Багряний Іван
Справжнє ім’я — Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін).
Іван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра.
У 1912—1916 pp. хлопець навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та у Краснопільській художньо-керамічній школі.
У 1920 році він став свідком жорстокої розправи чекістів із його дядьком і 92-річним дідом на пасіці (кололи багнетами, стріляли з револьверів), їх смерть страшенно вразила хлопця. До того ж іншого дядька вислали на Соловки, звідки він не повернувся. Усе це народжувало протест у душі Івана.
У 1922—1926 pp. він викладав малювання, працював на шахтах Донбасу, а у 1924 р. вступив до Охтирської філії організації селянських письменників “Плуг”. Учителював, заробляючи на прожиток. Писав вірші. Побував у Криму, на Кубані, в Кам’янці-Подільському, де редагував місцеву газету.
Протягом 1926—1930 pp. Іван навчався в Київському художньому інституті, але диплома не отримав, бо виявив себе “політично неблагонадійним”. По-перше, “сумнівна” ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах “Глобус”, “Життя й революція”, “Червоний шлях”, “Плужанин”. По-друге, він входив до попутницької організації МАРС, до якої належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогиль-ний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фаль-ківський. А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею, М. Яловим.
У 1928р. І. Багряний написав роман у віршах “Скелька”, де використав почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII ст. селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир. Наступного року з’явилася друком збірка поезій І. Багряного “До меж заказаних”, яка вже в самій назві містила активний протест, не кажучи про зміст усередині, що був своєрідною прискіпливою оцінкою пореволюційної дійсності. Наступні книжки “В поті чола” і “Комета” потрапляють тільки до портфеля НКВС. Того ж року він написав поему “Аве Марія”, де в присвяті розмістив таке звернення: “Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор”. Цікаво, що книжка вийшла в світ без усякого цензурного дозволу на те, до того ж з вказівкою неіснуючого видавництва “САМ”. Поки справжні наглядачі зорієнтувалися й наказали зняти книжки з продажу, кількасот примірників встигли розкупити. Зрозуміло, що подібний твір не міг залишитись непоміченим владою.
У 1930р. харківське видавництво “Книгоспілка” видало роман у віршах “Скелька”. Волелюбний пафос твору привернув увагу офіційної критики — “Скельку” було конфісковано. Наступного року з’явилась стаття О. Правдкжа “Куркульським шляхом”, яка свідчила про наміри влади щодо бунтівливого, ідеологічно невпокореного І. Багряного. Після цієї статті твори письменника були вилучені з бібліотек і книжкових крамниць.
У 1932 р. І. Багряний був заарештований у Харкові в присутності колег В. Поліщука і О. Слісаренка “за політичний самостійницький український ухил в літературі й політиці. “, засуджений на п’ять років концтаборів БАМЛАГу (Байкало-амурский лагерь).
У 1936 р. І. Багряний утік, переховувався між українцями Зеленого Клину на Далекому Сході (враження від цього періоду життя відбито в романі “Тигролови”). Через два роки письменник повернувся додому, був повторно заарештований, сидів у Харківській в’язниці 2 роки й 7 місяців (пережите в ув’язненні він пізніше описав у романі “Сад Гетсиманський”).
У 1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місцевому театрі, редагував газету “Голос Охтирщини”, після початку війни потрапив до народного ополчення, працював у ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні, виступав перед воїнами УПА.
Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції у 1942р. мав бути розстріляний, але випадково врятувався.
У 1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА і сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Німеччини. Новий Ульм стає місцем його постійного перебування в еміграції. Завдяки Івану Багряному це місто стало центром українського культурного відродження, демократично-визвольного руху. Він у 1945р. заснував газету “Українські вісті”. При ній почали діяти кілька видавництв, зокрема “Україна”, “Прометей”, у яких з’являються заборонені в СРСР книжки українських письменників, переклади зарубіжної літератури українською мовою, взяв участь у створенні МУРу (Мистецький Український Рух), який згодом у США перетворився на об’єднання українських письменників “Слово” з центром у Нью-Йорку.
У 1946 р. письменник перейшов на легальне становище.
Памфлетом “Чому я не хочу вертати до СРСР?” (1946р.) І. Багряний привернув увагу світової громадськості вражаючою правдою про істинне становище людини в СРСР, урятувавши цим від репатріації не одного нещасного. У 1948 р. він заснував Українську Революційну Демократичну партію (УРДП), очолив Українську національну раду, заснував ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді).
За кордоном побачили світ романи “Тигролови” (1944, “Звіролови” — 1946), “СадГетсиманський” (1950), “Огненне коло” (1953), “Буйний вітер” (1957), “Людина біжить над прірвою” (1965), п’єси (“Генерал”, “Морітурі”, “Розгром”), поема “Антон Біда — герой труда”, збірка “Золотий бумеранг”, твори для дітей.
Письменник помер 25 серпня 1963 р. у санаторії Блазіен у Шварцвальді (Західна Німеччина).
Івана Багряного посмертно реабілітовано у 1991р., відтоді почала перевидаватися його творча спадщина.
