Зміст:

1 Брати (Якоб і Вільгельм) Грімм
2 Київська Русь, Середньовічні князівства у Східній Європі

Брати (Якоб і Вільгельм) Грімм

ҐРІММ, Якоб (Grimm, Jacob — 04.01.1785, м. Ханау — 20.09. 1863, Берлін) і Вільгельм (Wilhelm Grimm — 24.02.1786, Xaнау — 16.12.1859, Берлін) — німецькі філологи.

Якоб і Вільгельм народилися в місті Ханау, що у південно-східній частині землі Гессен. До цього багатого на луки й оточеного вражаючими горами краю брати зберегли любов протягом усього свого життя. Батько Якоба та Вільгельма був адвокатом, незабаром після народження братів посів місце окружного судді в невеличкому укріпленому містечку Штайнау, куди вся сім’я переїхала у 1751 р. У “Власноручному життєписі” Вільгельм Ґрімм так відізвався про батька: “Він був найвищою мірою працелюбною, порядною, ласкавою людиною, я все ще зримо бачу його кімнату, його письмовий стіл і перш за все шафи з бережно утримуваними там книжками”. Роки життя в Штайнау, який віддавна стоїть на перехресті торгових шляхів, брати згадували як час “хай і нетривалого”, але раю.

Матір Якоба і Вільгельма — Доротея Ґрімм за тринадцять років сімейного життя народила дев’ятьох дітей, з котрих двоє померли, а шістьох вона після смерті чоловіка повинна була виховувати сама. У сім’ї Ґрімм панувала атмосфера поваги до роду, особливої любові до вітчизни, рідного краю та релігійного послуху. В автобіографії Якоб згадує: “Ми, діти, без зайвих слів, а ділом і прикладом виховувались у строго реформаторському дусі. У мене й зараз ще таке відчуття, ніби я лише в цілковито простій, по-реформаторськи обставленій церкві можу спізнати щирий молитовний настрій, — настільки міцно прив’язана будь-яка віра до перших вражень дитинства. “

У 1798 р. Якоб і Вільгельм переїхали в Кассель, з яким пов’язані шкільні роки і куди вони повернулися після закінчення Марбурзького університету. У 1802 р. Якоб, а в 1803 р. — Вільгельм, продовжуючи сімейну традицію, вступили на юридичний факультет університету в Марбурзі. В університеті брати познайомилися з Ф.К. фон Савіньї. Його лекції справили на Якоба Ґрімма сильне враження, в них приваблювала “свобода і жвавість викладу”, дивовижним чином поєднані з “почуттям міри та спокою”. Постійне спілкування братів із Савіньї спочатку на лекціях, а згодом вдома, у бібліотеці професора, переросло у багаторічну дружбу. Саме в бібліотеці Савіньї Якоб Ґрімм вперше побачив Бодмерівське видання німецьких мінезингерів, поетичну спадщину яких у подальшому брати ретельно вивчать. Савіньї увів братів Ґрімм і до кола романтиків, поміж котрих був автор роману “Годві” К. Брентано. У домі Брентано в Марбурзі Якоб і Вільгельм познайомились із наймолодшою сестрою Брентано — Беттіною, майбутньою дружиною А. фон Арніма. Саме Беттіні Брентано, розумній, пристрасній, по-романтичному непримиренній, буде присвячено перше видання “Дитячих і родинних казок” (“Kinder-und Hausmarchen”), опублікованих у 1812 р. Саме в Марбурзі, маленькому університетському місті, брати Ґрімм спізнали, “що таке освіта і наука, використовували благодатні можливості для розширення свого духовного світу та знайшли шлях до самих себе”, — підсумовує цей період життя знаменитих казкарів А. Хекк.

Закінчивши університет, восени 1805 р, Якоб Ґрімм повернувся в Кассель, куди, склавши іспити, у 1806 р. приїхав і Вільгельм. Велика сім’я Ґрімм поселилася в домі на Йоханнісштрассе 78/79, відомому цілому світу як “Дім казки братів Грімм”. Після приїзду Вільгельма з Марбурґа розпочалося наукове творче співробітництво братів. У 1807 р. в “Новому літературному віснику”, який вийшов у Мюнхені, з’явились перші повідомлення про стародавні німецькі поеми та середньовічний роман. А в 1808 р. Вільгельм і Якоб стали співробітниками заснованої Арнімом і Бреттіною в Гейдельберзі “Газети для відлюдників” (“Zeitung fur Einsiedler”). У 1811 p. вийшла друком і перша книга Якоба Ґрімма “Про давньонімецький мейстерзанг” (“Uber den altdeutschen Meistergesang”) і переклади Вільгельма “Давньоданські героїчні пісні” (” Altdanische Heldenlieder”). На цей час припадає і початок роботи зі збирання та підготовки до друку знаменитих казок.

У 1812 р. був надрукований перший том “Дитячих і родинних казок”, тираж яких склав 900 примірників; третій том побачив світ у 1815 р. З 1814 р. брати Ґрімм працювали бібліотекарями в Касселі, а потім у зв’язку з переїздом у 1830 р. у Геттінген виконували там ті ж обов’язки. З 1831 по 1837 pp. Вільгельм і Якоб — професори Геттінгенського університету, в 1841 р. вони були обрані професорами Берлінського університету і стали членами Прусської академії наук. З 1841 р. наукове і творче життя братів Ґрімм пов’язане зі столицею Пруссії. Тут проводилася робота над такими фундаментальними працями, як “Історія німецької мови” (“Geschichte der deutschen Sprache”, Bd. 1 — 27, 1848) і “Німецький словник” (“DeutschesWfirterbuch”. Bd. 1—4), перші томи якого вийшли друком за життя братів, а останній — лише у 1861 р. Висвітлюючи в листі до Савіньї (2 квітня 1839 р.) задум словника, Вільгельм Ґрімм повідомляв: “Основна думка полягає в тому, щоб подати мову такою, якою вона за останні три століття, від Лютера до Гете, є”. Але, розпочавши роботу над словником, брати прийшли до висновку про необхідність звернення до епох, які передували знаменитій лютерівській реформі. У перших томах словника, підготовлених Вільгельмом і Якобом, була представлена “природна історія окремих слів” від середини XV століття до сучасної Ґріммовської епохи. Коли 1 травня 1862 р. перший том словника побачив світ, то, за спогадами сучасників братів Ґрімм, “він був з повним правом визнаний найвеличнішою літературною справою століття”.

1859 p. був роком втрат для сім’ї Ґрімм. Пішли з життя близькі їм люди — О. фон Гумбольдт, видатний учений-лінгвіст, Б. фон Арнім. 16 грудня не стало і Вільгельма Ґрімма. Похорон Вільгельма відбувся 20 грудня на кладовищі святого Матфея в Берліні. Там само був похований і Якоб Ґрімм, котрий помер 20 вересня 1863 р.

Наукова і художня спадщина братів Ґрімм велика, значення їхніх праць неможливо переоцінити. Серед центральних залишаються публікації середньовічних німецьких текстів “Про давньонімецький мейстерзанґ” (1811); “Рейнеке Лис” (“Reineke Fuchs”, 1834); дослідження “Німецькі героїчні сказання” (“Deutsche Heldensage”, 1829), праці Я. Ґрімма “Німецька міфологія” (“Deutsche Mythologie”, 1835), “Німецька граматика” (“Deutche Grammatic”, 1819-1836), також збірки казок “Дитячі і родинні казки” (1812—1815); німецьких легенд “Німецькі легенди” у 2 т. (“Deutsche Sagen”, 1816-1818).

Безсумнівно, всесвітню славу мають “Домашні і родинні казки”, найсамобутніший і один з найпопулярніших у світовій літературі творів. У першому виданні казок, опублікованому на Різдво 1812 р. у берлінському видавництві “Книготоргівля для реальних шкіл”, було 86 текстів, у 2-му томі, який вийшов у 1815 р., містилося 70 текстів, в останньому прижиттєвому виданні казок було вже 210 текстів, вони й принесли братам Ґрімм всесвітню славу. Перший переклад казок був здійснений данською мовою в 1816 p., в 1821 р. — голландською, в 1823 р. — англійською, в 1830 р. — французькою. Сьогодні казки братів Ґрімм перекладені понад 100 мовами світу, в тому числі й українською.

У чому ж причина всесвітньої популярності ґріммівських казок? Одна з причин полягає в тому, що брати Ґрімм зібрали, обробили і видали найтиповіші та найпопулярніші сюжети, які склали фундамент культури та літератури Європи. Спираючись на величезний матеріал, вони виявили структуру казки, заклавши основи наукового підходу до дослідження казкових сюжетів. Брати Ґрімм першими створили літературно достовірний стилістичний взірець книжної народної казки, жанр якої один із дослідників творчості братів Ґрімм визначив як “ґріммівський” (О. Науменко).

Ґріммівська казка є розповіддю чи історією, яку вирізняє “лаконізм і ємнісність вираження, насиченість багатозначними іменами, зв’язаними лише дієсловами” (О. Науменко). У казках Ґрімм відсутні розгорнуті психологічні мотивування, описовість мінімальна, проголошується “буденність” дива, відсутні моралізуючі елементи. Казкам братів Ґрімм притаманна зрозумілість і простота викладу, доступність сприйняття. Цим здебільшого пояснюється і популярність “Дитячих і родинних казок”. Водночас, даючи до видань своїх казок розлогі примітки, в яких були варіанти існуючих сюжетів, Якоб і Вільгельм Ґрімм заклали основи наукового підходу до публікацій пам’яток народної творчості, внесли важливий внесок у фольклористику. Вивчення натомість спадщини самих братів Ґрімм та їхніх послідовників оформилося в школу гріммознавства, центр якої розташований на кафедрі германістики Вуппертальського університету.

Відновити хід роботи Якоба і Вільгельма Ґрімма над казками стало можливим після відкриття Еленберзького рукопису.Українською мовою казки братів Ґрімм перекладали О. Макарушка, Є. Попович, С. Сакидон, В. Лазня, Г. Захарчук, Є. Кротевич, П. Кондель, Ф. Новицький, І. Груба, О. Іваненко та ін.

Київська Русь, Середньовічні князівства у Східній Європі

Реконструйований будинок часів Київської Русі в тематичному парку «Київська Русь» поблизу Києва, Україна.

aquatarkus / Getty Images Plus

Київська Русь (вимовляється як KeeYEHvan Roos і означає «Київська Русь») була групою вільноконфедеративних князівств, розташованих у Східній Європі, включаючи більшу частину сучасних держав Білорусі та України, а також частини Західної Росії. Київська Русь виникла в 9 столітті нашої ери, стимульована приходом скандинавських нападників, і проіснувала до 15 століття, коли вона впала під масову навалу Монгольської Орди .

Швидкі факти: Київська Русь

Рік заснування: 882 рік нашої ери
Столиця: Київ (Київ); менші столиці в Новгороді, Ладозі, Ростові, Переяславі, Старій Русі, Смоленську, Чернігові та ін.
Мови: давньосхідні слов’яни, українська, слов’янська, грецька, латинська
Грошова одиниця: гривня (=1/15 рубль)
Форма правління: федерація, іноді вождество та військова демократія
Загальна площа: 513 500 квадратних миль

Витоки

Засновниками Київської Русі були члени династії Рюриковичів, вікінги (скандинавські) торговці, які досліджували річки Східної Європи, починаючи з VIII століття нашої ери. Згідно з міфологією заснування, Київська Русь походить від напівлегендарного Рюрика (830–879), який прибув разом зі своїми двома братами Сінеусом і Турвором між 859–862 роками. Ці троє були варягами, таку назву вікінгів дали греки, і зрештою (10–14 ст.) їхні нащадки стануть варязькою гвардією, особистою охороною візантійських імператорів.

Померли брати Рюрика, і в 862 р. він заволодів Ладогою і заснував біля Новгорода поселення Гольмгард. Коли Рюрик помер, його двоюрідний брат Олег (правив у 882–912 рр.) взяв під контроль і до 885 р. розпочав експансію Русі на південь у бік Константинополя, атакувавши місто та уклавши торговий договір. Столиця була заснована в Києві, і економіка Русі зростала на основі експорту та контролю над трьома основними торговими шляхами через регіон.

Хронологія та список королів династії Рюриковичів

859–861 н. е.: Рюрик і його брати починають набіги; Русь діє як військова демократія
882: Олег бере під контроль і розширює свою діяльність на північ і південь, засновує вождівство зі столицею в Києві
913–945: правління Ігоря (сина Рюрика), який продовжує зміцнюватися та розширюватися
945–963: Правління Ольги (дружини Ігоря), яка прийняла християнство
963–972: Правління Святослава I (сина Ігоря), який відновлює язичницьку релігію та намагається повернутися до набігів.
972–980: династичні війни за престолонаслідування
980–1015: правління Володимира Великого, який заснував християнство як державну релігію
1015–1019: чотири роки воєн за спадщину
1019–1054: Правління Ярослава Мудрого, яке оскаржувалося до 1036 року, коли він одружив своїх дочок, онучок і сестер з європейськими королівськими особами (Франція, Польща, Угорщина та Норвегія)
1054–1077: держава починає розпадатися, низка князів стає королем, а потім їх убивають ворогуючі члени родини.
1077–1078 рр.: правління Ізяслава, сина Ярослава, що вижив
1078–1093: правління Всеволода
1093–1113 рр.: правління Святополка Ізаславича
1113–1125: Правління Володимира Мономаха (Володимир II Мономах)
1125–1132: правління Мстислава або Гаральда, Мстислава I Володимировича Великого, сина Володимира та онука Гарольда Годвінсона, останнього англосаксонського короля Англії.
1132–1240: Русь зазнає різкого занепаду, а решта міст-держав стають незалежними регіональними центрами
1240: Київ сплюндрований монголами, які завойовують руські князівства; Польща і Литва поглинули західні князівства

Економіка

Незважаючи на обмежені слов’янські записи, економічною основою Київської Русі спочатку була торгівля. Ресурси в регіоні включали хутра, бджолиний віск, мед і поневолених людей, а три торговельні шляхи, якими заволоділа русь, включали важливі торговельні лінії між північчю та півднем, що з’єднували Скандинавію та Константинополь, а також схід і захід від Балкан до Греції.

У містах Київської Русі, зокрема в Новгороді, археологи знайшли понад 1000 табличок із березової кори. Ці документи, написані давньосхіднослов’янською мовою, передусім пов’язані з комерційною діяльністю: бухгалтерією, кредитом (документуванням боргів), бірками (маркуванням).

Грошова одиниця Київської Русі була відома як гривня, а в Новгороді 15 століття 15 гривень складали один рубль, що дорівнювало 170,1 грамам срібла. Удосконалена система комерційного кредиту та грошової позики передбачала кредитну лінію, відкриту для всіх, а комерційні позики надавалися як руським, так і іноземним купцям та інвесторам.

Соціальна структура

Реконструйований форт Київської Русі в тематичному парку Київської Русі поблизу Києва, Україна. aquatarkus / iStock Editorial / Getty Images Plus

Структура середньовічної Русі була переважно феодальною . До останньої половини одинадцятого століття (а можливо й раніше) кожне з князівств Київської Русі очолював князь Рюриковичів, який жив у замку в столичному місті. Кожен князь мав групу воїнів ( дружину ), які обслуговували фортеці на кордоні та іншим чином захищали інтереси князя. Найбільшою елітою дружини були бояри , які були землевласниками, деякі з яких, можливо, мали власні замки.

Кожен боярин мав управителів ( тивун ), які обслуговували землю, кілька категорій напіввільних селян і кілька категорій патріархальних (побутових) і класичних (маєткових) закріпачених, які спочатку складалися з військовополонених . Поневолені люди були змушені працювати в сільському господарстві та діяти як ремісники та торговці, але вчені обговорюють, чи вважалися вони поневоленими, і, очевидно, їхній статус змінювався з часом.

Релігійні монастирі були засновані візантійською церквою в багатьох князівствах, а лідер, відомий як митрополит, перебував у Києві. Вірники та посадники відповідали за збір різноманітних штрафів, данини та інших зборів до міської скарбниці.

Релігія

Коли руси прибули в цей регіон, вони принесли частину своєї скандинавської релігії та включили її в місцеву слов’янську культуру, щоб створити найдавнішу руську релігію. Про те, яка частина культури вікінгів і слов’ян відбулася, обговорюється. Більшість відомостей походить із спроб Володимира I створити об’єднавчий елемент для своєї новоствореної східнослов’янської держави.

Невдовзі після приходу влади у 980 році Володимир поставив у своїх маєтках у Києві шість дерев’яних ідолів слов’янським богам. Статуя слов’янського бога Перуна, бога грому, пов’язаного як зі скандинавським Тором, так і з північноіранськими богами, мала срібну голову із золотими вусами. Інші статуї були Хорса, Дажбога , Стрибога, Симаргла та Мокоші.

Стати християнином

Раніше слов’янські правителі загравали з християнством — візантійський патріарх Фотій уперше послав місіонерів у 860 році, — але християнство було офіційно встановлено як державна релігія під правлінням Володимира Великого (правив у 980–1015 рр.). Згідно з документом XII століття, відомим як «Руська первісна хроніка», до Володимира звернулися місіонери єврейської, ісламської, західнохристиянської (Рим) і східнохристиянської (візантійської) віри. Він послав емісарів дослідити ці релігії, і посланці повернулися зі своїми рекомендаціями, що Візантія має найкращі церкви та найцікавіші служби.

Сучасні вчені вважають, що вибір Володимиром візантійської церкви, ймовірно, ґрунтувався на тому, що на той час вона перебувала на піку своєї політичної могутності та найяскравішому культурному центрі світу, за винятком, можливо, Багдада.

Варязька гвардія

Варязька гвардія (мініатюра з мадридських скілиць), XI-XII ст. Колекція Національної бібліотеки, Мадрид, Іспанія. Зображення образотворчого мистецтва / Зображення спадщини / Getty Images

Історик Ігор Севченко стверджував, що рішення обрати візантійську церкву як об’єднавчу релігію для Київської Русі було, ймовірно, політичною доцільністю. У 986 році папа Василій II (985–1025) попросив військової допомоги у Володимира, щоб допомогти придушити повстання. Натомість Володимир попросив, щоб його одружили з сестрою Василя Анною — у Володимира вже було кілька дружин, а його родина мала шлюбні зв’язки з польськими, французькими та німецькими королівськими домами. Ця практика продовжуватиметься в наступних поколіннях: одна з його онучок вийшла заміж за скандинавського короля Гаральда Хардрада; інша вийшла заміж за короля Франції Генріха Капета.

Василь наполягав на тому, щоб спочатку охрестився Володимир, тому він прийняв хрещення в Києві в 987 або 988 роках. Володимир послав свою 6-тисячну варязьку гвардію до Константинополя, де вони здобули перемогу для Василя в квітні 989 року. Василь відмовився відправити свою сестру, і у відповідь гвардія напала на місто і взяла його до червня. Княжну Анну відправили на північ, і вони одружилися в Херсоні 989 року. Володимир, його наречена та її церковне оточення попрямували до Києва, де символічно хрестилася вся Київська Русь; глава нової церкви — митрополит — прибув у 997 році.

Софійський собор у Києві, вперше побудований в XI столітті нашої ери. reflection_art / iStock / Getty Images Plus

Під впливом візантійської церкви держава Київська Русь швидко розвивалася, витворюючи важливі твори мистецтва, такі як собор Святої Софії з його мозаїками та фресками, а також письмові документи, такі як «Початкова хроніка» 1113 року та митрополита Іларіона « Проповідь про Закон і Благодать», виголошений близько 1050 р. Але це не тривало.

Занепад і падіння Київської Русі

Основною причиною кінця Київської Русі була політична нестабільність, спричинена правилами престолонаслідування. Усіма різними князівствами правили члени династії Рюриковичів, але це була сходинка. За членами династії були закріплені території, і головною з них був Київ: кожну територію очолював князь (цар), але в Києві всіма керував великий князь. Коли великий князь помер, наступний законний спадкоємець — найстарший спадкоємець династії Рюриковичів, не обов’язково син — залишив своє князівство і переїхав до Києва.

Після смерті Володимира в 1015 році було три роки розладу, протягом якого двоє його синів (Борис і Гліб) були вбиті на вимогу іншого сина, Святополка. Вони стали першими святими слов’янської церкви. У 1018 році один із вцілілих синів Ярослав Мудрий зійшов на престол і займав його до 1054 року.

Незважаючи на правління Ярослава, Київська Русь продовжувала розширюватися, а різноманітні шлюби з королівськими родинами в Європі — Польщі, Норвегії, Англії — продовжували підтримувати торговельну владу федерації. Але коли Ярослав помер у 1054 році, влада перейшла до його сина Ізяслава, який захопився в битві за престолонаслідування, яка тривала між кількома правителями до 1240 року, коли монголи напали на Київ. Північна частина залишалася під контролем Золотої Орди; залишок став фрагментованим.

Вибрані джерела

Бушкович, Павло. « Міста і замки Київської Русі: боярська резиденція та землеволодіння в ХІ-ХІІ ст .». Історія Росії 7.3 (1980): 251–64.
Дворніченко Андрій Юрійович « Місце Київської Русі в історії ». Вісник Санкт-Петербурзького університету 2.4 (2016): 5–17.
Колманн, Ненсі Шилдс. « Колатеральне правонаступництво в Київській Русі» . Harvard Ukrainian Studies 14.3/4 (1990): 377–87.
Міллер, Девід Б. « Багато прикордоння домонгольської Русі» . Історія Росії 19.1/4 (1992): 231–60.
Нестор Літописець. «Руський первісний літопис: Лаврентіївський текст». пер. Кросс, Семюель Хазард і Ольгерд П. Шербовіц-Ветцор. Кембридж Массачусетс: Середньовічна академія Америки, 1953 (1113).
Нунан, Т. С., Р. К. Ковальов. « Що може розповісти нам археологія про те, як документувалися та збиралися борги в Київській Русі? » Історія Росії 27.2 (2000): 119–54.
Севченко, Ігор. « Християнізація Київської Русі» . The Polish Review 5.4 (1960): 29–35.
Заров, Роман. “Організований язичницький культ у Київській Русі. Винахід іноземної еліти чи еволюція місцевої традиції?” Studia Mythologica Slavica (1999).