Види робочого часу

Кодекс законів про працю виділяє різні види робочого часу окремими статтями.

Нормальна тривалість робочого часу (ст. 50 КЗпП)

Скорочений робочий час (ст. 51 КЗпП)

Використовується для працівників зі шкідливими умовами праці; для працівників до 18 років; для окремих категорій працівників (вчителі, лікарі та ін.).

Особливість цього виду робочого часу в тому, що норма робочого часу для працівників встановлюється меншої тривалості, а оплата праці здійснюється в повному обсязі.

На скороченому робочому часу не працюють інваліди і мами з дітьми до 3-х років. Для них передбачено наступний вид робочого часу.

Неповний робочий час (ст. 56 КЗпП)

Стаття дає можливість визначити: неповний робочий тиждень, неповний робочий день, комбінацію неповного робочого дня і неповного робочого тижня.

Незалежно від того, який варіант вибирає працівник, в заяві він повинен чітко визначити графік, за яким хоче працювати. Оплата праці працівників на неповний робочий час здійснюється пропорційно фактично відпрацьованому часу.

Робота змінами (ст. 58-59 КЗпП)

Змінні графіки роботи застосовуються там, де в силу технологічних процесів або характеру діяльності роботу неможливо виконати в одну зміну режимі.

Зміни – це циклічність і сталість однотипної тривалості робочого часу. Зміна не може бути в одного працівника менше, а у іншого. більшою Тому при графіках змінності не може застосовуватися режим неповного робочого часу або ненормований робочий час.

При цьому, підприємством повинна виконуватися вимога до 40-ка годинної тижневої норми роботи.

Тому при роботі змінами, підприємство завжди повинно мати графіки змінності. Саме від них починається планування робочого часу на кожен місяць.

Підсумований облік робочого часу (ст. 61 КЗпП)

Застосовується на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт в тому випадку, коли не може бути дотримана встановлена щоденна або щотижнева тривалість робочого часу (сторожі, водії і т. д.). В цьому випадку підрахунок відпрацьованих годин буде вестися не за тиждень, а за більший проміжок часу – обліковий період, але з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала його норму згідно зі статтями 50 або 51 КЗпП (для окремих категорій працівників).

Практика застосування підсумованого обліку робочого часу

Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок застосування підсумованого обліку робочого часу, немає.

Замість цього, групою фахівців Мінсоцполітики України в 2006 році були розроблені Методичні рекомендації № 138 (до слова, не зареєстровані в Мін’юсті), які служать методичним посібником для керівників підприємств, установ, організацій, які застосовують такий режим роботи. Згідно з даними Методрекомендацій, обліковий період при підсумованому обліку робочого часу може становити декаду, місяць, квартал, півріччя, рік. Це спричинило за собою практику застосування облікового періоду тривалістю більше одного місяця (дуже часто півріччя або рік). І відповідно, підрахунок і оплату понаднормових годин роботи в кінці такого облікового періоду (півріччя, року), після порівняння фактично відпрацьованого часу з нормою за обліковий період.

Незважаючи на сформовану практику, сьогодні багато підприємств, що використовують обліковий період тривалістю більше одного місяця, успішно перевірки Держпраці не проходять. Невизнання облікового періоду тривалістю більше одного місяця тягне перерахунок кількості понаднормових годин, а це, в свою чергу – неповну та несвоєчасну їх оплату.

Чому так відбувається?

Справа в тому, що деякі норми, закладені в Методрекомендаціях № 138, суперечать нормам чинного законодавства в частині оплати праці. А саме:

1. норми законодавства (ст. 24 Закону “Про оплату праці” та ст. 115 КЗпП) зобов’язують роботодавця виплачувати заробітну плату за фактично відпрацьований час;
2. по суті КЗпП не дає права фіксувати обліковий період, тому він завжди такий, який відповідає фактично відпрацьованому часу в рамках табеля обліку робочого часу;
3. форма табеля обліку робочого часу затверджена Наказом Держкомстату України від 05.12.2008 року № 489 (форма П-5) і цією формою передбачений місячний обліковий період; в тому числі в табелі передбачено помісячне відображення кількості понаднормових годин роботи (літерний код “НУ” або цифровий “05”);
4. на користь місячного облікового періоду також говорить ст. 95 КЗпП, ст. 3 Закону «Про оплату праці», якими з 01.01.2017 р. визначено поняття “мінімальної: заробітної плати” як “оплати за виконану місячну норму часу”.

Висновок: використання облікового періоду тривалістю більше одного місяця може привести до порушення мінімальних державних гарантій в оплаті праці працівників. І відразу згадуємо, що за дане порушення передбачено штраф у 10-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення за кожного працівника, щодо якого допущено таке порушення (у 2017 році 32000 грн.).

Розпочати легко! Додайте інформацію про організацію та працівників, виконайте налаштування і отримайте необхідні розрахунки. Нарахування зарплати та індексації, розрахунок податків, лікарняних, відпускних та компенсацій. А ще: будуйте графіки роботи будь-якої складності, формуйте кадрові докумети та звіти, відправляйте звітність у податкову, контролюйте торговельні операції та інше.

Реєструйтесь прямо зараз! Автоматизація бухгалтерського обліку в SMARTFIN.UA – ЦЕ ПРОСТО!

Хочу с этого года ввести суммарный учет рабочего времени. Есть у Вас более детальное описание этого учета.? Спасибо

Лариса, здравствуйте! Детального описания нет, но в нашем сервисе есть возможность создавать графики работы с суммированным учетом рабочего времени, так же в графиках определяется количество ночных, вечерних, сверхурочных часов работы и рассчитываются соответствующие доплаты. Сейчас мы готовим обучающие видео по видам рабочего времени (они скоро появятся на нашем ютуб-канале), в том числе и по суммированному учету. С уважением, Анна.

А який графік більш всього підходить для водіїв автобусів, я ніяк не можу розібратися, гнучкий чи сумований? Чим вони відрізняються один від одного?

Скорочений та неповний робочий час: у чому відмінності?

Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці розповідає, що робочим часом вважається встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов’язки.

У мирний час КЗпП встановлено, що робочий час може бути такої тривалості:

• Нормальний. Тривалість робочого часу працівників встановлена 40 годин на тиждень;
• Неповний. Робочий час становить меншу кількість годин, ніж встановлено нормативно-правовими актами;
• Скорочений. Час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові функції, але оплата праці такого працівника проводиться в повному розмірі.

Скорочений робочий час встановлюється:

• для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;
• для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень;
• для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не більш як 36 годин на тиждень;
• для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших) – скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством.

Статтею 56 КЗпП передбачено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Неповний робочий час може бути встановлено на певний строк і без зазначення строку. В обов’язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 14 років, дитину з інвалідністю, для догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку. За згодою роботодавця неповний робочий час може запроваджуватися для всіх категорій працівників.

Роботодавець має право, але не зобов’язаний задовольняти прохання інших категорій працівників про встановлення неповного робочого часу, крім випадків, безпосередньо визначених КЗпП.

Оплата праці у випадках встановлення неповного робочого часу проводиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Якщо неповний робочий час встановлюється за бажанням працівника, то неповний робочий час може бути запроваджений з будь-якого моменту.

У заяві працівника про встановлення йому неповного робочого часу зазначається:

• вид неповного робочого часу (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень),
• режим роботи під час неповного робочого часу (час початку та закінчення роботи),
• період, на який встановлюється неповний робочий час тощо.

Законодавство не регламентує, скільки днів або годин допускається встановлювати за неповного робочого часу. Це може бути визначена кількість годин на день або днів на тиждень.

У випадку, коли неповний робочий час установлено без обмеження строком, власник не позбавляється права змінити тривалість неповного робочого часу чи замінити його на повний за умови, якщо на підприємстві, в установі, організації проводяться зміни в організації виробництва та праці, і з дотриманням процедури та строків попередження працівника.

Працівники, що працюють на умовах неповного робочого часу, мають право на відпустку повної тривалості, на соціальні виплати, зокрема, допомогу з тимчасової непрацездатності у звичайному порядку.

Запис про те, що працівник працює на умовах неповного робочого часу, до трудової книжки не заноситься.

Отже, неповний робочий день (та його тривалість) встановлюється за згодою сторін будь-якому працівнику, а скорочений (та його тривалість) – встановлений законодавством тільки для окремих категорій працівників. При неповному робочому дні праця оплачується пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку, а при скороченому робочому дні – як за повний робочий день.

На сьогодні особливості встановлення та обліку часу роботи та часу відпочинку визначено вимогами ст. 6 Закону №2136, згідно з якою нормальна тривалість робочого часу у період дії воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).

Для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень.

П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається роботодавцем.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин.

У разі встановлення нормальної тривалості робочого часу відповідно до частин першої та другої цієї статті понад норму, встановлену відповідно до законодавства, оплата праці здійснюється у розмірі, збільшеному пропорційно до збільшення норми праці.

Увага! Норми Закону №2136 щодо:

1) збільшення тривалості робочого часу до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури;

2) обмеження щодо неможливості перевищування 40 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, та

3) щодо можливості скорочення безперервного відпочинку до 24 годин не застосовуються до праці неповнолітніх.