Письменник залишив чималий доробок у різних жанрах, але найбільшу популярність здобув своїми романами. Першим великим твором були “Тигролови” (1944; 1946 перевидані під назвою “Звіролови”), перекладені німецькою та видані в місті Кельні трьома накладами. Цю книжку високо оцінив В. Винниченко, прорікаючи велике творче майбутнє її авторові.
В основу “Тигроловів” покладено події, що сталися під час відбування автором заслання на Далекому Сході. Його герой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало багрянівських рис характеру: він не скорився, не змирився з насильницьки нав’яза— ним йому статусом в’язня жахливої системи й залишився Людиною. Сюжетна канва роману вибудована на історії “полювання” майора НКВС Медвииа — цього новітнього тигролова — на гордого, не прирученого тоталітарною системою молодого хлопця з України, який у тайзі знайшов земляків, друзів, кохання. Григорій Многогрішний переміг. Передусім тому, що не визнав себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може й повинна кинути виклик страшній системі й вистояти.
Безперечно, це романтичний твір, з елементами пригодницького жанру (тому закономірна його популярність серед німецької молоді). Сюжет захоплюючий і динамічний, читач постійно перебуває в емоційному напруженні. І все ж “Тигролови” виходять за межі звичайної “масової” літератури. Насамперед — ідейним спрямуванням (у літературі “масовій”, як у старій казці, добро теж завжди перемагає), але в творі Багряного всепоглинаюча ідея перемоги добра над злом втілюється через художні —образи, ліричні відступи, промовисту символіку. Згадаймо той стрімкий потяг-експрес, що мчить на Далекий Схід. Як мчить і саме життя XX ст. У ньому розважаються й милуються краєвидами представники пануючої влади і терзаються роздумами про своє майбутнє звичайні люди, яких перетворено на зеків, безправних “остів”. Серед останніх і Григорій Многогрішний. Він тікає з поїзда, як із жорстокої, занедбаної Богом та людьми реальності, потрапляє на розкішний острівець у тайзі, що зветься Зеленим Клином, наче у мрію-казку. Символічний підтекст цієї назви. Тут живуть українці, колишні втікачі й вигнанці,-які були колись ро,зкуркуленг радянською владою. Тут вони створили свій український світ, наповнений моральною чистотою і гармонією. Атмосфера в родині старого Сірка, яка прийняла й порятувала Григорія, тепла, домашня, як і довколишня мати-природа. На тлі цієї розкішної багатовікової природи розквітає кохання Григорія до доньки Сірка Наталки. Без такої тремтливої любовної колізії немислимий жоден романтичний твір.
Але сюжет далекий від мрійливої сентиментальності, навпаки — він напружений, динамічний. Сірки мають незвичне й небезпечне заняття — виловлюють у тайзі тигрів — гордих, незалежних і сильних звірів. Звернімо увагу: ці люди звірів не убивають, а лише ловлять. У двобої з тиграми вони є рівновеликими, такими ж гордими та незалежними. Українці протистоять силам зла, яке уособлено в образі майора НКВС Медвина, протистоять і перемагають. Медвин женеться за Григорієм, підступно вистежуючи його в тайзі, готовий у слушний момент вбити. Але в цьому двобої перемагає Григорій. І це цілком закономірно: письменник щиро вірить, що переможе тільки добро.
Таким же мужнім і несхитним показано іншого героя — Андрія Чумака в романі “Сад Гетсиманський”. В. Винниченко назвав його “великим, вопіющим і страшним документом” радянської дійсності, сприяв його друкові у Франції. У цілому цей твір також має романтичного спрямування, хоч і переважають там детальні реалістичні картини перебування Андрія в слідчому ізоляторі, у в’язниці. Заслуга І. Багряного насамперед у тому, що він першим розповів світові про страшні катівні НКВС у “квітуючій Країні Рад” (це через 20 років повторить О. Солженіцин своїм романом “Архіпелаг ГУЛАГ”). Правдиві описи тюремного ув’язнення головного героя засновані на особистому авторському досвіді. Отож, на майже документальній основі досить вправно вибудовується розгалужений каркас витвореного уявою і фантазією митця апокаліптичного світу безправ’я, нелюдських знущань і принижень. Цей зовнішній світ контрастно протиставляється духовно наповненому, глибокому внутрішньому світові Андрія Чумака. Показуючи переживання, душевні муки, страждання свого головного героя, І.
Критика «Тигролови» Багряний
Іван Багряний — один з небагатьох українських письменників, які здобули широке визнання у світі. Роман «ТИГРОЛОВИ» він написав в 1944 р. за 14 днів. Книга була дуже популярною. Вона вийшла друком англійською мовою в США, Англії, Канаді; її також було перекладено голландською, німецькою, данською мовами; цим твором зацікавились навіть у Голлівуді.
Тематика роману широка — висвітлення теми свободи, життя і смерті, вибору людиною місця в історії, межі її можливостей.
Головна ідея роману «Тигролови» — з’ясувати справжні причини трагічності буття людини в тоталітарному суспільстві й переконати читача, що за будь-яких обставин особистість може й повинна бути Людиною. Григорій Многогрішний є саме такою людиною: він перемагає, адже не визнав себе коліщатком у механізмі тоталітарної держави, не озлобився. Він зберіг доброту, здатність відчувати, співпереживати й вірити до останнього; він сильна й мужня особистість, життєве кредо якої — «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!». Основною рисою характеру Многогрішного є «надзвичайна впертість, сто разів випробувана і загартована мужність». Саме вона допомагала йому вижити, вистояти, перемогти.
Основна композиційна особливість роману — наявність двох сюжетних ліній, які розгортаються то паралельно, то протиставляються. Головна сюжетна лінія твору вибудувана на полюванні майора НКВС Медвина — новітнього тигролова — за не прирученим тоталітарною системою молодим чоловіком Григорієм Многогрішним, який знайшов у тайзі друзів, кохання. Паралельно розвивається романтична сюжетна лінія: зародження й розвиток почуття кохання, яке охопило Григорія й Наталку Сірко. Важливу композиційну роль відіграють пейзажі в тайзі. Вони то контрастують з настроєм арештантів, то вияскравлюють, підсилюють розгортання подій.
Проблема протистояння людини і системи увиразнюється тим, що Григорій Многогрішний — українець, його рід має славні, доблесні традиції в особі першого каторжника Сибіру Дем’яна Многогрішного. Українська тематика й пов’язана з нею проблема історичної долі українського народу на перехрестях віків художньо втілюється в різних планах.
Справжньою художньою знахідкою у романі є описи двох потягів. Перший з них подібний до дракона з вогненним хвостом; він вирушив із землі людоловів (так письменник називає Радянський Союз) і везе у шістдесяти коробках-вагонах, мов у домовинах, тисячі «приречених, безнадійних, змордованих» жертв тоталітарного режиму. Це — ешелон смерті. Серед його пасажирів був і Григорій Многогрішний.
А слідом за велетенським «чудовиськом» цією ж Транссибірською магістраллю котився радісний і святковий, переповнений світлом, сміхом, дзвоном, квітами, піснями, інший експрес. Він мчав на край землі «цвіт робітничо-селянської імперії у всій його величі і багатогранності» — шукачів карколомних пригод, миттєвого щастя, втікачів у невідоме, авантюрних ентузіастів і новітніх конкістадорів… «Цілий експрес був набитий ними, творячими окремий світ — світ на колесах, — і в той же час відтворюючи копію тієї фантастичної «шостої частини світу» — копію в мініатюрі, лише трохи причепурену і розгальмовану».
Ці новочасні тигролови-авантюрники, любителі екзотики, пройдисвіти, контрабандисти, розтратники і можновладні бюрократи поєднані в цій своєрідній екстериторіальній державі блаженної незалежності з професійними ловцями, які вирушають на полювання за людьми в ім’я збереження пролетарської держави, чистоти її ідеології.
Усі події, описані в романі, пов’язані з полюванням на диких звірів. Звідси назва роману і спроба визначити його жанр як пригодницький. Однак упродовж всього твору автор не залишає поза увагою проблеми збереження переселенцями українських звичаїв і традицій. Робить це делікатно. Ось Григорій дізнається про те, що й тут, у лісах Забайкалля, де знайшли свою нову батьківщину українці, є свій Київ, Чернігівка, Полтава, Україна, Катеринославка, Переяславка. Ці назви виникали як компенсація болю за втраченою землею, але також як фундамент збереження нащадками в пам’яті своєї історичної батьківщини.
Україна постає зі спогадів головного героя про дитинство, юність: синьоволошкова, дзвінкоголоса, чебрецева. Такий же образ рідного краю — тихого, сонячного — живе у серці старої Сір- чихи, яка часто згадує сади вишневі, степи широкі, зоряні ночі, сповнені чарів барвінку, чорнобривців. І хоча Григорій усвідомлював, що немає вже того ясного, сонячного краю, він не хотів засмучувати стару жінку, не міг знищити її солодких і щемливих спогадів. Родина Сірків серед чужого для українців світу зберегла традиції й звичаї рідного народу. Як і Григорій Многогрішний, Сірки — гордого козацького роду, працьовиті, витривалі, сміливі, чесні. їхня любов до Вітчизни не показна, захована глибоко в серці.
В образі Григорія Многогрішного автор утілив ідею перемоги добра над злом.
Як бачимо, роман Івана Багряного «Тигролови» — це складний, багатоплановий твір. У ньому є історичний екскурс у XIX ст., коли українці заселяли Зелений Клин на Далекому Сході; є ознаки пригодницького гостросюжетного роману із втечами, переслідуваннями та неймовірними випробуваннями, через які проходять герої. Автор робить етнографічно-побутові замальовки. Проте в романі домінує думка про красу і мужність людини, про її сміливість і навіть відчайдушність, про її лицарські риси.
Григорій Многогрішний переміг. Переміг відчай і безвихідь, фізичну знемогу і підлість сталінських людоловів, випростався велично і гордо. Бо залишився Людиною. Утвердився в переконанні, що людина — найвеличніша з усіх земних істот.