Чому ліліпути не ростуть

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Джанатан Свіфт Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів Переклад Ю.Лісняка

Розділ VI Про жителів Ліліпути; їхня наука, закони та звичаї; система виховання дітей. Як жив автор у цій країні. Реабілітація в наших очах однієї вельможної дами

Маючи намір докладно описати цю імперію в окремому трактаті, я хочу, проте, вже зараз задовольнити цікавість читача деякими відомостями загального характеру. Середній зріст тубільців трохи менший, ніж шість дюймів, і йому точно відповідає величина як тварин, так і рослин та дерев. Наприклад, найбільші коні та воли не бувають там вищі чотирьох чи п’яти дюймів, а вівці – півтора дюйма; гуси – завбільшки з наших горобців, і так аж до найменших тварин, яких я насилу міг розгледіти. Але природа пристосувала очі ліліпутів саме до таких розмірів, і вони бачать чудово, але тільки зблизька. Ось приклад, який у них гострий зір на близькі предмети: я з великою цікавістю спостерігав, як кухар скуб жайворонка, не більшого за нашу муху, а дівчина шила невидимою голкою з невидимою ж таки шовковою ниткою. Найвищі дерева там досягають семи футів – я маю на увазі ті, що ростуть у великому імператорському парку,- і я ледве міг дотягтися рукою до їхніх верховіть. Решта рослин – відповідно нижчі, і нехай уже читач сам уявить собі їхні справжні розміри. [64]

Я поки що не говоритиму багато про науку ліліпутів, яка вже цілі сторіччя процвітає у цього народу в усіх її галузях, а спинюся лише на своєрідній манері їхнього письма: ліліпути пишуть не так, як європейці – зліва направо, не так, як араби – справа наліво, не так, як китайці – згори донизу, а так, як англійські дами – навскоси, через сторінку, від одного її ріжка до другого.

Мертвих вони ховають, ставлячи головою вниз, бо дотримуються думки, що через одинадцять тисяч місяців мерці воскреснуть; а що на той час земля, яку ліліпути вважають плескатою, нібито має перекинутись низом догори, то мерці, воскреснувши, стануть просто на ноги. Вчені, правда, вважають цю доктрину нісенітницею, але такий звичай, зважаючи на забобони простого люду, зберігається ще й досі.

Деякі закони та звичаї в них вельми своєрідні, і, якби вони не були цілком протилежні законам моєї любої батьківщини, то я не встояв би перед спокусою сказати дещо на їхнє виправдання. Бажано тільки, щоб їх додержували як слід. Насамперед згадаю закон про викажчиків. За всі злочини проти держави карають тут надзвичайно суворо, але якщо на суді буде доведено невинність обвинуваченого, неправдивого викажчика зразу віддають на ганебну страту; а з його рухомого та нерухомого майна стягають пеню на користь невинного, відшкодовуючи йому в чотирикратному розмірі втрачений час, небезпеку, на яку він наражався, і знегоди, пережиті у в’язниці, та всі його витрати на свій захист. А якщо викажчикового майна на це не вистачає, то потерпілого щедро нагороджує корона. До того ж імператор прилюдно виявляє до нього прихильність, і про безневинність його оголошують у всьому місті.

Шахрайство вони вважають за тяжчий злочин, ніж крадіжку, і тому рідко не карають за нього смертю; а пояснюють це тим, що дбайливість та пильність, разом із звичайним здоровим глуздом, можуть уберегти майно від злодія, але проти спритного шахрайства чесність не має чим боронитися. А оскільки в комерції конче потрібен кредит і довіра, то, коли потурати обману і не карати його законом, чесний торговець завжди зазнає збитку, а шахрай матиме зиск. Пригадую, як одного разу я клопотався перед монархом за одного злочинця, що втік з великою сумою грошей, одержаних за дорученням його хазяїна. Як обставину, що зменшувала його провину, я [65] навів його величності міркування про те, що тут інше тільки про зловживання довірою; але імператор визнав мій аргумент за ганебний, бо він, мовляв, лише збілив провину обвинуваченого. Правду кажучи, мені залишала ся тільки відповісти трафаретною фразою, що у кожної народу – свої звичаї; мушу признатись, мені було дуже соромно.

