Хто така землерийка і що вона їсть?

Зовні тварина дійсно сильно нагадує миша з витягнутої у вигляді короткого хоботка мордочкою, по якій і можна відрізнити безпечне комахоїдна ссавець від шкідливого гризуна, що псує меблі в будинках, що пожирає запаси врожаю в підвалах.

Відео: Лопати Землерийка (зимова товарна лінійка)

У середній смузі Росії найчастіше зустрічається землерийка-бурозубка, з м`яким коротким хутром, світлим в області живота і темно-бурим на спинці. Щоб зрозуміти, яку користь для саду приносить це практично невагоме істота, слід знати, що їсть землерийка і чому її присутність на городі вітається досвідченими господарями.

Вага особини не перевищує 10-12 г, а довжина – 4-9 см, тому землерийка-бурозубка по праву належить до найбільш дрібним хижим ссавцем. Природні місця проживання бурозубки – ліси і некошений луки з товстим шаром торішньої трави та опалого листя, відмерлими частинами рослин. Землерийка віддає перевагу життю в підстилці, так як вона буквально насичена комахами, які і є основною їжею для дрібного хижака. Якщо бурозубка оселиться на дачній ділянці, територією полювання стає верхній добре розпушений шар грунту, в якому по ночах вона і добуває їжу – комах-шкідників, швидко плодяться на культурних рослинах.

Відео: Виганяємо кротів і землерийок, з городу

Здавалося б, крихітні розміри ссавця хижої тварини не дозволяють говорити про яку-небудь користь для посадок, але насправді землерийка неймовірно ненажерлива. І цим фактом є наукове пояснення: маленькому теплокровній суті необхідно підтримувати певну температуру тільця, тому метаболічні процеси протікають стрімко. Постійно поповнюючи енергетичні запаси, бурозубка забезпечує не тільки оптимальний температурний режим, а й власну рухливість, це дуже спритний звірок.

При невеликому обсязі тулуба для землерийки характерні значні розміри внутрішніх органів – серця, нирок і особливо печінки, яка виконує роль енергетичного запасника. У ній накопичується глікоген, що витрачається організмом в періоди вимушеного голодування, коли бурозубка не може отримувати достатню кількість природного корму.

А харчування крихітного хижака відрізняється різноманітністю, в їжу йдуть: личинки, черв`яки, слимаки, дрібні жуки, а в зимовий час – насіння рослин, голодна землерийка проявляє чудеса хоробрості, атакуючи дрібних мишей або турунів. Поселившись на присадибній ділянці, крихта-бурозубка здатна позбавити його від таких шкідників, як довгоносики, капустянки, жук-ковалики, совки, п`ядуна, листоїди та інших, надаючи істотну допомогу дачникові в боротьбі з паразитами, що знищують посадки.

Основні помічники під час полювання – нюх і дотик, крім того, у маленькій хижачки прекрасно функціонує така якість, як ехолокація, що дозволяє практично миттєво орієнтуватися у плетиві стеблинок і коренів рослин.

При цьому варто зауважити, що землерийка полює найчастіше в нічний час, так як зір у неї розвинене слабо, оченята підсліпуваті, крихітного розміру. Науково доведено, що землерийка здатна видавати звукові імпульси, які легко уловлюються крихітними вушками, що мають своєрідне анатомічна будова.

Необхідність постійно полює викликана тим, що в літні місяці землерийка здатна вже через 9-11 годин загинути, не отримуючи їжі, в зимову пору цей термін істотно скорочується – 3-4 години. Тому і змушена бурозубка полювати протягом 12,5-16 годин вночі і вдень з невеликими перервами на відпочинок, щодня вживаючи приблизно 15 г корму, масу, більшу, ніж вага її власного тільця. Але такий обсяг їжі необхідний в літній період, а взимку кількість корму збільшується в 2 рази і сягає 30 г на добу, в іншому випадку тварина просто загине від холоду.

Швидке переварювання їжі і стрімкий метаболізм з продукуванням великої кількості енергії перешкоджають відкладенню жиру, тому землерийка не впадає в сплячку і може пристосовуватися навіть до досить суворого клімату. Наприклад, маленьку хижачку можна зустріти не тільки в середній смузі Росії, але і на Крайній Півночі, а також за полярним колом, в умовах вічної мерзлоти.

У зимовий період землерийка живе під снігом, прокладаючи лазівки між частинами замерзлих рослин, ретельно відшукуючи пойняла сплячку жертву. Вчені підрахували, що на гектарі лісової ділянки бурозубки здатні знищити все один зимовий місяць до 40 кілограм комах, незважаючи на складнощі з видобутком. Щоб дістатися до сплячого комахи тварині доводиться розривати лапками сніг, підстилку і мерзлий грунт, тому смертність серед землерийок в холодну пору року досить висока.

Однак сама природа ввела деякі правила в існування дрібних хижаків, щоб забезпечити виживання роду, наприклад, між землерийки відсутня конкуренція. Кожна особина полює виключно на певному, що належить тільки їй ділянці, розміри якого варіюються в залежності від статі, віку тварини і сезону. Так, в осінні місяці відбувається значне збільшення популяції, і звір може добувати корм на території розмірами 300-500 кв. м., а навесні в живих залишається набагато меншу кількість землерийок і розмір ділянки, відповідно, розростається до 600-900 кв. м.

Землерийка чудово обізнана про межі ділянки і його «плодючості», тому досить дбайливо ставиться до запасів їжі і полює так, щоб вони не виснажувалися. Протягом доби вона оббігає ділянку довжиною не більше 70 метрів, кілька разів зупиняючись на відпочинок і ховаючись від великих хижих птахів і гадюк, інших непрошених гостей відлякує мускусний запах, що виділяється дрібним тваринам.

Не варто плутати землерийку з гризунами, вона не заподіє шкоди посадкам, навпаки, очистить їх від ненажерливих комах, і навіть полегшить зростання овочів і плодових дерев, прокладаючи підземні ходи і в пошуках їжі ефективно розпушуючи грунт.

Кого є землерийка

Багато хто з нас звикли думати, що ніс п’ятачком – візитна картка поросят і диких кабанів. Однак на нашій планеті живуть і інші істоти, при погляді на яких здається, що вони ось-ось хрюкнут… Тим не менш, вони навіть не доводяться свині родичами, і про більшість з них взагалі мало хто чув. Так що ми вирішили «запросити» цей наймиліший зоопарк в гості. Зустрічайте!

Трубкозуб (Orycteropus afer) – єдиний збережений представник загону, що живе виключно на території Африки. Там їх називають «аардварк», що означає «земляна свиня». Трубкозуб і справді сильно нагадує свиню, тільки з подовженою мордою. При цьому довгі вуха викликають асоціацію з зайцем, а м’язистий хвіст – кенгуру.

Трубкозуб – потайне нічна тварина, його дуже складно побачити в природному середовищі існування. Основний його їжею є мурашки і терміти. При пошуку корму він опускає голову низько до землі і з допомогою свого чутливого п’ятачка намагається виявити «стежки комах», які і приводять його до видобутку.

Своїми могутніми лапами трубкозуб з легкістю проламує міцні стіни термітників і здатний вирити яму глибиною в один метр за якісь п’ять хвилин. За один раз тварина здатна з’їсти близько 50 тисяч термітів. При цьому їх укуси його не лякають – розлючені комахи просто не можуть прокусити товсту шкіру мисливця.

Раніше невідомий науці, мініатюрний головоногий молюск (Helicocranchia pfefferi) був виявлений учасниками проекту «Перепис морського життя» в Тихому океані занурившись на глибину 100 метрів. Названий на честь персонажа дитячого мультика, кальмар-п’ятачок досягав розмірів великого яблука і був напівпрозорим. Вчені тут же почали вивчати своє відкриття вздовж і впоперек.

В першу чергу вони звернули увагу на так званий «п’ятачок» молюска, який, зрозуміло, не має нічого спільного з носом і диханням взагалі. Насправді це спеціальний орган світіння – фотофор, що розташовується під очима кальмара. Є у нього й інші дивацтва. Дивне глибоководне істота звикло плавати догори дригом. Під час руху його тіло наповнюється водою і буквально роздувається, що виглядає досить смішно.

Білі листоноси

Гондураські білі кажани, або білі листоносы (Ectophylla alba), живуть у тропічних лісах Центральної Америки. Крім того, що цей вид дуже рідкісний, розмір особин надзвичайно малий: довжина найбільшої коли-небудь знайдену миші не перевищувала п’яти сантиметрів. Кожна колонія складається з одного самця і приблизно шести самок, які складають його гарем.

Хитрі пухнастики живуть тільки на певному виді дерев – геліконії. У її листя є прожилки, які тягнуться від центру до країв. Миші перерізають їх, змушуючи листя згорнутися, – і зелена намет готова! Вдень кажани сплять в таких саморобних будиночках, притиснувшись один до одного. Там їх не турбує сонце, так і від поглядів хижаків вони надійно укриті.

Мишей не дуже турбує, якщо сам лист ворушиться під дією вітру. Вони залишаються на місці в упевненості, що їх камуфляж їх захистить. Однак якщо відчувається тремтіння стебла, це може означати наближення хижака – і вони моментально відлітають в інший намет, заготовлену заздалегідь.

Теледу, або свинячий борсук

Теледу (Arctonyx collaris) мешкає в Південній Азії, пристосувавшись до життя як на рівнинах, так і в горах. Під час годівлі свинячий борсук риється не тільки пазурами, але і довгою рухомий мордою, немов свиня, – чим і заслужив свою назву. Їжею йому служать дрібні тварини і рослини. Місцеві жителі стверджують, що теледу -відмінний рибалка, вихоплює крабів з дрібних і великих річок.

Дитинчата цього нічного тварини – дуже грайливі істоти, але, подорослішавши, втрачають соціальні зв’язки. Вдень вони ховаються в глибоких норах або під великими каменями. Вони можуть рити землю досить швидко, щоб сховатися від хижаків – зазвичай леопардів або тигрів. Зловити це тварина непросто, і не тільки тому, що воно володіє сильними щелепами і гострими кігтями. Як і інші борсуки, перебуваючи в небезпеці, теледу користується механізмом їдкою захисту, випускаючи неприємно пахне секрет з анальних залоз.

Індійська черепаха лопатева

Індійська лопатева черепаха (Lissemys punctata) – вид м’якотілих черепах, найбільш давній вид сімейства трионикс. Рептилія родом з південної Азії – вона водиться в Пакистані, Індії, Бірмі та на Цейлоні. І як не крути, свої жовтим п’ятачком і злегка нетямущим поглядом вона вперто нагадує підсвинка…

Черепаха веде виключно водний спосіб життя – її можна зустріти у повноводних річках, озерах і болотах. Вона дуже обережна і покидає воду тільки заради яйцекладки. Полює симпатяга тільки ночами, вистежуючи жаб – своє улюблене блюдо, але і сама нерідко потрапляє на стіл до місцевих жителів.

Гола землерийка

Голу землеройку (Soricidae) ніколи не запросили на конкурс «Міс Гризун 2015» – лисе і сморщенное істота з носом порося, очима крота і зубами моржа, м’яко кажучи, не минуло б ні один кастинг… Але землерийка по-своєму унікальна. Почнемо з того, що жоден гризун не може похвалитися такою тривалістю життя: ці крихти можуть дожити до 28 років. Величезні зуби землерийок ростуть взагалі за межами рота (щоб гризуни не заковтували землю під час прокладання тунелів) і можуть прогризти навіть бетон!

Обмін речовин крихітних тварин проходить дуже інтенсивно. Частота серцебиття, коли вони рухаються, доходить до тисячі двісті ударів в хвилину, що в три рази більше, ніж у чистокровної скаковой коні. Дорослий слон з’їдає в день до трьохсот кілограмів рослинної їжі, і це лише близько 4 % його маси тіла. Щоденний обсяг їжі землерийки, навпаки, становить 130 % маси її тіла.

Гола землерийка – це єдиний не соціальний ссавець, що підкоряється тим же законам, які керують мурашником або людським соціумом. У землерийок існують касти, між якими є розподіл праці, спільною турботою про потомство і навіть нездатністю робочих особин до розмноження. Цим займається виключно королева і кілька самців-плідників.

Землеройка

Не стоит путать землеройку с обычной мышью, ведь она совсем не грызун, а относится к классу млекопитающих. Пожалуй, это самый миниатюрный представитель этого класса. Землеройка – истребительница полчищ всевозможных насекомых. Маленький зверек имеет очень забавный вид, благодаря имеющемуся на мордочке хоботку, взглянув на который, невольно улыбаешься.

Происхождение вида и описание

Землеройка является млекопитающим животным, она относится к отряду насекомоядных. Это самая мелкогабаритная хищница из семейства землеройковых. По внешности землеройка очень напоминает обыкновенную мышь полевку, но ее выдает задорный и своеобразный хоботок на мордочке. К землеройковому семейству относится три сотни разновидностей этих необычных зверьков, объединенные в два подсемейства:

• Бурозубки (имеют зубную эмаль коричневого оттенка);
• Белозубки (зверьки с белой зубной эмалью).

Только в нашей стране обитает 21 вид землероек. Люди давно заприметили их суровый и агрессивный нрав, поэтому прозвали их «маленькими дьяволами». Если углубиться в историю, то еще в далеком семнадцатом веке ученый — зоолог Топсель описывал этого зверька, как хищного и свирепого, который очень сильно кусается, и каждый укус может стать смертельным. Опишем более подробно некоторые разновидности землероек.

Крошечная бурозубка – самое миниатюрное млекопитающее на Земле, длина ее тельца – от 3 до 5 см. Назван зверек из-за цвета зубной эмали, которая предотвращает быстрое стачивание зубов. Цвет шерстки животного тоже коричневатый.

Белозубка (карликовая многозубка) немного крупнее предыдущей, длина ее тела около 7 см. Цвет ее зубной эмали, как понятно из названия, белый. Встреча с этим зверьком – большая редкость, цвет шерстяного покрова у этой разновидности землеройковых – серый.

Гигантская белозубка – самая крупногабаритная представительница своего семейства, протяженность ее туловища – около 15 см, а хвоста – 10. Окраска ее шубки может быть, как светло-серого цвета, так и совсем черного.

Обыкновенные куторы (водяные землеройки) облюбовывают берега пресноводных водоемов. Отличительной чертой таких землероек выступают грубые волоски на конечностях, благодаря которым удобно двигаться в воде. К тому же, шубка у этого зверька – водонепроницаемая, она имеет сероватый оттенок, а на брюшке — более светлого тона. Внешностью эта землеройка очень схожа с водяной крысой.

Видео: Землеройка

Мышевидные белозубки проявляют активность в любое время суток. Меховой покров у них мягок и шелковист. Окраска их шерстки может быть сероватой, желтоватой, коричнево-бурой и даже черной, тело длиной – от 6 до 11 см, а масса – всего около 23 г.

Американские бурозубки достаточно крупны по сравнению с остальными сородичами, имеют короткий хвост, мощные конечности. Эти животные ядовиты и имеют темный меховой покров.

Лесные белозубки малы по размерам, но мех имеют очень приятный, длинный и красивый. Его оттенок преимущественно серый. Длина тела такой разновидности – не больше 10 см, а масса – от 3 до 12 г.

Угандская белозубка-броненоска имеет уникальный по своему строению скелет. Протяженность ее туловища может доходить до 15 см, а весит зверек – 110 граммов. Шерстяной покров грубоватый, но достаточно густой, цвет меха – серый.

Интересный факт: благодаря удивительному строению скелета белозубки-броненоски, зверек может преодолевать огромнейшие нагрузки на свое тело, которые в тысячу раз больше веса самой землеройки.

Внешний вид и особенности

Фото: Землеройка на участке

Несмотря на то, что разновидностей землероек существует немалое количество, и все они имеют свои определенные черты, все же есть общие характеристики внешности, присущие землеройковому семейству. По соотношению к телу, голова у зверька достаточно большого размера, мордочка удлиненная и заостренная, а нос переходит в небольшой хоботок, обладающий подвижностью.

Лапки у зверька недлинные, имеют по пять пальцев. Меховой покров выделяется густотой и бархатистостью. Длина хвоста у различных видов разная, у одних он совсем короток, у других – длиннее всего туловища. Череп имеет узкую и вытянутую форму, которая заострена ближе к носу. Уникальной чертой землеройки выступает размер ее мозга, он составляет одну десятую часть от веса всего животного, что гораздо больше, чем у человека и дельфинов.

Как таковых, скул у землероек не наблюдается, а количество зубов варьируется от 26 до 32-х. Постоянные зубы заменяют молочные еще на стадии эмбриона, поэтому новорожденные землеройки появляются на свет уже зубастыми. Впереди располагаются более длинные резцы, особенно нижние. Вокруг анального и полового отверстий находится что-то наподобие валика из кожи. С боковых сторон у основания хвоста имеются железы, источающие специфический зловонный запах.

Интересный факт: самочки землеройки имеют от 6 до 10 сосков, а семенные железы самцов расположены внутри тела. Мужские особи имеют достаточно внушительных размеров половой орган, длина которого доходит до семидесяти процентов протяженности всего туловища.

У землеройки очень быстрое сердцебиение, в покое оно составляет до 700 ударов в минуту, а в состоянии испуга может доходить и до 1200 ударов. Вообще, учеными замечено, что эти существа очень неуравновешенные и нервные, поэтому могут умереть даже от громкого громового раската.

Где обитает землеройка?

Различные виды землеройковых расселились по всей нашей планете. Они обитают практически везде, их не встретишь только на австралийском континенте, в полярных регионах, Новой Зеландии и Новой Гвинее, а так же на части Южной Америки, что южнее таких стран, как Венесуэла, Эквадор и Колумбия.

Эти насекомоядные создания приспосабливаются к жизни на различных территориях:

• На равнинных местностях;
• В горных массивах (до 4 км высотой);
• В пустынях и полупустынях;
• В тропических влажных лесах;
• В болотистых угодьях.

У каждого зверька есть свои собственные владения, территорию которых он бдительно охраняет, чтобы избежать посягательств незваных гостей. Если уж кто-то вторгся на надел землеройки, то начинается борьба за охотничий участок, исход которой может быть смертельным для одного из соперников. Землеройки вступают в схватки не только с себе подобными, но и с мышами и ящерками.

Убежищем и домом для землеройковых служат норы, но сами они роют их нечасто, а стараются занять оставленную кем-либо чужую нору. Если уж им приходится самим выкапывать себе убежище, то делают они его неглубоким.

Облюбовывают насекомоядные дупла трухлявых деревьев, где тоже обустраивают свои жилища. В своих логовах землеройки делают мягкие и удобные подстилки из прошлогодних листьев. С уверенностью можно сказать, что землеройки – животные оседлые, которые придерживаются определенной территории всю свою непродолжительную жизнь.

Чем питается землеройка?

Землеройка практически всю свою жизнь занимается поиском пропитания, ведь для поддержания необходимой температуры тела и восполнения всех энергозатрат им требуется немало пищи.

Интересный факт: в течение суток землеройка употребляет большое количество пищи, вес которой больше массы самого животного практически вдвое.

В рационе этих миниатюрных хищников почти одни насекомые. Землеройковое меню состоит из:

• Слизней;
• Медведок;
• Листоедов;
• Пауков;
• Улиток;
• Гусениц;
• Мокриц;
• Всевозможных личинок;
• Дождевых червей;
• Майских жуков.

Землеройка может напасть и на ящериц, маленьких мышат, лягушек. Водяные землеройки с удовольствием употребляют в пищу мелкую рыбешку и земноводных. Труднее всего этим маленьким зверькам в суровый зимний период, когда земля промерзает и откопать что-либо из-под снега очень нелегко. Зимой землеройки могут поедать и семена различных растений, но редкие экземпляры доживают до весны.

Острое обоняние и великолепное осязание помогают зверькам разыскивать пропитание. В сутках землероек не существует деления на ночное и дневное время, они разделены на периоды охоты и сна. Прожорливость животных, конечно, поражает, но от этого зависит их жизнь, ведь обмен веществ у этих малюток очень интенсивен.

Интересный факт: без еды землеройки долго не протянут, летом они могут обойтись без пропитания около 10 часов, а зимой – всего 3. По завершении этого времени животное умирает, если не подкрепится. Вот так интересно устроен их организм.

Особенности характера и образа жизни

Даже на сегодняшний день о повадках и поведении землероек известно немного, т.к. они недостаточно изучены, ведь ведут, в основном, сумеречный образ жизни и почти все время находятся в недрах земли. Самцы от самок внешне практически неотличимы.

По своей натуре эти зверьки – одиночки, каждый из них имеет собственное земельное владение, которое тщательно оберегает от чужаков. Землеройка может яростно сражаться за свой земельный надел с незваными гостями, она не боится напасть на более крупную мышь и ящерицу. Ее нрав весьма агрессивен и вспыльчив.

С другой стороны, это животное очень неуравновешенное и пугливое, с нервами у землеройки нелады, она может в прямом смысле до смерти испугаться даже грозы. Спячка для этих животных несвойственна, но когда мало пропитания, землеройка впадает в некое непродолжительное оцепенение, и ее температура тела резко понижается в этот момент.

Короткохвостые бурозубки, прописавшиеся в Канаде и США, и водяные землеройки, живущие у нас в стране по берегам водоемов, являются ядовитыми животными, укус которых даже для человека очень болезнен и вызывает распухание укушенного места, а для многих мелких животных такой укус просто смертелен.

Что касается продолжительности землеройковой жизни, то она очень скоротечна и составляет всего лишь около полутора лет. Замечено, что женские особи проживают на месяц дольше, чем мужские. Вот такой интересный и двоякий нрав у землероек: с одной стороны они очень нервны и пугливы, а с другой – агрессивны и непредсказуемы.

Социальная структура и размножение

Как уже упоминалось, землеройки предпочитают одиночное существование на своей обособленной территории. Размножаются эти животные от одного до трех раз за год. Вынашивание потомства продолжается 2-3 недели. В выводке может быть от 4 до 14 малышей, которые рождаются незрячими и бесшёрстными.

Хоботок у новорожденных плохо развит, поэтому малютки выглядят слегка курносыми. В благоприятный период во время летнего сезона одна самочка может воспитать около сорока деток, причем и некоторый молодняк успевает в это же лето обзавестись своим потомством.

Интересный факт: гнездо для будущих отпрысков обустраивают оба родителя, хотя учеными до сих пор не установлено, моногамны ли землеройки или полигамны.

На мягкой подстилке из сухой листвы детки очень быстро подрастают и крепнут, а уже в месяц обретают полную самостоятельность. Интересно наблюдать, как гуськом передвигается белозубка с потомством, держась зубами за хвостики друг друга. Издалека это напоминает паровозик, где каждый из деток выступает вагончиком. Если все-таки детеныш умудрился потеряться, то об этом он возвещает своим писком, мать останавливает «состав» и ищет пропажу, потом движение паровоза возобновляется.

Стоит упомянуть о необыкновенной способности землероек, называемой «явлением Денеля», оно характеризуется уменьшением габаритов тела с наступлением осенних холодов, черепная коробка становится более плоской. В апреле ее размер снова увеличивается. Вот сколько необычного кроется в короткой жизни такого миниатюрного существа, как землеройка.

Естественные враги землероек

Маленький размер землероек делает их уязвимыми пред многими более крупными животными. Зачастую они становятся жертвами, как ночных, так и дневных хищных пернатых. Питаться землеройками могут ласки, хорьки и другие небольшие хищные животные. Часто они становятся жертвами нападений лис и обыкновенных кошек и собак.

Эти животные путают землероек с мышами, но, взяв такую добычу в рот, сразу чувствуют свою ошибку и, зачастую, отказываются от такого перекуса. Все дело в зловонном мускусном аромате, который выделяют насекомоядные, из-за него многие хищники едят землероек очень неохотно и только тогда, когда нет других вариантов для пропитания.

Одним из врагов землероек выступает человек, который уничтожает этих зверьков, считая их вредителями полей, садов и огородов. Конечно, землеройка способна повредить корневую систему культурных растений в погоне за какими-либо насекомыми, но она приносит и огромную пользу для земельных угодий. Своим хоботком зверек умело взрыхляет почву, которая насыщается кислородом, одновременно землеройка уничтожает целые полчища вредоносных насекомых и их личинки.

Интересный факт: землеройки уничтожают большое число насекомых-вредителей даже в тех местах, где птицам их достать не под силу.

К сожалению, люди в деятельности землероек усматривают только вред, хотя это совсем не так. Кроме всего прочего многие землеройки погибают в тяжелый зимний период из-за нехватки пропитания, редко доживая до теплых времен.

Популяция и статус вида

Как было сказано, землеройки широко распространены практически по всему земному шару, за исключением некоторых областей, но состояние их популяции достаточно неоднозначное, все зависит от той или иной разновидности этого животного. Численность популяции многих землероек стабильна и никаким угрозам не подвержена, а некоторые виды считаются исчезающими и занесены в Красную Книгу.

Если говорить о семействе землероек в целом, то исчезающими считаются только некоторые виды, а численность остальных разновидностей никакого опасения не вызывает. Не стоит забывать и о том, что разновидностей у этих интересных насекомоядных около трех сотен, поэтому они достаточно многочисленны и широко расселены по различным континентам, странам, областям и регионам.

Охрана землероек

Фото: Землеройка Красная книга

Ситуация с лесными белозубками на сегодняшний день очень неблагоприятная, этот вид считается вымирающим. Мышевидная белозубка Эйзентраута и рампийская мышевидная белозубка так же находятся под угрозой исчезновения. Все эти упомянутые виды числятся в красной книге Международного союза охраны природы.

В красную книгу Российской Федерации занесена гигантская бурозубка, она считается редчайшим реликтовым видом, численность которого значительно сократилась за последние два столетия.

В основном, причиной тому, что некоторые виды землеройковых отнесены к исчезающим, является масштабная вырубка лесных массивов, занятие земель, где обитали животные, под сельскохозяйственные нужды, расширение строительства людских поселений. Все это неблагоприятно влияет на численность многих животных, включая и землеройковое семейство.

В конце остается добавить, что жизнь у миниатюрной землеройки весьма коротка, но очень интенсивна и интересна. Вдавшись в ее подробности, можно узнать много нового и необычного. Главной ошибкой многих выступает принятие её за обыкновенную мышь, но землеройка это вовсе не грызун, а самый маленький и неутомимый хищник, являющийся грозой бесчисленных насекомых-вредителей.

Теги:

• Вторичноротые
• Двусторонне-симметричные
• Животные Африки
• Животные Беларуси
• Животные болот
• Животные гор
• Животные Евразии
• Животные Кавказа
• Животные Казахстана
• Животные Канады
• Животные Китая
• Животные Красной книги
• Животные Красной книги России
• Животные леса
• Животные Мексики
• Животные Монголии
• Животные на букву З
• Животные полупустыни
• Животные пустыни
• Животные равнин
• Животные России
• Животные Северной Америки
• Животные США
• Животные тропического леса
• Животные Тропического пояса Северного полушария
• Животные Украины
• Животные Чернобыля
• Животные Южной Америки
• Звери
• Землеройки
• Землеройковые
• Землеройкообразные
• Лавразиотерии
• Насекомоядные
• Плацентарные
• Позвоночные
• Самые маленькие животные в мире
• Хордовые животные
• Челюстноротые
• Четвероногие
• Эукариоты
• Эуметазои