Карпатська мандрівка курчат: шість найвищих вершин

З першими променями сонця наше трійко курчат-пригодошукачів вирушили у гори. Їм пощастило, що не було роси і м’яка сухенька трава слухняно стелилась під їх ніжками.

Головне курча, яке несло зернятка чарівного проса у своїх крильцях, погодувало братика та сестричку і усі відчували неабияку силу в своїх ніжках, крилах і усьому тілі. Навіть їхні голоси стали дзвінкіші та веселіші.

Йдуть курчатка, йдуть, аж тут назустріч вистрибнув полохливий зайчик.

– Ви хто такі? – прошепотів зайчик.

– Ми мандрівники, – голосно гуртом вигукнули щасливі курчата.

– Та тихо ви! – аж пригнув вуха cірий, – Ще вовк вас почує, то й сюди прийде.

– А хто такий вовк? Може, він із нами піде до найвищих гір у Карпатах? – задумалися курчата.

– Та ви що! І не думайте з ними зустрітися десь! – аж присів від страху зайчик. Він з’їсть вас!

– Як це з’їсть? – курчата підняли свої повні здивування очі на зустрічного звірка, який аж тремтів від одної згадки про цього дивного вовка.

– У нас на подвір’ї живуть різні звірята, але вовк до нас ніколи не приходив, – розповіло головне курча.

– А як це з’їсть? – зацікавлено запитало курчатко-дівчинка.

– А-а-а, – протягнув заєць, – Тепер ясно. Ви свійські тварини, я ж думаю, що не бачив таких звірів у горах.

Вперше наші курчата почули, щоб їх так називали.

– Свійські – це такі тварини, – аж закрутив від утіхи заєць вуха у вузлик, що може перед кимось похвалитися своїми знаннями, – які живуть під опікою та доглядом людей. А ми – дикі звірі живемо у лісах, на полях, самі будуємо собі житло і добуваємо їжу.

– А чому ти боїшся вовка? – запитало курчатко.

– Бо він мене може з’їсти… У диких тварин такі закони, що більші звірі можуть полювати за малими. Тому і ви будьте обережні, – повчав зайчик, аж тут хруснула гілка зовсім недалечко і він чкурнув від них в одну мить.

З протилежного боку з-за дерев вийшов вовк і вперся поглядом у пухнасті жовті клубочки. А вони раптом повернулися до нього і наставили свої допитливі оченята.

Вовк був стомлений, бо пройшов вже далеку дорогу і нещодавно поїв досхочу, тому ці очі, що зараз вивчали кожен його рух, не викликали унього жодних емоцій і він вже хотів повернутися і йти геть, аж тут один клубочок запитав у нього:

– Я? – здивувася вовк. – Ніхто ще його не запитував про таке. Всі його добре знали: і малі звірі, і великі.

– Я – вовк, – гордо сказав він і відчув певне зацікавлення до співрозмовників.

– Наїдок з них ніякий, – але це щось цікаве, – подумав собі вовк і вирішив залишитися.

– Ми шукаємо найвищі гори у Карпатах. Ти знаєш до них дорогу? – запитало найбільше курчатко.

– О-о-о, – та я ж усі лісові дороги і гірські стежки оббігав як був ще молодим, – протягнув грубим голосом вовк. Він опустив голову і подивився на маленьких курчат і промовив далі:

– Але ви на своїх малих ніжках не виберетеся на круті схили і ще як потрапите під вітрисько з дощем, то пропадете.

– Ми не відступимо від своєї мрії, – в один голос вигукнули курчата.

– А де ті гори, найвищі? – все допитувалися курчатка у вовка.

Вовк примружив очі і ті образи яскраво затанцювали перед його очима. Вкриті травами і кущами, камінням та лісами, з пологими схилами та неприступними скелями височіли перед ним гори, на яких він побував. Вовк дуже полюбляв виходити на вершину, всідатися на самому вершечку й дивитися довкола – спокійно і аж дух захоплює.

– Як я скучив за гірськими мандрівками, – сумно сказав вовк.

– Ти можеш піти з нами! – запропонувала курчатко-дівчинка.

