Панас Мирний — Хіба ревуть воли, як ясла повні? (переказ)

Пани Польські — генеральська сім’я, що володіла Пісками за часів кріпацтва.

У центрі повісті – Чіпкa Вареник, що живе у селі Піски. З самого дитинства хлопець не знав щастя, як і його мати, Мотря Жуківна. Замолоду вона була бідною і негарною дівчиною, жила сама з матір’ю поки не вийшла заміж за Остапа Хруща – новоприбулого у їх село чоловіка середніх літ, що назвався небожем покійного односельця Карпа Окуня. Він казав, що повернувся із Донщин у рідні краї. Спочатку все було добре, вони жили тихо, працювали, але Остап все сумнішав і весною пішов на заробітки на Дін. Скоро їм прийшла звістка, що насправді прізвище Остапа — Притика і в нього є жінка і троє дітей, яких він покинув. Потім дізнались, що його звати не Хрущ і не Притика, а Іван Вареник і він колишній кріпак пана Польського, власника Пісків. Через деякий час Остапа провели через усе село в кайданах і віддали в солдати.

Мотрі на селі тепер не можна було і очей нікуди показати: вона і не покритка, і не вдова, всі на неї пальцем тикають. Скоро вона народила сина Чіпку. Його на селі теж не приймали, бо він “байстрюк” і “виродок”. Хлопець зростав замкнутий і вовчкуватий, не любив матері, яка зривалась на нього, замучена тяжкою працею і злиднями. Лише бабусю Оришку він любив, вона розповідала йому цікаві казки.

Коли Чіпці виповнилось 12 років, мати віддала його служити до багатія Бородая. Хлопець не слухався, і хазяїн його побив. Щоб відомстити, Чіпка спробував підпалити хату Бородая, але люди вчасно побачили і загасили, а хлопця вигнали. Тоді Чіпка почав працювати підпасичем у діда Уласа. Діда він полюбив і подружився з іншим хлопчиком-підпасичем, сиротою Грицьком Чупруненком. Одного разу хлопці надрали горобенят і повикручували їм голови, викрикуючи: “А що – жив!”, бо Улас розказав їм, що коли Христа розпинали, горобці кричали: “Жив, жив!”.

Улас розповів Чіпці про батька. Іван ріс разом з малим пана Польського, якого одного разу вдарив за якусь шкоду. За це його добре побили. Згодом Іван втік на Дін, там одружився і завів дітей, але сумував за рідними краями. Повернувшись під іменем Остапа Хруща, він одружився із Чіпчиною матір’ю. Потім двожон знову повернувся на Дон, де його арештували і віддали в москалі. Чіпка не засуджував батька за його вчинки. Винуватив лише в тому, що той не помстився своїм кривдникам.

• Хіба ревуть воли, як ясла повні? (повний текст) ▲ читається за 3 вечори
• Хіба ревуть воли, як ясла повні? (стислий виклад) ▲ читається за 37 хвилин
• Хіба ревуть воли, як ясла повні? (дуже стисло) ▲ читається за 19 хвилин
• Хіба ревуть воли, як ясла повні? (стислий переказ) ▲ читається за 25 хвилин
• Ще 2 твори скорочено →

• Хіба ревуть воли, як ясла повні? (аналіз)
• “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” (шкільні твори)
• “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” (реферати)
• Історія написання твору(та інші запитання)
• Біографія Панаса Мирного

Коли чіпці виповнилось 17, кріпакам дали волю, але сказали, що вони мають відпрацювати ще два роки. Для Уласа воля зробила життя тільки тяжчим: тепер йому потрібно було сплачувати десять карбованців податку. Чіпка хотів пасти овець самому, бо діда забрали до панського двору, але громада не прийняла його. Тоді хлопець став за плуг: родич лишив їм трохи землі. Скоро купив овечок, корову, кобилу. В них з матір’ю завелися гроші, життя стало трохи легшим. Одного дня Чіпка зустрів на ниві незнайомку. Вона здалася йому прекрасною, як польова царівна. Хлопець став часто ходити на те поле в надії знову зустріти її. Він дізнався, що її звати Галею і вона дочка багатого хуторянина.

Тим часом Грицько пішов на заробітки в чужі краї і брався за будь-яку роботу, щоб заробити. Тяжка праця дала результат: парубок повернувся в рідне село з грошима і купив собі хату та трохи землі. Грицько загордився і посватався до дочки багатого козака, але той відмовив, бо не хотів бачити зятем колишнього пастуха. Врешті парубок одружився з Христею – бідною сусідньою наймичкою, яка не мала надзвичайної вроди, але запала йому в серце своєю веселістю та моторністю. Вони зажили простим пахарським життям, ніколи не сварились. Матері радили своїм дітям брати з них приклад: і Гриць, і Христя залишились сиротами, а скільки надбали чесною працею. Отак треба на світі жити!

