Цікаві факти про лезгинку

Л езгінка – один з найпопулярніших танців народів Росії, широко відомий не тільки в нашій країні, а й за кордоном. Її танцюють під час сімейних торжеств і на професійній сцені, її ритми підкорюють і темпераментних горян, і стриманих англійців. «Культура.РФ» розповідає про особливості цього танцю.

Григорій Гагарін. Лезгинка. Вечір ( «тієї») у капітана російської служби Алі-Султан-Бека Мехтулійского в Каха-Шура в Дагестані 24 вересня 1842 роки (фрагмент). Між 1842 і 1847 роком. Державний Російський музей, Санкт-Петербург

Лезгинка – це загальна назва для всіх швидких кавказьких танців, які в культурі різних народів називаються по-різному. Лезгинку виконують під музику з ритмом в 6/8. Її прийнято танцювати під час свят – календарних, весіль, днів народження – і на сцені. Історики і хореографи сходяться на думці, що точно встановити, який кавказький народ придумав лезгинку, неможливо.

Дослідники вважають, що лезгинка сходить до стародавніх часів, коли кавказькі народи здійснювали обряди перед битвами і полюванням – зазвичай ними були ритуальні танці. А російська назва «лезгинка» танець отримав від слова «лезгин», яким до революції помилково називали все гірські народи Дагестану .

Метафоричне значення лезгинки

Вважається, що саме слово «лезгин» походить від кореня «лек», що означає «орел». І тому лезгинку часто називають «танцем орла»: чоловік-танцюрист уособлює горду хижого птаха, а його розкриті руки символізують орлині крила. У парній лезгинку дівчина стає «лебедем» – метафоричної здобиччю, яку в танці «орел» наздоганяє.

Інша версія свідчить, що корінь «лек», або «лак», позначає також туру – гірського козла. Дослідники відзначають, що багато народів, наприклад дагестанці, вважали туру своїм тотемним тваринам, одомашнили його, часто зображували на малюнках. Танцюрист, піднімаючись на носки, наслідує стійці туру на задніх ногах, а витягнута в сторону рука нагадує ріг.

Світова популярність

Світову любов лезгинка завоювала в 1935 році, коли на Всесвітній фестиваль народного танцю вирушила команда танцюристів з Тбіліського державного театру опери та балету імені З. Паліашвілі. Ансамбль справив фурор: «Весь зал гримів від захоплення. Манірні, стримані англійці забули про етикет і щосили кричали «браво», – писала газета «Вечірній Тбілісі». Керівник групи Володимир Хетагуров вразив публіку найнебезпечнішим танцем з кинджалами: «з двома кинджалами в руках я облюбував двох дівчат із сидячих навколо арени і, підлетівши до них, відразу став на одне коліно,« полякавши »їх кинджалами, зробивши« кинджальний »номер і після відразу піднявшись з підлоги, скочив на шкарпетки і почав дзигою крутитися біля них, а потім, підлетівши до центру на носках, закрутився і, зупинившись, зробив подячний уклін перед королівським подружжям ». Йому і відомому танцюристу і хореографу Іліко Сухішвілі були вручені особливі медалі під час прийому-балу на честь закінчення фестивалю.

Правила танцю

Лезгинку можуть танцювати і тільки чоловіки, і тільки жінки (що буває досить рідко), проте сама видовищна і сама часто виконувана лезгинка – парна. І коли її танцюють двоє, вона стає танцем-діалогом, в якому партнери можуть тільки мовою пластики і рухів висловити свої почуття одне до одного. При цьому чоловік ні в якому разі не може стосуватися партнерки, навіть сукні: це вважається проявом неповаги і працюється. А дівчина, в свою чергу, не має права дивитися прямо в очі партнера.

