Що потрібно знати українським продюсерам, які хочуть отримати гроші від Eurimages

Представники України в Раді правління Eurimages Володимир Яценко й Сергій Зленко — про конкурси, які проводить Eurimages і на які вперше можуть податися українські продюсери.

16 квітня закінчується прийом заявок для участі в конкурсі на отримання фінансування від Європейського фонду підтримки спільного виробництва та розповсюдження художніх кінематографічних та аудіовізуальних творів Eurimages («Єврімаж»). Він стане першим, на який українські продюсери зможуть подавати кінопроєкти.

«Детектор медіа» розпитав Володимира Яценка та Сергія Зленка, яких призначили представником і заступником представника України в Раді правління Фонду, про особливості роботи Eurimages.

– Володимире, кожна країна робить внесок у Фонд, скільки цього року сплатила Україна?

Володимир Яценко: На жаль, Україна ще не сплатила внесок у зв’язку з єдиною проблемою всієї української кіноіндустрії: досі не затверджено паспорт бюджетної програми за напрямком державної підтримки кінематографії, а отже не може бути здійснений платіж по внеску України до Eurimages.

– Скільки ми маємо сплатити цього року?

В. Я.: Розмір внеску встановлюється індивідуально для кожної країни. Внесок для України був розрахований 2019 року, а оскільки формально ми приєдналися лише цього року, у 2020 році це буде інша сума. Думаю, що точно стане відомо після затвердження паспорта бюджетної програми.

– Що може відбутися, якщо Україна зараз не зробить цього внеску? Чи зможуть наші кіновиробники тоді подаватися на найближчий конкурс, дедлайн подачі документів на який закінчується 16 квітня?

В. Я.: На дедлайни це точно не вплине. Варто подаватися й не зволікати. Найперше й найближче за часом, що важливо, — це голосування. Оскільки Eurimages — це Фонд, а Рада правління представляє інтереси країн, які зробили внески у Фонд, то голос країни при прийнятті рішення прив’язаний до сплаченого внеску. За правилами Eurimages, при голосуванні окрім простої більшості голосів також важливо, щоб була ще й більшість «капіталу», тобто обов’язково мають бути голоси країн, внески яких становлять більше 50 % до Фонду. Іншими словами, є ризик, що без сплати внеску не буде врахований голос України при ухваленні рішень. Про подальші наслідки поки що давайте не говорити, сподіваюся, що внесок буде сплачений при першій же нагоді.

– Сергію, скільки конкурсів на рік проводить Eurimages?

Сергій Зленко: Фонд здійснює підтримку за кількома напрямками. По копродукції — цього року передбачено чотири конкурси, один уже минув у березні.

– Скільки ще має відбутися цього року?

С. З.: Перший конкурс ще в процесі, по ньому закінчилися дедлайни подачі документів, проте ще не визначені переможці. Голосування по ним мало відбутися в Загребі із 17 по 20 березня. Але у зв’язку з пандемією Covid-19 процедура буде змінена на дистанційну, про що буде повідомлено додатково.

По наступних трьох конкурсах такі дедлайни подачі документів: 16 квітня, 25 серпня й 20 жовтня.

– Володимире, хто може подаватися на конкурс?

В. Я.: Фінансова підтримка надається лише виробникам (продюсерам), що є фізичними чи юридичними особами, які здійснюють свою діяльність за законодавством однієї з країн — учасниць Фонду й основна діяльність яких полягає у створенні кінематографічних творів. Такі компанії мають бути незалежними від державних чи приватних організацій телерадіомовлення. Незалежним вважається продакшен, менше 25 % статутного капіталу якого складає частка одного мовника й менше 50 %, якщо у статутному капіталі беруть участь кілька мовників.

– Сергію, як відбувається подача і сам конкурс?

С. З.: Відповідно до дедлайну заповнюється онлайн-форма. Після чого обов’язково треба сконтактувати з національним представником, тобто з Володимиром чи зі мною. Далі проєкти оцінює секретаріат Eurimages на відповідність критеріям. Тут рекомендуємо весь час бути на зв’язку й оперативно відповідати на можливі уточнювальні e-мейли в максимально стислі строки (протягом доби). Після чого проєкти, визнані секретаріатом придатними, оцінюються радою правління Eurimages, для цього залучаються професійні незалежні читачі сценаріїв.

– Який загальний бюджет найближчого конкурсу?

С. З.: Загальний річний бюджет Eurimages становить 26 мільйонів євро. Щодо розподілу по конкурсах інформації немає. Щодо кожної сесії бюджет приймається радою, але ця інформація конфіденційна.

– Чи є якісь обмеження щодо суми, яку можна отримати на один проєкт?

С. З.: Фінансова підтримка не має перевищувати 17 % загальної вартості виробництва фільму, а у випадку з документальними — 25 % від бюджету стрічки. Але за будь-яких умов Eurimages надає не більше 500 тис. євро на проєкт.

– Які є умови подачі на конкурс? На якій стадії виробництва має бути проєкт? Які країни мають бути залучені у виробництво?

С. З.: Умови зазначали в попередніх питаннях. Стадія проєкту — це щонайменше закінчений етап препродакшену. Також це можуть бути «works in progress»: у такому випадку проєкт вважається придатним лише у випадку, якщо до дня засідання ради правління було здійснено не більше ніж 50 % зйомок / анімації від загальної кількості, а в документальних фільмів — не більше 80 %.

Подані проєкти мають бути копродукціями принаймні двох незалежних виробників, вони мають бути створені в різних державах — членах Фонду, з яких хоча б одна є державою — членом Ради Європи.

– Володимире, чи зможуть молоді продюсери та режисери, а також невеликі продакшен-компанії подавати проєкти, чи це прерогатива великих гравців ринку?

В. Я.: Якщо продакшен-компанія відповідає вимогам, встановленим правилами, здатна знайти копродюсера, а також підібрати команду з достойною фільмографією, то вона може подавати проєкт на Eurimages. Стосовно позиції режисера варто враховувати, що режисер має окрему оцінку в загальній оцінці проєкту, тому, очевидно, мають бути реалізовані проєкти, за які режисер може розраховувати на певні бали.

– Про що має розповідати майбутній фільм, щоб мати великі шанси отримати підтримку від Фонду? Які теми зараз є актуальними для Фонду?

В. Я.: Рішення, що ухвалюються радою правління, приймають представники з кожної країни (окрім залучених до реалізації цього проєкту), які оцінюють їх, виходячи з цілей Фонду й відповідно до таких критеріїв:

• якість та оригінальність сценарію;
• бачення та стиль режисера;
• внесок залученої команди та рівень художньо-технічного співробітництва;
• погодженість та рівень підтвердженого фінансування;
• потенціал поширення (фестивалі, дистрибуція, аудиторія);
• дотримання цінностей та цілей Ради Європи.

Варто зазначити, що останній критерій «дотримання цінностей та цілей Ради Європи» був внесений лише цього року, тому на нього буде звертатися особлива увага.

– Сергію, на яких умовах Eurimages видає кошти? Чи потрібно їх повертати Фонду?

С. З.: Фонд надає фінансування за умови, якщо наявне щонайменше 50 % фінансування в кожній із країн-виробників, яке має бути документально підтвердженим. Наприклад, якщо загальний бюджет майбутнього фільму становить 10 млн євро, а умови фінансування між двома копродюсерами передбачають 5 млн євро з однієї сторони та 4,5 млн євро — з іншої. У такому випадку і перший, і другий продюсери мусять мати, відповідно, підтверджені 2,5 млн перший і 2,25 млн другий.

Фінансова підтримка надається у вигляді умовно поверненого безвідсоткового кредиту.

Фінансова підтримка надається кожному співвиробнику відповідно до його частки участі в копродукції.

Оплата здійснюється трьома частинам за умови виконання поставлених вимог: перший внесок — 60 %, другий — 20 %, третій — 20 %.

Сума підтримки підлягає поверненню з першого євро будь-яких продажів фільму.

Окремо хочемо звернути увагу, що умови фінансування, оплат та повернення надзвичайно детальні та з великою кількістю нюансів. Наполегливо рекомендуємо заявникам ці частини правил вивчити максимально докладно, адже порушення фінансової дисципліни може стати підставою для відмови в участі в наступних конкурсах.

– Чи можуть у конкурсі брати участь ігрові, документальні, анімаційні стрічки?

С. З.: У конкурсі кінокопродукції можуть брати участь проєкти повнометражних художніх, анімаційних та документальних фільмів із мінімальною тривалістю 70 хв, призначенні для кінотеатрального релізу.

– Чи всі програми й конкурси для України є нині доступними для участі?

С. З.: Так. Для України доступна подача на конкурси кінокопродукції. А також, оскільки Україна не має доступу до відповідного механізму підтримки програми Creative Europe Media, учасники з України можуть подати заявку на підтримку кінотеатрів.

С. З.: Максимальний розмір підтримки одного кінотеатру становить до 15 тис. євро на рік. У Eurimages розроблений детальний перелік умов, які мають бути дотримані, враховуючи, як формується розмір підтримки. Зокрема, має значення й дата відкриття, й кількість місць та залів, і загальна кількість сеансів на рік, кількість відвідувачів, ну й головне — кількість сеансів «кваліфікованих» фільмів. «Кваліфікованими» фільмами є ті, які вироблені у країнах-учасниках Eurimages, серед яких має бути певний відсоток знятих за підтримки Фонду.

– Володимире, які функції покладені на вас та Сергія Зленка?

В. Я.: Окрім функцій визначення переможців (із наступного конкурсу Україна повноцінно голосуватиме на рівних з іншими країнами за всі проєкти) — національні представники також представляють інтереси заявників своєї країни на засіданнях Ради правління й надають консультації національним виробникам щодо підготовки документів до подачі.

Європейський фонд підтримки спільного виробництва та розповсюдження художніх кінематографічних та аудіовізуальних творів Eurimages створений при Раді Європі, надає фінансову допомогу на створення копродукційних фільмів. У грудні 2019 року Верховна Рада України ухвалила закон про приєднання України до Eurimages.

Натепер членами Фонду є: Австрія, Албанія, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Вірменія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Північна Македонія, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Чорногорія, Швейцарія, Швеція, а також асоційовані члени: Канада та Аргентина.

Фото: Фейсбук-сторінки Володимира Яценка та Сергія Зленка

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog’a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Перший крок до рейтингування продюсерів. Що не так з аналізом держпідтримки кіно

29 листопада Міністерство культури, молоді та спорту презентувало аналіз результатів роботи Державного агентства з питань кіно за останні п’ять років. Подібного аналізу раніше ані Міністерство, ані Держкіно не проводили, тож починання нової команди заслуговує на підтримку. Втім, перший млинець вийшов неідеальним.

«На мій превеликий жаль, за ці п’ять років ми не побудували системи зобов’язань продюсерів щодо отриманих грошей. Сьогодні, коли продюсер отримує гроші, нема зобов’язань по кількості глядачів, по кількості повернутих грошей, кількості фестивалів і нагород – узагалі зобов’язань як таких нема. Є загальне зобов’язання, щоб фільм вийшов або в масовому сегменті, або в артхаусі, та навіть ці зобов’язання часто-густо порушувалися», – з таких слів розпочав презентацію звіту міністр Володимир Бородянський.

У звіті згруповано топ-двадцятки продюсерів за обсягами фінансування та кількістю знятих за державної підтримки фільмів, а також топ-двадцятки фільмів за кількістю повернених Держкіно коштів, за кількістю глядачів, за затримкою виходу.

Аналізуючи результати роботи попередників, міністерство декларує кілька цілей. Серед них – початок рейтингування продюсерів і перегляд правил проведення конкурсів та відбору експертів, про які Володимир Бородянський уже неодноразово говорив.

Таку узагальнену інформацію щодо кіноіндустрії державні відомства представили вперше. Ще до оприлюднення звіту зібрані Держкіно дані щодо профінансованих фільмів могли доповнювати або уточнювати самі продюсери. Чи не всі вони скористалися цією можливістю, чи під час зведення інформації виник збій, але в підсумку аналіз містить низку помилок. Під час презентації міністерство закликало продюсерів повідомити про неточності, щоб їх виправили. У цій статті я зверну увагу на ті помилки, які помітила у звіті.

По-перше, автори звіту плутають категорії масового та авторського кіно. Приміром, фільм Мирослава Слабошпицького «Плем’я» та стрічка Сергія Лозниці «Донбас» потрапили в категорію масового кіно, тоді як більш глядацьке «Дике поле» Ярослава Лодигіна таки опинилося в категорії авторського кіно. Викликає подив і занесення до категорії масового кіно фільму «Під електричними хмарами» Олексія Германа-молодшого.

Це може здатися несуттєвими помилками, але це не так. Адже вимоги до продюсерів авторського кіно й кіно, розрахованого на масового глядача, різні. Якщо для перших важлива фестивальна історія, то для других – бокс-офіси. До того ж, якби ці фільми віднесли у звіті до топ-20 за кількістю глядачів не масового кіно, то «Плем’я» й «Донбас» опинилися б на перших місцях у цьому списку. Та навіть будучи авторським кіно, чомусь віднесеним до масового, стрічка «Плем’я» опинилася на сьомому місті за кількістю перерахованих продюсерами до Держкіно коштів від реалізації авторських прав (у відсотковому співвідношенні до суми, яку Держкіно виділило на фільм), обійшовши багато комерційних фільмів.

Міністр Володимир Бородянський заявив, що в майбутньому для держави будуть важливими два показники: кількість глядачів, які подивилися фільм на будь-яких платформах, і кількість повернутих грошей у тих категоріях, де передбачалося, що гроші будуть повернуті. Перший заступник міністра Анатолій Максимчук уточнив, що за такої оцінки мова йде про комерційне кіно (тобто масове. – Авт.). Критеріями ж для авторського кіно буде фестивальна історія.

По-друге, є проблема з терміном «затримка», який у звіті зазначено навпроти багатьох фільмів. Українські кінематографісти звикли, що під цим поняттям мається на увазі затримка строків виробництва фільму, перенесення цих строків. А міністерство це слово вжило в значенні довгого невиходу в прокат або відсутності представлення фільму на фестивалі. При цьому для деяких фільмів показ на фестивалі навіть без нагород став приводом зазначити, що фільм вийшов. А, наприклад, диплом FIPRESCI за найкращий український короткометражний фільм на ОМКФ 2019 року для проєкту Івана Орленка «У нашій синагозі» (у звіті робоча назва – «Синагога») не допоміг отримати статус «вийшов», він досі перебуває в категорії «затримка», очолюючи антирейтинг. Натомість повнометражний ігровий фільм Олександра Безручка «13 автобус», який не мав ані показу на «Молодості» чи ОМКФ (найбільших українських фестивалях), ані на міжнародних фестивалях, які мають акредитацію FIAPF, ані кінотеатрального прокату чи показу на телебаченні, значиться в категорії тих стрічок, що вийшли.

Різні підходи у звіті застосували і щодо дат виходу в прокат різних стрічок. Так, навпроти фільму «Сторонній» Дмитра Томашпольского зазначено «очікується», хоча офіційно дату його прокату ще не оголосили. А навпроти фільмів «Останній крок» (режисер Фредерік Петіжан) та «Історія Лізи» (режисер Олександр Жовна) зазначено «затримка», при цьому перший вийшов в український прокат 17 жовтня під назвою «Холодна кров», а другий – 21 листопада.

По-третє, деякі фільми взагалі були переплутані. Так документальний повнометражний фільм режисерки Юлії Гонтарук «Залізна сотня» ще не вийшов і не мав фестивальної прем’єри, кінотеатрального прокату чи показу на ТБ, але у звіті він очолив топ-20 за кількістю глядачів серед немасового кіно. Скоріш за все, його переплутали з короткометражним ігровим дебютом цієї режисерки – стрічкою «Алкоголічка».

По-четверте, є помилки також і в графі, де зазначаються нагороди фільмів на фестивалях. Так, стрічка Дмитра Сухолиткого-Собчука «Штангіст», за даними звіту міністерства, нагород на фестивалях не має, але насправді фільм брав участь у близько 40 фестивалях і отримав 16 нагород. Зокрема, гран-прі Варшавського міжнародного фестивалю та кваліфікацію на «Оскар» 2020 року, а фестиваль короткометражного кіно в Драмі (Греція) обрав фільм «Штангіст» кандидатом на здобуття Європейського кінопризу (EFA) в номінації «Найкращий короткометражний фільм».

Упродовж кількох останніх років я збираю інформацію та пишу матеріали про фільми, вироблені державним коштом (див. тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут). Тому розумію, з якими труднощами зіткнулося міністерство, готуючи свій звіт. Гадаю, міністерству будуть у нагоді кілька порад.

1. У цій статті я навела приклади лише деяких помилок, які вкралися у звіт. Для усунення всіх неточностей я б радила міністерству зустрітися з усіма продюсерами, які потрапили до звіту, щоб іще раз очно звірити данні. Продюсерам, які помітили помилки щодо своїх проєктів, раджу вже зараз звертатися до Мінкульту і вносити зміни, щоб потім не опинитися в переліку тих, кого просто не допустять до участі в конкурсі на отримання держфінансування.

2. Останніми роками держава фінансувала кіно не лише через Держкіно. У найближчі півроку потрібно зробити звіти по грошах на кіно, які йшли через Міністерство культури, Український культурний фонд (2018-2019 рр.), Міністерство інформаційної політики, а також через Держкіно з моменту його заснування (а не лише за останні п’ять років). Адже немає жодної гарантії, що продюсери, які не виконали своїх зобов’язань перед державою, беручи раніше кошти в Держкіно, УКФ, на «патріотичному пітчингу» Мінкульту чи в Міністерстві інформаційної політики, не прийдуть на новий пітчинг Держкіно у 2020 році. Усі звіти за усіма програмами й напрямками варто розмістити на одному сайті, а не окремо на сайтах УКФ, Держкіно чи об’єднаного міністерства.

3. У найближчому майбутньому до сайту, де буде зібрана інформація про всі фільми, на які держава виділяла кошти за роки незалежності, потрібно приєднати систему «єдиного електронного квитка». Це дозволить у реальному часі відстежувати вихід фільму в український прокат, а також отримувати повні та достовірні дані про кількість глядачів кожного проєкту.

4. Жодна людина не може знати всього і в усьому розбиратися. Готувати звіти, наповнювати сайт із фільмами, які отримали держпідтримку, вносити туди інформацію щодо коштів, які перерахували продюсери державі від реалізації майнових прав на фільми, участі й перемогах на фестивалях, мають люди, які фахово розбираються в цьому питанні й дивляться ці фільми. Це дозволить віднести фільми до правильної категорії й не плутати їхні назви.

5. Міністерство у цьому звіті застосувало такі критерії:

• затримка виходу фільму – невихід фільму протягом 12 тижнів після завершення виробництва;
• істотна затримка виходу фільму – невихід фільму протягом 36 тижнів після завершення виробництва.

Я б радила Мінкульту переглянути ці строки і вважати затримкою один рік після завершення виробництва. Поясню, чому. У випадку фестивальних фільмів є календар міжнародних фестивалів, його не можна змінити тому, що завершилося виробництво якогось українського фільму і його конче потрібно показати впродовж 12 тижнів. Водночас, зйомки фільму, як правило, плануються відповідно до пори року, яку потрібно показати, та графіку завантаження учасників знімальної команди. Звісно, буває, що фільм знімають, аби показати його саме в Каннах, але не факт, що Канни ще відберуть його до своєї програми. У випадку фільмів для широкої глядацької аудиторії продюсерам важливо вийти в правильну дату. Для цього важливо враховувати конкурентне середовище – тобто, які інші фільми виходять у цей же день, бо інакше можна просто втратити аудиторію.

6. Щодо нагород на фестивалях – доречно вже зараз запровадити їх рейтингування, бо не можна ставити в один ряд приз на Каннському і приз на Канівському фестивалях.

Міністерство зробило те, чого до нього не робили ані попередні очільники Мінкульту, ані Держкіно. Вперше офіційно було сказано про критерії ефективності, про відповідальність продюсерів, про необхідність якнайшвидшого запровадження «єдиного електронного квитка» (хоча він згадується ще в законі про державну підтримку кінематографії, який було ухвалено 2017 року, але жодних кроків для його впровадження попередня влада не робила). Вперше озвучено проблему відсутності систематизованої бази даних.

Зібрані й систематизовані дані щодо стрічок, які отримували державне фінансування, мають стати основою для запровадження рейтингу продюсерів, які будуть претендувати на державне фінансування в майбутньому. Тому дуже важливо зараз виправити всі помилки і зрозуміти, що робити у випадку, коли один і той самий продюсер є і в переліку тих, чий фільм зібрав у прокаті гарний боксофіс і повернув державі найбільше грошей, і в переліку боржників, бо має затримку строком 12 чи більше тижнів з випуском фільму.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog’a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.