У вовка загорілися очі від думки про можливу мандрівку у найкрасивіші куточки Карпат.

– Тільки повідомлю свою зграю, що я вирушаю в дорогу. А ви йдіть по цій стежці аж до старого дуба і там чекайте на мене, – швидко промовив вовк і тут же побіг углиб лісу.

Курчата рушили по стежці далі. І найбільше курча запитало у курчатка-дівчинки:

– Як думаєш, він прийде? І чому ти його покликала з нами? Хіба ти його зовсім не боїшся?

– Думаю, що він нам дуже згодиться в дорозі, бо він сильний і знає, куди йти, але якби нам хтось розповів про нього більше, – задумливо промовила дівчинка-курчатко.

– Оце так дуб! – вигукнуло курча, котре йшло першим по стежці й побачило це розлоге величезне дерево. Дуб ріс тут вже кілька століть. І мав широкий стовбур та міцну крону, щедро вкриту зеленим листям.

Одна гілка звисала майже до самої землі. Дівчинка-курчатко вигукнула: Погойдай мене, братику! – і вхопилася за гілочку дьобиком з усієї сили.

Гілля було розкішним, отож курчата весело по черзі гойдалися на ньому. Усім трьом було весело і їхній радісний щебет-попискування ставав все голоснішим.

– Гу-гу, гу-гу, – почувся з середини дерева невдоволений і грубий голос.

– Хто мене будить? Хто мені спокою не дає? – бурмотіла сова, прикриваючись крилом. Вона змогла виставити на сонце тільки свої вуха і знову заховалася у дупло, бо дуже не любила сонячного проміння і завжди чекала вечора, щоб політати.

– Ми курчата! – відповіли мандрівники.

– Курчата, яка радість, – змінила свій тон сова і запитала:

– На кого? На вовка? Та ховайтеся мерщій, бо інакше він вас поїсть! – вигукнула сова.

– Та ні, він нас у гори заведе, – відповіли курчата.

– То ви мені – наймудрішій птасі у цьому лісі будете розповідати про вовка? Я його добре знаю і те, як він вміє інших перехитрувати, – спокійненько промовила сова. – Заховайтеся у густі кущі, що там позаду дуба, і не виходьте до вечора, щоб вовк вас не знайшов. А потім я прилечу і скажу, що вам робити, – промовила сова тоном, який не терпів заперечень.

– А ти хто будеш? – запитали курчата.

– Я – сова. Всі мене знають, як найгарнішу і наймудрішу пташку.

– Дякуємо тобі, – сказали курчата і пішли шукати сховок.

Вони вже зайшли у густі зарослі і побачили, що тут всередині лежить кілька горіхів і якийсь пухнастий невеличкий звір складає їх на одну гірку.

– Ви що тут робите? – запитала білочка, яка саме думала, як краще горішки дотягнути до свого дупла наверху.

– Ми від вовка ховаємося, – зізналися курчата.

– О, зрозуміло. А ви моїх горішків не будете чіпати? – запитала білочка.

– Не будемо, – промовили курчата.

Тільки всигли курчата з білочкою познайомитися, як до дуба підійшов вовк і усі принишкли. Вовк крутився і роздивлявся на усі боки за малими, але ніяк не міг їх знайти.

– Куди ж вони пішли? – бурмотів собі вовк і продовжував шукати.

– Ау-у-у, хто бачив курчат? – гукнув вовк щосили.

– Ау-у-у, курчата, ви мене чуєте? – на всі боки крутився вовк.

– Чого розкричався? – обізвалася сова.

– Та от курчат шукаю, мав їх у гори повести і домовився тут зустрітися. А ти їх не бачила часом? – запитав він у птахи.

– Та де там, я собі тут сплю у теплому дуплі, аж чую: ти галасуєш. А тепер от тебе слухаю і дивуюся: кажеш з курчатами домовився про зустріч і мандрівку в гори. Зовсім це на тебе, вовче, не схоже.

– Та і не кажи, – відповів вовк. – Я своїм у зграї також не зізнався, що з курчатами піду. Сказав просто, що мандрувати йду, як у молоді роки.

