§ 40. Селекція рослин і тварин

Штучний добір наприкінці XIX ст. значно змінив характер своєї дії. Якщо до цього він відбувався переважно шляхом несвідомого добору рослин і тварин, для отримання потомства, то із розвитком уявлень про успадкування ознак набув цілеспрямованого характеру.

Штучний добір буває двох видів: масовий та індивідуальний. Під час масового добору селекціонери й селекціонерки виділяють із початкової популяції групу особин із бажаними ознаками й використовують їх для отримання потомства. Найчастіше такий добір застосовують до перехреснозапильних рослин. Проблема масового добору в тому, що організми, відібрані для розмноження, можуть мати різні генетичні причини прояву вигідної ознаки. Тому, унаслідок схрещування їх між собою, прояв ознаки може послаблюватися (розмиватися), а не посилюватися. Проте численні повтори актів масового добору все-таки призведуть до бажаного результату.

Індивідуальний добір ґрунтується на виокремленні особин із бажаними ознаками з метою отримання потомства лише від них. Для цього оцінюють не тільки фенотип (прояв ознаки), але й генотип (його першопричину) шляхом проведення аналізувального схрещування або дослідження родоводу. Такий вид добору найчастіше застосовують до самозапильних рослин і до більшості видів тварин.

Існують різні способи використання гібридизації в селекції

Інший важливий метод селекції — гібридизація (схрещування). Гібридизація дозволяє створювати нові комбінації ознак у потомства. Залежно від того, чи належать організми, що схрещуються, до одного виду, розрізняють внутрішньовидову й міжвидову гібридизацію.

Під час внутрішньовидової гібридизації схрещують організми одного виду. Вирізняють два підвиди внутрішньовидової гібридизації: споріднену (інбридинг) і неспоріднену. У першій із них для схрещування використовують організми, що є родичами й належать до одного сорту чи породи. За такого схрещування цінна ознака в нащадків зберігається й посилюється, оскільки гени, що її визначають, переходять до гомозиготного стану 1 . У самозапильних рослин, зрештою, формуються групи особин, що при схрещуванні між собою не дають розщеплення ознак, оскільки є гомозиготними — чисті лінії. Однак у інбридингу є й другий бік медалі — до гомозиготного стану переходять також гени, що пригнічують життєдіяльність. Унаслідок цього у нащадків проявляються різноманітні порушення, що роблять їх менш плодовитими й життєздатними.

Натомість неспоріднена гібридизація посилює життєздатність нащадків. Під час схрещування представників різних сортів або порід, отриманий гібрид має вищу врожайність, родючість, стійкість до несприятливих факторів, ніж предкові лінії (рис. 40.1, А).

1 Це зумовлено подібністю генотипів організмів, що схрещуються (бо вони є родичами).

Рис. 40.1. Гетерозис

А. Гібридні сорти кукурудзи, качани яких розташовані посередині, унаслідок гетерозису мають більший розмір. По боках показані батьківські форми. Б. Схема, що пояснює виникнення й зникнення гетерозису за ознакою врожайності.

Це явище називають гетерозис 1 . Так, наприклад, відповідно до дослідження 2013 року гібриди собак, отримані при схрещуванні різних порід, у середньому живуть довше на 1,2 роки, ніж чистопородні тварини.

Річ у тім, що під час схрещування різних сортів і порід зростає гетерозиготність гібридів. Нехай урожайність деякої рослини визначається парою генів А і B, які взаємодіють за принципом комплементарності 2 (рис. 40.1, Б). Особини з генотипом А_В_ мають високу врожайність, А_bb і ааВ_ — середню, а aabb — низьку. Якщо схрещувати дві лінії з середньою врожайністю ААbb і ааВВ, то в першому поколінні отримують дигетерозигот AaBb, що мають високу врожайність. Крім того, на противагу змінам під час інбридингу, при неспорідненому схрещуванні гени, що знижують життєздатність, переходять до гетерозиготного стану й втрачають несприятливий вплив.

Але наступні схрещування між представниками гетерозисного сорту чи породи є спорідненим схрещуванням і спричиняють поступову втрату переваги, оскільки серед нащадків зростає кількість гомозигот. Тому гетерозис найбільше проявляється в першому поколінні, яке в рослин надалі підтримують шляхом вегетативного розмноження. Значна кількість сортів плодових дерев, а також швидкорослі і швидкостиглі бройлерні кури є зразками гетерозисних гібридів (рис. 40.2).

Рис. 40.2. Вирощування бройлерних курей

1 Від грец. heteros — інший і -ois — стан.

2 За комплементарності прояв ознаки визначається одночасною присутністю кількох домінантних алелів у певному стані.

Завдяки міжвидовій гібридизації вдається поєднати ознаки різних видів

Унікальні риси мають гібриди, отримані шляхом міжвидової гібридизації. Зазвичай у природі різні біологічні види не схрещуються між собою — у цьому полягає суть принципу репродуктивної ізоляції видів 1 . Але завдяки селекції вдається отримати такі гібриди. Яскравим прикладом є тритікале 2 — гібрид пшениці й жита, що поєднує врожайність і харчові якості пшениці з невибагливістю та стійкістю до захворювань жита (рис. 40.3). Іншими зразками є логанова ягода (гібрид ожини й малини), перцева м’ята (гібрид водяної і колосовидної м’ят). Хоча не завжди гібрид набуває бажаних властивостей. За схрещування редьки й капусти дослідники й дослідниці сподівалися, що гібрид отримає «вершки» від капусти, а «корінці» — від редьки. Але в результаті він мав листя, як у редьки та невеликий корінь, як у капусти.

Рис. 40.3. Міжвидові гібриди рослин

А. Тритікале. Б. Логанова ягода. В. Перцева м’ята.

У процесі отримання міжвидового гібриду серйозною проблемою виявляється його подальше розмноження. Через те, що зазвичай набір хромосом гібрида містить два гаплоїдні набори різних видів, під час мейозу не відбувається правильне розподілення хромосом і гамети не утворюються. Тому дуже часто міжвидові гібриди є стерильними. Так, під час схрещування віслюка й кобили народжується мул, що є безплідним (рис. 40.4, А). Проте він знаходить практичне застосування — завдяки силі коня, але витривалості й розмірам віслюка, він здатний перевозити вантажі вузькими гірськими стежками. У рослин ця стерильність (безплідність) була подолана природою, а згодом і людиною, шляхом подвоєння набору хромосом (дивись нижче).

Однак іноді трапляються приклади віддаленої гібридизації тварин, що призвели до виникнення нових плодовитих гібридів. Найяскравіший зразок — бістер — гібрид білуги та стерляді, який швидше росте й має смачне м’ясо (рис. 40.4, Б). Крім нього, є багато дивовижних гібридів, отриманих здебільшого шляхом штучного запліднення, такі як зеброїд (гібрид самця зебри і кобили), косатко-дельфін, леопон (гібрид леопарда й левиці) та інші (рис. 40.4, В, Г).

1 Однак із цього правила існують і винятки: алича є гібридом сливи й терну, а людський геном містить гени неандертальців, які не були нашими основними предками. Тому міжвидове схрещування, згідно зі синтетичною теорією еволюції є одним із шляхів видоутворення.

2 Від латинських назв пшениці — Triticum і жита — Secale.

Рис. 40.4. Міжвидові гібриди тварин

А. Мул. Б. Бістер. В. Зеброїд. Г. Леопон.

Поліплоїдія дозволяє збільшувати розмір рослин і долати безпліддя міжвидових гібридів

Характерною особливістю рослин, що розкриває широкі можливості для роботи селекціонера чи селекціонерки, є їхня схильність до поліплоїдії — кратного збільшення кількості гаплоїдних хромосомних наборів (n). Така геномна мутація спричиняє виникнення організмів із три- (3n), тетра- (4n), пента- (5n), гексаплоїдними (6n) наборами хромосом (і навіть більше). Зазвичай такі поліплоїдні рослини більші за диплоїдні за розміром (рис. 40.5, А). Зростання кількості хромосомних наборів можна легко досягти хімічною обробкою рослини, що веде до руйнування веретена поділу.

Як ви знаєте, особини із непарною кількістю наборів хромосом є стерильними, бо не можуть здійснити мейоз. Тому при схрещуванні тетраплоїдної рослини кавуна з диплоїдною з’являтимуться триплоїдні кавуни без насіння (рис. 40.5, Б). Подібна безнасінність у триплоїдних бананів виникла під час міжвидової гібридизації в природі (рис. 40.5, В). Надалі ці рослини розмножують вегетативним способом.

Рис. 40.5. Плоди поліплоїдних рослин є більшими за плоди диплоїдних

А. Порівняння розмірів поліплоїдної та диплоїдної полуниць. Б. Триплоїдний кавун без насіння. В. Більший безнасінний банан виріс на триплоїдній рослині, тоді як менший насінний — на диплоїдній.

Здатність рослин утворювати поліплоїди дозволила подолати стерильність багатьох природних і штучних міжвидових гібридів. Оскільки в поліплоїдів із парними наборами хромосом (4n, 6n, 8n) до гамет потрапляє кілька наборів гомологічних хромосом (відповідно 2n, 3n, 4n), то в каріотипі міжвидового гібрида в кожної з хромосом точно буде гомологічна пара, і мейоз зможе відбутися як зазвичай. Завдяки цьому природні й штучні міжвидові гібриди, як от гексаплоїдна м’яка пшениця чи тритікале, є плідними й утворюють насіння.

Завдяки закону гомологічних рядів спадковості можна спрогнозувати властивості майбутніх сортів і порід

Обмежене використання в селекції рослин має також метод штучного мутагенезу. Під час нього насіння або пилок рослин опромінюють чи обробляють хімічними речовинами, унаслідок чого виникають мутації в ДНК. Рослини, що утворюються завдяки такому насінню чи пилку, інколи мають нові ознаки, що можуть стати в нагоді для селекції. Із упровадженням генної інженерії (детальніше про неї йтиметься в § 42) цей метод стали застосовувати дедалі рідше.

У передбаченні особливостей мутантів, яких варто очікувати від мутагенезу, корисним є закон гомологічних рядів спадкової мінливості, сформульований Миколою Вавиловим 1 . Його суть полягає в тому, що в споріднених видів і родів спостерігаються подібні ряди спадкової мінливості (набори варіантів, розташованих в певному порядку) (рис. 40.6). Із цього випливає, що якщо вивчити ряди мінливості близьких видів, то можна спрогнозувати можливість існування подібних форм у виду, що підлягає селекції. Закон має логічне еволюційно-генетичне підґрунтя: що більш спорідненими є види, то пізніше в еволюційній історії відбулося їх відокремлення від спільного предка (дивергенція) і більш подібними є їхні геноми. А тому й мутації в них спричиняють подібні ефекти.

Спираючись на цей закон, селекціонери й селекціонерки рослин і тварин можуть цілеспрямовано знаходити потрібні варіанти серед різноманітних форм як культурних рослин і домашніх тварин, так і в їхніх диких родичів. Крім того, закон гомологічних рядів важливий для розуміння механізмів еволюційного процесу й виникнення подібних ознак у еволюції близькоспоріднених груп організмів.

1 Тому цей закон часто називають законом Вавилова.

Рис. 40.6. Гомологічні ряди мінливості

A. М’яка пшениця. Б. Тверда пшениця. B. Ячмінь.

Цікаве життя

Селекція — це сила, що вічно прагне блага, але інколи творить зло

Рис. А. Бульдог має вкорочену верхню щелепу й численні проблеми зі здоров’ям через це.

Рис. Б. Бики блакитної бельгійської породи мають збільшену м’язову масу.

Класичні методи селекції, що використовуються тисячоліттями, дозволяють отримати потрібні людині сорти й породи. Однак подекуди їх результати є небезпечними для людей чи власне живих істот. У 1967 році на ринок було випущено сорт картоплі «Lenape», який вирізнявся високим умістом крохмалю в бульбах і стійкістю до хвороб. Але вже за 3 роки виявилося, що картоплини є отруйними через підвищений у чотири рази вміст глікоалкалоїдів у них, і сорт було вилучено з ужитку.

Яскравим прикладом негативних наслідків селекції тварин, є поява схильності до хвороб і порушень у багатьох порід собак. У гонитві за великою силою укусу бійцівських собак чи «людяністю обличчя» було виведено породи із вкороченою мордою: бульдогів, боксерів, мопсів, пекінесів (рис. А). Через зменшення довжини верхньої щелепи в цих тварин порушено будову дихальних шляхів. Тому короткоморді собаки мило хроплять уві сні, але й часто страждають від численних хвороб дихальної системи, важко переносять спеку, фізичні навантаження і стрес. Ба більше, неприродня форма голови може стати причиною ускладнень пологів і смерті матері з цуценятами. Породи собак із великими вухами й обвислою шкірою (біглі, басет-хаунди) є «улюбленцями» вушних і шкірних інфекцій. Майже кожна такса протягом життя через вроджений надмірний розтяг хребта страждає від порушень міжхребцевих хрящових дисків. А німецькі доги, через зміни пов’язані з їхнім великим розміром тіла, мають найкоротшу серед собак середню тривалість життя — лише близько 7 років.

У сільськогосподарських порід теж є проблеми. Так, корови й бики бельгійської блакитної породи мають мутацію в гені міостатину, тому їхні м’язи виростають на 20 % більшими, що робить цих тварин дуже м’язистими й вигідними для розведення (рис. Б). Однак надмірна мускулатура спричиняє звуження статевих шляхів корів і, відповідно, важкі, смертельно небезпечні пологи. Тому сучасним і майбутнім селекціонерам і селекціонеркам у своїй роботі треба зважати не лише на селекційні цілі, але й благополуччя живих організмів і здоров’я споживачів.

Життєві запитання — обійти не варто!

Елементарно про життя

• 1. Створення сорту Фіалки шорсткої з дуже опушеним листям шляхом тривалого вирощування лише фіалок цього виду із найбільшою щільністю волосків на листках є прикладом

• А міжвидової гібридизації
• Б індивідуального штучного добору
• В масового штучного добору
• Г неспорідненої гібридизації

• 2. Бройлерні кури швидко ростуть, оскільки є

• А результатом тривалого масового природного добору
• Б спеціальною породою курей
• В нащадками від схрещування різних видів птахів
• Г гібридами різних порід курей

• 3. Гетерозис можна побачити під час схрещування

• А близькоспоріднених організмів
• Б організмів однієї чистої лінії
• В неспоріднених організмів одного виду
• Г організмів різних видів

• 4. Схожість варіантів мінливості будови колоса в пшениці та ячменю пояснюється

• А гетерозисом
• Б можливістю їхнього схрещування в природі
• В їхньою спорідненістю
• Г їхнім одночасним окультуренням

• 5. У селекції тварин НЕ використовують

• А штучний добір
• Б наслідки закону гомологічних рядів спадкової мінливості
• В міжвидову гібридизацію
• Г методи створення поліплоїдів

• 6. Увідповідніть поняття та його значення.

• 1 гетерозис
• 2 штучний мутагенез
• 3 поліплоїдія
• 4 штучний добір
• А схрещування організмів різних сортів і порід
• Б цілеспрямоване внесення змін до ДНК організмів
• В отримання потомства лише від найцінніших особин
• Г підвищення врожайності гібридів першого покоління
• Д кратне збільшення числа гаплоїдних наборів хромосом

У житті все просто

• 7. У сільськогосподарських магазинах можна купити насіння рослин із поміткою «F₁». Чим так особливі гібриди першого покоління? Чому гібриди другого покоління гірші для отримання врожаю?

• 8. Що є загальним у селекції рослин і тварин? Чим вони відрізняються?

• 9. Які проблеми селекції дозволяє вирішити створення поліплоїдів?

У житті не все просто

• 10. Чи трапляються поліплоїди серед тварин? Чи можливо їх створити штучно?

• 11. Закон гомологічних рядів спадкової мінливості пояснює схожість еволюційних процесів у споріднених організмів — їхній паралелізм. Наведіть приклади паралелізму в дикій природі. Які висновки роблять еволюційні біологи та біологині на основі його вивчення?

Кімнатні декоративно-листяні

Ми звикли називати всі домашні рослини квітами незалежно від того, чи цвітуть вони насправді. Але ж є серед них такі, що в кімнатній культурі не цвітуть узагалі, а також ті, чиє цвітіння непомітне чи непривабливе. Такі «квіти» ми вирощуємо заради їхніх листків, змиряючись навіть із тим, що іноді вони можуть займати забагато місця. Доглядати за декоративно-листяними рослинами зазвичай простіше, ніж за квітучими: вони менш примхливі.

Декоративно-листяні кімнатні рослини представлені більш ніж ста п’ятдесятьма видами, серед яких є дерева, зокрема пальми, прямостоячі та плетисті рослини, ґрунтопокривники, хижаки та сукуленти. Листя у декоративно-листяних культур може мати найрізноманітніші обриси та форми: лопатеве, розсічене, цільне, лінійне, овальне, з зубчастими, хвилястими або цільними краями. Зелені, жовті, білі, червоні, темно-лілові й навіть чорнильні листки іноді можуть міняти інтенсивність забарвлення залежно від того, розташована рослина на добре освітленому підвіконні чи в глибині кімнати. Забарвлення листя може бути однотонним, а може бути смугастим, крапчастим, у штрихах, візерунках і плямах. Найпривабливішими декоративно-листяними кімнатними рослинами вважаються маранта, дифенбахія, калатея, фікус, кротон, папороть і пальми.

13 способів використовувати алое для здоров’я та краси

Чудові лікарські властивості алое були відомі ще жителям Стародавнього Єгипту, і попри стрімкий розвиток медицини та фармакології ця рослина не втратила своєї популярності навіть у наш час: алое, як і раніше, вважається еліксиром молодості, краси та здоров’я. У нашій статті ми запропонуємо вам кілька рецептів для приготування ліків із цієї рослини в домашніх умовах. Вони допоможуть вам підтримувати зовнішність і здоров’я на високому рівні.

5 ліків із каланхое

Каланхое перисте – швидкоростуча невибаглива рослина, яка давно оселилася на наших підвіконнях і отримала визнання завдяки своїм лікарським властивостям. У каланхое є й інші назви: дерево життя, дерево Гете, кімнатний женьшень, домашня аптека. Властивості каланхое використовують не тільки в народній, а й в офіційній медицині, проте кожен власник цієї рослини може приготувати з неї ефективні ліки в домашніх умовах без будь-яких складнощів.

Авокадо: вирощування на підвіконні

Мало хто знає, що з кісточки авокадо можна виростити дерево в домашніх умовах, а при певному везінні воно може навіть зацвісти та дати плоди. Авокадо – невибаглива рослина, і кожен має можливість виростити його без особливих зусиль.

Аглаонема (Aglaonema): догляд, фото, види

Аглаонема (лат. Aglaonema) належить до родини Ароїдні та налічує 20-50 видів. Мешкає рід у дощових лісах тропічної частини Нової Гвінеї, Малайського архіпелагу і в Південно-Східній Азії вздовж річкових берегів на рівнинах і в нижній смузі лісів.

Адіантум: вирощування вдома, розмноження, види

Рослина адіантум (лат. Adiantum), або адіант – рід папоротей монотипної родини Птерисові, що налічує близько двохсот видів. Назва рослини складається із заперечливої частки «a» (не-, без-), друга частина слова в перекладі із грецької означає «зволожувати», «змочувати». Склавши значення цих слів, можна трактувати назву «адіантум» як «рослина, що не промокає» – і справді, листя рослини має властивість відштовхувати вологу, залишаючись сухим.

Аїр (Acorus): догляд, фото, види

Аїр (лат. Acorus) належить до родини Аїрові і – залежно від джерела – налічує від 2 до 6 видів. Звичне середовище існування – уздовж річкових берегів і на берегах інших водойм із мулистим ґрунтом на Кавказі, в Середній Азії і Сибіру, в Європейській Росії.

Анубіас: утримання в акваріумі, види

Анубіас (лат. Anubias) – рід тропічних рослин родини Ароїдні, які ростуть у тропічних лісах, на болотах і скелях уздовж струмків і річок Африки. Іноді анубіаси повністю занурені в воду. У роду 8 видів, і деякі з них вирощують у культурі як оранжерейні або акваріумні рослини.

Араукарія (Araucaria): догляд, фото, види

Родині Араукарієві належить близько 14 видів рослин роду араукарія (лат. Araucaria). Батьківщиною роду є Південна Америка та Австралія. Представники роду – хвойні рослини з жорстким голкоподібним листям.

Араукарія (фото видів)

Араукарія входить до родини араукарієвих рослин. Родом рослина з Південної Америки. Росте Араукарія досить повільно, а в культурі зазвичай не цвіте.

Арека: вирощування вдома, види і сорти

Арека (лат. Areca) – типовий рід родини Пальмові, який налічує понад сорок видів, що зустрічаються у вологих підлісках тропічних районів Азії від Шрі-Ланки та Індії до Філіппін, Соломонових островів і Нової Гвінеї. Типовим видом роду є арека катеху, або бетелева пальма, що виростає в природі Східної Африки, Південного Китаю, Західної Океанії, Південної та Південно-Східної Азії, а культивується рослина по всьому тропічному поясу заради її насіння, яке має наркотичний ефект: його загортають у листя бетелю і жують.

Аспідістра (Aspidistra): догляд, фото, види

Аспідістра (лат. Aspidistra) – рослина родини Холодкові, що налічує (залежно від джерел) 6-8 видів трав’янистих безстебельних багаторічників. У природних умовах зростає у Східній та Південній Азії, а також в Японії. У наших краях вирощують переважно в квартирах або оранжереях, а в субтропічних поясах – і у відкритому ґрунті.

Афеляндра: вирощування вдома, види і сорти

Афеляндра (лат. Aphelandra) – рід квіткових рослин родини Акантові, поширених у тропічних районах Америки. Назва роду утворена з двох коренів грецької мови, означає «простий чоловік» і пояснює наявність у рослин цього роду простих одногніздих тичинок. У роду близько двохсот видів, деякі з них поширені в кімнатній культурі.

Бакопа: вирощування з насіння, види і сорти

Рослина бакопа (лат. Bacopa) належить до роду родини Подорожникові, який охоплює понад 100 видів водних, водолюбних, сукулентних сланких кореневищних багаторічників. Родом бакопа з Південної Америки і з Канарських островів. У природі бакопа зростає на болотистих берегах водойм у тропіках і субтропіках Азії, Австралії, Америки й Африки. Друга назва бакопи – Сутера. У культурі квітка бакопа з 1993 року. Вирощують її і в помірному кліматі, використовуючи як ампель і як ґрунтопокривну рослину.

Бегонія королівська: розмноження живцюванням

Королівська бегонія – популярна кімнатна рослина з красивим великим листям. Влітку вона може рости в саду, а взимку прикрасить будинок. Бегонія непримхлива в догляді, швидко росте, тому багато хто хоче виростити її. У статті наведено приклад вегетативного розмноження бегонії королівської сорту Грифон за допомогою листових живців. Детально описано процес: яке листя відбирають, як готують субстрат і ємність, як висаджують живці і поливають після посадки. Інформація допоможе виростити новий кущ бегонії з листа старої рослини.

Бегонія: вирощування на підвіконні, види

Рослина бегонія (лат. Begonia) утворює найвідоміший і найбільший рід родини Бегонієвих. Рід налічує близько 1000 видів рослин, які зростають у горах на висоті від 3000 до 4000 м над рівнем моря, у вологих тропічних лісах і субтропічних районах. Більшу частину видів бегонії можна зустріти в Південній Америці. Ростуть бегонії також у Гімалаях, горах Індії, в Шрі-Ланці, на Малайському архіпелазі й на заході Африки. Ба більше, існує думка, що саме Африка і є батьківщиною бегоній, які потім поширилися в Азію й Америку. Та й сьогодні в Африці росте понад третина всіх видів роду.

Бромелія: догляд у домашніх умовах і види

Бромелія (лат. Bromelia) – рід родини Бромелієві, в який включено понад 60 наземних і епіфітних видів рослин із тропічних областей Америки. Ростуть бромелії на деревах, скелях, пісках, у ґрунті, на засолених ґрунтах і телефонних дротах. Назву рід отримав на честь шведського ботаніка й лікаря Олафа Бромеліуса.

Вашингтонія (Washingtonia): догляд, фото, види

Вашингтонія (лат. Washingtonia) – пальма, названа на честь Джорджа Вашингтона (перший президент Сполучених Штатів). Існує лише два види цих пальм – вашингтонія нитчаста і вашингтонія міцна, а сам рід належить до родини Арекові.

Венерина мухоловка: вирощування, види і сорти

Квітка венерина мухоловка (лат. Dionaea muscipula) – вид хижих комахоїдних рослин монотипного роду родини Росянкових. У природі хижа рослина венерина мухоловка зростає на торф’яних трясовинних болотах Джорджії, Нью-Джерсі, Південної і Північної Кароліни. Вид внесено до американського списку рослин, що перебувають під загрозою зникнення.

Водяний салат: утримання в акваріумі, види

Водяний салат (лат. Pistia) – монотипний рід родини Ароїдні, представлений трав’янистим плаваючим багаторічником водяний салат шаруватий, або водяний салат тілорізовидний, або водяний латук. У природі ця рослина, що має безліч синонімів, виростає в тропічних проточних водоймах західної та східної півкуль, а культивується здебільшого на Калімантані.

Врієзія (Vriesea): догляд, фото, види

Врієзія (лат. Vriesia) – квітка з родини Бромелієвих. У кімнатних умовах вирощується близько 150 видів цієї рослини. Назву свою врієзія отримала на честь ботаніка Врієза, який проживав у Нідерландах.

Врієзія: вирощування вдома, види і сорти

Рослина врієзія (лат. Vriesea), або фрізея, належить до роду трав’янистих епіфітів родини Бромелієві, батьківщина яких Південна і Центральна Америка. Сьогодні врієзія в дикій природі зростає на скелях і деревах Центральної Америки і Вест-Індії, а також у лісах Південної Америки до самої Аргентини і Бразилії. Рід налічує близько 250 видів, багато з яких цінуються за яскраво забарвлені приквітки і вирощуються як кімнатні рослини. Назву рід отримав у 1843 році на честь голландського науковця Віллема Хенріка де Фріза, відомого дослідника флори.

Гарденія (Gardenia): догляд, фото, види

Гарденія (лат. Gardenia) належить до родини Маренові і включає близько 250 видів. Живе рослина в лісах субтропічної частині Китаю і Японії. Рід було названо на честь садівника А. Гардена, який жив в Америці у XVIII столітті.

Гемантус: вирощування вдома, види і сорти

Гемантус (лат. Haemanthus) – рід однодольних рослин родини Амарилісові, поширених у природі Південної Америки. У роду понад 40 видів. Піттон де Турнефор назвав рід «гемантус» через яскраво-червоні квітки типового вигляду: в перекладі з грецької мови «гемантус» означає «кривава квітка». У 1753 році Карл Лінней, описуючи рослину, не став міняти назву.

Герань: як доглядати, розмножувати, види і сорти

Здається, що герань була на наших вікнах і балконах завжди – така вона нам своя та рідна. Це квітка, що асоціюється із затишними посиденьками на кухні або літній веранді улюбленого кафе. Навіть не віриться, що батьківщина герані – далека та спекотна Африка. Тим паче, це так.

Чи означає це, що потрібно влаштовувати для калачиків «тропічні дощі» та ловити максимум сонця? Як зробити, щоб герань цвіла увесь рік? Чи правда, що герань любить йод? Чому герань кущиться, але не цвіте? Як неправильний горщик може перешкодити цвітінню калачиків? В який період обрізка піде на користь герані, а у який лише зашкодить? Як уберегти молоду герань від чорної ніжки? Читайте у нашій статті.

Гімнокаліціум: вирощування вдома, види і сорти

Гімнокаліціум (лат. Gymnocalycium) – рід сукулентів родини Кактусові, який об’єднує в собі за різними даними від 50 до 80 видів, багато з яких є популярними кімнатними рослинами. Назва роду утворена від двох грецьких слів, що означають «голий» і «чашечка», і вказує на характерну для всіх рослин роду ознаку – квіткову трубку, не вкриту опушенням. У природі гімнокаліціуми ростуть у деяких районах Аргентини, Болівії, Уругваю, Парагваю і Південної Бразилії: їх можна зустріти в траві на рівнинних місцях і серед каменів у горах на висоті до 1000 м над рівнем моря.

Гінура: вирощування вдома, види і сорти

Квітка гінура (лат. Gynura) належить до роду рослин родини Складноцвіті, яка налічує за різними джерелами від 47 до понад 100 видів. Зростають вони в природі у тропіках Азії й Африки. У перекладі з грецької гінура означає «жінка з хвостом» – мабуть, малися на увазі довгі батоги рослини. Сьогодні деякі види гінури вирощують у культурі як декоративні кімнатні рослини.

Гіпоестес: вирощування вдома, види і сорти

Гіпоестес (лат. Hypoestes) – рід тропічних рослин родини Акантові, поширених у тропіках Африки та на Мадагаскарі. У роду понад 100 видів, деякі з них завоювали популярність як кімнатні декоративні рослини, оскільки вирізняються двома чудовими якостями: строкатим забарвленням і невибагливістю у догляді.

Гранат: вирощування з кісточки на підвіконні

Дерево гранат (лат. Punica), або гранатник – рід невеликих дерев і чагарників родини Плакунові. Латинська назва рослини походить від слова «пунічний» (або «карфагенський»), оскільки гранат надзвичайно поширений на території сучасного Тунісу (в далекому минулому Карфагена). Українська ж назва дерева походить від латинського слова granatus, що в перекладі означає «зернистий». У Стародавньому світі рослину називали зернистим яблуком, а в середні віки вона отримала назву насіннєвого яблука.

Гузманія: вирощування, розмноження, види

У природі гузманія (вона ж гусманія) любить тропічні ліси Центральної Америки, Венесуели, Бразилії, Індії. Та не боїться висоти: найсміливіші екземпляри гузманії зустрічаються навіть на висоті в 2600 метрів над рівнем моря!

У квіткових магазинах гусманія нерідко продається під назвою «бромелія» – від назви своєї родини: Бромелієві.

В основному на прилавках можна знайти сорти гузманії язичкової: Темпо, Мікс, Остара, Кенді, Вазон, Амаретто. Сорти бромелії мають свої особливості, відрізняючись не тільки зовнішнім виглядом, але й тонкощами догляду.

Пропонуємо ознайомитися з найпопулярнішими різновидами гусманії, а також їх особливостями.

Дифенбахія (Dieffenbachia): догляд, фото, види

Дифенбахія (лат. Dieffenbachia) – рослина родини Ароїдні. Залежно від джерела до складу роду входить 30-40 видів рослин. Батьківщиною цих трав’янистих багаторічників є тропічні зони Америки. Рід було названо на честь Дифенбаха – німецького ботаніка ХІХ століття.

Перстач: вирощування, властивості, види і сорти

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 02 серпня 2023 Опубліковано: 05 лютого 2019 Перша редакція: 05 жовтня 2015 🕒 15 хвилин 👀 37948 разів 💬 0 коментарів

• Прослухати статтю
• Посадка й догляд за перстачем
• Квітка перстач – опис
• Посадка перстачу
  • Перстач трав’янистий з насіння
  • Посадка чагарникового перстачу
  • Вирощування перстачу
  • Розмноження перстачу
  • Обрізування перстачу
  • Шкідники і хвороби перстачу
  • Перстач восени
  • Перстач взимку
  • Перстач апеннінський (Potentilla apennina)
  • Перстач білий (Potentilla alba)
  • Перстач гусячий, або гусяча лапка (Potentilla anserina)
  • Перстач непальський (Potentilla nepalensis)
  • Перстач прямостоячий, або прямий, або калган (Potentilla erecta)
  • Перстач сріблястий (Potentilla argentea)
  • Перстач гібридний (Potentilla х hybrida)
  • П’ятилисник давурський (Pentaphylloides davurica)
  • П’ятилисник чагарниковий (Pentaphylloides fruticosa)
  • Корисні властивості перстачу
  • Перстач – протипокази
  • Коментарі

  Рослина перстач (лат. Potentilla), або лапчатка, – один із найчисленніших видів рід родини Розові, найбільш характерними представниками якого є перстач гусячий і перстач прямостоячий, або калган-трава. Велика частина видів цього численного роду зростає в північній півкулі. Назва рослини походить від латинського слова potent – що означає «сильний, могутній» і, мабуть, характеризує силу і могутність цілющих властивостей деяких рослин цього роду, відомих людству з давніх-давен.

  Серед перстачів, яких у світі існує близько півтисячі, багато трав’янистих видів, проте є і чагарники. І в садовій культурі вирощується як трава перстач, так і чагарник перстач. Перстач чагарниковий у нас називають гусятником, гусячими лапками, золототисячником, золотником, підбілом, пов’язком, а стародавній переказ оповідає про те, що сам Ілля Муромець вдихав пахощі перстачу, щоб знайти силу небувалу. Здавна відвари і настої з могущника, як називали перстач знахарі на Русі, використовувалися для лікування різних хвороб і для відновлення сил.

  Сьогодні перстач здебільшого декоративна рослина, широко використовується ландшафтними дизайнерами як солітер на зеленому газоні, а також для прикраси живоплотів, бордюрів, альпійських гірок.

  Прослухати статтю

  Посадка й догляд за перстачем

  • Посадка: посів насіння в ґрунт – восени або навесні, посів насіння на розсаду – у лютому або березні, пересадка сіянців у ґрунт – у кінці літа.
  • Цвітіння: з липня, близько двох місяців.
  • Освітлення: зранку – яскраве світло, після полудня – притінок.
  • Ґрунт: пухкий, добре дренований, поживний, слабкокислий з незначним умістом вапна.
  • Полив: тільки в посуху один раз на два тижні. Витрата води – відро на кущ.
  • Обрізування: напровесні в санітарних цілях.
  • Підживлення: тричі за сезон мінеральними добривами для квітучих рослин: у травні, липні, серпні або вересні.
  • Розмноження: насінням, зокрема самосівом, і вегетативно – поділом куща в квітні-травні або на початку вересня, а також відсадками та живцями в липні або серпні.
  • Шкідники: совки та їхня гусінь.
  • Хвороби: борошниста роса, іржа, плямистості.

  Квітка перстач – опис

  Квітка перстач представлена як багаторічними, так дворічними і однорічними трав’янистими рослинами і напівчагарниками. Стебла у представників цього роду найчастіше прямостоячі, розширені або висхідні, іноді повзучі. Листя багатороздільне або перисте, зеленого або сіро-зеленого кольору. Чагарникові види перстачу досягають у висоту півтора метрів, розростаючись у ширину приблизно на один метр. Квітки у більшої частини видів зібрані в несправжньопарасолькові або щитковидно-волотисті суцвіття, але є види з поодинокими квітками. Забарвлення квіток різноманітне – червоне, золотисто-жовте, помаранчеве, рожеве, кремове, біле. Цвітіння перстачу триває довго – із травня по вересень. Плід складається з великої кількості сім’янок – від 10 до 80, зазвичай голих, але іноді волосистих, причому що екзотичніший вид рослини, то більший плід.

  Посадка перстачу

  Усі перстачі невибагливі до умов вирощування, за винятком декількох примхливих видів, до яких належить, наприклад, перстач білий, що полюбляє рости в затінку, або перстач блискучий, який найкраще почувається у південній експозиції на сухих піщаних ґрунтах. Усі інші види люблять світлі ділянки, затінені у післяполуденні години іншими рослинами, і розпушений, слабкокислий, поживний і добре дренований ґрунт, що містить невелику кількість вапна. Винятком є перстач арктичний, якому потрібен кислий ґрунт.

  Перстач трав’янистий з насіння

  Розмножують перстач різними способами, у тому числі і насінням. Професіонали стверджують, що можна сіяти насіння трав’янистих видів перстачу просто в ґрунт восени, щоб воно за зиму пройшло природну стратифікацію, після якої навесні сіянці дружно сходять, і їх залишається тільки розсадити. Можна сіяти насіння в ґрунт і навесні. Але ми пропонуємо не ризикувати посівним матеріалом і виростити розсаду, посіявши насіння в лютому або березні та проростивши його під поліетиленом при температурі 15-18 ºC. Як тільки у сходів з’являться справжні листочки, їх потрібно пікірувати по окремих скляночках або торфоперегнійних горщиках. Сіянці ростуть повільно, проте у кінці літа їх висаджують у відкритий ґрунт на постійне місце. На зиму молоді рослини необхідно вкривати. Зацвітають перстачі з насіння на другий рік. Перстач часто розмножується самосівом.

  Посадка чагарникового перстачу

  Напровесні, коли зійде сніг і ґрунт відтане, саджанці чагарникових сортів перстачу висаджують у ями, які повинні бути удвічі глибшими і ширшими, ніж земляна грудка або розмір контейнера з коренями перстачу. Відстань між двома кущами має бути не менше 30 см. На дно ями насипають дренаж – шар вапняного гравію, потім яму до половини заповнюють сумішшю перегною, листової землі і піску у співвідношенні 2:2:1, в яку додають 150 г комплексного мінерального добрива. Саджанець опускають до ями таким чином, щоб його коренева шийка була трохи вище рівня поверхні ділянки, потім яму заповнюють доверху садовою землею, утрамбовують її і поливають. Протягом трьох тижнів після посадки стежте за тим, щоб перстач чагарниковий не мав нестачі води. Замульчуйте ділянку соломою, корою або тирсою – це запобіжить занадто швидкому висиханню ґрунту. За необхідності посадка перстачу здійснюється наприкінці літа або на початку осені.

  Догляд за перстачем

  Вирощування перстачу

  Вирощування чагарникового перстачу, як і перстачу трав’янистого, не вимагає великих зусиль. Догляд за рослинами полягає у прополюванні, розпушуванні ґрунту, поливі, підживленні, видаленні зів’ялих квіток і мульчуванні ґрунту на ділянці. Поливати перстач доведеться тільки в період відсутності дощів раз на два тижні відром теплої води під кожен кущ, а якщо ви навесні замульчуєте ділянку торфом або тирсою, то прополювати і розпушувати ґрунт вам теж доведеться нечасто. Влітку потрібно буде два-три рази додавати мульчу на ділянку. Підживлювати перстач мінеральними добривами для квітучих рослин потрібно тричі за сезон – у травні, липні і в серпні або вересні. Така обов’язкова програма з догляду за перстачем, але якщо задушливими літніми вечорами наприкінці спекотного дня ви обприскаєте перстач водою, він віддячить вам за це рясним цвітінням.

  Розмноження перстачу

  Крім насіннєвого способу розмноження перстачу, використовують способи вегетативні – поділ куща, живцювання і відсадки. Живцювання і розмноження відсадками здійснюють у липні-серпні, а поділ куща – навесні, у квітні-травні, або восени, на початку вересня. Щоб розділити кореневище перстачу, кущ, який досяг чотирирічного віку, викопують, кореневище промивають і розрізають гострим стерильним ножем на частини, кожна з яких повинна мати 2-3 бруньки. Коріння частинок обробляють стимулятором коренеутворення і висаджують у ґрунт, намагаючись не заглибити бруньки. Дотримуйтесь при посадці дистанції між рослинками 20-40 см.

  Живці завдовжки 8-10 см нарізають із кінців пагонів, видаливши квіти. Укорінюють пагони у вологому перліті протягом місяця-півтора у теплому приміщенні. Можна посадити їх для вкорінення просто в ґрунт десь у тінистому куточку саду, накривши банкою або обрізаною пластиковою пляшкою, обприскуючи пагони кілька разів на день. Якщо з’являться бутони, їх необхідно обривати, щоб цвітіння не послабило живець, що вкорінюється. На зиму живці вкривають ялиновим гіллям.

  Найпростіший спосіб розмноження – відсадки. Як розмножити перстач відсадками? Виберіть навесні низько зростаючий пагін, надріжте його по зовнішній стороні, укладіть пагін у прориту канавку надрізом униз, прикріпіть його до землі саме в цьому місці і присипте землею. До осені у відсадка утворюється коренева система, і його можна буде відокремити від материнської рослини й пересадити на постійне місце.

  Обрізування перстачу

  Вирощування і догляд за чагарниковим перстачем, крім перерахованих процедур, вимагає також обрізування рослини, яке проводять ранньою весною, до розкриття бруньок, і восени. Якщо перстач не стригти, рослина стає кошлатим неохайним кущем. Обрізування перстачу переслідує санітарні цілі, заради яких із куща видаляють поламані, сухі і зростаючі всередину гілки, а також служить формуванню куща – найчастіше рослині надають форму кулі або подушки. Навесні тогорічні прирости обрізують на третину, а восени видаляють старі пагони і ті, що занадто витягнулися. Зрілі рослини піддають омолоджуючій обробці кожні п’ять років або у разі появи великої кількості сухих гілочок. Для цього протягом трьох років поспіль на кущі обрізують третину сухих гілок. У результаті відбувається повне оновлення куща.

  Шкідники і хвороби перстачу

  Як бачите, посадка і догляд за перстачем зовсім не обтяжливі, і боротись із захворюваннями або шкідливими комахами вам навряд чи доведеться, оскільки шкідники та хвороби вкрай рідко турбують перстач. Іноді його вражають іржа, плямистості або борошниста роса. Якщо зараження зазнав однорічний вид перстачу, то особливої біди в цьому немає – декоративності своєї рослина не втратить, а восени вона все одно підлягає утилізації. Багаторічні ж сорти і види перстачу потрібно обробити фунгіцидом – бордоською рідиною або колоїдною сіркою, наприклад. Зі шкідників на перстачі іноді зустрічаються совки, яких знищують обробкою рослини інсектицидами типу Фуфанон, Децис Профі, Фітоверм.

  Перстач після цвітіння

  Перстач восени

  Однорічний перстач, коли він втратить декоративність, видаляють, ділянку перекопують із добривами. Пагони чагарникового перстачу після закінчення цвітіння обрізують на третину, як превентивний захід боротьби із хворобами кущики обприскують бордоською рідиною.

  Перстач взимку

  Перстач багаторічний, трав’янистий він чи чагарниковий, не потребує укриття на зиму, оскільки відрізняється високим ступенем холодостійкості. Вкривати слід лише вкорінені живці та посаджені восени молоді саджанці.

  Види і сорти перстачу

  Сортів і видів перстачу так багато, що навіть їх перерахування займе повноцінний розділ, тому ми познайомимо вас тільки з найпопулярнішими видами. Отже, серед трав’янистих видів найбільш відомі:

  Перстач апеннінський (Potentilla apennina)

  – багаторічник із трійчастим сріблястим опушеним листям, зібраним у розетку, з рожевими або білими квітками.

  Перстач білий (Potentilla alba)

  родом із центральних районів європейської частини Росії, Кавказу, Балкан. Цей багаторічник заввишки від восьми до двадцяти п’яти сантиметрів зі складним пальчасто-лопатевим прикореневим листям із бурими прилистками. Квітки в нього білі, до трьох сантиметрів у діаметрі, зібрані по кілька штук у пухкі парасолеподібні або гроноподібні суцвіття. Квітконоси досягають заввишки 25 см, стеблового листя у рослини немає.

  Перстач гусячий, або гусяча лапка (Potentilla anserina)

  – прикоренева розетка цього виду утворена перистоскладним листям завдовжки до 20 см, опушеним зі споду. Квітконоси безлисті, на них поодинокі квітки жовтого кольору діаметром до 2 см.

  Перстач непальський (Potentilla nepalensis)

  – багаторічна рослина заввишки до 50 см із розгалуженими прямими стеблами пурпурного кольору. Листя пальчасте, темно-зелене, велике – до 30 см завдовжки. Квітки, теж великі – до 3 см у діаметрі, червоні або світло-рожевого кольору з темно-рожевими жилками – зібрані у волоті, цвітуть від початку липня майже два місяці. Найпривабливіші сорти:

  • Роксана – із квітками лососевою-помаранчевого кольору в темних прожилках;
  • Міс Вільмотт – рожево-вишневі квіти з темним вічком, квітнуть рясно і тривало;
  • Флоріс – ніжно-лососевого відтінку квітки з червоно-помаранчевим вічком.

  Перстач прямостоячий, або прямий, або калган (Potentilla erecta)

  зростає в тундровій і лісовій зоні на узліссях, галявинах по берегах річок і боліт. Це багаторічна рослина з нерівномірно потовщеним дерев’янистим кореневищем. Прямостояче стебло не вище 20 см, гіллясте у верхній частині й облистяне, листя трійчасте – стеблове сидяче, прикореневе, що відмирає до початку цвітіння – на довгих черешках. Квітки, одиночні, правильні, до 1 см у діаметрі, на тонких довгих квітконіжках, цвітуть у червні-серпні.

  Перстач сріблястий (Potentilla argentea)

  – багаторічник із великим бульбоподібним кореневищем, стрункими дугоподібно висхідними стеблами заввишки до 30 см, довголусковим п’яти-семироздільним прикореневим і нижньостебловим листям та три-п’ятироздільним середнім і верхньостебловим листям, зі споду густо вкритими білим ворсом. Пухке щитковидно-волотисте суцвіття складається із дрібних квіток до 12 мм у діаметрі. Цвітуть рослини цього виду в червні-липні.

  Перстач гібридний (Potentilla х hybrida)

  – цей вид об’єднує в собі сорти і садові форми гібридного походження. У більшості рослин кореневище косе або вертикальне, стебла опушені, сильно розгалужені, прямостоячі, заввишки до 90 см із листям, зібраним у прикореневу розетку – нижнє листя трійчасте або пальчасте на довгих черешках із гострими зубцями по краях, стеблове листя трійчасте, сидяче. Оксамитуваті квітки до 4 см у діаметрі, червоні, жовті, темно-пурпурні або рожеві, складають пухке гроноподібне або щитковидне суцвіття. Відомі сорти:

  • Майстер Флоріс – рясно і довго квітучий перстач із простими великими квітками жовтуватого відтінку;
  • Єллоу Квін – перстач до 30 см заввишки із жовтими блискучими квітками;
  • Вулкан – махровий перстач яскраво-червоного кольору.

  Крім описаних видів, із трав’янистих перстачів набули поширення перстачі двоколірний, золотистий, довголистий, волохатий, Кранца, оманливий, пижмолистий, темно-криваво-червоний, срібнолистий, Тонга, тризубчастий, блискучий, безстебельний, білосніжний, арктичний та інші.

  З чагарникових видів у культурі вирощується перстач курильський, він же перстач жовтий, він же курильський чай, він же п’ятилисник (Pentaphylloides fruticosa). У спеціальній літературі цей вид належав до перстачів, однак віднедавна його виділено в окремий рід – курильський чай, Dasiphora (Dasys – густоволосистий, phoros – несучий). Цей рід включає в себе десять видів, на основі яких було виведено безліч культурних садових форм і сортів, які є медоносами і часто використовуються дизайнерами для створення гарного живоплоту.

  П’ятилисник давурський (Pentaphylloides davurica)

  – чагарник, що досягає заввишки 60 см, із віддаленими голими пагонами, п’ятироздільним, майже шкірястим листям, з верхньої сторони блискучим, а з нижньої сизим. Білі квітки діаметром до 2,5 см, найчастіше одиночні, але іноді складають небагатоквіткові парасолькові суцвіття, цвітуть вони понад три місяці. У культурі вид із 1822 року.

  П’ятилисник чагарниковий (Pentaphylloides fruticosa)

  в природі має великий ареал, що захоплює ліс і лісостеп Західної Європи та Росії, Кавказ і Середню Азію. Це надзвичайно витривала рослина, що дуже гілкується, заввишки до півтора метрів, із сірою або коричневою корою, що відшаровується, і густою напівкулястою кроною. Ланцетне цілокрає листя до трьох сантиметрів завдовжки і одного завширшки три-п’яти-семироздільне, у молодому віці воно ніжно-зелене, потім стає сріблясто-зеленим через опушення. Одиночні або зібрані у пухкі верхівкові щитки чи китиці золотаво-жовті квітки діаметром до 2 см цвітуть із середини червня до початку жовтня. У культурі з 1700 року, однак і в Європі, і в Америці частіше вирощують культивари виду, ніж дикоростучий курильський чай, оскільки вони більш стійкі для нашого клімату.

  З низькорослих сортів найбільш популярні: Дакота Санрайз, Ебботсвуд, Голдстар, Джолайна, Голдфінгер, Рейзенберг із квітками у помаранчево-жовтій гамі та Фаррерз Вайт і Родокелікс із білими квітками.

  Високорослі зимостійкі чагарники заввишки понад метр представлені сортами Елізабет і Кетрін Дайкс із жовтими квітками.

  Зимостійкі сорти зі сріблясто-сірим листям: Дартс Голддіггер, Голдтерппіх, Бісі.

  Компактні, низькі сорти, що вимагають укриття на зиму: Клондайк, Кобольд із жовтими квітками, Парвіфолія, Ред Айс, Ред Роббін із мідно-жовтими квітками, Сансет із квітками від жовто-помаранчевих до червоно-цегляних, Істлей Крім із кремово-білими квітками та Дейдаун, Ройал Флеш, Прітті Поллі і Блінк із рожевими квітками.

  Крім описаних видів чагарникових перстачів, безсумнівний інтерес становлять п’ятилисники маньчжурський, дрібнолистий, Фрідріхсена і дріадоквітковий, можливості яких ще недостатньо вивчено селекціонерами.

  Властивості перстачу і протипокази

  Корисні властивості перстачу

  Цілющі властивості мають переважно три види трав’янистого перстачу – білий, гусячий і прямостоячий, або калган. Їхні властивості відрізняються незначно, і якщо ви застосовуєте препарати з перстачу зовнішньо, то за великим рахунком не має значення, який вид для лікування ви використовуєте, оскільки, як показали дослідження, екстракти з коренів і трави нетоксичні і мають майже однакову цілющу силу. Пероральне застосування препаратів із надземних частин перстачу білого стимулюють центральну нервову систему, а екстракти з коренів підсилюють фільтруючу здатність нирок на 28 %.

  Перстач білий, як і калган, використовується при лікуванні дизентерії, колітів та інших розладів шлунково-кишкового тракту, супроводжуваних діареєю. Лікують перстачем і захворювання печінки, що проявляються жовтяницею, зокрема гепатит. Крім того, перстач білий при запаленні щитовидної залози застосовується сьогодні навіть традиційною медициною: спиртова настоянка перстачу білого, уживана в краплях за певною схемою паралельно з медикаментозним лікуванням, дає гарні результати. Готують настоянку дуже просто: подрібнений сухий корінь перстачу настоюють на горілці, потім настій фільтрують.

  Унікальність перстачу білого полягає в тому, що він містить майже всю таблицю Менделєєва, так багато в ній макро- і мікроелементів: галлотанін, фенолкарбонові кислоти, крохмаль, сапоніни, флавоноїди (рутин, кверцетин, ціанідин, кемпферол), іридоїди, йод, магній, мідь, цинк, залізо, кобальт, кремній, алюміній, причому коріння рослини містить більше біологічних речовин, ніж надземна частина.

  Цілющі властивості перстачу прямостоячого, або калган-трави, відомі здавна. Хімічний склад перстачу прямостоячого включає дубильні речовини, ефірні олії, флавоноїди, елагову, яблучну і хітинову кислоти, віск, крохмаль і камедь, а також вітамін C. Калган має в’яжучу, бактерицидну, протизапальну дію. Ефірна олія з рослини використовується при лікуванні деяких жіночих хвороб, настоянки і відвари – зовнішньо при екземі, атопічних дерматитах, як полоскання при запаленні порожнини рота і гортані, для спринцювання при гінекологічних хворобах. Відвар і настій зі стебел, листя і суцвіть калгану використовують при лікуванні гострого та хронічного гепатитів, цирозі із застійними явищами для зниження рівня білірубіну у крові і зняття набряків. Однак не можна забувати, що при прийомі препаратів з калгану перорально вони можуть викликати запори через вміст великої кількості дубильних речовин.

  Перстач гусячий теж містить дубильні речовини, ефірні олії, флавоноїди, крохмаль, а також гіркоти, аскорбінову та хінну кислоти, холін, цинк та інші необхідні людині речовини. Для виробництва цілющих складів використовують усі частини перстачу: відваром кореня зовнішньо лікують рани, садна, гематоми, удари, а також мокнучу екзему і нейродерміти. Непоганий результат дає лікування ним геморою і спринцювання піхви відваром при гінекологічних запаленнях. Так само ефективний він при лікуванні виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, гепатиту та гострих кишкових інфекцій. Відвар з насіння на молоці застосовують при гастроентеритах, болісному місячному і спастичних колітах. Водний відвар трави і кореневища знімає судоми в литкових м’язах. Свіжий настій трави лікує запалення слизової оболонки ротової порожнини, ангіни і фарингіти, а також при зовнішньому застосуванні непогано справляється із гнійничковими ураженнями шкіри та трофічними виразками. Свіжий сік перстачу наполовину із соком зеленого жита приймають по десертній ложці тричі на день як жовчогінний засіб для виведення піску і невеликих каменів.

  Із чагарникових видів перстачу цілющі властивості мають верхівки молодих пагонів перстачу курильського. Курильський чай застосовують як жовчогінний, сечогінний, протипроносний, противиразковий, заспокійливий, кровоспинний, протидіабетичний, противірусний, антиалергенний, знеболювальний та імуностимулюючий засіб при шлунково-кишкових і жіночих хворобах, при лікуванні фурункулів, наривів та інших ран, для полоскання при ангінах, стоматиті й інших запаленнях порожнини рота. Він ефективний при запорах і діареї, дисбактеріозах, виразці шлунка, колітах, ерозії шийки матки та маткових кровотечах.

  Перстач – протипокази

  Приймати препарати з перстачу гусячого і калгану не рекомендується людям із підвищеним згортанням крові, схильним до тромбоутворення, а також гіпотонікам, оскільки зазначені препарати мають властивість знижувати тиск, як і перстач білий. Виводити пісок і камені з проток за допомогою перстачу потрібно обов’язково під наглядом лікаря. Препарати з перстачу можуть подразнювати слизову шлунка. Від лікування калганом варто утриматися вагітним і тим, хто потерпає від індивідуальної незносності рослини.