Що таке корінець у грошах

Уведення в обіг нової банкноти підняло на поверхню традиційну дискусію про історичних діячів, зображених на національній валюті. Експерти Музею грошей підготували для Експертної платформи огляд історії зображень на грошах з прадавніх часів до найновішої банкноти 1000 гривень, що з’явилася в обігу 25 жовтня 2019 року.

Ідея розміщувати зображення людей на грошах не нова і сягає часу появи перших монет.

На одних із перших монетах, що з’явилися у Лідії у VII ст. до н.е., карбували зображення голови лева як символ влади. Далі спершу використовували зображення богів у образах тварин і людей. Однак невдовзі там з’явилися і люди. Одним із перших правителів, портрет якого було відтиснено на монеті, став Олександр Македонський. Його зобразили у подобі сина Зевса–Амона, ким його вважали ще за життя. Згодом сформувалося правило карбувати на лицевій стороні портрет царя, а на зворотному — представника релігійного пантеону.

Уже на греко-римських монетах з’являються зображення не лише правителів. Зокрема, відомі монети із античними аналогами наших Тараса Шевченка й Михайла Грушевського — Гомером і Геродотом.

Тривалий час карбування монет не охоплювало все економічне життя суспільства. Навіть у Новий час гроші були прерогативою міста і насамперед знаті, вищого чиновництва і великих купців. Так, батько економіки Адам Сміт у XVIII столітті нерідко спостерігав, як у шотландському селі робітник ніс булочнику або торговцеві пива цвяхи замість грошей.

Що ж змушувало правителів уперто карбувати монети зі своїм зображенням, якщо їх не бачила значна кількість мешканців? Очевидно, що гроші – це не тільки еквівалентна форма вартості товарів та послуг, засіб обміну та нагромадження, як говорять підручники з економіки, а й прадавній засіб політичної пропаганди та легітимізації влади.

Так, київські князі від Володимира Великого пів століття карбували монети, які не могли конкурувати на ринку із арабськими і куфічними дирхемами. Утім, монета говорила про незалежність правителя та суверенність його держави. А розміщення релігійних символів додатково підкреслювало легітимність володаря.

На перших паперових грошових знаках спершу містився лише текст. Їхні творці не думали про дизайн, адже, по суті, банкнота починалася як розписка. У ній зазначалося, що цей папірець має номінал відповідний певній металевій монеті та підлягає обов’язковому обміну.

До речі, необхідність захисту банкнот виникла раніше, ніж думка про її мистецьке оформлення. Так, в Англії вже з червня 1665 року паперові гроші друкувалися на тисненому мармуровому папері. А от зображення, зокрема портрети правителів, на банкнотах з’явилися лише у XIX сторіччі.

Україна: грошова передісторія

Перші українські монети – златники Володимира Святославовича – звісно, виготовлялися у Київській Русі та дизайном наслідували візантійські соліди. Вони карбувалися із написами “Владимирѣ на столѣ” і “Владимирѣ, а се его злато”. Ці слова акцентували виключне право великого князя карбувати монету та наголошували на його статусі єдиного суверенного глави держави.

На аверсі монет було зображено Володимира Великого з вінцем на голові та скіпетром із хрестом у правій руці. Реверс монети прикрашало зображення Христа–Пантократора.

Над лівим плечем князя було витиснено родовий знак роду Рюриковичів — тризуб. Коли у часи Української революції 1917–1921 років постала Українська Народна Республіка, про тризуб згадав художник Георгій Нарбут, готуючи ескіз першої української банкноти — 100 карбованців. Тим самим він підкреслював спадкоємність української державності. До речі, тризуб як центральний елемент державного герба УНР було затверджено лише через 54 дні.

Перші українські банкноти не мали ані єдиного стилю, ані зображень видатних українських історичних діячів. Лише у 1920 році український уряд в еміграції у Відні здійснив пробний друк банкнот за ескізами Георгія Нарбута. На 50 гривнях було розміщено Петра Дорошенка, на 1000 гривнях — Богдана Хмельницького.

Українські карбованці, які перебували в обігу у 1992–1996 роках, також не містили портретних зображень видатних постатей, крім пам’ятників засновникам Києва, Володимиру Великому та Тарасу Шевченку. Цікаво, що всі троє присутні на сучасній гривні.

Небагато людей досі знає, що квазігроші — бофони — друкували і структури ОУН–УПА. Там теж не обійшлося без портретних зображень (вже після 1950 року). Зокрема Симона Петлюри, Ярослава Стецька, Євгена Коновальця. Роль цих осіб неоднозначна в українській історії; навколо окремих епізодів їхнього життя досі тривають жваві дискусії.

Значна революція в головах українців відбулася на початку 1990-х років. І грошей вона стосувалася безпосередньо.

Робота над створенням національної валюти почалася за кілька місяців до проголошення незалежності. Звісно, у повній таємниці. Портретні зображення на номіналах від 1 до 500 гривень були визначені Постановою Президії Верховної Ради України “Про затвердження назви і характерних ознак грошової одиниці України”, що була ухвалена через десять днів після проведення референдуму про підтвердження Акту про державну незалежність України.

Під час створення гривні рішення про діячів на банкнотах ухвалювалися колегіально. Працювала комісія Верховної Ради України з питань економічних реформ та управління народним господарством, а також комісія з питань культури та духовного відродження. Відкритого конкурсу в сучасному сенсі не було — за радянською традицією, брали участь запрошені до конкурсу шість поважних українських художників. Перемогли ескізи Василя Лопати.

Тому нова банкнота номіналом 1000 гривень, введена в обіг у жовтні 2019-го, є першою, видатний діяч на якій не був обраний ще у 1991 році.

Нинішня молодь, можливо, буде здивована, але 30 років тому принаймні двоє історичних діячів на майбутніх гривневих купюрах сприймалися вкрай неоднозначно. Йдеться про Івана Мазепу й Михайла Грушевського. Для українців, які тоді розбудовували державність, але сформувалися на інших культурних кодах, важко було сприйняти гетьмана, проклятого анафемою як зрадника, та радянського академіка, який водночас був і головою Центральної Ради з її чотирма універсалами.

До речі, сьогодні дискусії про їхнє значення в історії України перебувають радше на маргінесі суспільного життя. На прикладі зображених на 10 і 50 гривнях Мазепи і Грушевського ми можемо побачити потужний комунікаційний вплив грошей на свідомість населення.

Комісії парламенту та художники, звісно, прагнули показати спадкоємність української традиції державотворення. І як Нарбут, почали із Володимира Великого. Князя, який цивілізаційно визначив долю східнослов’янських земель на тисячоліття вперед. Крім того, був першим, хто почав карбувати монету. На сучасній паперовій гривні зображений град Володимира, а спочатку були змальовані руїни Херсонесу — саме як того місця, з якого розпочалося хрещення Русі.

Закономірним з погляду хронологічного принципу, застосованого на перших номіналах, та значення для української державності, є розміщення і князя Ярослава Мудрого на двох гривнях, за правління якого Київська Русь досягла свого розквіту.

У Василя Лопати була також ідея розмістити на банкнотах княгиню Ольгу, яка першою з очільників Київської Русі хрестилася. Але вибір був зроблений на користь її онука, який хрестив слов’янські землі. Тому жінка на банкноті у 1996 році не з’явилася.

Гетьмана Богдана Хмельницького ми часто сприймаємо лише крізь призму його угоди із Московським царством у Переяславі у 1654 році та визвольної (польсько-козацької) війни. Звісно, його постать ширша, він, по суті, є творцем української козацької держави — Гетьманщини, ліквідованої лише у 1764 році.

Хмельницький, також як Мазепа і Грушевський, зображені на національній валюті, підкреслювали значення державотворчих спроб українців. Це перебування у полі традиції, яку спостерігаємо в американського долара. На валюті США, як відомо, представлені саме “батьки засновники”.

Так і тріада поетів, Іван Франко, Тарас Шевченко, Леся Українка — не просто письменники, а співтворці української національної ідеї, які давно та міцно увійшли в український пантеон літераторів-державників.

Іван Франко — не лише поет, а й перший професійний український політик. Зокрема, він був головою першої української політичної партії — “Русько-української радикальної партії”. Саме йому належить ініціатива використання у Галичині назви “українці” замість “русини”. Так він поширював ідеї єдності українського народу, який у той час перебував у складі двох імперій. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” у 1905 році він писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів”.

Заради Тараса Шевченка — творця й водночас символу української національної ідеї — прийшлося порушити хронологічний принцип номінального ряду гривні. Адже Шевченко жив раніше за Франка й Грушевського. Серед випущених в обіг 2 вересня 1996 року банкнот 100 гривень були найбільшими за номіналом, що знаменувало велич поета.

Двісті гривень з’явилися у наших гаманцях лише у серпні 2001 року. На них нарешті була зображена жінка. Промовистий псевдонім Лариси Косач, “Українка”, говорить сам за себе.

Мандрівний філософ, якого “світ ловив, але не спіймав” — Григорій Сковорода вибивається із цього ряду державників. Але він фактично надав поштовх новому підходу до номінального ряду української гривні. Сковорода був мислителем світового рівня, який виводить українську націю на всепланетарний рівень.

Продовженням цієї логіки є обрання портрету Володимира Вернадського для розміщення на банкноті номіналом 1000 гривень. Щоб визначити, хто саме має бути зображений на новій банкноті, не затвердженій постановою ВР 1991 року, Національний банк консультувався із іншими державними органами, науковцями та істориками. Пропозиції були різні: називали історика Миколу Костомарова, письменника Олександра Довженка, князя Данила Галицького, гетьманів Петра Конашевича-Сагайдачного та Павла Скоропадського. Утім, найчастіше звучало саме ім’я першого президента Української академії наук.

Отже, гуманітарний напрям наукового знання широко представлений на українській національній валюті: крім філософа Сковороди, це історик Грушевський, філолог, етнолог, мовознавець, перекладач, мистецтвознавець, історик, економіст, психолог і філософ Іван Франко. Водночас постать Вернадського уособлює природничі науки. Вчений досліджував у щонайменше 12 галузях науки, був засновником нових наукових напрямків – біогеохімії, геохімії та ядерної геології. Він є автором наукових праць з геології, радіогеології, метеоритики, палеонтології, ґрунтознавства, біогеохімії, мінералогії, геохімії і біології.

Сьогодні ми користуємося банкнотами третього і четвертого покоління гривні. Перше було надруковане у 1992 році у Канаді й на Мальті. Друге покоління з’явилося вже на Банкнотно-монетному дворі Національного банку у 1994–2001 роках, третє — у 2003–2016 роках. Із введенням в обіг нових 500 гривень у 2015 році розпочалося четверте оновлення дизайну національної валюти України.

Це відповідає світовим практикам, коли національна валюта постійно поліпшує як дизайн, так і систему захисту банкноти. У майбутньому нас чекає гривня п’ятого покоління. Якою вона буде? Чи можливо таке, що портрети видатних діячів взагалі зникнуть із нашої національної валюти?

Так, це нерідко трапляється у сучасному світі. Зокрема, при запуску єдиної євровалюти в основу дизайну було покладено архітектурні стилі різних епох. Але вже на другій серії євро введено нову систему захисту — “віконця-портрети” із зображенням Європи, символічної героїні давньогрецької міфології.

Під час роботи над новим дизайном Європейський центральний банк працював з нейробіологом Стенфордського університету Девідом Іглманом. Він порекомендував зосередитися на таких елементах захисту, які людське око здатне помітити. На думку вченого, людський мозок краще сприймає водяний знак саме у вигляді особи, а не архітектурних споруд. Але хто може найкраще представляти одразу 19 країн? Соломоновим рішенням стало обрання дочки фінікійського царя, на честь якої названо ту частину світу, де і випускаються гроші.

Це наштовхує на думку навіть на психологічному ґрунті, чому антропоморфні зображення на грошових знаках з давніх часів настільки добре вкорінилися як традиція.

Відповіді на те, якою буде гривня п’ятого покоління, сьогодні немає. Головним чином це залежатиме від того, як розвиватиметься Україна і світ майбутнього, які ідеї та цінності будуть актуальними у найближче десятиліття. Але творчий пошук і широку суспільну дискусію варто розпочати вже зараз.

Сайт експертних оцінок співробітників Національного банку України. Публікації не є офіційною позицією та рішенням Національного банку України

Сайт має виключно інформаційне значення. Національний банк України не несе відповідальності за можливі наслідки використання інформації на сайті. Крім випадків, коли інше прямо вказано у тексті, авторське право щодо матеріалів, розміщених на цьому сайті, належить Національному банку України. Матеріали сайта можуть бути використані для подальшого поширення виключно за попередньою згодою Національного банку України з посиланням на джерело. Усі зміни та правки до такої інформації можуть уноситися тільки за попередньою згодою Національного банку України

Економічна психологія сприйняття грошей

Проблема грошей традиційно розглядається в руслі економічної галузі знань. На думку економістів, гроші – це специфічний товар, спеціальна споживча вартість якого робить його загальним еквівалентом товарів, перетворюючи на капітал. Крім власне економічних функцій (міра вартості, засіб обігу, платежу, нагромадження, функція світових грошей), гроші є фактором формування психіки людини у виживанні, існуванні, самозадоволенні, посіданні певного статусу в суспільстві тощо. Психологія грошей як наука вивчає зміну психіки людей та їх поведінку внаслідок впливу грошей. З психологією грошей пов’язана проблема багатства і бідності. В економічній реальності людина перебуває у двох сферах – духовній і речовій. Гроші є узагальненою формалізованою стороною речового світу. Наявність різних речей у людей встановлює між ними певну ієрархію, яку вони сприймають природно і прагнуть посісти в ній певне місце. Отже, психологічно гроші є винятково парадоксальним феноменом, що проявляється в багатозначності і суперечливості їх відображення у свідомості.

Гроші – необхідний атрибут функціонування економіки в сучасному світі. За ефективного виконання своїх основних функцій міри вартості й засобу обігу, засобу нагромаджень і заощаджень та засобу платежу гроші стимулюють економічний і соціальний прогрес. Різнобічність грошей як фактора детермінації абстрагованих міжособистісних процесів економічного обміну робить їх психологізованим явищем.

Психологи вважають, що будь-які суми грошей, представлені в тій або іншій формі, є об’єктом психологічного оцінювання, і воно впливає на функціонування цієї конкретної суми.

Ставлення до грошей залежить і від конкретних цілей їхнього використання. Різні психологічні відтінки використання мають і різні грошові форми (готівка, векселі, облігації й т. ін.), а також способи наявного й безготівкового розрахунку (чеки, електронні картки).

Використання грошей регламентується психосоціальними нормами й соціальними цінностями. Наприклад, стосовно подарунка, вираженому в грошовій формі, проявляються інші очікування, оскільки гроші девальвують цінність акту дарування. Якщо дарують гроші, то у два рази більше ціни планованого подарунка. Психосоціальні норми використання грошей змінюються згодом.

Гроші є предметом багатьох соціальних наук: антропології, економіки, психології, соціології. Розходження в їхніх підходах визначається, головним чином, їхнім ставленням до фундаментального принципу економічної раціональності. Всі економічні теорії побудовані на передумові раціональної поведінки економічних агентів. Раціональною ж з економічного погляду є поведінка, що забезпечує максимізацію доходу. Тому такі типи поведінки, як добровільна безкоштовна праця, добродійність, подарунки, гра в лотерею, розглядаються як ірраціональні.

Постулат економічної раціональності представлений у соціальних науках на різних рівнях.

Найбільше гостре формулювання зводиться до того, що люди переслідують майже винятково економічні інтереси й при цьому мають точне знання й достатню логіку для того, щоб зробити раціональний вибір між матеріальними об’єктами. Ця теорія неспроможна з теоретичного й емпіричного поглядів.

Друга версія полягає в тому, що люди майже завжди поводяться раціонально стосовно відомої їм економічної ситуації, тобто вони завжди заощаджують. Проблема в тому, що ця теорія не пояснює багато фактів, наприклад, традицію дарувати подарунки.

Відповідно до третьої версії, раціональність є не більш ніж понятійне спрощення, на підставі якого будуються економічні теорії й моделі. Якщо теорії, побудовані на передумові раціональності, не погодяться з фактами, вона може бути відкинута.

Нарешті, економічну раціональність можна розглядати як інституціалізовану цінність, тобто як стандарт поводження, якому прагне відповідати більшість окремих осіб й організацій. Це норма, якій люди можуть підкорятися або не підкорятися, і яка, отже, є елементом соціального контролю.

Завданням більшості психологічних досліджень у фінансовій сфері є демонстрація того, що люди зовсім не поводяться раціонально стосовно грошей. Те, як вони їх заробляють, витрачають, заощаджують (або не заощаджують), позичають і роблять подарунки, часто зовсім суперечить всім економічним аксіомам. Часто люди роблять помилки в силу незнання економічних законів, а іноді; як у випадку неврозів і залежностей; діють собі на шкоду хоча й проти своєї волі, але цілком свідомо.

Сучасні закордонні дослідження у галузі психології грошей можна умовно поділити на наступні напрямки:

• – базові установки стосовно грошей, джерел одержання і каналів використання;
• – сакральний і профанний зміст грошей; культурні, етичні й релігійні аспекти ставлення до грошей;
• – повсякденні звички, пов’язані з витратами і заощадженнями, великими придбаннями й сплатою податків, подарунками та благодійними пожертвами, відпочинком і азартними іграми;
• – психічні розлади, пов’язані із грошовими потребами;
• – специфіка психології дуже багатих людей, вивчення співвідношення багатства і щастя;
• – проблеми економічної соціалізації: дослідження формування джерел походження, властивостей і значення грошей у дітей;
• – правила розпорядження грішми в родинах;
• – гроші у професійній сфері: проблеми оплати праці, чайових, штрафів;
• – вивчення задоволеності роботою й причин страйків.

Гроші – це особлива економіко-психологічна реальність, особливий символ. їх своєрідність проявляється в тому, що в них збігається матеріальне й ідеальне, річ і думка, і це забезпечує їх об’єктивну та суб’єктивну представлену у свідомості загальну сутність. Система грошових комунікативних дій справляє потужний вплив на поведінку окремих індивідів, соціальних груп і суспільства загалом. Розуміння механізмів цього впливу є необхідною умовою правильної інтерпретації мотивації дій людей, розуміння взаємозалежності їх інтересів, виявлення притаманних їм стереотипів сприйняття соціальної дійсності, визначення рівня їх інформаційної забезпеченості у сфері економічної діяльності.

Вивчаючи особливості поведінки людей, які виявляються у зв’язку зі ставленням до грошей, психологи зіставляють їх з цінностями, соціальними уявленнями, особистісними якостями людей. За допомогою модифікованої методики Р. Кеттела з’ясовано, що діти з високою самооцінкою надають меншого значення факторам престижу, грошам, а з низькою – ховаються за гроші, прагнуть з їхньою допомогою зміцнити своє становище хоча б у власних очах. Тривожність виражається в занепокоєнні стосовно витрат, економії, фантазуванні на тему грошей. Ці результати отримані під час тестування школярів, ще не включених в усі стадії відтворення; вступаючи лише в окремі економічні зв’язки, вони демонструють перевагу особистісних детермінант у грошовій поведінці. Аналогічне явище спостерігається й у групах дорослих.

Суспільна практика свідчить, що гроші є важливим регулюючим і детермінуючим механізмом процесу економічної соціалізації людини. У формі засобу оплати праці вони завжди значною мірою визначали соціальний статус людини та її можливості. Рівень доходів і якість життя, зумовлені соціально стратифікаційною функцією грошей, регулюють соціальні та міжособистісні відносини між людьми, зумовлюють вибір особистістю моделі економічної, політичної та моральної поведінки.

Ставлення до грошей, яке визначається характером їх використання, зумовлює психологічний економічний тип особистості. В психології розроблено різні грошові типології особистості. Так, у типології, оформленій Мерріл і Рейд у результаті аналізу праць К. Г. Юнга, представлено чотири типи, які проявляють характерні особливості відносин і поведінки у фінансовій сфері:

• – “чуттєві” (наївний тип) – люди чутливі, приємні, але імпульсивні, недисципліновані, егоїстичні. У фінансовій сфері їм властиво розглядати гроші як нечисті і шкідливі для відносин і тому уникати їх;
• – “думаючі” (аналітичний тип) – педантичні, наполегливі, вимогливі, але нерішучі, розбірливі. У фінансових питаннях схильні перестраховуватися і зволікати з ухваленням рішень та їх реалізацією; цінують безпеку над усе;
• – “сприймаючі” (імпульсивний тип) – реалістичні, незалежні, рішучі, але жорстокі, владні і різкі. У фінансових справах рішучі й вимогливі, схильні переоцінювати свої можливості;
• – “інтуїтивні” (експресивний тип) – інтуїтивні, честолюбні люди, ентузіасти, але імпульсивні, недисципліновані, егоїстичні. У фінансових питаннях схильні бути оптимістами, їм подобається продавати і бути популярними.

Якщо спробувати виокремити ключові символи грошей у наведеній типології, то для “чуттєвих” гроші – моральне зло або конфлікт; для “думаючих” – безпека; для “сприймаючих” – свобода і влада; для “інтуїтивних” – самоствердження, престиж.

Система поглядів на гроші може змінюватися з віком та зі ступенем набуття життєвого досвіду. Коли індивід поступово пізнає, що далеко не всі блага і стимули в житті пов’язані з оплатою (наприклад, симпатія, любов, самореалізація особистості), його інтерес до грошей відносно зменшується.

Зростання впливу грошей на всі сторони суспільного життя – безперечний об’єктивний процес. Небачені можливості, які здобула сьогодні людина, руйнування традиційних моделей життя, конституювання нових соціальних структур – усе це має грошове вираження. Монетарний аспект мають усі прояви сутнісних сил та потреб сучасної людини: професійна діяльність і дозвілля, освіта, мистецтво і наука, користування матеріальними благами, навіть життя і смерть – усе це має грошовий еквівалент. В аналізі природи грошей, за теорією комунікації, грошові знаки можна розглядати як символи, що в перетвореній формі репрезентують значення речей для людини.

Посівши місце універсальної “ланки між об’єктами” економічних відносин, гроші позначають не природну, а соціальну значущість речей, а отже, виступають як інформаційний інструмент у соціальній комунікації:

• – по-перше, гроші за походженням – це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення із широкого ряду звичайних товарів одного грошового;
• – по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;
• – по-третє, гроші не можуть бути відмінені чи змінені угодою людей або рішенням держави до тих пір, поки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само, як і не можуть бути “введені” там, де таких відносин немає.

Передумови розвитку психологічних досліджень феномену грошей на рівні особистості можна знайти у класичних підходах психології: у психоаналізі, біхевіоризмі, у теорії розвитку Ж. Піаже, у роботах когні- тивістської орієнтації.

Психоаналітична теорія грошей З. Фрейда чітко пояснює індивідуальні відмінності у ставленні до грошей через психоаналіз. 3. Фрейд вперше звернув увагу на те, що ставлення дорослої людини до грошей може визначатися особливостями формування психіки у дитячому віці.

Біхевіористичні теорії стосувалися того, як гроші стають умовним підкріпленням. Насамперед, це дослідження на тваринах й експерименти на людях у клініці. Пацюки та примати досить швидко навчалися реагувати на фішки або інші заохочувальні стимули, які можна було обміняти на будь-яку їжу і які, таким чином, моделювали функції грошей. Подібність у поводженні тварин і людини, що працює за гроші, дозволило Б. Скіннеру стверджувати, що гроші – це лише узагальнене умовне підкріплення, пов’язане з безліччю товарів і послуг, які можуть служити як безумовне підкріплення.

У межах двох інших згаданих підходів робились спроби пошуку більше приватних закономірностей і механізмів відбиття грошей: так, когнітивісти прагнули виявити розумові механізми грошової поведінки, а девелопменталісти (девелопменталізм – теорія розвитку) наголошували на стадіях розвитку сприйняття грошей і ставлення до них.

Особливо цікавим є дослідження щодо співвіднесення грошової поведінки з категоріями, що детермінують зовнішніми соціальними механізмами – цінностями, установками.

Для дослідження місця грошей у житті людини різні наукові школи вважають за необхідне визначити складні відносин між особистісними цінностями, такими як причина і наслідок, засіб і мета – філософські категорії, що відображають загальний необхідний зв’язок між явищами.

Унікальною характеристикою образу грошей є неодмінна спрямованість у майбутнє, оскільки вони втілюють потенційні можливості, абстрактну купівельну спроможність. На відміну від всіх інших речей, що старіють, вимагають заміни або відновлення, гроші є постійною субстанцією (вони непомітно оновлюються). Константність в образі грошей поєднується з динамічністю.

Гроші є одночасно і потужним мотиватором. Інформаційна унікальність грошей виражається в їх універсалізмі, а також у своєрідному прояві цілісності, що трансформується у здатність поєднувати й одночасно роз’єднувати людей. Саме обмін створює зв’язок між індивідами і поряд з цим визначає їх належність до певної групи, спільноти чи інституту, тобто роз’єднує. Характеристику грошей як соціально- психологічного феномену дає Ф. Хайек. На його думку, гроші – найабстрактніший з усіх економічних інститутів, через який опосередковуються найзагальніші, непрямі, віддалені наслідки індивідуальних дій, що сприймаються чуттєво.

На відміну від економістів, скоріше зацікавлених в узагальненні даних про гроші на макрорівні (країни, регіони), психологи більшою мірою цікавляться індивідуальними й груповими розходженнями у ставленні до грошей. Проте відомі приклади виконаних психологами макроекономічних досліджень. Так, у дослідженні Р. Лінна було виявлено на прикладі сорока трьох країн, що ступінь цінності грошей для жителів країни тісно пов’язаний з показниками її економічного росту, тобто важливість грошей у житті людей стимулює їхню економічну активність й економічний прогрес країни. Було виявлено також, що коли грошей в статку, люди починають сприймати їх як меншу цінність.

В іншому дослідженні, виконаному Дж. Хічкоком і Р. Манро, порівнювався середній дохід на душу населення у 84 країнах і середній розмір грошових знаків у країні. Статистично надійний результат кореляційного аналізу полягав у тому, що у країнах з найменшим доходом купюри й монети були більшого розміру, у чому, очевидно, проявлявся компенсаторний механізм на рівні країни, спрямований на подолання комплексу неповноцінності.

Комплекс неповноцінності – переживання власної недостатності, що, будучи неприємним, витісняється в несвідоме й компенсується діяльністю з досягнення різного роду успіхів (реальних і удаваних). Змістовна ознака – відсутність багатства – компенсувалася формальною ознакою (удаваним успіхом) – величиною купюри.

Макроекономічна дискредитація грошей, породжувана політико- економічними помилками й ситуацією кризи вітчизняного ринку на початку другого тисячоріччя, вимагає економіко-психологічного аналізу та адаптації до умов глобалізації і загострення конкуренції.

Тривала проблема українського ринку – розірваність функціонування грошового й товарного елементів класичного “Товар – Гроші – Товар” й “Гроші – Товар – Гроші” обігу. Промисловість жила без грошей через непосильну ставку кредитування, а банки не мали зворотної інформації про те, скільки треба грошей економіці без оптимального кредитування. Дефіцит грошей і домінуючий бартер, взаємозаліки у вітчизняній промисловості стали одним із джерел кримінальної економіки, що руйнує, у свою чергу, нормальне функціонування податкової системи. Таким чином, парадоксальні симптоми нерегульованого, корумпованого й однобоко-посередницького ринку – незабезпеченість грошей товаром (вітчизняним товаром внаслідок колапсу своєї промисловості) і дефіцит грошей (вітчизняний товар просувався в руслі взаємозаліків).

Дослідження деформацій в економічній свідомості, викликаних відірваністю грошей від виробництва, тобто від їхньої стабілізаційної бази, є одним з найважливіших економіко-психологічних завдань макрорівня. Коли у грошах мінімізована або зовсім загублена частка реальної (виробничої) праці, тоді домінує подання про їх, як про явище, що породжує саме себе.

Психологічними наслідками цього феномену стають, по-перше, гіпертрофована віра у фінансові ігри, випадок, фінансову удачу, миттєве збагачення. По-друге, мінімізація стабілізаційної складової грошей приводить і до надлишкової споживчої активності (гроші потрібно одразу ж витратити), зниженого фінансового самоконтролю господарюючого суб’єкта на всіх рівнях (від родини до уряду). По-третє, підсилюється відчуття непередбачуваності, непідвладності людині (його контролю) економічних процесів і спровокованої цим перманентної тривоги, що переходить у безвихідність.

На рівні правлячої еліти таке ставлення до грошей небезпечно психологічною орієнтацією на мінутний економічний інтерес, а не на майбутнє, на невиправдані витрати й розкрадання, а не на заощадження й нагромадження, на особисті й локальні вигоди, а не на прибутковість економіки країни в цілому. Все це гальмує вкладення у виробничо- технологічну базу економіки держави. Стихія первинного нагромадження капіталу в основному при торговельних операціях і махінаціях з бюджетними грішми притупила почуття відповідальності й економічної безпеки. Зменшення (у тому числі й у засобах масової інформації) можливості участі реальної (виробляючої) економіки в житті держави свідчило (до серпневої кризи 1998 р.) про недолік прояву відповідального професіоналізму еліти.

Економіко-політичний статус держави значною мірою відбивається в його грошовій одиниці. Вона – конкретний (і співвідносний) показник благополуччя економіки й прибутковості країни.

Негативними складовими ставлення до грошей з боку громадян є прояв недовіри до своєї грошової одиниці, зниження її авторитету, відбиття її залежності від долара, євро та інших конвертованих валют. “Грошовий менталітет” населення непатріотичний, і це закріпилося в лексиці про тверді валюти і м’які гроші.

Позитивними компонентами економічної свідомості є, зокрема, ставлення до грошей: зросла значущість грошей і посилився мотив заощадження. Але їхній сприятливий вплив на оздоровлення економіки досить обмежений через те, що гривня не сприймається як засіб заощадження й нагромадження. Відсутність стабілізаційної бази у грошах трансформується через інфляцію у психологію марнотратності.

Як стабілізаційний захід в економіці у кризові періоди у США й багатьох країнах Західної Європи застосовувалися, наприклад, методи координації зусиль господарюючих суб’єктів за допомогою різних форм державного регулювання цін. Так, зокрема, установлювалися гарантовані державою мінімальні закупівельні ціни. Позитивна психологічна роль визначеності полягає в гарантованих цінах у кризовий період, що стимулює зростання виробництва.