– То чого ж ти з ними йти зібрався? – аж відкрила очі від подиву сова.

– Бо і я так хотів у гори, ще як був малим. Самого мене ніхто не пускав. Аж коли я виріс, то подався у дорогу. Зачарували мене вершини… І курчата нагадали мені про це – вони також не відступали від своєї мрії. Подивився я на них, маленьких і подумав, що самим їм туди не дійти – малі ще дуже. Та й захищати їх потрібно від негоди і диких звірів.

– О це так, – вражено відповіла сова. – Вухам своїм не вірю. А як ти зголоднієш? То ж сам їх і з’їси.

– Та ні, що ти, сово, та ти їх не бачила! Вони такі малі, що мені на один зуб буде.То й їсти їх нема сенсу. Та й сподобалися вони мені. Знаєш, такі малі, але завзяті.

Курчата все те чули і вже вибиралися з кущів до вовка. Вони вибігли і радісно тулилися до його лап, аж вовк знітився від таких несподіваних обіймів.

– Де ж ви заблукали? – запитав вовк.

– Та то я, вовче, постаралася, – подала голос сова. – Не вірилося мені, щоб ти з курчатами водився. Боялася я за них.

– Не бійся, я їх не скривджу, – пообіцяв вовк.

На найближчому дереві підстрибнула білочка і промовила:

– Давно я вже таких історій не чула. Скажіть, курчата, чим і я можу вам допомогти?

– О, ти нам дуже допоможеш – здогадалася курчатко-дівчинка, – забіжи до діда Івана на подвір’я і перекажи нашій мамі-курці, що ми щасливо мандруємо і знайшли добрих друзів та захисника.

– Добре, скажу, а вам гарної подорожі,- промовила білочка і пострибала по гілках дерев у напрямку дідової оселі.

– Час вирушати, – промовив вовк і наставив курчатам свою широку спину.

Малі клубочки хутко позастрибували і похапалися кігтиками за густу шерсть у вовка на спині, як вони це часто робили, коли гралися з песиком вдома. Сидячи у дуплі, сова побажала їм щасливої дороги і наші мандрівники зникли за густими покровом лісу. Стежина біля дуба знову залишилася пустою. Тільки час від часу навколишню тишу порушував грубий голос сови, яка собі бурмотіла здивовано під ніс.

А наші курчата підстрибували на спині у вовка і швидко наближалися до гір.

– Согодні піднімемося на Говерлу, – сказав вовк. – Це найвища гора у Карпатах. Її висота cягає 2061-го метра.

– О-о-о, – тільки й змогли помовити курчата.

– Це дуже красива гора і підніматися на неї не дуже важко, зате краєвиди – на все життя будете пам’ятати, – з запалом розповідав вовк.

А ще на які гори ми підемо? – запитало одне з курчат.

– Покажу я вам шість навищих гір у Карпатах, – пообіцяв вовк. А зараз тримайтеся, починаємо підйом!

І вони разом швидко-прешвидко побігли на гору. Вовк вибирав стежки, де ніхто не йшов. І за дві години курчата стояли на вершині Говерли. Вони дивилися довкола – верхівки гір тягнулися до неба з усіх боків.

– Це гора здійснення нашої мрії. Ми у самому серці гір! – вигукнули радісно курчата.

– Так, і завтра ти побачиш на Петросі, що довкола також є повно гір, – усміхнувся вовк.

– Так, це наша друга гора, вона найближче від Говерли, а тепер гайда на спину і підемо шукати прихисток для відпочинку, – командирським голосом наказав вовк.

Курчата чемно заскочили на його спину і вони побігли з гори. Біля підніжжя у лісі їм вдалося знайти гарну і затишну ущелину серед каміння з теплим мохом. Там всі й виспалися. А коли наступного ранку курчата прокинулися і поснідали зернятами проса, вовк вже прибіг з лісу вмитий та готовий до продовження мандрівки.

Другий день почався рано, а у вовка було багато сили після відпочинку і вже після обіду четверо мандрівників почали сходження на гору Петрос. Курчатам ця гора здалася більше зарослою кущами та чагарниками.

– На Петрос підніматися важче, – спостерегли курчата за тим, скільки перешкод долає вовк і як він перестрибує каміння.

– Ну якщо вірити тому, що наші старі вовки переказували, а вони це підслухали від вівчарів на полонинах, то люди вважають, що Говерла – це дівчина, а Петрос – це хлопець. Вони були закохані і їм судилося бути завжди разом.

– О, то це любовна історія, – задумливо промовила дівчинка-курчатко.

– Так, на цих горах я познайомився з своєю коханою, – промовив вовк з ніжністю в голосі. – Це був ще один з найпрекрасніших дарунків гір.

Мандрівники піднялися на другу вершину і милувалися краєвидами, а потім усі замріяні та втомлені спустилися на полонину і заночували в порожній колибі. Так часто роблять і люди, які ходять на далекі відстані в гори.

Третій день курчата розпочали з зарядки, а вовк з ранкової пробіжки. Коли всі зібралися в дорогу, курчата запитали:

– На яку гору ми сьогодні підемо?

– На Чорну гору або, як її ще називають, на гору Піп Іван, – відказав вовк.

– Та вона третя за висотою у Карпатах, має 2020 метрів, то ж і у нас вона буде третьою, – поділився вовк своїми планами.

– А чому в цієї гори дві назви? – знову поцікавилися курчата.

– Ех, діти ви мої, – усміхнувся вовк, – як хто хоче, так і називає. А легенд люди багато придумали на кожну з цих назв. Я сам чув, як вітер на горі поспівує. Кажуть, що від цього і її вигляду – комусь гора схожа на попа – її називають Піп Іван. Та й чорною вона також може бути, як пізня осінь приходить.

Підіймалися на гору цього разу ще довше, ніж на попередні. А коли вийшли на вершину, курчата побачили велику будівлю з багатьма вікнами.

– А що це таке?, – поцікавилися малі.

– Це люди збудували. Я чув, що називали цу будівлю обсерваторія. Тут вони спостерігали за небом, визначали, яка погода буде. Але тепер тут нікого нема і тільки вітер тут гуляє. Послухаємо його пісень? – запитав вовк.

– Так -так-так, – погодилися курчата.

Вони сіли на краєчку гори, вовк згорнувся клубочком довкола них і вони почали слухати… Усі прикрили очі і розслабилися. А вітер співав, виспівував, переходив від ніжних ноток до суворих як викрик птаха і глухих як стогін каменю звуків.

Ніби з сну прокинулися мандрівники і вирушили назад. А перед сном ще кожен згадував пісню, яку йому вдалося почути.

Четвертий ранок обіцяв новий цікавий день і курчата вже з нетерпінням чекали вовка з ранкової прогулянки. Цього ранку вовк нічого не міг вполювати і відчував, що голод робить його злим і нетерплячим. Нарешті він вирішив, що в обід зробить перерву і побіг до курчат.

– Сьогодні ми вийдемо на гору Бребенескул. Це дуже красива гора, а потім, коли ми спустимося з вершини, я відведу вас до гірського озера Бребенескул, з якого ще й витікає річка з такою ж назвою, – відразу гукнув вовк, як тільки наблизився до курчат. – Швиденько застрибуйте і помчали, – скомандував він.

Вони підіймалися на гору доволі швидко. Курчата милувалися краєвидами і веселенько собі перегукувалися, легенько підстрибували на спині у вовка та попискували задоволено.

Вовк був вже добряче голодний і його ці веселощі зовсім не тішили. Але він зібрав усю свою силу волі і йшов далі. Нарешті вони дійшли до вершини. Стояли і дивилися. А потім курчата почали підстрибувати і гратися між собою. Світило сонце і курчатам було тепло, приємно. Раптом вовк сказав:

– Ми не можемо разом спускатися, я мушу вполювати когось, бо не маю сили. Тому йдіть по цій стежці до озера і там зустрінемося. Бережіть сили, бо дорога не близька, – швидко промовив вовк і пішов у інший бік.

Курчата не знали, що робити. Вони стояли розгублені. І відчули себе дуже маленькими на цих величних просторах.

