Битва на Ворсклі: українські землі між Литвою й Ордою

620 років тому – 12 серпня 1399 року – відбулася битва на Ворсклі між військами Великого князівства Литовського і Золотої Орди. Це одна з найбільших у XIV столітті східноєвропейських битв. Військо великого литовського князя Вітовта, де крім литовців були також руські князі, німці-тевтонці та союзники татари, зазнало поразки від війська Золотої Орди. Одним із наслідків цієї битви називають відмову литовців від експансії на Схід і подальше зближення із Польщею. Про те, що та як відбувалося у серпні 1399 року на Ворсклі Радіо Свобода говорило з істориком Борисом Черкасом.

– Що робив литовський князь Вітовт на чолі такого строкатого війська на Ворсклі?

– Головна провокативність цього сюжету в тому, що в популярній літературі, в традиції заведено казати, що це битва між Великим князівством Литовським і Золотою Ордою. Але, фактично, це битва між Великим князівством Литовським і частиною Золотої Орди на чолі з ханом Тохтамишем проти золотоординських заколотників. Можна казати, Велике князівство Литовське та Золота Орда билися з татарськими заколотниками.

Тохтамиш – останній легітимний хан в історії Золотої Орди. Після нього ще були хани, вона понад сто років ще проіснувала, але відтоді постало питання легітимності.

– Вітовт хотів підтримати законні претензії Тохтамиша на володарювання?

– Так. Ніби Євразія велика, але якщо ці процеси десь почалися в одному кінці, вони рано чи пізно прийдуть до іншого кінця. Нагадаю, що Тохтамиш став ханом за допомогою Тамерлана чи то Тимура. Він переміг своїх конкурентів, став ханом.

– Серед іншого, Москву спалив.

Тохтамиш зробив реформу, з якої починається повноцінна Московська держава

– Так. Але треба згадати, де в цей час був їхній князь Дмитро Донський. Чомусь вважають, що він втік збирати якесь військо. Насправді, як каже літопис, йшов цар – хана називали в літописі царем – всі йому присягали, усі його зустрічали. І Москву він спалив тому, що там було повстання, під час якого вбили родича хана. Але, спаливши Москву, він потім дав місцевому князю пожиттєвий ярлик на правління. До цього вони їздили часто в Орду по ярлик, а Тохтамиш зробив реформу, з якої починається повноцінна Московська держава. Тому, поки Тохтамиш або його нащадки були при владі, Москва за них трималася, і на московських грошах було ім’я Тохтамиша до кінця XV століття.

Боротьба йшла за торгові шляхи й за регіон сучасного Азербайджану

Отже, як тільки Тохтамиш взяв ситуацію в державі під контроль, відновив військову міць, зробив економічні реформи тощо, то забув, що йому допоміг Тамерлан і почав проти нього воювати. Боротьба йшла за торгові шляхи й за регіон сучасного Азербайджану. Ця війна тривала довго, але врешті-решт, на річці Терек в 1395 році відбулася вирішальна битва, в ході якої Тохтамиш був розгромлений. Але Тамерлан вирішив не просто його розгромити, а розгромити всю Золоту Орду. Він пройшов по ній смерчем, винищуючи все і спалюючи міста.

Експонати виставки у Казані. «Золота Орда та Чорне море». 2 квітня 2019 року

Коли Тамерлан пішов, то в Орді з’явилося декілька конкурентів, які побачили, що Тохтамиш програв, що він слабкий. Тохтамиш б’ється то з одним, то з іншим. Один із таких конкурентів Тимур Кутлуг, за яким стояв потужний князь Едигей, проголосив себе ханом. Відбулася битва, в якій Тохтамиш програв і відступив на територію Великого князівства Литовського: перейшов Дніпро, дійшов до Києва і попросив допомоги. А в цей час правителем Великого князівства Литовського і безпосередньо Київського князівства був князь Вітовт.

– Часто битву на Ворсклі порівнюють із Куликовською битвою 1380 року, коли московський князь розгромив ординців. Колись у школі вчили, що Куликовська битва – це перший серйозна спроба скинути монголо-татарське ярмо. А тут навпаки: Вітовт намагається це ярмо упорядкувати, щоб воно було легітимним. І взагалі, яке місце битви на Ворсклі в українській історії?

– Для нашої історії вона визначна. Але якщо росіяни свою Куликовську битву гіперболізують та трохи змінюють акценти, то битва на Ворсклі довгий час дещо принижувалася через призму російської науки. Зараз йде ренесанс нашої історичної науки – маємо потужних істориків і багато цікавих сюжетів.

