Зробимо село щасливим

Аргументів багато. Перший з них – село відрізане від цивілізації.

Дійсно, за радянських часів так і було. Грунтові дороги, один телефон у сільраді, та ще й відсутність паспортів у колгоспників. Мій прадід Костянтин до кінця 1960-х років займався проведенням електрики у села. Ні, не в глухі гірські колиби, а в якихось 40 кілометрах від Києва!

Президентська програма “Велике будівництво” почалася з ремонту доріг державного значення і триває на місцевих автошляхах. А новим школам і дитсадкам у сільських громадах, що будуються в межах цієї програми, позаздрять навіть батьки столичних дітей.

Мобільний зв’язок вирішив проблему телефонізації. А Кабмін своєю постановою передбачив субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення широкосмугового інтернету в сільській місцевості. Чи буде ваша громада онлайн – залежить від активності її керівництва, яке ви ж самі й обрали минулої осені.

Другий аргумент – товари й послуги. За продуктами – на базар до райцентру. За довідкою – знову ж таки до міста.

Аргумент про продукти наводять ті, хто давно не був у селах. Магазин у великому селі асортиментом мало відрізняється від свого “колеги” у спальному районі Києва.

Довідка теж перестає бути проблемою. По-перше, ЦНАПи тепер відкривають у громадах, а не лише “у районі”. По-друге, ми розвиваємо цифровий додаток “Дія”, куди вже цього року буде перенесено частину “паперових” державних послуг.

Йдемо далі. В селі єдина розвага – пити пиво біля розваленого сільського клубу.

Проблема є, і ми вже її вирішуємо.

Внаслідок децентралізації громади отримали “на руки” реальні гроші. І мають можливість використати їх в тому числі на культурну та спортивну інфраструктури.

А нещодавно ухвалені закони про центри культурних послуг та бібліотеки стимулюють розвиток закладів культури у громадах – зокрема забороняють закривати такі заклади без створення альтернативи.

Це все добре, скажете ви. Але що мені у вашому селі робити – картоплю копати?

І тут ми підходимо до основної проблеми. Гроші – це те, чого в українському селі дійсно бракує. В пошуках роботи люди їдуть до Києва або Польщі, а в селах залишаються бабусі й дідусі.

Як залучити кошти в село? Перш за все – розвивати аграрний сектор, який історично є основою сільської економіки.

Основними рушіями розвитку ми вважаємо децентралізацію і земельну реформу. Це була принципова вимога “Слуги Народу” – державною землею мають розпоряджатися громади. І громади мають самі обирати, що з нею робити.

Наші опоненти продовжують активну кампанію з дискредитації ринку землі.

“В умовах зубожіння селян земля не може стати товаром”, – це реальна цитата одного з них.

Панове, саме відсутність ринку землі, а точніше, тіньовий її обіг і призвели до того самого зубожіння! Ми чудово знаємо, що мораторій існував лише на папері, а “для потрібних людей” за неофіційними схемами земля ще й як продавалася і купувалася.

До речі, порахуйте, в лавах якої з партій присутня найбільша кількість “латифундистів”. Дивним чином ми натрапимо на політичну силу, що з усіх рупорів кричить про “народну землю”, яку влада хоче “віддати іноземцям за безцінь”. А іноземці, звісна річ, вивезуть собі за кордон український чорнозем “КамАЗами”.

Хтось зауважить, що розвиток сільського господарства не означає розвиток села. Адже сама суть індустріальної економіки полягала в прогресуючій автоматизації аграрного виробництва. А це, в свою чергу, призводило до зменшення потреби в робочих руках. Простіше кажучи, врожай збирає трактор, а не людина.

Це правильно – але для сировинної економіки. Якою, на жаль, поки що і є український агробізнес. Інша справа – виробництво продукції з високою доданою вартістю.

Наприклад, останніми роками українські аграрії розвивають експорт десертних яблук.

На відміну від промислових яблук, що йдуть на виробництво соків чи пюре, ці плоди призначені для кінцевого споживання. Країни, для яких яблука – екзотика, готові платити за них як за преміальний продукт. Це, наприклад, ОАЕ та Сінгапур.

Але імпортери таких яблук виставляють суворі вимоги до виробництва, зберігання та транспортування продукції. Отже, потрібна праця – кваліфікована людська, а не “тракторна”.

Яблука – лише один із прикладів. У цивілізованому світі – шалений попит на “органіку”, за яку люди готові платити велику ціну. Україна – в тренді.

Наше завдання – підтримати таких фермерів, адже поки що вони працюють “всупереч”, а не “завдяки” законодавчій базі.

Ми працюємо над спрощенням умов для дрібних українських виноробів, пивоварів, сироварів. Адже в багатьох випадках у законах відсутнє саме поняття “малого виробника”, що змушує фермерів проходити бюрократичні процедури на рівні агрокорпорацій.

Мої колеги вийшли із законодавчою ініціативою зобов’язати великі мережі супермаркетів пріоритетно закуповувати продукцію у місцевих виробників, передусім дрібних фермерів. Таким чином вони стануть більш конкурентоспроможними перед імпортними постачальниками.

Я розумію, що ініціатива ще потребує обговорення з усіма причетними сторонами – і ми вже розпочинаємо такі діалоги.

Втім, село не має обмежуватися лише аграрним сектором.

Постіндустріальна економіка – це IT, креативні індустрії, сфера розваг, туризм, виробництво органічних продуктів, відновлювальна енергетика. Все це відкриває для села можливості, надає “друге дихання”. І своє завдання ми бачимо у тому, щоб цими можливостями скористатися.

Як саме? Організувавши взаємодію між креативною економікою та сільською.

Село може запропонувати креативній економіці й креативному класу те, що ще довго не зможуть запропонувати великі міста: рекреацію, своєрідний “детокс”, можливість жити в іншому часовому режимі, ніж креативний клас живе у місті.

Як не дивно, пандемія COVID-19 тут грає на руку. Згадайте, як під час локдауну “креативщики” з міста їздили до села рятуватися від некомфортної самоізоляції в квартирах. IT, дизайн, комунікації, індустрія розваг, журналістика, мистецтво – це далеко не повний перелік сфер, які повністю або частково допускають дистанційну роботу.

Завдяки президентській програмі “Велика реставрація” сільські громади отримають відреставровані замки та палаци. Отже, матимуть шанс залучити туристів. А це – ночівлі в приватних садибах, купівля сувенірів, дегустації місцевих продуктів.

Ми готові до діалогу з усіх питань розвитку села. Але за тієї умови, що це буде діалог, а не чергові маніпуляції для набору “політичних балів”.

Є ідеї – підкажіть їх нам! Разом ми зробимо село щасливим.

Олександр Корнієнко

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної нформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Який бізнес буде успішним в селі?

На перший погляд, село може видатися не найкращим майданчиком для бізнесу. Іноді навіть кажуть, що село — радше недолік, ніж перевага для успішного бізнесу. Там мало людей, менше розвинена інфраструктура.

Але мистецтво грамотного бізнесу в тому, щоби зробити свої недоліки своєю виграшною перевагою, асиметричною перевагою. Тож думайте не як побороти те, що ви в селі, а як виграти від того, що ви в селі. Є сфери, де дуже потрібна сільська інфраструктура, тож, якщо ти живеш в селі, використай свою географію для того, щоб зробити бізнес.

Ось кілька ідей, які найкраще реалізувати саме за містом:

1. Агротуризм — бізнес №1в селі

Це сфера, яку можна розвивати лише за містом, у селі.

Мене вразило екопоселення на околиці Стокгольма, воно дуже схоже на давнє українське село. Люди там живуть в хатинках, у них немає ні електрики, ні інших благ цивілізації. При чому усі місця там вже заброньовані і потрапити туди пожити непросто.

Такі поселення стають дуже популярними в цілому світі. В Україні дуже багата сільськогосподарська культурна спадщина, тому ці ідеї і спосіб життя нам близькі. Зрештою, щоб побачити справжню Україну, не достатньо поїхати лише у Київ чи Львів.

Кілька днів тому в УКУ приїжджала пані, яка викладає в Гарварді мистецтво ведення переговорів. Організатори хотіли показати їй щось цікаве в Україні. Тож її повезли до батьків когось із працівників університету, котрі живуть в гарному затишному селі на Львівщині. Там є ще хати-мазанки, які гарно виглядають навесні. Пощастило з погодою і тим, що якраз була Пасха й люди святкували, одягнули вишиті сорочки, святили паски — проявився весь традиційний український колорит.

В селі можна створити нові місця для проживання або поселяти в наявних сільських хатинках. Додатково можна запропонувати різні активності.

Коли я в дитинстві приїжджав до мого дідуся в село, спати на сіні — це був найбільший кайф. А можна ще пропонувати українську кухню, катання на конях, спостерігати, як ростуть овочі, поливати огірочки, збирати полуничку і малину, доглядати кіз, доїти корову, годувати курей чи забирати яйця. І дітям, і навіть дорослим з міста, які ніколи не бачили, звідки з’являється буряк чи молоко, це буде цікаво.

2. Органічне фермерство

Воно стає щораз популярнішим у цілому світі. А Україна — це, все-таки, агрокраїна, саме з цим ми асоціюємося у світі.

Відкривати різні господарства, де вирощують фрукти, ягоди, овочі, виготовляють молочну і м’ясну продукцію актуально завжди, бо люди завжди хотітимуть смачно і здорово їсти.

Наприклад, в Лавці традицій Сільпо товар — із невеликих сільських господарств. І він дуже популярний серед покупців.

3. Традиційний хендмейд

Це про народне мистецтво — декоративне і ужиткове — від ліплення глечиків, виробництва кухонного посуду і різьбярства до ткацтва і вишивання (не тільки вишитих сорочок, ай різних рушників, скатертин ітд).

Можна продавати готовий товар, а можна запропонувати майстер-класи, отримати досвід, вчити людей виготовляти усе це самостійно, пробувати себе на різних майстерках. Сьогодні такі воркшопи можна купити в місті, наприклад на bodo. Але коли усе відбувається в селі, звідки ця справа почалася, це набагато колоритніше.

Авдиторія таких воркшопів здебільшого з міста, тому потрібно продумати логістику. А ще краще зробити майстерку частиною більшої пригоди. Якщо клієнти приїхали подивитися на органічне фермерство і купити собі свіжих овочів та сиру, чому б їм не запропонувати після цього майстер-клас з гончарства чи рибальство під старою грушкою.

4. Пожити в селі

Оренда кімнати чи будиночка — такий собі сільський airbnb. Спробуй побути своїм у селі. Стомлений темпом великого міста ти на якийсь час оселяєшся в домі тітки Ліди, снідаєш разом з нею, дивишся, чим вона займається, за бажання можеш їй допомогти, збираєш яблука, купаєшся в річці, ходиш по гриби.

5. Переробка їжі

Виростив ягоди, купив ще в сусіда і зробив варення чи сушку або інші консервації. В сезон, коли у всіх одночасно родить той чи інший фрукт/овоч/ягода, сировину можна купити недорого. Але уже перероблений і законсервований продукт коштуватиме значно дорожче і буде цікавішим для покупців з міста. Продавати такий продукт можна будь-де, зокрема і онлайн.

6. Альтернативна енергетика

В місті з цим складно, тут немає де встановити ті ж сонячні панелі. А в селі, де більше простору, це добрий варіант. Ще й покупець на ваш товар готовий, бо продавати енергію по зеленому тарифу можна державі.

Щоб зробити такий бізнес не обов’язково жити в селі. Можна приїжджати з міста і на місці усе робити — купити кілька хатинок, відремонтувати і створити екопоселення чи зайнятися агротуризмом. Зрештою, навіть ті ж помідори можна купити в селі, привезти в місто і там їх переробляти. Але, коли турист приїжджає саме в село і бачить, як на місці колоритний парубок варить з цих помідорів томатну пасту, це набагато ефектніше, а відтак, і прибутковіше.