“Ніби країна виграла в лотерею”. Чому Гаяну почали називати “Дубаєм” у Південній Америці

У той момент вони залишали одну з найбідніших країн світу, слідуючи тисячам інших молодих гаянців у пошуках кращого життя.

У Північній Америці вони створили сім’ї та зробили кар’єру в сфері нерухомості та фінансів.

У 2021 році, через 39 років, вони пішли протилежним шляхом.

“Настав час повертатися”, — сказав BBC Brasil Шів Місір, якому зараз 60 років.

Братів привернули мільярди нафтодоларів, які підняли економіку Гаяни за останні роки.

Вони створили ріелторську компанію, яка спеціалізується на продажу та оренді дорогого майна в столиці країни Джорджтауні.

Шів і Гемант — два представники нового середнього класу, який з’явився в країні (або ж повернувся) в останні роки після початку розвідки нафти в країні.

З 2019 року ця розвідка перетворила колишню британську колонію в одну з найбільш швидкозростаючих економік у світі.

Автор фото, Leandro Prazeres/BBC News Brasil

Шів Місір покинув Гаяну у 1982-му, коли йому було 19 років, у пошуках кращого життя. Він повернувся лише два роки тому, приваблений нафтодоларами

Безпрецедентний бум

Гаяна — держава, розташована на півночі Південної Америки, між Суринамом і Венесуелою.

У країні проживає трохи понад 800 000 жителів.

Спочатку це була голландська колонія, яку заснували для виробництва цукрової тростини. На початку XIX сторіччя над нею встановили контроль британці.

Гаяну оголосили незалежною від Великої Британії лише в 1966 році.

У 2015 році американська нафтова компанія Exxon Mobil оголосила про відкриття біля узбережжя країни гігантських економічно вигідних нафтових родовищ.

У наступні роки консорціум, сформований Exxon Mobil, американською компанією Hess і китайською компанією CNOOC, пробурив свердловини трохи більше ніж за 200 кілометрів від узбережжя Гаяни.

Автор фото, Leandro Prazeres/BBC News Brasil

Гроші, отримані від видобутку нафти в Гаяні, спричинили безпрецедентний бум економіки країни

На сьогоднішній день виявили запаси приблизно 11 мільярдів барелів нафти, але за останніми оцінками цей обсяг може досягти 17 мільярдів.

Це буде, наприклад, більше, ніж усі підтверджені запаси нафти сусідньої Бразилії, оцінені в 14 мільярдів барелів.

До 2019 року економіка Гаяни базувалася на сільському господарстві, видобутку золота та алмазів і лісозаготівлі.

Але з того року доходи від нафти почали давати значний поштовх валовому внутрішньому продукту (ВВП) країни.

У 2020 році тодішній міністр економіки Бразилії Паулу Гедес навіть порівняв країну з одним із міст в Об’єднаних Арабських Еміратах, яке стало символом багатства, створеного завдяки нафті.

“Це новий Дубай регіону”, — сказав Гедес.

І цифри дійсно привертають увагу.

“Ніби країна виграла в лотерею”

Гаяна є одним з лідерів за темпами економічного зростання у світі

За оцінками Міжнародного валютного фонду, з 2019 по 2023 рік ВВП країни зріс з 5,17 мільярда доларів США до 14,7 мільярда доларів США, тобто на 184%.

Лише у 2022 році зростання ВВП становило вражаючі 62%.

Так само ВВП на душу населення (багатство країни, поділене на кількість жителів) зріс з 6477 доларів США в 2019 році до 18 199 доларів США в 2022 році.

Для порівняння, ця цифра більш ніж удвічі перевищує ВВП на душу населення 2022 року в Бразилії.

“Це ніби країна виграла в лотерею. Це можливість, яка випадає лише раз у житті. У країні багато оптимізму”, – сказала BBC Brasil Ділетта Доретті, представниця Світового банку в Гаяні та Суринамі.

В результаті зросли й інші сектори економіки країни.