Традиції чеченської лезгинки

Різні народи Кавказу танцюють лезгинку по-різному: з особливим темпераментом, під особливі мелодії і навіть з різними правилами. Наприклад, в чеченської парної лезгинку, пристрасної і швидкої, починати танець повинен чоловік, а завершує його, навпаки, дівчина. І її партнер не може вийти з кола раніше, скільки б танець не тривав і як би сильно він не втомився: це вважається ганьбою. Виходячи в коло, юнак заявляє про себе особливим чином і зобов’язаний витримати весь танець до кінця.

Національні костюми

Традиційно лезгинку прийнято виконувати в національних костюмах, але шати танцюристів різних народів, незважаючи на загальний силует, значно різняться. Наприклад, чоловічий костюм – черкеска, бешмет, сорочка – в Чечні відрізняється строгими тонами, в ньому не повинно бути ніяких орнаментів. Чеченська черкеска доходить тільки до кисті рук, на відміну від осетинської і кабардинской, яка приховує руки цілком. Жіночий костюм, як правило, більш повітряний, в ньому допустимі візерунки та прикраси, але за фасоном він також повинен бути стриманим. У чеченському танці дівчата не носять масивних головних уборів – лише хустку, який називається «чухта». В осетинському, інгушської та інших народних танцях, навпаки, високий убір вважається обов’язковим елементом костюма.

Танцюристи-чоловіки часто танцюють лезгинку з кинджалами. Ця традиція сягає корінням в глибоке минуле: таким танцем молоді люди демонструють свою завзятість, безстрашність, силу волі і мистецтво поводитися зі зброєю.

сценічні танці

Професійні танцювальні колективи Північного Кавказу виконують на сцені не тільки традиційну народну лезгинку, а й постановки, в яких в танці розповідають про стародавні традиції свого народу. Наприклад, в репертуарі Чеченського державного ансамблю танцю «Вайна» є войовничий танець «Під небом вайнахів». Він заснований на древньому чеченському звичаї: коли дві протиборчі сторони збиралися пролити кров, в критичний момент могла з’явитися дівчина, зняти з голови хустку і кинути його між противниками. У цьому випадку конфлікт припинявся на віки віків. І якщо навіть через час хто-небудь з противників повертався до ворожнечі, він покривав себе величезною ганьбою.

Ще один сценічний танець ансамблю «Вайна» присвячений романтичної традиції. Коли юнак хотів просити руки коханої, він робив їй пропозицію біля джерела. У відповідь вона давала йому знак згоди: хустку, золоте кільце або ланцюжок. Закохані хотіли пов’язати долі саме біля джерела, так як вважалося, що в цьому випадку їх життя буде так само чиста і прекрасна, як вода в гірському джерелі.

Портал «Культура.РФ» дякує за допомогу в підготовці матеріалу художнього керівника Чеченського державного ансамблю танцю «Вайна» Аднана Мажідова.

Для чого танцюють лезгінку

Гірські кавказькі народності відомі багатьма традиціями і звичаями, проте найбільшу популярність вони придбали завдяки вмінню танцювати запальний танець під назвою лезгинка. Це танець, який безпосередньо асоціюється з кавказцями і їх чудовими традиціями.

Історія танцю налічує не один десяток років. Лезгинка втілює в себе як мужність кавказьких чоловіків, так і вміння одночасно чітко і граціозно рухатися. Ніхто однозначно не зможе відповісти на питання про те, скільки конкретно років танцю, проте сучасна лезгинка перетворилася в якийсь прообраз найдавніших кавказьких ритуальних танців.

Чоловіки в танці

За деякими думками, лезгинка є танцем, який танцювали кавказькі чоловіки перед відповідальним боєм. Саме з цієї причини сучасну лезгинку танцюють в більшій частині саме представники сильної статі. Проте, дівчата теж оцінили граціозність даного танцю і не соромляться його виконувати. У наш час сотні тисяч людей сповідують в якійсь мірі культ – чудовий танець лезгинку. За іншою версією, тисячі років тому, інгуський хлопець побачив незвичайної краси дівчину і кинувся до неї. Дійство це відбувалося під музику, тому молодий чоловік, охоплений пристрастю, закружляв у танці, поперемінно встаючи на коліна. Так зародився танець, що виражає любов і повагу.

