Прогнозування – необхідна умова економічного зростання

Передбачення завжди було одним з атрибутів людського мислення, критерієм відбиття матеріального і реального. Постійне прагнення людини зазирнути в майбутнє пов’язане, перш за все, з вибором рішення з багатьох можливих. Зрозуміло, що правильний вибір не можна зробити, не передбачивши всіх його бажаних і небажаних наслідків, не зіставляючи очікуване з інформацією, що змінюється. Бачення перспективи дозволяє своєчасно виявити ризики і вжити заходів запобігання негативних результатів, розкрити невизначеність у системі, обґрунтувати фактори, за яких можливе досягнення цілі. Таким чином, основна мета прогнозування – створити наукові передумови для прийняття оптимальних господарських чи інших рішень.

Роль прогнозування незмінно зростає у зв’язку з прискоренням науково-технічного прогресу, а особливо при ускладненні завдань управління, посилення невизначеності, що пов’язане з переходом до ринку.

Прогнозування (грец. – знання наперед) у широкому розумінні означає передбачення, що випереджає відображення дійсності. За характером і міцністю зв’язків з об’єктом прогноз знаходиться між гіпотезою та планом. Гіпотеза служить науковим передбаченням на рівні загальної теорії. Теорія є підґрунтям прогнозу, але він більш визначений і достовірний, має якісні та кількісні параметри. Прогнозування можна вважати і стадією планування, оскільки воно характеризує контури майбутнього, без чого не можна розробити програму дій.

Сьогодні основні завдання в процесі побудови макроекономічних прогнозів в Україні в умовах нестабільності цін полягають у всебічному обґрунтуванні, надійності прогнозів як інструменту прийняття управлінських рішень, а також відповідності вимогам сучасної економічної практики.

Макроекономічна розбалансованість у країні позначається на загальній спроможності економіки розвиватись. Тому програми макроекономічної стабілізації передбачають розробку та здійснення набору заходів, зокрема з інструментарію монетарної політики, з метою зрівноваження основних макроекономічних показників.

Сьогодні з метою формування зваженої економічної політики у більшості країн світу створені і діють спеціальні структурні підрозділи, які займаються аналізом виробничого та фінансового секторів економіки, провадять та обґрунтовують прогнозні розрахунки. У більшості країн, і в Україні також, існує такий орган – Міністерство економіки, який:

вивчає, аналізує та прогнозує стан економіки країни;

розробляє структурні макроекономічні прогнозні моделі;

• • проводить дослідження міжнародного економічного та монетарного розвитку, стану світових фінансових ринків та їх впливу на економіку країни;
• • бере участь у розробці концепцій, стратегій, програм уряду з економічних питань і т.ін.

Важливість діяльності Мінекономіки в сучасних умовах пояснень не потребує. Адже протягом декількох останніх десятиріч багато економістів сперечались щодо сполучуваності плану та ринку. Коли ринкові відношення стали реальністю, прийшло й розуміння того, що план та ринок – це дійсно взаємопов’язані елементи економічної системи.

Оскільки зміни в економічній політиці впливають на розвиток економіки не відразу, а через певний проміжок часу, метою керівництва є отримання необхідної інформації щодо поточної ситуації в економіці, а також припущення щодо майбутнього розвитку економіки країни.

Уряду України вкрай необхідно також орієнтуватись у можливих наслідках окреслених змін у політиці, порівнювати певні перспективні оцінки, що базуються на різних передбаченнях.

Побудова досить точної моделі ринкової економіки є досить непростою справою. Відомо, що ринкова економіка регулюється не державними замовленнями, а рішеннями мільйонів споживачів, інвесторів, підприємців.

На практиці економетристи можуть накопичувати корисну інформацію, вивчаючи минулий досвід поведінки економіки в цілому або її великих секторів, заміть того щоб вивчати поведінку окремих людей.

Не можна також розраховувати на проведення контрольного експерименту. Тож частково може бути використаний іноді навіть теоретичний підхід. Можливі випадки, коли за відсутності задовільної теорії можна припустити, що якщо в минулому ряд економічних змінних демонстрував відносно один одного певну арифметичну залежність, то досить ймовірно, що цей взаємозв’язок простежуватиметься і в майбутньому. Однак слід мати на увазі, що виявлені взаємозв’язки в минулому, що не підтверджуються теорією, більш схильні до випадкових змін завдяки структурним змінам в економіці з урахуванням широкомасштабних змін, які відбувались у структурі минулих планових економік. У цих країнах сьогодні досить обачно підходять до визначень розвитку економіки тільки на основі теоретичних взаємозв’язків.

Ось чому для проведення прогнозування розвитку економіки в тому чи іншому напрямку чи галузі слід спиратись не тільки на теоретичні розробки, а й на розробки, проведені на основі аналізу досить потужної бази статистичних даних. Ще більша вірогідність наукових розробок у тому випадку, коли в процесі роботи було розроблено декілька моделей для прогнозування окремих макроекономічних показників. У першу чергу заслуговують на увагу моделі прогнозування валового внутрішнього продукту та інфляції, які дають досить вагомі результати. Деякі моделі, зокрема частина моделі для прогнозування ВВП, будуються на основі аналізу розвитку та продовження тенденцій на прогнозний період шляхом використання трендів.

Дійсно метод екстраполяції застосовується при стабільній системі, сталості явищ, коли динаміка процесів та показників у перспективі визначається тенденціями їх зміни в минулому періоді. Тож у такому випадку прогноз виявляється проекцією минулого в майбутнє.

Важливим елементом екстраполяції є аналіз часових рядів, обробка ретроспективного ряду. Часовий ряд охоплює упорядковані в часі показники та характеристики. Результат багато в чому залежить від того, за який період побудовано ряд, тобто скільки років велося спостереження.

Протягом останніх років темпи зростання ВВП в Україні характеризуються досить сталими показниками зростання, тож використання зазначеного методу в цьому випадку повністю виправдане.

ВВП є системостворюючим показником, усі інші показники відображають його зміни. При стабільному зростанні ВВП країні можна більш упевнено почуватись навіть за наявності дефіциту бюджету, а також державного боргу.

Більшість моделей, які використовуються економістами, побудовані на основі сучасних економетричних підходів до вирішення проблеми складання узгодженого прогнозу. Визначення та використання, зокрема, досить стабільних причинно-наслідкових зв’язків дозволяє будувати прогнози з до- …

Наприклад, якщо розбалансованість виявляється у порівняно швидких темпах інфляції, то основним напрямом економічної стабілізації виступає необхідність проведення заходів, спрямованих на забезпечення ринку товарами та стримування грошової маси в обігу.

Інфляція, як раніше зазначалося, руйнуючи купівельну спроможність грошей, призводить до поглиблення кризового стану в економіці.

Оскільки характерною ознакою дійсного стану розвитку економіки є показник зростання чи зниження обсягів ВВП, прогнозування економічного розвитку країни має спиратись на передбачення показника експорту та імпорту товарів.

Ось чому прогнозування стану зовнішньої торгівлі України повинне мати за основу порівняльну характеристику та оцінку експорту і імпорту товарів та послуг у контексті додатного чи від’ємного сальдо торгового балансу. При цьому основу передбачень складає конкурентоспроможність продукції або послуг України на зовнішньому ринку.

Таким чином, при прогнозуванні проведення зовнішньої торгівлі України та розгляду основних економічних показників торговельних партнерів України з метою визначення конкурентоспроможності продукції та послуг на світовому ринку головним є визначення позитивного сальдо в торговому балансі як основного каналу поповнення валютних резервів держави. Саме цими міркуваннями і обумовлюється нарощування обсягів зовнішньої торгівлі, зокрема, обсягів експортних операцій. У свою чергу, пожвавлення у зовнішньоекономічній діяльності викликає до життя головний стимул, яким є нарощування виробництва продукції, а кінцевим є показник зростання доходів бюджету та економічного розвитку України.

Чітке прогнозування зовнішньоекономічної діяльності України дало можливість передбачити фінансову кризу, на відміну від інших країн, яким довелося суттєво відчути економічну залежність від світового ринку наприкінці літа 1998 року в період, коли спалахнула фінансова криза, від якої постраждали не тільки країни Азії, а й Росія. Україна не тільки передбачила фінансову кризу, а й знайшла можливість практично безболісно перенести цей важкий тягар, задіявши важелі фінансово-кредитного впливу на подолання і зменшення наслідків фінансової кризи.

