Щука: хижа прісноводна риба – фото, опис, ТОП-7 види

Щука – найвідоміша хижа риба прісноводних водойм, де вона займає найвище місце у харчовому ланцюгу. Її легко впізнати за довгим та витягнутим тілом з наявністю плям та міцними щелепами з дуже гострими зубами.

Щука – класифікація та наукова назва

Щука – добре відома хижа риба, що населяє прісноводні водойми. Вона належить до класу Променепері, підкласу Новопері, інфракласу Костисті риби. Щука є представницею надряду Протакантопері, до якого належать костисті риби, відомі ще з крейдяного періоду.

Ця рибина належить до ряду Щукоподібні, який об’єднує 2 родини – Щукові (Esocidae) та Умброві. Саме до першої з них належить рід Щука (Esox), у якому налічується 6 наявних видів (за новими даними – 7 видів) та 1 вимерлий. Серед них типовим видом є щука звичайна (Esox lucius).

Вважається, що назва роду «Esox» походить від давньогрецького слова, яке, імовірно, запозичено з кельтської мови, де стосувалося певних типів прісноводних риб з довгим тілом. За однією з поширених версій, українська назва риби – «щука» походить від старослов’янського слова, яке означає «рубати, різати», що є натяком на хижацький спосіб життя цієї рибини.

До уваги! Баракуда хоча й відома як морська щука, але насправді не є родичкою цієї риби. Вона також належить до інфракласу Костисті риби, але є представницею ряду Окунеподібні.

Як виглядає щука? Опис риби

Щука – хижа риба, що має витягнуте, довге та відносно пласке тіло, лопатоподібний рот та великі зуби. Спинний плавець у неї доволі помітно відтягнутий до хвоста та разом з анальним плавцем ніби утворює «лопать».

Саме завдяки цій особливості зовнішнього вигляду щука може розвити значну швидкість та пришвидшуватися під час полювання. Крім того, у неї є ще дві пари плавців біля голови та на череві.

Тіло у щуки вкрито дрібною лускою та зазвичай має синьо-сірим, жовтувато-зелений або майже чорний колір. При цьому нижня частина світліша за верхню. Також на тілі щуки добре помітні дрібні світло-сірі плями.

Проте забарвлення цієї хижої риби може значно відрізнятися залежно від віку та середовища існування. Наприклад, особини, які живуть на мілководді, відрізняються більш насиченим зеленим кольором, тоді як ті, що мешкають на глибині, зазвичай темніші.

Довжина тіла у щуки може сягати понад 1,8 м. Вага залежно від виду та певної особини може варіюватися від 2 кг до 35 кг. Самиці щуки завжди більші за самців.

ТОП-6 цікаві факти про щуку

• Присутність щуки у Північній Америці та Євразії датується 66-56 млн років тому. Найдавнішими викопними доказами цієї риби є скам’янілості з пізнього палеоцену.
• Найбільшим екземпляром звичайної щуки, яка коли-небудь була спіймана, була риба, виловлена у німецькому озері Грефферн у 1986 р. Вона важила 55 фунтів.
• Щука-маскінонг – найбільший представник роду Щука. Типова рибина цього виду може сягати 48 дюймів завдовжки та важить 36 фунтів, хоча були зареєстровані екземпляри до 70 фунтів.
• Щука має плямисто-смугастий візерунок на спині, що забезпечує маскування серед рослинності на дні річок та озер. Подібно до відбитків пальців у людини, ці візерунки є абсолютно унікальними для кожної рибини.
• Щуки дуже територіальні істоти, які агресивно контролюють кордони своєї території.
• Деякі види щук мають дуже рухливе око, яке може бачити майже у будь-якому напрямку.

Де живе та що їсть щука?

Щука водиться у прісноводних водоймах (річках та озерах) по всій Північній півкулі. Найбільша концентрація цієї риби спостерігається у Сполучених Штатах та Канаді. Щука легко виживає на будь-яких глибинах, включаючи дно водойми.

Щука – головний хижак прісноводних водойм. Вона терпляче підстерігає свою здобич серед бур’янів, щоб схопити її своїми гострими зубами. Також ця хижа риба може демонструвати агресивно швидкий рух, наздоганяючи свою жертву.

Порівняно невеликі щуки харчуються комахами, ізоподами та дрібною рибою. Великі за розміром особини можуть споживати жаб, дрібних ссавців та навіть водоплавних птахів. Американська щука може нападати на менших представників свого виду.

Мальки щуки харчуються личинками водяних жуків та їхніми дорослими особинами, пуголовками, водяними клопами та бабками, а інколи – навіть дрібними жабами. Дорослі особини зазвичай полюють на різноманітну рибу, найчастіше за все – на карася та плітку, а іноді навіть на іншого прісноводного хижака – окуня.

Переважну частину раціону щуки становить саме та риба, яке мешкає у водоймі. За відсутності стандартної здобичі щука може нападати на власних родичів, які менші за неї за розміром.

Цікавий факт! Попри агресивний характер, щука дуже рідко нападає на людину, імовірніше за все, через те, що ця хижа риба не зацікавлена у боротьбі з істотою, яка набагато більша за неї саму. У більшості випадків вона воліє втекти.

ТОП-7 види щуки з фото та описом

Щука звичайна (Esos lucius)

Представники типового виду роду Щука сягають понад 1,5 м завдовжки та важать 35 кг та навіть більше. Найбільша щука звичайна, яка була виловлена в Україні, важила 18 кг.

Представники цього виду мають плямисто-смугасте забарвлення тіла. Залежно від місця існування колір цих риб може бути сіро-зеленуватим, сіро-бурим або жовтуватим.

Спина у звичайної щуки темніша, а черево білувате з сірими цятками. Голова сильно видовжена, з нижньою щелепою, що висунута вперед. Тіло видовжено, стрілоподібної форми.

Щука звичайна поширена у прісноводних та іноді навіть трохи солонуватих водоймах Європи, Північної Азії та Північної Америки. Вона має один з найбільших ареалів поширення серед прісноводних риб.

На території України щука звичайна є доволі поширеним видом, що зустрічається у водоймах майже всюди. Озера та річки з повільною течією, а також водосховища – головне середовище існування цієї хижої риби.

Щука звичайна – дуже популярний та бажаний трофей серед рибалок. Вона є настільки розповсюдженою, що у деяких частинах світу розглядається як загроза для промислового лову.

Американська (Esox americanus)

Цей вид має 2 підвиди та зустрічається в Канаді та Міссісіпі, Флориді, Техасі й Мічигані. Обидва підвиди доволі схожі зовні та розрізняються лише за кольором плавців. У одного з них вони помаранчеві або червоні, а в іншого – темні.

Американська щука має тонке циліндричне тіло, що сягає 40 см завдовжки, та важить до 1 кг. Головним її хижаком є смугастий окунь. У дикій природі представники цього виду живуть до 10 років.

Щука смугаста (Esox niger)

Цей вид щуки є ендеміком Північної Америки. Він зустрічається біля східного узбережжя та на півдні Сполучених Штатів.

Смугаста щука має смугастий візерунок на боках, через що й отримала свою видову назву. Зовні вона доволі схожа на щуку звичайну. Представники цього виду сягають завдовжки 60 см та важать близько 2 кг. Відома рекордна вага щуки смугастої становила 4 кг.

Амурська (Esox reichertii)

Цей вид зустрічається у басейні річки Амур у Східній Азії. Зовні він доволі нагадує щуку звичайну, але має певні відмінності від неї. Тіло в амурської щуки подовжене, а морда витягнута та сплющена зверху вниз.

Дорослі особини мають зеленувато-сірий колір спини та спинного плавця. На тілі та плавцях також помітні чорні або бурі плями, проте у молодих особин вони відсутні.

На боках розташований ряд темних смуг, що дозволяють рибині майже зливатися з рослинністю. Загалом через таке смугасто-плямисте забарвлення цей вид ще відомий як чорно-ряба щука. Дорослі особини цього виду сягають 1,1 м завдовжки та важать 20 кг.

Щука-маскінонг (Esox masquinongy)

Ця велика щука є ендемічним видом Північної Америки. Вона має 3 підвиди та зустрічається у прісноводних озерах та річках по всьому континенту.

Ареал її розповсюдження охоплює басейн річок Святого Лаврентія та Міссісіпі та Великих озер, а також Гудзонову затоку. У багатьох районах Сполучених Штатів цей вид щуки є завезеним.

Щука-маскінонг сягає завдовжки 1,8 м та важить майже 32 кг. Оскільки її важко спіймати, то вона вважається доволі цінним трофеєм серед рибалок США. Максимальний зареєстрований вік щуки цього виду сягав 30 років.

Південна чи цизальпійська щука (Esox cisalpinus)

Як випливає з назви, цей вид щуки є найпівденнішим з усіх наявних. Він зустрічається на півдні Франції, у Центральній та Північній Італії, а також у Швейцарії.

Інколи ці щуки також зустрічаються у водоймах Західних Балкан. Тихі або повільні поточні водойми з доброю видимістю та густою водною рослинністю – типове середовище існування цих хижих риб.

Спочатку цей вид вважався південним підвидом щуки звичайної. Проте у 2011 р. він був відокремлений, та тепер класифікується як один з наявних видів щуки.

Представники цього виду сягають завдовжки 1 м. Вони мають дивовижну різноманітність кольорових візерунків. Переважна більшість останніх складається зі смужок під різним нахилом та темних відміток на білому тлі. Проте зустрічаються різновиди південної щуки зі світлими круглими плямами на темному тлі тіла. Найкраще за все смуги помітні у молодих особин.

Південна щука – важливий вид для рекреаційного рибальства. Крім того, вона виконує роль головного хижака прісноводних водойм, що забезпечує біоконтроль. Максимальна тривалість життя представників цього виду становить 13 років.

Аквітанська щука (Esox aquitanicus)

За найсучаснішою класифікацією, це ще один вид щуки, відокремлений від звичайної. Зустрічається він винятково у південно-західному регіоні Франції. Офіційно цей вид був визнаний лише у 2014 р., тому даних про нього доволі мало.

Відомо, що аквітанська щука населяє водні території від Шаранти до стоку річки Адур у Франції. Видова назва походить від регіону Аквітанія, де ця риба й була знайдена.

Загалом цей вид доволі схожий на щуку звичайну, через що раніше й вважався її підвидом. До того ж ці два види здатні схрещуватися один з одним. Завдовжки аквітанська щука сягає 1,3-1,4 м, хоча у більшості випадків – до 1 м.

Представники цього виду мають боки, забарвлення яких варіюється від сірого до жовто-зеленого. Вони прикрашені похилими вертикальними смугами, які перериваються невеликими білими плямами неправильної форми.

Через це риба має мармуровий вигляд з дуже маленькими білими вкрапленнями. Колір плавунців – від жовтого до помаранчевого.

Щука – їстівна риба?

Щука має білу лускату м’якоть з водянистим смаком. Запечена, смажена чи відварена, ця рибина містить багато білків та хороших жирів.

Однак вона має чимало дрібних кісточок у м’ясі, через що ця риба не кожному до вподоби як їжа. Щука також є хорошим джерелом корисних для серця омега-3 жирів, але містить їх не так багато, як деякі інші холодноводні риби.

Розмноження щуки

Сезон нересту щуки зазвичай починається раніше, ніж в інших риб. Зазвичай він приходиться на період між пізньою зимою та весною, коли ці хижі риби починають рух вгору за течією або ближче до берегу. Температура води у водоймі для сезону нересту щуки має бути мінімум +4…+7°С.

Мальки щуки з’являються із заплідненої ікри вже за декілька тижнів. Вони дуже вразливі перед хижаками та ведуть поодинокий спосіб життя, ховаючись серед бур’янів. Коли їхній рот остаточно розвинеться, малі щучки почнуть споживати зоопланктон (крихітних водних тварин), а пізніше, у процесі розвитку перейдуть до більшої здобичі.

Одна самиця щуки може виробляти тисячі ікринок щороку у період нересту. Науковці вважають, що вона може відкладати в середньому від 8000 до 12 000 ікринок на 450 г.

Чимало мальків та молодих щук гине від хижаків протягом перших кількох місяців свого життя. Вони, як й сама ікра, нерідко стають смачною закускою для видр, водоплавних птахів, каланів та інших риб.

Проте доросла щука стає головним хижаком у харчовому ланцюгу прісноводної водойми. тому, якщо мальки цієї риби виживають та розвиваються у дорослу особину, то можуть жити до 10-15 років.

Найдовша документально підтверджена тривалість життя щуки становила близько 26 років. Попри частий промисел людей, ця хижа риба в цілому має стабільну популяцію, хоча напевно її чисельність невідома.

Щука

Щука – хижа риба, відноситься до типу хордові, класу променепері риби, загону щукоподібні, сімейству щукові, роду щуки.

Походження слова “щука” немає достовірної доказової основи. На думку мовознавців, назва хижачки походить від слова “щуплий”. Так почали називати рибу з витягнутим, оманливо худим тілом. За іншою версією, слово “щука” стало похідним від загальнослов’янського skeu, що означає “різати, колоти, вбивати”.

Щука – опис риби, характеристика

Довжина щуки в середньому становить 1 метр за середньої ваги 8 кілограм. Окремі особини виростають до 1,8 м і мають масу тіла до 35 кг, причому самки зазвичай більші за самців. Тулуб риби відрізняється витягнутою, видовжено-стрілоподібною формою. Голова щуки довга, з вузьким рилом, нижня щелепа помітно виступає вперед. Хижу рибу відрізняє незвичайна будова ротової порожнини, завдяки чому її прозвали “річковою акулою”.

Зуби щуки, розташовані на нижній щелепі, виконують функцію захоплення здобичі, мають форму ікол і наділені різною величиною. На верхній щелепі та інших ротових кістках зубки дрібні, які звернені всередину пащі.

При захопленні здобичі зубки, що нагадують щіточки, опускаються в слизові оболонки ротової порожнини, і при спробі жертви вирватися назовні піднімаються назад, перекриваючи шлях на волю.

Нижньощелепні кістки вистелені пухким епітелієм, усередині якого ростуть ряди, що складаються з 2-4 зубів. Якщо основний робочий зуб щуки перестає виконувати свої функції, його місце замінює м’який і рухливий зуб заміщення, що згодом міцно приростає до щелепної кістки. Таким чином кажуть, що щука змінює зуби.

Зміна зубів у щуки на нижній щелепі відбувається вкрай нерівномірно. Паща щук одночасно містить міцні робочі зуби, нестійкі молоді, а також старі, що наполовину розсмокталися.

Очі щуки розташовуються досить високо, завдяки чому хижак може оглядати велику площу, не обтяжуючи себе поворотом голови. Крім хорошого зору, риба щука має добре функціонуючу бічну лінію – дотичним органом, що реагує на найменші вібрації.

Щука веде полювання із засідки, терпляче і нерухомо вистоюючи серед водних чагарників. Намітивши потенційну жертву, хижачка робить різкий ривок і заковтує її, завжди хапаючи жертву за голову.

Тулуб риби покриває порівняно дрібна луска, що захоплює щоки та шкірні утворення на зябрах. Забарвлення луски щуки залежить від місця проживання та навколишньої флори.
Щуки, що живуть на глибоководді, пофарбовані в темніші кольори, ніж родичі, що живуть у неглибоких водоймах. Забарвлення луски риби може бути сірувато-зеленим, сірим з жовтизним або сіро-коричневим.

