Рецензія на фільм «Адмірал»

На людину, яка сіла за перегляд художнього фільму «Адміралъ», спочатку страшно дивитися. Тількі зникає з екрана стилізована назва, звідти починає хлюпати солона морська вода – на всіх парах іде постановник мін, яким командує Костянтин Хабенський. За судном нав’язується німецький крейсер, Хабенський у низько насунутому кашкеті бродить по палубі й погрозливо щось гаркає. А навколо валяться поранені, жалібно скиглять тільки що вбиті, на корабель стрімким домкратом валять дев’яті вали художника Айвазовського. Звідкись летять влучні кулі й миттю вбивають неубитих досі матросів.

Хабенський, однак, знає вихід, він вишиковує залишкову команду на палубі, відкриває молитовник і голосно та з почуттям молиться. І о чудо – вороже судно підривається на російській міні! Слава, слава Георгію Переможцю і Міноносцю!

У міру продовження картини, глядач дізнається, що цей носатий капітан з обличчям актора Хабенського – адмірал Олександр Колчак. Колчак, колчак. – тужиться в муках ненародженого знання молодий ідіот – хто це такий, геть-чисто незрозуміло. Ерудована свідомість народжує тільки безсмертне «я на колчаковських фронтах поранений!» Загалом, справа ясна, це явно герой війни. Якої війни. а ну цієї. першої. Світової війни, коротше.

Втім, війна режисера фільму більше не чіпає, тим більше, що в головного героя в житті виникає випробування крутіше – цей похмурий лисий сорокалітній мужик закохується у двадцятилітню Ганну Тимирєву, дружину свого товариша по службі, офіцера й приятеля.

Свій роман закохані, втім, і не приховують. А колчакова дружина й тимирєвський чоловік скрегочуть зубами, але в силу непоправної інтелігентності зробити нічого не хочуть і взагалі – до чого?

У світі тим часом йде щосили Перша Світова. Героїчний капітан навіть ще один раз виходить у море, щоб звідти досхочу постріляти по німецьких берегових батареях. Стріляє він влучно, ненароджені ще комп’ютерні аніматори непогано малюють гармати похмурого німецького генія, що розлітаються вщент.

За героїчне геройство адмірал удостоюється аудієнції в імператора Миколи 2, той дарує йому іконку й призначає головнокомандуючим Чорноморським Флотом. А сам взагалі якийсь втомлений – недосип. Плюс чудесний старець Распутін щосили має імператрицю й уже задумливо поглядає на царевича Алексія.

Навколо Колчака теж киплять страсті – боягузливий мерзотник чоловік, у якого адмірал краде дружину раз у раз влаштовує істерики із соплями «я піду – я не піду», молодий підпоручик неясної орієнтації вужем в’ється навколо, а по Сибіру, нікому поки невідомий, у волосатій папасі й бурці із кривавою підбивкою гарцює на коні Сергій Безруков у ролі генерала Каппеля. У Чехословаччині чистять рушниці чехословаки, у Франції вантажаться у вагони французи, Америка й Англія теж не проти прогулятися по Росії й подивитися, де вони через вісімдесят років будуть качати нафту, газ і підліткове порно.

І тут навіть не дуже дурного глядача переклинює. Він б’ється в конвульсіях, корчить страшні пики й диким голосом репетує в тиші кінозалу «ХТО ВСІ ЦІ ЛЮДИ. » Йому зовсім очевидно, що відбулася помилка, хтось поставив другу серію фільму «Адмірал» замість першої. Тому що з показаного визначити, хто з персонажів яку роль грає, кого застрелять на початку, а кого ближче до кінця – зовсім неможливо. Це як зайти запівніч у цілодобову крамничку поруч із будинком і побачити продавця, який посміхається й репетує «Ага, повернувся. » та дістає дробовика з-під прилавка, коли часу не залишається навіть на останній членороздільний звук і можна тільки по дзен-буддистськи споглядати свої внутрішності на дверцятах холодильника з «Фантою». Ясно, що продавець помилився, він прийняв тебе за іншого, але кому від цього тепер легше?

Фільм теж не церемониться із глядачами, вивалюючи на них купу фактів, цікавих особисто для режисера й приблизно для третини знімальної групи, на зразок інтерактивної енциклопедії. Причому починається все суворо з 1916 року – очевидно, до цього часу Колчака як людини не існувало зовсім.

От Колчак пливе туди – а от він їде сюди. Тут ми соромливо не покажемо, як він драпає в Петроград, кинувши довірений йому флот, отут замажемо, як він радується падінню монархії, там приклеїмо, як він постійно читає молитви й свариться з Керенським – і вуаля, образ героя сан пер і сан репрош практично готовий. Плюс, звичайно, історія зради дружині, яку чогось за фільмом іменують великим коханням і юрби народу із хлібом-сіллю, які вітають Верховного Правителя Росії в Іркутську.

А через півроку ці самі юрби чогось піднімають бунт і скидають цього самого Правителя, тому що бездарним він був у військовій і державній справі, та й дурнуватий. До того ж сильно пив. Але у фільмі нам цього не покажуть. Там створиться враження, що скинули його просто так, по споконвічній російській дурості.

Більшовики, до речі, у фільмі практично не з’являються, вони представлені такої хтоничною силою – кулемети строчать сам по собі, пушки наводяться автоматично, а народні маси звіріють від лютої любові до колишнього адмірала винятково за велінням голосів Ктулху й Даждьбога в головах.

І хоч по вулицях Іркутська й Омська (не кажучи вже про метропольну Уфу) дзенькає шашками передвесняна Каппель, адміралові це вже не допоможе. Тому що він тільки на морі сильний, на зразок міфічного Антея. А як тільки опиняється на суші – тут йому сили зраджують (у справжнього Антея було трохи інакше, але суті це не міняє).

І звичайно лиховісні більшовики, які знайшли собі до кінця фільму гідне тілесне втілення – всі як один заросли густою кучерявенькою вовною по самі очі, немиті й хрипаті – заарештовують героїчного Колчака й засуджують до розстрілу. І стріляють. А труп скидають у водохресну ополонку (так, зрозуміло, що після Водохрещення пройшло вже два тижні, але в Сибіру, як відомо, у цей час дивно м’яка погода). Із цієї зворушливої історії, звичайно, вирізали, що Колчак у завершенні із задоволенням співробітничав з більшовиками й здав їм усіх, кого тільки міг.

А його коханка в останні роки життя дивиться фільм режисера Камерона «Титанік», і думає, що Ді Каприо, мабуть, виглядає краще. І на цьому фільм закінчується. І це, звичайно, страшно зворушливо.

А найприкріше – що з технічної точки зору фільм виглядає дуже непогано й навіть почасти добре. І актори (крім крижаної баби Боярської) цілком собі непогано грають. Але ідея – ідея. гівно.

Втім, це вже симптоматично.

Адмірал (2008)

Кінокартина, що оповідає про життя видатного полярного дослідника, бойового офіцера військово-морського флоту, а згодом – адмірала й верховного правителя Росії Олександра Колчака.

Прем’єра в Україні 9 жовтня 2008

Жанри: драма, історія
Вікові обмеження: в Україні 16+
Бюджет: $20 000 000
Тривалість: 2 г. 4 хв.
Країна: Росія
Світова прем’єра: 9 жовтня 2008

Творці

Акторський склад

Чи знаєте ви?

Некоторые сцены фильма снимались на крейсере «Аврора» в Петербурге. В батальных сценах участвовали настоящие матросы, солдаты срочной службы, около 200 человек.

Рецензія на фільм «Адмірал»

Нарешті побачив фільм повністю. Враження скоріше негативні, але спочатку скажу все-таки «пару лагідних».

Безумовно, російський флотоводець і полярний дослідник А.В. Колчак заслуговує й фільму, і пам’ятника. От тільки як же тоді бути з «рівним» йому за рангом і по історичній ролі генералом Денікіним? Невже Антон Іванович не заслужив «епік», адже й із простих селян папаша цей вибився, і мемуари які синок настрочив, та ще й в еміграції в британську масонську ложу встиг вступити, із самим сером Артуром Конан Дойлом знайомство завести! Несправедливо, братики морячки, зазналися!

Рецензія на фільм «Адмірал»

Обговорення на форумі

На даний момент на форумі немає обговорень «Адмірал». але ви можете створити свою тему на форумі

Music by: хто пише музику до фільмів, які ми дивимось?

Усі ми запам’ятовуємо імена акторів, які грають у головних ролях. Коли я хочу вибрати фільм для перегляду, то зазвичай спочатку дивлюся на акторський склад, а вже потім читаю сюжет. Нам хочеться переконатися, що ми проведемо час із задоволенням, і актори, яких я знаю і люблю, ніби дають мені таку гарантію.

Проте як часто ми звертаємо увагу на людей, яких не показують на екрані, але роль яких не менш важлива? Спробуйте назвати ваших улюблених акторів, а потім режисерів фільмів, у яких вони знімалися? А як щодо сценаристів? Операторів? Особисто я знаю прізвища лише чотирьох чи п’яти режисерів — та й через те, що про них усі говорять.

Але менш за всіх, на мою думку, пощастило кінокомпозиторам. Адже саме музика у фільмі створює потрібну атмосферу, заради якої ми, власне, і дивимось кіно. Згадайте, наприклад, якийсь фільм жахів — найбільш моторошні моменти не тоді, коли головна героїня розривається від крику, а тоді, коли музика найбільш гнітюча і неочікувана. Так само і в романтичних фільмах — ми зрозуміємо, що хлопець закохався, навіть якщо не будемо дивитися на нього. Достатньо просто послухати.

Тож сьогодні поговоримо про кінокомпозиторів, музику яких ви точно чули. Приготуйтеся, може виникнути бажання стати героєм, потім піратом — і врешті решт взятися за чарівну паличку.

Алан Сільвестрі захопився музикою ще у школі, коли грав у складі шкілького гурту. Саме там він оволодів навичками гри на гітарі, кларнеті, саксофоні, барабанах і частково на деяких інших інструментах. Після закінчення школи Алан вступив до Музичного коледжу Берклі, а за два роки по тому вирушив підкорювати Лос-Анджелес. Із 1972 року Сільвестрі писав музику до фільмів, проте справжня популярність прийшла до нього через дванадцять років, коли у 1984 Роберт Земекіс шукав композитора для роботи над кінострічкою “Роман з каменем”. Алан написав музичний супровід до всього фільму і вже на наступний ранок після виходу стрічки в прокат прокинувся знаменитим.

Музику Алана Сільвестрі можна почути у більш ніж ста фільмах. Серед них є “Назад в майбутнє”, “Хижак”, “Тілоохоронець” з Кевіном Костнером і Уітні Хьюстон, “Форрест Гамп”, “Стюарт Літтл”, “Ніч в музеї”, “Сімейка Крудс”, “Шпигуни-союзники” 2016-го року з Бредом Піттом і Маріон Котіяр та “Першому гравцю приготуватися”, який минулого року зняв Стівен Спілберг.

Але окрім названих фільмів, Алан неодноразово працював з кіностудією Marvel, написавши музику до “Першого месника” в 2011 році, “Месників” у 2012, а також озвучивши “Месники: Війна безкінечності” (2018) та його продовження “Месники: Фінал”, що вийшло на екрани весною цього року.

Згідно з наміром режисера “Месників” Джоса Відона і Сільвестрі, музика протягом усього фільму розвивається, реагуючи на повороти в сюжеті і до фінальної битви досягає максимальної напруги. Раджу звернути на це увагу, коли будете дивитися стрічку наступного разу.

Ганс Ціммер, німецький композитор і музичний продюсер, лауреат премії “Оскар”, вже з дитинства мріяв створювати музику до фільмів. У 80-х Ганс почав співпрацювати з композитором Стенлі Маєрсом, навчаючись у нього комбінувати оркестрову музику з електронною. Свою першу номінацію на “Оскар” Ціммер отримав за роботу над музикою до стрічки “Людина дощу” 1988 року із Дастіном Гофманом і Томом Крузом.

“Музика — це причина, чому я піднімаюсь з ліжка кожного ранку.” — Г. Ціммер

У 1994 році анімаційна студія Діснея запропонувала Ціммеру створити музику до мультфільму “Король-лев”, яку нагородили “Оскаром”.

“Мій секрет, якщо це взагалі секрет, у тому, що я люблю писати музику.” — Г. Ціммер

Тож ви чули музику Ганса Ціммера, якщо дивилися такі стрічки, як “Людина дощу”, “Король-лев”, “Гладіатор” 2000 року, “Останній самурай” 2003 року з Томом Крузом, “Король Артур”, трилогія про Бетмена, “Мадагаскар”, “Панда Кунг-фу”, а також “Код да Вінчі”, “Ангели і демони” та “Інферно” за однойменними романами Дена Брауна, “Відпустка за обміном” з Кейт Вінслет та Кемерон Діаз, “Шерлок Холмс” з Робертом Дауні-молодшим, “Інтерстеллар”, “Гонка” з Крісом Хемсвортом на основі реальних подій з життя гонщика Формули-1 Нікі Лауди і “Дюнкерк” 2017 року.

Але якщо раптом ви не бачили жодного з цих фільмів… Жартую, такого не може бути. І все таки, якби це було можливо, ви б і тоді були знайомі з творчістю Ганса Ціммера. Адже саме він є автором музики до стрічки “Пірати Карибського моря”, головна тема якої вже давно живе самостійним життям.

Джон Вільямс недарма завершує мій “маніфест” кінокомпозиторам. Вільямс є п’ятиразовим лауреатом премії “Оскар” і був номінований на “Оскар” близько п’ятидесяти разів — більше за нього номінацій має лише Волт Дісней.

Вільямс закінчив Джульярдську школу в Нью-Йорку по класу фортепіано, його викладачем була Розіна Левіна. (На хвилинку, її учнем також був Ван Кліберн, лауреат першої премії на першому Міжнародному конкурсі ім. Чайковського, відомий американський піаніст і музикант.)

У роки навчання Джон працював джазовим піаністом у багатьох клубах та студіях Нью-Йорку, а з 1974 року в процесі зйомок “Шугарлендського експреса” почалася його плідна співпраця з режисером Стівеном Спілбергом, в результаті якої світ побачили такі картини, як “Список Шиндлера” 1993 року, “Врятувати рядового Райана” 1998 року, “Штучний інтелект” 2001, “Спіймай мене, якщо зможеш” 2002 року з Леонардо Ді Капріо та Томом Генксом, “Особлива думка” 2002 року з Томом Крузом та “Секретне досьє” 2017 року з Меріл Стріп та Томом Генксом.

Також Джон Вільямс є автором музики до фільмів, які ви точно знаєте — “Один вдома”, “Парк Юрського періоду”, “Зоряні війни” та “Індіана Джонс”. Але з усіх його робіт наймагічнішою є співпраця з Крісом Коламбусом у 2002 році. Саме тоді було знято перший із серії фільм про хлопчика, який вижив.

Окрім цього, Джон Вільямс написав безліч симфонічних творів, концерти для флейти, скрипки, труби, кларнета, фагота, віолончелі, тромбона, валторни, альта і гобоя з оркестром, (схоже на те, що концерт є улюбленим жанром Вільямса). Також цікаво ознайомитися з його сонатою для фортепіано, елегією для віолончелі та фортепіано та творами для віолончелі і гітари соло.

Ну ось і все на сьогодні. Я сподіваюся, що тепер, переглядаючи фільми, ви будете звертати увагу не тільки на те, що відбувається на екрані,

а й на те, що звучить.