Інші дослідники танцю прийшли до висновку про те, що зародилася лезгинка в лезгистані – південній частині сучасної Республіки Дагестан. У цій області створився той вид танцю, який на сьогоднішній день люблять сотні тисяч прихильників. Важливо відзначити, що не існує чітких традицій, що визначають момент, коли ж все-таки слід танцювати лезгинку. Танець можна виконувати як з будь-якого знаменної нагоди, так і, що називається, для душі. При цьому для виконання лезгинки потрібно мінімум приладдя, а іноді обходяться простим барабаном для відбивання такту або ляскання в долоні. В даний час танець лезгинка придбав уособлення щастя, дружби і любові.

Для чого танцюють лезгінку

Что такое лезгинка, история лезгинки

Шотландцев ассоциируют с волынкой и килтами, бразильцев – с капоэйрой, ну а кавказцев, разумеется, – с лезгинкой. Этот без сомнения красивый и самобытный народный танец отражает культуру своего этноса, его любят как сами кавказцы, так и темпераментные европейцы, его танцуют как на скромных семейных торжествах, так и на большой сцене. Давайте же погрузимся в занимательную историю одного из самых популярных народных танцев в мире.

Историю лезгинки и множество интересных фактов об этом танце читайте на нашей странице.

Что такое лезгинка?

Лезгинкой называют традиционный народный танец жителей Турции и Кавказа. Родиной лезгинки официально считается Дагестан, однако споры о том, какой именно народ изобрёл её, не утихают и по сей день. Лезгинка характеризуется строгим ритмом, зажигательностью движений и возможностью как парного, так и одиночного исполнения.

Сам дух этого танца пропитан дуализмом: с одной стороны, он может выражать верность и покорность, а с другой – пылание страсти и любви. Станцевать красивую лезгинку без соответствующей подготовки фактически невозможно: этот танец крайне требователен и к исполнителям, и к исполнительницам.

С классификацией у этого танца всё ещё сложнее, чем с происхождением: по сути, фактически у каждого народа Кавказа есть своя разновидность лезгинки, отличающаяся по характеру и темпу движений, степени участия частей тела в них. И всё это – если не считать некоторые танцы народов Закавказья, очень напоминающие классическую лезгинку по технике и ритму, но имеющие небольшие от неё отличия.

Эталонной считается классическая дагестанская лезгинка, характеризуемая музыкальным сопровождением в ритме 6/8, зажигательным и быстрым, энергичным темпом танца.

Ветвлениями от дагестанского «канона» можно назвать даргинскую, кумыкскую, лакскую и другие разновидности лезгинки. Эксперты выделяют также осетинскую лезгинку, которая отличается более плавными, в сравнении с дагестанской, движениями и относится вместе с кабардинкой и карачаевкой к северокавказским разновидностям танца.

Если же говорить о закавказских разновидностях, то среди них можно выделить лезгинку азербайджанцев, армян и грузин. Их танец под названием «Шалахо» также исполняется в ритме 6/8, и характеризуется резкими, гармоничными движениями рук и ног.

Популярные лезгинки

Антон Рубинштейн, лезгинка из оперы «Демон». Автор приступил к написанию оперы ещё в 1871 году, и закончил её всего через три месяца. В своём произведении Рубинштейн использовал достаточно далёкое от классической лезгинки звучание, сохранив, впрочем, темп музыкального повествования. Премьера оперы отгремела в Большом театре в ноябре 1879 года.

Лезгинка из оперы «Демон» (слушать)

Лезгинка из оперы «Руслан и Людмила». М.И. Глинке в своё время удалось побывать на Кавказе и полюбоваться всеми красотами края, почерпнув вдохновения в своём путешествии. Эта поездка косвенно нашла своё отражение в шедевре великого мастера «Руслан и Людмила». Примечательно, что сам танец, несмотря на весьма «оперное» звуковое оформление, сохранил в рамках этого произведения свои основные черты и движения.

Лезгинка из оперы «Руслан и Людмила» (слушать)

Лезгинка из балета А. Хачатуряна «Гаянэ». Это произведение, в отличие от двух предыдущих, полностью передаёт весь колорит танца, всю его энергичность и мощь звучания. Автору удалось превосходно передать не только аутентичную атмосферу, но и настроение танцующих.

Лезгинка из балета «Гаянэ» (слушать)

«Лезгинка» певицы Жасмин. Хоть и несколько некорректно ставить современную певицу в один ряд с великими культурными деятелями, в «непопулярности» это произведение, как и его дагестанскую исполнительницу, обвинить невозможно. «Лезгинка» Жасмин в своё время стала хитом многих кавказских молодёжных вечеринок.

Жасмин «Лезгинка» (слушать)

История и развитие лезгинки

Самые первые упоминания о лезгинке можно найти в фольклоре Северного Кавказа. В стародавние времена жители Кавказа поклонялись силам природы, и для того, чтобы порадовать своих богов и получить их благосклонность, приносили им жертвы в рамках различных ритуалов. Вполне возможно, что первую лезгинку танцевали именно на таких мероприятиях. Чуть позднее её стали исполнять перед важными битвами, дабы поднять боевой дух воинов и разгорячить их перед сражением, а ещё позже она стала сопровождать и свадебную церемонию. При помощи лезгинки будущие молодожёны могли в изысканной форме выразить свои чувства друг к другу.

Если говорить о последнем типе танца, то он всегда исполнялся парно, и характеризовался подражанием благородным животным: орлу, роль которого исполнял всегда мужчина, и лебедю, чья роль отводилась женщине. Во время исполнения танца мужчина становился на носки и разводил руки в стороны, как бы изображая парящего в небесах хищника, высоко поднимал голову и делал резкие, лаконичные движения руками и ногами, показывая таким образом свою ловкость и силу.

Роль женщины в парной лезгинке – выражение изящества, гармонии и покорности. Для этого использовались волнообразные, плавные движения рук и неторопливые, размеренные перемещения по сцене. В отличие от мужчины, всем телом выражающим твёрдость и решительность, «лебедь» своим видом олицетворяла спокойствие, грацию и мягкость.

Многие утверждают, что концепцию «орёл и лебедь» для лезгинки нельзя считать истинной, поскольку изначально считалось, что мужчина в этом танце символизировал не птицу, а священного тура – горного козла, обитающего на вершинах Кавказа.

В общей сложности на Кавказе и Закавказье проживает около сотни народностей, и фактически в каждой танец развивался по-своему, обрастая новыми элементами, усложняясь либо упрощаясь в техническом плане. Если говорить о мужской сольной разновидности лезгинки, то она стала часто исполняться с холодным оружием в руках.

Интересные факты

• Одна из ключевых особенностей парной лезгинки – отсутствие какого-либо физического контакта между танцующими: мужчина и женщина могут двигаться в одном темпе и подражать движениям друг друга, но никогда не соприкасаться.
• В некоторых видах лезгинки используются смелые акробатические элементы, такие, как сальто и быстрые вращения. Исполняет их всегда мужчина, а цель таких телодвижений – показать партнёрше по танцу свою ловкость, силу и координацию.
• На Кавказе многие говорят, что лезгинка даже мёртвого может вернуть к жизни. С этим утверждением трудно не согласиться, поскольку фактически каждый, кто хотя бы раз наблюдал за тем, как профессиональные танцоры исполняют лезгинку, испытывал стойкое желание пуститься в пляс вместе с ними.
• Правильное исполнение движений невозможно без идеальной осанки, которой должны обладать оба танцующих.
• В современных школах танца обучающихся учат улыбаться во время исполнения, поскольку улыбка поддерживает основную идею парной лезгинки.
• Особенно важен во время исполнения и взгляд партнёров: поскольку физический контакт между ними невозможен, именно глаза танцующих передают взаимосвязь между мужчиной и женщиной.
• Многие хореографы считают, что на сегодняшний день «настоящими» можно считать только чеченскую и дагестанскую лезгинку, а все остальные её разновидности следует называть иначе.
• В сравнении с дагестанской, чеченская лезгинка отличается большей резкостью движений, и всегда исполняется с прямой спиной. В дагестанской же разновидности может присутствовать плавное звуковое сопровождение, и, как следствие, более плавные телодвижения. При этом некоторые пируэты и приёмы исполняют в полусогнутом положении. В целом, дагестанская разновидность подразумевает более широкий спектр доступных движений, из-за чего сам танец становится зрительно богаче и зрелищнее.
• В качестве инструментов, сопровождающих выступление, часто используется так называемая зурна: язычковый народный духовой музыкальный инструмент, напоминающий что-то среднее между дудочкой и флейтой. Зурна имеет характерный резкий звук, а ближайшим её «родственником» можно назвать гобой.
• Танец уже не раз «засветился» и на киноэкранах: к примеру, актёры знаменитого советского фильма «Мимино» зажигательно исполнили его в сцене в ресторане, а знаменитый российский режиссёр Никита Михалков включил сцену с танцем молодого парня в свою художественную ленту «12».

Почему во время исполнения кричат «Асса!»?

Многие, кто хоть раз наблюдал за любительским или профессиональным исполнением лезгинки, замечали, что танцору часто кричат слово «Асса», подбадривая его таким образом. Но что вообще значит это слово и откуда оно появилось? На этот счёт есть несколько интереснейших теорий.

Самое простое и логичное объяснение – этимологическое. Согласно ему, в языках народов Кавказа присутствовало (а в некоторых – присутствует и сейчас) лексема «асе», которой соответствует русское наречие «так». «Аи асе» означает в переводе «вот так», и именно таким окриком зрители подбадривали танцора, а иногда и он подбадривал сам себя.

Ещё одна интересная теория основывается на этнической трактовке слова. Согласно ей, историческая территория алан от Венгрии и до Монголии называлась раньше «Ассия» (то есть – страна ассов), а теперь именуется Азией. Горцы же, желая подчеркнуть своё происхождение во время боевого танца, выкрикивали это слово, поднимая свой боевой дух.

Ну и последняя версия происхождения выкрика «Асса!» относится непосредственно к лезгинскому слову «hасса». Согласно ей, именно этим словом танцор подчёркивал свой артистизм и свою удаль во время исполнения. Точных аналогов этой лексеме в русском языке нет, но перевести её можно как призыв к оспариванию или состязанию, вроде русского «ну как?».

Как лезгинка стала известна во всём мире?

Мало какому народному танцу удаётся добиться мировой популярности, но лезгинка оказалась из числа тех, кому это под силу. На мировую сцену она вышла благодаря команде танцоров из Тбилиси, когда в 1935 году они отправились покорять сердца зрителей и жюри Всемирного фестиваля народного танца.

Газета «Вечерний Тбилиси» отзывалась о выступлении, как о произведшем фурор. По словам репортёров, танцоры Тбилисского государственного театра сорвали шквал аплодисментов, и даже сдержанные британские зрители не удерживались от восторга и кричали артистам «Браво!».

Группа выступала под руководством Владимира Хетагурова, который удивил публику опасным танцем с настоящими кинжалами в руках. Ещё до выступления приметив двух девушек, сидящих недалеко от сцены, артист исполнил несколько особых пируэтов вокруг них, а в конце номера поклонился королевской чете. После окончания фестиваля Хетагуров получил особую медаль во время специально организованного приёма-бала.

Лезгинка – это абсолютно уникальный танец, идеальный образец богатой культуры своего народа, сочетающий в себе несочетаемое и обладающий невероятно мощной энергетикой. Этот танец – гордость кавказских народов, часть их традиций и жизни, средство самовыражения и священный ритуал, к которому следует относиться с соответствующим уважением.

Понравилась страница? Поделитесь с друзьями:

Лезгинка