У другій частині повісті автор оповідає історію села Піски і історію роду Мирона Ґудзя – прадіда Галі, дівчини, в яку закохався Чіпка. Автор повертається на сто п’ятдесят років назад, до введення кріпосного права. Тоді Пісків ще не було – лише розкидані тут і там хутірці, але згодом людей побільшало, вони розселилися на цьому місці і так з’явилось село. Свою назву Піски отримали через пісок, якого було багато перед самим селом.

Січовик Мирін Ґудзь воював з ляхами, татарами. Врешті одружився з казоцькою дочкою Мариною Зайцівною і оселився в Пісках. З того часу: “Став Мирін Гудзь поле орати та хліб пахати, а Марина — сина Івана колихати. ” На жаль для батька, хлопець не горнувся, як колись в дитинстві, до козацтва і військової справи, а більше пильнував господарство. Мати раділа цьому, а Мирон розумів, що козацтво і вольниця минули, на зміну лицарству приходить панська неволя. Іван одружився із дочкою козака Кабанця, Мотрею. Вони зажили тихою хліборобською працею. В них народилось три сина: Максим, Василь і Онисько. Мирон переказував Максимові історії з козацьких часів і привив онукові любов до вольниці.

Тим часом генерал записав жителів Пісків до своїх кріпаків. Родина Мирона була вільною, бо вони були козацьким родом: старий січовик роздобув бумаги, які підтверджували це. Більшість селян же стали кріпаками генерала Польського, небагатого шляхтича, який вислужився перед вельможами і так отримав собі село. Піщани не хотіли визнавати себе кріпосними, але на другий день пан Польський приїхав з ротою москалів і селяни мусили скоритись: мовчки дивились як пан ходить по їх хатам і переписує своє добро.

Спочатку селяни повинні були лише платити невеликий податок і віддавати його євреєві Лейбі, якого пан лишив на хазяйстві. Через десять років генерал помер, і його жінка з дітьми приїхала жити на село. Селян примусили збудувати їм великий палац – це був перший раз, коли піщани вийшли на панщину. Багато сімей стали тікати у вільні степи, ті ж, що лишилися, з допомогою нагайки помалу перетворювалися із вільних степовиків у покірних волів. Гарних дівчат з села стали брати покоївками для панських дочок, стали працювати вже по чотири дні на панщині та зносити в двір курей, гусей, яйця…

Після смерті генеральші у село приїхав старший панич. Він відпустив з двору майже усіх чоловіків, але дівчат залишив. Часто ходив жартувати у дівочу, особливо йому подобалась весела горнична Уляна, яку його мати, коли була жива, дуже не любила. Через півроку пан поїхав кудись далеко, але перед від’їздом дозволив Уляні покинути двір і подарував 50 крбованців. Через місяць дівчина вийшла заміж за Петра Вареника, який був лакеєм у генеральші, а через три в Уляни народився син Іван, Чіпчин батько. Через рік панич повернувся з молодою жінкою, приїхав і його брат, теж з сім’єю, і вони стали дерти кріпаків вже на дві сім’ї. Пан не забув Уляну, і, коли її син підріс, взяв його у горниці. Але хлопець був лінивим, не хотів служити. Врешті запекла душа потягла його в мандри і Вареник втік кудись.

Поки Піски все нижче гнулись під панським гнітом, Мирон помер, а Іван з Мотрею тяжко працювали і привчали до цього дітей. Тільки Максим не міг всидіти на місці: знеславлював дівчат на селі, розпоював парубків, робив іншу шкоду… За це на селі його прозвали Махаммедом. Врешті, за те, що бунтував кріпаків, його віддали в москалі.

Максим потрапив аж у Московщину. Хлопця вразило те, що він побачив у цій країні: чорні хати без вікон, злиденні російські селяни і розкіш великих міст… Максим і в казармі був головним шибайголовою. Ходив з старшими на прокорм: крали по селах, випрошували у подорожніх, гуляли в шинках. Начальство любило його і зробило унтер-офіцером. Ставши старшим, парубок вже не міг так вільно гуляти, став нудитися, тому почав учитись, вивчив граматику, багато читав. Максим почав наживати добро, надумав одружитися. Йому приглянулась дівчина Явдошка. З дитинства батьки про неї на дбали, дівчина перебивалась крадіжками, привчилася пити, а коли виросла, батьки віддали красиву дочку до великого будинку в кінці міста, де вона почала торгувати своєю красою. Саме з нею після кількох років життя разом одружився Максим. Після народження дочки Галі, для Явдохи з Максимом закінчились жарти і гулянки, вони стали думати про господарство, складати гроші. Після легкого поранення в руку Максима відпустили з полку, і він із сім’єю повернувся до рідного села, де збудував велику хату.

