Хронологія XVII століття, 1600–1699

У 1600-х роках відбулися великі зміни у філософії та науці

віднесено до «English School»/Wikimedia Commons/Public Domain

• Винаходи
  • Хронологія винаходу
  • Відомі винаходи
  • Відомі винахідники
  • Патенти та торгові марки
  • Комп’ютери та Інтернет

  Основні зміни в галузі філософії та науки відбулися протягом 17 століття. До початку 1600-х років наукові дослідження та вчені в цій галузі не були по-справжньому визнані. Насправді таких важливих діячів і піонерів, як фізик 17-го століття Ісаак Ньютон , спочатку називали натурфілософами, оскільки протягом більшої частини 17-го століття не існувало такого поняття, як слово «вчений».

  Але саме в цей період поява нещодавно винайдених машин стала частиною повсякденного та економічного життя багатьох людей. Хоча люди вивчали та покладалися на більш-менш недоведені принципи середньовічної алхімії, саме в 17 столітті відбувся перехід до хімії. Іншою важливою подією цього часу була еволюція від астрології до астрономії.

  Таким чином, до кінця 17-го століття наукова революція закріпилася, і ця нова галузь дослідження утвердилася як провідна сила, що формує суспільство, що охоплює математичні, механічні та емпіричні сукупності знань. До відомих вчених цієї епохи належать астроном Галілео Галілей , філософ Рене Декарт, винахідник і математик Блез Паскаль та Ісаак Ньютон. Ось короткий історичний список найбільших хітів технологій, науки та винаходів 17 століття.

  1608 рік

  Німецько-голландський виробник окулярів Ганс Ліпперші винаходить перший телескоп -рефрактор .

  1620 рік

  Голландський будівельник Корнеліс Дреббель винайшов перший підводний човен з людською силою .

  1624 рік

  Англійський математик Вільям Утред винаходить логарифмічну лінійку .

  1625 рік

  Французький лікар Жан-Батист Дені винаходить метод переливання крові.

  1629 рік

  Італійський інженер і архітектор Джованні Бранка винаходить парову турбіну.

  1636 рік

  Англійський астроном і математик В. Гаскойн винаходить мікрометр.

  1642 рік

  Французький математик Блез Паскаль винаходить арифметичну машину.

  1643 рік

  Італійський математик і фізик Евангеліста Торрічеллі винаходить барометр .

  1650 рік

  Вчений і винахідник Отто фон Геріке винаходить повітряний насос.

  1656 рік

  Голландський математик і вчений Крістіан Гюйгенс винайшов маятниковий годинник.

  1660 рік

  Годинники із зозулею виготовляли у Фуртвангені, Німеччина, в регіоні Шварцвальд.

  1663 рік

  Математик і астроном Джеймс Грегорі винаходить перший рефлекторний телескоп.

  1668 рік

  Математик і фізик Ісаак Ньютон винаходить рефлекторний телескоп.

  1670 рік

  Французький монах-бенедиктинець Дом Періньйон винаходить шампанське.

  1671 рік

  Німецький математик і філософ Готфрід Вільгельм Лейбніц винаходить лічильну машину.

  1674 рік

  Голландський мікробіолог Антон Ван Левенгук першим побачив і описав бактерії за допомогою мікроскопа.

  1675 рік

  Голландський математик, астроном і фізик Крістіан Гюйгенс патентує кишеньковий годинник.

  1676 рік

  Англійський архітектор і натурфілософ Роберт Гук винаходить універсальний шарнір.

  1679 рік

  Французький фізик, математик і винахідник Дені Папен винаходить скороварку.

  1698 рік

  Англійський винахідник та інженер Томас Савері винаходить паровий насос.

  § 14. Англія в XVI ст.

  Як ви пам’ятаєте, у результаті війни Червоної і Білої троянд в Англії установилося правління династії Тюдорів. Це був період відродження держави, утвердження абсолютної королівської влади за збереження парламенту.

  Під час правління Генріха VII (1485-1509 рр.) відроджувалося підірване Столітньою війною господарське життя країни. Феодальні відносини поступово розкладалися і створювалися умови для зародження капіталістичних відносин. Поштовхом до цього стала аграрна революція у формі обгороджування.

  В Англії здавна займалися вівчарством. Попит на вовняне сукно з кінця XV ст. зріс. У XVI ст. виробництво сукна стало головною галуззю англійської промисловості, а в середині століття воно становило 80 % експорту. Розведення овець було вигіднішим, ніж землеробство, тому землевласники почали перетворювати свої землі на пасовиська. Вони проганяли селян із земель, а зайняті території обгороджували і на них розводили овець. Цей процес дістав назву обгороджування.

  Збільшення виробництва сукна потребувало нових форм організації праці. На зміну майстерням ремісників прийшло мануфактурне виробництво.

  Відбувалися зміни й в англійському суспільстві. Представники дрібного й середнього дворянства (за старою звичкою їх ще називали рицарями) почали переходити до ведення ринкового господарства, займалися тим, що приносило прибуток: вівчарством, виробництвом сукна на мануфактурах, видобуванням і виробництвом металів. Вони становили основу «нового дворянства» — джентрі.

  Сесії англійського парламенту завжди відкривають у Палаті Лордів. Королева зачитує промову, сидячи на троні, а для лорда-канцлера призначене крісло, яке має назву «вулсак» (англ. wool — вовна, sac — мішок). Лорд-канцлер сидить на мішку, набитому вовною. Цей звичай бере початок із XVI ст., коли Англія була головним експортером вовни й вовняних виробів в Європу. Мішок з вовною став символом заможності Англії.

  Крісло лорд-канцлера в англійському парламенті (сучасне фото)

  2. «КРИВАВЕ ЗАКОНОДАВСТВО»

  Свідчать документи

  Томас Мор «Утопія» (1516 р.)

  Ваші вівці, зазвичай такі лагідні, що задовольняються дуже незначним, тепер, кажуть, стали такими ненажерливими й невгамовними, що поїдають навіть людей, розоряють і спустошують поля, будинки й міста.

  Як ви розумієте вислів Томаса Мора, що «вівці. поїдають людей»?

  У пошуках засобів до існування селяни наймалися за копійчану плату на мануфактури. Але підприємства і господарства нових дворян не могли забезпечити роботою величезну кількість знедолених селян. Вони перетворювались на пауперів — людей, повністю позбавлених засобів для існування.

  Джентльмен подає милостиню жебракові (гравюра XVI ст.)

  Королівська влада діяла в інтересах власників землі та мануфактур, тому розпочала боротьбу з пауперами. Англійські королі династії Тюдорів видали жорстокі закони проти волоцюг і жебраків — так зване «криваве законодавство», яке зобов’язувало пауперів найматися на роботу. «Криваві закони» перетворювали зігнаних із землі селян на людей, готових найматися працювати на будь-яких умовах. У підсумку майже безкоштовна праця найманих працівників давала можливість власникам мануфактур вкладати більше капіталу в розширення виробництва.

  3. КОРОЛІВСЬКА РЕФОРМАЦІЯ

  Для зміцнення своєї влади Тюдори використали ідеї реформації церкви, яка розпочалася за Генріха VIII (1509-1547 рр.)· На відміну від Німеччини, де в поширенні реформаційних ідей передусім був зацікавлений простий народ, в Англії вона була «згори» (за активного втручання короля).

  У 1534 р. парламент затвердив запропонований Генріхом VIII Акт про супрематію (супрематія — верховенство). Відповідно до цього документа король прийняв титул очільника церкви в Англії. Це означало розрив з Римом і позбавлення англійської церкви залежності від Папи Римського. Відтоді вона почала називатися англіканською.

  Історичні подробиці

  Генріх VIII (портрет роботи художника Ханса Хольбена Молодшого, 1539-1540 рр.)

  Генріх VIII розумів, що привласнення церковних багатств могло поповнити державну скарбницю, а контроль над духовною владою піднімав авторитет англійської корони в очах підданих. Приводом переходу монарха до протестантизму стало те, що король не отримав від Папи Римського дозволу на розлучення з першою дружиною Катериною Арагонською, яка не змогла народити йому сина, спадкоємця трону. Король домігся від англійського духовенства визнати його «єдиним захисником і верховним главою церкви й духовенства в Англії».

  4. ЄЛИЗАВЕТА І

  Діємо: практичні завдання

  Працюючи з матеріалами підручника, додатковими матеріалами, з’ясуйте на конкретних фактах, чому англійський історик Вільям Камден, сучасник Єлизавети І, назвав її правління добою прогресу, протягом якої королева надихала своїх підданих на великі справи.

  Останньою представницею династії Тюдорів на англійському престолі була королева Єлизавета І (1558-1603 рр.). Єлизавета І була дочкою Генріха VIII і Анни Болейн. Папа Римський не визнав цей шлюб, тому католики вважали Єлизавету незаконнонародженою і вона не мала права на королівський трон. Єлизавета не бажала грати традиційну роль, призначену жінці. Мала твердий характер, була розумною, завжди захищала інтереси Англії. Зійшовши на трон, вона сказала: «Я доведу світові, що в Англії є жінка, яка вміє діяти мужньо». За її правління значно зміцнилася центральна влада. Єлизавета провадила політику протекціонізму.

  Варто запам’ятати!

  Протекціонізм — політика держави, спрямована на захист власної економіки від іноземної конкуренції. Полягала в сприянні й підтримці розвитку власного виробництва й торгівлі.

  Королева заохочувала створення мануфактур, великих торговельних компаній, підтримувала винахідників. Назви компаній свідчили про основні напрями торгівлі — Гвінейська, Мароканська, Ост-Індська. Англія надавала притулок досвідченим фахівцям-іноземцям — протестантам. Німецькі майстри гірничої справи, ткачі з Нідерландів, французькі килимники привезли в Англію секрети свого ремесла. Це сприяло вдосконаленню старих і появі нових галузей виробництва.

  Єлизавета І визнавала себе заступницею деяких піратів. У 1577-1580 рр. Френсіс Дрейк із невеликою ескадрою вирушив у навколосвітнє плавання. Пірати пограбували іспанські порти на тихоокеанському узбережжі, захопили кораблі із золотом. Дрейка посвятила в рицарі особисто королева.

  • 1. Перегляньте відео про Френсіса Дрейка. Визначте, чому експедиції Дрейка мали успіх. Яке значення його піратська діяльність мала для Англії?
  • 2. Як ви ставитеся до такого способу поповнення державної скарбниці, як піратство?

  Відео «Френсіс Дрейк». Тривалість 04 хв 34 с

  Англія активно продовжувала колоніальну експансію. Волтер Рейлі заснував англійську колонію в Північній Америці й назвав її Вірджинія.

  Єлизавета І продовжила Реформацію, яку розпочав Генріх VIII, відновила повноваження протестантської церкви. У 1571 р. завершилося становлення англіканської церкви. Парламент ухвалив англійський Символ віри з 39 статей, в якому встановлювалися основні положення англіканського вчення. Елементи кальвінізму в ньому було поєднано з католицизмом. Не визнавалася влада Папи Римського, заборонялись індульгенції, було зменшено кількість релігійних свят, богослужіння проводили англійською мовою, духовенство підпорядковувалось лише королю.

  Історичні подробиці

  Загрозою правлінню Єлизавети І була її двоюрідна сестра — шотландська королева, ревна католичка Марія Стюарт, яка претендувала на англійський престол. Марію Стюарт звинуватили в державній зраді. Після роздумів Єлизавета І наважилася на безпрецедентний крок — Марію Стюарт засудили до страти (королева дала наказ вбити королеву).

  У відповідь на страту Марії Стюарт Папа Римський закликав католиків до війни з Англією. Єдиним, хто відгукнувся на це, був іспанський король Філіп II. Однак, як пам’ятаємо, його «Непереможна армада» в 1588 р. зазнала поразки. Англія стала володаркою морів.

  Діємо: практичні завдання

  Це одна з найвідоміших картин в історії Великої Британії. У липні 2016 р. вона була викуплена у спадкоємців знаменитого Френсіса Дрейка за 10 млн фунтів стерлінгів. З осені 2016 р., після реставрації, картина зайняла почесне місце в постійній експозиції Королівських музеїв Гринвіча.

  Єлизавета І (портрет роботи невідомого художника, 1590 р.)

  Портрети того часу, як правило, наповнені сенсами. Деталі мають значення. Спробуйте «прочитати» цю картину й дізнатися, що символізують її деталі.

  ЗНАЮ МИНУЛЕ || ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ || ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

  ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

  Знаю і систематизую нову інформацію

  1. Історичні ребуси: розгадайте ребуси й дізнайтеся, які явища, процеси історії Англії в них закодовані. Поясніть значення закодованих понять у розвитку країни.

  2. Які чинники сприяли зародженню ринкових відносин в Англії?

  3. Що таке обгороджування?

  4. Які причини та наслідки мав процес обгороджування в Англії?

  5. Що стало причинами, а що приводом до королівської Реформації в Англії?

  6. Чому Реформацію в Англії називають проведеною «згори»?

  7. Перевірте, як ви засвоїли матеріал, виконавши онлайн-вправу:

  Обговорюємо в групі

  1. Обговоріть у групі, чи можна стверджувати, що Єлизавета І правила Англією за принципом «мета виправдовує засоби».

  2. Чим, на вашу думку, Реформація в Англії відрізнялася від Реформації в континентальній Європі?

  Мислю творчо

  1. Підготуйте презентацію «Роль жінок з династії Тюдорів в управлінні державою».

  2. Виконайте творчий проект (історичний портрет, сторінка діяча/діячки в соціальних мережах, інфографіка та ін.) «Особа в історії» (оберіть історичного діяча з параграфа).

  Шаблон фейсбук-сторінки діяча

  Ці дати допоможуть вам зрозуміти історію.

  Запам’ятайте їх:

  1534 р. — Затвердження англійським парламентом Акта про супрематію

  1588 р. — Розгром «Непереможної армади»

  7.1. Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.

  Безпосередніми наслідками поразки Української революції були значні демографічні втрати (від воєнних дій, голоду, епідемій тощо українське населення скоротилося на 65—70%); територіальний розкол українських земель, прогресуюче звуження сфери впливу національних державних структур тощо. Ці негаразди зумовили не тільки відмову від створення суверенної національної держави, а й втрату обмеженої автономії.

  Капітуляція 1676 р. правобережного гетьмана П. Дорошенка, його присяга російському цареві не зняли проблему територіального розколу українських земель. Туреччина швидко знайшла заміну Дорошенкові, вручивши булаву Ю. Хмельницькому разом з гучним титулом «князя Сарматії та України, володаря Війська Запорозького». Розпочався новий етап збройного протистояння між Правобережжям і Лівобережжям, своєрідним епіцентром якого став Чигирин. Захопивши і зруйнувавши у ході запеклої боротьби колишню гетьманську столицю, Ю. Хмельницький розраховував на подальше розширення своєї влади на Лівобережжі, але опір лівобережного гетьмана І. Самойловича посилився, і бойові дії набрали затяжного характеру.

  Самойлович Іван Самійлович (? — 1690) — козацький діяч. Походженням із духівництва. Освіту здобув у Київському колегіумі. Змолоду в козацькому війську. В 1669 р. обирається генеральним суддею лівобережного козацького війська, в 1672 р. — гетьманом Лівобережної України. У 1668 р. підтримав гетьмана І. Брюховецького й узяв участь у повстанні проти засилля російських воєвод в Україні. В 1677—1678 рр. керував полками у війні проти Туреччини. В 1674 р. обраний гетьманом Лівобережної та Правобережної України. Відстоював державні інтереси України у відносинах з Московщиною. В 1687 р. очолював козацькі полки в першому Кримському поході царських військ і був звинувачений у його невдачі. Засланий до Тобольська, де перебував до кінця життя.

  За цих обставин Юрій дедалі частіше виявляє себе як жорстокий, деспотичний правитель, що і призвело до його страти турецькими властями 1681 р. Цього ж року, прагнучи вийти з безперспективного протистояння, Росія та Туреччина уклали Бахчисарайський мирний договір. За його умовами під контролем Туреччини опинилися Південна Київщина, Брацлавщина та Поділля, а Росія утримувала Лівобережну Україну з Києвом, Васильковом, Трипіллям, а також Запорожжя. Територія між Дністром і Бугом 20 років мала залишатися нейтральною та незаселеною.

  Останню крапку в процесі поділу українських земель у XVII ст. між сусідніми державами було поставлено 1686 р. під час підписання між Росією та Польщею «Вічного миру». Текст договору складався на основі умов Андрусівського перемир’я 1667 р. Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю. Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини (1699 р. було приєднане до Польщі).

  «Вічний мир» суттєво ускладнив становище лівобережного гетьмана І. Самойловича. До того ж сам гетьман у цей час зробив чимало невиважених кроків, які підірвали його престиж та авторитет. Безмежне користолюбство І. Самойловича, його самовладдя, призначення на посади полковників найближчих родичів, підпорядкування української церкви Московському патріархові призвели до старшинської змови, яка завершилася арештом і засланням гетьмана до Сибіру.

  Після усунення І. Самойловича гетьманська булава на Лівобережжі 1687 р. дісталася генеральному осавулу І. Мазепі (1687—1708).

  Своє правління новий гетьман розпочинав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним «Коломацькі статті», які регламентували українсько-російські відносини. У цьому документі традиційна формальна гарантія «прав і вольностей народу малоросійського» була доповнена пунктами, які значно розширювали російську присутність в Україні та обмежували козацьку автономію. Зокрема, гетьман не мав права без царського указу зміщувати з посад козацьку старшину, в Батурині при гетьманові розташовувався московський стрілецький полк, Війську Запорозькому заборонялися зносини з чужоземними державами, козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам. Категорично заборонялося говорити про те, що «Малороссийский край гетьманского регимента», у «Коломацьких статтях» стверджувалося, що він є лише частина «их царского Пресветлого Величества Самодержавной держави».

  Вже на початку гетьманування доля підготувала Мазепі серйозне випробування. У 1689 р. на російський трон сідає новий цар — Петро І. Колишні патрони українського гетьмана усуваються від влади, царівна Софія потрапляє до Троїце-Сергієвого монастиря, а її фаворита Голіцина засилають на Далеку Північ. Здається, крах кар’єри Мазепи неминучий. Однак природний розум, дипломатичний хист, знання людей та придворних церемоній виводять його із глухого кута. Добившись аудієнції в царя щедрими дарами (тільки шабля, подарована Петру І, коштувала 2 тис. крб), демонстрацією покори (стояв навколішки перед царем, доки його силою не підвели), охаянням його попередніх патронів («лютий ворог князь Голіцин»), гетьман досягає своєї мети і завойовує прихильність російського царя. Пізніше Петро І зауважить у розмові з І. Мазепою: «Коли б у мене всі слуги були схожі на тебе, я був би найщасливішою людиною на землі!».

  Гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях до швидкого збагачення. Заволодівши 20 тис. маєтків, І. Мазепа стає одним із найбагатших феодалів Європи. Як високоосвічена людина, яка дбає про майбутнє, він значну частину власних коштів віддає на розвиток культури та релігії. Проте головною його метою було об’єднання в межах однієї держави всіх українських земель — Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини. І. Мазепа мріяв про створення станової держави західноєвропейського зразка. Ідеальною моделлю, на його думку, була Річ Посполита. Намагаючись створити для реалізації своїх планів надійну опору, гетьман сприяє формуванню аристократичної верхівки українського суспільства, тобто перетворенню козацької старшини на шляхетську верству, «бунчукових товаришів». Йшлося про створення власної генерації дворянства, яке мало б не тільки титули та спадкову владу, а й землі (гетьман роздав старшині понад тисячу дарчих на землі) та залежних селян (у 1701 р. І. Мазепа видав указ про дводенну панщину для селян Ніжинського полку). Така соціальна політика породжувала соціальне напруження, негативно впливала на імідж гетьмана. Народ називав І. Мазепу «вітчимом» України. Ситуацію в українських землях ускладнювала необхідність постійної бойової готовності, що диктувалася широкомасштабними політичними проектами російського царя. Лише за перші 12 років свого гетьманування І. Мазепа здійснив 11 літніх та 12 зимових походів. За цими цифрами стоять матеріальні збитки, демографічні втрати, збільшення податків, які лягали важким тягарем на плечі українського народу. Очевидно, саме невміння або ж небажання побачити в глибинах народної свідомості тісне поєднання національно-державницьких ідеалів та соціальних інтересів не дали змоги І. Мазепі при здійсненні його планів спертися на широку соціальну базу. Загалом козацтво та селянство не підтримало гетьмана.

  Між тим час вирішальних дій наближався. У 1700 р. розпочалася Північна війна. Втягнута у війну Україна потрапила в трагічну ситуацію. Вже 1700 р. для ведення бойових дій проти шведів було відправлено 17 тис. козаків. У виснажливому протистоянні, як правило, гинуло від 50 до 70% складу козацьких формувань. Війна принесла збільшення податків, примусові фортифікаційні роботи, нескінченні реквізиції харчів, розміщення в Україні російських військ, фактичне припинення зовнішньої торгівлі. Перемога будь-якої із сторін у російсько-шведському протистоянні означала загибель Української держави. Так, якщо перемогу здобували Карл XII і його ставленик Станіслав Лещинський, то Україна як союзник Росії дісталась би Польщі, а у разі перемоги Петра І і його протеже Августа II українські землі чекав поділ між Росією та Польщею. Отже, в обох випадках Україна втрачала навіть надію на автономію. Все це відбувалося в умовах зростання невдоволення українського народу, який заявляв гетьману: «Всі ми за душу Хмельницького Бога молимо, за те, що він визволив Україну з польського ярма, а твою душу й кості діти наші проклинатимуть, якщо ти після себе залишиш козаків у такій неволі». Ситуація вимагала радикальних дій. У 1705 р. І. Мазепа розпочинає таємні переговори із союзником Карла XII — польським королем С. Лещинським, а навесні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державної незалежності України. Цього ж року гетьман виступив як союзник шведів у вирішальній Полтавській битві та зазнав поразки.

  Чи можна вважати усі ці кроки зрадою союзу з Росією, зрадою українській державності? Шукаючи відповідь на це питання, варто пам’ятати, що стрижнем політики російського царату в українських землях завжди було намагання підім’яти під себе гетьманську владу, максимально обмежити, а в перспективі взагалі скасувати автономію України. Російська сторона, відстоюючи власні інтереси на міжнародній арені, ніколи особливо не дотримувалася духу і букви Переяславсько-Московського договору 1654 р. Адже ще на початку Північної війни Петро І, намагаючись забезпечити собі союзника, під час переговорів з польським королем Августом II, ігноруючи інтереси української сторони, пообіцяв Речі Посполитій декілька міст на Правобережжі та певну кількість сіл Стародубського полку. Лише після цієї домовленості її умови було узгоджено з І. Мазепою. Коли над Україною нависла загроза вторгнення союзника Карла XII С. Лещинського, гетьман звернувся до російського царя по допомогу. Відповідь Петра І була красномовною: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися як знаєш». Такі дії розв’язували руки Мазепі, адже його сюзерен відмовився практично надати військову підтримку, яку гарантувала угода 1654 р. Крім того, в архіві французького міністерства закордонних справ виявлено проект Петра І стосовно ліквідації гетьманщини та козацького устрою України, датований 1703 р., відповідно до якого планувалося або дочекатися смерті Мазепи, або ж усунути його з життя насильно, потім шляхом виселення та терору знищити козаччину, колонізувати українські землі росіянами та німцями з тим, щоб «раз і назавжди знищити огнище ворохобників». В історичній літературі є згадки й про інші плани ліквідації гетьманщини та передачі українських земель під управління князю Меншикову або навіть англійському герцогу Мальборо.

  Отже, І. Мазепа не зраджував союзові з Росією, а сам неодноразово був зраджений російською стороною. Не зраджував він і українській державності, тому що відповідно до його угоди зі Швецією та Польщею Україна мала стати великим князівством у складі останньої. Та все ж на політичні рішення І. Мазепи, крім зовнішніх обставин, певний відбиток накладали особисте честолюбство, амбітність, прагнення до влади, матеріальні інтереси. Проте об’єктивно дії І. Мазепи були спрямовані на пошуки способу збереження української автономії в умовах кризової ситуації. Внутрішньо-політичні прорахунки (простаршинська соціальна політика, постійне протистояння із Запорозькою Січчю та ін.) не дали йому змоги консолідувати українське суспільство, а жорстка протидія зовнішніх сил остаточно поховала плани гетьмана зберегти свободу, незалежність та соборність усіх земель Української держави.

  У жовтні 1709 р. у с. Варниця неподалік від Бендер помирає гетьман І. Мазепа. Козацька рада 1710 р. обирає гетьманом в еміграції П. Орлика. Новий гетьман походив з чесько-польської родини, що свого часу осіла в Литві, був людиною високоосвіченою, що дало йому можливість швидко зробити кар’єру. Починав він з посади писаря в канцелярії Київського митрополита, але завдяки природному розуму в 34 роки став генеральним писарем і найближчим радником І. Мазепи.

  Новообраний гетьман уклав зі своїми виборцями та запорозькими козаками договір, який дістав назву «Конституція прав і вольностей Війська Запорозького» (Бендерська конституція). Цей документ відомий український історик О. Оглоблін назвав «другою поразкою. гетьмана Мазепи після Полтавської катастрофи, яка завдала великого удару гетьманській владі». Інший відомий фахівець — І. Крип’якевич — звинуватив творців конституції в тому, що вони «не виявили широкого політичного світогляду». На противагу цьому сучасні дослідники вказують, що Бендерська конституція «випереджала свій час», небезпідставно акцентують, що навіть «французькі просвітителі ще не наважувалися на розробку тих громадянських ідей, які було закладено в ній. Уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя».

  Така полярність оцінок пояснюється докорінною реорганізацією суспільних структур та внутрішньої політики, яку запропонував П. Орлик. Намагаючись врахувати досвід попередньої боротьби за національну незалежність, гетьман шукає засоби подолання основної помилки І. Мазепи, суть якої у відсутності надійної соціальної опори для здійснення об’єднання в межах однієї держави усіх українських земель. Йдеться про пошуки оптимальної формули консолідації українського суспільства.

  Характерною особливістю Бендерської конституції є органічне поєднання традиційності й новаторства. Спрямований на політичне та церковне відокремлення України від Росії, дотримуючись неподільності українських земель на Правобережжі та Лівобережжі, цей документ вносить суттєві корективи і в модель державної структури, і в пріоритети соціальної політики. У Конституції наголошувалося на обмеженні самовладдя гетьмана, оскільки саме «через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні в Запорозькому війську незлагоди, розорення прав і вольностей, посполите утяження». Обмеження гетьманських повноважень виявлялося в посиленні впливу на внутрішню та зовнішню політику членів загальної Ради, у посиленні ролі військового генерального суду, який позбавляв гетьмана права «карати своєю приватною помстою та владою», у чіткому розмежуванні військового скарбу і особистих фінансів гетьмана та ін. За оцінками фахівців, гетьману відводилася роль, рівнозначна сучасній президентській.

  Конституція прокламувала розширення демократичних засад у суспільстві. Йшлося про створення своєрідного козацького парламенту — загальної Ради. До складу цього представницького політичного органу мали входити вся старшина (генеральна, полкова, сотники), делегати Запорозької Січі та представники від полків. Характерно, що загальна Рада мала бути не формальним, а робочим органом. З цією метою планувалося збирати її тричі на рік — на Різдво Христове, Воскресіння Христове та Покрову Пресвятої Богородиці.

  Надзвичайно важливими були пункти, які стосувалися повернення Запорозькій Січі традиційних вольностей і прав та гарантували запорожцям гетьманську підтримку. Планувалося очищення території Запорозького Низового війська від «городків та фортець московських» і від «московської посесії», повернення Січі міста Трахтемирова та збереження за запорожцями прав на «Дніпро увесь згори від Переволочної вниз». Усім цим діям гарантувалася підтримка гетьмана, який до того ж брав зобов’язання «чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську».

  Проводячи далекоглядну політику, Орлик у проекті конституції підтвердив права та привілеї, свого часу надані Києву та іншим українським містам (збереження за ними прав на власне самоврядування, що базувалося на Магдебурзькому праві).

  Одним із основних елементів Бендерської конституції є помітне обмеження соціальної експлуатації. Суть своєї соціальної політики гетьман висловив так: «Щоб людям військовим і посполитим зайві не чинилися утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й кориснішого собі мешкання». З цією метою П. Орлик планував ревізію захоплених старшиною земель, скасовував обтяжливі для народу оренди, відкупи, ярмаркові податки, військові постої та ін.

  Бендерська конституція мала на меті консолідацію українського суспільства, про що свідчать зафіксовані в ній обмеження самовладдя гетьмана, розширення демократичних засад у суспільстві, повернення Запорозькій Січі традиційних прав і вольностей та особливого статусу, підтвердження прав українських міст, обмеження соціальної експлуатації. Єдиний недемократичний пункт цього документа, який стверджував виняткові права православ’я в Україні, також був спрямований на ідею суспільної єдності. Отже, Конституція П. Орлика, створена на основі узагальнення попереднього історичного досвіду, була спробою сформувати надійне соціальне підґрунтя для реалізації національно-державницьких планів.

  П. Орлик активно намагався реалізувати свою програму на практиці та відновити повноцінну українську державність. Вже 1711 р., уклавши військово-політичний союз із кримським ханом, він вирушив походом на Правобережжя. Завдяки переходу на бік П. Орлика козаків правобережних полків (за винятком Білоцерківського), а також селян і міщан до середини березня вдалося визволити від російських залог майже всю південну і центральну частини Правобережжя. Однак поразка під Білою Церквою, зрада союзників-турків і татар, укладення Росією Прутського трактату зашкодили державотворчим планам П. Орлика і не дали змоги на практиці реалізувати його демократичну конституцію. Екзильний гетьман, або ж гетьман у вигнанні, помер 1742 р. «Разом з ним, — на думку Д. Дорошенка, — надовго зійшла в могилу ідея незалежної української держави» 1 .

  Отже, після укладення між Росією та Річчю Посполитою «Вічного миру» центр політичного та культурного життя українських земель зосереджується на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, а росіяни — Малоросією. Тривалий час тут зберігалися певні елементи державності, створеної в ході Української національної революції 1648—1676 рр., — виборність гетьмана та старшини, система місцевого управління, судочинство, козацьке військо тощо. Початок XVIII ст. став переломним у житті Гетьманщини. Спроба гетьмана І. Мазепи зберегти завдяки союзу зі шведським королем Карлом XII козацьку автономію зазнала поразки. Не увінчалися успіхом і намагання екзильного гетьмана П. Орлика відновити українську державність. За цих обставин форсований наступ російського царату на права України став своєрідною прикметою часу.

  1 Дорошенко Д. Нарис історії України. — К., 1992. — Т. 2. — С. 158.