За даними МВФ, зростання ненафтового ВВП у 2022 році становило 11,5%.

Результати помітні в головних містах країни, таких як столиця Джорджтаун.

Можна побачити як крани та робітники працюють на таких інфраструктурних проектах, як лікарні, шосе, мости та порти, а також на будівництві розкішних готелів для міжнародних мереж, таких як американські Marriott і Best Western.

Уздовж нових автомагістралей є десятки новозбудованих складів, заповнених тракторами, екскаваторами та іншою важкою будівельною технікою, щоб задовольнити попит будівельних майданчиків у країні.

Автор фото, Leandro Prazeres/BBC News Brasil

Китайська компанія будує в Джорджтауні готель для американської мережі Best Western

Новий середній клас

Саме через цей економічний бум брати Місір вирішили повернутися до Гаяни, хоча й не назавжди.

З 2021 року вони обидва часто подорожують між Торонто (Канада) і Джорджтауном, щоб вести свій новий бізнес.

Вони пояснюють, що гроші, отримані від нафти, створили можливості як для середнього класу, що формується, так і для нинішньої еліти країни.

“Люди почуваються безпечніше. Вони відчувають себе частиною чогось, з чого можуть отримати вигоду”, — каже Місір.

“У Гаяні є велика кількість багатих людей, які займаються нерухомістю або працюють у ланцюзі постачання нафтової промисловості”.

Шів Місір каже, що знає інших жителів Гаяни, які живуть у США чи Канаді та інвестують у нерухомість чи землю в Гаяні в надії отримати вигоду від нафтового буму.

Коли вони прибувають до Гаяни, то автоматично стають частиною нового середнього класу.

“Є багато жителів Гаяни, які повертаються, вони намагаються жити в закритих спільнотах, у сучасних будинках з приватною охороною, з усіма зручностями, які вони мали раніше, тому що вони провели більшу частину свого життя в таких країнах, як Сполучені Штати та Канада”, — розповідає пан Місір.

Звикнувши мати справу з клієнтами з високою купівельною спроможністю, Місір зазначає, що частина еліти країни все ще має звичку робити покупки за кордоном, і тому в країні досі немає розкішних магазинів.

Інші сектори економіки також виграють від нафтового буму

Жвавий ринок

Попри те, що Гаяна була колись колонією Нідерландів та Британії, країна, як і її сусіди в Карибському басейні, підтримує тісні комерційні та культурні зв’язки зі Сполученими Штатами, до яких можна дістатися трохи більше ніж за чотири години польоту.

За словами Місіра, більшість гаянської еліти відправляє своїх дітей вчитися в Сполучені Штати, Канаду чи Європу і користується перевагами своїх подорожей з дітьми, щоб оглянути пам’ятки та насолодитися способом життя цих країн.

Бізнесмен стверджує, що в останні роки стрімке зростання економіки також сприяло відкриттю бізнесу, орієнтованого на еліту країни.

“Наш бізнес, наприклад, є одним із них”, — пояснює він.

Агентство нерухомості братів Місір працює з невеликого приміщення в торговому центрі MovieTowne, який відкрився в Джорджтауні в 2019 році, того самого року, коли в країні почалася комерційна розвідка нафти.

На цьому ж поверсі розташовані також крамниці імпортних вин та парфумерії відомих брендів, таких як Dior.

Райони, де вирощували цукрову тростину та рис, які колись були важливими джерелами багатства для країни, тепер поступаються місцем розкішним будинкам і закритим селищам у передмістях Джорджтауна.

Ця зміна демонструє трансформації, які переживає країна, і те, як нові гроші, що обертаються, створюють нові звички та ландшафти.

Одним із нових торгових центрів є Amazonia Mall, розташований на східному березі річки Демерара, трохи більше ніж за півгодини їзди від центру міста.

Здалеку ви можете побачити вивіску одного з головних магазинів: франшизи Starbucks.

