Судний день

Останні події, що відбуваються навколо Верховного Суду України і його голови, свідчать про намагання нинішнього керівництва країни усунути Василя Онопенка з посади і остаточно знищити незалежність судової гілки влади.

В країні все ще залишається орган державної влади, яким Банкова не може керувати в режимі ручного управління, і саме це перешкоджає повному захопленню влади однією політичною силою і остаточному встановленню в Україні авторитарного режиму.

Початком операції по ліквідації незалежності суду була остання судова реформа. У результаті її проведення значно ускладнилась судова процедура, що зменшило доступ громадян до правосуддя.

Крім того, в антиконституційний спосіб було посилено роль Вищої Ради юстиції, що дало їй необмежені можливості для впливу на суди і прийняття ними рішень.

В результаті цієї реформи, Верховний Суд безпідставно і необґрунтовано (з юридичної точки зору) був позбавлений права здійснювати касаційне провадження, що не дозволяє йому скасовувати незаконні вироки і рішення та виконувати одну із основних своїх функцій по забезпеченню однакового застосування законів на всій території України.

Негативні наслідки так званої “судової реформи” відчули не лише юристи. Ця реформа зачіпає інтереси кожного громадянина країни. Вона остаточно знищила незалежність суду – судді не мають можливості приймати законні і неупереджені рішення.

Сьогодні всі більш-менш значимі судові рішення приймаються на Банковій, а судді і адвокати виконують лише церемоніальну функцію.

Фактично нинішня парламентська більшість разом із президентом, який підписав прийнятий ВРУ закон “Про судоустрій і статус суддів”, позбавили юристів права на професію.

В нинішніх умовах судді не можуть виносити законні вироки і приймати справедливі рішення, а адвокати ефективно захищати права і законні інтереси громадян.

Кому потрібен адвокат, який не може захистити права людини, або хто буде довіряти судді, який не може прийняти законне рішення? За таких обставин, необхідність проведення судової реформи є очевидною і приймати активну участь у вирішенні цього питання мають не лише політики і юристи, а і весь народ.

Згідно Конституції, всі гілки влади є рівними між собою. Оскільки народ є єдиним джерелом влади, то судді, так само як і парламентарі та президент, мають отримувати свої повноваження безпосередньо від народу.

Враховуючи те, що народ має наділяти суддів відповідними повноваженнями, то і давати оцінку їх діяльності також має народ.

Як зробити так, щоб суддями ставали найдостойніші юристи, а народ мав реальну можливість їх контролювати?

Для того, щоб дати відповідь на це питання, було б доцільно звернути увагу на досвід Сполучених Штатів Америки.

У цій країні надання особі статусу судді у кожному штаті відбувається по-різному. У деяких штатах суддів обирають так само, як і політиків. В Україні така ідея також є досить поширеною, але детальний аналіз її практичної реалізації дає підстави стверджувати, що вона має суттєві недоліки.

В першу чергу, слід звернути увагу на те, що більшість людей не зможе об’єктивно оцінити кандидата на посаду судді і визначити наскільки професійно він зможе виконувати покладені на нього обов’язки.

У зв’язку з цим існує загроза, що суддею стане не найбільш підготовлений для такої роботи юрист, а особа, яка заручиться підтримкою популярної у відповідному регіоні політичної сили.

Зрозуміло, що такий суддя не зможе бути неупередженим арбітром, оскільки буде залежним від політиків, які допомогли йому виграти вибори і обійняти посаду судді. Крім того, на посаду судді взагалі може бути обраний демагог, який вміє лише гарно говорити.

Очевидно, що обрання на посаду судді особи, яка не відповідає цій посаді не принесе користі ні громадянам, ні правосуддю.

Є штати де суддів призначають губернатори. Якщо в Україні застосувати аналогічну систему, то тут також є небезпека, що, призначений у такий спосіб суддя не зможе приймати неупереджені рішення, оскільки буде залежним від політика, який його призначав.

Як показує досвід США, найефективнішою є так звана массачусетська система призначення суддів. Суть її полягає в тому, що суддю на посаду призначає губернатор штату на відповідний термін. Після закінчення цього терміну, проводиться місцевий референдум з приводу довіри судді.

Якщо суддя отримує довіру громадян, то він залишається на посаді, а якщо ні, то його відсторонюють від виконання обов’язків.

Окремо слід зауважити, що професійний відбір кандидатів на посади суддів здійснює спеціальна комісія, до якої входять авторитетні юристи штату. Ця комісія подає губернатору трьох кандидатів, а губернатор із цих кандидатів вибирає одного, якого і призначає на вакантну посаду судді.

Як показує практика, така система є найбільш ефективною і забезпечує прийняття судами справедливих рішень.

Аналогічну систему можна було б застосувати і в Україні. Наприклад, президент України призначає на посаду судді одного із трьох кандидатів, яких йому запропонує спеціальна комісія, до складу якої мають входити авторитетні юристи.

Основне завдання членів цієї комісії має полягати в тому, щоб провести професійний відбір кандидатів у судді і запропонувати президенту найбільш достойні кандидатури.

У свою чергу, президент повинен мати можливість вибору. Для цього йому мають запропонувати мінімум трьох кандидатів, одного з яких він має призначити суддею на невеликий термін. Наприклад, на 2 роки.

Після закінчення цього терміну проводиться місцевий референдум, де люди висловлюють довіру або недовіру судді. Знаючи те, що через певний період часу діяльність судді буде оцінювати громада, він буде змушений приймати справедливі рішення і намагатись заслужити довіру людей.

Якщо суддя був справедливим і приймав законні рішення, він залишається на посаді. Був упереджений – народ висловить йому недовіру і цей суддя має бути позбавлений повноважень.

Слід сподіватись, що такий підхід дасть можливість призначати на посади суддів кращих юристів, а народу мати реальну можливість здійснювати контроль за діяльністю суддів.

Тепер, щодо призначення суддів апеляційного суду.

Враховуючи те, що у суді першої інстанції працюють судді із невеликим досвідом роботи, то не виключено, що вони можуть допускати помилки. Саме для виправлення можливих судових помилок і існує апеляційне провадження.

Звісно, що для того, щоб апеляційний суд ефективно виконував свої функції, у ньому мають працювати висококваліфіковані судді із значним практичним досвідом.

Наприклад, крім тих вимог, які пред’являються до судді першої інстанції, суддя апеляційного суду повинен мати значний практичний стаж роботи на посаді судді першої інстанції. Можна очікувати, що такий суддя має і знання, і досвід, і довіру людей.

У зв’язку з цим, можна допустити призначення суддів апеляційних судів президентом України. Можливо, це він має робити за поданням Ради суддів.

І останнє. Яким має бути Верховний Суд і які функції він має виконувати. Очевидно, що ВСУ має бути найвищою судовою інстанцією. Цей суд, через касаційне провадження, повинен мати право скасовувати незаконні вироки та рішення і через узагальнення судової практики забезпечувати однакове застосування законів на всій території України.

Для цього Верховному Суду має бути надано право здійснювати офіційне тлумачення Конституції і законів України. Офіційна позиція ВСУ має відображатись у постановах Пленумів ВСУ, але ці постанови для суддів нижчих інстанцій повинні мати не рекомендаційний, а обов’язковий характер.

Лише таким шляхом можна буде забезпечити однакове застосування законів на всій території України.

Крім того, Верховний Суд повинен мати право вирішувати спори між вищими органами держави, як суд першої і останньої інстанції. Це дасть йому можливість оперативно реагувати на конфлікти і не допускати виникнення затяжної політичної кризи.

Також, на Верховний Суд потрібно покласти і функцію конституційного контролю, де він має перевіряти прийняті Верховною Радою і президентом нормативно-правові акти на відповідність Конституції.

Звичайно, що для виконання таких функцій ВСУ має бути незалежним і від парламенту, і від президента. Крім того, він має бути укомплектований висококваліфікованими, чесними і принциповими суддями. Для обмеження можливостей стороннього втручання у діяльність суддів ВСУ, вони мають призначатись на свої посади довічно.

За такої організації судової влади відпаде необхідність утримувати Конституційний Суд України, який, як показала практика, є заполітизованим і неефективним судовим органом.

Отже. Щоб підвищити рівень довіри людей до суду, потрібно створити просту і ефективну судову систему. Логіка організації судової влади має бути зрозумілою не лише юристам, а і всім громадянам.

Судова система має бути трирівневою і організованою відповідно до адміністративно-територіального поділу України.

Підвищити ефективність суду і якість прийнятих судами рішень буде можна через збільшення доступу громадян до правосуддя та забезпечення винесення судами законних вироків і прийняття справедливих рішень.

Саме у цьому і має полягати суть судової реформи. Проблема полягає лише в тому, щоб знайти політичну силу, яка хоче не на словах, а на ділі провести судову реформу, і сприяти створенню в Україні неупередженого і справедливого суду.

Олег Березюк, голова “Українського юридичного товариства”, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Судний день для суддів

Нині одне з головних завдань для України — досягнення справедливого правосуддя. Адже довіра до суддівської системи — приблизно 4%. І це попри те, що із суду виходить половина тих, хто отримав рішення на свою користь. А все тому, що навіть вони знають, якою ціною його отримали. Напередодні новорічних свят парламент ухвалив Закон «Про Вищу раду правосуддя». У перші дні нового року президент його підписав. Цей закон набув чинності. Тож які зміни чекають на українське правосуддя, з’ясовував «Урядовий кур’єр».

Коментуючи закон, міністр юстиції Павло Петренко наголосив, що це ключовий крок у реформі судової системи. «Без цих законодавчих змін ми не мали б змоги сформувати нову відкриту, прозору й чесну судову гілку влади, — сказав очільник Мін’юсту. — Отже, не могли б забезпечити реалізацію права на чесний суд та справедливість для кожного українця».

Під час реформи ми забезпечимо прозорість та реальний контроль над головним судовим органом країни представників громадськості.

Нові обов’язки нового органу

Ухвалений закон передбачає розширення повноважень громадськості та наділення її представників реальними повноваженнями й інструментами впливу на призначення суддів.

Зокрема, якщо громадська рада доброчесності встановить, що суддя чи кандидат на цю посаду не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів може ухвалити рішення про підтвердження здатності судді чи претендента здійснювати свої повноваження лише у разі, якщо таке рішення підтримали не менш ніж 11 членів комісії.

Такий крок унеможливить призначення в нову систему суддів із сумнівним минулим чи з необ∂рунтованими статками, адже кожне призначення контролюватимуть представники громадянського суспільства.

Окрім того, новостворена громадська рада доброчесності опікуватиметься питаннями, які стосуються професійної етики та доброчесності суддів», — переконаний Павло Петренко.

Вища рада правосуддя (ВРП) — колегіальний незалежний конституційний орган державної влади та суддівського врядування, що діятиме на постійній основі. Це юридична особа, видатки на утримання якої прописують у держбюджеті.

Щодо повноважень. Цей орган має право вносити подання про призначення суддів на посаду, ухвалювати рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності, забезпечувати відповідність діяльності суддів вимогам закону, в тому числі через процедури дисциплінарної відповідальності, утворювати органи для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів.

Також ВРП розглядає скарги на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, ухвалює рішення про звільнення судді з посади, надає згоду на затримання представника Феміди або утримання його під вартою чи арештом, ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя та припинення його відставки, погоджує кількість суддів у суді, вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів, ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого та про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації.

Раніше затримати чи обрати запобіжний захід для служителя Феміди можна було лише після схвалення парламенту. «Одна з великих переваг Вищої ради правосуддя — оперативне прийняття кадрових рішень щодо суддів. Тепер, щоб затримати суддю, Національному антикорупційному бюро не доведеться чекати, коли депутати вийдуть з канікул і проголосують, як це було з суддею Чаусом, а він за цей час просто втік. Тепер усі ці питання вирішуватиме ВРП», — каже експерт проекту «Фільтруй суд» громадської ініціативи «Чесно» Галина Чижик.

Вища рада правосуддя бере участь у визначенні видатків держбюджету на утримання судів, органів та установ системи правосуддя, затверджує за поданням Державної судової адміністрації України нормативи кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів, погоджує в установленому порядку перерозподіл бюджетних видатків між судами, крім Верховного Суду.

Голову Державної судової адміністрації України та його заступників призначає і звільняє з посади теж цей орган. Так само як і визначає за поданням голови Державної судової адміністрації України граничну чисельність працівників цієї адміністрації, зокрема її територіальних управлінь тощо.

Представництво гарантоване

Вища рада правосуддя складається з 21 члена, з яких десятьох обирає з’їзд суддів України з числа працюючих чи суддів у відставці. По два представники обирають парламент, з’їзд адвокатів України, всеукраїнська конференція прокурорів, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, ще двох призначає Президент.

Членів Вищої ради правосуддя обирають строком на чотири роки. Одна й та сама особа не може обіймати цю посаду два строки поспіль.

На думку експертів, дуже важливо те, що в цьому законі прописана політична незалежність членів Вищої ради правосуддя. Зокрема, цю посаду не може обіймати людина, яка на день обрання або протягом трьох років входила чи працювала в політичній партії. Також ця посада не світить тим, хто був кандидатом чи обраним на виборну посаду в органі державної влади (крім судової) місцевого самоврядування або мав представницький мандат. Або брав участь в організації або фінансуванні політичної агітації чи іншої політичної діяльності.

Член ВРП не має права суміщати посаду з будь-якою роботою в органі державної влади або місцевого самоврядування, органі професійного самоврядування. Не дозволено суміщати цю роботу з роботою народного депутата, депутата Верховної Ради АР Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради. Також не можна суміщати посаду з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду (крім посади голови Верховного Суду), виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати винагороду, крім винагороди члена Вищої ради правосуддя. Єдине передбачене сумісництво — викладацька, наукова чи творча діяльність та отримання винагороди за неї.

Член ВРП, який є суддею, не може здійснювати правосуддя (крім голови Верховного Суду). А член ВРП, який є адвокатом, повинен на час здійснення повноважень припинити адвокатську діяльність та участь в органах адвокатського самоврядування.

ВРП повноважна за умови обрання на посаду щонайменше 15 членів, серед яких більшість становлять судді, і складення ними присяги.

«Щодо ключових моментів цього закону — те, що судді, які приймали рішення щодо майданівців, нарешті понесуть відповідальність і їх звільнять, — розповів «Урядовому кур’єру» народний депутат Леонід Ємець. — Передовсім судова реформа рухається. Адже Вища рада правосуддя — необхідна складова цього процесу. Матимемо надзвичайний контроль суспільства над процедурами обрання суддів, дисциплінарної відповідальності. Маю на увазі громадську раду доброчесності, яка в цьому законі набула вагомих важелів контролю за процесом. І ще хочу наголосити, що конкурси для охочих стати суддею — це не конкурси на державну службу. Там 400 запитань, тут 1200, там 2 етапи, тут 6. Там немає громадської ради доброчесності, тут є. Не забувайте про 4 декларації, які здаватиме претендент на посаду судді. Як бачимо, добір дуже серйозний, тому впевнений, що набрати чесних суддів нам вдасться».

Насамкінець варто сказати, що це вже не перша спроба очистити судову владу. Що?правда, цього разу сито добору значно серйозніше, ніж раніше. Тож сподіватимемось, що Україна таки отримає чесні суди, а громадяни зможуть обстоювати свої права і отримувати справедливі рішення.