– Ходімо, – сказало найбільше курчатко і вони подалися вниз з гори.

Довго йшли курчата і дуже втомилися. Вже ледве переступали ніжками. А озера і близько не видно. Посідали курчата і опустили свої крильця.

– Що будемо робити? – запитало курчатко-дівчинка.

– А давайте ще підкріпимося просом, – промовило найбільше курча і поворушило пір’ячком – на землю викотилося три зернини.

З’їли їх курчатка і знову відчули силу в ніжках та крильцях. Весело пострибали вони далі по стежині. Здалеку побачили вони неймовірної краси озеро. З гори їм здавалося, що це небо у озері, як у дзеркалі, а коли підійшли ближче, то побачили, що у воді ще й інші кольори відображаються і змішуються відтінки зеленого від довколишньої трави.

Поки вони роздивлялися як змішуються різні кольори у воді, то й не почули, як швидко наближався вовк. Він підбіг до малюків з винуватим виглядом і сказав:

– Ну як ви? Я вже думав, що ви ще десь на півдорозі. Молодці! Упоралися! А мені вибачте, та я не міг інакше вчинити.

– Це гора нашої витривалості, – промовили курчата. – Добре, що ти повернувся. І ми зрозуміли, як важко ходити по горах, тому – це ти наш молодець!

– Ох і спекотно сьогодні, – промовив вовк, я би покупався, але в цьому озері не буду.

– Чому?, – поцікавилися курчатка, – котрі вже встигли й ніжки намочити.

– Бо це озеро – вище від усіх інших у горах знаходиться. І кажуть, що тут народжується погода і розлітається навкруги. Але, як тільки хтось поплаває у озері, то невдовзі тут починається гроза. Наші вовки сюди часто забігають. Бо всі, хто побував біля озера, набираються сили, стають витривалішими.

– О, яке цікаве озерце, – промовило найбільше курчатко.

– А чому це хмари насуваються і вітер подув? – здивувався вовк.

– Ми коли прийшли, то відразу ніжки сполоснули у воді, – пригадало курчатко-дівчинка.

– Ось воно що. Тоді застрибуйте мерщій на мою спину і рушаємо далі! – повідомив вовк.

– Наступна наша вершина – гора Ребра. Вона тут близько, головне, щоб нас дощ не застав.

Вовк швидко поніс курчат на спині, і вони встигли до початку дощу вибігти на незахмарену галявину. І далі не кваплячись пішли далі.

І цього дня всім вдалося піднятися на ще одну вершину. Так день зробив несподіваний подарунок і всі були задоволені. А після важкого підйому спали, як немовлята.

І навіть проспали звичні перші промені сонця, на які так реагували попередні дні.

– Сьогодні наш останній день подорожі і ми піднімемося на одну з найкрасивіших та найвищих гір – Гутин Томнатик.

Курчата слухали вовка з повними захоплення очима. І дійсно, ця мальовнича гора здавалася найгарнішим місцем у горах. Тут було повно красивих трав і кущів. А вовк був дуже лагідним та уважним до своїх малих супутників.

– Як колись мені розповідав батько, на цій горі люди кличуть щастя, щоб воно за ними йшло, – тихенько промовив вовк до курчат. – Треба вигукнути на повні груди: Ходи-ходи щастячко до мене, маю тобі файне місце приготовлене!

Курчатка покликали щастя з собою і задивилися на гірські краєвиди. З цієї гори також було видно озеро, де вже побували курчата і вони милувалися виглядом тих вершин, які підкорили минулими днями.

– Це справжня казка, – усміхнувся вовк.

– А що таке казка? – поцікавилися курчатка.

– Коли я був зовсім маленьким, мені розповідала казки моя мама. Ми з братиками і сестричками лягали біля мами і вона тихенько нашіптувала нам про подорожі та місця зі смачними наїдками. Мама казала, що вовчики можуть плавати, як справжні рибки, і бігати швидше за усіх по землі. Найбільше я любив казку про сонце, яке зігріває усіх на землі і дарує життя. А потім моєю улюбленою казкою стала гірська казка про красу гір та різні скарби, які тут є.

– А нам ще ніхто не розповідав казок, – засумували курчата.

