§ 28. Вогнева позиція в обороні. Вимоги до вибору місця для ведення вогню і спостереження. Послідовність облаштування і маскування окопу для стрільби лежачи
Механізоване відділення (мвід) в оборонному бою діє зазвичай у складі взводу, а також його можуть використовувати для вогневої засідки.
Бойову позицію мвід може обороняти, перебуваючи в центрі, на правому чи лівому фланзі опорного пункту взводу, або призначатися у вогневу засідку. Сусіднє відділення праворуч обороняє бойову позицію на відстані до 50-ти м (як варіант) (іл. 28.1 а).
Іл. 28.1. Бойова позиція механізованого відділення в обороні (варіант) із системою вогню: а — схема бойової позиції; б —розміщення особового складу на бойовій позиції: К — кулеметник, СС — старший стрілець, Сн — снайпер, Кв — командир відділення, ПГ — стрілець-помічник гранатометника, Г — гранатометник, MB —механік-водій БМП, НО — навідник-оператор, Нб — ніша для боєприпасів, Пт — перекрита ділянка траншеї, З/БМП — запасна позиція БМП, В — польова вбиральня в окопі, Нр — ніша для поранених
Позицією називають ділянку місцевості, яка обладнана траншеєю на механізоване відділення і зайнята ним для ведення бою. Вона може бути частиною суцільної траншеї, яка з’єднує окопи (позиції) відділень. Траншея може сягати до 100 м по фронту і повинна мати зигзагоподібну форму. Тому загальна її довжина на відділення складає в цьому випадку 120-130 м. Злами траншеї зменшують ураження особового складу від поздовжнього (наскрізного) обстрілу і ураження бійців осколками при прямому влученні у неї мін (снарядів, авіабомб) та ударної хвилі.
Прямолінійні ділянки траншеї (фаси) повинні бути не довші 40-50 м у разі облаштування її траншейними машинами і 20-30 м у разі облаштування вручну, а вигини між фасами мають розташовуватися під кутом 120°-160°. Від траншеї в тил відривають хід сполучення до окопів для БМП (БТР) та командно-спостережного пункту взводу з глибиною до 150 см. У ньому обладнують місця для тимчасового перебування поранених, а також — для майна та польової вбиральні.
Один з варіантів такого розташування відображено на іл. 28.1 б. Кольорові стрілки на ній відображають систему вогню.
На бойовій позиції обладнують основні й запасні (тимчасові) окопи для вогневих засобів, а також укриття для особового складу — перекриті ділянки траншеї. Бойовий порядок механізованого відділення — це бойова лінія та БМП (БТР).
Залежно від обстановки і рішення командира, стрільці, кулеметник і гранатометник відділення в бойовій лінії розміщуються рівномірно або розосереджено в складі бойових груп. Відстань між військовослужбовцями в разі рівномірного розміщення може бути до 14-16 м, між бойовими групами — до 20-30 м, а між собою в групі — до 5 м. Командир відділення на бойовій позиції перебуває в такому місці, звідки зручніше керувати підлеглими, спостерігати за місцевістю та сигналами командира взводу. БМП (БТР), як правило, ставлять у бойовому порядку відділення.
Траншея, окопи та хід сполучення призначені: а) з’єднувати вогневі позиції та забезпечувати ведення флангового і перехресного вогню; б) приховувати проведення маневру і розосередження вогневих засобів. Хід сполучення має додаткові функції: він забезпечує ведення бою із супротивником, який вклинився в оборону; дає змогу створити кругову оборону, евакуювати поранених, доставити боєприпаси, продовольство (їжу).
Прямолінійне прокладання траншеї та ходу сполучення не дозволено.
Бойова позиція відділення, яка розміщена на другій (запасній) лінії опорного пункту взводу, має забезпечувати ефективний обстріл як перед своєю ділянкою оборони, так і в проміжках між відділеннями-сусідами, що знаходяться попереду, а також — у тил опорного пункту взводу.
Вимоги до вибору місця для ведення вогню і спостереження. Вивчаючи місцевість, командир відділення бере до уваги:
• характер (відкрита, напівзакрита, закрита, прохідна, важкопрохідна тощо);
• рельєф місцевості (рівнинна, гірська, степова, лісиста, болотиста тощо);
• стан ґрунту (легкий, середній, важкий).
Після одержання завдання особовий склад відділення на позиції відділення розчищає місцевість у смузі огляду для поліпшення спостереження та обстрілу, а також відриває і маскує окопи. Відриваються одиночні (парні) окопи та окоп для бойової машини піхоти (бронетранспортера), потім одиночні (парні) окопи з’єднуються між собою в окоп на відділення, який доводиться до повного профілю. Якщо ґрунт нестійкий, то круті стінки окопу додатково укріплюють (іл. 28.2).
Іл. 28.2. Відриті одиночні окопи на бойовій позиції відділення в обороні
Іл. 28.3. Окоп на відділення (фрагмент)
Іл. 28.4. Вогнева позиція для БМП
Потім окоп на відділення (іл. 28.3) з’єднують суцільною траншеєю з окопами сусідніх відділень. Якщо траншея відрита землерийною машиною, командир організовує її дообладнання. Після цього відривають окоп на запасній (тимчасовій) вогневій позиції для бойової машини піхоти (бронетранспортера) та облаштовують хід сполучення до неї (іл. 28.4).
Місця для гранатометника (іл. 28.5) та кулеметника (іл. 28.6) розташовують так, щоб усі підступи до окопу відділення перед фронтом і на флангах перебували під ефективним фланговим і перехресним вогнем, а загородження та перешкоди добре проглядалися і прострілювалися. Відповідно до цього будують і систему вогню.
Іл. 28.5. Окоп для гранатометника в зоні Операції об’єднаних сил (ООС)
Іл. 28.6. Окоп кулеметника
Іл. 28.7. Мала піхотна лопата МПЛ-50
Послідовність обладнання і маскування окопу для стрільби лежачи
Тільки переконавшись у правильності вибору місця, бажано з максимальним використанням природного укриття, солдат (за умов ведення супротивником прицільного вогню) може починати рити окоп для стрільби лежачи. Пригадаймо, що окоп — відкрита земляна споруда для ведення вогню стрільцем.
Зброю треба покласти праворуч від себе на відстані простягнутої руки, спрямувавши її стволом убік супротивника, щоб не засипати ґрунтом, але швидко дістати.
Повернувшись на лівий бік, солдат виймає малу піхотну лопатку (іл. 28.7) і, тримаючи її за держак обома руками, ударами від себе підрізає дерен, який складає збоку, щоб після риття окопу його можна було використати для маскування бруствера; землю викидає спочатку вперед, потім убік, щоб захистити себе від куль, осколків снарядів, мін (іл. 28.8 а-ґ).
Іл. 28.8. Підготовка окопу для стрільби лежачи (а – ґ); готовий окоп для стрільби лежачи (д)
Голову під час робота треба тримати якомога ближче до землі, щоб не стати мішенню, але так, щоб можна було спостерігати за супротивником. Лопату слід врізати в землю не прямовисно, а під кутом, залежно від щільності ґрунту. Тонкі корені перерубують гострим краєм лопата. Дерен і землю для бруствера слід викидати вперед убік супротивника, залишаючи між краєм виїмки і бруствером невеликий майданчик — берму завширшки 30-40 см.
Коли в передній частині окопу приблизно в радіусі ліктів буде досягнута належна глибина (в окопі для стрільби лежачи це 30 см; виміри солдат проводить, знаючи розміри своєї піхотної лопатки); себто, це довжина штика + 5 см приблизно, або дві ширини штика 15+15 см), той, хто копає, поступово відсовується назад. Треба відкидати землю на бруствер так, щоб залишався вільним сектор обстрілу приблизно 30°.
Якщо окоп риють не перпендикулярно фронту, бруствер зі сторони супротивника слід відсипати довший. На першому етапі місце під лікті можна лишати завглибшки 20 см, а надалі, коли вся довжина окопа (це 170 см для середнього зросту людини; високий солдат копає окоп на довжину свого зросту) на 30 см буде викопана, це місце можна поглибити. Ґрунт бруствера ущільнюють і маскують дерном, що був зрізаний при початку робіт і відкладений убік (назад).
Викопавши передню частину окопу на глибину 20 см, солдат пересувається трохи назад і продовжує рити його далі. Ширина готового окопу — 60 см, довжина — 170 см (іл. 28.8 д). Військовослужбовці, навчені прийомів володіння малою піхотною лопатою, обкопуються лежачи приблизно за 8-12 хв, тоді як новачки витрачають на це до 20-30 хв.
Якщо супротивник не проявляє активності, то робота з удосконалення окопу продовжується: його поглиблюють і роблять придатним для стрільби з коліна (іл. 28.9) або стоячи (іл. 28.10).
Іл. 28.9. Готовий окоп для стрільби з коліна
Іл. 28.10. Готовий окоп для стрільби стоячи
Глибина готового окопу: для стрільби лежачи — до 30 см, для стрільби з коліна — до 60 см, для стрільби стоячи (повний профіль) — до 110 см. Висота бруствера для кожного ґрунту може бути різною.
За сприятливих умов, коли супротивник пасивний, за вказівкою командира відділення або самостійно одиночні окопи з’єднують в позицію на відділення, яка доводиться до повного профілю. Із цією метою солдат, не виходячи з окопу, відриває сполучний хід до свого сусіда зліва. Послідовність роботи така ж, як і під час риття одиночного окопу.
Якщо перед окопом є чагарник (висока трава), то для поліпшення огляду й обстрілу треба розчистити їх. Крім того, слід передбачити ведення нічного бою і підготувати автомати (кулемети) без нічних прицілів для ведення вогню в темряві.
Для автомата викопують у бруствері жолобок так, щоб покладений у нього автомат був наведений точно у вказаному командиром напрямку. Краї жолобка утрамбовують і обкладають дерном. Кілочки-обмежувачі забивають попарно біля ців’я і приклада автомата. За можливості кілочки замінюють рогатками.
Вибір місця для ведення спостереження. Кожен солдат зобов’язаний безперервно і цілеспрямовано спостерігати за полем бою, тобто за супротивником і місцевістю, та здобувати важливі відомості про характер його дій.
Спостереження у відділенні організовує командир, який призначає для спостереження за наземним і повітряним супротивником у відділенні спостерігача — спеціально навченого солдата чи сержанта. Він має вміти орієнтуватися на місцевості вдень і вночі, мати навички ведення спостереження, добру зорову пам’ять, бути витриманим і терплячим, витривалим, кмітливим, холоднокровним.
Ведеться спостереження спостерігачами зі спостережних постів. На них складають схему орієнтирів і ведуть журнал розвідки й обслуговування стрільби. Схема орієнтирів призначена для полегшення пошуку орієнтирів на місцевості, швидкої та надійної передачі цілевказання, для визначення положення розвіданих цілей на місцевості відносно орієнтирів, а також для прийому та передачі доповідей про розвідані цілі.
У журналі записують: номер об’єкта (цілі); час виявлення; положення відносно командно-спостережного пункту (дані місця, де засікли); назва об’єкта і результати спостереження, прямокутні координати об’єкта; характеристику точності місця, де засікли, а також коли і кому доповіли про ціль (висновок про вірогідність цілі).
Обов’язки спостерігача: а) уміти вибирати, обладнати й маскувати місце для спостереження, орієнтуватися на місцевості в будь-який час року і доби; визначати відстаю» до цілей (об’єктів), користуватися приладами спостереження і засобами зв’язку; б) знати розвідувальні ознаки основних видів озброєння і бойової техніки супротивника, аналізувати відомості, вести записи в журналі спостереження і чітко доповідати про результати спостереження командирові (старшому наглядового поста); в) своєчасно виявити й доповісти про початок атаки супротивника.
Іл. 28.11. Спостереження за допомогою бінокля
Іл. 28.12. Місце, обладнане для спостереження
Для виконання завдання спостерігач забезпечується штатними приладами спостереження (іл. 28.11).
Ефективність спостереження значною мірою залежить від уміння вибрати й обладнати місце для спостереження так, щоб воно забезпечувало добрий огляд, прихований підхід, маскування і захист від ураження вогневими засобами (іл. 28.12).
Вибираючи місця для спостереження, необхідно бути максимально винахідливим. Вибране місце маскується, щоб не викликати в супротивника підозри. Найнадійнішим укриттям спостерігача є окоп. Місце для спостереження може бути вибране в траншеї, у спеціально обладнаній споруді або в іншому зручному для спостереження місці.
З досвіду бойових дій, спостерігачі часто розташовуються в підбитих ворожих танках, окопах, місцях, замаскованих під купину, камінь, пеньок тощо.
Вибираючи місце для спостереження, треба пам’ятати, що спостерігач має все бачити й чути, а сам залишатися непоміченим. Тому не можна вибирати місце для спостереження поблизу яскраво виражених орієнтирів, не можна висуватися на вершини висот, горбів, курганів, щоб не вимальовуватися на горизонті.
Способи вивчення місцевості, виявлення цілей та доповідь про їх знаходження. Спостерігати слід у певній послідовності. Якщо оглядати місцевість безсистемно, безладно переводити погляд з одного місця на інше, він може не виявити супротивника.
Для зручності спостереження потрібно розділити заданий сектор спостереження на зони: ближню, середню і дальню, розмежовуючи їх умовними лініями, які проходять через місцеві предмети. Ближня зона охоплює ділянку місцевості в межах видимості дрібних предметів, об’єктів і цілей (до 400 м). Середня зона — у межах видимості предметів, які добре вирізняються на місцевості (зазвичай від 400 до 800 м). Дальня зона охоплює ділянку місцевості до меж видимості за допомогою оптичних приладів. Межу зон окреслюють на місцевості за орієнтирами або місцевими предметами.
Як правило, спостерігач оглядає спочатку місцевість неозброєним оком (у наступі — від себе до супротивника, в обороні — від супротивника до себе), а потім за допомогою оптичних приладів ті ділянки, на яких можливе розташування об’єктів супротивника. Крім того, він має спостерігати і за сигналами, які подає командир відділення, щоб своєчасно виконати обумовлені ними команди.
Виявлення цілей та доповідь про їх знаходження. Спостереження починають зазвичай з ближньої зони і ведуть справа наліво шляхом послідовного огляду місцевості і місцевих предметів та визначення відстаней до орієнтирів у його секторі.
Спостерігач, оглянувши справа наліво ближню зону, поглядом повертається по ній назад, мовби перевіряючи себе, потім оглядає в такому ж порядку середню і дальню зони (іл. 28.13).
Застосування оптичних приладів підвищує ефективність спостереження, дає можливість оглядати об’єктні цілі, які невидимі або погано видимі неозброєним оком. Проте тривале спостереження з оптичним приладом стомлює зір і обмежує сектор одночасного огляду. Тому спостереження з оптичним приладом слід чергувати зі спостереженням неозброєним оком.
Під час спостереження в середній і дальній зонах доцільно спочатку відшукати об’єкт (ціль) неозброєним оком, і лише після того, як ціль виявлена, необхідно приступити до її вивчення за допомогою оптичного приладу.
Іл. 28.13. Спостереження за місцевістю
Іл. 28. 14. Портативний монокулярний прилад нічного бачення AN/PVS-14
Спостерігач може залишити місце спостереження або перейти на нове тільки за наказом командира (старшого спостерігача).
Про все, що зауважив, спостерігач доповідає командирові, продовжуючи спостерігати. У доповіді спостерігач називає орієнтир, на якій віддалі від нього (праворуч, ліворуч, далі, ближче) і що саме зауважив, наприклад «Орієнтир два — ліворуч 70, далі 150, за копицею сіна танк супротивника» (тут: 70 і 150 — метри).
Особливо складно вести спостереження вночі. Як гуманітарну допомогу уряд США у 2016 р. передав для ЗСУ 2500 приладів нічного бачення AN/PVS-14 (іл. 28.14). Прилад, призначений для використання в наземних нічних операціях, може бути прикріпленим як на шолом, так і на зброю.
Головними особливостями приладу є: ручне регулювання яскравості ЕОП і захист від засвітки, індикатор розряду батареї та індикатор роботи ІЧ-освітлювача (інфрачервоного), прилад йде в комлекті з кріпленнями для шолому.
1. Що потрібно обладнати в межах бойової позиції механізованого відділення в оборонному бою? Які вимоги до вибору місця для стрільби?
2. Розкажіть послідовність облаштування окопу для стрільби лежачи. Як його замаскувати?
3. Яка має бути глибина готового окопу для стрільби лежачи, для стрільби з коліна, для стрільби стоячи (повний профіль)?
4. Що треба взяти до уваги солдатові, щоб спланувати ведення нічного бою та підготувати автомат (кулемет) без нічних прицілів для ведення вогню в темряві?
5. З якою метою командир призначає у відділенні спостерігача? Які вимоги до вибору місця для ведення спостереження? Що входить до обов’язків спостерігача?
6. Складіть доповідь командирові, виконуючи роль спостерігача.
Оборона механізованого відділення
Оборона – один з основних видів бою (дій) (рис. 1).
Під умовами переходу взводу до оборони слід розуміти конкретну обстановку, що склалася (положення, стан і характер дій противника та своїх підрозділів, а також сусідів, умови місцевості, засоби ураження, що застосовуються, та ін.), під час якої здійснюється підготовка до оборони.
В умовах безпосереднього зіткнення з противником відділення (взвод) може переходити до оборони з метою:
- відбиття контратаки переважаючих сил противника під час наступу;
- в результаті невдалого зустрічного бою з переважаючими силами противника;
- для закріплення та утримання захоплених рубежів;
— для прикриття флангів на загрозливому напрямку.
Складність переходу до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником полягає в тому, що підрозділ вимушений обороняти не підготовлений в інженерному відношенні рубіж у стислі терміни, під сильним вогневим впливом, а іноді і під час відбиття контратак танків та піхоти противника. В окремих випадках при переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником обстановка може бути ускладнена тим, що підрозділ буде мати один чи обидва фланги відкритими, некомплект особового складу, значну витрату боєприпасів та інших матеріальних засобів. Зайняття оборони в таких умовах ускладнює проведення роботи з організації системи вогню та інженерного обладнання позицій.
При переході до оборони в умовах відсутності зіткнення з противником створюються більш сприятливі умови для організації оборони та її інженерного обладнання. Командир відділення має більше часу та кращі умови для ретельного вивчення місцевості, вибору вигідних оборонних позиції, проведення рекогносцировки, а особовий склад – для інженерного обладнання місцевості. В таких умовах з метою прискорення інженерних робіт з обладнання опорного пункту можуть застосовуватися інженерна техніка та інші засоби механізації. Механізованому відділенню (взводу) надається можливість зайняти для оборони вигідний рубіж, максимально використати захисні властивості місцевості, її інженерне обладнання, краще підготувати вогонь та систему вогню.
В обороні підрозділ має більш широкі можливості ефективно використовувати маскування, що дозволяє скрити дійсні та показати хибні розташування позицій, бойової та іншої техніки, вогневих засобів. Це примусить противника завдавати ударів по пустих місцях.
Відтак і в цих умовах необхідно враховувати, що противник спроможний у будь-який момент завдати авіаційних і ракетних ударів, замінувати місцевість засобами дистанційного мінування, провести висадку повітряних десантів чи ДРГ, а також активізувати свої дії незаконні збройні формування (НЗФ). Таким чином, при вмілому та своєчасному використанні своїх переваг оборона спроможна не тільки протистояти наступу переважаючих сил противника, але і досягнути більш рішучої мети – зриву наступу, що готується. В оборонному бою кожен солдат повинен, уміло використовуючи свою зброю, фортифікаційні споруди, загородження і вигідні умови місцевості, успішно вести боротьбу з живою силою противника, знищувати його танки та інші броньовані машини.
Оборона повинна бути стійкою та активною, здатною протистояти ударам всіх видів зброї, атаці переважаючих груп танків і піхоти противника, діям його повітряних десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп.
Стійкість та активність оборони досягаються:
витримкою, стійкістю та завзяттям підрозділів, що обороняються при відбитті атак противника, їх високим моральним духом; майстерно організованою обороною і системою вогню; безперервною розвідкою противника;
ретельним маскуванням опорного пункту (вогневої позиції);
умілим використанням вигідних умов місцевості, її інженерного обладнання і застосуванням несподіваних для противника способів ведення бойових дій; виконанням заходів щодо захисту від зброї масового
ураження і високоточної зброї противника; всебічним забезпеченням і підготовкою особового складу до довготривалого ведення бойових дій, в тому числі і в умовах повного оточення.
Відділення не має права залишати позицію, яку займає, і відходити без наказу командира взводу.
Рис.2. Позиція механізованого відділення в обороні при рівномірному розташуванні особового складу (варіант)
Рис. 3. Позиція механізованого відділення в обороні при розподілі на бойові групи (варіант)
Механізоване відділення обороняє позицію до 100 м по фронту, маючи на ній основні, запасні (тимчасові) позиції для вогневих засобів, які дозволяють спільно із сусідніми відділеннями знищувати противника вогнем перед фронтом і на флангах (рис. 2. та 3.).
На позиції відділення стрільці, кулеметник та гранатометник розташовуються так, щоб усі підступи до неї перед фронтом і на флангах знаходилися під ефективним, особливо фланговим та перехресним вогнем, а загородження і перешкоди добре проглядалися і прострілювалися. Відповідно до цього будується і система вогню взводу.
Відділення повинно бути готовим до маневру на напрямок, якому загрожують, ведення вогню вночі та в інших умовах обмеженої видимості.
Висування на вогневі позиції здійснюється під вогневим прикриттям чергового вогневого засобу і вогню БМП (БТР). Кожній бойовій машині призначаються 2-3 вогневих позиції (на найбільш небезпечних напрямках наступу противника). При цьому, з кожного укриття необхідно готувати вихід на вогневі позиції не менше ніж по двох маршрутах.
Щоб зменшити вірогідність знищення БМП (БТР) і танків вогнем ПТРК, для кожної одиниці бойової техніки обладнуються 1-2 укриття (за зворотними скатами висот, в лісі і т.п.).
Бойова машина піхоти, яка має могутнє озброєння та броньовий захист, є основою оборони позиції відділення. Її вогнева позиція, а також вогнева позиція бронетранспортера може обладнуватися в центрі позиції відділення, на фланзі або позаду позиції на віддаленні до 50 м. Бойова машина піхоти без десанту в обороні може виділятися для дій у вогневій засідці як кочівний вогневий засіб, і у складі бронегрупи батальйону (роти).
На позиції відділення можуть розташовуватися вогневі засоби старших командирів.
Командир відділення керує підлеглими, знаходячись в такому місці, звідки зручніше керувати відділенням, спостерігати за місцевістю і сигналами командира взводу.
Вогнева позиція відділення включає основні та запасні вогневі позиції вогневих засобів і БМП (БТР).
Основні вогневі позиції займаються для виконання основних вогневих завдань, поставлених підрозділу на визначений період бою. Запасні вогневі позиції призначаються для їх зайняття у випадку передбаченого або вимушеного залишення основних вогневих позицій.
Вогневим засобам вказуються основний і додатковий сектори обстрілу з кожної позиції на дальність їх дійсного вогню.
Вогонь ручних протитанкових гранатометів готується у смузі вогню своїх відділень. Смуги вогню визначаються межами праворуч і ліворуч. Кожна смуга вказується двома точками (орієнтирами). Смуги вогню (сектори обстрілу) сусідніх підрозділів (вогневих засобів) на стиках повинні взаємно перекриватися.
Кожному військовослужбовцеві визначаються 2-3 вогневих позиції, які необхідно змінювати після декількох черг (пострілів), і сектори стрільби — основний і додатковий, які повинні перекриватися не менше ніж на 10-15 градусів (170 — 250 тисячних), створюючи зону суцільного вогню, сектор обстрілу в обороні — для кулеметника — до 120 градусів, для стрільця — до 40 градусів.
Розподіл механізованого відділення на бойові групи та завдання, що покладаються на них в оборонному бою
Для забезпечення живучості механізованого відділення, більш ефективного використання зброї відділення та під час ведення оборонного бою в особливих умовах (в місті (населеному пункті), в гірсько-лісистій місцевості тощо) доцільно будувати бойовий порядок у складі бойових груп.
При розподілі відділення на бойові групи, доцільно врахувати:
Особовий склад підрозділу бажано поділяти не на пари, а на бойові трійки, до розрахунків кулеметів, РПГ, АГС додавати ще по одному військовослужбовцю. Втрьох легше взаємодіяти: якщо один одержить поранення, вдвох його легше витягти з-під вогню, якщо у когось трапиться затримка під час стрільби (через несправність або при перезаряджанні), удвох його легше прикрити (у такому випадку подається сигнал «ПРИКРИЙ», на який той, хто прикриває, повинен відповісти: «ТРИМАЮ»).
З метою забезпечення стійкого і прихованого управління та підтримання постійної взаємодії між особовим складом підрозділу (бойових груп) встановлюються додаткові сигнали управління, які подаються жестами рук, свистками, положенням зброї, тощо.
Прикриваючи один одного, по можливості, треба більше використовувати ручні гранати та вогонь із підствольних гранатометів.
Варіант складу бойових груп (рис. 4.):
Рис. 4. Розподіл механізованого відділення на бойові групи (варіант).
— Бойова група «А» – старший стрілець (старший групи), гранатометник та стрілець – помічник гранатометника;
— Бойова група «В» – на чолі з командиром відділення, у складі кулеметника та снайпера;
— Бойова група «С» – заступник командира бойової машини – навідник-оператор (кулеметник КПВТ) та механік-водій (водій).
Завдання, що вирішуються бойовими групами в обороні
Бойовій групі «А» – у складі старшого стрільця (старшого групи), гранатометника та стрільця помічника гранатометника): ведення розвідки на відстані від 500 до 700 м; знищення живої сили і броньованих засобів противника
на відстанях від 500 до 300 м.
Бойовій групі «В» – на чолі з командиром відділення, у складі кулеметника та снайпера:
ведення розвідки на відстані від 500 до 700 м;
знищення живої сили противника і неброньованих засобів противника на відстанях від 300 до 500 м; використання найбільш підготовленого і фізично розвиненого солдата в резерві для посилення небезпечних місць (діє за вказівками командира відділення в залежності від умов обстановки); охорона командира відділення.
Бойовій групі «С» – у складі заступника командира бойової машини – навідника-оператора (кулеметника КВТ), механіка — водія (водія):
ведення розвідки з використанням оптичних прицілів
бойової техніки на відстанях до 2000 м; знищення живої сили противника на відстанях до 2000 м; знищення броньованих цілей супротивника на відстані до 1500 м.
Отже, для якісного та обґрунтованого визначення завдань особовому складу (бойовим групам) командиру механізованого відділення необхідні теоретичні знання основ оборонного бою з урахуванням досвіду участі підрозділів ЗС України в антитерористичній операції.
Бойові можливості відділення в обороні
Під бойовими можливостями підрозділів розуміються кількісні та якісні показники, що характеризують їх можливості для виконання певних бойових завдань за встановлений термін у конкретній обстановці.
Бойові можливості не є постійними величинами. Навіть при повній укомплектованості підрозділу особовим складом, бойовою технікою і озброєнням вони будуть залежати від:
— кількості особового складу, рівня його бойової підготовки;
— наявності та стану озброєння, бойової та іншої техніки;
— мистецтва командного складу в управлінні підрозділами;
— організаційної структури підрозділів та їх забезпеченості матеріально-технічними засобами, а також від складу противника та характеру його протидії;
— умов та характеру місцевості, метеорологічної обстановки (погоди, часу доби та пори року).
Бойові можливості підрозділів складаються з вогневої потужності, ударної сили та маневрених можливостей.
Вогнева потужність складається з вогневих можливостей штатної та доданої артилерії, танків, БМП (БТР), протитанкових засобів, засобів ППО та стрілецької зброї, а в обороні, крім того, застосування мінно-вибухових засобів.
Вогнева потужність виражається сумарним обсягом вогневих задач, які можуть бути виконані відпущеною кількістю боєприпасів штатними та доданими силами і засобами.
Показники вогневої потужності: кількість об’єктів (цілей), що уражаються, та ступінь їх ураження; кількість знищених засобів озброєння та бойової техніки противника; математичне очікування збитків завданих підрозділу противника.
Результатом реалізації вогневої потужності є збитки, що виражаються визначеним ступенем придушення чи знищення противника.
Ударна сила – це здатність механізованих і танкових підрозділів завдавати потужні удари по противнику поєднанням – „вогню та руху”.
Ударна сила характеризується створенням щільності сил та засобів на всьому фронті наступу та на напрямку зосередження основних зусиль в обороні (кількість підрозділів, танків, гармат та мінометів, протитанкових засобів на 1 км фронту).
Маневреність – це якість, яка характеризує ступінь рухомості підрозділів і здатність швидко здійснювати пересування, розгортання при підготовці і під час бойових дій, а щодо техніки – швидко змінювати швидкість та напрямок руху.
В обороні маневреність характеризується:
— здатністю підрозділів організовано та швидко займати оборону;
— швидким пересуванням у короткі строки елементів бойового порядку на будь-який загрозливий напрямок для зайняття оборони; проведенням стрімких контратак; — знищенням повітряного десанту противника.
Вихідними даними для розрахунку вогневої потужності механізованого відділення є:
— організаційна структура відділення та доданих вогневих засобів (кількість особового складу, який безпосередньо бере участь в бойових (тактичних) діях);
— озброєння і військова техніка (ОВТ) механізованого відділення та доданих вогневих засобів та їх технічні характеристики;
— тактичні нормативи щодо дій механізованого відділення та підрозділів противника для даного виду бойових
(тактичних) дій.
Організаційна структура та озброєння механізованого відділення (рис. 5.):
Крім того, для визначення вогневої потужності необхідно знати основні тактико-технічні характеристики усіх видів озброєння підрозділу і зокрема бойову швидкострільність стрілецької зброї: ПКТ (ПК) — 250 п/хв; РПК — 150 п/хв; АКМ -74 — 100 п/хв; СВД — 30 п/хв.
Методика розрахунку вогневої потужності механізованого відділення
а) Можливості у боротьбі з бронеоб’єктами противника.
Протитанкові засоби (ПТЗ) призначені для знищення танків, БМП (БТР), БМ ПТКР та інших броньованих цілей противника.
До протитанкових засобів відносяться: танки, БМ, ПТКР, переносні ПТКР, СПГ- 9 (РПГ-7), протитанкові гармати, ручні протитанкові гранати.
Для кожного ПТЗ, починаючи з РПГ, дослідницьким шляхом визначені коефіцієнти бойової ефективності, що показують, яку кількість танків та інших бронецілей може знищити той або інший протитанковий засіб до того, як знищать його самого. При цьому, як правило, 70% ПТЗ ведуть боротьбу з танками, а 30% ПТЗ – з БТР (БМП) противника.
Для того, щоб провести розрахунок можливостей необхідно перемножити кількість ПТЗ (у т.ч. танків) на їх коефіцієнт бойової ефективності:
де Мп – математичне очікування кількості бронеоб’єктів, які уражаються ПТЗ підрозділу;
N – кількість протитанкових засобів (ПТЗ) підрозділу;
k – коефіцієнт бойової ефективності ПТЗ.
Можливості підрозділу з боротьби з броньованими об’єктами виражаються кількістю танків (БМП, БТР), атаку яких він здатний відбити, зберігши свою боєздатність, тобто не втративши більше 50% ПТЗ.
Для того, щоб визначити можливості механізованого відділення зі знищення танків, необхідно виходити із наявності протитанкових засобів, вираженій через відповідні коефіцієнти бойової ефективності, які вказують на здатність того чи іншого засобу уразити визначену кількість броньованих одиниць противника до того, як вони самі будуть знищені (табл. 1).
Таблиця 1 Умовні коефіцієнти бойової ефективності протитанкових засобів в обороні
Найменування протитанкових засобів
При розташуванні в окопах (в обороні)