Локація відкрита у квітні 2023 року, має понад 200 квадратних метрів і 50 співробітників. Кав’ярня часто заповнена людьми.

Starbucks повідомила BBC Brasil, що відкриття кав’ярні-крамниці у Гаяні відбулося тому, що країна зараз є “жвавим ринком”.

Автор фото, Leandro Praseres/BBC News Brasil

Розкішні будинки та закриті селища зараз будуються в районах, які колись використовувалися для вирощування цукрової тростини та рису

В центрі уваги

Є й інші ознаки того, як швидко нові нафтові багатства приходять до Гаяни.

Країна почала залучати компанії з кількох країн, які шукають контракти на будівництво інфраструктурних об’єктів, які потрібні країні десятиліттями.

Офіційні дані показують, що уряд витратив 187 мільйонів доларів на інфраструктурні проєкти, такі як дороги та порти, у 2019 році, у перший рік комерційної розвідки нафти в країні.

До 2023 року ця цифра досягла 650 мільйонів доларів США, зрісши на 247%.

“Я живу тут майже два роки. Кожного разу, коли я виїжджаю з країни, я помічаю різницю, коли повертаюся”, — каже Ділетта Доретті зі Світового банку.

“Будується багато інфраструктури, як-от нові дороги та готелі. Також помітна велика кількість бізнес-місій, які прибувають до країни”.

Серед безпрецедентного потоку ресурсів країна стала чимось на зразок світового будівельного майданчика.

До Гаяни також “залицяються” країни, які пропонують кредити для фінансування підрядників.

“У нас є компанії з ЄС, Китаю, Індії, Сполучених Штатів, Канади та Бразилії”, — повідомив BBC Brasil Деодат Індар, один з керівників Міністерства громадських робіт Гаяни.

Китай фігурує на цій дошці як один із головних гравців.

Консорціум китайських компаній, наприклад, виграв тендер на будівництво нового мосту через річку Демерара. Роботи фінансувалися Банком Китаю.

Проєкт вважається життєво важливим для розвитку країни, оскільки він замінить той міст, який експлуатувався понад 30 років і через який кілька разів на день переривається рух кораблів.

Новий міст матиме підвісну конструкцію та дозволить проходити під ним кораблям. Вартість проєкту становить 260 мільйонів доларів.

Китайські бізнесмени також взяли на себе відповідальність за будівництво готелів і низки лікарень за контрактом з урядом Гаяни.

Але у Китаю є конкуренти. У 2022 році індійський підрядник виграв тендер на будівництво шосе вартістю 106 мільйонів доларів.

Австрія також запропонувала кредит для австрійської компанії на будівництво державної лікарні за контрактом з урядом Гаяни. Вартість проєкту становить 161 млн доларів США.

Деякі компанії привозять із собою співробітників зі своїх країн. Йдеться про китайський консорціум, який будує міст через річку Демерара. Проєктні роботи розподілені між китайськими та гаянськими робітниками.

Наприкінці 2023 року Гаяна потрапила в центр міжнародної уваги через тривалу суперечку з Венесуелою щодо регіону Есекібо після того, як венесуельський уряд провів референдум щодо його анексії.

Регіон Есекібо, площею приблизно 160 000 квадратних кілометрів, становить 70% території Гаяни. Це регіон, багатий на такі корисні копалини, як золото, мідь і алмази, а нещодавно там також виявили величезні поклади нафти та інших вуглеводнів.

Венесуела претендує на регіон Есекібо – дві третини території Гаяни

Багатство та нерівність

Девід Хайндс — житель Гаяни, який майже чотири десятиліття живе між Сполученими Штатами та своєю рідною країною.

Він є професором Університету штату Арізона (США) і спеціалізується на дослідженнях Карибського басейну та африканської діаспори.

Хайндс пояснює, що Гаяна є країною з дуже помітним соціальним і класовим поділом.

Між XVII і XIX століттями країну колонізували європейці, які використовували працю поневолених африканців для виробництва цукру.

