Чому варто вирушити у святі місця. 5 фактів про паломництво
Чому в Україні паломництво називають прощею, хто вперше пішов у молитовну ходу і чому інколи вони можуть стати кориснішими ніж звичайна відпустка? Пропонуємо дізнатися більше про мандрівки святими місцями.
1. Паломництво, мандрівка до святині, є ніби фізичним втіленням духовного шляху і руху. Її суть завжди одна – ми залишаємо все і вирушаємо у дорогу. Полишаємо все звичне і зрозуміле нам, щоденне й буденне, виправдане нашими потребами й цілями, все, що вимагає від нас багатьох зусиль, уваги й часу, і починаємо рухатися з однією особливою метою, – щоб поклонитися Богові на особливому місці Його об’явлення, яке називають святим місцем. Людина невипадково прагне до святинь, хоче побачити їх, побути біля них, торкнутися їх. У цьому прагненні вся природа людського переживання причетності і єдності з кимось, кого потребує її серце.
2. Першими в історії християнства паломниками були ті, хто незадовго після воскресіння Господа Ісуса Христа вирушав до Палестини, в Єрусалим до гробу Господнього – єдиного свідка цієї величної Події, яка поклала початок нашому спасінню. Незабаром, у часи гоніння християн, гріб Господній зрівняли з землею і встановили на ньому язичницьке капище. Але в ІV ст., в епоху візантійського імператора Костянтина Великого, першого імператора-християнина, він та його мати, свята рівноапостольна Олена, буквально вкрили Палестину величними храмами, позначивши кожне важливе місце Христового перебування, найбільшими з яких були храми Різдва Христового у Вифлеємі, а Воскресіння Христового – в Єрусалимі на Гробі Господньому. Тоді, до речі, і з’явилося поняття «святе місце». І саме Костянтин назвав Палестину Святою Землею – так, як ми називаємо її й тепер.
Із того моменту до храму Воскресіння Христового вирушали численні мандрівники, які прагнули бодай раз у житті побувати тут. Таке паломництво відбувалося напередодні Пасхи, у Страсний тиждень. До храму вирушала урочиста процесія людей, які за традицією несли в руках пальмові гілки – символ перемоги Христа над смертю. Як свідчить Євангеліє, саме так колись мешканці Єрусалиму вітали Ісуса, що в’їжджав до міста на осляті, виказуючи йому честь як Царю і Богу.
3. Пальмова гілка, по-латині palma «пальма», і лягла в основу слова паломник (первісно – пальмовник). Так називали тих людей, хто здійснив святу мандрівку до Гробу Господнього. Пальмову гілку паломники зберігали потім ціле своє життя як справжню реліквію, священну пам’ятку своєї незабутньої подорожі.
Згодом, однак, слово паломник, паломництво стали застосовувати до всякої подорожі до святих місць. Як і святими місцями почали вважати не тільки ті, що були пов’язані з земним життям Ісуса Христа. Під час VІІ Вселенського собору у VІІІ ст., святі отці визнали святі місця, як і святі ікони, гідними поклоніння і вшанування. Богословське ідея цієї традиції полягає в тому, що вшановуючи святе місце, ікону, мощі святого, ми поклоняємося Першообразу – самому Христу. Тому й паломництво, куди б ми його не здійснили – на Святу Землю чи до монастиря зі святою чудотворною іконою, виражає найголовнішу суть цієї подорожі – вшанування Божого Сина як Царя і Бога в усьому, в чому Він Себе об’явив і прославив.
4. Давнє українське слово проща, синонім до слова паломництво, пов’язане зі словом прощати. Наші предки справедливо вбачали в паломництві особливий молитовний подвиг, пов’язаний із покаянням та покутою. Важкий, сповнений небезпек і труднощів шлях давнього паломника до святині, ставав справжнім покутним подвигом, випробовуванням, яке якнайбільше підтверджувало щирість його християнських почуттів, жалю за скоєні гріхи, бажання спокутувати, відмолити їх – бажання бути прощеним. І сьогодні більшість людей, що здійснили у своєму житті паломництво, прощу, свідчать про саме цей її результат, чи кажучи мовою християнства, її духовні плоди – очищення серця, зміцнення віри або навернення до віри, зцілення духовне і фізичне.
Прочани, паломники – особливі люди, яких у давнину вважали навіть блаженними через цей їхній стан просвітлення і чистоти. Процесії прочан вітають хрестами і образами, виказуючи шану цим особливим молільникам.
5. Той, хто вирушив на прощу, ніколи не повертався додому порожнім. Завжди, незважаючи на безліч варіацій людських почуттів і переживань, свідчення однакові в головному – проща змінює серце, змінює життя, тому що в ній не тільки ми прямуємо до Бога, але й Сам Господь виходить нам назустріч, як добрий батько з відомої Христової притчі спішить назустріч своєму блудному синові – з радісними обіймами, простягаючи своїй заблуканій дитині всі свої скарби і спадок.