Колір спини щуки темний, черевце біле з сірою плямистістю. Боки покривають характерні оливкові плями, що утворюють при злитті широкі смуги різної довжини. Непарні плавці відрізняють жовто-сірий, іноді коричневий колір з темними плямами. Грудні та черевні плавці щуки зазвичай оранжевого кольору.

Вузький спинний плавець віднесений до задньої частини тіла та розташований над анальним.

Самці і самки щуки відрізняються будовою сечостатевого отвору: особини чоловічої статі мають вузьку, витягнуту щілину, самки мають рожеве заглиблення у формі овалу.
Відповідно до видової приналежності та умов навколишнього середовища, тривалість життя щуки становить від 10 до 30 років.

Де мешкає щука?

Мешкають щуки в прісноводних водоймах Євразії та Північної Америки, віддаючи перевагу непроточній воді. Зустрічається риба у Фінській та Ризькій затоках Балтійського моря, чудово почувається в затоках Азовського моря. У ставках і озерах хижачка воліє не спливати далеко від берегової зони і мешкає на мілководді, серед водного сміття та густих чагарників прибережної водної флори. У річці щуку можна зустріти як біля берегів, так і на глибоководді.

У великих кількостях щуки живуть у гирлах річок, що впадають у великі водосховища, де є широкі розливи та багата водна флора. Щуки живуть лише у водоймах з достатнім вмістом кисню, при зниженні кисню взимку до 2-3 мг/л риби можуть загинути.

Чим харчується риба щука?

Весною, після вимушеного зимового голодування, риба щука кидається на все поспіль і може довго переслідувати жертву, доки погоня не увінчається успіхом. Полювання та жування тривають до повного пересичення, коли хвіст чергового здобичу стирчить у щуки з рота. Щука — напрочуд ненажерлива і нерозбірлива в їжі хижачка, може з’їсти навіть іншу щуку, особливо маленьку.

Щука харчується різноманітними видами риб: плотва, короп, підліщик, піскар, карась, широколобка, гольян, вусатий голець, окунь. Колючеперих риб, наприклад, йоржа, щука їсть обережно, міцно стискаючи щелепи доти, доки жертва не перестане тріпотіти. Крім риби, їжа щуки включає раків, жаб, а також мишей, щурів, кротів і білок, змушених долати водні перешкоди під час сезонних міграцій.

Якщо буде можливість, велика хижачка може стягнути на дно каченя, а також дорослу качку або селезня.

Види щук

Єдиний рід Щуки налічує 7 видів:

Звичайна щука

типовий і найчисленніший представник роду, що населяє більшість прісних водойм країн Євразії та Північної Америки. Довжина щуки досягає 1,5 метрів, середня вага дорівнює 8 кг. Колір щуки змінюється залежно від оточення, в якому живе щука: від сіро-зелених та бурих відтінків до сіро-жовтих. Звичайна щука мешкає в непроточних водах, чагарниках, прибережній частині водойми.

Американська щука (червонопера щука)

мешкає лише на східній території Північної Америки. Вид поділяється на 2 підвиди:

• • • північна червонопіра щука;
    • південна щука (трав’яна щука), що мешкає в Міссісіпі та водних артеріях, що впадають в Атлантичний океан.

    Обидва підвиди що неспроможні похвалитися великими розмірами, виростають до 30-45 см у довжину, ваги 1 кг і мають укорочене рило. Єдина різниця – відсутність у південної щуки оранжево забарвлених плавців. Ці щуки живуть трохи більше 10 років.

    Щука маскінонг

    рідкісний вид, а також найбільша щука у сімействі. Своє ім’я мешканець північноамериканського континенту отримав завдяки індіанцям, які називали рибу maashkinoozhe, що означає “потворна щука”. Другу назву “гігантська щука” хижачка отримала завдяки значним розмірам. Окремі особини виростають до 1,8 м і важать до 32 кг. Забарвлення щуки – сріблясте, буро-коричневе або зелене, боки вкриті плямами або вертикальними смужками.

    Чорна щука (смугаста щука)

    північноамериканська хижачка, що населяє озера та зарослі річки від південних берегів Канади до штату Флорида в США і далі, до долини Міссісіпі та Великих Озер. Дорослі щуки виростають до 60 см у розмірі при вазі 2 кг і зовні нагадують звичайну північну щуку. Найбільший відомий представник виду важив трохи більше 4 кг. Чорні щуки мають характерний мозаїчний малюнок, розташований на боках, і відмінну темну смужку над очима.

    Амурська щука

    мешкає у водоймах острова Сахалін та у річці Амур. Представники виду мають менші, ніж у звичайної щуки, розміри: найбільші особини виростають до 115 см при масі тіла 20 кг. Для особин виду характерна дрібна луска сріблястого, або золотаво-зеленого кольору. Забарвленням амурська щука нагадує тайменя, маючи численні чорно-бурі плями, розкидані по всьому тілу, від голови до хвоста. Живуть щуки амурські в озерах до 14 років.

    Південна щука (італійська щука)

    мешкає у водоймах центральної та північної Італії. Цей вид уперше виділено у 2011 році, раніше вважався підвидом звичайної щуки.

    Аквітанська щука

    мешкає у водоймах Франції. Цей вид щуки вперше описано у 2014 році.

    Нерест щуки

    Самка щуки стає статевозрілою на 3-4 році життя, самець щуки дозріває до 5 років. Нерест починається після закінчення сходження льоду, коли температура води становить лише 3-6 градусів. Першими на нерест, що проходить поблизу берегів, на глибині до 1 м, йдуть дрібні щуки, великі нерестяться останніми. Хижаки збираються невеликими групами: 2-4 самці біля самки. Великих самок може оточувати до 8 самців щук.

    Кількість ікри щуки залежить від розміру самки. Одна особина викидає від 17 до 215 тисяч ікринок, діаметр яких становить 3 мм. Клейкість литки слабка, частина приклеюється до рослин, інша відразу опадає. Через 3 дні практично вся ікра щуки втрачає клейкість, опадає і продовжує розвиватися на дні.

    Період інкубації залежить від прогрівання води і може тривати від 8 до 14 днів. Личинки щуки, що з’явилися на світ, мають довжину 6,7-7,6 мм. Після розчинення навколишньої оболонки личинки починають поїдати веслоногих рачків та дафній.

    Виростаючи до 12-15 мм завдовжки, молоді щуки вже здатні успішно поглинати личинок коропових риб, які нерестяться після хижачки. При довжині тіла малька 5 см щучий раціон повністю складається з мальків інших видів риб.

    Щука вважається популярною промисловою рибою, активно розмножується в ставкових розсадниках, а також є предметом аматорського та спортивної риболовлі.

    Цікаві факти про щуку

    • За твердженням рибаків, щука, що зірвалася з гачка, запам’ятовує приманку, що завдала їй болю. Тому рибалці доведеться замінити або приманку, або змінити місце лову.
    • М’ясо щуки містить лише 2-3% жиру, тому вважається цінним дієтичним продуктом.
    • Численні розповіді про розміри виловлених щук згодом обростали легендами та міфами. Так, деякі джерела стверджували, що на початку 13 століття король Фрідріх II особисто спіймав щуку, окольцював золотим кільцем і відпустив у німецьке озеро Бьоккінген. Через 267 років рибаки впіймали саме цю щуку. За кілька століть риба виросла майже до 6 м завдовжки і важила 140 кг. Хребет гіганта визначили в один із соборів Німеччини. Дивну історію швидко розвінчали: хребет виявився складений з хребців різних щук, а імператор на початку 13 століття не залишав Італію і за всього бажання було рибалити в німецькому озері.