебелорусского съезда Советов и Второго съезда армий Западного фронта. А в марте 1917 г. в здании, ранее размещавшемся на ул. Подгорной (а ныне являющейся К.Маркса), была образована народная милиция Минска. Возглавил ее М.В. Фрунзе. Здесь также установлены памятники братьям Сенько, юным подпольщикам, С.И. Грицевцу и Ф.Э. Дзержинскому.

В состав Ленинского входят два больших микрорайона – Серебрянка и Лошица.

Октябрьский район столицы

Октябрьский район по праву называют воротами столицы, поскольку основные транспортные артерии (автомобильного, железнодорожного и воздушного транспорта) сосредоточены именно здесь. Дата образования района восходит к 1938 г. Современные границы он обретает с 1977 г.

Октябрьский располагается в южной части города. В его состав входят также ранее бывшие пригородами (находятся в 40 километрах от столицы) промзона Колядичи, Национальный аэропорт «Минск» и поселок Сокол.

Основные транспортные артерии проходят через ул. Московская и Чкалова, Казинца и Брилевская, Аэродромная, Кижеватова и Корженевского.

Общая площадь здесь достигает 2100 га, 518 га из которых занимают зеленые насаждения.

Белорусский университет культуры, Академия управления при Президенте Республики Беларусь располагаются именно здесь, равно как и два училища – медицинское № 2 и художественное, 5 ПТУ и 17 школ.

В Октябрьском работают 17 промпредприятий столицы, среди которых НПО «Интеграл», завод «Керамин», авиаремонтный и многие другие.

Здесь также есть, о чем вспомнить. Установлены мемориальная доска на доме, где когда-то жили Максим Богданович и Змитрок Бядуля, белорусские писатели. Сохранился здесь и архитектурный памятник – «Белая дача», городская усадьба XIX в. Однако и о событиях не такого далекого прошлого здесь не забывают, чему свидетельство – памятник летчику Т. Ромашкину, Герою Советского Союза.

Московский район столицы

Время образования Московского района Минска – апрель 1977 г. Занимает он юго-западную часть города – железнодорожную магистраль Минск-Брест и улицы Городской Вал, Харьковская и Кальварийска, а также площадь Независимости.

Основные транспортные артерии здесь пролегают через проспект Дзержинского и им. газеты «Правда», улицы Московскую и Железнодорожную, Щорса, К. Либкнехта и Р. Люксембург.

Общая площадь этого района составляет 1, 8 тыс. га, среди которых – 46,7 га занимает зеленая зона.

Значительное количество промышленных предприятий работает здесь. Общая численность – 21 предприятие, среди которых такие крупнейшие объединения, как «Луч» (обувное) и «Минмедпрепараты», Минский вагоноремонтный завод. Располагаются в районе и около 30 НИИ и проектно-конструкторских бюро.

Богат район и на достопримечательности. Памятник студентам и преподавателям, погибшим во время Великой Отечественной войны, установлен здесь. Равно как и памятник, который студенты педагогического вуза установили в память преподавателям и студентам пединститута, погибшим в это же время. Есть здесь и мемориальный знак на месте, где погиб В.С. Омельянюк. Однако и свидетельства более древнего периода могут многое поведать из прошлого, как к примеру, Красный костёл и восточнославянские курганы в микрорайоне Юго-Запад-3, появление которых датируют XI в.

Фрунзенский район столицы

День района во Фрунзенском приходится на 17 апреля 1951 г. Назван район в честь легендарного М.В. Фрунзе. Современный облик района начал складываться с 1977 г.

Распространяются границы района на северо-западную часть столицы. Начиная с северо-востока, границы идет по улице Тимирязева, а от улицы Ворошилова – до ул. Мельникайте. С юго-восточного и южного направления – по улице Опанского она идет вплоть до путепровода, пролегающего через железную дорогу Минск-Молодечно. Включает в свой состав и поселок Масюковщина.

Летопись Минска и здесь, в рамках района – на одном из старейших столичных кладбищ – Кальварийском, где сохранилась брама 1840 года (является памятником архитектуры).

Минчане трудятся в районе на 22 промышленных предприятиях и в 11 строительных организациях, автохозяйствах. Работает здесь и ряд организаций научно-исследовательского и проектно-конструкторского направления, а также предприятия коммунально-бытового обслуживания, среди которых завод «Рембыттехника», производственные объединения «Труд» и «Беларусь».

Однако на этом административное развитие белорусской столицы не завершено. Оно продолжиться в следующие два (2011-2012-й) года. Именно тогда предполагается положить начало строительство нового жилого микрорайона Дегтярёвка, площадь которого составит 1500 га, а также еще 8 столичных микрорайонов. Располагаться новые административные единицы будут уже за пределами МКАД (Минской кольцевой автодороги).

Райони між нами. З яких частин складається Франківськ?