Після скасування рабства в 1833 році Велика Британія почала привозити до Гаяни іммігрантів зі Східної Азії, особливо з території нинішньої Індії, а також китайців і португальців.

За даними уряду, 39,8% населення мають індійське походження, 30% мають африканське походження, 10,5% є корінним населенням і 0,5% мають інше походження – це, наприклад, китайці, голландці та португальці.

Хайндс стверджує, що політика тодішньої Британської імперії заохочувала іммігрантів азійського та португальського походження працювати в таких сферах, як торгівля та промисловість країни, що зароджувалася.

“Нащадки індіанців і португальців є частиною економічної еліти Гаяни”, — каже він.

З іншого боку, нащадки поневолених африканців, пояснює Хайндс, почали працювати на низькокваліфікованих роботах або на державній службі.

Професор стверджує, що “нові багатії” Гаяни в кінцевому підсумку походять з тієї ж економічної еліти, яка оселилася в країні.

“Люди, які користуються перевагами (економічного буму), — це ті, хто вже закріпився в еліті Гаяни”, — відзначає професор.

BBC Brasil запитала уряд Гаяни про помітну соціальну нерівність у країні, але відповіді не отримала.

За даними Світового банку, Гаяна серед крїн з найвищою нерівністю у Південній Америці

Новий Дубай

Бізнесмен Річард Сінгх продає імпортні автомобілі в Джорджтауні.

У центрі міста він спостерігає, як його співробітники ретельно полірують понад 20 автомобілів, припаркованих біля його автосалону.

З дитинства він захоплювався автомобілями та технікою і тепер продає вживані автомобілі, в основному імпортовані з таких країн, як Японія, де, як і в Гаяні, кермо з правого боку.

За його словами, попри нафтодолари, еліта країни все ще віддає перевагу вживаним автомобілям, тому що податки на імпорт автомобілів з нульовим пробігом занадто високі, а в країні все ще не вистачає робочої сили та доступу до запчастин, що практично унеможливлює технічне обслуговування цього типу транспортних засобів.

Що стосується імпортних BMW та автомобілів японських виробників, Сінгх сказав BBC Brasil, що його клієнтура змінилася з початку розвідки нафти в країні. Його бізнес більше не відвідують лише власники малого місцевого бізнесу та фрілансери.

Зараз його також відвідують представники великих іноземних корпорацій, пов’язаних з нафтогазовою промисловістю, які шукають транспортні засоби для своїх співробітників і керівників.

Сінгх, який знає витрати гаянської еліти, каже, що бачить у країні появу свого роду “нового середнього класу”.

“Так, є новий середній клас. Він стоїть трохи вище за старий середній клас в Гаяні”, — каже Сінгх.

Збільшення доходів дозволяє Сінгху займатися однією зі своїх пристрастей: автоспортом.

У травні минулого року, наприклад, він їздив до Маямі, щоб подивитися на Формулу-1.

Але бізнесмен вважає, що гучний бум в економіці країни ще не досяг свого піку.

“Я дуже оптимістично налаштований. Я думаю, що Гаяна ось-ось вибухне [економічно]”, — каже Сінгх.

Сінгх про порівнянням з Дубаєм каже з надією.

“Я завжди чув розповіді про Дубай. У 90-х, якщо ви туди їхали, там усе було пісок і пустеля. Тепер ви навіть не впізнаєте його”, — каже він.

“Я сподіваюся й хочу, щоб через 20 років люди озирнулися назад і сказали: “Я не можу повірити, що це була Гаяна”. Я сподіваюся, що це станеться і тут”.

Автор фото, LEANDRO PRAZERES / BBC NEWS BRASIL

Річард Сінгх продає автомобілі в Джорджтауні і сподівається таки побачити тут становлення нового Дубаю

Не дивіться російські відео на YouTube — так ви платите їм гроші

Через повномасштабне вторгнення росії в Україну росіянам закрили монетизацію на YouTube. Але вони все одно можуть отримувати кошти, коли їхні ролики переглядають користувачі з інших країн, приміром, з України. AIN.UA розповідає, чому так, та чому не варто дивитися російський контент, якщо не хочете спонсорувати блогерів звідти.

