Василь III

Василь III Іванович
Василь III Іванович народився 25 березня 1479. Він був другим сином Івана III, який прагнув передати всю повноту влади по лінії старшого сина. Тому він ще в 1470 році оголосив своїм співправителем і спадкоємцем свого сина від першого шлюбу Івана Молодого, який, проте, в 1490 році помер.

Послідувала за цим боротьба за визначення майбутнього престолонаслідника закінчилася перемогою Василя III. Спершу він був оголошений Великим князем Новгородським і Псковським, а в 1502 році Великим князем Московським і Володимирським і Всієї Русі самодержцем, тобто став співправителем батька.

Після смерті Івана III в жовтні 1505 року Василь III безперешкодно вступив на престол, отримавши за заповітом батька велике князювання Московське, право управління столицею та всіма її доходами, право карбування монети, 66 міст і титул «Царя всієї Русі».

Ставши на чолі держави, Василь продовжив політику батька — «збирання земель», зміцнення великокнязівської влади та відстоювання інтересів православ’я в Західній Русі. Він з самого початку енергійно боровся за централізацію держави, при ньому до Москви були приєднані останні напівсамостійних руські землі — Псков (1510), Волоцький (1513), Смоленськ (1514), Рязанське (1521), Стародубський та Новгород-Сіверське (1522) князівства .

У зовнішній політиці Василь III, крім боротьби за російські землі, також вів періодичні війни з татарами Кримського і Казанського ханств, які робили набіги на Москву. Дипломатичним прийомом Василя по огорожі від нападів було запрошення татарських царевичів на московську службу, отримували при цьому великі землі.

У відношенні більш далеких країн він проводив по можливості дружню політику. Василь вів переговори з Пруссією, запрошуючи її до союзу проти Литви та Лівонії; приймав послів Данії, Швеції, Туреччини, індуського султана Бабура; обговорював з Папою римським можливість унії і війни проти Туреччини. Торговельні відносини пов’язували Москву з Італією, Францією та Австрією.

В своїй внутрішній політиці Василь III, для зміцнення єдинодержавію, вів боротьбу з родовитих боярством і феодальною опозицією. За виступ проти політики Великого князя в різні роки піддалися опалі багато бояри і князі, і навіть митрополит Варлаам. Василь вжив заходів до висновку залишків питомих владарювання в нові місця. Результат такої політики — швидке зростання помісного дворянського землеволодіння, обмеження імунітету і привілеїв князівсько-боярської аристократії.

Також Василь III відсував бояр від участі у вирішенні державних питань. «Поради» з Боярської Думою під час його правління мали здебільшого формальний характер: всі справи вирішувалися царем особисто або в контакті з небагатьма довіреними людьми. Однак сила традиції була така, що на значимі місця у війську і управлінні цареві доводилося призначати представників боярства.

Час правління Василя III також ознаменувався підйомом російської культури, поширенням московського стилю літературного письма, що зайняв провідне місце серед інших обласних літератур. Тоді ж склався архітектурний вигляд московського Кремля, який перетворився в добре укріплену фортецю.

Василь був двічі одружений. Перший його шлюб був влаштований ще Іваном III в 1505 році. Дружина — боярська дочка Соломонія Сабурова. Оскільки цей шлюб був безплідний, Василь (незважаючи на протести церкви) добився розлучення в 1525 році. Друга його дружина — княжна Олена Глинська, на якій він одружився в 1526 році. У цьому шлюбі народилися сини Іван (майбутній Грозний) і недоумкуватий Юрій.

Помер Великий князь Василь III Іванович 3 грудня 1533 від зараження крові, викликаного наривом на лівому стегні, встигнувши постригтися під ім’ям Варлаама. Він був похований в Архангельському соборі московського Кремля. Своїм спадкоємцем вмираючий князь оголосив трирічного сина Івана, а регентами призначив бояр Д.Бельского і М.Глинському.

Коротка біографія Василя 3

25 березня 1479 року народився Василь 3 Іванович, син Івана 3. У 1470 році співправителем Великого князя був оголошений Іван Молодий, його старший син. Надії князя на передачу йому всієї повноти влади не виправдалися. Іван Молодий помер в 1490 році. Після цього спадкоємцем оголосили Василя 3. Офіційно він став співправителем батька, починаючи з 1502 року. До того моменту він був Великим князем псковським і новгородським.

Внутрішня політика Василя 3, так само як і зовнішня, була закономірним продовженням дій Івана 3, вжиті нею для відстоювання інтересів православної церкви і централізації держави. Його діяльність призвела до приєднання до князівства Московського значних територій. У 1510 р – Пскова, в 1514 г. – Смоленська, в 1521 р – Рязані. Через рік, в 1522-му були приєднані Стародубське і Новгород-Сіверське князівства. Реформи Василя 3 привели до того, що привілеї князівсько-боярських російських родів були помітно обмежені. Всі серйозні державні рішення приймав князь особисто, радячись лише з вузьким колом довірених осіб.

Зовнішня політика Василя 3 мала чітко визначену мету – захистити землі князівства від набігів, періодично здійснюваних загонами Кримського і Казанського ханств. З цією метою була введена досить своєрідна практика. На службу стали запрошувати татар з шляхетних родів, виділяючи їм при цьому земельні володіння. Дружньо був налаштований князь і до більш далеким державам. Він прагнув до розвитку торгівлі з європейськими державами. Розглядав можливість укладення унії (спрямованої проти Туреччини) з Папою Римським і так далі.

За своє життя Василь 3 коротка біографія якого відображена в цій статті, двічі був одружений. Першою дружиною його стала дівчина з знатнейшего боярського роду Соломония Сабурова. Але, шлюб цей не приніс князю дітей. На цій підставі він був розірваний в 1525 році. У наступному році князь взяв іншу жінку – Олену Глинську. Вона подарувала князю синів Івана і Юрія. Смерть Василя 3 настала від зараження крові 3 грудня 1533 року. Василь 3, коротка біографія якого описана в статті, був похований в соборі московського кремля. Найважливішим підсумком правління цього князя стало завершення об’єднання північно-західних і північно-східних земель Русі. Успадковував Василю 3 малолітній син Іван 4, що згодом став найвідомішим правителем Русі.

Смоленське князівство

У період феодальної роздробленості на території колишньої єдиної Давньоруської держави існувало кілька великих князівств. Одним з них було Смоленське, яке з’явилося в 1127 році. Його історія закінчилася в 1404 році, після включення до складу Великого князівства Литовського. Розквіт князівства припав на першу третину XIII століття.

Історія та географічне положення

Смоленське князівство відокремилося за князя Ростислава, сина Мстислава Великого, який зайняв престол в 1127 році, ще за життя батька, за 5 років до його смерті.

Ростислав правив до 1167 року і став засновником місцевої Смоленської династії князів Ростиславичів. Він вів оборонну політику і зміг двічі отримати престол у Києві завдяки своїм союзникам у галицько-волинських землях.

З 1167 по 1180 рік престол займав князь Роман Ростиславич. У 1172 році князі Ростиславичі вийшли з підпорядкування Володимиро-Суздальському князю Андрію Боголюбському. З 1180 по 1197 рік князівством правив Давид Ростиславич, а після його смерті вступив на престол Мстислав Романович, який княжив до 1212 року. Цьому князю вдалося приєднати до своїх смоленських володінь Мстиславське князівство.

З 1212 по 1219 рік престол займав Володимир Рюрикович. На початку XIII століття Смоленським князям вдалося здобути перемоги в походах проти племені чудь в 1209 і 1212 роках, а також встановити свій вплив в Києві і Галичі в 1212 і 1215 роках.

З 1219 по 1230 рік князівством правив Мстислав Давидович, якому вдалося посадити на престол в Полоцьк свого ставленика. Після його смерті Смоленські землі виявилися ослаблені через наслідки землетрусу, голоду, епідемій і воєн з сусідами в 1230-і роки. У 1238 році східна околиця князівства постраждала від набігу монголо-татар хана Батия.

Під управління Золотої Орди Смоленські землі потрапили в 1274 році під час правління хана Менгу-Тимура, а через рік було проведено перепис податного населення. В кінці XIII століття князівство стало занепадати ще й через сепаратизм брянських князів. У 1356 році Брянськ потрапив під владу Великого князівства Литовського.

У 1380 році Смоленські князі брали участь у Куликовській битві на боці Дмитра Донського, а через 30 років — у Грюнвальдській битві. У 1395 році Смоленськ був захоплений литовським князем Вітовтом і став управлятися через намісників. У XV столітті гербом смоленських земель став ведмідь білого кольору на червоному тлі.

У період розквіту територія князівства майже в два рази перевищувала сучасну Смоленську область. У його складі були такі міста: Брянськ, Можайськ, Зубцов, Кричев, Мединь, Мстиславль, Орша, Ржев, Ростиславль, Торопець.

Заняття населення і культура

Князівство знаходилося на перехресті торгових шляхів і історичному торговому шляху «з варяг у греки». У XII-XIII століттях для торгівлі активно використовувалася Річка Західна Двіна. Великим успіхом став торговий договір 1229 року між Смоленськом, Ригою і Готландом, що отримав назву «Смоленської торгової правди». Предметами експорту були віск, мед і хутра, а імпорту — імбир, сукно, вино, сіль, морська риба.

Крім торгівлі, жителі Смоленського князівства займалися землеробством і скотарством. Землі були не особливо родючі через підзолистих грунтів і лісисто-горбистого рельєфу.

Коротко особливості Смоленського князівства можна представити в таблиці.

У столиці князівства було побудовано кілька кам’яних церков, наприклад Свірська. У Смоленській архітектурній школі XIII століття помітно вплив західноєвропейської готики.

До пам’яток архітектури домонгольського періоду відносяться церква Петра і Павла на Городянці, Успенський собор і церква Іоанна Богослова на Варяжках. За межами князівства Смоленські зодчі побудували церкву Параскеви П’ятниці на Торгу у Великому Новгороді.

Що ми дізналися?

Смоленське князівство знаходилося в центральній частині російських земель і на перехресті торгових шляхів. Ним управляли князі з гілки Ростиславичів династії Рюриковичів. Перші 100 років його розвиток йшов успішно, але через голод, епідемії і монголо-татарської навали 1230-х воно поступово занепало.