Місце, де відбуваються чудеса: городоцький храм став санктуарієм Святого Антонія з Падуї
Встановлення санктуарію відбулося учора, 13 червня, в урочистість Святого Антонія.
Санктуарій – це святе місце, яке вважається священним, де зберігаються чудотворні образи чи мощі святих й де відбувалися надзвичайні речі, об’явлення, чудесні зцілення. І саме в городоцькому римо-католицькому костелі Святого Станіслава, єпископа і мученика, вже понад 230 років зберігається чудотворний образ Святого Антонія, за заступництвом якого відбувалися різні дива й зцілення, які записують у спеціальну книгу.
«Санктуарій – це місце, де відбуваються чудеса, люди приходять молитися перед чудотворним образом і випрошують благодаті, куди відбуваються паломництва, – пояснює настоятель храму Віктор Лутковський. – І коли ця набожність розростається, стає міцнішою, таке місце оголошують санктуарієм. Вже багато років до Городка приїздять люди з усієї України та з-за кордону, щоб помолитися перед чудотворним образом Святого Антонія з Падуї. І розповідають про благодаті і зцілення, які отримують. Тому наш храм вже давно має усі умови, щоб стати санкруарієм. Проте «дозріли» до цього ми лише зараз, у час великої війни, коли Україні як ніколи потрібні наші молитви. Й тепер вже у санктуарії ми усі разом молитимемося про заступництво Святого Антонія за Україну, за нашу Перемогу – на рівні не лише парафіяльної спільноти, а й дієцезії та усієї України. Тобто тепер у нашому храмі можуть відбуватися молитви всеукраїнського масштабу. Крім цього, люди сюди ходитимуть у паломництва та проситимуть у Святого Антонія про усі необхідні благодаті».
Чудотворний образ відомий понад 400 років
Загалом ікона Святого Антонія відома понад 400 років. Спершу вона зберігалася у монастирі францисканців у Кам’янці-Подільському. Однак 1787 року на території монастиря розпочали зведення фортифікаційних споруд, а монахи переїхали до Городка. З собою вони забрали ікону Святого Антонія, яку помістили у місцевому костелі Святої Анни. Відтоді Святий Антоній став покровителем Городка. Після будівництва у місті храму єпископа та мученика Святого Станіслава образ Святого Антонія перенесли туди, де він залишався аж до знищення костелу радянською владою у 1935 році. Зображення Святого Антонія з дитятком на руках церковний сторож вирізав з рами, обвинув його навколо тіла й виніс з костелу. Є відомості, що до війни образ переховувала Кася Кисилівська, яка опікувалася цвинтарною капличкою. Розповідають, що одного разу в містечку сталася велика пожежа. Згоріло чимало будинків, однак той, де зберігалася чудотворна ікона, вцілів, хоч все навколо знищив вогонь.
Ікона Святого Антонія відома понад 400 років. Фото: з архіву парафії
У вісімдесятих роках минулого століття, завдячуючи тодішньому настоятелю парафії, нині покійному отцю Владиславу Ванагсу, на місці каплиці збудували храм. Образ Святого Антонія переселився туди. Й відтоді ікона служить людям. У 2007 році її відновили реставратори з Польщі. А щороку 13 червня до містечка з’їжджаються і католики, і православні з усієї України й навіть з-за кордону – помолитися перед чудотворною іконою та попросити у Святого Антонія про заступництво та благодаті.
Цікаві факти про Святого Антонія з Падуї
Святий Антоній помер у 36 років. Менше ніж через рік після смерті йoгo зарахували до лику святих. Упродовж усього життя святого супроводжували часті недуги. Незважаючи на це, він багато подорожував, виголошуючи проповіді у різних містах і країнах світу. Й сьогодні до Святого Антонія найчастіше звертаються у хворобах та просять покровительства у подорожах, у віднайденні загублених речей. Також він вважається покровителем подружніх пар.
В іконографії святого Антонія зображають у францисканському хабіті, часто з Дитям Ісусом на руках. Його атрибути: книга, лілея, серце, вогонь, хлібина, риба, осля.
Часи, в які жив святий Антоній, не були багатими, і проповіді, які надихали заможних годувати бідних, сприймалися людьми як Боже благословення. Антонія знали і любили всі бідняки, зокрема й чимало мусульман.
Два роки провів Антоній у Франції. Він ходив пішки, а дороги були значно гірші від наших, нічліг – убогий, їжа – мізерна. Це забирало сили і здоров’я. У Антонія з’явилися ознаки водянки. В останні роки життя він все частіше перебував в Падуї, де його знали і любили і де він знайшов другу батьківщину. Так Антоній став «Падуанським» – багато хто не знали або забули, звідки він родом.
Святий Антоній вважається захисником Лісабона й Падуї. У його честь назване місто Сан-Антоніо в США.