Дуже коротка передісторія

Як зазвичай заробляють YouTube-блогери? По-перше, якщо в них підключена монетизація, Google показує рекламу в їхніх роликах і платить за перегляди, по-друге, за рахунок спонсорських контрактів, по-третє — завдяки донатам від глядачів (це основні, але не всі можливості).

На початку березня 2022 року компанія Google відключила рекламу та спонсорство для блогерів з рф через напад цієї країни на Україну. Виглядало так, що в YouTube російські творці контенту заробляти більше не зможуть, але це не зовсім так. По-перше, багато хто з них живе з донатів глядачів. По-друге, якщо їхні ролики дивитимуться поза межами росії, вони отримуватимуть за це виплати (так, навіть попри блокування Visa та Mastercard, санкції і тому подібне). Як це працює?

Чому російський контент у YouTube все ще заробляє

На цю проблему звернула увагу Поліна Майко, яка веде YouTube-канал «Хочу гратися — перехочеш» з більш ніж 100 000 підписників. До початку повномасштабного вторгнення вона вела секс-блог, а зараз кібербулить росіян в інтернеті. Вона разом із експертами з «Кузні Українських Ютуберів» зібрала дані про те, як росіяни можуть заробляти на YouTube:

• Поліна пише про те, що зазвичай автори контенту отримують оплату з переглядів. На прикладі її каналу: ціна за 1000 переглядів = $0,8-1, а отже 200 000 переглядів на ролику означає $200 виплат авторові.
• Офіційні дані від YouTube свідчать, що від 10 березня 2022 року рекламу в російських YouTube-роликах на території рф не показують (але показують в інших країнах). Як приклад, Поліна наводить нещодавній ролик російського блогера Bad Comedian, ролик якого подивилися 11 млн разів, і який кілька днів був в топі українського YouTube.
• Також, через обмеження Google росіяни не можуть створювати нові AdSense-акаунти та підключати партнерку (тобто, монетизуватись та виводити зароблені на YouTube гроші). Але більшість російських популярних блогерів мають старі акаунти, і їх це не стосується. Також, вони можуть створювати нові (приміром, англомовні акаунти) і підключати їх до старих AdSense-акаунтів.
• Варто пам’ятати, що кожен перегляд відео збільшує його шанси попасти в тренди та рекомендовані по регіону.
• Показники кількох російських блогерів за серпень 2022 року демонструють, що вони все ще заробляють гроші на YouTube.
• Тож найпростіший спосіб не дати росіянам додатково заробляти на YouTube-контенті: не дивитись їхній контент.

Як AIN.UA пояснив Віктор Волинець з ГО «Кузня Українських Ютуберів», заробітки росіянам у YouTube перекрили, але не повністю, лишилися шпаринки. Вони також досі відкривають нові AdSense-акаунти, просто за кордоном:

«Ті, в кого були YouTube-канали, і далі отримують виплати на свої AdSense-акаунти. Ці акаунти вони досі можуть відкрити: на підставних людей в інших суміжних країнах. А гроші виводять на непідсанкційні банки через Swift (у них є цілі гайди про те, як це зробити) або через партнерські мережі», — говорить він.

Гарні новини в тому, що усіма цими махінаціями займається, по оцінці Віктора, десь 5% від усіх російських блогерів. Інші просто закривають або заморожують проекти. Чи йдуть на англомовний, або навіть український ринок, бо українські блогери з монетизації заробляють більше, ніж російські.

Випадки, коли варто дивитись російський контент

Поліна Майко, яка власне і займається аналізом, розвінчанням та тролінгом російських месиджів на YouTube та в TikTok, написала для AIN.UA розгорнутий коментар про те, коли перегляд російського контенту може бути корисним:

«Після посту я отримала коментарі «Поліно, у тебе майже весь контент побудований на перегляді тіктоків росіян, як ти можеш нам таке розповідати?»

Напевно, це треба пояснити. Якщо вам треба подивитися контент росіян, щоб використати його для інформаційної війни — дивіться. Тут мета виправдовує засоби. Якщо коротко: краще 1 людина подивиться і скаже 100 000 людям що не так з відео, ніж ці 100 000 людей подивляться 1 відео.

«Ти тягнеш росіян в наш інфопростір». Вони вже тут, тому я про них і знімаю. Для прикладу: Віталік Гордієнко «Загін Кіноманів» зняв огляд на відео Bad Comedian після того, як це відео вже було першим в українських трендах. Так само він зняв фільми про Каца, Невзорова, Дудя. Бо вони вже були в нашому інфопросторі, і треба було щось з цим робити: пояснювати людям, що з ними не так.

Я не шукаю тіктоки. Вони вже гуляють твітером, телеграмом, інстаграмом. Під ними в тіктоці пишуть коменти українці. Тобто я оглядаю контент росіян, який вже в нашому інфопросторі і намагаюсь це виправити. Отримую багато повідомлень, що після мого контенту нарешті відписуються від всіх росіян.

Також існує така штука, яку в твітері називають «шакалячий експрес». Це коли по контенту якоїсь р*сні знаходять всі її соцмережі, пишуть роботодавцям, вимагають звільнення та депортації. Бо багато р*сні знімає свій проросійський контент за кордоном. І це працює, є вже багато кейсів звільнень та заведених справ.

Тому у мене висновок: дивитесь контент росіян не для задоволення, а для справи? Дивіться. Робіть це звісно максимально безпечно: AdBlock, VPN; завантажуйте відео, а не дивіться на YouTube, тощо. І тоді проблем немає».

«Такої практики не має бути». Наталія Лигачова про показ фільму Офісу президента на «UA: Першому»

Шефредакторка «Детектора медіа» Наталія Лигачова упродовж тридцяти хвилин у прямому ефірі дискутувала з головним редактором дирекції телебачення Суспільного Юрієм Макаровим, чому показ документального фільму «30 років незалежності. За лаштунками» від Офісу президента на «UA: Першому» був сумнівним кроком.

Суспільний телеканал «UA: Перший» транслював документальний фільм «30 років незалежності. За лаштунками», запропонований Офісом президента, день після того, як його показали на шести комерційних каналах. Головний редактор дирекції телебачення Суспільного Юрій Макаров каже, що сам прийняв рішення про його показ на «UA: Першому» і після фільму провів в прямому ефірі півгодинне обговорення з шефредакторкою інтернет-видання «Детектор медіа» Наталією Лигачовою про те, «чи забруднили білі шати Суспільного, що показали фільм за співпраці з владою або на замовлення влади».

За словами пана Макарова, інші учасники відмовилися від участі в дискусії.

На думку Наталії Лигачової, такої практики не має бути, що Офіс президента пропонує телеканалам піарний і паркетний фільм, прославляючи себе.

«Офіс президента може пропонувати мовникам фільми великої соціальної значущості. Наприклад, якщо Офіс президента зробив би телепродукт, який би стосувався вакцинації, вшанування пам’яті загиблих під час війни з Росією. Це дійсно соціально знаковий продукт», – сказала вона.

Наталія Лигачова припустила, що Суспільний мовник погодився показувати піарний фільм, запропонований Офісом президента, бо залежить від державного фінансування.

«Я розумію ваш виклик, ви, на жаль, залежні від бюджету, який надає держава. Я розумію, знаючи нашу владу, що вона дуже чутлива до того, як до неї ставиться Суспільний мовник і може робити так, щоб не надавати вам фінансування», – зазначила пані Лигачова.

Юрій Макаров заперечив: «Зараз не йшлося про те, що зіпсувати чи не зіпсувати стосунки», «це справді продукт суспільного значення, це означає певний естетичний поворот у державній політиці».