Мешканці будь-якого міста майже завжди з легкістю можуть сказати, на якому районі він або вона виросли, ходили в школу чи мешкають зараз. Межі районів — зазвичай, невидимі й малопомітні — розділяють міста на більші чи менші фрагменти мозаїки. Кожен район буде чимось особливий і відрізнятиметься один від одного — як відрізняються між собою різні міста. Район — це маленька громада, і лише разом ці громади складають собою місто.

Завдяки програмі « Малі ґранти » платформи « Тепле Місто » « Куфер » починає досліджувати райони Франківська і знайомити з ними містян. Але перш, ніж говорити про відмінності між районами, їхні «місця притягання», варто почати з головного — з мапи. До речі, перш, ніж читати цей текст, можете перевірити, як добре ви знаєте франківські райони — за допомогою цього тесту.

З якого ти району?

З точки зору соціології, будь-яке місто не є однорідним — воно складається з менших частин, а саме — районів. Райони мають свої невидимі (однак всім відомі) межі, свої неписані правила і свої спільноти — хай навіть ці спільноти й не мають регулярних зустрічей, спільних проєктів чи активних Facebook-груп.

І хоча з юридичної точки зору, Франківськ — місто єдине й неподільне, якщо спитати в мешканців, з якого вони району — відповідь майже завжди знайдеться.

Якщо ви не знали, у Франківську є 23 мікрорайони: Каскад, Софіївка, Позитрон, Гірка, Будівельників, Пасічна, Брати, Набережна, Княгинин, Кішлак, Центр, Арсенал, Майзлі, Залізничний, Німецька колонія, Парковий, Бельведер, Північний бульвар, Південний бульвар, Опришівці, Новий світ, Бам, Городок.

Це вдалось з’ясувати завдяки дослідженню, яке відбулось минулого року.

«Кілька років тому у Львові проводили масштабний проєкт «Громади в дії», для якого робили велике соціологічне дослідження, аби виявити, з яких мікрорайонів складається місто. Пізніше до мене звернулась організація ЛГО «Центр досліджень місцевого самоврядування» яка була задіяна у львівському проєкті і планувала зробити подібне дослідження у Франківську та Тернополі», — розповідає локальна координаторка зустрічей з мешканцями у Франківську Марта Гладка.

Завдяки опитуванню мешканців та глибинним інтерв’ю, експерти дізнавались, з якими районами ідентифікують себе мешканці Франківська — так і сформувався список з 23-х.

«Є райони, назву яких люди знають, але з якими себе не ідентифікують. Або мешканці Кішлака себе з ним не ідентифікують — але мешканці Позитрону чи Каскаду називають цей мікрорайон саме Кішлаком», — зауважує Марта.

У результаті вдалось сформувати мапу франківських мікрорайонів. За словами Марти, межі районів можуть накладатись одні на одні — але це нормально для такого типу досліджень.

«Мешканців, скажімо, Опришівців просили вказати вулиці, якими обмежений їхній район, і місця притягання — і в такий спосіб визначали, що аеропорт, наприклад, відноситься до Опришівців», — пояснює координаторка.

Росте місто — росте й район

Будь-яке місто росте, нарощуючи нові райони довкола свого історичного центру. Франківськ свої перші райони нарощував довкола фортеці. Скажімо, станом на кінець XVIII століття до Станіславського ключа (ключ — адміністративно-територіальна одиниця у Речі Посполитій, яка об’єднувала кілька сіл і фільварків навколо укріпленого містечка) входила не лише територія міста, але й «фільварки Княгинин і Загвіздя, а також села Опришівці, Чукалівка, Угринів і Крихівці».

Мапа: Центр міської історії Центральної та Східної Європи

Інші райони сформувались через появу нових мешканців — як Майзлі чи Німецька колонія, які виникли як місце поселення німецьких робітників, які приїхали до Франківська у другій половині ХІХ століття після відкриття у місті залізниці.

Також на формування районів може впливати географія (як у випадку з Набережною) чи поява в місті таких собі «районоутворюючих» підприємств (як у випадку з Позитроном).

«Деякі райони Франківська назви отримали назви від сіл, деякі — в радянський час. Наприклад, Каскад так називається тому, що там будинки збудовані ніби каскадом. І це не унікальна назва району, такі райони є й в інших містах. Гірка — бо там підйом на гору», — розповідає Марта.

Як раніше пояснювала «Куферу» соціологиня Оксана Міхєєва: залежно від того, як формуються райони міста, формується і ставлення мешканців до цих районів. Тож не дивно, що під час дослідження у Франківську виявилось, що райони, які колись були селами, мають більш згуртовані (та водночас — закриті) громади (порівняно з тими районами, які були збудовані в радянський час). Марта Гладка наводить приклад: «На зустрічі з мешканцями Княгинина я чула вислови: «та він не княгинецький!» Або: «та він одружився з нашою, тож він наш».