Проте процес входження України у світовий торговельний простір виявився непростим, адже у торговому балансі нашої держави переважає експорт сировини, труб та продтоварів замість високонаукоемких технологічних машин і механізмів та обладнання.

Країни далекого зарубіжжя, і не тільки після фінансового колапсу 1998 року, зробили висновки і вжили низку заходів до зниження попиту на металургійну продукцію, яку закуповували в Україні, навіть більше, це зниження попиту маємо і в країнах ближнього зарубіжжя, наприклад, Росія знизила попит на продукцію, яка поставлялась на традиційні для українського виробника російські ринки. До того ж внутрішня фінансова криза послабила потенціал підприємств-експортерів. Одним із чинників економічного зростання Росії у 2000 році виступило зростання у тому ж 1998 році світових цін на нафту, які підвищились з 8 доларів за барель до ЗО доларів за барель. Звісно, такий стрибок ціни на нафту дав можливість позитивно вплинути і на збільшення обсягів експорту.

Україна не належить до країн-експортерів нафти, а сама купує нафту і як така повинна пропонувати конкурентоспроможну продукцію, що користується попитом на світовому ринку.

Натомість однією з важливих проблем експорту з України труб і прокату металургійної промисловості, у якої висока енергоємність, а значна частина валютної виручки іде не на технологічне оновлення підприємств, а на оплату імпортних енергоносіїв, є посилення залежності вітчизняної промисловості від Росії. До речі, як США, так і Росія запровадили практику квотування поставок української продукції металовиробників.

Загальновідома практика, коли країни світу експортують ті товари, які є конкурентоспроможними і виробляються з меншими витратами, а імпортують ті товари, виробництво яких в інших країнах виявляється дешевшим. Цим можна пояснити втрату Україною в останні роки світових аграрних ринків, оскільки сільськогосподарське виробництво в Україні не витримує конкуренції ціни та якості зі світовими. Прикладом можуть бути зовнішні ринки зерна. На них Росія, Білорусь, Польща, Словаччина, що раніше в значних обсягах купували українську пшеницю, з різних причин скорочують її імпорт. Слід підкреслити, що 2003 рік став для України роком неврожаю, через природні катаклізми держава повинна закуповувати зерно за кордоном.

Негативні ризики полягають ще й у нещодавній зміні правил обкладання ПДВ між Росією та Україною, низці протекціоністських заходів, введених Росією, а також антидемпінгових процедур в Росії, США, Канаді та країнах ЄС відносно експорту української товарної продукції, зокрема металургійної промисловості.

Загальноєвропейський ринок, що характеризується стабільністю, твердою конкуренцією, поки що недостатньо освоюється українськими виробниками, які ще й досі не мають розвиненого сектору торгівлі відповідними товарами. Що стосується продукції, яка експортується, а особливо тієї, що характеризується як “напівфабрикати”, то вона не може зайняти відповідну нішу і не може бути довготривалою у часовому вимірі – лазі. Постачання з України металопрокату чи іншої продукції металургійної промисловості – це проблема структури української економіки, залишена у спадщину ще з радянських часів, коли деталі для трактора чи машин вироблялись практично в усіх країнах колишнього СРСР. Ці запчастини, крім традиційного експорту, ще й сьогодні становлять значну частину українського експорту. Просуванню українських товарів на загальноєвропейський ринок перешкоджає і відсутність в експортерів досвіду у сфері маркетингу і сертифікації. Так, у Росії введено близько 5 тис. європейських стандартів, у той час як в Україні – тільки 500. При цьому ініціативи по взаємному визнанню стандартів виходять, як правило, з боку Євросоюзу і рідко – від України. З іншого боку, не слід очікувати, що розвинутий ринок ЄС, який охоплює 300 млн. чол. і багаторазово перевищує Україну по розмірах ВВП, орієнтуватиметься на експорт з України. Проте все ж таки існують можливості для виходу українського експорту на ринки Європи. Мова, насамперед, може йти про продукти харчування і сировину для їх виробництва, зрозуміло, за умови, що буде забезпечена висока якість українських продуктів відповідних стандартів, яка може забезпечити їх конкурентоспроможність на міжнародному ринку. У разі правильної маркетингової політики і вдалого партнерства з підприємцями країн ЄС на цьому ринку можна сподіватися на швидкі результати. Існують перспективи й у роботі за давальницькими схемами, наприклад, у текстильній і електротехнічній галузях промисловості. Важливо також, щоб Україна відкрила для себе ніші на ринку, які порівняно з розмірами загальноєвропейського ринку можуть бути дуже значними.

Значний негативний вплив на обсяги українського товарообігу може мати також і скорочення світової торгівлі, яке відбувається останнім часом. Не можна забувати у цьому аспекті європейську інтеграцію, а відповідно, і орієнтований внутрішній ринок, а також вплив негативного в останній час стану розвитку американської економіки, особливо враховуючи останні події – війну в Іраку, тероризм та інші негаразди, у тому числі витіснення з обігу в країнах Європи долара і заміни його стійкою валютою ЄВРО. Тому можна очікувати зниження темпів приросту зовнішньої торгівлі України.

Прогнозуючи стан торговельного балансу України в довгостроковій перспективі, слід зазначити, що без вжиття кардинальних заходів щодо виробництва конкурентоспроможної продукції, імовірно, можливе вичерпання експортного потенціалу України. Ось чому уже тепер країні потрібні якісні зміни: збільшення питомої ваги кінцевої продукції в загальному обсязі експорту; підвищення ефективності експортних операцій; відновлення присутності України на традиційних ринках і розширення торгових плацдармів у нових напрямках; удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Тож подальший розвиток системи аналізу та прогнозу показників розвитку економіки України надасть можливість відпрацювати та впровадити зважені механізми керування виробничим процесом та фінансово-кредитною системою України як основні інструменти відновлення економічного зростання в державі.

ПРОГНОЗУВАННЯ, ПРОГРАМУВАННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Система прогнозів соціально-економічного розвитку. В умовах ринкової економіки прогнозування є важливою складовою цілісного механізму управління національною економікою, покликане передбачати ймовірні тенденції при розв’язанні стратегічних завдань її розвитку. Прогнозні оцінки економічних процесів і явищ становлять вихідний матеріал для вибору цілей розвитку економіки, визначення напрямів стратегії соціально-економічного розвитку, розроблення орієнтовних макроекономічних параметрів та їх обґрунтування, а також прийняття управлінських рішень щодо досягнення прогнозованого стану економіки. Прогнозування – один з основних інструментів реалізації державної політики на довго- і короткостроковий періоди.

Необхідність прогнозування розвитку національної економіки зумовлюється тим, що майбутнє є невизначеним й ефекти багатьох сьогоднішніх рішень протягом певного часу не відчутні. Тому передбачення майбутнього підвищує ефективність процесу прийняття таких рішень. Вихідною базою для прогнозування стану національної економіки, визначення основних напрямів її розвитку є прогнозна оцінка системи макроекономічних параметрів.

У зарубіжних країнах використання макроекономічних прогнозів стає дедалі інтенсивнішим. Вони дають можливість провести структурний аналіз (визначення мультиплікаторів), передбачити розвиток соціально-економічних процесів (прогнозування темпів ВВП, економічного зростання), оцінити ефективність економічної політики (аналіз ефективності державних витрат чи змін рівня оподаткування). У США, починаючи з 1960-х років, недержавні організації розробляли прогнози, що ґрунтувалися на моделях Уортона, моделях MPS, моделях DRI. У Великій Британії Лондонська школа бізнесу моделює економіку з 1966 p.; у Франції прогнозування базується на системі моделей, до якої належать моделі Банку Франції, AMADEUS, METRIC, HERMES. Згодом кількість прогнозів, які ґрунтуються на макроекономічних моделях, зросла. Уже в 2008 p. у Великій Британії налічувалося понад 100 установ, які займалися макроекономічними прогнозами, в Канаді – 12 недержавних організацій, у Франції – близько 20. В Україні макроекономічним прогнозуванням займається небагато організацій, серед яких можна виокремити: державні органи (Міністерство економіки, Міністерство фінансів, НБУ), міжнародні організації (представництва МВФ та Світового банку в Україні, ING Barinds), наукові та аналітичні організації (Державна установа “Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України”, Міжнародний центр перспективних досліджень, Інститут економічних досліджень і політичних консультацій, Державний науково-дослідний інститут інформатизації та моделювання економіки, компанія CASE Україна), приватні неурядові аналітичні структури (група “Альфа і К”, “Gradon-CapitaT група компаній “TEKT”).

Під прогнозом розуміють науково обґрунтоване судження про можливий (імовірний) стан та перспективи розвитку об’єкта в майбутньому. Прогнозування (з грец. знання наперед) є видом пізнавальної діяльності, спрямованої на формування прогнозів розвитку об’єкта в майбутньому на основі аналізу тенденцій його поведінки в минулому. Прогнозування – важлива сполучна ланка між теорією і практикою в усіх сферах суспільного життя. В основі воно містить два поняття: передбачення і пропозицію. Передбачення є формою опису можливих або бажаних перспектив розвитку об’єкта (його стану, тенденцій), структурно складається з аналізу, діагнозу й висновків і має форми цілепокладання, прогнозування, програмування, державного планування. Пропозиція є способом досягнення бажаного стану шляхом прийняття системи конкретних цілеспрямованих управлінських дій і рішень.

Економічне прогнозування е науковим обґрунтуванням можливих змін або якісного стану національної економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів і термінів досягнення цього стану. Економічне прогнозування пов’язане з великими керованими системами, які охоплюють комплекс об’єктів, що мають певні якості та відповідний механізм зв’язків: економіка країни, регіону, великого міста, галузі; мережа закладів та інфраструктури; економічні та соціальні процеси, явища, ситуації тощо. У процесі економічного прогнозування враховують такі складові: а) ресурси (трудові, фінансові, матеріальні), які матиме країна у відповідний період; б) економічну ситуацію, що допомагає виявити проблеми, з якими зіткнеться суспільство у майбутньому; в) економічну політику як фундамент розв’язання проблем у майбутньому; г) економічне регулювання як засіб реалізації прийнятих рішень і завдань розвитку національної економіки.

Наявність прогнозу з тієї чи іншої проблеми дає змогу уникнути помилок або випереджальних чи запізнілих рішень, попередити несприятливі та небажані події. Економічний прогноз визначає основні напрями розвитку економіки і характеризує сукупність складних зовнішніх і внутрішніх зв’язків та залежностей в економічній системі. Його розроблення має ґрунтуватися на дотриманні таких основних принципів: системності, альтернативності, цілеспрямованості, наукової обґрунтованості, інформаційної єдності, багаторівневого описання, адекватності. Державне прогнозування в Україні базується на більш конкретизованій системі принципів, яка включає принципи цілісності, об’єктивності, науковості, гласності, самостійності, рівності, дотримання загальнодержавних інтересів.

Основними функціями економічного прогнозування є: науковий аналіз процесів і тенденцій в національній економіці; дослідження об’єктивних зв’язків явищ в економіці у певний період; оцінка об’єкта прогнозування; виявлення альтернатив розвитку економіки; накопичення наукового матеріалу для обґрунтування вибору управлінських рішень.

Для економічного прогнозування як процесу передбачення необхідні наявність об’єкта і суб’єкта прогнозування. Практична діяльність суб’єкта стосовно об’єкта прогнозування полягає в тому, щоб за допомогою певного інструментарію і методів прогнозування вивчити та оцінити інформацію про об’єкт або систему І дати орієнтовні контури їх розвитку в майбутньому. На ма-кроекономічному рівні суб’єктами економічного прогнозування є міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Роль єдиного центру економічного прогнозування і вироблення моделей розвитку національної економіки в цілому відіграє Міністерство економіки. Основними його функціями є методологічне та організаційне забезпечення реалізації економічної політики держави, елементом якої є прогнозні моделі соціально-економічного розвитку. Практичний результат роботи Міністерства економіки – розроблення узагальненого Прогнозу соціального та економічного розвитку на коротко- і довгострокові періоди та прогнозних основних параметрів функціонування економіки на поточний період. Наукове обґрунтування соціально-економічних прогнозів надає система науково-дослідних інститутів, провідним з яких є Державна установа “Інститут економічного прогнозування” HAH України.

Об’єктом економічного прогнозування є економічна система в цілому (національна економіка, темпи і динаміка ВВП, ВНП, національного доходу), економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки), соціально-економічні процеси та явища на макрорівні (економічні цикли, кон’юнктура ринків, структура економіки, науково-технічний прогрес, зайнятість, інфляція, навколишнє середовище), ринки (товарів і послуг, капіталів, праці, цінних паперів, інвестицій).

В Україні розробляють багато різноманітних прогнозів залежно від спрямування, характеру, терміну дії, тому виникає проблема їх узгодженості. Важлива характеристика економічного прогнозування – класифікація (типологія) прогнозів.

У теорії і практиці прогнозування застосовують різні підходи до класифікації. Спільним є те, що типологія базується на класифікаційних ознаках, якими можуть бути: об’єкт прогнозування, його масштаби, час випередження, функції прогнозу, наявність інформації тощо. У прогностиці сьогодні використовують понад ЗО класифікаційних ознак, що ускладнює формування єдиної класифікації. Під системою економічного прогнозування розуміють єдність методології, організації та розроблення прогнозів, що забезпечує їх узгодженість, послідовність і безперервність. Вихідними в системі прогнозування розвитку національної ековоміки є прогнози первинних факторів виробництва. До цієї групи належать прогнози природних, виробничих, трудових, фінансових, науково-технічних ресурсів. За об’єктом прогнозування вирізняють: прогнози ресурсів, прогнози розвитку економіки, прогнози суспільних потреб.

Залежно від рівня агрегування показників прогнози класифікують на макроекономічні, макроструктури!, галузеві, регіональні.

За ознакою відношення до об’єкта прогнозування прогнози бувають активні та пасивні. Активні прогнози містять якісну оцінку виявлених тенденцій та передбачають систему управлінських дій з метою досягнення прогнозованого стану національної економіки. Пасивні прогнози враховують сформовані в минулому закономірності її розвитку і не передбачають активних дій з боку державних органів управління щодо їх зміни.

За функціональною ознакою прогнози поділяють на два типи: пошукові та нормативні. Пошукові прогнози базуються на умовному продовженні в майбутньому сформованої в минулому тенденції розвитку, без урахування факторів, які здатні змінити ці тенденції. За сутністю ці прогнози пасивні. їх основне завдання – з’ясувати, як буде розвиватися об’єкт уразі збереження наявної тенденції. Такі прогнози доцільно використовувати за коротко- та середньострокового прогнозування. Нормативні прогнози розробляють на підставі заздалегідь визначеної мети (цілі, нормативу), їх розроблення спирається на принцип цілеспрямованості і пов’язане з управлінськими аспектами прогнозування. За сутністю це активні прогнози. Основним завданням нормативних прогнозів є визначення шляхів і термінів досягнення заданої чіткої цілі розвитку економіки в майбутньому. Нормативні прогнози будуються у порядку, протилежному пошуковим прогнозам: спочатку встановлюється ціль (У_), а потім шукають способи її досягнення, визначаючи цільові етапи (рис. 9.1).

За ступенем обґрунтованості доказів і використання вихідної інформації прогнози бувають інтуїтивні (складені на основі інтуїції прогнозиста й неусвідомлення методів і принципів прогнозування) і логічні (складені на основі логічних і теоретичних обґрунтувань вихідних принципів прогнозування і способів оцінки результатів прогнозування). У першому випадку інформація для формування прогнозу е недостатньою, а в другому – достатньою.

За часовим горизонтом (часом випередження) прогнози класифікують на оперативні, коротко-, середньо- та довгострокові (далекострокові). Зазначені прогнози відрізняються один від од

ного не тільки тривалістю прогнозного горизонту, а й характером прогнозної інформації (кількісні, якісні параметри) та гіпотезою про можливість зміни певних тенденцій у межах прогнозного горизонту (табл. 9.1).

Таблиця 9.1. Класифікація прогнозів за часом випередження

Методи прогнозування в стратегічному аналізі

У практичній діяльності розрізняють прогноз і прогнозування. Прогноз – оцінка майбутньої діяльності, а прогнозування – це вид передбачення, оскільки ті, хто цим займається, отримують інформацію про майбутнє.

У системі управління соціально-економічними процесами суспільства, регулюванні підсумків та динаміки його розвитку, у забезпеченні нормального функціонування комерційних організацій особливе місце посідає прогнозування.

Роль прогнозування зростає в умовах ринкової економіки. Це зумовлено двома важливими обставинами. По-перше, ринкова економіка, ринкове господарювання характеризуються постійними коливаннями кон’юнктури, що безпосередньо позначається на доходах кожного продавця і споживача товарів або послуг. Щоб уникнути значних, а іноді й непоправних помилок, треба оцінити можливі альтернативи агентів та конкурентів на внутрішньому і зовнішньому ринках. Саме тому стратегічне прогнозування – необхідний елемент формування ринкової стратегії на будь-якому рівні господарювання – від індивідуального виробництва, комерційних організацій та їх асоціацій до суспільства в цілому. По-друге, при ринковому господарюванні стратегічне прогнозування є основою для обгрунтування проектів довготермінових програм і планів. Це зумовлено тим, що численні процеси, що охоплюються відповідними програмами та планами, виступають як важливі елементи відтворення і мають надзвичайно високий ступінь невизначеності. Тому можливо лише прогнозувати їх динаміку та вплив на соціально-економічний розвиток.

Прогнозування – це найважливіша процедура стратегічного планування розвитку національної економіки в цілому, її окремих ланок і структурних елементів. Суть стратегічного прогнозування полягає в розробці довготермінових та середньо термінових прогнозів щодо економіки підприємства в цілому та його структурних підрозділів.

Під стратегічним прогнозом слід розуміти емпіричне або науково обґрунтоване судження про можливі стани об’єкта прогнозування в майбутньому, альтернативні шляхи і терміни досягнення цих станів.

Стратегічне прогнозування виступає як важлива зв’язуюча ланка між теорією та практикою регулювання діяльності підприємства. Воно виконує дві головні функції. Перша з них – передбачення (опису), друга, безпосередньо пов’язана з першою, – розпоряджувальна, що сприяє оформленню прогнозу в план діяльності.

Функція передбачення полягає в описі можливих або бажаних перспектив об’єкта прогнозування в майбутньому.

Розпоряджувальна функція передбачає підготовку проектів рішень щодо різних проблем планування, використання інформації про майбутнє в цілеспрямованій діяльності різних суб’єктів управління.

Процес і результати прогнозної діяльності можуть використовуватися в двох напрямах: теоретико-пізнавальному та управлінському. Теоретико- пізнавальне призначення стратегічного прогнозування передбачає вивчення та вдосконалення методології та методики робіт зі складання прогнозів, виявлення тенденцій, характерних для розвитку економіки і соціальних відносин, факторів, що сприяють виникненню та здійсненню можливих змін цих чинників, а також самих тенденцій. Управлінський аспект стратегічного прогнозування – це використання прогнозів економічного і соціального розвитку підприємства для створення необхідних умов, які забезпечують підвищення наукового рівня відповідних управлінських рішень.

Складання кожного виду прогнозу має свої особливості. У зв’язку з цим виникає потреба в їх класифікації. Вона може будуватися залежно від різних

критеріїв та ознак, цілей, завдань, об’єктів прогнозування і методів його організації. Найважливішими з них є: масштаби прогнозування, термін, на який робиться прогноз, характер та специфічні особливості об’єкта, призначення прогнозу.

За масштабом прогнозування прогнози розподіляються на:

• • макроекономічні та структурні;
• • розвитку окремих комплексів економіки;
• • галузеві та регіональні;
• • діяльності господарюючих об’єктів, їх асоціацій, а також окремих виробництв і продуктів.

За терміном і характером розв’язуваних проблем виділяють такі прогнози:

• • стратегічні;
• • довгострокові;
• • середньострокові;
• • короткострокові;
• • оперативні.

Стратегічні прогнози мають на меті передбачення найважливіших характеристик (параметрів) формування керованих об’єктів у середньостроковій та довгостроковій перспективах; оперативні – призначені для виявлення можливостей для вирішення конкретних аспектів стратегічних прогнозів, короткострокових перспектив і поточної діяльності.

За функціональною ознакою прогнози поділяють на:

Пошуковий прогноз базується на умовному продовженні в майбутньому тенденцій розвитку підприємства, виходячи з оцінки його діяльності в минулому і на нинішньому етапі, й не враховує чинники, які можуть змінити ці тенденції.

Нормативний прогнозу на відміну від пошукового, розроблюється на підставі раніше визначених цілей. Його завданням є розробка шляхів і термінів досягнення можливих станів об’єкта прогнозування в майбутньому. Якщо пошуковий прогноз при визначенні майбутнього стану об’єкта прогнозування ґрунтується на його минулому і теперішньому, то нормативний прогноз розроблюється у зворотній послідовності – від заданого стану в майбутньому з урахуванням існуючих тенденцій.

Прогнозуванням на підприємстві займаються працівники, які пройшли спеціальну підготовку. Для прогнозування створюються робочі групи, які в своїй роботі використовують різні методи.

Загальні методи прогнозування можна розподілити на такі групи:

• • методи експертного оцінювання;
• • методи екстраполяції трендів;
• • методи регресивного аналізу;
• • методи економіко-математичного моделювання.

Методи екстраполяції трендів і методи регресивного аналізу об’єднуються поняттям “Методи аналізу рядів з урахуванням часу”.

Методи регресивного аналізу і jметоди економіко-математичного моделювання разом складають поняття “Методи аналізу причинно-наслідкових зв’язків”.

Складні методи прогнозування використовуються в стратегічних оцінках у тому випадку, коли комбінація методів дає змогу отримати найкращі результати.

Метод експертного оцінювання передбачає врахування суб’єктивних думок експертів про майбутній стан підприємства. Для експертного оцінювання характерним є передбачення майбутнього на основі раціональних аргументів та інтуїції. Методи експертного оцінювання, як правило, мають якісний характер.

У стратегічному аналізі розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки. До першого типу належать: сценарії, метод інтерв’ю, аналітичні доповідні записки. Під методом інтерв’ю треба розуміти бесіду організатора прогнозів з прогнозистом-експертом. Самостійна робота експерта над аналізом ділової ситуації підприємства і можливими шляхами її розвитку становить зміст методу доповідних записок.

Колективне експертне оцінювання можна охарактеризувати як комплексні методи прогнозування, оскільки вони включають:

• • підготовку і збір індивідуальних експертних оцінок;
• • статистичні методи обробки одержаних матеріалів.

До складу колективних експертних оцінок входять: метод “комісії”, метод “мозкових атак”, метод Делфі.

Під методом “комісії” розуміють організацію “круглого столу” та інших подібних заходів, у рамках яких відбувається узгодження думок експертів. Колективну генерацію ідей та творче вирішення поставлених проблем називають методом “мозкових атак”, який являє собою вільний, неструктурований процес генерації будь-яких ідей за вибраною темою, які спонтанно висловлюються учасниками зустрічі.

Суть методу Дельфі, розробленого відомим експертом Аладьом Хельмером, математиком за освітою, полягає в організації проведення анкетних опитувань фахівців з вибраної галузі знань.

Метод екстраполяції трендів базується на статистичних спостереженнях за динамікою певного показника, визначенні тенденції його розвитку і продовженні її у майбутньому періоді, тобто за допомогою методу екстраполяції трендів закономірності минулого розвитку об’єкта переносяться в майбутнє.

Метод системного аналізу грунтується на дослідженнях різних об’єктів за допомогою їх представлення як систем і аналізу цих систем. У практичній діяльності можна виділити такі типові ситуації, які потребують застосування методів системного аналізу:

• • виявлення і чітке формулювання проблеми в умовах невизначеності;
• • вибір стратегії дослідження і розробок;
• • точне визначення систем (межі дослідження, входи, виходи та інші компоненти);
• • виявлення цілей розвитку і функціонування системи.

Інформаційний метод передбачає використання оцінок ділової активності підприємства в минулому. Цей метод у сучасних умовах є найпоширенішим і найнадійнішим методом прогнозування. Його переваги – високий рівень об’єктивності та суворе кількісне визначення. Але цей метод має недоліки, пов’язані зі складністю врахування змін майбутньої ринкової ситуації.

Уміння аналізувати отримані дані залишається необхідною складовою частиною кожного методу прогнозування.