У фільмі є відверта брехня, зауважила пані Лигачова. У ньому йшлося про те, що на концерт тенора Андреа Бочеллі 24 серпня міг потрапити кожен бажаючий, зробивши внесок. «Це неправда. Для мене це показник, що це був піар», – сказала вона і навела приклад своєї знайомої, яка не могла дістати квиток на закритий концерт.

«Якщо б вони показали, що відбувалося за лаштунками святкування 30-річчя Незалежності України, творчу команду і героїв дійства, це було б цікаво. Але не можна так піарити себе і не можна примушувати показувати фільм. Якщо влада просить показати фільм, ми розуміємо, що це примус. Комерційні канали не відмовляться, бо власники-олігархи завжди хочуть дружити з будь-якою владою. Суспільний мовник міг би відмовитися. Але, знаючи стосунки влади і Суспільного за лаштунками, це було б оцінено як нелояльність», – поділилася Наталія Лигачова.

За її словами, Суспільний мовник міг би показати цей фільм за умови процедури відбору, під час якої мали би бути підписаний договір і публічне оголошенння, як це відбулося.

Наталія Лигачова також не розуміє, що такого у цьому фільмі, що він мав бути показаний 24 вересня на комерційних каналах і 25 вересня на Суспільному. «Всі решту уже показали, а ми ні. Хто не встиг, той спізнився», – пояснив пан Макаров.

Головний редактор видання «Детектор медіа» Отар Довженко у колонці «Як у старі часи. Центральні канали хором показали піар-фільм Офісу президента» написав, що показати це кіно було помилкою менеджменту Суспільного з декількох причин.

«Це, повторюся, не документальний фільм, а рекламний продукт. Він не відповідає стандартам журналістської телевізійної документалістики. Він категорично суперечить тим принципам, на яких побудована документалістика самого Суспільного. Він був би неможливий в ефірі тих громадських мовників демократичних держав, на які орієнтується НСТУ як на взірець.

Не зрозуміло, хто створив цей фільм і відповідає за його зміст. Наталія Лигачова в розмові з Юрієм Макаровим навела приклад щонайменше одного неправдивого твердження у фільмі; інші факти, здається, теж ніхто не перевіряв. І взагалі, судячи з відсутності титрів і драматичного вигуку “Наталочко!” у відповідь на згадку про угоди, Юрій Макаров сам не володіє цією інформацією.

У частини колективу були сумніви щодо доречності показу цього піар-продукту. Як на мене, в цьому разі питання мала б розглянути редакційна рада. Саме вона відповідає за “контроль за дотриманням прав телерадіожурналістів, вимог щодо заборони цензури і втручання у редакційну та професійну діяльність НСТУ2. Що, не було часу? А куди, власне, поспішали? Це саме питання поставила Юрію Макарову Наталія Лигачова — і відповідь звелася до того, що, мовляв, інші вже показали, тож Суспільне не могло зволікати. Зазвичай продукт, який показали всі конкуренти, не показують узагалі. Але якщо можна було почекати день, то, можливо, можна було почекати й більше?

Сам Макаров у своїх коментарях після показу фільму трактував цей показ не як демонстрацію якісного й важливого контенту, а саме як певний акт співпраці з владою. При цьому пропонуючи “розділяти персоналії і інституції”. Власне, цю пораду можна було би переадресувати творцям фільму, адже він є похвалою персоналіям (Єрмаку і Тимошенку), а інституції в ньому на другому плані».

Нагадаємо, 25 вересня о 17.20 «UA: Перший» показав фільм від Офісу президента «30 років незалежності. За лаштунками». За його Юрія Макарова, йому сподобалися урочистості з нагоди тридцятиріччя незалежності, тому він організував дискусію у студії, аби зрозуміти, «де межа неспівпраці з владою? Де оця здорова міра, до якої можна гидувати будь-якою взаємодією з будь-якою владною інституцією? (…) Чи справді святий обов’язок журналіста — “мочити” владу?».

Посилання за темою: