Півень у світогляді українців

Півень – символ сонця, світла, вогню, войовничості, пильності. За повір’ям, крик півня, що віщує наближення дня, відганяє .від хати нечисту силу і злих духів. Особливо небезпечний для нечисті почакун, або півень-царик, про якого кажуть, що він пищить іще в яйці. Навіть лев, цар звірів, боїться цього птаха. До такого півня ставляться з великою шаною, і різати його вважається справою нерозсудливою і грішною. Чумаки, вирушаючи в далеку дорогу, брали його з собою як найкращий, найнадійніший оберіг від усього лихого.

У численних оповідях про відьом, чортів та упирів людина, яка протистоїть потойбічному, має протриматися всю ніч, поки не заспіває півень. Тоді нечиста сила змушена відступити. Якщо ж півень обходив навколо хати, а потім злітав на тин і співав, знали: треба чекати гостей, і саме з того боку, з якого боку хати півень співає. Йому примовляли: «Якщо дорогий гість, нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо поганий гість, то нехай відпаде і той хвіст». Якщо півень співає ввечері, буде весела і тепла ніч; якщо вночі – нічого не бійся; якщо вранці та вдень – буде добра погода; якщо на покуті й на порозі – будуть гості; якщо часто співає біля вікна – на нещастя, або ж хтось помре з родини. Доброю прикметою вважалося саджати півня в новозбудовану хату, перш ніж там оселяться люди.

Чорного півня не слід тримати у дворі, тому що там, де він є, ніколи не живуть у мирі й злагоді чоловік із дружиною. Якщо чорному півню більше ніж сім років, його також не можна тримати в хаті, тому що він знесе яйце, з якого народиться вогненний змій. Аби нишком зчинити в якійсь сім’ї сварку між господарями, досить лише принести їм у подарунок чорну курку.

За повір’ям, коли півня позбавити хвоста, він стає слабший за курку, тому це пір’я за всяку ціну намагаються виривати відьми. Якщо в господі півня не мати, то сатана заведеться. Злякану дитину кропили водою, у якій був викупаний півень.

Півень (когут) – символ Сонця та Вогню, опікун господарства

Шанованим птахом в українців здавна є півень – символ сонця та вогню, вісник ранньої зорі, опікун господарства. Своїм голосінням, він немов пробуджує з нічного сну небесне світило та віщує світанок. За народними повір’я, крик півня відганяє та відлякує усе зле і лихе. Цей мотив часто побутує в українських народних казках і легендах, де крик півня є своєрідною кульмінацією магічного часу, перемоги світла над темрявою.

Півень – вартовий часу, усе бачить, чує і знає. “Співає” у такт з Природою і Всесвітом, у певний час дня і ночі, починаючи з опівночі – «перші півні», «другі півні», і, нарешті, вранці – «треті півні». Таким чином, голос півня є одним з найдавніших символів ходу часу і чи не найдавнішим засобом його ліку (перші, другі, треті півні). Своєчасний спів півня сприймається як символ цілісності і гармонійності світобудови.

Півень – є опікуном господарства, символом пильності, сільського достатку, заможності. Він гармонізує та врівноважує простір, приносить благополуччя господарю. Саме тому його намагалися тримати у кожному господарстві. Люди вірили, що без півня не буде достатку і добробуту.

Ці давні уявлення відобразилися в культурі та мистецтві слов’ян. Фігурки півня встановлювали на дахах будинків, шпилях і флюгерах. У святкові дні випікали печиво й льодяники у вигляді птаха – “кугутики”, майстрували дерев’яні іграшки та прикраси. Фігурками півня декорували предмети побуту – ліжка, столи, скрині і т.д.. На Великдень розписували писанки із зображенням півня. Він був улюбленим образом весільних рушників. Виготовлялися і різноманітні амулети з півнем, що слугували своєрідними оберегами від будь-якої шкоди, псування, хвороб.

Малюнок №1 – фігурка півня на верхівці даху селянської хати. Малюнок №2 – півень на вишитому рушнику, 1920-ті рр. с. Олешня Ріпкинського р-ну.

Півень, завдяки кольору та формі свого гребеня, асоціювався у давніх слов’ян зі стихією вогню, оберігав будинок від пожежі, удару грому та блискавки, захищав оселю від грабіжників. Він символ вічного пробудження, воскресіння і відродження, пов’язувався з активним, чоловічим началом. Півень – виступав символом запліднення та родючості. Він фігурує у багатьох давніх культурах, ритуалах, обрядах календарного, аграрного, сімейно-побутового циклу, метою яких було закликати долю, силу, врожай. Півня дарували шлюбній парі. Чумаки брали з собою півня в далеку дорогу як оберіг, таким чином прикликаючи удачу та захищаючи себе від різних неприємномстей. З півнем тісно пов’язані й будівельні традиції наших предків. Наприклад, у деяких регіонах України перед тим як заселитися до новозбудованої оселі, запускали півня. Птах мав переночувати й прокукурікати вранці. І таких звичаїв в українській культурі чимало. Їх подає відомий етнолог Олекса Воропай у своїй праці “Звичаї нашого народу”.

Півень – символ воїнів, перемоги, шляхетності, хоробрості, гідності, надійності. Півня як священного птаха пошановували древні скіфи, зображаючи у своєму мистецтві (кубках, вазах) та військовій атрибутиці (горитах, щитах), набиваючи тату з ним (мумії з кургану Пазирик). Півня є на загадковому барельєфі в печерному храмі в Буші (I-IV-IX ст.), який зображує людину, що стоїть навколішки перед безлистим деревом, на якому сидить півень. У часи давньої Русі, півень був жертовним птахом і тотемом бога грому і блискавки – Перуна. Богині Ладі офірувалибілогопівня. За повідомленнямиЛева Диякона, воїниСвятослава після поховання загиблих занурювали ухвилі Дунаю живих півнів. Півнів приносили у жертву на острові Хортиця. Побутувало ритуальне поїдання півня. Півень був символом кельтських племен – галлів (gal/gallus), яких так називали через те, що вони полюбляли яскравий одяг і прикрашали свої шоломи пір’ям, а на полі бою були войовничими, лютими і відважними. Півень і зараз є одним з неофіційних символів Франції. По-французьки, півень – coq (ког). На Галичині півня звуть – когут.

Малюнок №1 – півень на скіфському гориті, курган Товста Могила. Малюнок №2 – татуювання на пальці скіфа у вигляді півня. Малюнок №3 – Баельєф з півнем в Бушанському скельному святилищі.

Півень широко представлений у геральдиці і нумізматиці, звичаях та віруваннях різних народів світу. Відомо, що в 310 р. до н.е. принц Пенджабі (Північно-Західна Індія) розплатився з Олександром Македонським срібними монетами, на яких був зображений півень з великими шпорами. Ранковий крик півня символізував не тільки початок дня, а й саме світло. У творах давньоримських письменників – Вергілія (70–19 рр. до н.е.), Плінія Старшого (23 або 24–79 рр.) повідомлялося про те, що крик півня містив різного роду знамення і пророкування. Проводили навіть цілі змагання “півнячого крику”. Півень був символом давньокритської царської династії, атрибутом Зевса Критського, і Аполлона. У деяких країнах їх утримували навіть при храмах. Віщуни Стародавньої Греції та Рима використовували півнів для передбачень долі і прийдешніх подій: на землі писали літери алфавіту, на кожну клали зерно. Потім пускали півня і стежили, з яких літер він «скльовує», і з них складали пророчі фрази. У стародавньому Китаї півень асоціювався з сонячним символом «ян», вважали, що він має здатність захисту від грабіжників, приносити в будинок багатство, щастя і вказувати час. Стародавні елліни влаштовували публічні бої півнів. Подібна традиція існувала і в давній Великобританії – півнячі боїі влаштовували аж до початку XIX ст. Виводили навіть спеціальні породи “бійцівських курей”. У релігії Заратустри та інших віруваннях півень грав важливу роль – як захисник добра і ворог диявола, символ Сонця, що протидіє руйнівним силам вітру.

Використана література:

1. ТОП-10 книг з української міфології.
2. Олекса Воропай. Звичаї українського народу у 2-х томах.
3. Володимир Шухевич. Гуцульщина у 5-ти томах.
4. Булашев Г. Український народ в своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К.: Довіра, 1992. – 415 с
5. Китова С. Образ птаха у вишивці та фольклорі середнього Подніпров’я // НТЕ, – 1994. – №2, – С. 3–11.
6. Мельничук Ю. Дерево життя у вишивках. // Артанія. – 1998. – №4. – С. 51–52.
7. Фисун О. Космогонія українських рушників // Артанія – 1998. – №4. С. 35–39.
8. 100 найвідоміших образів української міфології / В. Завадська, Я. Музиченко, О. Таланчук О. Шалак; Під ред. О. Таланчук. – К.: Орфей, 2002. – 448 с
9. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія / М. І. Костомаров. – К., 1994. – 384 с.

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах: