Запаморочення, головокружіння і порушення рівноваги: що робити?

Три стани, які лікарю важливо відрізнити і які для пацієнта означають одне і те ж. «У мене крутиться голова», – найчастіше каже пацієнт, не підозрюючи, що під цією фразою можуть приховуватися десятки різних причин. Як зрозуміти відчуття людини, як із десятків причин визначити хоча б три найімовірніші, щоб не призначати «сотню» зайвих обстежень?
У цій статті спробуємо з’ясувати, як пацієнт може допомогти лікарю, щоб звузити коло діагностичного пошуку.
Усі порушення вестибулярної функції можна розподілити на три групи.
Запаморочення (dizziness) – відчуття слабкості, як перед непритомністю, нестабільності, втоми, нахилу, дисбалансу. Причинами найчастіше можуть бути: прийом певних ліків, ортостатична гіпотензія (при вставанні, пов’язана із низьким рівнем артеріального тиску), аритмії, захворювання шийного відділу хребта, анемія, перевтома, недосипання, стрес, панічні атаки (гіпервентиляція), підвищення артеріального тиску, низький рівень глюкози в крові тощо.
Головокружіння (vertigo) – ілюзорне відчуття руху предметів або самого себе у просторі – схоже, як після каруселі. Найчастіше пов’язане з внутрішнім вухом. Це, в першу чергу, доброякісне позиційне пароксизмальне головокружіння (ДППГ) – короткочасні епізоди вираженого вертиго, які виникають переважно вранці після сну і пов’язані з положенням голови. Абсолютно не важка патологія, яку можна усунути на прийомі у лікаря. На жаль, дуже часто пацієнти, налякані своїм станом, проводять цілий день у ліжку, не рухаються вдома і не звертаються по допомогу або, що гірше, приймають самостійно препарати, які їм цілком не потрібні. Для лікування ДППГ використовують лише позиційні маневри.
Інші причини вертиго:

• вестибулярний нейроніт (стійке, з різким початком головокружіння, що супроводжується нудотою, блюванням, не залежить від положення голови та не поєднане з порушенням слуху, часто виникає після вірусної інфекції);
• хвороба Меньєра (головокружіння поєднане зі зниженням слуху та шумом у вусі );
• вестибулярна мігрень (приступи вертиго, асоційовані з болем голови, а інколи трапляються і без болю; хворі часто описують, як «кружіння всередині голови»);
• акустичні невриноми (насамперед зниження слуху).

Порушення рівноваги (Imbalance) проявляється у зміненій ході, похитуванні, промахуванні при спробі взяти будь-який предмет. Може бути наслідком ураження мозочка (координаторний центр), шляхів глибокої чутливості, стовбура мозку. Викликано демієлінізуючими (розсіяний склероз), судинними (гострі чи хронічні порушення мозкового кровообігу), токсичними (вживання алкоголю) чи пухлинними процесами.
Саме тому для лікаря важливо зрозуміти: чи це запаморочення, чи вертиго, чи порушення функції координації рухів та рівноваги.
Отже, при виникненні запаморочення слід звернути увагу на наявність порушення слуху, координації, час початку, тривалість симптомів, що стало передумовою виникнення симптомів, чи приймали ви будь-які ліки перед тим, коли симптоми зменшуються чи посилюються. Цим ви допоможете лікарю у встановленні правильного діагнозу.

Стаття не може бути використана для встановлення діагнозу і не замінює консультацію лікаря. Самолікування може бути небезпечним для вашого здоров’я.

Головокружіння – хвороба чи симптом?

Будь-яке ураження вестибулярної системи негайно призводить до вегетативних розладів.

Напевно, немає людини, яка жодного разу не відчувала головокружіння. Тим часом, нерідко під головокружінням розуміють зовсім різні відчуття: від легкої нестійкості, почуття нудоти чи сп`яніння до враження обертання власного тіла чи навколишніх предметів.

Справжнім головокружінням називають ілюзію руху свого тіла чи предметів навколо. Подібне відбувається, якщо швидко обертатися, наприклад, на каруселі. Однак, якщо головокружіння виникло без видимої причини, це може бути симптомом якого-небудь захворювання. Справжнє головокружіння часто супроводжується психовегетативними розладами: нудотою; блювотою; зблідненням; потовиділенням; тривогою.

Це пояснюється тісними зв`язками вестибулярної системи з вегетативною нервовою системою. Будь-яке ураження вестибулярної системи негайно призводить до вегетативних розладів.

Незважаючи на почуття страху, яке супроводжує практично кожний напад головокружіння, саме по собі воно не є небезпечним для життя станом. Однак, дуже важливо вчасно і правильно встановити діагноз захворювання, що викликало головокружіння.

Головокружіння (vertigo) та запаморочення (dizziness)

Головокружіння – це не захворювання, це всього лише симптом. Він виникає ізольовано чи асоційовано з іншими проявами за різноманітних клінічних обставин. Зона порушень визначає симптоми, які супроводжують головокружіння. Деякі автори відрізняють головокружіння від порушень балансу, а інші розрізняють головокружіння та запаморочення, тому єдина концепція на сьогодні відсутня. За Балохом, головокружіння визначають як відчуття руху оточення по відношенню до хворого, а не навпаки. Такий рух є найчастіше круговим, але може бути також відчуття лінійного руху, поштовху, чи відчуття падіння чи підйому (подібно до палуби корабля, чи падіння до криниці).

Головокружіння є наслідком будь-якого типу присінкового порушення, як периферійних рецепторів, проводячих шляхів, які несуть зібрану інформацію, чи нервових центрів, де така інформація обробляється в центральній нервовій системі.

Більшість головокружінь є периферійними. Це означає, що пошкодження локалізується в межах присінкових рецепторів (напівкружних каналів, утрікулюса чи саккулюса) чи в шляхах (присінкових нервах), які пролягають між ними та мозковим стовбуром. Коли головокружіння є результатом пошкодження ЦНС, його відносять до центральних.

Часто буває важко розрізнити між справжнім головокружінням та запамороченням. Ця різниця, однак, є дуже важливою.

Запаморочення переживається хворим як відчуття дискомфорту в голові, відчуття важкої голови, часто супроводжується болем голови та нудотою. Існує багато інших описів, таких як колапс, плаваючі відчуття, відчуття, що пливе підлога з під ніг, хитання, предмети, що крутяться довкола голови хворого та рухи об`єктів при ході (осцилопсія). Балох вживав специфічні означення різних порушень: порушення рівноваги, зорове запаморочення (при зміні окулярів), пресинкопальна легкість в голові (як при гіпервентиляції, аритмії, довгому перебуванні на сонці чи ортостатичній гіпотензії), психофізіолоґічне запаморочення (тривога чи напади паніки, які часто поєднані з відчуттям запаморочення), мультисенсорне запаморочення та фізіологічне запаморочення (як при захитуванні). Термін запаморочення вживається для позначення всіх перелічених порушень. Головокружіння виявляється тоді особливим випадком запаморочення.

Часом хворі скаржаться на порушення рівноваги, дисбаланс при стоянні чи ході. Інші хворі вказують на брак стабільності при ході. Рівновага, балансування, розглядається як можливість для тіла утримувати потрібну поставу по відношенню до оточення як у спокої, так і при ході, під час бігу, різких рухів, піруетів, акробатичних трюків і т.п. Це комплексний процес, який включає інформацію, зібрану від різних органів чуття (зору, присінка, пропріоцепції), яка має потім бути оброблена на вищих рівнях.

Запаморочення (і головокружіння) часто супроводжуються порушеннями рівноваги. З іншого боку, почуття дисбалансу може виникати відокремлено від запаморочення. Дисбаланс, що не супроводжується запамороченнями, виникає при порушеннях мозочка, задніх рогів спинного мозку, при поліневропатіях та захворюваннях м‘язів та суглобів, а також при односторонніх периферійних присінкових пошкодженнях з повільним початком та перебігом.

Дисбаланси, що виникають внаслідок присінкової чи пропріоцептивної дисфункції погіршуються при заплющених очах чи в темряві; при пошкодженнях мозочка дисбаланси не міняються при заплющуванні очей.

Будова внутрішнього вуха

Внутрішнє вухо розташоване всередині дуже складного комплексу сполучених між собою порожнин скроневої кістки, що утворюють кістковий лабіринт. Уся система заповнена пери лімфою, яка уявляє собою світлу водянисту рідину. В перилімфі в підвішеному стані знаходиться тонкий перетинчастий лабіринт. Він заповнений ендолімфою, яка циркулює та омиває органи та рецептори внутрішнього вуха.

У внутрішньому вусі виділяють відділи, зв`язані з виконанням функції підтримки рівноваги і функції слуху. До відділів, у функцію яких входить підтримка рівноваги, відносяться присінок (vestibulum), що складається з маточки (utriculus) і сферичного мішечка (sacculus) і трьох напівкружних каналів (ductus semicirculares) зі стовщеннями у виді ампул. Орган слуху розташований у завитці (cohlea).

У кожнім із трьох відділів є різні типи чутливих волосових клітин, що реагують на рух ендолімфи, гравітаційне поле чи на звукові вібрації.

Напівкружні канали мають пучки волосових клітин (крісти) у ділянках ампульного розширення. Рух голови супроводжується відповідним рухом ендолімфи, що згинає і викривлює війчасті клітини. Таким чином, сприймається інформація про обертання голови в будь-якій площині.

Маточка і сферичний мішечок відповідальні за одержання інформації про зміни положення голови в гравітаційному полі і прямолінійних прискореннях. У цих структурах знаходяться ділянки чутливих волосових клітин (macula sacculi et macula utriculi), покритих кристалами карбонату кальцію, що відомі як отоліти. При зміні положення голови гравітаційний вплив на отоліти супроводжується згинанням лежачих під ним чутливих волосових клітин.

Звук сприймається завиткою внутрішнього вуха. Вібрації проходять через зовнішнє і середнє вухо та в остаточному підсумку стимулюють переміщення ендолімфи усередині водопроводу завитки, і ці переміщення сприймаються волосовими клітками Кортиєва органа, що чутливі до змін тиску.

Поки точно не встановлено, яким чином цей орган здатен диференціювати різні типи звуків. Відомо, однак, що амплітуда і частота визначеного звуку знаходять своє відображення в характеристиках нервових імпульсів, що виходять з Кортиєва органа.

Функціонування вестибулярної системи в нормі

Відділи внутрішнього вуха іннервуються восьмим черепно-мозковим нервом, відростки якого закінчуються або в слухових, або у вестибулярних ядрах мозку, де аналізується отримана інформація.

Вестибулярні ядра – це скупчення нервових кліток у стовбурі головного мозку, вони мають великий комплекс зв`язків із скелетною мускулатурою, м`язами ока, мозочком і корою великих півкуль мозку.

З вестибулярних ядер нервові імпульси спрямовуються в скроневі відділи кори головного мозку, де знаходиться центр рівноваги і здійснюється свідомий контроль за положенням голови й тіла. Рівновага визначається і підтримується центрами головного мозку, що одержують інформацію від органа рівноваги, що знаходиться у внутрішнім вусі, і інших органів чуття.

У такий спосіб мозок узгоджує сигнали, що надходять із вестибулярного апарата з інформацією, яка сприйнята очима й іншими пропріорецепторами.

Що відбувається при патології

Інформація від периферичних відділів вестибулярного апарата у внутрішнім вусі надходить у вестибулярні ядра і центр рівноваги в мозку. Порушення передачі нервових імпульсів на будь-якому етапі цього шляху супроводжується головокружінням.

Головокружіння може бути обумовлено наявністю ураження в будь-якій частині вестибулярної системи, і тому можна класифікувати головокружіння відповідно до вогнища ураження.

Головокружіння може виникнути в результаті ураження відділів вестибулярного апарата внутрішнього вуха чи вестибулярного нерва. Таке головокружіння називається периферичним.

Головокружіння проміжного характеру спостерігається при порушеннях проведення інформації від вестибулярного апарата у внутрішнім вусі до головного мозку.

Причиною головокружіння також бувають захворювання головного мозку, і тоді говорять про центральне головокружіння.

Причини головокружіння

Причин, що викликають головокружіння, дуже багато. Головокружіння може виникнути в результаті ураження внутрішнього вуха чи вестибулярного нерва. Таке головокружіння називається периферичним. Причиною головокружіння також бувають захворювання головного мозку, і тоді говорять про центральне головокружіння.

Симптоми, що супроводжують головокружіння, його характер, частота та тривалість нападів допомагають встановити справжню причину головокружіння:

Якщо є які-небудь виділення з вуха, зниження слуху, то це може говорити про запалення внутрішнього вуха. При цьому може знадобитися консервативне лікування.

Якщо головокружіння супроводжується шумом у вухах, нудотою, блювотою, зниженням слуху, ймовірна наявність синдрому (хвороби) Меньєра. Якщо розладу слухової функції немає, то, можливо, це прояв вестибулярного невриту. Для неврита характерний раптовий початок. Сильне головокружіння, постійна блювота, почуття обертання підсилюються при спробі встати, при рухах голови. У більшості випадків ці симптоми поступово зникають протягом 2-3 днів захворювання. Після гострого періоду іноді зберігається ілюзія руху в процесі лінійних прискорень (таких, як у підйомниках чи при гальмуванні автомобілю).

При раптовій однобічній глухоті, вушному шумі і блювоті в 50% пацієнтів діагностується перилімфатична фістула. В інших випадках фістула може виявлятися різного ступеня виразності головокружінням і розладами слуху (шум, дзвін у вухах, зниження слуху).

При однобічному розладі слуху і головокружінні необхідно виключити пухлини головного мозку. Таке головокружіння починається поволі і нерідко супроводжується поступово наростаючими головними болями. Характерне посилення головокружіння при деяких положеннях тіла.

Для минущого порушення мозкового кровообігу та інсульту характерний гострий початок, поєднання головокружіння з двоїнням, розладами чутливості, слабістю в руках і ногах, порушенням координації рухів. Головокружіння, як правило, стійке і продовжується кілька діб.

Якщо головокружіння супроводжується нестійкістю, відчуттям дезорієнтації в просторі, підсилюється при рухах, особливо раптових, у шийному відділі хребта (згинання, розгинання, повороти убік), болем та обмеженням рухливості в ньому, то, швидше за все, головокружіння обумовлене захворюваннями шийного відділу хребта.

Якщо головокружінню передувала травма голови чи хребта, то причиною може бути “хлистова травма” чи черепно-мозкова травма.

Якщо головокружіння пов`язане зі зміною положення тіла в просторі, то найбільш ймовірно це доброякісне позиційне головокружіння. Наявність цього захворювання підтверджується простим позиційним тестом.

При базилярній мігрені головокружіння передує нападу головного болю, воно може тривати від декількох хвилин до однієї години і супроводжується шумом в ухах, нудотою, блювотою й іншими неврологічними симптомами.

Якщо головокружіння виявляється під час польоту, подорожі по воді, потязі чи машині, то, швидше за все, це є прояв транспортного запитування.

Якщо ви приймаєте які-небудь антибіотики, то необхідно з`ясувати, чи не вони є причиною головокружіння. Якщо антибіотики викликають головокружіння, потрібно припинити прийом чи зменшити дозу препарату.
Олеся Донченко,

Запаморочення (головокружіння)

Відчуття обертального руху навколишнього середовища або власного тіла, часто, з супутніми нудотою або блюванням, що пов’язане з пошкодженням вестибулярного апарату та/або його нервових зв’язків (системне запаморочення).

Патомеханізм та причини

Пошкодження вестибулярного апарату внутрішнього вуха, вестибулярної частини VIII черепномозкового нерву, вестибулярного ядра у стовбурі мозку або інших структур нервової системи, що відповідають за утримання рівноваги (мозочок, ретикулярна формація, кора скронево-потиличної ділянки). Ілюзія руху виникає лише у випадку несиметричного пошкодження (однобічного); двобічне ушкодження не викликає запаморочення.

1) периферичні — травма внутрішнього вуха (перелом піраміди скроневої кістки, перилімфатична нориця, струс лабіринту), лабіринтит, запалення вестибулярної частини VIII черепномозкового нерву (найчастіше — вірусне), пухлина у внутрішньому вусі, ішемія лабіринту (непрохідність передньої вестибулярної артерії, гілки передньої нижньої мозочкової артерії), хвороба Меньєра (водянка лабіринту невідомої етіології), отосклероз лабіринту, морська хвороба та доброякісне позиційне пароксизмальне запаморочення;

2) центральні — інсульт стовбуру мозку та мозочку, пухлина мосто-мозочкового кута, розсіяний склероз (вогнище демієлінізації в зоні входження VIII нерву), мігрень, епілептичний напад.

Діагностика

1. Суб’єктивне та об’єктивне обстеження: слід переконатися, що скарги пацієнта дійсно стосуються запаморочення — пацієнти часто використовують це слово для опису неспецифічних відчуттів невпевненості в утриманні положення тіла, проте, не пов’язаних iз відчуттям обертального руху (несистемне запаморочення). Ці відчуття можуть виникати з різних причин, таких як переднепритомний стан та інші порушення свідомості, порушення рівноваги, парези, епілептичний напад або атаксія. Необхідно визначити характерні риси запаморочення та наявність супутніх симптомів, що дозволить диференціювати центральну та периферичну причини →табл. 1.19-1.

2. Допоміжні дослідження: вестибулярні тести (калоричний, обертовий), аудіограма, нейровізуалізація (КТ, МРТ, МР-ангіографія), інші, в залежності від підозрюваної причини.

Клінічні симптоми

Центральний синдром

Периферичний синдром

відчуття похитування або падіння, нестабільна постава і непевна хода