Навіщо виводили далматинців

Як часто вам трапляється зустрічати в місті далматинців? Собак різноманітних порід можна побачити на вулицях і в парках, але плямистих чотирилапих – аж надто рідко (звісно, якщо вони не живуть десь по сусідству з вами). Однак саме цих граційних й напрочуд кмітливих тварин ми точно не сплутаємо ні з ким. На анімаційному фільмі «101 далматинець», а також його кіноверсії виросло не одне покоління. А відтепер українські читачі можуть насолодитися оригінальною історією про викрадення цуценят-далматинців і в українському перекладі. У цьому матеріалі спробувала зібрати все найцікавіше про «маму» ста й одного далматинця, історію написання культової книжки, а також про те, хто насправді прославив плямистих чотирилапих.

Можливо, хтось так само до анонсу «Видавництва Старого Лева» ніколи не замислювався, що «101 далматинця» вигадав не Волт Дісней та його сценаристи. У 1956 році у видавництві «Heinemann» вийшла книжка «101 далматинець». Її авторка – англійська дитяча письменниця Доді Сміт, у творчому доробку якої 9 романів, 11 п’єс і 2 сценарії до фільмів.

Доді народилася 1896 року в Англії, у графстві Ланкшир. Коли дівчинці було 8 місяців, помер її батько, після чого вони з мамою переїхали до Манчестера. Гарольд, дядько Доді, був актором в аматорському театрі, а 1904 року очолив Манчестерський драматичний гурток. Тож зовсім не дивно, що у віці 4-х років Доді вже грала у театрі, а в 13 – уже була досвідченою акторкою. У 14 років дівчинка з мамою та вітчимом переїхала до Лондона, де 1914 року вступила до Академії драматичних мистецтв. Перша популярність до Доді прийшла після постановки п’єси «Осінній крокус», яку вона написала 1931 року під псевдонімом С. Л. Ентоні. Намагаючись звільнитися від звання «продавчині, яка пише п’єси» (на той час письменниця заробляла, працюючи в магазині), Доді вже не вперше писала сценарії під чоловічим псевдонімом. У 1949 році вона видала свій перший роман – «Я захоплюю замок», який приніс їй міжнародне визнання, був поставлений на сцені і 2003 року екранізований.

У 1956 році Доді звершила книжку «101 далматинець», з якою назавжди увійшла в історію. Цікаво, що далматинці – аж ніяк не випадкові герої книжки. У Доді було дев’ять далматинців, одного з яких дійсно звали Понґо. Саме на честь нього і названий улюбленець головного героя книжки, пана Любенького. Крім того, сцена з народженням 15-ти далматинців теж цілком правдива: після смерті Понґо письменниця взяла ще двох далматинців – Фоллі й База, у яких 1943 року народилося 15 цуценят. Ідею ж дитячої повісті про викрадення цуценят далматинців Доді підкинув її друг, що якось після народження цуценят завітав до неї додому і жартома зауважив: «З цих собак можна було б зробити чудові шуби!»

Після «далматинців» і шаленого успіху анімованої екранізації від студії «Дісней» Доді Сміт продовжила письменницьку діяльність і навіть написала сиквел до «101 далматинця» – «Зоряний гавкіт». Однак перевершити успіх першої «собачої історії» так і не змогла.

Не відомо ще, чи викликали б далматинці в нас таку радість і дитячий захват, якби не прославлені екранізації книжки «101 далматинець». І саме завдяки екранним версіям усі діти напевне знають, що цуценята далматинців народжуються без плямок.

На сьогодні книжка «101 далматинець» Доді Сміт була тричі екранізована, а також адаптована як мюзикл. Перша екранізація з’явилася 1961 року. Саме тоді студія «Діснея» випустила однойменний анімаційний фільм. Екранізація повісті Доді Сміт стала 17-м анімаційним фільмом студії, 10-м найкасовішим фільмом 1961 року та одним з найпопулярніших фільмів студії за десятиліття. У 1962 році фільм отримав премію BAFTA в номінації «Найкращий анімований фільм». Ця робота стала знаковою для «Дісней» ще й тому, що під час створення «101 далматинця» вперше було використано метод ксерографії. У всіх попередніх мультфільмах використовували мальовану анімацію, тож ілюстраторам доводилося щоразу вручну перемальовувати зображення на плівку. Навіть страшно уявити, скільки часу знадобилося б, щоб зобразити усі плямки далматинців. До речі, хтось навіть підрахував, скільки плямок можна побачити в мультфільмі: 6 469 952 загалом, 72 плямки – на Понґо, 68 – на Петітті і приблизно по 32 плямки на кожному цуценяткові.

Чи не найкраще аніматорам вдався образ Стервелли (Круелли, Лютелли) де Віль, яку створив художник Марк Девіс. І тут варто віддати йому належне: Стервелла – із сірим відтінком шкіри, скуйовдженим чорно-білим волоссям, у довгій елегантній чорній сукні та величезній шубі, з мундштуком із рожевою сигарою і ядучим зеленим димом – навіть перевершила свій літературний оригінал.

Своєю зовнішністю екранізована Лютелла завдячує Жа Жа Габор – американській акторці угорського походження, яка була дуже популярна на той час і славилася своєю любов’ю до хутряних пальт.

У 1996 році студія «Дісней» випустила художній фільм «101 далматинець», що фактично повторював анімовану екранізацію 1961 року. І тепер важко уявити когось іншого, крім Гленн Клоуз, у ролі Круелли де Віль, за задумом режисерів – власниці «Дому мод де Віль».

А ще хто б міг подумати, що викрадачі цуценят – Джаспер і Хорас – за кілька років стануть найвідомішим лікарем сучасності, доктором Хаусом, і батьком найкращого друга Гаррі Поттера – містером Візлі. Адже саме Г’ю Лорі і Марк Вільямс втілили на екрані дует братів-викрадачів.

У 1997–1998 на телеекрани вийшло три сезони мультсеріалу «101 далматинець» за мотивами однойменного повнометражного мультфільму 1961 року. У 2000 році вийшов сиквел диснеївського фільму 1996 року – повнометражний фільм «102 далматинці», а 2003 року – його анімаційна версія «101 далматинець 2: Пригоди Патча в Лондоні».

Книжка «101 далматинець» – історія родом з дитинства – дуже особлива й тепла. Студії «Дісней» направду добре вдалося передати атмосферу книжки. Тож велика радість, що відтепер можемо насолодитися повістю Доді Сміт в українському перекладі Наталії Ясіновської, ще й у такому чудовому оформленні. Ілюстрації Тетяни Цюпки додають книжці потрібні акценти, точніше – потрібні плямки.

Українське видання вийшло дуже «бешкетницьким» і водночас милим. Любеньким. Адже саме таке прізвище у головних героїв книжки – пан і пані Любенькі. Вони – улюбленці молодої пари далматинців, Понґо й Леді. Так, ви правильно прочитали. Адже, як стверджує Понґо, Любенькі, як і більшість людей, «вірили, що це вони – власники собак, і навіть не усвідомлювали, що насправді – усе навпаки. Понґо та Леді вважали це зворушливим і кумедним, тож дозволяли своїм улюбленцям думати, що так і є». Уже з цих слів можна закохатися в історію, яка розповідається радше від імені чотирилапого оповідача, ніж двоногого. Читач стає свідком того, як всі собаки довкола Лондона об’єднуються з єдиною метою – порятувати цуценят далматинців. Хочеться, щоб біда так само єднала і людей. Адже лише спільними зусиллями можна подолати найбільшу кривду.

Для своєї чудової історії Доді Сміт вигадала термін «сутінковий телегав» (Twilight Barking). Він називає типову для багатьох домашніх тварин поведінку, і саме завдяки телегаву Понґо і Леді вдалося знайти і порятувати цуценят: «Багато людей мали б зауважити, що собаки люблять гавкати раннього вечора. Сутінки навіть іноді називають “часом гавкоту”. Міські собаки гавкають рідше, ніж сільські, але всі знають Сутінковий Телегав. Це спосіб зв’язку з далекими друзями, передача новин і пліток». Крім того, Доді Сміт чимало увагу приділила історії походження породи далматинців та розкриттю характеру цих тварин, про що читачі дізнаються у ході оповіді. Це робить книжку не лише захопливою казкою, а й пізнавальною історією.

Такі історії, як «101 далматинець», посідають на книжкових полицях особливе місце, зігрівають холодними днями, дарують віру в хороше й залишають по собі щось щемке й радісне. А ще ті, хто прочитає книжку, знатимуть, що:

– няня в родині головних героїв була не одна. До одруження про пана Любенького й Понґо турбувалася Няня Дворецька, а про пані Любеньку й Леді – Няня Кухарська, які залишилися жити разом з Любенькими після їхнього одруження;

– пан Любенький не був ані музикантом, як Роджер в анімаційному фільмі 1961 року, ані розробником відеоігор, як у стрічці 1996 року. Він був фінансистом і якось дуже допоміг урядові, за що його винагородили, скасувавши на все життя податок на прибутки (казка, не менше). Саме тому родині Любеньких не треба було турбуватися про гроші;

– у далматинців подружжя Любеньких народилося 15 цуценят. Загалом з Пекельного Палацу Лютелли було врятовано 97 цуценят, разом з Понґо й Леді – 99. Хто ж ті двоє, завдяки яким книжка отримала свою назву? Так, в екранізаціях опущено чимало героїв-тварин: біла кішка Лютелли, хлопчик Томмі, який позичив візочок для цуценят далматинців, тер’єр Стафордшир, який допоміг далматинцям дістатися Лондона. Серед них і далматинка Знайда, яку пані Любенька кволу знайшла на дорозі. Знайда стала мамою-годувальницею для цуценят Леді і зрештою залишилася в родині Любеньких. Хто ж був сто першим – читайте і все дізнаєтеся!

Далматинець

Далматин – відома стародавня порода собак. Їх важко не виділити з натовпу, завдяки своєрідному біло-чорному забарвленню.

Походження породи досі не підтверджено вченими. Найпоширеніша версія говорить, що історична батьківщина собак – північний захід Балканського півострова, Далмація (Югославія).

Також серед фахівців існує думка, що далматинці з’явилися в північній частині Індії, а на півострів потрапили, подорожуючи з бродячим табором.

Предками собак вважається істрійський пойнтер і мармуровий дог.

Далматин відноситься до великого виду собак (в середньому висота – 60 см в холці). Існують лише два види забарвлення тварини: коричневі або чорні мітки на білому тлі. Від кольору плям у далматина залежить колір їх очей і носа. Якщо плями чорні, то ніс і очі будуть такими ж, якщо навпаки – то будуть світліші.

Цікавий факт: цуценята далматинців народжуються білими, а плям набувають з часом.

Тривалість життя тварини становить 13-15 років. У деяких випадках собака доживає до 17 років. Ця порода входить в список собак-довгожителів. При правильному догляді за нею є всі шанси, що вихованець проживе довге і повноцінне життя.

Особливості характеру

Далматинці вважаються справжніми аристократами. Вони стримані, вишукані, але в той же час люблять гратися та пустувати. Це одночасно хитра і дуже наївна порода. Ніжні вихованці можуть бути ввічливими або нахабними. Тобто у далматинця досить своєрідний характер.

Заводити далматина просто через красу та моду не можна. Яким би милим не здавалася тварина, воно має сильний і дуже складний характер.

Насправді собаки цієї породи мають гостру потребу в людях і дружбу з ними. Вихованець не зможе жити один у дворі. Він випромінює енергію всюди, де з’являється.

Далматинці наділені неабиякими акторськими здібностями. Якщо собаці не хочеться підкорятися господареві, вона буде демонструвати нерозуміння. До того ж, пес може прикинутися глухим, сплячим, вмираючим або скривдженим. Акторська майстерність далматинця затьмарить будь-якого професійного актора. Саме тому цих собак знімали в чудовому фільмі “101 далматинець”.

Кому підходить далматинець?

Кращий господар для енергійного актора – такий же рухлива та весела людина. Вихованець не підходить для дуже маленьких дітей або людей похилого віку. Так як вимагає делікатності у ставленні до нього та постійної уваги.

Господар вихованця повинен бути рішучим з твердим характером, але не жорстоким. Залякування або демонстрація сили під час виховання не підуть на користь. Така поведінка тільки зіпсує характер собаки. А якщо просто змінити інтонацію на більш сувору, далматинець зрозуміє, що ви від нього хочете.

Харчування тварини

Перед тим, як ознайомитися з раціоном далматинців, необхідно вивчити головні правила їх годування:

1. Їжа, яка подається собакам повинна бути кімнатної температури.
2. Не можна перегодовувати вихованця. Порції залежать від його віку. Визначити їх просто: якщо собака не доїдає корм, в наступний раз потрібно насипати в миску їжу в меншій кількості.
3. Їжа для тварини повинна бути свіжою.
4. Сире м’ясо більше підходить для годування, ніж проварене.
5. Не можна солити собачу їжу. Далматин потребує солі в 10 разів менше, ніж людина. Досить рідко давати йому сир бринзу або просолену рибу.
6. Не варто годувати далматинця солодощами і випічкою.
7. Годують тварин будь-якого віку виключно після прогулянки.

Найчастіше середньостатистичний раціон для далматинця складається з м’яса, овочів, гречки, риби і сиру. Але в різні періоди життя тварини, потрібно доповнювати меню іншими продуктами.

М’ясо

Найкраще подавати собаці сире м’ясо, нарізане на середні шматки. Фарш погано засвоюється в собачому організмі. Рекомендується давати далматинцю яловичину, баранину, курятину і кролятину. Свинина дуже жирні ласощі для собаки. Також в сирій свинині можуть бути присутні личинки паразитів.

Корисними внутрішніми органами для вихованців є: печінка і вим’я. Можна згодовувати далматинцю кістки і хрящі, але в невеликій кількості. Потрібно пам’ятати, що в проварених кістках немає ніякої користі для тварини.

Риба

Рибу далматинцям дають тільки морську. Вводити її в раціон можна поступово з трьохмісячного віку. Згодовують рибу вихованцям, попередньо позбавивши продукт від кісток. Розмір порції можна збільшувати в 2-3 рази, в порівнянні з м’ясної порцією. Так як цінність і калорійність риби менше, ніж м’яса.

Сир

Ця страва вважається улюбленими ласощами далматинців. Подавати їм сир можна в любому віці. Крім цього кисломолочного продукту, далматинцю корисно згодовувати кисле молоко, кефір і домашній йогурт.

Крупи

Зі злакових найбільш корисно давати далматинцю добре розварений рис і гречку. Якщо часто годувати собаку вівсяною кашею, то незабаром її шерсть втрачає блиск, набуваючи жовтого відтінку. Перлова і пшоняна каші погано перетравлюються організмом вихованця цієї породи.

Овочі та фрукти

Додавати в їжу вихованця можна різні овочі, що припадуть йому до смаку (кабачки, моркву, буряк, картоплю, капусту, гарбуз). Подають овочі як в сирому, так і вареному вигляді. Сирі продукти перед подачею можна заправляти рослинною олією.

Також далматинцю дають яблука, які вони дуже люблять. Іноді собаки можуть з’їсти ягоди або навіть цитрусові. Але потрібно стежити, щоб згодом з’їдені ласощі не обернулося для них алергією.

Догляд

Собаки цієї породи не вимагають педантичного догляду. Линяють собаки постійно, але їх шерсть випадає не дуже рясно. Все, що потрібно: періодичне купання і часте вичісування.

Далматинці не мають специфічного собачого запаху і дуже охайні.

Жвавий характер тваринного вимагає постійних вигулів і великих фізичних навантажень. Собака потребує регулярних пробіжок та ігор. І чим їх більше, тим тварина буде здоровішою та енергійнішою.

Виховання та дресирування

З раннього дитинства потрібно привчити цуценя до повідця. Тренування починають в тихих місцях, де немає відволікаючих чинників для собаки. Навчання вихованця вимагає регулярних похвал і заохочень смаколиками.

Щоб далматинець слухався господаря, з ним потрібно встановити довірливідружні відносини. Власнику далматинця потрібно акуратно знайомити пса з оточуючими тваринами і іншими людьми, щоб той став товариським і доброзичливо налаштованим вихованцем.

Якщо в будинку вже є далматинець, то перед тим, як завести іншу тварину, потрібно переконати старшого в беззаперечній любові до нього. Спочатку собаки демонструють образу, відмовляються від їжі, весь час лежать. Але це всього лише спектакль.

Привчати собаку до того, що господар може спілкуватися з іншими вихованцями необхідно якомога раніше. І тоді ревнощів виникати не буде.

Хвороби

Далматинець – як правило здорова і сильна собака. Але все ж є ряд хвороб характерний для цієї породи:

• атопия;
• ентропія;
• коліки в животі;
• дисплазія кульшового суглоба;
• дерматит;
• демодекоз;
• катаракта;
• хвороби очей;
• дистіхіаз;
• глухота;
• сечокам’яна хвороба.

Далматинці більш сприйнятливі до симптомів останньої хвороби. Тому як рівень кислоти в сечовий рідини в них в рази вище, ніж у представників інших порід. Це може стати причиною закупорки в сечових протоках. У таких випадках крім лікування лікар рекомендує спеціальні дієти з мінімумом протеїнів в продуктах.

Інформація про далматинця в таблиці

Далматинець відео

Далматинці – найвірніші друзі та хороші актори. Вони люблять підвищену увагу до своєї персони і потребують постійної активності. Характер у породи складний, але якщо правильно виховувати і дресирувати цуценя з дитинства, то з нього виросте доброзичливий і слухняний пес. Також такі вихованці дуже люблять ласку і тужать, якщо господар довго не гладить їх.