Був район — нема району

Як визначає Іван Вербицький з українського аналітичного центру CEDOS: «Райони — це місця утворення локальних спільнот, об’єднаних спільними зв’язками. Вони є основою для місцевого активізму, спільного вирішення проблем і самоврядування». Відповідно, саме наявність (чи відсутність) таких локальних зв’язків визначають, чи можна певну частину міста назвати районом, чи ні.

І якщо спільнота згаданого вище Княгинина проблем зі спільними зв’язками немає (ще б пак, адже це село років на 200 старіше за сам Івано-Франківськ), то у деяких районах спільноти можуть видозмінюватись чи навіть поступово втрачати свою ідентичність.

Наприклад, як розповідає Марта, мешканці Німецької колонії — хоча й знають назву цього району — практично не ідентифікують себе з цим районом. Можливо, це пов’язано з тим, що раніше це була околиця міста, де жили німці-протестанти, але з приходом радянської влади, будівництва нового житла та відкриття заводу Промприлад портрет громади змінився. Проте:

«Мені було дивно, що ніхто з опитаних людей, які мешкають біля Промприладу, не асоціюють цей район з заводом. Бо я, як мешканка центру, його називаю саме так. Ось район біля заводу Позитрон так і називається — Позитрон. Але зараз є багато людей, які йдуть на Промприлад і не знають про Колонію. Мешканці Колонії не мають такої ідентифікації зі своїм районом, як мешканці Княгинина чи Опришівців, тож, мені здається, ця назва з часом може зникнути», — розмірковує Марта.

Як райони можуть зникати чи видозмінюватись — так само можуть виникати й нові. Основою для формування нових мікрогромад та/або нових топонімів на мапі міста можуть стати нові житлово-комунальні комплекси або й нові села (як Крихівці), що можуть увійти до меж Франківська.

Райони: адміністративна версія

В Україні є 24 міста (включно з містами, розташованими на тимчасово окупованих територіях Криму та Донецької області), які мають районний поділ — та Івано-Франківська серед них немає.

Хоча, можливо, це й не так погано.

Іван Вербицький пояснює: «П роблема офіційних районів українських міст часто полягає у тому, що їхні межі нарізані доволі штучно. Цей поділ не завжди враховує “природні райони” — частини міста, які мають спільні народні назви, інфраструктуру й історію виникнення. Це можуть бути колишні маєтки і передмістя, приєднані до міст села чи збудовані в один час житлові масиви. На відміну від адміністративних районів, неформальні є більш однорідними і цілісними. Саме на цьому рівні найбільш доцільно працювати з оцінюванням і поліпшенням якості життя і міської інфраструктури».

Прикладом неспівпадіння меж природних та адміністративних районів може бути будь-яке місто: ось проєкт Громади в дії виявив, що на 6 адміністративних районів Львова випадає 39 мікрогромад. Аналітичний центр CEDOS, в якому працює Іван, досліджував один Оболонський район столиці — там знайшлось цілих 8 неформальних мікрорайонів.

Адміністративний поділ міст потрібний не стільки безпосередньо для мешканців, скільки для міських рад: так зручніше координувати роботу на певній території. І якщо здається, що Франківськ занадто невелике місто для такого поділу, то знайте: у Житомирі, що не сильно відрізняється від Франківська за площею, є два райони — Богунський і Корольовський.

«В чому суть утворення районів — в тому, що якісь функції простіше робити на низовому рівні. Бо у великих містах, як Київ, робити все на рівні міста просто неефективно, це уповільнює прийняття рішень. Не впевнений, чи є така проблема у Франківську. З іншого боку, якщо хотіти посилити розвиток районів, ймовірно, що створення адміністративних одиниць в районах його справді посилить. Бо буде штат людей, чиїм завданням буде розвивати район. Це може бути й відділ у міській раді – власне, районна адміністрація і є таким відділом, який просто територіально розташований в іншому місці. Але якщо у місті немає дисбалансу в розвитку, і центр розвивається рівномірно з іншими районами — тоді все і так добре», — підсумовує Іван.

Навіщо це все?

Потреби Пасічної відрізняються від проблем Каскаду — і це нормально. Мешканці різних районів можуть мати різні проблеми, які потребують вирішення, або різні проєкти, які хочуть втілити. І ефективне розв’язання цих проблем починається з визнання, що в місті взагалі є ці райони.

«Це дослідження не претендує на серйозну соціологію, але воно може бути корисне міській адміністрації для того, щоб звернути увагу на потребу того чи іншого району при розробці майбутніх стратегічних планів розвитку міста чи розподілення бюджетів на наступний рік», — переконана Марта Гладка.

А ще визнання існування різних районів може бути одним з перших кроків до знайомства із власним містом. Хто знає, коли знадобиться знати правильну відповідь на питання: «А ти з якого району?»

Якщо ви хотіли би додати якийсь мікрорайон до мапи Франківська та/або вважаєте, що межі районів чи їхні назви промарковані неправильно — напишіть, будь ласка, на пошту до Марти Гладкої ( [email protected]), або на нашу редакційну пошту ([email protected]).

Головне фото: Олександра Сосніна

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.