У третій частині твору ми повертаємось до Чіпки. Волость відібрала у нього землю, яку лишив йому родич, бо об’явився його справжній небіж. У Гетьманському, куди Чіпка пішов шукати справедливості, Василь порох написав йому прохання за могорич. Пихатий секретар Чижик сказав, що вирішить Чіпчину справу за 50 карбованців. Парубок не мав таких грошей, його вразила несправедливість в офіційних установах.

Втрата землі підкосила Чіпку: він почав пити, зв’язався з поганим товариством. Разом з розбишаками Лушнею, Матнею і Пацюком вони почали пропивати усе, що було в хаті Чіпки. Мати благала його зупинитись і переконувала, що його товариші дружать з ним лише тому, що він платить за їх випивку, але він не слухав. Врешті вона не витримала і, послухавшись сусідів, пожалілась на нього у волость. Чіпку посадили в холодну. Товариші визволили його, розламавши стіну холодної. Повернувшись додому, Чіпка накинувся на матір з лайкою і прокльонами.

Мотря не витримала образи і пішла жити до “довгоп’ятої баби”, яка приймала пологи на селі. Чіпці тепер не було спину – він пив щодня. Тільки хліб у стіжках, який він зібрав до того, як в нього забрали поле, ненадовго повернув його до реальності. Чіпка вирішив безкоштовно віддати хліб Грицьку, щоб він не пропав. Старі друзі згадували дитинство, говорили про життя. Христя думала про себе, що Чіпка не такий поганий, як про нього говорили люди: це несправедливість і незгоди звели його зі шляху. Вона згадувала своє сирітське дитинство і їй було шкода Чіпку.

Панас Мирний — Хіба ревуть воли, як ясла повні? (дуже стисло)

Надворі вповні розвинулася весна, вся природа буяє. В такий прекрасний весняний день дорогою від села Пісок до Ромодана йшов молодий чоловік. Він із задоволенням розглядає зелену ниву та думає, що праця його потрачена недарма. Тепер і він став справжнім хазяїном.

Раптом юнак чує, як недалеко хтось співає. Йому здалося, що ще ніколи не чув він такого приємного голосу. Пройшовши кілька кроків, бачить серед жита дівчину, справжню красуню: “Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, високих, іноді дуже неповоротких дівчат. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом, — вона здавалася русалкою. “

Хлопець не мав сили навіть заговорити до неї, вона озвалася першою. Нічого не сказавши про себе, втекла, а він так і лишився стояти.

Прийшовши додому, Чіпка став розпитувати в матері, чи немає дочки в москаля, який живе неподалік. Хлопцеві здавалося, що це мала б бути його польова царівна.

Ще за двадцять років до того часу, як кріпакам надали волю, у село Піски прийшов незнайомий чоловік. Виглядав він зовсім небагатим, здавалося, що йде із заробітків. Шукав чоловік старого Карпа Окуня, але того вже не було на світі.

У волості чоловік назвався небожем Окуня, звали його Остап Хрущ. Казав, що прийшов з Донщинн у рідні краї.

Через деякий час громада прийняла його до себе. Він почав потроху заробляти. Потім одружився з бідною некрасивою дівчиною Мотрею Жуківною, яка жила сама зі старою матір’ю.

Мотря зразу почала господарювати, все спочатку було добре. Однак Остап з часом все більше хмурнів, говорив мало. Навесні вирішив йти на заробітки.

Навесні вирушив Остап на Дін, а скоро звідти прийшла “бумага”, де питали, чи не об’являвся чоловік на ім’я Остап Хрущ. Виявилося, що справжнє його прізвище Притика і мав він жінку та трьох дітей.

Мотря від такої звістки мало не збожеволіла. Тепер стала вона для всього села не звичайна молодиця, а невідомо хто — ні покритка, ні вдова.

Через деякий час Хруща провели через усе село в кайданах, а потім посадили до в’язниці.

В цей час Мотря відчула, що вона вагітна.

