Що означає корінь полі
Всі словники Тлумачний он-лайн словник української мови «СЛОВНИК.УКРЛІТ.ORG» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.
корінь
КО́РІНЬ, реня, ч.
1. Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з грунту воду з поживними речовинами. Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Шевч., II, 1953, 342); Кожен раз, коли сокира рубнула по виноградному корені або тріснула галузка, Замфір відчував біль у голові та серці (Коцюб., І, 1955, 216); Вбирання води та мінеральних речовин відбувається в молодих ростучих ділянках кореня (Практ. з анат. рослин, 1955, 166); * У порівн. Вона [вогнева позиція], розгалужуючись, як корінь, на всі боки, розкинулась попід насипом ячейками і ходами сполучень (Гончар, III, 1959, 24); // Деревина або речовина цієї частини рослини. Калган-корінь м’якшив гіркоту горілки (Рибак, Помилка. 1956, 247); // Підземна частина деяких рослин (моркви, буряків, петрушки тощо), що її вживають у їжу. На буряках вона застала Христю Кавунову, що дочищала останні накопані корені (Кучер, Трудна любов, 1960, 53).
∆ Соло́дкий ко́рінь (Glycyrhiza L.) — те саме, що солоде́ць; локриця.
◊ Вирива́ти (ви́рвати) з ко́ренем кого, що — знищувати, викорінювати, усувати кого-, що-небудь. — Отой Ілян — хороша квіточка… Добре, що вчасно вирвали з коренем (Чаб., Балкан, весна, 1960, 151); Диви́тися в ко́рінь — заглиблюватися в суть справи; Доко́пуватися (докопа́тися) до ко́реня — те саме, що Доко́пуватися (докопа́тися) до корі́ння (див. доко́пуватися); Ко́рінь життя́ — те саме, що женьше́нь. Не одну тисячу кілометрів сходив він у російській тайзі в пошуках кореня життя — женьшеня (Довж., І, 1958, 113); На ко́рені — у незжатому, нескошеному або незрубаному вигляді (про хліб, траву, дерево). Так гниє деревина на корені: уже й віти її посохли, і середина випала, а вона все стоїть (Мирний, III, 1954, 23); Був тут і.. хліб, куплений на корені (Стельмах, Хліб. 1959, 71); Пуска́ти (пусти́ти) ко́рінь — надовго оселятися, міцно осідати де-небудь (про людину). Хочеш буть шахтарем — Глибше корінь пускай У прославлену землю Донеччини! (С. Ол., Вибр., 1959, 199); Руба́ти під ко́рінь кого, що — підривати основу існування кого-, чого-небудь. Самогонщиків треба рубать під корінь (Кучер, Трудна любов, 1960, 497).
2. Частина зуба, волоса, нігтя тощо, яка міститься в тілі. Зуби складаються з коронки, шийки й кореня (Анат. і фізіол. люд., 1957, 92); — Хоч сама тонкорука, а як вхопила [зуб] за корінь, то так скрутила, мов добрий дядько (Гончар, Тронка, 1963, 67); * Образно. Коли б його, Терентія, сила, він би за насмішку судив би, як за задавнені борги, сам язики з коренем вишарпував би (Стельмах, І, 1962, 111).
3. перен. Початок, походження чого-небудь. Багато що в ній [статті] подобалося й Тарасові, особливо думки про єдиний корінь слов’янських народів (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 159); // Основа, джерело, головна причина чого-небудь.— Вони [єзуїти] всьому злу корінь! (Мирний, І, 1954, 183); [Аркадій (до Ліди):] Старий більшовик сказав мені сьогодні: «Ти, Аркадій, відстав [від життя] і заплутався..» Чому я, молодий, відстав, а він ні— чому. Де корінь тут, де правда, скажи… (Корн., І, 1955, 140); Ленін, досконало володіючи марксистським методом пізнання, вміло розкривав корені кожного суспільного явища, визначав тенденцію його розвитку (Ком. Укр., 5, 1960, 37).
◊ В (у) ко́рені — у самій основі, цілком. Перше півстоліття свого існування.. марксизм боровся з теоріями, які були в корені ворожі йому (Ленін, 15, 1949, 17).
4. грам. Головна частина слова (без афіксів), що виражав його основне (лексичне) значення й не поділяється на морфеми. Слово «маятник», я думаю, можна так залишить, бо корінь сього слова український (Л. Укр., V, 1956, 20); В основі слова в першу чергу виділяється так званий корінь, що містить у собі основний зміст лексичного значення слова (Курс сучасної укр. літ. мови. І, 1951, 292); Видозміни кореня, що утворюються внаслідок чергувань звуків, називаються варіантами кореня (Сл. лінгв. терм., 1957, 84).
5. мат. Величина, що при піднесенні її до певного ступеня дає дане число. Квадратний корінь.
∆ Добува́ння ко́реня див. добува́ння;
Добува́ти (добу́ти) ко́рінь див. добува́ти.
◊ Запряга́ти (запрягти́) в ко́рінь — запрягати коня корінним (у 5 знач.). І, загнуздавши раз коня, Він [пан] став питати в його: — Чи вас у корінь запрягти, Чи з боку — і з якого? (Сам., І, 1958, 235).
Корінь, ня, м. Корень. Камінь росте без коріня. Ном. Ум. Корінець, корінчик. Схотілась буря і зломила деревце бідне з корінцем. Гліб. Хріну корінчик. Г. Барв. 66. Ув. Коріни́ще. Істовк собі головище об дубове корінище. Н. п.
ко́рінь (збірне — корі́ння) — частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами; символ сталості, солідності («Міцний, як коріння»), роду («Яке коріння, таке й насіння»). Камінь росте без кореня (М. Номис).
Словник української мови
1. Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами. Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь мис (Тарас Шевченко, II, 1953, 342) ; Кожен раз, коли сокира рубнула по виноградному корені або тріснула галузка, Замфір відчував біль у голові та серці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 216) ; Вбирання води та мінеральних речовин відбувається в молодих ростучих ділянках кореня (Практикум з анатомії рослин, 1955, 166) ; * У порівняннях. Вона [вогнева позиція], розгалужуючись, як корінь, на всі боки, розкинулась попід насипом ячейками і ходами сполучень (Олесь Гончар, III, 1959, 24) ;
// Деревина або речовина цієї частини рослини. Калган-корінь м’якшив гіркоту горілки (Натан Рибак, Помилка. 1956, 247) ;
// Підземна частина деяких рослин (моркви, буряків, петрушки тощо), що її вживають у їжу. На буряках вона застала Христю Кавунову, що дочищала останні накопані корені (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 53) .
▲ Солодкий корінь (Glycyrrhiza, L.) — те саме, що солодець; локриця.
♦ Виривати (вирвати) з коренем кого, що — знищувати, викорінювати, усувати кого-, що-небудь. — Отой Ілян — хороша квіточка. Добре, що вчасно вирвали з коренем (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 151) ; Дивитися в корінь — заглиблюватися в суть справи; Докопуватися (докопатися) до кореня — те саме, що Докопуватися (докопатися) до коріння (див. докопуватися); Корінь життя — те саме, що женьшень. Не одну тисячу кілометрів сходив він у російській тайзі в пошуках кореня життя — женьшеня (Олександр Довженко, I, 1958, 113) ; На корені — у незжатому, нескошеному або незрубаному вигляді (про хліб, траву, дерево). Так гниє деревина на корені: уже й віти її посохли, і середина випала, а вона все стоїть (Панас Мирний, III, 1954, 23) ; Був тут і.. хліб, куплений на корені (Михайло Стельмах, Хліб. 1959, 71) ; Пускати (пустити) корінь — надовго оселятися, міцно осідати де-небудь (про людину). Хочеш буть шахтарем — Глибше корінь пускай У прославлену землю Донеччини! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 199) ; Рубати під корінь кого, що — підривати основу існування кого-, чого-небудь. Самогонщиків треба рубать під корінь (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 497) .
2. Частина зуба, волоса, нігтя тощо, яка міститься в тілі. Зуби складаються з коронки, шийки й кореня (Анатомія і фізіологія людини, 8 кл., 1957, 92) ; — Хоч сама тонкорука, а як вхопила [зуб] за корінь, то так скрутила, мов добрий дядько (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 67) ; * Образно. Коли б його, Терентія, сила, він би за насмішку судив би, як за задавнені борги, сам язики з коренем вишарпував би (Михайло Стельмах, I, 1962, 111) .
3. перен. Початок, походження чого-небудь. Багато що в ній [статті] подобалося й Тарасові, особливо думки про єдиний корінь слов’янських народів (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 159) ;
// Основа, джерело, головна причина чого-небудь. — Вони [єзуїти] всьому злу корінь! (Панас Мирний, I, 1954, 183) ; [Аркадій (до Ліди):] Старий більшовик сказав мені сьогодні: «Ти, Аркадій, відстав [від життя] і заплутався..» Чому я, молодий, відстав, а він ні — чому. Де корінь тут, де правда, скажи. (Олександр Корнійчук, I, 1955, 140) ; Ленін, досконало володіючи марксистським методом пізнання, вміло розкривав корені кожного суспільного явища, визначав тенденцію його розвитку (Комуніст України, 5, 1960, 37) .
♦ В (у) корені — у самій основі, цілком. Перше півстоліття свого існування.. марксизм боровся з теоріями, які були в корені ворожі йому (Ленін, 15, 1949, 17) .
4. грам. Головна частина слова (без афіксів), що виражає його основне (лексичне) значення й не поділяється на морфеми. Слово «маятник», я думаю, можна так залишить, бо корінь сього слова український (Леся Українка, V, 1956, 20) ; В основі слова в першу чергу виділяється так званий корінь, що містить у собі основний зміст лексичного значення слова (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 292) ; Видозміни кореня, що утворюються внаслідок чергувань звуків, називаються варіантами кореня (Словник лінгвістичних термінів, 1957, 84) .
5. мат. Величина, що при піднесенні її до певного ступеня дає дане число. Квадратний корінь.
▲ Добування кореня див. добування; Добувати (добути) корінь див. добувати.
♦ Запрягати (запрягти) в корінь — запрягати коня корінним (у 5 знач.). І, загнуздавши раз коня, Він [пан] став питати в його: — Чи вас у корінь запрягти, Чи з боку — і з якого? (Володимир Самійленко, I, 1958, 235) .