Детальна біографія Тараса Шевченка

Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище як в українській, так і у світовій літературі. Із 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був сином мужика — і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим». Творчість Шевченка була одним з головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Вплив Шевченка на різні аспекти духовно-національного життя народу відчувається до сьогодні.

Творчість Кобзаря — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка становить велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п’єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою; записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці (тепер Звенигородського р-ну Черкаської області) в сім’ї селянина-кріпака. Наймитував. Учився грамоти у сільського дяка. З 1829 р. жив у м. Вільні, з 1831 р. — у Петербурзі. 1832 р. відданий у науку до живописця В. Ширяєва. 1838 р. Шевченка викуплено із кріпацтва і того ж року прийнято до Петербурзької академії мистецтв, де він став учнем К. Брюллова. 1840 р. в Петербурзі вийшла його всесвітньо відома збірка поезій «Кобзар». У травні 1843 р. — перша поїздка в Україну. У лютому 1844 р. повернувся в Петербург. Закінчивши 1845 р. Академію мистецтв, Шевченко повернувся в Україну, де займався мистецькою, літературною і науковою діяльністю.

5 квітня 1847 р., після розгрому Кирило-Мефодїївського братства, членом якого був Тарас Шевченко, — арешт і заслання в солдати із забороною писати й малювати. Десятилітнє заслання не зламало Шевченкового духу. В ув’язненні він написав одні з найкращих в українській літературі зразки лірики, поезії на історичні теми, а також повісті російською мовою (переважно на сюжети однойменних поем), створив цикл малярських творів. Після повернення до Петербурга 1858 р. працював над новими поетичними і мистецькими творами. Для недільних шкіл видав підручник «Букварь южнорусскій» (1861 р.). В 1860 р. Т. Шевченкові було присвоєно звання академіка.

Т. Г. Шевченка вважають основоположником нової української літератури й літературної мови. Нова українська літературна мова почала формуватися у кінці XVIII – на поч. XIX ст. Поштовхом до цього стало пробудження національної самосвідомості української інтелігенції, її потяг до вивчення своїх історичних і фольклорних джерел, увага до народної мови. Активними учасниками процесу творення української літературної мови на народній основі були І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, А. Метлинський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка та ін. Пошук шляхів розвитку української літературної мови завершився у творчості Т. Шевченка.

Твори Т. Шевченка характеризують такі дві найголовніші особливості:

• орієнтація на весь український народ, на весь обшир України;
• прагнення згуртувати народ навколо важливих суспільних ідеалів: антикріпосництва, демократичного ладу, національної самосвідомості.

Творчість Т. Шевченка поділяють на такі періоди:

• 1837-1843 — рання творчість;
• 1843-1847 — період «трьох літ»;
• 1847-1857 — період арешту і заслання;
• 1857-1861 — останні роки життя.

Для творів раннього періоду (1837-1843) характерне осмислення життя свого народу, його сімейно-побутових традицій та етнічних особливостей, усвідомлення стосунків свого народу із сусідніми, заглибленість в історичне минуле, критика сучасних поетові суспільних вад. Частина творів (поеми «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки») присвячена історичній тематиці. До раннього періоду творчості Т. Шевченка належать також поеми «Катерина», «Слепая»; драматичні твори: уривок п’єси «Никита Гайдай» (російською мовою), «Назар Стодоля»; поезії «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Перебендя», «На вічну пам’ять Котляревському», «До Основ’яненка».

Період «трьох літ» (1843-1847) — це період творчої зрілості поета, роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Для нього характерне органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінантною тенденцією стає прагнення об’єктивно відображати дійсність в усій складності її суперечностей. У ці та наступні роки поет пише і реалістичні твори («Сова», «І мертвим, і живим…»), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним («Сон», «Єретик»), і твори суто романтичні (містерія «Великий льох», «Розрита могила»). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас «відкритий», тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв’язував. У цей період письменник замислюється над долею України, над її теперішнім станом та історією. Найвидатнішими творами цього періоду були: «Сліпий» (пізніша назва «Невольник»), «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Наймичка», «Холодний Яр», «Заповіт» та інші.

До періоду арешту й заслання (1847-1857) входить цикл «В казематі», поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник», «Меж скалами, неначе злодій», «Москалева криниця», «Княжна», «Варнак», автобіографічні поезії «Мені тринадцятий минало…», «1 виріс я на чужині…», «І золотої й дорогої…», «Ми в купочці колись росли» та ін. Значення «невільницької» поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене тим, що в роки 1847-1850, коли після розгрому Кирило-Мефо- діївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активно дієвого силою українського літературного процесу. Проте слід врахувати, що Шевченкова поезія періоду арешту і заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в «Кобзарі» 1867 р.

У цей час Т. Шевченко глибоко розробляє пісенний жанр. Спираючись на фольклор, він творить свої, позначені яскравою індивідуальністю і високою художньою майстерністю пісні, які перегукуються з усім розмаїттям фольклорних тем, сюжетів, образів. Ще до заслання Т. Шевченко написав «Давидові псалми», у яких широко використав церковнослов’янізми. У творах періоду солдатчини він знову звертається до цього джерела, вводячи церковнослов’янські елементи у творах, де використовуються біблійні сюжети («Царі»), а також у поезіях, що відображають суспільне життя України.

До періоду творчості останніх років життя (1857—1861) входять триптих «Доля», «Муза», «Слава»; поеми «Неофіти», «Юродивий», «Відьма», «Невільник», «Марія»; поезія «Я не нездужаю, нівроку…» та ін. У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860 р. Рада Академії мистецтв присвоїла йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859 р. — 11 і велику поему «Марія», а 1860 р. — 32. Ще 1858 р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення із заслання окремі його поезії з’являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847 р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860 р. під назвою «Кобзар» вийшла збірка, яка складалася із 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл «Давидові псалми» повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов «Кобзарь Тараса Шевченко в переводе русских поэтов». А 1859 р. у Лейпцигу видано (без участі поета) збірку «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко», де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема «Кавказ» і «Заповіт». Видання «Кобзаря» 1860 р. було сприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення.

Кирилл Сарычев

Пауэрлифтера Кирилла Сарычева по праву называют самым сильным человеком в мире. Он настоящий богатырь, на которого равняются многие представители силовых видов спорта. За невероятные достижения спортсмен стал легендой среди коллег и получил прозвище Русский Гигант.

Детство и юность

Кирилл родился 1 января 1989 года в городе Пугачеве Саратовской область. Его юные годы, проведенные там, не отличались разнообразием посещаемых секций. Но гены взяли свое: отец Сарычева имел физические параметры атлета мирового уровня.

Уже в детстве, поддавшись влиянию папы и старшего брата, мальчик приобщился к спорту. Вместе с ними он качал по утрам пресс и отжимался. Сначала делал это из-под палки, но со временем физические упражнения стали частью его жизни.

Кирилл Сарычев в 16 лет / Фото: «ВКонтакте»

Посещать тренажерный зал Кирилл начал в юном возрасте. Помещение принадлежало местной исправительной колонии, работало только для ее сотрудников. Но те пускали туда и местных ребят, которые приходили тягать «железо». Однако после смены начальника учреждения за залом перестали следить, и в итоге он закрылся.

Вскоре в родном городе Сарычев записался в другой зал. Тогда, в 15 лет, его жизнь круто поменялась. Уверенный в себе, он явился на тренировку и продемонстрировал свои навыки. Впоследствии тренером парня стал Виктор Михеев, который развил в нем дисциплину и целеустремленность. Вскоре после этого в биографии уроженца Пугачева стали появляться первые значимые результаты.

Пауэрлифтинг

С годами пауэрлифтинг вышел в карьере силача на профессиональный уровень. Спустя три месяца после начала занятий под руководством Михеева он сумел подтянуть силовые показатели и увеличил собственный вес в 16 лет почти до 90 кг.

Наставник выбрал для Кирилла особую программу тренировок, при которой каждые три месяца увеличивались поднимаемые веса. В дальнейшем молодой человек добрался до отметки в 160 кг, делал жим лежа и без труда поднимал штангу весом, соответствующим показателям мастера спорта.

Закалить дух богатыря помогали и условия, в которых проходили занятия. Это было старое здание, со стен которого осыпалась штукатурка, помещения не отапливались. А чтобы попасть в зал, ежедневно силач преодолевал путь в 5 км пешком.