– Як це так? – здивувався вовк. – Усім звірятам у лісі розповідають казки, щоб вони швидше росли і вміли мріяти. Тепер мусите знайти собі казкаря. От це також вам дарунок з гір, – усміхнувся вовк. – Збираємося додому? – запитав він.

– Нам тут так сподобалося, – в один голос проговорили курчата.

– Але нам вже пора додому, – сказало найбільше курчатко. – У мене вже зовсім не залишилося зернят.

– Тоді помчали додому, побачите як усі за вами вже скучили, – з розумом промовив вовк і поніс курчаток на спині з гори до рідного лісу. Знову побачили вони білочку біля великого дуба і почули з дупла вже радісний голос сови.

А скільки радості було на подвір’ї, коли курчата прийшли додому. Усі їх вітали і розпитували. Звірям було так цікаво. Дідусь Іван загадково посміхався, поглядаючи на курчат.

А вони обіймали усіх по черзі і весь час пригадували свою подорож. Так про найвищі гори в Карпатах дізналися на подвір’ї у діда Івана геть усі.

А перед сном курчатка пригадали слова їхнього друга-вовчика на прощання:

– От і закінчилася наша перша спільна казка – мандрівка у гори! У житті можна ще багато казок створити. Бувайте, малята.

Догляд та вирощування курчат в домашніх умовах

Догляд за курчатами – справа непроста, клопітка, але при відповідальному підході, дуже вигідну. Як організувати в домашніх умовах процес так, щоб з маленьких тендітних пухнастих грудочок, зросла повноцінна здорова курка? Як правильно збалансувати годування і створити умови утримання, щоб не втратити ні одного курчати?

Вирощування курчат вимагає від фермера навичок і умінь

Як вибирати для вирощування курчат

З інкубатора для вирощування краще відбирати здоровий молодняк, інакше витрати на корми не виправдаються, слабкий курча гине в перший тиждень, або істотно відстане в зростанні.

• стійко стоїть на ногах;
• добре і швидко пересувається;
• реагує на світло і звук;
• інстинкт клевания у нього розвинений;
• живіт підтягнутий, м’який;
• пуповина зарубцювалася;
• чиста і рожева клоака;
• очі опуклі, блищать;
• крильця щільно притиснуті до тіла.

Здорові курчата мають ясними очима і м’яким пір’ям

Догляд у перші дні

Найвідповідальніший період вирощування – перші тижні життя, в цей час курчата особливо уразливі для всіляких інфекцій, тому доглядати за ними слід особливо ретельно. У перші дні особливе значення мають:

• оптимальний температурний режим;
• якісне харчування;
• достатня кількість води;
• умови утримання.

Коли курчата підсохнуть, їх відсаджують з інкубатора під несучку або у підготовлену коробку. Якщо догляд за ними здійснюється без участі курки, кращий варіант розміщення їх після інкубатора – дерев’яний або картонний короб, поставлений в теплому, сухому приміщенні. Таке житло дасть можливість адаптуватися і зміцніти малюкам, його легше обігріти.

Дно вистилають його ганчірочкою у кілька шарів. Папір не підійде, слабкі лапки ковзають по поверхні, це може бути причиною вивиху.

В соломі вони заплутаються, якщо покласти тирсу, нетямущі можуть наклеваться дрібних деревних залишків і загинути.

Подсохших курчат садять в коробку

Вимоги до приміщення

Через тиждень курчат можна переселяти на постійне місце в цыплятник. Чистота в ньому – основна профілактика захворювань. Скупченість молодняку, залишки зіпсованого корму, послід, все це веде до розвитку хвороб. Тому там, де містяться курчата, завжди повинно бути сухо і тепло. Основні вимоги до приміщення:

• перед розміщенням молодняку необхідно провести дезинфекцію;
• важливо, щоб у нього не проникли кішки або щури;
• вологість не більше 70%;
• на кв. м. розміщують не більше 12 голів;
• незалежно від якості підлоги, необхідний товстий шар підстилки з адсорбуючого матеріалу: найкраще для цих цілей підійде сіно, на ньому не повинно бути цвілі.

Дозволяються прогулянки з тижневого віку, сонячні промені благотворно впливають на обмінні процеси, це відмінна профілактика рахіту. Для початку тривалість прогулянок близько півтори години, потім курчата поступово на вулиці будуть перебувати більшу частину світлового дня. Для цього роблять загін, закритий сіткою, щоб вони не розбіглися, до них не дісталися кішки або ворони. Добре, якщо буде передбачена дах, тоді раптовий дощ не зашкодить, якщо господаря не виявиться поруч.

На прогулянку курчат можна випускати починаючи з віку 7 днів

Температурний і світловий режим

Терморегуляція у пташенят курей сформується лише до кінця першого місяця життя, тому важливо стежити за температурою в коробі. У перший день краще якщо вона не буде надто відрізнятися від інкубатора, тому 35° С – оптимальний показник, на наступний день можна знизити його до 30-32° С.

Цілодобовий обігрів в коробці здійснюється звичайною лампою розжарювання, для цыплятника можна використовувати обігрівачі або більш потужні освітлювальні прилади. Вони повинна розташовуватися так, щоб курчата могли грітися під ними вільно, або влаштуватися подалі, якщо їм жарко. Від поверхні підлоги вона розміщується на відстані 40 см.

До півтора місяців продовжують обігрів приміщення, особливо в похмуру погоду і в нічний час. Якщо в перший тиждень комфортна температура не менше 32° С, далі її знижують на тиждень на 3° С. Для підрослих циплят 21° С, що цілком достатньо. Контрольний термометр розміщується від підлоги на відстані 10 см.

Про те, наскільки курчата відчувають себе комфортно можна судити по їх поведінці. Коли вони збиваються в купу, притискаються один до одного, то температура занадто низька. Цього допускати не можна, пташенята особливо чутливі до переохолодження, можуть захворіти і загинути. Якщо вони ведуть себе під час відпочинку спокійно, активно пересуваються, їдять, все нормально, умови хороші.

Світловий режим відіграє важливу роль у вирощуванні птиці, з його допомогою можна регулювати розвиток молодняку курей, тривале освітлення сприяє швидкому зростанню. Спочатку лампу залишають на добу, її можна вимикати хвилин на 15, поступово привчаючи молодняк до темряви. З часом тривалість світлового дня знижують.

Пташенята в коробці не повинні збиватися в купу, це є сигналом, що їм холодно

Годування

Повноцінне, різноманітне годівля – запорука здоров’я і гарного росту курчат. Самостійно клювати вони вже здатні через 8 годин після вылупа. Основне живлення в цей період:

• Дрібно нарізане варене куряче яйце – це основний вид корму для добових малюків. Його дають протягом 4 днів.
• На наступний день можна поступово урізноманітнити годування. Підійде злегка зварене пшоно. Крупа добре засвоюється в цьому віці, а розмір зерен оптимально підходить для маленьких клювиков. Спочатку його дають у невеликій кількості разом з яйцем, далі постійно до двох місяців.
• Додають подрібнену пшеницю, кукурудзу.
• Ячмінь і овес краще не давати, переварити плівку курчата курей до місячного віку не можуть, це провокує захворювання органів ШКТ.
• Добре, якщо вдасться знайти якісні кормові суміші, їх можна використовувати вже на 3 добу.
• Час вводити зелені корми – це дрібно нарізана кропива, люцерна, конюшина, морква, зелений лук. Все це сприяє правильному травленню, є вітамінною добавкою до раціону.
• Поступово вводять кисломолочні продукти – сир, молочні відвійки, сухе молоко додають в мішанки:
• На 4 день в коробку потрібно поставити ємність з гравієм, це необхідно для кращого перетравлення їжі.
• Обов’язково включають в раціон м’ясо-кісткове борошно. Якщо її немає, подрібнені м’ясні відходи або дощові черв’яки чудово замінять цінну добавку.
• Джерелом кальцію можуть служити дрібні черепашки.
• В годівлі курчат курей використовують деревну золу, на голову в молодшому віці в мішанку додають до 0,6 г продукту. До 2 місяців дозу збільшують до 6 р.

У першу декаду корм дають з проміжком у 2 години, в подальшому зменшують кратність годівлі до 6, потім до 4 разів. Спочатку краще його не укладати в годівницю, а розсипати в місці, де курчата харчуються. Так вони не будуть штовхатися, і заважати один одному. Показник ситості і здоров’я пташенят курей – сон після прийому їжі.

В перші десять днів життя курчата їдять кожні 2 години

В таблиці вказані орієнтовні норми харчування для курчат яєчних порід курей на добу, в грамах. Вік вказаний в тижнях.

Пшениця, кукурудза
5-7
10-12
15-20
25-30
40-50
50-60
60-70
70-80
80-70

У період вирощування особливу увагу потрібно приділяти ослабленим особам. Тих, хто погано їсть, недостатньо рухливий, краще відсадити, тоді наші побратими не будуть їм заважати харчуватися повноцінно, і незабаром вони їх наздоженуть в зростанні.

Чистий кип’ячена вода повинна знаходитися в циплятніке постійно з першого дня, важливо щоб поверхня поїлці була обмежена, щоб запобігти намокання пуху. Для цього підійде блюдце, у нього догори дном ставлять півлітрову банку або склянку. Під краю підкладають невеликі палички, по мірі убування рідини, посуд знову буде поповнюватися. Але це не означає, що воду не треба міняти, щодня миску миють, воду замінюють на свіжу.

Поїлку для курчат можна купити в магазині

Вирощування курчат-бройлерів

У змісті курчат бройлерів і звичайних курей є істотна різниця. М’ясні породи курей дуже швидко набирають масу, через 2 місяці при раціональному підході їх вага досягає 1,5 кг.

Вирощують їх двома способами, фермери зазвичай використовують інтенсивне вирощування:

• З народження добові курчата в клітинах містяться щільно: на 1 м/кв. розміщується 12 особин, до забою розміри приміщення залишаються незмінними.
• Годівницю треба розташувати так, щоб на голову припадало не менше 3 см площі.
• Бройлери вимогливі до температури, тому протягом усього періоду норми не повинні знижуватися.
• Освітлення теж грає роль: 5 днів лампа повинна горіти цілодобово, потім, поки курчата не досягнуть віку 22 днів, його скорочують на кілька хвилин. Потім можна зменшувати за 30 хвилин щодня, доводячи світловий день до 18 годин.
• Годування виробляють спеціальними збалансованими комбікормами. У них достатня кількість білків, протеїнів та вітамінів. Важливо, щоб у годівницях корм був завжди, щоб бройлери в будь могли задовольнити потреби в їжі.

При екстенсивному методі, молодняк м’ясних курей в домашніх умовах вирощують в літній час, використовуючи вигул, годують звичайними кормами, враховуючи інтенсивний приріст ваги.

Курчат містять з розрахунку 12 голів на кв. м.

Під несушкой

Вирощування молодняку в домашніх умовах під несушкой – спосіб старий, перевірений століттями. Турботлива мама обігріє, покаже, де сховався смачний жучок, та й господареві турбот буде поменше, доглядати з куркою набагато простіше.

Несучок для цих цілей краще вибирати досвідчених, з добре розвиненим материнським інстинктом, так більше гарантії, що вона не кине пташенят. Коли курчата не її виведення, а з інкубатора, перед підсадкою несучку краще випробувати. Вночі, коли вона сидить на яйцях під неї підкладають пару курчат, якщо вона їх прийняла, на наступний вечір приходить черга решти. Кількість прийомних дітей залежить від погоди і величини несучки. Ранньою весною достатньо 15 пташенят, у спекотне літо вона зможе обігріти і 20.

Годування під несушкой починають, коли вона виведе пташенят з гнізда, перший місяць кратність прийому їжі не менше 5 разів. Для квочки зерно дають окремо.

Якісний і різноманітний корм, чистота в приміщенні, тепло і турбота не залишаться без нагороди. Восени можна милуватися вже на молодих і здорових курей і півнів, здатних забезпечити м’ясом і яйцями в достатній кількості цілу сім’ю, так і на продаж залишиться.