Якщо їх порівнювати, то треба зрозуміти, що Куликовська битва – це битва всередині Золотої Орди. Дмитро Донський був князем або еміром цієї держави. Літопис зберіг слова його попередника: «Мы Залеская Орда».

Згідно з російською історіографією, святий Сергій Радонезький благословив Дмитра Донського на битву з татарами

А битва на Ворсклі – це наступ Литви на Великий Степ. Литовці й до цього спільно з українцями билися з татарами, але то були короткі виходи – вони не відривалися від своїх оперативних баз, від Київщини, Поділля. А тут вони йдуть глибоко в степ у напрямку на річку Сіверський Донець, можливо, аж до Волги, але про це можемо тільки здогадуватися.

Вітовт погодився перетворити сусідню імперію Золоту Орду на свого союзника

Якщо можна, така паралель: уявіть собі, що поряд з вами величезна імперія, умовно назвемо її «Росія». І раптом правитель цієї імперії прибігає до вас і просить допомогти повернути йому престол. Одна справа, воювати відкрито з таким монстром, зовсім інша – скористатися ситуацією. Вітовт погодився, тому що такого шансу ще ніколи не було: перетворити сусідню імперію Золоту Орду на свого союзника та певним чином політичного клієнта.

Тохтамиш перед походом офіційно видав документ, яким відмовився від більшості українських земель на користь Великого князівства Литовського. Це дуже важливий момент. Таким чином, Золота Орда відмовилася від Києва, Волині, Чернігова тощо.

– Але ж Литва ще до того їх завоювала.

– Так, але Золота Орда від них не відмовлялася й у будь-який момент могла пред’явити свої права. Уявімо силу цієї держави: розгром Тамерлана, потім міжусобна війна. Та коли приходять війська на чолі з великим князем литовським, то заколотникам вистачає сил їх розгромити. Уявляєте, який був ресурс у цієї степової імперії!

– Деякі литовські історики вважають, що битва на Ворсклі – це найвищий злет імперських планів Вітовта. Мовляв, якби він переміг, то взяв би під контроль Золоту Орду, а відтак залежну від неї Москву і всю Північно-Східну Русь. Таким чином, утворилася б величезна імперія, де Литва контролювала б землі, мало не до Уралу.

– Вважаю, що це перебільшення. На той момент, як відбулася битва на Ворсклі, Вітовт тільки нещодавно взяв під контроль все Велике князівство Литовське. Але ще був король Польщі Ягайло, який продовжував себе вважати великим князем литовським. На той момент Вітовт ще не став тим Вітовтом Великим, яким стане пізніше. Нічого великого він ще не зробив.

Для нього це дійсно був шанс. Але уявімо, що у 1399 році він перемагає, і Тохтамиш бере під контроль Золоту Орду. Які шанси, що Тохтамиш потім не зробив би проти Литви те, що він зробив проти Тамерлана, коли той допоміг йому стати ханом?

Окрім того, у Московського князівства теж були свої плани, своя політика й сил було достатньо, щоб кинути виклик Великому князівству Литовському. Пізніше між ними дійде до війни.

​Якби Вітовт переміг, процеси дійсно могли розвиватися не так, як вони розвивалися. Але внаслідок поразки Тохтамиша, Золота Орда не зміцнилася. Різні хани між собою продовжували конфліктувати.

Вітовт з цього користався, підтримуючи різні татарські угруповання. Десь до середини 1420-х років Золота Орда була у внутрішніх війнах, які Вітовт до певної міри продукував. А потім Вітовт зробив хитрий і потужний крок. Він посадив двох ханів: одного в Криму, а інший правив у Сараї, на Волзі.

– То можна сказати, що Вітовт став батьком кримської татарської державності?

– Ну, батьком – це занадто. Скажімо так, він був одним із важливих факторів, який призвів до її утворення. А інший його ставленик пізніше стояв біля витоків Казанського ханства.

– Щодо локалізації битви на Ворсклі. Історики встановили місце, де вона відбулася?

– Якщо взяти до уваги, коли вона відбулася, і маршрут, яким рухалося військо Вітовта – а шляхів у степу, насправді, не так багато – то все вказує на район Полтави. Джерела точно не подають локалізацію, вони кажуть «Ворскла». Цей фактор, що я назвав, вказує, що це десь на вершині. Археологи знайшли чимало місць зі слідами боїв, є пов’язані з Вітовтом топоніми. Але після цієї битви Ворскла перетворилася на прикордонну річку. Там часто відбувалися сутички. Залишки, які знаходять, а знаходять майже по всій Ворсклі, можуть вказувати не обов’язково на цю битву. Тому питання точної локалізації залишається дискусійним.

– Яка ймовірність, що вдасться більш-менш локалізувати місце битви на Ворсклі?

– Вважаю, що головним доказом, який би доводив, що це не прикордонна сутичка, а саме битва на Ворсклі – якщо знайдуть кам’яні ядра або кулі. Бо у битві використовувалися гармати та ручниці. Тож, якщо на Ворсклі знайдуть кам’яні ядра, якими тоді стріляли, то з високою ймовірністю зможемо вважати, що саме тут є місце битви.

– А зараз якісь дослідження ведуться?

Вся археологія постмонгольської України, за виключенням Криму, це продукт нашої незалежності

– Так, весь час. Археологи копають, багато експедицій, багато чого знайдено. Але поки цей матеріал зрозуміють, поки опублікують… Вся археологія постмонгольської України, за виключенням Криму, це продукт нашої незалежності. При Радянському Союзі на це дивилися не дуже «одобрямс». Як писав український історик Ярослав Дашкевич, посилаючись на російського колегу Бориса Рибакова, який ніби казав, що археології України після монголів не може бути.

– Чому?

– Головна версія була така, що прийшли монголи і все зруйнували. Бо якщо довести, що у XIV-XVстоліттях тут населення існувало, князівства продовжували існувати, тоді це доводить безперервність і окремішність розвитку України.

Дмитро Шурхало

Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

Дмитро Донський коротка біографія

Дмитро I Іванович Донський (1350 — 1389) – великий князь Московський і Володимирський. Своє прізвисько (Донський) отримав після перемоги в Куликовській битві.

1. Ранні роки
2. Боротьба за князювання
3. Великі перемоги
4. Смерть і спадщина
5. Тест з біографії
6. Правильних відповідей:
7. Ваш результат:

Ранні роки

Народився Дмитро 12 жовтня 1350 року в Москві. У 1359 році, коли помер його батько, біографії Дмитра Донського з’явився опікун і наставник – митрополит Алексій. З ним Дмитро радився в політичних справах. Крім того, хороші стосунки у Донського склалися з Сергієм Радонезьким – настоятелем монастиря.

Саме до нього князь прийшов перед Куликовської битвою за благословенням.

Боротьба за князювання

З 9 років князь Дмитро був змушений боротися за своє князювання у Володимирі з іншими князями. Після ворожнечі з литовським князем Ольгердом був укладений мир з Литвою. Поступово Донський налагодив відносини з Новгородом, Твер’ю. Могутність князя Донського з часом все більше наростало.

В 1363 році Дмитро Донський став князювати у Володимирі. Після великої пожежі в Москві князь в 1367 році побудував новий білокам’яний Кремль.

Будучи людиною віруючою, князь підтримував православні храми, робив пожертви, а також заснував монастирі в Московському князівстві під час свого правління.

Великі перемоги

Орда почала конфлікт з Дмитром, розгромивши Нижній Новгород. Але після нападу на Москву в 1378 році військо Мамая було розбито (Битва на річці Воже). А 8 вересня 1380 року відбулася славетна Куликовська битва, в ході якої Мамай зазнав поразки, а татаро-монгольські війська були знищені.

Після цього, зібравши решту своїх військ в Криму, Мамай знову програв у битві зі своїм супротивником, ханом Золотої Орди — Тохтамишем.

Виплата данини Золотій Орді тимчасово припинилася. Відбулося злиття Володимирського і Московського князівств, а Москва стала центром об’єднання російських земель.

Якщо розглядати коротку біографію Донського, то потрібно зазначити, що протягом всього його правління Москва тонула в міжусобних війнах.

Коли ж, після навали Тохтамиша в 1382 році, столиця знову ослабла, міжусобиці спалахнули з новою силою. Після цього Донський пообіцяв платити данину Орді, хоч і в меншій мірі, ніж раніше.

Смерть і спадщина

Помер Дмитро Іванович Донський 19 травня 1389 року у віці 39 років. Похований був у Москві в Архангельському соборі. Після смерті Донського управління князівствами перейшло у спадок до його сина Василя I.

Дмитро Донський був канонізований російською Православною церквою до лику святих. День пам’яті відзначають у день його смерті – 19 травня (за н. с. — 1 червня)

Ім’ям великого князя названо вулиці і площі в містах Росії і України, в його честь встановлено пам’ятники в Москві і Коломиї.

Тест з біографії

Тест для тих, хто добре запам’ятав коротку біографію Донського:

Правильних відповідей:

Ваш результат:

Нова функція! Середня оцінка, яку отримали учні в школі за цю біографію.
Показати оценкуСпасибо за лайк. Середня оцінка: 4.59 бали. Всього отримано оцінок: 335.

Скачати біографію Донського