Хоч ми й кажемо звичайно, що нагорода та кара – два шарніри, на яких обертається весь урядовий механізм, але ніде, крім Ліліпутії, я не бачив, щоб цей прилад було запроваджено в життя. А там кожен, хто подаси достатні докази, що протягом сімдесяти трьох місяців вії точно виконував усі закони країни, дістає право на певні пільги відповідно до свого стану та життя і одержує пре порційну суму грошей із спеціальних коштів. Крім того, йому дають титул снілпела, тобто законника, який додається до його імені, але не переходить до спадкоємців. Коли я сказав ліліпутам, що в нас закон підтримують тільки за допомогою кар і ніде не згадується про нагороди за його додержання, вони визнали це за величезну ваду нашого устрою. Через це статуя Правосуддя в їхніх судових установах має шестеро очей – двоє спереду, двоє ззаду і по одному з боків (що символізує пильність), у правій руці в неї – розкритий мішок золота, а в лівій – меч у піхвах, і це означає, що правосуддя з більшою охотою нагороджує, ніж карає.

Призначаючи кого-небудь на державну посаду, ліліпути більше уваги звертають на моральні якості, ніж на здібності. На їхню думку, коли вже влада конче потрібна людству, то кожна людина, наділена звичайним здоровим глуздом, може займати ту чи ту урядову посаду, бо провидіння ніколи не мало наміру робити з управління громадськими справами якусь таємницю, приступну тільки для небагатьох великих геніїв, яких навряд чи народжується троє на сторіччя. Вони вважають, що правдивість, справедливість, поміркованість та інші подібні якості – під силу кожному і що ці чесноти, при досвіді та добрих намірах, роблять кожного здатним служити своїй країні, крім тих випадків, коли потрібні спеціальні знання. На їхню думку, найбільша розумова обдарованість не може надолужити браку моральних чеснот і найбільша небезпека – віддавати посади до рук несумлінних людей, хай навіть найздібніших; адже помилка, зроблена через незнання, але з добрим наміром, ніколи не матиме таких фатальних [66] наслідків для загального добра, як вчинки людини, схильної до нечестя та обдарованої здібностями приховувати, множити і захищати його.

Невіра в божественне провидіння так само робить людину непридатною для громадської посади; ліліпути вважають, що коли монархи називають себе посланниками провидіння, то було б цілковитим безглуздям призначати на державні посади людей, що заперечують авторитет, керуючись яким діє володар.

Розповідаючи про ці та інші закони, про які мова буде далі, я попереджую, що маю на увазі тільки споконвічні інституції країни, а не обурливу сьогочасну зіпсутість – наслідок звиродніння людської природи. Наприклад, ганебний звичай призначати на високі посади тих, хто добре танцює на канаті, або давати відзнаки за стрибки через палицю і плазування під нею,- звичай, що його, коли читач ще пам’ятає, вперше запровадив дід теперішнього імператора, а нинішнього свого розвитку він досяг тільки через невпинне розмноження всіляких партій та угруповань.

Невдячність вважається в Ліліпутії карним злочином (як відомо, так само міркували й деякі інші народи); на думку ліліпутів, той, хто відплачує злом своєму благодійникові, є ворог і всім іншим людям, яким він нічого не завдячує, а тому він заслуговує смерті.

їхні погляди на обов’язки батьків та дітей дуже різняться від наших. Оскільки зв’язок самця і самиці грунтується на великому природному законі, що має на меті розмноження та продовження виду, то ліліпути міркують, що чоловіки й жінки поєднуються, як і інші тварини, спонукані хтивістю, і їхня любов до своїх дітей випливає з такого ж природного закону. Виходячи з цього, вони не визнають ніяких обов’язків дитини ні щодо батька за те, що той зачав її, ні щодо матері за те, що та породила її на світ; мовляв, коли зважити на земні злигодні, батьки, давши дитині життя, не зробили їй ніякого добра, та й, зрештою, не мали наміру дати їй життя, бо, кохаючись, думали зовсім про інші речі. Спираючись на ці і схожі міркування, ліліпути вважають, що батькам менше, ніж будь-кому іншому, можна довіряти виховання їхніх дітей, і через те в кожному місті є громадські виховні заклади, куди всі батьки, крім селян і робітників, повинні віддавати своїх дітей обох статей і де ті діти вирощуються та виховуються, відколи їм мине двадцять місяців, тобто у [67] віці, коли, на думку ліліпутів, зароджуються певні здібності. Ці школи бувають кількох видів – залежно від статі дітей та стану їхніх батьків. Учителі там дуже досвічені й готують дітей до життя відповідно до суспільного становища батьків та їхніх власних здібностей і нахилів Спершу я скажу трохи про виховні заклади для хлопчиків, а тоді про виховні заклади для дівчаток.

В будинках, де виховуються сини вельмож і знатних дворян, працюють поважні, високоосвічені педагоги та їхні численні помічники. Дітей там одягають і годують дуже просто. Прищеплюють їм правила честі, справедливості, відваги; в них розвивають скромність, милосердя,; релігійні почуття та любов до батьківщини. За винятком-короткого часу на їжу та сон і двох годин на розваги та фізичні вправи, діти завжди чимось зайняті. До чотирьох років їх одягає прислуга, а старші вихованці, хоч би якого знатного роду вони були, мусять одягатися самі; приставлені до них жінки-доглядачки, що їм, як на наш вік, має бути не менше п’ятдесяти років, виконують тільки чорну роботу. Розмовляти з прислугою вихованцям заборонено, а в години дозвілля вони граються гуртом і завжди в присутності вихователя або його помічника; через це вони захищені від ранніх шкідливих вражень, дурощів і розпусти, яким віддані на поталу наші діти. Батьки можуть бачитися зі своїми дітьми тільки двічі на рік, кожного разу не більше години. Цілувати дітей дозволяють тільки при побаченні та прощанні, а вихователь, який завжди буває поруч, пильно стежить за тим, щоб дітям нічого не нашіптували, не говорили пестливих слів і не приносили іграшок, ласощів тощо. Коли батьки не платять вчасно за утримання та виховання своїх дітей, то гроші стягають з них імператорські урядовці.

Так само влаштовано й виховні заклади для дітей звичайних дворян, купців та ремісників; проте діти, призначені бути ремісниками, від семи років починають вивчати своє ремесло, тоді як діти знатних осіб продовжують загальну освіту до п’ятнадцяти років, що відповідає у нас двадцять одному; однак суворості шкільного життя поступово послаблюються в останні три роки.

В жіночих виховних закладах дівчатка знатного роду виховуються майже так само, як і хлопчики, тільки їх одягають статечні доглядачки, але завжди в присутності виховательки або її помічниці. Досягши п’ятирічного віку, дівчатка одягаються самі. Коли помітять, що нянька [68] розповідає дітям страшні чи безглузді казки або розважає їх дурними витівками (що нерідко роблять наші покоївки) , її прилюдно тричі б’ють батогами, кидають на рік до в’язниці, а потім засилають доживати віку в найглухішу частину країни. Через це молоді дами в Ліліпутії не менше за хлопців соромляться боягузтва та дурості і зневажають усі прикраси, за винятком цнотливості та охайності. Я не помітив ніякої різниці в їхньому вихованні, зумовленої відмінністю статі; хіба що фізичні вправи для дівчаток не такі важкі та обсяг знань трохи вужчий, зате їх навчають правил ведення хатнього господарства. Ліліпути додержуються погляду, що дружина високого роду повинна завжди бути розумною і приємною подругою чоловіка, бо молодість її швидко минає. На дванадцятому році, коли для дівчини, як вони вважають, настає час шлюбу, батьки або опікуни, склавши глибоку подяку вихователям, забирають її додому, і нерідко, розлучаючись із подругами, молода панна гірко плаче разом з ними. У виховних закладах для дівчаток простого походження їх навчають усілякої роботи, відповідно до їхньої статі та становища в суспільстві; дівчаток, призначених для ремесла, випускають із закладу на дев’ятому році, а решту держать до одинадцяти років.

Родини з нижчих класів, крім дуже незначної річної плати за пансіон, щомісяця вносять скарбникові школи якусь частку свого заробітку на посаг дочці. Отже, витрати батьків обмежено законом, бо, на думку ліліпутів, було б великою несправедливістю дозволити людині на догоду своїм інстинктам наплодити дітей, а потім покласти на суспільство тягар утримання їх. Що ж до знатних осіб, то вони зобов’язуються внести на кожну дитину певну суму, відповідно до свого суспільного становища; капітали ці завжди сумлінно зберігають і використовують точно за призначенням.

Селяни та робітники тримають дітей удома, бо їм доведеться тільки орати та обробляти землю і їхнє виховання не має великої ваги для суспільства. Проте для старих та недужих улаштовано притулки, і через це жебрання – ремесло, незнане в імперії.

Можливо, допитливому читачеві буде цікаво довідатись про деякі подробиці мого життя й побуту в цій країні, де я пробув дев’ять місяців і тринадцять днів. Маючи природний хист до всякого ремесла й спонукуваний потребою, я з найбільших дерев королівського парку змайстрував [69] собі досить пристойний стіл та стілець. Двом сотні швачок доручили шити для мене сорочки, постільну столову білизну з найцупкішого та найтовщого полотна яке тільки можна було дістати; проте і його вони мус: складати в кілька разів, бо й найтовще було тонше наш батист. Сувої цього полотна мають звичайно три дюйми завширшки і три фути завдовжки. Я ліг на підло гу, і швачки зняли з мене мірку мотузкою, яку тримали за кінці, стоячи одна в мене на шиї, а друга на коліні, тим часом як третя лінійкою в один дюйм завдовжки в міряла довжину мотузки. Далі вони зміряли великий палець моєї правої руки і на тому задовольнилися, бо в математично точно вирахувано, що обвід великого пальця вдвічі менший від обводу зап’ястка, обвід зап’ястка вдвічі менший від обводу шиї, а обвід шиї вдвічі менший від обводу стану. Отож, користуючись цими розрахунками ті взявши за взірець мою стару сорочку, яку я розстелив перед ними на землі, швачки пошили сорочки якраз ні мій зріст.

Одяг шили мені триста кравців, які брали з мене мір; вже іншим способом: я став навколішки, а вони приставили до моєї шиї драбину і, вилізши на верхній її щабель спустили від мого коміра до підлоги важок на мотузочку довжина якого мала відповідати довжині мого камзола Пояс і руки я виміряв сам. Працювали кравці в моє будинку, бо жоден інший будинок у всій країні в вмістив би мого костюма. Коли він був готовий, то скидався на ковдри, які шиють англійські дами з клаптиків матерії, з тією тільки різницею, що був весь одного кольору.

Триста кухарів варили мені їжу в невеличких зручних хатках, побудованих коло мого дому, де вони жили разом із своїми родинами, готуючи по дві страви на сніданок обід та вечерю. Я брав у жменю двадцять лакеїв і ставні їх на стіл, ще сотня лакеїв прислуговувала внизу, на підлозі: одні вносили тарелі зі стравами, інші підкочували бочки з вином та всякими напоями. Ті, що були на столі на мою вимогу піднімали їх дуже дотепним способом – за допомогою корби та мотузки, як ми в Європі витягаємо відро з колодязя. Однієї тарілки вистачало мені на одні ковток, як і однієї бочки з вином. їхня баранина поступається перед нашою, зате яловичина – просто чудова. Якось мене почастували таким величезним окостом, що його стало вкусити аж на три рази, але це рідкісний випадок. [70] Слуги страшенно здивувалися, побачивши, що я їм його разом з кістками, як їдять у нас ніжку жайворонка. Гуску чи індика я звичайно ковтав за одним разом, і, мушу признатись, вони були куди смачніші за наших. Дрібнішу птицю я брав штук по двадцять, а то й по тридцять на кінчик ножа.

Одного дня його величність, наслухавшись про моє життя, заявив, що вважатиме за щастя (саме так він зволив висловитись) пообідати зі мною в супроводі найяснішої імператриці, молодих принців та принцес. Коли вони з’явилися, я розмістив їх якраз навпроти себе на столі у парадних кріслах, з особистою охороною по обидва боки. Був з ними і Флімнеп, лорд-канцлер скарбниці, з білим жезлом у руці. Я спостеріг, що він раз у раз скоса поглядає на мене, але вдавав, ніби нічого не помічаю, і їв більше, ніж звичайно, бажаючи підтримати честь моєї любої батьківщини, а також для того, щоб вразити двір. Я маю деякі підстави гадати, що цей обід дав Флімнепові привід обмовити мене перед його величністю. Хоч цей міністр зовні поводився зі мною куди люб’язніше, ніж можна було сподіватися від його похмурої вдачі, він завжди був моїм таємним ворогом. Флімнеп змалював перед імператором скрутне становище скарбниці, згадав про те, що він змушений був удатися до позики під великі проценти, та про падіння курсу кредитних білетів на дев’ять процентів нижче номіналу; потім відзначив, що моє утримання вже коштувало його величності понад півтора мільйона спрагів (найбільша в Ліліпутії золота монета, розміром із блискітку), і, нарешті, порадив імператорові позбутися мене при першій нагоді.

На мені лежить обов’язок захистити честь однієї високоповажної леді, яка безневинно постраждала через мене. Канцлерові скарбниці спало на думку приревнувати до мене свою дружину, бо якісь злі язики наплели йому, ніби її ясновельможність до нестями закохалась у мою особу; при дворі навіть поширилася скандальна поголоска, ніби одного разу вона таємно приїздила до мене. Я урочисто заявляю, що все це – найпідліша брехня, єдиним приводом до якої стали невинні знаки щирої приязні, якими її ясновельможність обдаровувала мене. Вона справді часто під’їздила до мого будинку, але ніколи не ховалась, і в кареті з нею завжди було ще три особи: як правило, сестра, донька та подруга; але ж так само відвідували мене й інші придворні дами. Нехай мої численні [71] слуги скажуть, чи бачили вони коли-небудь біля моїх дверей карету, не знаючи, хто в ній сидить. У таких випадках, тільки-но слуга повідомляв мене, я звичайно заразі же підходив до дверей і, засвідчивши своє шанування гостям, обережно брав у руки карету з двома кіньми (коли вона була запряжена шестернею, форейтор завжди випрягав чотирьох) і ставив її на стіл, який обгородив переносним бар’єром у п’ять дюймів заввишки, щоб запобігти нещасливим випадкам. Часто на моєму столі стояли разом чотири запряжені карети, повні пишно вбраних дам, Я сидів у кріслі, нахиливши до них голову, і, поки розмовляв отак з однією каретою, карети інших повільно кружляли по моєму столу. У таких розмовах провів я чимало дуже приємних пообідніх годин. Але ні канцлерові скарбниці, ні двом його нишпоркам Кластрілеві та Дренло (хай собі роблять що хочуть, а я таки назву їхні імена) ніколи не пощастить довести, що хто-небудь прибував до мене інкогніто, крім державного секретаря Релдресела, посланого до мене за спеціальним наказом його величності, як розказано про це вище. Я не затримувався б так довго на цих подробицях, якби тут не йшлося про репутацію високоповажної дами, не кажучи вже про мою власну, дарма що я мав честь носити титул нардака, якого не мав сам канцлер скарбниці. Всі ж бо знають, що він тільки гламглам, а цей титул на один ступінь нижчий від мого – як в Англії титул маркіза нижчий від титула герцога; проте я згоден визнати, що його посада ставить його наді мною. Ці обмови, про які я довідався згодом при одній не вартій згадки нагоді, на певний час озлобили канцлера скарбниці Флімнепа проти його дружини, а ще більше проти мене. Хоч він нарешті переконався, що його обдурено, і помирився з дружиною, але я назавжди втратив його повагу, а незабаром помітив, що втрачаю прихильність і його величності, бо імператор був під великим впливом свого фаворита.

Чому не ростуть м’язи: 10 головних причин

Незважаючи на інтенсивні тренування, м’язи не ростуть і не збільшуються в обсязі? Можливо, в цьому винні десять неочевидних на перший погляд причин.

Зміст матеріалу

• Ви вживаєте мало калорій
• У вашому раціоні мало білка
• У вас всього три прийоми їжі на добу
• Ви не хочете відмовлятися від алкоголю
• Ваш організм на межі зневоднення
• Ви перегинаєте з кардіо-навантаженнями
• Ви тренуєтеся без вихідних
• Ви так і не навчилися боротися зі стресом
• Ви навантажуєте не всі м’язи
• У вас нудна програма занять

Ви вживаєте мало калорій

Ті, хто активно займаються спортом, часто ставлять мету – «прокачати» своє тіло: стати стрункішими, гнучкішими, витривалішими і сильнішими. Тому вибирають шлях скорочення калорійності раціону. І поки організм худіє, як планувалося, м’язи чомусь не поспішають рости.

Що робити? Для росту м’язів правильне харчування дуже важливо! І воно повинно бути в профіциті. Тобто спортсмену необхідно розрахувати добову калорійність раціону, враховуючи його індивідуальні показники і рівень навантажень, і додати ще 500 калорій. Вийде сума, яка дозволить нарощувати м’язи і не збільшувати вагу.

Найточнішою формулою для підрахунку норми калорій (BMR) National Dietetics Associations вважає формулу Міффліна-Сан-Жеора. Виглядає вона так:

Чоловіки BMR = [9.99 x вага (кг)] + [6.25 x зріст (см)] – [4.92 x вік (у роках)] + 5.

Жінки BMR = [9.99 x вага (кг)] + [6.25 x зріст (см)] – [4.92 x вік (у роках)] -161.

У вашому раціоні мало білка

Строго кажучи, при вживанні достатньої кількості калорій і активних тренуваннях м’язова маса атлета буде рости. Але якщо він робить упор на «неправильну» їжу, потенціал зростання буде обмежений.

Що робити? Фітнес-експерти давно визначили ідеальні параметри добового меню для атлета, що нарощує м’язову масу: 30% калорійності всього раціону має припадати на білки, ще 50% – на вуглеводи, і решта 10% – на здорові жири.

Є й інший спосіб розрахувати оптимальну кількість білка для спортсмена. Потрібна вага атлета, виражена в кілограмах, помножити на 1,5-1,7 грамів білка. Отримане значення – та кількість, яку повинна споживати людина на добу.

У вас всього три прийоми їжі на добу

Як і коли ви приймаєте їжу, так само важливо, як і те, що саме ви їсте. Дослідження показали, що дробове харчування не тільки стимулює активний метаболізм, але і допомагає підтримувати, втрачати або набирати вагу. У той час як великі порції їжі, навпаки, сприяють уповільненню обміну речовин, а, отже, і більш повільному збільшенню м’язів.

Що робити? Харчуйтеся дробово, невеликими порціями. Оптимальним буде графік прийому їжі, при якому 6 порцій їжі розподіляються протягом дня рівномірно. У зазначену кількість входять не тільки основні страви, а й спортивні напої та коктейлі. Так що не доведеться весь час проводити на кухні.

Ви не хочете відмовлятися від алкоголю

Немає нічого страшного в келиху вина, випитому перед сном. Але якщо ви не зможете без нього заснути, з цим потрібно щось робити! «Часте розпивання спиртних напоїв не дозволяє спортсмену прогресувати, оскільки пригнічує здатність м’язів відновлюватися», – попереджає фітнес-тренер Джей Кардієлло.

Що робити? Якщо ви хочете, щоб зусилля в спортзалі давали видимий результат, потрібно повністю відмовитися від алкоголю, або хоча б вживати його не частіше одного разу на тиждень. При цьому слід жорстко обмежити порції спиртного, дозволяючи собі не більше трьох на добу.

Ваш організм на межі зневоднення

Вода – це дивовижний дар природи, необхідний для підтримки всіх хімічних процесів, які відбуваються в організмі. Багато атлетів недооцінюють її значення, а тому не реагують на характерні ознаки зневоднення: почуття спраги, втома без видимої причини, сухість у роті і головний біль, зниження апетиту, темна сеча з різким запахом.

Що робити? Пийте якомога частіше воду протягом дня. Розрахуйте свою норму, користуючись калькулятором, і намагайтеся брати її щодня. Зверніть увагу, що якщо ви приймаєте моногідрат креатину, норму води слід збільшити, оскільки ця харчова добавка сприяє появі зневоднення.

Скористайтеся простими формулами для розрахунку кількості води, які ви повинні випивати на добу!

Для чоловіків: вага тіла (кг) Х 35 = норма води (мл).

Для жінок: вага тіла (кг) Х 31 = норма води (мл).

Ви перегинаєте з кардіо-навантаженнями

“Кардіо-тренування відмінно підходять тим, хто хоче схуднути. Вони ефективно спалюють жирові відкладення. Але якщо ви дуже часто практикуєте цей вид навантажень, ви можете зіткнутися з катаболізмом м’язів, тобто станом, при якому організм не нарощує м’язову масу, а “утилізує” її “, – попереджає фітнес-тренер, дієтолог Джим Уайт.

Що робити? Якщо мета ваших тренувань – набрати м’язову масу, кардіо-навантаження не повинні в них переважати. Можна включити тренування HIIT і легкі кардіо-сеанси в свою рутину, але вони повинні доповнювати силові тренування, а не замінювати їх.

Ви тренуєтеся без вихідних

“Деякі бодібілдери вважають, що чим більше вони тренуються, тим швидше зростає прогрес і м’язова маса, – розповідає фітнес-тренер Джей Кардієлло. – Але це не так! “. Якщо спортсмен не дає тілу відпочивати і працює щодня, м’язи не встигають відновлюватися, що призводить до ефекту перетренованості і гальмування процесів росту.

Що робити? Тим, хто тренується для здоров’я, достатньо 3-4 тренувальних днів на тиждень, кожен з яких чергується з днем відпочинку. Просунутим спортсменам, які практикують щоденні тренування, слід планувати вихідний через кожні 7 днів занять.

Ви так і не навчилися боротися зі стресом

Стрес – звичайне явище в житті кожної людини. Для спортсмена він небезпечний тим, що збільшення гормону стресу кортизолу підвищує апетит і сприяє набору зайвих кілограмів. Але це ще не все! Кортизол також інгібує використання глюкози клітинами організму, що може призвести до руйнування м’язів. Такі дані наводить дослідження, опубліковане в журналі Medicine and Science in Sports Exercise.

Що робити? Спробуйте 12 простих рішень у боротьбі зі стресом! А на додаток до цього почніть пити чай ройбуш. Він містить флавоноїд аспалатин, який сприяє зниженню рівня стресу.

Ви навантажуєте не всі м’язи

Якщо ви даєте навантаження тільки тим м’язам, якими можна «пограти» в спортзалі або на пляжі і не тренуєте всі інші, ви втрачаєте можливість побачити дійсно красивий об’єм і рельєф. М’язи преса і біцепси, звичайно, опрацьовувати дуже важливо, але ніг і спини при цьому упускати з уваги не варто.

Що робити? Враховуйте, що ізольоване тренування окремих м’язів може призвести до травми і створення дисбалансу. «Відмовляючись давати навантаження основним групам м’язів, спортсмен не зможе збільшити загальний відсоток м’язової маси в організмі і побудувати помітний рельєф», – попереджає фітнес-тренер Джим Уайт.

Хоча для росту м’язів потрібно підтримувати тренування високої інтенсивності, не варто перегинати палицю! Активний тренінг не може перевищувати 60 хвилин. Це пов’язано з тим, що вже через 45 хвилин високої фізичної активності в організмі стрімко підвищується рівень гормону стресу кортизолу.

У вас нудна програма занять

“Ваші м’язи повинні працювати під різними кутами і з різною інтенсивністю. Тренування зобов’язані бути складними і різноманітними, тільки в цьому випадку м’язи будуть рости, – говорить фітнес-тренер Джим Уайт. – Навантаження на одні й ті ж м’язами за допомогою одних і тих же вправ не дасть очікуваний прогрес “.

Що робити? Спортсменам потрібно змінювати програму занять кожні 6-8 тижнів. «Якщо ви помітили, що ваша сила або інші фізичні можливості почали знижуватися, це – найкращий час, щоб доповнити тренування новими вправами, збільшити кількість підходів або вільну вагу», – додає експерт.

Даніель Бубніс, фітнес-тренер, сертифікований коуч зі зниження ваги

Зростання м’язової маси залежить від багатьох факторів, включаючи генетику, вік і стать спортсмена, рівень естрогену і тестостерону в організмі, інтенсивність тренувань. Але незалежно від статі атлета, м’язи ростуть з різною швидкістю у людей з різними типами статури:

• Мезоморфний. Люди цього типу статури, як правило, м’язисті і зазвичай нарощують м’язову масу набагато швидше, ніж люди з іншим типом статури.
• Ектоморфний. Спортсмени цього типу мають струнке, худорляве тіло. У них менше шансів наростити м’язову масу, але вони можуть значно збільшити силові показники за допомогою силових тренувань.
• Ендоморфний. Людей цього типу статури відрізняє округле, повнувате тіло. Щоб наростити м’язи, вони повинні частіше практикувати силові тренування.

Найкращий напрямок фітнесу для зростання м’язової маси – силові тренування, проте кардіо-навантаження теж корисні. Тому спортсмени воліють їх поєднувати.

Важливу роль у побудові красивого рельєфу тіла відіграє відпочинок. Не дозволяючи м’язовим групам відпочити між днями тренінгу, спортсмен знижує їх здатність до самовстановлення, що в кінцевому підсумку уповільнює зростання. Крім цього недостатня кількість сну на добу збільшує ризик отримання травм.