У чому полягає трагізм долі двох братів? Чи була в них можливість вибору своїх життєвих шляхів?

Трагізм долі двох братів полягає в тому, що вони загинули ще зовсім молодими. Остап віддав своє життя в ім’я батьківщини, а трагедія Андрія ще більша: він вибрав між обов’язком перед батьківщиною та коханням, а після цього Тарас Бульба вбиває сина-зрадника. З дитинства обидва брати не мали можливості вибору своїх життєвих шляхів, бо обох віддали у бурсу і навіть спроба Остапа втекти звідти не мала успіху. Після закінчення бурси доля хлопців теж була вирішена: вони мали вирушати на Січ і стати козаками, як і їхній батько.

Дивіться також:

УкрЛіб — скорочення від Ukrainian Library (українська бібліотека). Метою створення цього сайту було зробити українську літературу доступною для всіх, хто бажає її читати.

УкрЛіб © 2000 — 2024, Євген Васильєв
При використанні матеріалів сайту, посилання на УкрЛіб обов’язкове.

§ 4 ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. ПРОГРАМОВІ ДОКУМЕНТИ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО БРАТСТВА

Обговоріть і поясніть на прикладах подані в таблиці передумови утворення Кирило-Мефодіївського братства.

загострення протистояння в Європі між силами абсолютизму та демократії;

розвиток європейської філософської думки та ідей романтизму;

поява європейських таємних організацій

подальший наступ російського царизму на права українців;

посилення процесу русифікації;

збереження та подальший розвиток традицій українського національно-визвольного руху

Перед вами — перша сторінка списку «Книги буття українського народу» Миколи Костомарова, вилученого у Миколи Гулака під час обшуку в Петропавлівській фортеці Санкт-Петербурга 2 квітня 1847 р. Про що свідчив факт такої знахідки? Прокоментуйте його з точки зору сучасного історика.

2. Головна мета та завдання товариства

Яким братчики бачили майбутнє України? У чому вони вбачали історичне покликання України? Як ви розумієте вислів у тексті: «От камінь, відкинений будівничим, — а він ліг основою всього»?

Із «Книги буття українського народу»

Україна встане із своєї могили і кликне знову до братів-слов’ян, і почують її поклик, встане Слов’янщина, і не зостанеться в ній ні царя, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні мужика, ні холопа, ні в Великій Росії, ні в Польщі, ні на Україні, ні в Чехії, ні в сербів, ні у болгарів. І Україна буде незалежною республікою в слов’янськім союзі. Тоді скажуть всі народи, показуючи на те місце, де на карті буде намальована Україна: «От камінь, відкинений будівничим, — а він ліг основою всього».

На яких основах мало ґрунтуватися об’єднання слов’янських держав? Чому братчики вважали, що буде неможливим окреме існування України як самостійної демократичної держави, а тільки в союзі з іншими слов’янськими народами?

З відозви «Брати українці», написаної Миколою Костомаровим (кінець 1845-1846 рр.)

Цей документ, покладаючи перед ваші очі, даємо вам уважити, чи добре воно так буде.

1. Ми приймаємо, що усі слов’яни повинні між собою поєднатися.

2. Але так, щоб кожен народ створив свою Річ Посполиту і управлявся окремо від інших, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну. Такії народи по нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки. серби і болгари.

3. Щоб був один сейм або рада слов’янська, де б сходились депутати од всіх Речей Посполитих і там порішали такі діла, котрі б належали до цілого союзу слов’янського.

4. Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний. і над цілим союзом був би правитель, вибраний.

Перша сторінка відозви «Брати українці»

Із записів Василя Білозерського

Як сини своєї батьківщини, одушевлені бажанням добра до неї, ми повинні йти до здійснення в ній Божої правди, царства свободи, братської любові і народного добробуту. Одначе окреме існування її (України) неможливе: вона буде між кількома огнями, буде під натиском і може підпасти гіршій долі, ніж яку потерпіли поляки. Одинокий спосіб для привернення прав полягає в об’єднанні слов’янських племен в одну сім’ю, з охороною закону, любові і свободи кожного.

Як мало бути організовано управління Слов’янською федерацією? На яких засадах планувалося ґрунтувати суспільний устрій? Як ви думаєте, чому в переліку слов’янських племен, які повинні увійти до Слов’янської федерації, українці стоять на першому місці?

Зі Статуту Кирило-Мефодіївського братства

1. Визначаємо, що духовне і політичне об’єднання слов’ян є тією справжньою метою, до якої вони повинні прагнути.

2. Визначаємо, що під час об’єднання кожне слов’янське плем’я повинне мати свою самостійність, а такими племенами вважаємо: південно-русів (українців), північно-русів (росіян), білорусів, поляків, чехів зі словенцями, лужичан, сербів з хуруганами (хорватами) і болгар.

3. Визначаємо, що кожне плем’я повинне мати народне правління і дотримуватися повної рівності співгромадян за їх народженням, християнським віросповіданням і станом.

4. Визначаємо, що правління, законодавство, право власності та освіта у всіх слов’ян повинні ґрунтуватися на релігії Господа нашого Ісуса Христа.

5. Визначаємо, що при такій рівності освіченість і чиста мораль повинні служити умовою участі в правлінні.

6. Визначаємо, що має існувати спільний Слов’янський собор з представників всіх племен.

3. Головні засади діяльності товариства

На яких засадах мало діяти Кирило-Мефодіївське товариство? Складіть перелік основних принципів (правил) для братчиків. Як ви розумієте правило «Мета виправдовує засоби»? Чому братчики вважали його безбожним? і

Зі Статуту Кирило-Мефодіївського братства

Розділ ІІ. «Головні правила»

1. Товариство утворюється з метою поширення вищевикладених ідей переважно через виховання юнацтва, літературу і примноження членів товариства. Товариство визнає своїми покровителями святих Кирила і Мефодія і приймає своїм знаком перстень або ікону з іменами чи зображеннями цих святих.

2. Кожний член товариства при вступі приймає присягу використовувати талант, працю, статки, свої громадянські зв’язки для цілей товариства, і якщо б котрийсь із членів зазнав гонінь і навіть страждань за прийняті товариством ідеї, то, відповідно до присяги, він не видасть нікого з членів, своїх побратимів.

3. У випадку, коли член потрапляє до рук ворогів і залишає в нужді сімейство, товариство допомагає йому.

4. Кожний член товариства може прийняти нового члена товариства, не повідомляючи йому імена інших членів [. ]

5. В товариші приймаються слов’яни всіх племен і всіх звань.

6. Досконала рівність має панувати між товаришами [. ]

8. Товариство буде прагнути викорінення рабства і всякого примушення бідних класів, а водночас і поширення грамотності.

9. Все товариство в цілому і кожний член окремо повинні узгоджувати свої дії з євангелійськими правилами любові, покірності і терпіння; правило ж «Мета виправдовує засоби» товариство визнає безбожним [. ]

11. Ніхто з членів товариства не повинен оголошувати про існування і склад товариства тим, котрі не вступають до нього.

Поверніться до поданих текстів документів і поясніть на прикладах, як ставилися братчики до християнства. Як ви думаєте, чому?

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

Складіть узагальнювальну таблицю за матеріалами уроку. В останній частині таблиці сформулюйте, у чому ви вбачаєте історичне значення утворення й діяльності Кирило-Мефодіївського братства для тогочасної України, а також нащадків і сучасної України.

Форми й методи діяльності

Історичне значення утворення й діяльності братства для тогочасної України, нащадків і сучасної України

§ 24 Москвофіли і народовці.

У результаті яких подій відбулось об’єднання Німеччини?

Упродовж уроку з’ясуйте особливості світоглядних позицій старорусинів, москвофілів і народовців.

1. Дуалістична угода 1867 р. та її наслідки для українців.

Після поразки у війні з П’ємонтом і Францією 1859 р. та Пруссією та Італією 1866 р. Австрія опинилася перед загрозою нових визвольних повстань. У підсумку імператор та його уряд пішли на деякі поступки народам, які населяли країну. 1867 р. Австрія та Угорщина підписали угоду, за якою утворилася дуалістична (двоїста) Австро-Угорська імперія. Очолював її цісар (імператор) із династії Габсбургів, котрий одночасно був королем Угорщини. Проголошено рівноправність народів імперії у державних установах, судах і освіті. Крім того, влада імператора відтепер обмежувалася виборними Рейхстагом (Державною Радою) в Австрії та Сеймом в Угорщині. Отже, Австро-Угорщина була вже не абсолютною, а конституційною монархією.

Після 1867 р. західноукраїнські землі за адміністративною приналежністю розділили на дві частини: Галичина і Буковина належали до Австрії, а Закарпаття — до Угорщини. Галичина отримала обмежену внутрішню автономію, але й цього разу уряд відмовився поділити її на Східну (українську) і Західну (польську). Краєм управляв намісник, котрого австрійський уряд призначав переважно з поляків. Вони ж домінували і в Галицькому сеймі (органі місцевого самоврядування), що діяв у Львові. Внутрішнє самоврядування запроваджували і на Буковині. Проте в Буковинському сеймі, що працював у Чернівцях, більшість становили румуни й австрійці. Закарпаття у складі Угорщини ніякого самоврядування не мало.

Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях другої половини XIX ст. вирізнявся кількома напрямками, але найпомітнішими були дві течії: москвофіли, які бачили майбутнє України лише у союзі з Росією, і народовці, котрі вважали українців окремим народом та у своїй діяльності намагалися захищати його інтереси.

1. До яких внутрішніх змін призвели зовнішньополітичні невдачі Австрійської імперії?

2. Що змінилось у становищі західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.?

3. Які дві течії виокремилися в українському суспільно-політичному русі регіону?

Дослідник про наслідки дуалістичної угоди 1867 р. Ярослав Грицак (український історик):

«Стосовно Галичини австро-угорський компроміс доповнювався австро-польським компромісом. Намісник Галичини повинен бути призначений обов’язково з числа польської аристократії, а у Відні польських інтересів мав пильнувати окремий «міністр для справ Галичини». Уся соціальна, економічна, освітня політика була спрямована насамперед на задоволення польських інтересів. Українські посли володіли лише 15% депутатських місць у Галицькому сеймі. »

1. Як дуалістична угода позначилася на політичному житті Галичини?

Будівля Галицького сейму у Львові (нині — національний університет ім. І. Франка)

2. Старорусини. Москвофіли.

Після поразки революції 1848-1849 рр. серед більшої частини українських діячів виникло розчарування політикою австрійської влади щодо українців. Це розчарування посилилось у Галичині після реформ 1860-х рр. і призвело до наростання польсько-українського протистояння. Руська інтелігенція намагалася довести, що має не менш давню політичну і культурну історію, ніж поляки. При цьому вона пов’язувала своє минуле з історією Київської Русі й Галицько-Волинської Русі, а мовні витоки вела від церковнослов’янської мови. Прихильників цього напрямку називали старорусинами.

Інша частина інтелігенції вважала, що українське і російське минуле є спільним, тож шукала підтримки в Росії. Представників цієї течії називали москвофілами. Вони заперечували існування українців як окремої нації, обстоювали тезу про «єдиний общерусский народ» від Карпат до Камчатки, до якого вони відносили населення Східної Галичини, Буковини і Закарпаття. Вважаючи Російську імперію рятівником західних українців, прагнули приєднати до неї західноукраїнські землі. Враховуючи таке спрямування москвофільського руху, правлячі кола Росії таємно фінансували його.

Серед москвофілів переважали стара інтелігенція та сільська буржуазія. Ідеологами руху були Денис Зубрицький і Михайло Качковський у Галичині, Касіян Богатирець — на Буковині, Адольф Добрянський — на Закарпатті. Під їхнім впливом діяли культурно-освітні товариства: «Ставропігійський інститут», «Галицько-руська матиця», Товариство ім. М. Качковського, «Народний дім». Головний друкований орган москвофілів — газета «Слово». У 1870 р. москвофіли заснували організацію «Руська Рада», проголосивши її наступницею «Головної Руської Ради» та єдиним представником усіх місцевих українців. Москвофіли займали провідні позиції у суспільно-політичному житті західноукраїнських земель у 60-х — 80-х рр. XIX ст.

1. Кого називали старорусинами?

2. Які основні світоглядні ідеї москвофілів?

3. Які організації створили москвофіли або ж перебували під їхнім впливом?

Дослідник про москвофільські настрої у Галичині. Ігор Гирич (український історик):

. На москвофільські позиції перейшла більшість діячів Головної Руської Ради 1848 р. Один з діячів «Руської трійці» Яків Головацький перейшов на відверте політичне російство й переїхав до Росії.

1. Поміркуйте. Чому галичани симпатизували москвофілам?

Денис Зубрицький

Детальніше про. причини падіння авторитету москвофілів

На початку 1880-х рр. відбулася подія, що увійшла в історію як «Гнилицька справа». Мешканці села Гнилички на Тернопільщині хотіли мати власну церкву. Селяни, не отримавши дозвіл на відкриття греко-католицького храму, написали заяву про перехід у православ’я. З одного боку, це не було протизаконним, а з іншого — таку заяву розцінили як визнання російської зверхності. Ще одна подія увійшла в історію під назвою «Справа Ольги Грабар і ЇЇ друзів». У ході розгляду справи про зраду 21 особи було доведено фінансування москвофілів з території Російської імперії та листування з низкою російських діячів. І хоча підсудних виправдали, через виявлені факти москвофіли втратили багатьох своїх прихильників у регіоні.

3. Народовці.

На початку 60-х рр. XIX ст. носієм національної ідеї стало молоде покоління української інтелігенції — учителі, письменники, журналісти, юристи, студенти. Їх не влаштовувала позиція москвофілів. У своїй діяльності вони орієнтувалися на український народ, відтак почали називатися народовцями (українофілами). Чільне місце серед них займали Володимир і Олександр Барвінські, Юліан Романчук та інші. Народовці вважали українців слов’янським народом, який проживає на території від Кавказу до Карпат, і виступали за розвиток української мови та культури. Для пропагування своїх ідей видавали часописи «Правда», «Вечорниці», «Мета», «Нива»; створювали гуртки, товариства, клуби. Головним друкованим органом народовців була газета «Діло» (виходила від 1880 р.).

У 1868 р. народовці заснували культурно-освітнє товариство «Просвіта». Товариство друкувало популярну літературу; в містах і селах організовувало читальні (попередниці сучасних бібліотек), де можна було ознайомитися як з художньою, так і спеціалізованою, передусім сільськогосподарською, літературою; відкривало курси грамоти для неписьменних; проводило літературні вечори та лекції. З виникненням кооперативів діяльність «Просвіти» значною мірою фінансували за їхні кошти. Наприкінці XIX ст. налічувалося 19 просвітянських осередків.

Із народовцями співпрацювали лідери українського руху з Наддніпрянщини, головно громадівці. Позаяк у Російській імперії були значні перешкоди для розвитку національного руху, громадівці й народовці прагнули перетворити Галичину на П’ємонт України — край, з якого могла б відродитись об’єднана Україна. Найактивнішими наддніпрянцями щодо цього стали П. Куліш, М. Драгоманов, О. Кониський, В. Антонович, М. Грушевський. Їхніми партнерами з галицького боку були О. Барвінський, І. Франко, М. Павлик та інші. Зокрема, з ініціативи Олександра Кониського на кошти полтавської поміщиці Єлизавети Милорадович за активної участі галицьких народовців 1873 р. у Львові створили Літературне товариство імені Т. Шевченка. У 1892 р. воно було реорганізоване у Наукове товариство імені Т. Шевченка (НТШ), оскільки стало науковим центром українських учених-патріотів. Упродовж 1897—1913 рр. товариство очолював видатний історик Михайло Грушевський.

1. Хто такі народовці? Якою була сфера їхньої діяльності?

2. Коли засновано товариство «Просвіта»? Чим займалися «просвітяни»?

3. Як утворилося Наукове товариство ім. Т. Шевченка?

Активна життєва позиція Олександр Григорович Барвінський (1847—1926), Володимир Григорович Барвінський (1850—1883)

Народження. с. Шляхтинці (нині — Тернопільської обл.).

Походження. Батько був греко-католицьким священиком. Шляхетський рід Барвінських простежується від початку XVI століття.

Сімейне виховання. Батько був добрим до сім’ї, привітним до парафіян. Передплачував українські часописи. Вивчав і записував народні пісні. Барвінські свято шанували рідне слово, до чого привчали і дітей. Окрім того, молодшого з братів — Володимира — в 14 років травмував кінь. На певний час він усамітнився з книгами. З особливим захопленням читав «Кобзар», а Тараса Шевченка вважав своїм духовним батьком.

Освіта. Олександр Барвінський закінчив сільську школу, першу Тернопільську класичну гімназію, філософський факультет Львівського університету. Докторську дисертацію захистив у Віденському університеті.

Особистість та громадське життя. Ще студентом очолив осередок Громади у Львові. Палко вболівав за український народ. Вважав своїм обов’язком дбати про його інтереси. Був викладачем. Очолював «Руське Товариство Педагогічне». 1894 р. ініціював відкриття у Львівському університеті кафедри східноєвропейської історії. Був одним з ініціаторів реорганізації Літературного товариства ім. Т. Шевченка в Наукове товариство імені Т. Шевченка, яке очолював у 1892—1897 роках. Разом з тим, впроваджував у життя політику «нової ери», яка передбачала компроміс з австрійською владою та польськими політичними колами. Був депутатом австрійського парламенту, послом Галицького сейму. Засновник Католицького Руського Народного Союзу (згодом — Християнсько-Суспільна партія). Був запрошений урядовим радником, опісля — радником віденського двору.

Результати діяльності. (Самостійно сформулюйте результати діяльності).

1. Що спільного було в Олександра Барвінського з автономістами Наддніпрянської України?

Освіта. Володимир Барвінський закінчив сільську школу, першу Тернопільську класичну гімназію, правничий факультет Львівського університету.

Особистість та громадське життя. Був одним з лідерів народовців, співзасновником товариства «Просвіта» та «Руського Товариства Педагогічного», засновником і першим редактором газети «Діло». 30 листопада 1880 р. організував перші українські масові збори у Львові — народне віче. Його учасники вимагали від австрійської влади надати галицьким українцям політичні, економічні та культурні права. Перекладав українською мовою твори англійських, французьких, російських письменників і сербо-хорватські народні пісні.

Результати діяльності. «І ще одного нам борця не стало, Одного радника за бідний люд, Велике серце битись перестало. Рука трудяща опустила труд. Но діло, що Тобою розпочате, Не вмре. — клянемося Тобі! Примір Твій і слова Твої грімкії Нам додадуть і сили, і надії» (Іван Франко).

1. Порівняйте біографії двох братів. Що в них було спільного, а що відмінного?

Зі статуту НТШ про мету організації:

«Цілею товариства є плекати та розвивати науку і штуку (мистецтво) в українсько-руській мові, збирати та зберігати різні наукові предмети та пам’ятки старовини України-Руси».

Емблема НТШ

Активна життєва позиція Михайло Грушевський (1866—1934)

Ім’я (повне). Михайло Сергійович Грушевський.

Народження. 29 вересня 1866 р. в давньому українському м. Холм, на той час Царства Польського в Росії (нині належить до Польщі).

Походження. Батько був педагогом, а мати походила із сім’ї священика, якому надали дворянство.

Освіта. Перша Тифліська класична гімназія. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, де під керівництвом Володимира Антоновича захистив магістерську дисертацію.

Початкові умови формування особистості. Батьки виховали у сина «тепле прив’язання» до української пісні, мови, історії. У гімназії захопився читанням праць М. Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича.

Особистість та громадське життя. Ще під час навчання у Києві В. Антонович залучив свого студента М. Грушевського до діяльності київської Громади. Переїхавши до Львова, М. Грушевський продовжував брати участь в українському національному русі. Протягом 1894-1914 рр. очолював новостворену кафедру східноєвропейської історії Львівського університету. У Львові розпочав написання фундаментального дослідження «Історія України-Руси». У 1897 р. очолив Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Редагував наукове видання «Записки НТШ». У 1899 р. став співзасновником Української національно-демократичної партії (УНДП). Для підтримки української літератури разом з Іваном Франком видавав «Літературно-науковий вісник» у Львові, а згодом — у Києві.

Результати діяльності. (Самостійно сформулюйте результати діяльності).

1. З’ясуйте, чи могли мати спільні справи О. Барвінський та М. Грушевський. Які саме?

Жінка в історії Єлизавета Скоропадська-Милорадович

Донька полтавського губернського маршала Івана Скоропадського, зростала в атмосфері залюбленості українською минувшиною. Її дитячі та юні роки минули у маєтку Тростянці на Чернігівщині. Вийшовши заміж, переїхала до Полтави, де її називали гетьманшею. І не лише тому, що була правнучкою гетьмана Івана Скоропадського. Вона — непересічна особистість. Була активною діячкою полтавської Громади. Допомагала коштами видавництвам, жіночим гімназіям, українським недільним школам. Після Валуєвського циркуляра Єлизавета фінансувала діяльність львівської «Просвіти». У 1873 р. стала однією з фундаторок Літературного товариства імені Тараса Шевченка у Львові, виділивши 9 тис. гульденів на його заснування.

1. Історик О. Пріцак зазначив: «Кожна українська акція знаходить у ній (Є. Скоропадській-Милорадович) щедрого мецената й опікуна-покровителя». Наведіть докази на підтвердження цієї тези.

Коли в Україні було створено культурно-освітнє товариство «Просвіта», . в Японії молодий імператор Муцухіто прийняв ім’я Мейдзі та розпочав комплекс реформ (реставрація Мейдзі), які перетворили відсталу країну на одну з провідних держав світу.

Підсумуйте свої знання.

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

— 1868 р. — народовці заснували культурно-освітнє товариство «Просвіта»;

— 1873 р. — утворення Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові;

— 1892 р. — реорганізація Літературного в Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ);

— 1897—1913 рр. — НТШ очолював Михайло Грушевський.

2. Поясніть значення понять: старорусини, москвофіли, народовці.

3. Складіть історичну довідку про дуалістичну угоду 1867 року.

4. Проаналізуйте діаграму. З якими суспільно-політичними течіями пов’язані газети «Слово» та «Діло»? Охарактеризуйте ці течії. Про що свідчать зміни накладу?

Наклад примірників провідних українських (руських) періодичних видань у Галичині