Селом пішбв поговір, що Остап зовсім не Хрущ і не Притика, а кріпак пана Польського Іван Вареник. Ще більше село загомоніло, коли народилося в Мотрі дитя. Всі вважали його “виродком”, “нечистим”. Не хотіли навіть іти в куми. Охрестили Нечипора баба Оришка та перехожий москаль.

Життя Мотрі на селі стало нестерпним. Ніколи в своєму житті не знала вона щастя, не було його й тепер. У Пісках ніхто не хотів навіть брати її на роботу.

• Хіба ревуть воли, як ясла повні? (повний текст) ▲ читається за 3 вечори
• Хіба ревуть воли, як ясла повні? (стисло) ▲ читається за 19 хвилин
• Хіба ревуть воли, як ясла повні? (скорочено) ▲ читається приблизно за годину
• Хіба ревуть воли, як ясла повні? (стислий переказ) ▲ читається за 25 хвилин
• Ще 2 твори скорочено →

• Хіба ревуть воли, як ясла повні? (аналіз)
• “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” (шкільні твори)
• “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” (реферати)
• Визначить жанр твору(та інші запитання)
• Біографія Панаса Мирного

Дитина весь час лишалася з бабою. Хлопець ріс красивий, але сумний, вовчкуватий. Діти сміялися з нього та називали образливими прізвиськами. Зате любив Чіпка слухати бабині казки. Тоді розігрувалася дитяча уява, і ставало йому зовсім добре.

Багато про що думав Чіпка. Турбувало його, що мати багато працює, а їсти все одно нічого.

Виростав Чіпка в голоді й холоді, та все самотою. Коли хлопцеві виповнилося дванадцять років, вирішила Мотря найняти його служити. Домовились на зиму з Бородаєм за харч та одежу. Але виконувати доручення хазяїна Чіпка не хотів. Одного разу, розсердившись, вирішив навіть підпалити Бородая. Але люди побачили, залили пожежу. Чіпку ж хазяїн вигнав.

Почав хлопець працювати підпасичем разом з дідом Уласом. Разом з ним пас худобу і сирота Грицько. Хлопці здружилися між собою.

Одного разу хлопці надрали горобенят та поскручували їм голови, викрикуючи: “А що — жив! а що — жив!” їм здавалося, що вони мстять за Христа, бо дід розповідав їм легенду, що, коли Христа розпинали, горобці кричали: “Жив, жив!”

Першим великим нещастям у житті Чіпки була бабина смерть, через яку в душі хлопця заворушилося щось страшне та темне. Довго він після того хворів.

Коли Чіпці виповнилося сімнадцять років, для кріпаків оголосили волю. Однак дід Улас зовсім не радів. Тепер йому призначили платити за свою роботу десять карбованців на рік. Тому для нього воля стала ще гіршою неволею.

Від діда Уласа Чіпка почув про свого батька. Виявилося, що Іван ріс разом із малим паненям та якось вдарив його за якусь шкоду. За це його вигнали до стайні й добре вибили. Згодом Іван втік до Дону. Розповів дід і про те, як Вареник повернувся в рідні краї, як його забрали в москалі. Задумався Чіпка про долю батька, якого ніколи не знав.

Восени дід не зміг заплатити десять карбованців сплати, і його потягли на розправу до пана Польського в двір.

Взимку дідова оселя стояла порожня. Чіпка зрозумів, що старого Уласа вже нема, десь він у неволі.

Все село шуміло від звістки, що треба ще два роки одробити панові за волю.

Чіпка вирішив сам пасти отару, але громада не прийняла його. Довелося братися за плуг. Робота в його руках закипіла, ось уже й нива заколосилася.

Одного разу серед поля почув хлопець той самий голос. Заговорив до дівчини, яка цього разу й не збиралася тікати. Скоро дівчину почали гукати, і Чіпка дізнався, що її звуть Галею.

Грицько тим часом пішов на заробітки. Побував він у різних краях, важко працював. Повернувшись, купив ґрунт, відчув себе хазяїном. Згодом одружився з Христею, завів господарство.

В селі Піски оселився захожий січовик Мирон Ґудзь. Був він чоловік немолодий, кремезний, з довгими вусами. Розповідав, що воював з ляхами, татарами.

Одружився Мирон з козацькою дочкою Мариною Зайцівною. З того часу став він поле орати, а Марина — сина Івана колихати.

Іван ріс серед розлогих степів, був вільнолюбний, сміливий. Батько розповідав йому про козацькі часи.

Коли виповнилося Іванові шістнадцять років, став він ходити коло волів, плуга. Але батько сумував, що син цурається козацького духу.

Одружився Іван з Мотрею, дочкою старого Кабанця. Народився у них син Максим.

Прийшла в Піски біда — генерал записав їх до своїх кріпаків. Недарма попереджав їх Мирон.

Родина ж Мирона була записана козацьким родом.

Після смерті Мирона й Марини настало для Івана та Мотрі важке життя. Іван цілими днями працював у полі, Мотря поралася у господарстві. Старший син Максим теж гаряче брався за хліборобські справи. Але душа Максимова бажала волі. Прозвали його на селі Махамедом за те, що звів не одну дівчину, а потім сам і насміхався та пускав поговір. Стали скаржитися й за те, що Максим розпоює парубків. Вислали старостів до Мелашки, але прийшли старости з гарбузом.

Як не намагалися батьки, та не могли стримати запального сина.

Почула й генеральша, що Максим кріпаків бунтує, поскаржилася комісарові. Хлопця віддали у москалі. Максим же не журився.

До родини він довгий час навіть не озивався. Батько поділив землю, залишивши тільки хату та дві десятини поля москалеві. Це не раз було причиною суперечок між братами.

Коли Максим став старшим, вже не міг так вільно гуляти, як раніше. Спочатку став Максим гордовитим, запишався, а потім здалося йому старшинство гірше полину. Поступово почав він учитись, вивчив граматику, багато читав. Потім кинув зовсім пити, почав стягувати добро. Мріяв повернутися додому.

У тому ж місті росла дівчина Явдоха. Матері зовсім до неї ніякого діла не було, ходила дівчина голодна й брудна. Почала красти, продавати. З роками робилася все більш хижою, привчилася пити. Батьки з того тільки раділи. А коли примітили, що вона ще й вродлива, то вимили, вичесали та одвели на кінець міста до великого будинку. Почала дівчина торгувати своєю красою.

Саме в неї й закохався Максим, а потім одружився. Народження дочки зразу переломило жінчину вдачу — вона почала турбуватися господарством. Максим та Явдоха стали клопотатися тільки одним — наживою.

З великим добром Максим повернувся в Піски й почав будуватися.

У Чіпки волость відбирає землю, тому що з Дону об’явився справжній небіж Луценків. Це відразу підтяло сили хлопця та Мотрі. Чіпка навіснів від такої несправедливості.

Чіпка йде у Гетьманське шукати захисту. По допомогу він вирішує звернутися до секретаря Чижика, але його перепиняє Василь Порох та пропонує написати прохання. Спочатку вимагає грошей, а потім погоджується написати тільки за могорич.

Порох споює горілкою й Чіпку та розповідає про свавілля панів.

У суді Чіпка побачив багато людей, які прийшли сюди у своїх справах. Незабаром з’явився й пихатий секретар. Чіпці сказали, що за п’ятдесят карбованців він може залагодити свою справу.

Знову прийшов він до Пороха, той почав його научати та споювати.

Прийшовши в своє село, Чіпка повернув до шинку й напився. Він кричав, що ніде немає правди. Люди дивувалися, поглядаючи на хлопця.

Перед світом прийшов Чіпка додому п’яний. Мотря аж перелякалася, побачивши його.

Біля Чіпки почали крутитися такі ж, як він тепер, гультяї: Лушня, Матня та Пацюк. Разом вони пили та бешкетували.

Мотря скаржилася людям, що син зовсім змінився. Товариші почали його намовляти проти матері. Настали для неї страшні часи.

Товариство намовляло Чіпку розпродати все господарство.

Чіпка йде до Грицька та пропонує йому купити хліб у стіжках. Але того не було вдома. Знову прийшов Чіпка до товариша. Вони згадували дитинство, розповідали про своє життя.

Чіпка вирішує віддали Грицькові хліб, щоб він не пропав. Товариство розлючене, що немає грошей на випивку. Грицько дає всім гроші за те, що поскладали хліб на вози.

Мотря вибралася зі своєї хати та оселилася в “довгоп’ятої баби”, яка приймала на селі немовлят. Горювала вона за своїм сином і згадувала, якої завдав їй образи.

Чіпка ж гуляв кожного дня, не було йому зупину.

Одного дня вигляд зеленого поля неначе повернув його у реальність, почав Чіпка рвати на собі волосся від горя за втраченим часом, силами. Товариші намовляли його на крадіжку.

Під час крадіжки товариші вбивають сторожа.

Чіпка спить у себе вдома, совість його приспана горілкою. А в цей час село шумить про крадіжку.

Соцькі приходять в хату до Чіпки, щоб заарештувати його.