Профессиональные соревнования начались под эгидой Международной федерации пауэрлифтинга. Сначала Кирилл выступал без экипировки, но, когда понял, что его результаты неудовлетворительны, сменил тактику и надел специальное снаряжение.

К 17 годам он уже мог потянуть 260-270 кг, жать лежа такой же вес и приседать со штангой в 300 кг. На чемпионате Евразии в 2007-м, который проходил в Курске, Сарычев поставил пару новых рекордов, которые до сих пор побить никому не удалось.

Кирилл Сарычев и Михаил Кокляев ‌/ Фото: «ВКонтакте»

В том же году в Тольятти состоялось выступление на чемпионате мира, где Кирилл познакомился с Андреем Федосеевым, организатором турнира «Битва чемпионов». Федосеев как раз занимался поиском самых сильных спортсменов мира.

В 2014-м силач решил поставить мировой рекорд по жиму лежа. Со штангой весом 326 кг он стал мировым рекордсменом, а через год, увеличив массу до 335 кг, превзошел собственный результат.

Известность рекордсмена в силовом двоеборье ушла далеко за пределы родины. Имя российского спортсмена впоследствии узнали миллионы, его сравнивали с легендарным Арнольдом Шварценеггером. Атлета стали приглашать в разные программы, в том числе в «Час фитнеса», где он давал советы желающим увеличить силу.

В 2016-м Сарычев показал лучший результат в становой тяге на чемпионате мира. Уже тогда объем его бицепса превышал 60 см. Примерно в то время Кирилл встретился с актером и спортсменом Хафтором Бьёрнссоном, который прибыл в российскую столицу на соревнования, а до этого провел с коллегой совместную тренировку.

Новая глава открылась в жизни богатыря с переездом в Москву. Он основал организацию WRPF (Федерация пауэрлифтинга, армлифтинга и стритлифтинга) и занял пост президента. А летом 2017-го вместе с Сергеем Длужневским создал федерацию армлифтинга WAF, под эгидой которой в том же году состоялся первый чемпионат.

Блог Кирилла Сарычева

Кирилл занят и в других проектах. Популярность спортсмена увеличивает число его подписчиков в социальных сетях и количество просмотров на ютьюб-канале спортсмена KIRILL SARYCHEV.

В 2018-м атлет снял видео вместе с легендарным Андреем Маланичевым и на любительском уровне провел соревнования с турникменом Игорем Войтенко. Затем на его медиаресурсе силовые упражнения показывали популярный блогер Алексей Столяров и спортсмен Виктор Блуд.

Позднее на канале Body Mania он дал комментарий относительно треш-тока между Михаилом Кокляевым и Александром Емельяненко, который перед боем рассек оппоненту бровь, бросив в него кепку.

Также Кирилла называют тем человеком, который привез в Россию идею проведения турниров по пощечинам и впервые организовал такое соревнование на родине в 2018-м. В видеоформат этот проект перевел Амиран Сардаров, который стал устраивать подобные мероприятия и публиковать их на «Ютьюбе». Проект получил название «Каменные лица». Сарычева, к слову, пригласили его вести.

Одним из самых популярных выпусков шоу стал опубликованный в конце мая 2019-го ролик, набравший свыше 31 млн просмотров (по состоянию на середину сентября 2023-го). Здесь сошлись Василий Колоцкий по прозвищу Пельмень и Кирилл Терешин (Руки-базуки).

Пельмень и Кирилл Сарычев / Фото: @vasiliikamotskii

Спустя два года Сарычев опубликовал на своем канале совместное видео с чемпионом NBA в сезоне 2015/2016 в составе «Кливленд Кавальерс» Тимофеем Мозговым. Сарычев проверил, сколько баскетболист подтягивается и какие веса подвластны ему в силовых упражнениях.

Затем пауэрлифтер испробовал свои силы в армрестлинге против Акимбо 69 (Максим Битаров). Противостояние завершилось «честной ничьей». Президент WRPF решил не останавливаться на этом и в конце января 2022-го выбрал в качестве следующего соперника настоящего медведя по кличке Том.

«Все вы знаете, что медведь сильно любит бороться. Но каково мишке заниматься армрестлингом? Вообще кто-нибудь на планете Земля додумался с медведем армрестлингом заняться?» — задался вопросом Кирилл Сарычев.

Соревнование провели на открытой местности, где авторы ролика установили специальный стол. Во время борьбы за диким животным следил дрессировщик, который подкармливал подопечного сладостями. В запись вошло несколько раундов. Практически во всех схватках победителем выходил оппонент Тома, но с трудом.

Личная жизнь

О личной жизни Кирилла мало что известно. На официальном сайте спортсмена значится, что он не состоит в браке, но среди его ценностей и приоритетов — большая дружная семья и крепкий домашний очаг.

Однако поклонники атлета предполагают, что его женой является Екатерина Кузьмичева, известная в интернет-пространстве под ником Рысь. Она часто мелькает в социальных сетях силача и порой выступает героиней роликов на ютьюб-канале KIRILL SARYCHEV. Официальных заявлений по поводу статуса отношений никто из них не делал.

Кирилл Сарычев и Виктор Блуд / Фото: «ВКонтакте»

В Сети часто обсуждают внешность статного красавца, в частности его бороду, одежду, интересуются ростом и весом (197 см, 160-170 кг). И это неудивительно, ведь жизнь Сарычева насыщена яркими событиями. Он освещает их посредством «Инстаграма» (соцсеть запрещена в РФ, она принадлежит корпорации Meta, которая признана в РФ экстремистской), регулярно публикуя там свежие фото и видеоролики.

Кирилл Сарычев сейчас

Сейчас пауэрлифтер продолжает радовать фанатов появлением в новых проектах. В начале августа 2023-го появилась новость о том, что Кирилл вошел в состав участников 2-го сезона популярного шоу «Вызов». Помимо него, в передаче появились Влад Соколовский, Ваня Дмитриенко, Анастасия Резник и другие знаменитости. Премьера состоялась в октябре на ТНТ.

Достижения

• 2010 — 1-е место на «Битве чемпионов»
• 2011 — 2-е место на «Битве чемпионов»
• 2012 — 1-е место на «Битве чемпионов»
• 2014 — 1-е место на «Битве чемпионов»
• 2015 — 1-е место на Открытом кубке SN PRO по жиму и тяге
• 2016 — 1-е место на чемпионате мира WRPF по пауэрлифтингу
• 2018 — 1-е место на соревнованиях Thor’s Powerlifting Challenge and Open event: BP Raw

Интересные факты

1. Помимо основной профессии, Кирилл Сарычев занимается выпуском собственной линии одежды «для больших и сильных» и имеет магазин спортивного питания.
2. В начале 2020-го, когда коронавирусная инфекция стала активно распространяться, спортсмен не остался безучастным к проблемам лечебных учреждений. Он направлял маски собственного бренда в больницы, в которых врачам не хватало средств защиты.
3. В начале октября 2020-го в российский прокат вышел фантастический боевик «Русский рейд», где Кириллу доверили второстепенного персонажа. Это был его первый опыт в большом кино.

Не 25 грудня: коли народився Ісус?

Юліанський календар запровадили ще у 46 році до н.е.

А у 1582 році йому на зміну прийшов більш точний і сучасний григоріанський – в Україні на нього перейшли у 1918 році за часів Української Народної Республіки.

7 січня народження Ісуса українські православні церкви, а також Українська греко-католицька церква святкують за “старим стилем”. У них, за юліанським календарем, Новий рік настає лише 14 січня.

Водночас у 2022 році ПЦУ дозволила проводити різдвяні богослужіння 25 грудня. Також ПЦУ і УГКЦ спільно думатимуть над реформою церковного календаря.

Римо-католицька церква, протестанти і більшість православних у світі святкують Різдво за сучасним григоріанським (новоюліанським) календарем.

Дослідники також припускають, що римо-католицька церква обрала 25 грудня, оскільки це пов’язано з зимовим сонцестоянням і Сатурналією – святом, присвяченим римському божеству Сатурну.

Церква могла запозичити дату цього популярного язичницького свята, пише Ігнаціо Л. Гьотц у своїй книзі “Ісус-єврей: реальність, Політика та міф – особиста зустріч”.

Дотепер ніхто не знає точно, коли народився Ісус, однак існує кілька найпоширеніших версій.

Версія №1: між 6 роком до н.е. і 4 р. до н.е.

Деякі науковці вважають, що Ісус народився між 6 роком до н.е. і 4 р. до н.е.

Ця думка частково базується на біблійній історії про царя Ірода Великого.

Намагаючись знищити Ісуса, він наказав вбити всіх немовлят чоловічої статі у віці до 2 років, які жили в околицях Вифлеєму.

Це сталося незадовго до власної смерті Ірода, про дату якої досі сперечаються.

Однак більшість учених, зокрема Пітер Річардсон та Емі Марі Фішер у своїй книзі “Ірод: цар юдеїв і друг римлян: друге видання”, дотримуються дати, використаної римськими істориками, які вважали, що Ірод помер у 4 році до н.е.

Водночас історики розходяться в думці щодо фактичного року смерті Ірода, і багато хто стверджує, що масове дітовбивство – це не що інше, як легенда.

У своїй книзі “Зилот: життя та часи Ісуса з Назарету” бібліст Реза Аслан писав, що різанина Ірода була “подією, для якої не існує жодного підтвердження в жодній хроніці або історії того часу, чи то в єврейській, чи християнській, чи римській”.

Версія №2: 5 рік до н.е

Інші вчені намагалися співвіднести “Вифлеємську зірку”, яка нібито сповіщала про народження Ісуса, з реальними астрономічними подіями, щоб точно визначити рік його народження.

Наприклад, у статті 1991 року астроном Колін Хамфріс припустив, що легендарна зірка насправді була повільною кометою, яку китайські спостерігачі зафіксували у 5 році до нашої ери.

Утім, згодом теорію Хамфріса спростували.

Місяць народження Ісуса також був предметом обговорень.

Версія №3: червень 2 року до н.е

За версією Дейва Ренеке, “Вифлеємська зірка” могла бути результатом зіткнення Венери і Юпітера, які разом і утворили яскраве світло на небі.

Використовуючи комп’ютерні моделі, Ренеке визначив, що ця рідкісна подія сталася 17 червня 2 року до н. е.

Версія №4: жовтень 7 року до н.е

Інші дослідники, зокрема Йоганн Кеплер, стверджують, що “Вифлеємською зіркою” могла бути наднова зоря, яка спалахнула поруч з Юпітером і Сатурном у жовтні 7 року до н.е.

Версія №5: весна

Існували також припущення, що Ісус Христос був весняною дитиною.

Ігнаціо Гьотц зауважує, що пророк міг народитися пізньою весною, адже вагітності зазвичай починалися восени після збору врожаю, коли вистачало грошей на весілля.

На це також вказує біблійна розповідь про те, що пастухи стерегли свої отари на полях у ніч народження Ісуса.

Вони, імовірно, робили б це навесні, а не взимку.

Крім цього у Євангелії від Луки сказано, що Йосип з вагітною Марією вирушили з Назарету до Вифлеєму, бо римський цар Август наказав зробити перепис населення.

А в ті часи вагітній жінці було б особливо важко пройти зимою близько 70 миль.

Загалом у Біблії немає вказівок на те, що Ісус народився взимку.

Науковці також сперечаються щодо того, чи справді Ісус народився у Вифлеємі, і які події відбувалися у той час.

Однак у них є розбіжності щодо багатьох деталей.

Зокрема, Євангеліє від Луки нічого не говорить щодо втечі до Єгипту, царя Ірода і вбивства дітей, а також мудреців, які відвідують немовля.

Ісус народився в яслах, тому що всі мандрівники переповнили кімнати для гостей. І після народження Йосипа і Марію відвідують не мудреці, а пастухи.

Лука також пише, що про народження Ісуса у Вифлеємі пастухів сповістили ангели.

Однак у цій версії історії немає дороговказної зірки, а пастухи не приносять дари немовляті Ісусу.

Ситуацію також ускладнює те, що у Євангеліях від Марка та Івана не згадується народження Ісуса чи його зв’язок із Вифлеємом.

Євангеліє від Марка, найдавніша розповідь про життя Ісуса, свідчить, що Ісус походить із “Назарету Галілейського”.

Це повторюється у Євангелії кілька разів, і Вифлеєм ніколи не згадується.

Читайте також: