Який синонім до слова злякано

СЛОВНИК.ua містить тлумачний словник української мови – понад 130 000 тлумачень із СУМ* та понад 21 000 тлумачень, доданих командою та користувачами СЛОВНИК.ua. Словоформи (орфографічний словник української мови) для більше ніж 260 000 слів. Сервіс звертання містить понад 2600 імен та по батькові. Сервіс транслітерації містить офіційну “паспортну” (КМУ 2010) транслітерацію онлайн. СЛОВНИК.ua містить Помічника, який допоможе вам уникнути суржику та підкаже правильне слово. База “антисуржика” містить понад 700 слів та виразів. Також на нашому сайті розміщено зручний новий правопис Української мови 2019 онлайн з пошуком. А ще у нас є сервіс “Наголоси”, що розставляє наголоси в українських текстах.

* СУМ – Словник української мови в 11 томах. Дозвіл на використання люб’язно надано Інститутом Мовознавства ім. О.О.Потебні.

Словник фразеологізмів

і в го́лову (в го́лови, в ду́мці, в думка́х) [собі́] не кла́сти (не поклада́ти) що. Не передбачати, не сподіватися і т. ін. чого-небудь, не здогадуватися про щось. Сите та п’яне лицарство спало покотом, ніхто й у голову не клав, що на кінцях мужицьких кіс тихим, котячим ходом вривається поміж них смерть (Юліан Опільський); А гайдамаки мовчки ждали, Поки поганці ляжуть спать. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать (Т. Шевченко); Він, ясна річ, не міг і в думці класти собі, що перед ним той самий хлоп’як, який колись врізав його сирицею по мармизі (П. Загребельний); — Винуватий, товаришу комісар. Дозвольте доповісти,— ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Яновський); Коли товариш, Здавалося, що спав, та міг щохвилини Прокинутись,— “дід” зняв бекешу з нього, Щоб навіть той в думках не покладав, Що дбає “дід” про нього (М. Рильський).

і в го́лову (в го́лови, в ду́мці, в думка́х) [собі́] не кла́сти (не поклада́ти) що. Не передбачати, не сподіватися і т. ін. чого-небудь, не здогадуватися про щось. Сите та п’яне лицарство спало покотом, ніхто й у голову не клав, що на кінцях мужицьких кіс тихим, котячим ходом вривається поміж них смерть (Юліан Опільський); А гайдамаки мовчки ждали, Поки поганці ляжуть спать. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать (Т. Шевченко); Він, ясна річ, не міг і в думці класти собі, що перед ним той самий хлоп’як, який колись врізав його сирицею по мармизі (П. Загребельний); — Винуватий, товаришу комісар. Дозвольте доповісти,— ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Яновський); Коли товариш, Здавалося, що спав, та міг щохвилини Прокинутись,— “дід” зняв бекешу з нього, Щоб навіть той в думках не покладав, Що дбає “дід” про нього (М. Рильський).

і в го́лову (в го́лови, в ду́мці, в думка́х) [собі́] не кла́сти (не поклада́ти) що. Не передбачати, не сподіватися і т. ін. чого-небудь, не здогадуватися про щось. Сите та п’яне лицарство спало покотом, ніхто й у голову не клав, що на кінцях мужицьких кіс тихим, котячим ходом вривається поміж них смерть (Юліан Опільський); А гайдамаки мовчки ждали, Поки поганці ляжуть спать. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать (Т. Шевченко); Він, ясна річ, не міг і в думці класти собі, що перед ним той самий хлоп’як, який колись врізав його сирицею по мармизі (П. Загребельний); — Винуватий, товаришу комісар. Дозвольте доповісти,— ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Яновський); Коли товариш, Здавалося, що спав, та міг щохвилини Прокинутись,— “дід” зняв бекешу з нього, Щоб навіть той в думках не покладав, Що дбає “дід” про нього (М. Рильський).

і в го́лову (в го́лови, в ду́мці, в думка́х) [собі́] не кла́сти (не поклада́ти) що. Не передбачати, не сподіватися і т. ін. чого-небудь, не здогадуватися про щось. Сите та п’яне лицарство спало покотом, ніхто й у голову не клав, що на кінцях мужицьких кіс тихим, котячим ходом вривається поміж них смерть (Юліан Опільський); А гайдамаки мовчки ждали, Поки поганці ляжуть спать. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать (Т. Шевченко); Він, ясна річ, не міг і в думці класти собі, що перед ним той самий хлоп’як, який колись врізав його сирицею по мармизі (П. Загребельний); — Винуватий, товаришу комісар. Дозвольте доповісти,— ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Яновський); Коли товариш, Здавалося, що спав, та міг щохвилини Прокинутись,— “дід” зняв бекешу з нього, Щоб навіть той в думках не покладав, Що дбає “дід” про нього (М. Рильський).

і в го́лову (в го́лови, в ду́мці, в думка́х) [собі́] не кла́сти (не поклада́ти) що. Не передбачати, не сподіватися і т. ін. чого-небудь, не здогадуватися про щось. Сите та п’яне лицарство спало покотом, ніхто й у голову не клав, що на кінцях мужицьких кіс тихим, котячим ходом вривається поміж них смерть (Юліан Опільський); А гайдамаки мовчки ждали, Поки поганці ляжуть спать. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать (Т. Шевченко); Він, ясна річ, не міг і в думці класти собі, що перед ним той самий хлоп’як, який колись врізав його сирицею по мармизі (П. Загребельний); — Винуватий, товаришу комісар. Дозвольте доповісти,— ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Яновський); Коли товариш, Здавалося, що спав, та міг щохвилини Прокинутись,— “дід” зняв бекешу з нього, Щоб навіть той в думках не покладав, Що дбає “дід” про нього (М. Рильський).

і в го́лову (в го́лови, в ду́мці, в думка́х) [собі́] не кла́сти (не поклада́ти) що. Не передбачати, не сподіватися і т. ін. чого-небудь, не здогадуватися про щось. Сите та п’яне лицарство спало покотом, ніхто й у голову не клав, що на кінцях мужицьких кіс тихим, котячим ходом вривається поміж них смерть (Юліан Опільський); А гайдамаки мовчки ждали, Поки поганці ляжуть спать. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать (Т. Шевченко); Він, ясна річ, не міг і в думці класти собі, що перед ним той самий хлоп’як, який колись врізав його сирицею по мармизі (П. Загребельний); — Винуватий, товаришу комісар. Дозвольте доповісти,— ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Яновський); Коли товариш, Здавалося, що спав, та міг щохвилини Прокинутись,— “дід” зняв бекешу з нього, Щоб навіть той в думках не покладав, Що дбає “дід” про нього (М. Рильський).

і в го́лову (в го́лови, в ду́мці, в думка́х) [собі́] не кла́сти (не поклада́ти) що. Не передбачати, не сподіватися і т. ін. чого-небудь, не здогадуватися про щось. Сите та п’яне лицарство спало покотом, ніхто й у голову не клав, що на кінцях мужицьких кіс тихим, котячим ходом вривається поміж них смерть (Юліан Опільський); А гайдамаки мовчки ждали, Поки поганці ляжуть спать. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать (Т. Шевченко); Він, ясна річ, не міг і в думці класти собі, що перед ним той самий хлоп’як, який колись врізав його сирицею по мармизі (П. Загребельний); — Винуватий, товаришу комісар. Дозвольте доповісти,— ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Яновський); Коли товариш, Здавалося, що спав, та міг щохвилини Прокинутись,— “дід” зняв бекешу з нього, Щоб навіть той в думках не покладав, Що дбає “дід” про нього (М. Рильський).

і в го́лову (в го́лови, в ду́мці, в думка́х) [собі́] не кла́сти (не поклада́ти) що. Не передбачати, не сподіватися і т. ін. чого-небудь, не здогадуватися про щось. Сите та п’яне лицарство спало покотом, ніхто й у голову не клав, що на кінцях мужицьких кіс тихим, котячим ходом вривається поміж них смерть (Юліан Опільський); А гайдамаки мовчки ждали, Поки поганці ляжуть спать. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать (Т. Шевченко); Він, ясна річ, не міг і в думці класти собі, що перед ним той самий хлоп’як, який колись врізав його сирицею по мармизі (П. Загребельний); — Винуватий, товаришу комісар. Дозвольте доповісти,— ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Яновський); Коли товариш, Здавалося, що спав, та міг щохвилини Прокинутись,— “дід” зняв бекешу з нього, Щоб навіть той в думках не покладав, Що дбає “дід” про нього (М. Рильський).

кла́сти (вклада́ти) / покла́сти (вкла́сти) в домови́ну (у моги́лу і т. ін.) кого. Ховати, хоронити (померлого). Жаль і батька, жаль і матір, І вірну дружину, Молодую, веселую, класти в домовину (Т. Шевченко); // Призводити кого-небудь до смерті. Голод та холод, та ще важкі хвороби безсердечно клали людей у могилу (Ю. Збанацький); — Коли ти .. ще покладеш мені дитя в нецьки, то я тебе в домовину вкладу! (М. Стельмах); — Приятелю мій, Кондрате Іванович! Роби, що знаєш, тільки не погуби мого дитяти! не положи мене живого у яму! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ти хочеш, щоб рана й тебе в гроб положила? — сердито сказав Потреба (І. Микитенко). пха́ти в домови́ну. Трагедія Харитини виникла на соціальному ґрунті. Ми бачимо невидиму руку Цокуля, яка пхає наймичку в домовину (Життя І. Карпенка-Карого).

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

кла́сти / покла́сти го́лову (ду́шу) за кого—що і без додатка. Гинути, вмирати в боротьбі, на війні і т. ін. Горіли ті прапорщики в пеклі війни тисячами, горіли, як солома, разом зі своїми взводами, самі не знаючи толком за віщо довелося їм покласти свої голови (О. Левада); — Боронь Боже, затягнеться ця бійка [війна], то ще й нашим дітям доведеться класти голови. — журно мовила Уляна Григорівна (С. Добровольський); Я тільки прагну швидше могили. А колись. Боже. Невже минуло? Бажав покласти за других душу. (П. Грабовський).

кла́сти / покла́сти го́лову [на пла́ху]. 1. З повною відповідальністю ручатися за кого-, що-небудь, запевняючи когось, стверджувати щось. — Такого батальйону, як наш, ніде нема. Кладу голову на плаху, що нема. (В. Кучер); При мені привезено було в Львів 8 т[исяч] рублів .. Але я голову кладу, коли Львівська типографія, котру мені показано в 1876 р., варта й 1/2 тих грошей (М. Драгоманов).

2. Нести відповідальність за кого-, що-небудь. — Можете тепер сказати точно: син. — А якщо — дочка. — Тоді .. вину складете на мене .. Я вгадував, мені й голову на плаху класти (І. Рябокляч).

кла́сти / покла́сти го́лову [на пла́ху]. 1. З повною відповідальністю ручатися за кого-, що-небудь, запевняючи когось, стверджувати щось. — Такого батальйону, як наш, ніде нема. Кладу голову на плаху, що нема. (В. Кучер); При мені привезено було в Львів 8 т[исяч] рублів .. Але я голову кладу, коли Львівська типографія, котру мені показано в 1876 р., варта й 1/2 тих грошей (М. Драгоманов).

2. Нести відповідальність за кого-, що-небудь. — Можете тепер сказати точно: син. — А якщо — дочка. — Тоді .. вину складете на мене .. Я вгадував, мені й голову на плаху класти (І. Рябокляч).

кла́сти / покла́сти го́лову (ду́шу) за кого—що і без додатка. Гинути, вмирати в боротьбі, на війні і т. ін. Горіли ті прапорщики в пеклі війни тисячами, горіли, як солома, разом зі своїми взводами, самі не знаючи толком за віщо довелося їм покласти свої голови (О. Левада); — Боронь Боже, затягнеться ця бійка [війна], то ще й нашим дітям доведеться класти голови. — журно мовила Уляна Григорівна (С. Добровольський); Я тільки прагну швидше могили. А колись. Боже. Невже минуло? Бажав покласти за других душу. (П. Грабовський).

кла́сти / покла́сти життя́ (живі́т). Гинути, вмирати, захищаючи, відстоюючи кого-, що-небудь. Грізний баритонний голос його набирав сили,— Тоді ще й про таких, як ми, згадаєте. Що життя клали (О. Гончар); [Ряженко:] Погиб мій близький сусіда, Гнат Чорнобривець, погибли й ваші сусіди, люди добрі. За наше всенародне життя вони своє життя поклали (І. Микитенко); Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем, і галас ущух.— Клянуся живіт покласти за князя Данила (А. Хижняк).

кла́сти / покла́сти життя́ (живі́т). Гинути, вмирати, захищаючи, відстоюючи кого-, що-небудь. Грізний баритонний голос його набирав сили,— Тоді ще й про таких, як ми, згадаєте. Що життя клали (О. Гончар); [Ряженко:] Погиб мій близький сусіда, Гнат Чорнобривець, погибли й ваші сусіди, люди добрі. За наше всенародне життя вони своє життя поклали (І. Микитенко); Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем, і галас ущух.— Клянуся живіт покласти за князя Данила (А. Хижняк).

відно́сити (рідше кла́сти) за (на) раху́нок кого, чого. Вважати що-небудь причиною чогось, пояснювати чимсь. Він став скритним і замкнутим. В сім’ї це помічали і відносили на рахунок особливої пристрасті до науки (М. Ю. Тарновський); Стара їмость і чоловік клали все то [те] на рахунок вагітності, і Маруся не розчаровувала їх (Г. Хоткевич).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

кла́сти / покла́сти зу́би на поли́цю (на ми́сник). Голодувати. Там [у степу], коли зародить, то возами ту пшеницю возять, але вже коли й недорід ущелепкається [трапиться]. отоді вже, чоловіче добрий, клади зуби на полицю (Ю. Збанацький); Що те панське жалування: сьогодні воно сяк-так годує тебе, а завтра, схоче пан, і покладеш зуби на полицю. (М. Стельмах). хоч зу́би клади́ на поли́цю. Іще раз вона спече коржі, а тоді хоч зуби клади на полицю (С. Чорнобривець). зу́би на клино́к. Козу зарізав, .. м’ясо з’їмо, а тоді зуби на клинок (Р. Іваничук).

кла́сти / покла́сти зу́би на поли́цю (на ми́сник). Голодувати. Там [у степу], коли зародить, то возами ту пшеницю возять, але вже коли й недорід ущелепкається [трапиться]. отоді вже, чоловіче добрий, клади зуби на полицю (Ю. Збанацький); Що те панське жалування: сьогодні воно сяк-так годує тебе, а завтра, схоче пан, і покладеш зуби на полицю. (М. Стельмах). хоч зу́би клади́ на поли́цю. Іще раз вона спече коржі, а тоді хоч зуби клади на полицю (С. Чорнобривець). зу́би на клино́к. Козу зарізав, .. м’ясо з’їмо, а тоді зуби на клинок (Р. Іваничук).

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

кла́сти / покла́сти край чому. Припиняти що-небудь. Нескінченній балаканині .. кладе край командир (П. Панч); — Так далі не можна,— вголос сказав Василь.— Треба цьому покласти край (О. Донченко).

нести́ (кла́сти, ки́дати і т. ін.) / принести́ (покла́сти, ки́нути і т. ін.) що на вівта́р чого, уроч. Жертвувати чим-небудь, самовіддано працювати в ім’я чогось. Сорок літ, все життя, тіло й душу свою несла.. [артистка] на вівтар того, що “так безмежно любила” (Остап Вишня); Звання присвоєне промисловцеві Гаврошу Клумакі, який поклав так багато сил на вівтар вітчизни (С. Скляренко); У серці народнім не стихають біль і туга за синами й дочками, що поклали своє життя на вівтар Вітчизни в ім’я великої Перемоги (З газети).

ки́дати (кла́сти) / ки́нути (покла́сти) на зуб (на зу́би). Їсти, з’їдати. — От матінку маю,— скаржився Денис, мотузуючи торбу.— Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби (Григорій Тютюнник).

ки́дати (кла́сти) / ки́нути (покла́сти) на зуб (на зу́би). Їсти, з’їдати. — От матінку маю,— скаржився Денис, мотузуючи торбу.— Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби (Григорій Тютюнник).

ста́вити (кла́сти) на карб кому. Зауважувати комусь, звинувачувати кого-небудь у чомусь. Найперше самій собі ставила на карб, що хлопець напівсиротою росте, без батьківської ласки та догляду (О. Гончар); — А я не примирюсь! Не можу! — скрикнула Марія Миколаївна, згадавши синів, яких загибель вона призвичаїлась ставити на карб більшовизмові (В. Підмогильний). кла́стися на карб, пас. Все, що трапилося в місті, клалося нам на карб (Ю. Яновський).

кла́сти / покла́сти (положи́ти, розкла́сти) на му́зику (на но́ти). Писати музичний твір на який-небудь текст. — Я, голубчику, вчений, бачиш, усякі пісні записую, на ноти, значить, кладу (М. Стельмах); Дещо з своїх вражень вона пробувала навіть покласти на музику (М. Олійник); Були ці пісні у пам’яті, поки пощастило стрінути пана Е. Мертке, що оце тепер положив їх на ноти (Марко Вовчок); Та й купер’яни ніби вже живуть лише у пісні, що розклав на ноти Лисенко (М. Рильський). поло́жено на го́лос. Ліричні вірші Франка просяться часто в музику. Деякі з них справді положено на голос Лисенком (М. Коцюбинський).

кла́сти / покла́сти (положи́ти, розкла́сти) на му́зику (на но́ти). Писати музичний твір на який-небудь текст. — Я, голубчику, вчений, бачиш, усякі пісні записую, на ноти, значить, кладу (М. Стельмах); Дещо з своїх вражень вона пробувала навіть покласти на музику (М. Олійник); Були ці пісні у пам’яті, поки пощастило стрінути пана Е. Мертке, що оце тепер положив їх на ноти (Марко Вовчок); Та й купер’яни ніби вже живуть лише у пісні, що розклав на ноти Лисенко (М. Рильський). поло́жено на го́лос. Ліричні вірші Франка просяться часто в музику. Деякі з них справді положено на голос Лисенком (М. Коцюбинський).

кла́сти / покла́сти на папі́р. 1. Писати, записувати що-небудь. — Правду мовиш, кум мій нічого сам на папір не клав; але були добрі люди, що, вислухавши було його казання або співання, записували (Укр. поети-романтики..); Ти можеш душу вилити в рядках, Жагучу мрію на папір покласти (Л. Дмитерко).

2. тільки док. покла́сти на папі́р. Нанести на папір зображення чого-небудь; намалювати щось. Мені хочеться покласти сю картину на папір і знов придивитись до неї ближче (Леся Українка).

відно́сити (рідше кла́сти) за (на) раху́нок кого, чого. Вважати що-небудь причиною чогось, пояснювати чимсь. Він став скритним і замкнутим. В сім’ї це помічали і відносили на рахунок особливої пристрасті до науки (М. Ю. Тарновський); Стара їмость і чоловік клали все то [те] на рахунок вагітності, і Маруся не розчаровувала їх (Г. Хоткевич).

кла́сти на ум. Запам’ятовувати, усвідомлювати що-небудь з певною метою. Хто величається і других зневажає, Нехай про Дуба казочку читає, На ум собі кладе: Наука в ліс не заведе (Л. Глібов).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

кла́сти / покла́сти під соки́ру. Рубати, вирубувати що-небудь. Лежить він [ліс] на межі трьох сіл, і жодне з них не милує його: кладе під сокиру (М. Стельмах).

кла́сти / покла́сти під сукно́. Відкладати розв’язання якої-небудь справи на невизначений термін. [Галушка:] Писав я вже про це в район, але там поклали під сукно в канцелярії (О. Корнійчук).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

ки́дати (накида́ти, кла́сти) / ки́нути (наки́нути, накла́сти) тінь на кого—що. 1. Поширювати погану славу про кого-, що-небудь, наговорювати на когось, щось; ганьбити. Справжнім ліриком сьогодні я схвильовано кажу: — Хто посмів його пустити Разом з вами на Парнас? Верхогляд той діловитий — Тінь лиш кидає на вас! (С. Олійник); — На панському харчі святі не виростають .. Чи так, до слова, сказав це Корнюша, чи навмисне кинув тінь на Любу, яка й досі працювала покоївкою в пані. (М. Стельмах); Він не хотів і припускати, що за всім цим стоять люди, які навмисне, з брудною метою, воліють накинути на його ім’я зловісну тінь (Н. Рибак).

2. Негативно позначатися, відбиватися на кому-, чому-небудь, впливати на когось, щось і т. ін. Коли ж що у моїх літературних виступах могло Вам не подобатись, то се не повинно кидати тіні на наші відносини (Леся Українка); У нас тепер погано жити, бо дядькове здоров’я значно погіршало, а се кладе тінь на всіх і на все (Леся Українка).

кла́сти / покла́сти тру́пом кого і без додатка. Убивати, нищити. Тільки воля в них міцна Десь напасти, трупом класти, Грабувати, мордувати (І. Франко); Умить вибігло двоє других з двох ворожих таборів і обох на місці трупом поклали (Н. Кобринська); Курінний лежав тепер у снігу непорушно і здалеку гукав жандармам, підриваючи їх до атаки. Жандарми не наважувалися. Мабуть, добре розуміли, що поки добіжать, прикордонник покладе їх трупом (П. Загребельний).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

кла́сти (вклада́ти) / покла́сти (вкла́сти) в домови́ну (у моги́лу і т. ін.) кого. Ховати, хоронити (померлого). Жаль і батька, жаль і матір, І вірну дружину, Молодую, веселую, класти в домовину (Т. Шевченко); // Призводити кого-небудь до смерті. Голод та холод, та ще важкі хвороби безсердечно клали людей у могилу (Ю. Збанацький); — Коли ти .. ще покладеш мені дитя в нецьки, то я тебе в домовину вкладу! (М. Стельмах); — Приятелю мій, Кондрате Іванович! Роби, що знаєш, тільки не погуби мого дитяти! не положи мене живого у яму! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ти хочеш, щоб рана й тебе в гроб положила? — сердито сказав Потреба (І. Микитенко). пха́ти в домови́ну. Трагедія Харитини виникла на соціальному ґрунті. Ми бачимо невидиму руку Цокуля, яка пхає наймичку в домовину (Життя І. Карпенка-Карого).

розжо́вувати / розжува́ти і в рот (до ро́та, в ро́та) кла́сти / покла́сти (положи́ти) кому. Дуже докладно, до найдрібніших деталей пояснювати, допомагати осмислити що-небудь. — Воно й так зрозуміло,— образився Сафат, якому здалося, що йому розжовують і до рота кладуть (Ю. Яновський); [Дранко:] Я ні, я зовсім не догадливий! [Кукса:] А мені розжуйте і в рот положіть, то я й тоді не догадаюсь (М. Кропивницький); Так ото я Кириловому сину й кажу: “А тоді, хлопче, бери цабе, цабе… Збоку будуть вербички. За вербами левада…” Словом, хлопцеві розжував і в рота поклав. Збилося хлоп’я з дороги (О. Ковінька). розжува́ти і́стину. Як гіркувату ягідку грудневої калини, розжувавши цю істину, сядьмо, товаришу читачу, рядком, поговорімо ладком (О. Ільченко).

розжо́вувати / розжува́ти і в рот (до ро́та, в ро́та) кла́сти / покла́сти (положи́ти) кому. Дуже докладно, до найдрібніших деталей пояснювати, допомагати осмислити що-небудь. — Воно й так зрозуміло,— образився Сафат, якому здалося, що йому розжовують і до рота кладуть (Ю. Яновський); [Дранко:] Я ні, я зовсім не догадливий! [Кукса:] А мені розжуйте і в рот положіть, то я й тоді не догадаюсь (М. Кропивницький); Так ото я Кириловому сину й кажу: “А тоді, хлопче, бери цабе, цабе… Збоку будуть вербички. За вербами левада…” Словом, хлопцеві розжував і в рота поклав. Збилося хлоп’я з дороги (О. Ковінька). розжува́ти і́стину. Як гіркувату ягідку грудневої калини, розжувавши цю істину, сядьмо, товаришу читачу, рядком, поговорімо ладком (О. Ільченко).

розжо́вувати / розжува́ти і в рот (до ро́та, в ро́та) кла́сти / покла́сти (положи́ти) кому. Дуже докладно, до найдрібніших деталей пояснювати, допомагати осмислити що-небудь. — Воно й так зрозуміло,— образився Сафат, якому здалося, що йому розжовують і до рота кладуть (Ю. Яновський); [Дранко:] Я ні, я зовсім не догадливий! [Кукса:] А мені розжуйте і в рот положіть, то я й тоді не догадаюсь (М. Кропивницький); Так ото я Кириловому сину й кажу: “А тоді, хлопче, бери цабе, цабе… Збоку будуть вербички. За вербами левада…” Словом, хлопцеві розжував і в рота поклав. Збилося хлоп’я з дороги (О. Ковінька). розжува́ти і́стину. Як гіркувату ягідку грудневої калини, розжувавши цю істину, сядьмо, товаришу читачу, рядком, поговорімо ладком (О. Ільченко).

як лопа́тою кла́сти. Пояснювати, розповідати і т. ін. щось повільно, не поспішаючи. Йому треба так, як лопатою класти (не хутко розбирає діло) (М. Номис).