Повернення ґрунтової родючості до вихідного стану означає

Про затвердження Правил щодо забезпечення родючості ґрунтів і застосування окремих агрохімікатів На виконання підпункту 5 пункту 1721 плану заходів з виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2017 року № 1106, абзацу четвертого підпункту 35 пункту 4 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року № 124, пункту 420 плану пріоритетних дій Уряду на 2021 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 року № 276-р, НАКАЗУЮ: 1. Затвердити Правила щодо забезпечення родючості ґрунтів і застосування окремих агрохімікатів, що додаються. 2. Установити, що до сільськогосподарських товаровиробників, які займаються сільськогосподарською діяльністю на земельних ділянках сільськогосподарського призначення, незалежно від кількості таких ділянок загальною площею до 15 гектарів, що розташовані в межах уразливих до (накопичення) нітратів зонах, не застосовуються вимоги пунктів 1-11 розділу VI, пункту 8 розділу VIII, пункту 5 розділу Х Правил щодо забезпечення родючості ґрунтів і застосування окремих агрохімікатів, затверджених цим наказом. 3. Департаменту аграрного розвитку забезпечити в установленому законодавством порядку подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України. 4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування. 5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра аграрної політики та продовольства України Тараса Висоцького.

Перший віце-прем’єр-міністр України –
Міністр економіки України

Міністр захисту довкілля
та природних ресурсів України

Голова Державної регуляторної
служби України

Голова Державної служби України з питань
безпечності харчових продуктів
та захисту споживачів

Голова Державної служби України
з надзвичайних ситуацій

В.о. Голови Державного агентства
водних ресурсів України

В.о. Голови Державної служби України
з питань геодезії, картографії та кадастру

ПРАВИЛА
щодо забезпечення родючості ґрунтів і застосування окремих агрохімікатів I. Загальні положення 1. Ці Правила встановлюються з метою охорони вод та ґрунтів, зменшення ризику їхнього забруднення сполуками нітрогену від сільськогосподарських джерел, внаслідок застосування азотних добрив. Застосування азотних добрив для вирощування сільськогосподарських культур має бути спрямоване на мінімізацію та уникнення можливості вимивання сполук нітрогену та забруднення ними водних об’єктів. Дія цих Правил поширюється на сільськогосподарських товаровиробників, які займаються сільськогосподарською діяльністю в уразливих до (накопичення) нітратів зонах, які визначаються Методикою визначення зон, вразливих до (накопичення) нітратів, затвердженою наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 15 квітня 2021 року № 244, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10 червня 2021 року за № 776/36398. 2. У цих Правилах терміни вживаються у таких значеннях: азотні добрива – азотовмісні речовини, що вносять в ґрунт з метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур за рахунок покращення азотного живлення рослин та трофічного стану ґрунту; доза внесення добрив – це кількість добрив (елементів живлення), яка вноситься під культуру за один прийом; норма внесення добрив – це кількість добрив (елементів живлення), яка внесена під культуру за весь період вегетації у всі прийоми; технологія внесення добрив – комплекс послідовних виробничих операцій по внесенню добрив. II. Періоди, під час яких внесення добрив у ґрунт є небажаним 1. Потенційні втрати сполук нітрогену у навколишнє природне середовище та ефективність їх використання рослинами залежать від ряду факторів та умов, зміни яких повинні супроводжуватись корегуванням норм або доз добрив: ґрунтово-кліматичні зони; гідро-геологічні умови території; агротехнічні прийоми, що використовуються у господарстві; вид сільськогосподарських культур, що вирощуються; вид та форми азотних добрив, що застосовуються; строки і способи внесення добрив. 2. Особливості застосування добрив, у значній мірі, залежать від природної зональності території України. За природними умовами на території України виділено п’ять природно-сільськогосподарських зон: Полісся, Лісостеп, Степ, зона Степу Посушливого, Сухостепова зона, які характеризуються певним водним режимом ґрунтів, середньорічною кількістю опадів та типом ґрунтів. Ефективність використання добрив залежить від умов, зазначених у пункті 1 розділу II цих Правил. 3. Потенційна небезпека втрат сполук нітрогену з добрив, в першу чергу, характерна для територій з гідротермічним коефіцієнтом (ГТК V-IX ) більше 1,0 та промивним або періодично промивним типом водного режиму, а також заляганням підґрунтових вод на рівні 2-3 м, що характерно для лучних та лучно-болотних оглеєних ґрунтів Полісся і Лісостепу західного, алювіальних ґрунтів. Ґрунтові умови і параметри їх водного режиму наведені у додатку 1 до цих Правил. 4. Зона Полісся для вирощування сільськогосподарських культур має сприятливі умови зволоження, проте характеризується низькою природною родючістю ґрунтів. Ці чинники сприяють ефективному застосуванню добрив, і одержання високих врожаїв. Технології внесення добрив у цій зоні визначаються за трьома основними чинниками: вологозабезпеченістю ґрунту, рівнем його родючості та культурою, що вирощується. Поряд з високою ефективністю азотних добрив, в умовах достатнього зволоження існує високий потенційний ризик вимивання сполук нітрогену з атмосферними опадами. Для зменшення цих втрат необхідно вносити азотні добрива весною, під передпосівний обробіток ґрунту та/або в рядки, одночасно з сівбою. Залежно від культури норми азотних добрив потрібно диференціювати на кілька прийомів (1/3 до посіву, 2/3 у підживлення). На територіях, які характеризуються промивним типом водного режиму, підживлення рослин азотом потрібно проводити в 2-3 прийоми. На півдні Полісся межує з Лісостеповою зоною, яка має більш родючі ґрунти, що забезпечує високу продуктивність землеробства. 5. Зона Лісостепу займає значну територію центральної частини України. Західний Лісостеп характеризується вологим кліматом і високою гідроморфністю ґрунтів. У цій зоні розповсюджені чорноземи типові і чорноземи опідзолені, темно-сірі, ясно-сірі й сірі опідзолені ґрунти, які придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур. Враховуючи достатню забезпеченість території вологою, ефективність внесення мінеральних добрив є високою. Технології застосування добрив подібні до тих, що і в Поліссі. Лісостеп правобережний центральний високий займає основну правобережну частину Лісостепу України, відрізняється від Лісостепу західного, головним чином, більш сухим кліматом і меншою кількістю гідроморфних ґрунтів. Ґрунтовий покрив представлено, переважно, чорноземами типовими й реградованими середньосуглинкового гранулометричного складу з більш високим умістом гумусу та елементів живлення, порівняно з ґрунтами Лісостепу західного. Через більш посушливі погодні умови в цій зоні вносяться менші норми мінеральних добрив, тому що їх ефективність знижується. Способи внесення азотних добрив залишаються такі ж, як і за умов достатнього зволоження. Лісостеп лівобережний низовинний займає недреновану територію північної частини зони з різними умовами зволоження. Ґрунтовий покрив представлено чорноземами різного типу засолення та солонцюватості, а також лучними та болотними ґрунтами й торфовищами. Строкатий ґрунтовий покрив та відмінні умови зволоження вимагають диференційованого підходу до застосування мінеральних добрив. В умовах достатнього зволоження добрива доцільно вносити під весняну культивацію, одночасно з сівбою, а також у підживлення. Лісостеп лівобережний високий охоплює більшу частину території лівобережного Лісостепу та характеризується більш сухим кліматом, нестійким і недостатнім зволоженням ґрунтів. На відміну від Лісостепу правобережного ґрунти Лісостепу лівобережного високого більш родючі, мають важкосуглинковий гранулометричний склад і краще забезпечені рухомими формами елементів живлення. На ґрунтах з непромивним типом водного режиму мінеральні добрива, в тому числі й азотні, можна вносити з осені під оранку. На ґрунтах промивного водного режиму азотні добрива потрібно вносити весною, в декілька прийомів. 6. Зони Степу, Степу посушливого та Сухостепова зона займають значну південну територію України. Зони характеризуються високими тепловими ресурсами, недостатнім зволоженням території та частими посухами впродовж вегетаційного періоду. Ґрунтовий покрив представлено чорноземами звичайними, чорноземами південними та темно-каштановими солонцюватими ґрунтами. Дефіцит вологи в ґрунті знижує ефективність застосування мінеральних добрив. Визначення періодів, в які внесення азотних добрив є небажаними, залежить від форми, в якій знаходиться нітроген у добривах, що обумовлено особливістю поглинання та закріплення нітрогеніонів в ґрунті. Зокрема, нітратні форми не поглинаються ґрунтово-вбирним комплексом, а знаходяться у ґрунтовому розчині у вигляді аніону, який вільно може переміщуватись по профілю ґрунту з током води. Відповідно, при застосуванні азотних добрив на ґрунтах легкого гранулометричного складу (піщані, супіщані) в умовах промивного та періодично промивного типу водного режиму існує ризик вимивання сполук нітрогену, тому азотні добрива необхідно вносити навесні або влітку, у підживлення (переважно позакоренево) із врахуванням параметрів, визначених у додатку 1 до цих Правил. На глинистих ґрунтах їх можна застосовувати і восени, під оранку чи культивацію. Для ефективного використання азотних добрив слід враховувати періоди, визначені у додатках 2 та 3 до цих Правил, в які внесення мінеральних азотних та органічних добрив є небажаними. III. Внесення добрив на полях, розташованих на крутих схилах 1. На полях, розташованих на крутих схилах, існує підвищений ризик забруднення вод продуктами ерозії ґрунту, що надходять з водним стоком та внутрішньоґрунтовим латеральним стоком. 2. Непродуктивні втрати сполук нітрогену на схилових землях залежить від гранулометричного складу ґрунту, крутизни схилу, форми, довжини, висоти та орієнтації схилу. У цілому, витримується наступна закономірність: на легких ґрунтах, з високими інфільтраційними властивостями, домінує вилуговування з внутрішньоґрунтовим латеральним стоком; на важких глинистих ґрунтах, в основному, формується водний стік, з яким у поверхневі води виносяться добрива, гній та екскременти худоби на випасі. 3. Загальні правила внесення добрив на землях, які розташовані на крутих схилах, наведені у додатку 4 до цих Правил. IV. Внесення добрив у перезволожений, підтоплений, затоплений, амерзлий чи вкритий снігом ґрунт 1. Несприятливий стан ґрунту та погодні умов підвищують ризик втрати сполук нітрогену з території орних земель, луків і пасовищ, які можуть вимиватися з поверхневим або внутрішньоґрунтовим латеральним стоком. 2. Застосування азотних добрив на перезволожених, підтоплених, затоплених, мерзлих (з глибиною промерзання більше 8 см) та вкритих снігом ґрунтах заборонено. 3. На ділянках землі де ґрунт є перезволоженими, затопленими, підтопленими, забороняється випас чи утримання сільськогосподарських тварин. 4. Внесення азотних добрив по мерзлоталому ґрунті можливе лише для підживленні озимих культур. V. Умови внесення добрив у ґрунт поблизу водних об’єктів 1. Внесення добрив у ґрунт в басейнах малих річок має здійснюватися з урахуванням особливостей користування малими річками відповідно до статті 80 Водного кодексу України. 2. Для запобігання надходженню сполук нітрогену у водні об’єкти або їх вимиванню водним стоком слід дотримуватися режиму обмеженої господарської діяльності, який визначено статтями 87, 89, 90 Водного кодексу України, а також заходів щодо збереження водності річок та їх охорони від забруднення відповідно до статті 81 Водного кодексу України. 3. До складу водоохоронної зони також обов’язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки, круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри, а ширина прибережних захисних смуг та пляжних зон визначається відповідно до статті 88 Водного кодексу України. 4. Під час розробки систем удобрення сільськогосподарських культур, які вирощуються, необхідно враховувати: ґрунтово-кліматичні, гідрогеологічні та геоморфологічні (рельєф) умови території; агротехнічні прийоми, що використовуються у господарстві; біологічні вимоги сільськогосподарських культур, що вирощуються; строки та способи внесення добрив; вид та форми азотних добрив. VI. Правила зберігання гною в уразливих до (накопичення) нітратів зонах 1. Впродовж періоду, коли внесення органічних добрив є небажаним, гній для удобрення сільськогосподарських культур має зберігатися на спеціально облаштованих майданчиках, у бункерах, контейнерах, холодильних установках, конструкціях, що запобігають надходженню гною у ґрунт та водні об’єкти. 2. Виробничі майданчики для зберігання і переробки гною та органічної суміші, споруди для знезаражування та очищення стічних вод повинні відповідати основним вимогам та технологічним показникам, які необхідно враховувати при проектуванні систем видалення, обробки, підготовки, збереження та використання гною на тваринницьких фермах. 3. При проектуванні систем видалення, обробки, підготовки, збереження та використання гною необхідно враховувати встановлені будівельні норми та державні санітарні правила. 4. Параметри та конструкції системи видалення, обробки, підготовки, збереження та використання гною визначають залежно від поголів’я худоби, способу годування, споживання води та способу гноєвидалення. Нормативи виходу екскрементів за добу від сільськогосподарських тварин наведені в додатку 5 до цих Правил. 5. Зберігання гною слід здійснювати у сховищах секційного типу, прилеглих до ферм або польових сховищах. З метою поєднання процесів карантинування і зберігання гною, кількість секцій сховищ повинна бути не менше двох. Залежно від структури, вологості і технології зберігання гною строки його зберігання становлять 4-8 місяців (для гною великої рогатої худоби), 8-12 місяців (для гною свиней), від 6 місяців (для гною овець та кіз), 6-12 місяців (для посліду птиці). 6. Для безпідстилкового гною можуть використовуватися заглиблені, напівзаглиблені і наземні сховища, прямокутної або круглої форми. Вони повинні мати огородження та пристрої для забору рідкого гною насосами. Глибину гноєсховищ для рідкого та напіврідкого гною слід визначати відповідно до технічних характеристик, наявних засобів розвантаження, але не більше 5 м, ширину – не менше 12 м. Днище та нахили гноєсховищ повинні мати тверде, водонепроникне покриття. Для безпідстилкового гною допускається проектувати криті гноєсховища (заглиблені, напівзаглиблені і наземні). 7. Для зберігання підстилкового гною і твердої фракції на прилеглій до ферми території слід передбачити незаглиблені водонепроникні майданчики (обнесені канавами) або сховища глибиною до 2 м. Для збору та видалення сечі із сховищ, слід передбачити сечозбірники. Всі бетонні та залізобетонні конструкції днища і стін гноєсховищ повинні мати захисне покриття, що забезпечить їх довговічність за умови контакту з гноєм, який відноситься до агресивного середовища середнього ступеня. Гноєсховища слід улаштовувати, як правило, з монолітного чи збірного бетону чи залізобетону, стави-нагромаджувачі – з бетону, залізобетону тощо. 8. Втрати сполук нітрогену залежать від обраного методу зберігання. При зберіганні фракції гною (протягом 6 місяців) втрати становлять: при зберіганні у рідкому стані – сухої речовини 15 %, нітрогену – 20 %; при зберіганні у твердому стані – сухої речовини 25 %, нітрогену – 30 %; при зберіганні нерозділеного рідкого гною – сухої речовини 35 %, нітрогену – 40 %. 9. Правильне зберігання побічних продуктів тваринного походження унеможливлює вільне витікання небезпечних для поверхневих вод рідин, що містять гній, сечовину та силосні стоки. Ємності для зберігання рідкого гною повинні бути обладнані захисним механізмом від переповнення і притоку поверхневих вод. 10. Сільськогосподарський товаровиробник при зберіганні твердого гною на земельних ділянках (землях) зобов’язаний: зберігати гній на водонепроникній основі щонайменше 3 місяці перед внесенням його на поле. Це не стосується твердого гною з глибокою підстилкою, підстилки, що використовується з дренажною системою, яка відділяє сечу від твердого гною, та умов утримання тварин без продукування сечі (при використанні більше 6 підстилок на день) – із зазначенням кількості використаної підстилки та числа утримуваних тварин; протягом 8 місяців використати гній із сховища на полі з моменту його вивезення. Повторне облаштування сховища на тому ж місці можливе через 4 роки; вести облік дати вивезення гною чи компосту та місць їх зберігання на полі. 11. Сільськогосподарські товаровиробники, які займаються інтенсивним тваринництвом/звірівництвом та утримують тварин у відкритих шедах, або застосовують вільно-вигульну систему утримання, повинні передбачити ізоляційний шар/настил та бар’єри перехоплення стоку. 12. На землях сільськогосподарського призначення твердий гній та компости повинні зберігатися з урахуванням вимог щодо обмеженого режиму господарської діяльності в межах водоохоронних зон, прибережних захисних смуг водних об’єктів та на островах. Для попередження забруднення поверхневих і підземних вод забороняється зберігати гній без посиленої основи на наступних землях сільськогосподарського призначення: постійно заболочуваних; з глибиною підземних вод, навіть тимчасовою, менше 0,6 м; з ухилом поверхні більше 3 градуси; в області затоплення (відповідно до карт ризиків затоплення); в області виходу на поверхню підземних вод; на текстурно-світлих ґрунтах. VII. Процедури застосування добрив, що мінімізують вимивання сполук нітрогену у водні об’єкти 1. Способи внесення добрив за видами розподілу та загортання його у ґрунт поділяють на два основних: розкидний – суцільне рівномірне розміщення добрив по поверхні ґрунту з наступним загортанням плугом при оранці або культивації; локальний – внутрішньоґрунтове розміщення добрив осередками (стрічкове або гніздове). 2. Прийоми внесення добрив поділяють залежно від завдання та строку внесення добрив: основний – спрямований на забезпечення рослин елементами живлення впродовж всього періоду вегетації. Здійснюється, головним чином, під зяблеву оранку восени та допускається перед посівом навесні, з цим прийомом вноситься більша частина загальної норми добрив під культуру; припосівний або рядковий – спрямований на забезпечення рослин елементами живлення на перших етапах онтогенезу. Проводять одночасно з посівом сільськогосподарських культур; підживлення – спрямований на забезпечення рослин елементами живлення в критичні фази росту та розвитку. 3. Для визначення рівня збалансованості використання добрив, визначення їх екологічного навантаження на ґрунти та навколишнє природне середовище використовують розрахунковий показник – баланс елементів живлення в ґрунтах, який включає надходження з мінеральними і органічними добривами, посівним матеріалом, атмосферними опадами та за рахунок симбіотичної фіксації, за виключенням елементів живлення з товарної та нетоварної частини врожаю, втрати з фільтраційними водами та газоподібні втрати. Доза/норма застосування добрив залежить від потреб конкретної культури в елементах живлення (коефіцієнту використання елементів живлення) на конкретних ділянках, залежно від умов вирощування і встановлюється на підставі характеристики поживного статусу ґрунту земельної ділянки з урахуванням інформації про чергування культур, попередник, визначення сортових особливостей культур, запланованої врожайності, ґрунтово-кліматичних умов та інше. Коефіцієнти використання сільськогосподарськими культурами елементів живлення з ґрунту та коефіцієнти використання сільськогосподарськими культурами елементів живлення з органічних і мінеральних добрив, які наведені в додатках 6 та 7 до цих Правил, змінюються залежно від біологічних особливостей культур, рівня їх урожайності, вмісту елементів живлення у ґрунті в доступній формі, погодних умов, властивостей ґрунту, форм добрив строків і способів їх внесення. Урахування цих коефіцієнтів є необхідним при розробці системи удобрення та визначенні доз/норм добрив з метою мінімізації неефективних втрат сполук нітрогену. 4. Норми внесення азотних добрив під сільськогосподарські культури наведені у додатку 8 до цих Правил. 5. У Поліссі при проведення позакореневого підживлення озимої пшениці доза мінеральних азотних добрив не повинна перевищувати 50 кг/га діючих речовин. У разі внесення азотних добрив під озиму пшеницю, попередником якої був чистий пар або багаторічні бобові трави, норму азотних добрив зменшують на 40 кг/га діючих речовин. На торфових ґрунтах норму нітрогену слід зменшити на 40-50 кг/га діючих речовин. У Лісостеповій зоні при внесенні азотних добрив під озиму пшеницю, попередником якої був чистий пар або багаторічні бобові трави, норму азотних добрив зменшують на 30 кг/га діючих речовин. За проведення позакореневого підживлення озимої пшениці доза азотних добрив не повинна перевищувати 30 кг/га діючих речовин. У Степовій зоні, зоні Степу Посушливого та Сухостеповій зоні у разі внесення азотних добрив під озиму пшеницю, попередником якої був чистий пар або багаторічні бобові трави, норму азотних добрив зменшують на 25 кг/га діючих речовин. За проведення позакореневого підживлення озимої пшениці доза азотних добрив не повинна перевищувати 25 кг/га діючих речовин. 6. Норми внесення органічних добрив та дози внесення органічних добрив залежно від гранулометричного складу ґрунту слід установлювати відповідно до показників, визначених у додатках 9 та 10 до цих Правил, з урахуванням вмісту в них загального азоту, залежно від ґрунтових умов та погодних особливостей, сівозмін, внесених мінеральних добрив, але не перевищувати 170 кг нітрогену на гектар. Строки (період) внесення та форми добрив, що необхідно вносити при вирощуванні сільськогосподарських культур, для запобігання їх неефективних втрат наведені у пунктах 1-6 розділу II цих Правил. 7. Сільськогосподарські товаровиробники можуть впроваджувати системи точного землеробства та локального внесення добрив, які дозволяють визначати необхідність і точну дозу внесення добрив на кожній окремій ділянці поля. VIII. Управління використанням земель, включаючи сівозміни, їх оптимальне співвідношення та підтримання якості ґрунту 1. Ведення сільськогосподарської діяльності та використання сільськогосподарських угідь повинно здійснюватися з урахуванням необхідності: додержання режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон і земель, зарезервованих для заповідання; забезпечення збереження біо- та ландшафтного різноманіття, включаючи природні оселища та види природної фауни і флори на територіях Смарагдової мережі, сприяння формуванню екомережі, у тому числі шляхом збереження екологостабілізуючих угідь (сіножатей, пасовищ, захисних насаджень тощо) та збільшення їх частки у структурі землекористування; адаптації до зміни клімату та його пом’якшення; запобігання деградації земельних та інших природних ресурсів, забезпечення їх сталого використання, сприяння відновленню лучних, степових, водно-болотних та інших антропогенно змінених цінних екосистем. 2. Для забезпечення сталого землекористування, сівозмін, їх оптимального співвідношення та підтримки якості ґрунту проекти землеустрою слід розробляти відповідно до чинного законодавства. 3. Нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 164. 4. Основні причини зниження врожайності і погіршення якості врожаю за беззмінного вирощування сільськогосподарських культур пов’язані з використанням одних і тих же поживних речовин ґрунту, значною забур’яненістю посівів, ушкодженням шкідниками і хворобами, накопиченням у ґрунті різних токсичних речовин, які є продуктами життєдіяльності рослин і мікроорганізмів. Сівозміни є основою стабільності землеробства, оскільки вони позитивно впливають на всі важливі ґрунтові режими, насамперед, поживний і водний, а також повітряний і тепловий, сприяють активній детоксикації шкідливих речовин, визначаючи, таким чином, весь комплекс умов розвитку складного агробіоценозу, найважливішою складовою якого є зелені рослини. 5. Принципи побудови сівозмін передбачають правильний підбір попередників та оптимальне поєднання одновидових культур із дотриманням допустимої періодичності їх повернення на одне й те ж поле. 6. У процесі формування структури посівних площ і порядку розміщення культур у сівозмінах слід керуватися матеріально-технічними можливостями сільськогосподарських товаровиробників та необхідністю адаптації виробництва до природно-кліматичних умов регіонів. За показниками атмосферного зволоження вони поділяються на підзони: достатнього (560-600 мм опадів), нестійкого (480-500 мм опадів) і недостатнього (350-450 мм опадів) зволоження, що обумовлює особливості складу (насичення) і чергування культур у сівозмінах, потребує диференційованого підходу до організації і побудови сівозмін. 7. За умов повного освоєння зональних сівозмін у комплексі з іншими технологічними заходами можна підвищити продуктивність землі на 40-50 %, забезпечивши при цьому відтворення родючості ґрунтів і збереженість навколишнього природного середовища. 8. Тривалість ротації сівозміни залежить від культури, яка має найдовший період повернення на попереднє місце вирощування. Дотримання цієї вимоги дає змогу вирощувати потрібну культуру на максимально можливій площі. Для буряків цукрових період повернення становить 3-4 роки і їх можна вирощувати на одному полі чотирипільної сівозміни. Насичення сівозміни буряками цукровими становитиме 25 %. У п’ятипільній сівозміні при одному полі буряків цукрових насичення сівозміни буде лише 20 %. З максимальним насиченням соняшник необхідно вирощувати у восьмипільній, льон – у семипільній сівозмінах, або на половині поля в чотири чи трипільних сівозмінах з поперемінним розміщенням цих культур як на одній, так і на іншій половинах поля через ротацію, чи поперемінно в різних сівозмінах протягом ротації. 9. Продуктивність культур значною мірою залежить від розміщення їх у сівозміні. Можливість одержання максимального врожаю залежить від розміщення культур після оптимальних попередників, оцінку попередників сільськогосподарських культур наведено в додатку 11 до цих Правил. При дотриманні зазначених періодів повернення на попереднє місце вирощування можна складати схеми сівозмін будь-якого типу та виду. При цьому слід уникати насичення сівозміни культурами, близькими між собою біологічно (колосовими зерновими, бобовими). Недопустимим є розміщення колосових зернових після колосових більше двох років, бобових після бобових. 10. Структура посівних площ господарства залежить від ґрунтово-кліматичних зон і прийнятої спеціалізації. Співвідношення окремих культур може значно варіювати. У сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві продуктів тваринництва, структура посівних площ залежить від складу кормових культур. У сільськогосподарських товаровиробників, що займаються виробництвом продукції рослинництва, структура посівних площ залежить від виду продукції, на якій базується спеціалізація. 11. Деградовані та малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, а також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я підлягають консервації шляхом припинення чи обмеження їх господарського використання на визначений термін та залуження, заліснення або ренатуралізації. 12. З метою забезпечення належного еколого-меліоративного стану угідь, належної якості зрошувальної води, біологічної потреби культур та запобігання ризику розвитку процесів деградації ґрунтів дотримуватись нормативів екологічно безпечного зрошення та управління поливами, екологічно безпечного осушення, екологічно безпечного управління водовідведенням, які наведено у додатках до постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 766. IX. Підтримання мінімального рослинного покриву впродовж (дощових) періодів 1. При вирощуванні однорічних культур, коли виникає підвищений ризик ерозії ґрунту та вимивання елементів живлення, необхідно обмежити період відсутності рослинного покриву. Слід застосовувати протиерозійні технології. На землях з підвищеним ризиком ерозії ґрунту та вимивання елементів живлення протягом дощових періодів необхідно підтримувати постійний рослинний покрив шляхом впровадження проміжних посівів. 2. Після збору врожаю необхідно передбачити в найкоротший період зароблення в ґрунт соломи та рослинних решток, крім полів на яких впроваджено систему нульового обробітку ґрунту. 3. При відновленні постійних пасовищ і оранки під однорічні трави, висів культури необхідно проводити у найближчий вегетаційний період. Якщо після однорічних трав буде весняна культура, осінній висів однорічних трав повинен проводитись як найпізніше. Х. Планування внесення добрив та ведення обліку їх застосування 1. Для покращення управління процесом живлення рослин, підвищення ефективності застосування добрив та попередження забруднення природних вод кожному окремому сільськогосподарському товаровиробнику необхідно щороку до 31 серпня складати річний план внесення добрив на землях сільськогосподарського призначення, включаючи програми використання гною, компосту, осаду стічних вод та інших джерел. План удобрення сільськогосподарських рослин передбачає визначення норми внесення відповідно до запланованої врожайності та прогнозування часу застосування добрив. Норма внесення добрив встановлюється на підставі балансових розрахунків, з урахуванням потреби окремих культур у елементах живлення, або з використанням інших, але науково обґрунтованих методів, особливостей місцевих умов та надходження елементів живлення з інших джерел. 2. У сільськогосподарських товаровиробників, з метою своєчасного виявлення зміни стану земель, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів ведеться моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає: агрохімічне обстеження ґрунтів; контроль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок. На основі даних агрохімічного обстеження ґрунтів розробляється план внесення добрив. 3. Програма використання гною сільськогосподарських тварин повинна містити детальну інформацію про прогнозоване застосування гною на окремих сільськогосподарських угіддях. Місця зберігання гною, на землях сільськогосподарського призначення, до його безпосереднього використання повинні бути позначені на карті базового масштабу 1:25 000 чи дрібніше. 4. Обсяги внесення органічних добрив мають визначатися згідно з ґрунтово-кліматичними умовами. 5. З метою ефективного використання добрив та можливістю перевірки їх застосування, сільськогосподарські товаровиробники, які здійснюють господарську діяльність в уразливих до (накопичення) нітратів зонах та занесені до відповідного переліку, мають здійснювати щорічний облік застосування добрив. Облік застосування добрив має бути організований на землях сільськогосподарського призначення для кожного типу угідь (орні землі, луки, пасовище), із зазначенням кількості і типу добрив, гною чи обробленого осаду стічних вод, які застосовувались у господарстві та часу їх застосування. Матеріали обліку застосування добрив повинні зберігатися у господарстві щонайменше 7 років. XI. Застосування добрив на зрошуваних територіях 1. Спроектовані системи удобрення необхідно впроваджувати з урахуванням науково обґрунтованої структури посівних площ та сівозмін для зрошуваних земель з чергуванням сільськогосподарських культур у часі, відповідно до спеціалізації господарства. 2. На зрошуваних землях ј норми азотних добрив вноситься навесні, під передпосівну культивацію, решту – в підживлення з поливами. Під зрошувальні культури вносять амонійні та амідні форми азотних добрив. 3. Норми внесення азотних добрив на зрошуваних землях наведено в додатку 12 до цих Правил. 4. Для фертигації потрібно використовувати мінеральні добрива, повністю розчинні у воді. Строки, норми подачі добрив, способи застосування рідких добрив на зрошуваних землях у виробничих умовах необхідно суворо дотримувати і погоджувати з графіками проведення поливів. Норми встановлюються залежно від біологічних особливостей рослин, фази їх розвитку та існуючих ґрунтових умов. 5. З метою ресурсоощадного застосування добрив необхідно застосовувати їх локальне внесення, яке дає змогу на 30-50 % зменшити норми. 6. Для азотних добрив важливе значення має рівень підґрунтових вод (далі – ПҐВ) на зрошуваних масивах. Від цього залежить доза, яку вносять у ґрунт. При рівні ПҐВ 3-5 м нітроген мігрує на цю глибину і концентрується (N-NO 3 ) у кількості 20-40 мг/дм – 3 і більше. Доза азотних добрив при цьому становить 90 % від розрахункової. Якщо рівень ПҐВ менше 2-3 м, то кількість нітрогену має не перевищувати 60-80 % від розрахункової дози. І в першому, і в другому випадках доцільно їх вносити з поливною водою частинами, зрошувальна норма має бути безстоковою і не перевищувати 300-400 м – 3 /га. Якщо глибина ПҐВ більша 5 м, допускається внесення всієї дози добрив, при цьому доцільно використовувати гранульовані органо-мінеральні добрива із заданим співвідношенням компонентів на основі гною, лігніну, відходів фітохімічного виробництва, меліорантів, макро- і мікроелементів. За таких умов досягається не тільки зростання врожайності культур, а й зниження вмісту нітратів у продукції та зменшення виносу нітрогену за межі кореневмісного шару. Необхідно застосовувати роздрібне внесення азотних добрив разом з поливною водою. При вирощуванні озимої пшениці азотні добрива вносять у фазі трубкування та колосіння, кукурудзи – у фазі 10-12 листків та під час викидання волоті. 7. З метою попередження формування водного стоку, інтенсивність зрошення не повинна перевищувати швидкість просочування води через кореневий шар ґрунту, а обсяг води, поданої при поливах на поверхню ґрунту, не повинен перевищувати його водоутримуючу здатність. 8. Операції з обробітку землі мають запобігати ущільненню та погіршенню структури ґрунту, розвитку поверхневої кірки.

ПЕРІОДИ,
в які внесення мінеральних азотних добрив є небажаними

__________
* – для погодних умов року, які характеризуються несуттєвим відхиленням порівняно до середньобагаторічної кількості опадів та температури.

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА
внесення добрив на землях, які розташовані на крутих схилах

НОРМАТИВИ
виходу екскрементів за добу від сільськогосподарських тварин

КОЕФІЦІЄНТИ
використання сільськогосподарськими культурами елементів живлення з ґрунту, %

КОЕФІЦІЄНТИ
використання сільськогосподарськими культурами елементів живлення з органічних і мінеральних добрив, %

НОРМИ
внесення азотних добрив під сільськогосподарські культури

ДОЗИ
внесення органічних добрив залежно від гранулометричного складу ґрунту, т/га

Родючість Ґрунту: Як Зберегти Та Підвищити?

Родючість ґрунту має велике значення для розвитку рослин та відбивається на їх врожайності. Початково родючі поля є великою перевагою для фермерів, але їх потрібно підтримувати в належному стані, аби уникнути виснаження землі.

З цієї причини треба пам’ятати про значення добрив у підвищенні родючості ґрунту, а також життєдіяльності мікроорганізмів та тварин. З іншого боку, правильним коригуванням стану землі можна отримати високі врожаї навіть з початково бідних полів. Знаючи, як зберегти родючість ґрунтів, аграрії можуть досягти максимальної продуктивності сільськогосподарських угідь на довгі роки.

Що Таке Родючість Ґрунту Та Від Чого Вона Залежить?

Родючість полів – це їх здатність забезпечити високий врожай. Родючі поля багаті на поживні речовини, які є необхідними для нормального розвитку рослин. Завдяки макро- та мікроелементам, сільськогосподарські культури швидше ростуть та ефективніше протистоять шкідникам та хворобам рослин.

Однак, родючість ґрунту забезпечує не лише його хімічний склад, а й фізичні властивості та наявність корисних мікроорганізмів. Так, азотфіксуючі бактерії сприяють вивільненню азоту, а занадто ущільнені ґрунти ускладнюють розвиток кореневої системи рослин, недостатньо зволожуються та аеруються.

Родючі поля містять велику кількість гумусу – чим його більше, тим родючіша земля. Гумус утворюється з органічних залишків (рослинного та тваринного походження) внаслідок життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів.

Класифікація Ґрунтів За Родючістю

Сільськогосподарські угіддя поділяють за наступними категоріями родючості: потенційна, природна, штучна та ефективна (або дійсна).

• Потенційна родючість ґрунту – це наявність поживних речовин в доступній та недоступній формах.
• Природна родючість утворюється в процесі формування ґрунтового шару без антропогенного впливу. Однакові типи ґрунтів відносно однаково родючі, але при цьому слід пам’ятати, що на показники впливає не тільки тип землі, але й вид сільськогосподарських культур.

Продуктивність природно родючих полів з часом зменшується, оскільки земля має здатність виснажуватися. Швидкість виснаження великою мірою залежить від послідовності вирощуваних культур в сівозміні.

• Штучна родючість ґрунту формується в результаті сільськогосподарської діяльності – шляхом внесення добрив, сівозміни, зрошення, дренування та обробки полів.
• Ефективна родючість визначається фактичним обсягом врожаю. На цей чинник впливають природні та потенційні показники, а також використовувані сільськогосподарські технології та методи обробки полів.

Види родючості ґрунтів взаємопов’язані, оскільки врожайність культур обумовлена не лише природними властивостями землі на полях, а й заходами з меліорації.

Основні Фактори Та Компоненти, Які Визначають Родючість Ґрунту

На родючість полів впливають прямі та непрямі фактори. До прямих факторів відносять зволоженість землі та її аерацію, наявність поживних хімічних елементів, кількість органічної речовини, рівень pH тощо. Непрямими факторами є активність ґрунтової біоти, методи обробки полів та інші чинники.

Найкращою умовою для розвитку рослин є оптимальний баланс того чи іншого фактора. Як нестача, так і надлишок будь-яких показників шкодять сільськогосподарським культурам.

Основні складові, від яких залежить родючість ґрунту, наступні:

• вміст гумусу;
• методи обробки поля;
• мінімальна ерозія ґрунту або її відсутність;
• рН землі на полі;
• баланс поживних речовин.

EOSDA Crop Monitoring

Інструмент для аналітики полів з доступом до супутникових знімків з високою роздільною здатністю – визначайте проблемні зони дистанційно!

Гумус Як Речовина, Яка Визначає Родючість Ґрунту

Продуктивність полів напряму залежить від кількості органічної речовини (гумусу) у верхньому шарі землі. Отже, саме гумус є складовою ґрунту, що підвищує його родючість та впливає на фізичні та хіміко-біологічні процеси, які в ньому відбуваються.

Високий рівень гумусу й відповідно високу родючість мають ґрунти-чорноземи. Найпоширенішими джерелами збільшення вмісту гумусу на полях є органічні добрива (гній, пташиний послід, сидерати, покривні культури, пожнивні залишки). Також допомагає відновити рівень органічної речовини сівозміна із використанням багаторічних трав.

Поля містять різну кількість гумусу. Вміст гумусу в ґрунтах України варіюється від 0,8 до 6,5%.

Біологічні Показники Родючості Ґрунту

Ґрунт – це не тільки середовище для розвитку сільськогосподарських культур, а й складна екосистема, яка налічує до сотні тисяч живих організмів. Які організми значно підвищують родючість ґрунту? Корисні грибки та бактерії, комахи, дрібні хребетні та безхребетні сприяють збільшенню родючості полів.

Які тварини впливають на родючість ґрунту та яким чином?

Комахи та їх личинки харчуються органічними рештками, а гній тварин допомагає збільшити вміст гумусу. Крім того, дощові черв’яки підвищують родючість ґрунту: розрихлюють землю та цим сприяють проникненню повітря та вологи в прикореневу зону. Також, муцигель, який виділяють дощові черв’яки, є важливим компонентом для склеювання землі.

Раціональна Обробка Полів

Інтенсивна обробка полів зменшує вміст органічної речовини. Родючість ґрунту залежить також його пористості, яка забезпечує водопроникність та аерацію. З цієї причини слід уникати надмірного вживання важкої сільськогосподарської техніки, яка ущільнює землю.

Пори утворюються в агрегованому ґрунті, коли його складові склеюються, а між ґрунтовими агрегатами виникає простір для повітря та води.

Відсутня Або Мінімальна Ерозія

На еродованих полях не тільки швидко втрачається верхній шар землі під дією вітру та води, а й швидко вимиваються поживні речовини, тому родючі поля деградують внаслідок ерозії ґрунту. Ефективною мірою запобігання ерозії є підтримання полів в належному стані, аби зменшити їх деградацію внаслідок сильних вітрів та опадів.

Значення pH

Закислені поля мають показники pH менш як 6,5, а лужні – понад 7,3. Нейтральні показники pH варіюються від 6.5 до 7.

Зависока кислотність або лужність негативно впливає на родючість ґрунту та відповідно на розвиток рослин і життєдіяльність корисних бактерій. Наприклад, продуктивність бобових культур знижується, якщо pH менш як 6,0. Крім того, на закислених полях уповільнюється поглинання рослинами фосфору та затримуються важкі метали.

Для більшості сільськогосподарських рослин підходить pH 6,0 – 6,8. Закислені поля відновлюють методом вапнування.

Баланс Поживних Речовин

Нормальний розвиток рослин забезпечується за умов належного балансу хімічних елементів. Надлишок поживних речовин викликатиме токсичність, а їх нестача призведе до вад розвитку внаслідок дефіциту нутрієнтів. Крім того, значення має не тільки наявність макро- та мікроелементів, а і їх правильний баланс на кожному етапі розвитку культур.

У найбільшій кількості рослини потребують азот (N), калій (K) та фосфор (P), тому ці речовини називають мікроелементами. До мікроелементів відносять бор (B), мідь (Cu), залізо (Fe), магній (Mg), марганець (Mn), молібден (Mo), сірку (S), цинк (Zn).

Як Визначають Родючість Ґрунту?

Щоб зрозуміти, наскільки те чи інше поле підходить для вирощування сільськогосподарських культур, треба провести аналіз родючості ґрунтів.

Як правило, застосовують методи біологічної та економічної оцінки. Біологічна оцінка визначає здатність поля забезпечити біологічну активність рослин. Економічна оцінка (бонітування) співвідносить якість землі із врожайністю вирощуваних культур за 100-бальною шкалою. Найвищий бал мають найбільш продуктивні землі.

У процесі діагностики вивчають біологічні, агрофізичні та агрохімічні показники родючості ґрунту.

• вміст органічної речовини
• активність ґрунтової біоти
• засміченість насінням бур’янів
• наявність шкідників та патогенів

• водопоглинання
• вміст макро- та мікроелементів
• закисленість поля

• механічний склад і текстура
• будова і структура
• зв’язуваність та стиглість

Що Знижує Родючість Ґрунту?

Інтенсивне землеробство, зловживання хімікатами або монокультура виснажують землю, а компетентно спланована сівозміна чи застосування сидератів та інших органічних добрив сприяють її відновленню. Окрім цих найпоширеніших факторів, є й інші причини зниження родючості ґрунтів, які потребують більш детальної уваги:

• дегуміфікація;
• засмічення фітопатогенами;
• вивітрювання та вимивання;
• закислення і підлуження.

Дегуміфікація

Втрата органічної речовини (дегуміфікація) – поширена причина виснаження родючості ґрунтів. Вміст гумусу зменшується вже після першої обробки цілини, а через 30 років дегуміфікація становить майже 40%. Виправити ситуацію можна постійним поновленням органічної речовини: висіванням різних видів сидератів, використанням пожнивних залишків, внесенням перегною тощо.

Перегній рослинного та тваринного походження збагачує землю азотом, залізом та іншими поживними речовинами. Аби запобігти опікам рослин, тваринний гній слід вносити лише після компостування.

Засмічення Фітопатогенами

Наявність у землі збудників хвороб рослин знижує продуктивність полів. Як правило, фітопатогени містяться в необробленому насінні, або заносяться тваринами та вітром. Іншою причиною зараження може бути недотримання сівозміни, коли збудники накопичуються на полі з року в рік, від чого ґрунти можуть втрачати родючість.

Вивітрювання Та Вимивання

Верхній родючий шар землі може руйнуватися під дією вітру через відсутність рослинного покриву. Крім того, поживні речовини та частки землі часто вимиваються внаслідок неправильного поливу або сильного дощу. Вивітрювання та вимивання можуть призводити до вітрової та водної ерозії та подальшої втрати родючості ґрунтів.

Закислення Та Підлуження

Відхилення від оптимальних показників pH є небажаними, оскільки й закислення, і залуження шкідливі для рослин. Найчастіше земля закислюється після кислотних дощів або зловживання органічними добривами. Підлуження відбувається поблизу промислових підприємств, а також внаслідок нераціонального внесення хімікатів або поливу лужною водою.

Як Зберегти Та Підвищити Родючість Ґрунту?

Насамперед потрібно провести аналіз ґрунту, щоб зрозуміти, чого саме в ньому бракує. Однак, заходи зі збереження та підвищення родючості ґрунтів залежать не тільки від агрохімічних чи агрофізичних показників, а й типу землі на полях. Розгляньмо найпоширеніші способи для ґрунтів України.

• сівозміна
• раціональні методи обробки
• внесення органічних та мінеральних добрив відповідно до потреб культур
• вапнування
• висівання сидератів
• покривні культури та багатолітні рослини
• дренування

• внесення органічних та мінеральних добрив відповідно до потреб – культур
• сівозміна
• боротьба з ерозією
• висівання сидератів

• раціональні методи обробки
• збереження вологості ґрунту
• боротьба з вітровою ерозією
• внесення органічних та мінеральних добрив відповідно до потреб культур
• профілактика засолення ґрунтів
• сівозміна
• висівання сидератів

• правильне зрошення
• боротьба із первинним і вторинним засоленням
• гіпсування
• раціональне застосування органічних та мінеральних добрив

Моніторинг Родючості Ґрунтів В EOSDA Crop Monitoring

Питання збереження родючої землі є актуальним не тільки аграріїв, а й компаній, які надають послуги агрострахування, консультування та інших зацікавлених сторін агробізнесу. Україна багата на родючі поля, але при цьому не слід забувати, що родючість ґрунтів треба постійно відновлювати, а раціональна обробка землі має чи не найвирішальніше значення.

Фермери мають обирати методи культивації не лише з метою зібрати максимальний врожай, але й враховуючи вплив на майбутню продуктивність поля та на екологію. Впроваджуйте на своїх полях систему точного землеробства за допомогою опрацьованих супутникових знімків на платформі EOSDA Crop Monitoring – ефективно використовуйте ресурси, знижуйте витрати, підвищуйте врожайність.

Карти Продуктивності В EOSDA Crop Monitoring

Збережіть поле в EOSDA Crop Monitoring і застосуйте параметр Карти Продуктивності. Використовуючи усереднені дані зі супутникових знімків за декілька років, алгоритм складає карти продуктивності, поділяючи ваше поле на декілька зон, відповідно до значень вегетаційного індексу NDVI та візуалізує його за допомогою динамічної палітри. Ці дані здатні значно покращити процес аналізу родючості ґрунтів.

Карти продуктивності надають усереднені дані за декілька років, що дозволяє оцінити стан поля більш глобально. Якщо вам потрібно знайти ділянки зі зниженою родючістю, то визначення проблемних зон може стати першим кроком до їх визначення.

Поле, поділене на 5 зон за середнім індексом рослинності.

Управління Сівозміною З EOSDA Crop Monitoring

Сівозміна є основним заходом підвищення родючості ґрунтів для більшості їх типів. В EOSDA Crop Monitoring ви можете вводити дані про висаджену культуру. Ця інформація дає змогу мати історичні дані про культури, які були засіяні на полі, що є особливо корисним для великих агрогосподарств з масштабними площами полів. На базі цих даних, а також моніторингу вегетації можна робити висновки про родючість ґрунту як на цілому полі, так і на окремих його ділянках, а також планувати посіви на наступні роки, аналізуючи історичні дані для ефективної послідовності культур в сівозміні.

Моніторинг полів та історія сівозмін за сезонами в EOSDA Crop Monitoring.

Платформа EOSDA Crop Monitoring пропонує також додаткові індивідуальні рішення, наприклад, прогнозування врожайності. Спрогнозуйте майбутній обсяг врожаю для кожної культури (на рівні поля, регіону або країни) на основі статистичних даних і тенденцій попередніх сезонів та будуйте ефективні стратегії управління посівами. Точність прогнозу складає понад 90%, що залежить від типу культури та наявності статистичних даних із врожайності (актуальних та історичних). За умов незадовільного прогнозу, розгляньте доцільність заходів з відновлення родючості полів.

Компанія EOSDA має ще багато інших можливостей для моніторингу та аналізу сільськогосподарських угідь. Ознайомтесь з ними на нашому сайті або залиште питання на [email protected].

Про автора:

Василь Черлінка має більш ніж 30-річний досвід роботи в галузі агрономії та педології (ґрунтознавства). Він є доктором біологічних наук зі спеціалізацією в галузі ґрунтознавства.

Доктор Черлінка навчався у машинобудівному технікумі в Україні (1989-1993), потім поглиблював свої знання в галузі агрохімії та агрономії у Чернівецькому національному університеті за спеціальністю “Агрохімія та ґрунтознавство”.

У 2001 році успішно захистив дисертацію “Обґрунтування агроекологічної відповідності моделей родючості ґрунту та його факторів вимогам польових культур” та отримав ступінь кандидата біологічних наук з ухилом у ґрунтознавство в ННЦ “Науково-дослідний інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.М. Соколовського”.

У 2019 році доктор Черлінка успішно захистив дисертацію “Цифрові моделі рельєфу у ґрунтознавстві: Теоретико-методологічні основи та практичне використання” та отримав ступінь доктора біологічних наук зі спеціалізацією в галузі ґрунтознавства.

Василь одружений, має двох дітей (сина та дочку). Протягом усього життя захоплюється спортом (є кандидатом у майстри спорту України з пауерліфтингу та навіть брав участь у змаганнях стронгменів).

З 2018 року доктор Черлінка консультує EOSDA з проблем ґрунтознавства, агрономії та агрохімії.