§ 5. Кишковопорожнинні (Жалкі)

Характерні риси кишковопорожнинних. За особливостями зовнішньої будови та способом життя кишковопорожнинних ділять на дві групи, пов’язані з пристосуванням до певних умов існування: поліпи та медузи. Такі групи називають життєвими формами.

• Поліпи, наприклад гідра, актинії, мадрепорові корали, ведуть прикріплений або малорухливий спосіб життя. їхнє тіло нагадує мішок, на верхньому полюсі якого розташований ротовий отвір, оточений щупальцями (мал. 19, 1).

• Медузи, на відміну від поліпів, ведуть рухливий спосіб життя. їхнє тіло нагадує парасольку, по краях якої розташовані численні щупальця (мал. 19, 2). Одна частина парасольки опукла, інша – увігнута. У центрі ввігнутої частини розташоване ротове стебельце з ротовим отвором на верхівці. Медузи активно плавають у товщі води.

З особливостями будови поліпів ознайомимося на прикладі гідри (мал. 20). У прісних водо

ймах України мешкають різні види гідр, їх можна побачити на підводних предметах, до яких гідра прикріплюється підошвою. Це основа нижньої частини тіла гідри – стебельця, що діє як присосок. На протилежному полюсі тіла розташований ротовий отвір, оточений щупальцями.

Мал. 19. Різні життєві форми кишковопорожнинних: 1 – поліп; 2 – медуза

Мал. 20. А. Схема будови гідри: 1 – стебельце, яке завершується розширенням – підошвою; 2 – ротовий отвір; 3 – щупальця. Б. Типи клітин гідри: 1 – жалкі (а – жалка нитка всередині клітини, б – жалка нитка, виведена назовні); 2 – проміжні; 3 – міжклітинна речовина; 4 – епітеліально-м’язові; 5 – травні; 6 – нервові; 7 – залозисті

Стінки тіла кишковопорожнинних складаються лише з двох шарів клітин – зовнішнього та внутрішнього (мал. 20. Б). Між ними у вигляді пружної пластинки розташований тоненький шар міжклітинної речовини (мал. 20. Б, 3), яку виділяють самі клітини. Вона виконує опорну функцію. Рот у гідри веде в мішкоподібну кишкову порожнину, в якій перетравлюється їжа. Саме ця особливість будови зумовила одну з назв групи – Кишковопорожнинні.

У зовнішньому шарі кишковопорожнинних є жалкі клітини (звідси походить ще одна назва цих тварин – Жалкі). Слугують жалкі клітини для захисту, ураження здобичі та її утримання; найбільше їх на щупальцях. Усередині жалкої клітини розташована капсула зі спірально закрученою жалкою ниткою (мал. 20. Б, 1а). Якщо здобич, що пропливає повз гідру, зачепить чутливий волосок такої клітини, жалка нитка викидається назовні (мал. 20. Б, 1б). Вона проникає у ранку, що утворюється на тілі здобичі, а разом з нею – і токсична речовина, яка її паралізує. Нові жалкі клітини, так само як й інші типи клітин, виникають за рахунок проміжних клітин (мал. 20. Б, 2), здатних до поділу.

Покриви гідри утворюють епітеліально-м’язові клітини (мал. 20. Б, 4). Завдяки скороченню м’язових відростків цих клітин тіло гідри стискається або нахиляється в певний бік. Є в зовнішньому шарі й нервові клітини (мал. 20. Б, 6). Серед клітин внутрішнього шару переважають травні клітини, що мають джгутики, але здатні утворювати й несправжні ніжки (мал. 20. Б, 5). Вони захоплюють їжу, яка далі перетравлюється в травних вакуолях. Залозисті клітини (мал. 20. Б, 7) виробляють і виділяють у кишкову порожнину травні соки, під дією яких здобич там перетравлюється.

У медуз міжклітинна речовина містить багато води – до 98 %. Тому їхнє тіло драглисте. Високий уміст води допомагає медузі триматись у товщі води. Пересувається тварина завдяки скороченням парасольки.

Кишковопорожнинні – здебільшого хижаки. Дрібні види живляться ще дрібнішими безхребетними тваринами, великі – можуть заковтувати й хребетних (наприклад, риб).

Мал. 21. Різноманіття кишковопорожнинних: 1 – гідра прісноводна; 2 – медуза краспедакуста; 3 – медуза аурелія; 4 – медуза коренерот; 5 – люцернарія; 6 – актинія кінська

Різноманіття кишковопорожнинних. У ставках, озерах і річках з повільною течією поширені різні види гідр (мал. 21, 1). Вони споживають одноклітинні організми, дрібних ракоподібних і червів.

У річках України, зокрема Дніпрі, трапляється медуза краспедакуста (мал. 21, 2). Вона дуже маленька, діаметр її парасольки сягає лише 2 см. Вважають, що у водойми Європи ці тварини потрапили з Південної Америки разом з тропічними водними рослинами.

У Чорному та Азовському морях поширені медузи аурелія, коренерот і люцернарія. Діаметр парасольки аурелії (мал. 21, 3) може сягати 40 см. У коренерота немає щупалець, жалкі клітини містяться по поверхні парасольки та видовжених, зрослих між собою ротових лопатях (мал. 21, 4). Люцернарія, або морський ліхтарик (мал. 21, 5), веде прикріплений спосіб життя. Ніжкою, що закінчується присоском, медуза прикріплюється до різних підводних предметів, наприклад водоростей, чим нагадує поліп.

Окрему групу кишковопорожнинних становлять коралові поліпи. Актинії – це одна з груп коралових поліпів, позбавлених скелета. Вони можуть бути яскраво забарвлені в зелений, синій, червоний, бурий кольори, нагадуючи фантастичні квіти, тому їх ще називають морськими анемонами (анемони – трав’янисті рослини з вишуканою квіткою). У Чорному та Азовському морях на дні поблизу берегів мешкає актинія кінська (мал. 21, 6).

Багато коралових поліпів утворюють колонії. Це відбувається тому, що після брунькування особини на все життя залишаються з’єднаними з тілом колонії. Такі колонії можуть утворювати коралові рифи. В утворенні коралових рифів насамперед беруть участь мадрепорові корали (мал. 22, 1). Існують і корали, що мають скелет з кальцій карбонату або органічної речовини. Так, червоний корал (мал. 22, 2), поширений у Середземному морі та Атлантичному океані, має різні відтінки – від світло-рожевого до темно-червоного, майже чорного. З нього виготовляють ювелірні прикраси.

Мал. 22. Коралові поліпи: 1 – мадрепорові корали; 2 – червоний корал

Мал. 23. Небезпечні для людини (1, 2, 3) і паразитичні (4) кишковопорожнинні: 1 – ціанея; 2 – фізалія; 3 – морська оса; 4 – поліподіум

Небезпеку для здоров’я людини становлять опіки від жалких клітин велетенської медузи ціанеї, що мешкає в північних морях (мал. 23, 1). У тропічних морях можна натрапити на плаваючу колонію – фізалію, або «португальський кораблик» (мал. 23, 2). Зустрічі людини з фізалією можуть завершитися сильними опіками. Є серед кишковопорожнинних і паразитичні види. Зокрема, один з них – поліподіум – паразитує в ікринках осетрових риб, живлячись жовтком (мал. 23, 4). Цей вид може завдавати шкоди рибному господарству.

У разі ужалення медузою слід негайно надати людині першу допомогу. Рушником або ганчіркою видалити з ураженої ділянки тіла жалкі клітини медузи. Якщо рушника або ганчірки немає, можна використати й сухий пісок. Уражену ділянку тіла слід обробити спиртом, розчином амоніаку або соди. У важких випадках потрібно негайно звернутися до лікаря. Заходи профілактики: у місцях, де неможливо уникнути зустрічі з медузами, здатними завдавати опіків, слід застосовувати гідрокостюми, захисні маски, окуляри тощо.

Біологічний словничок: поліпи, медузи.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

1. З яких клітин складаються стінки тіла кишковопорожнинних? 2. Які особливості травлення кишковопорожнинних? 3. Яка будова жалких клітин? Яка їхня функція? 4. Чим відрізняються поліпи й медузи?

Для допитливих і кмітливих

Травлення кишковопорожнинних називають змішаним. Як ви вважаєте, чому?

Цікаво знати

Дослідник гідри – французький зоолог Абраам Трамбле (1710—1784) – ще у XVIII ст., розрізаючи її вздовж та поперек, спостерігав відновлення частин тіла (щупалець) або цілої тварини з окремих шматочків. Багаторазово оперуючи поліп, він одержав «семиголову» гідру. Відрізавши всі «голови» (насправді – оточені щупальцями ротові отвори), дослідник спостерігав їхнє відновлення, подібно до того, як, за давньогрецькими міфами, відростали відрубані Гераклом голови Лернейської гідри (мал. 24). Звідси й походить назва цієї тварини.

Мал. 24. Герой давньогрецьких міфів – Геракл – убиває Лернейську гідру (скульптура давньогрецького скульптора Лісіппа (IV ст. до н. е.), Капітолійський музей, Рим, Італія)

ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ТА СПОСОБУ ЖИТТЯ КИШКОВОПОРОЖНИННИХ

Живуть кишковопорожнинні переважно у морській воді, лише незначна кількість є прісноводними. Представники цього типу можуть бути поодинокими і колоніальними. Для сучасних кишковопорожнинних характерні дві життєві форми (покоління): прикріплена форма — поліп і вільноплаваюча форма — медуза. Усі кишковопорожнинні хижаки.

Життєва форма тварин — це група особин, які мають подібні пристосування до існування в однаковому середовищі.

Поліпи зазвичай утворюють колонії, лише зрідка бувають поодинокими (гідра, актинія). У формі медузи кишковопорожнинні переважно живуть поодиноко. У багатьох представників цього типу обидві життєві форми чергуються упродовж життєвого циклу. Деякі (гідри, коралові поліпи) не мають вільноплаваючої форми — медузи. Інші втратили форму (покоління) поліпів. Існування у двох формах дає великі переваги. Завдяки медузоїдному поколінню і його личинкам відбувається розселення тварин. Життя поліпів коло дна, а медуз — у товщі води зменшує конкуренцію за їжу і місця проживання.

Схема будови тіла гідри: 1 — рот; 2 — кишкова порожнина; 3 — ектодерма; 4 — ентодерма; 5 — жалка клітина; 6 — травно-мускульна клітина; 7 — нервова клітина; 8 — шкірно-м’язова клітина; 9 — яйцеклітина; 10 — сперматозоїд

Прісноводний поліп — гідра поширений у водоймах України. Гідра веде малорухливий спосіб життя. Нижнім кінцем (підошвою) гідра прикріплюється до стебел і листків водяних рослин, корчів, каміння. На протилежному кінці тіла, навколо рота, розміщені 6-12 щупалець.

Тіло гідри утворене двома шарами клітин — зовнішнім, ектодермою, і внутрішнім, ентодермою. Між ними розміщений неклітинний прошарок драглистої речовини, що виконує опорну функцію.

Зовнішній шар тіла гідри утворений кількома типами клітин:

• шкірно-м’язовими, щільно розміщеними, що виконують захисну функцію. Крім того, біля основи кожної клітини міститься мускульне волоконце. Його скорочення призводить до того, що гідра може здійснювати певні рухи;

• жалкими, які розміщені переважно на щупальцях. У кожній із них є капсула з отруйною речовиною і жалкою ниткою. Клітина має чутливий волосок. Тільки-но якась тварина торкнеться цього волоска, жалка нитка з силою встромлюється в тіло жертви. Зазвичай спрацьовує одночасно багато жалких клітин, що викликає параліч або смерть дрібної жертви. Після цього жалкі клітини відмирають. Замість них формуються нові;

• проміжними, які дають початок всім іншим видам клітин. Завдяки цим клітинам гідра може відновлювати втрачені частини тіла, тобто регенерувати. Регенерація — відновлення організмом утрачених або пошкоджених органів і тканин, а також відновлення всього організму з його частин;

• нервовими, які мають довгі відростки, що контактують між собою, утворюючи нервову сітку (примітивну нервову систему);

• статевими, завдяки яким гідра розмножується статевим способом. Гідри — гермафродити. Гермафродитизм — наявність органів чоловічої і жіночої статі в Однієї й тієї самої особини. У гідри і яйцеклітини, і сперматозоїди формуються на одній особині.

Внутрішній шар тіла гідри утворений переважно такими типами клітин:

• травними, що мають джгутики та здатні утворювати псевдоніжки. Ці клітини здійснюють внутрішньоклітинне травлення;

• залозистими (секреторними), які виробляють травні ферменти та виділяють їх у кишкову порожнину. Цим забезпечується початкове перетравлення захопленої їжі. Отже, у кишковопорожнинних травлення порожнинне і внутрішньоклітинне.

Розмноження гідри. Упродовж сприятливої пори року гідра розмножується нестатевим способом — брунькуванням.

Нестатевий спосіб розмноження гідри (брунькування)

Брунькування відбувається без участі статевих клітин. Брунька — це випинання на стінці тіла. Вона збільшується, на вільному кінці утворюються рот і щупальця. Із часом виникає підошва. Нова особина відокремлюється від материнської і починає самостійне життя. У колоніальних поліпів дочірні особини не відокремлюються від материнських, внаслідок цього колонія росте.

Статеве розмноження відбувається з настанням несприятливих умов. Зигота вкривається багатошаровою оболонкою, і в такому стані гідра зимує. З настанням сприятливих умов зигота починає ділитися і перетворюється на маленьку гідру.

Статевий спосіб розмноження гідри: 1 — яйцеклітина; 2 — сперматозоїди; 3 — зигота; 4, 5 — поділ зиготи; 6, 7 — розвиток молодої гідри