Участь українців у повстаннях у сталінських концтаборах 1953 – 1954 років.

Урок розрахований на самостійну працю учнів з а принципом “навчаючи-вчусь”. Учні готують творчі домашні завдання, які будуть застосовані на наступному уроці для актуалізації опорних знань.

Тема. Участь українців у повстаннях у сталінських концтаборах 1953 – 1954 років.

Мета: визначити зміни в суспільно-політичному, соціально-економічному і культурно-духовному розвитку Української РСР в період політичної та економічної лібералізації 1953-1964 рр. продовжувати формувати вміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати і критично оцінювати історичні події, явища, процеси, діяльність історичних осіб, формувати власне ставлення до них; розвивати вміння самостійно набувати знання, працювати з інформаційними джерелами мережі «Internet.

виховна: виховувати почуття поваги до минулого свого народу; формувати національну самосвідомість та гідність, громадянську позицію; формувати позитивне ставлення до навчального процесу, самоосвіти та спрямованість на успіх і творче відношення до праці.

Тип уроку

Хід уроку

І. Організаційна частина.

ІІ. Актуалізація опорних знань (фронтальна бесіда) .

• Яка подія початку 50-х років була значущою, що ніби розколола радянський період історії на «до…» і «після…»?
• З якими новими суспільно-політичними процесами пов’язаний новий період?
• Що таке десталінізація?
• Що ви розумієте під лібералізацією?
• Що таке «культ особи»?
• Як називався період в радянській історії пов’язаний з процесами десталінізації та лібералізації?

Яку ціну заплатила Україна, її народ

а) репресії, чистки партії від шкідників і «ворогів народу»;

б) колективізація в Західній Україні;

в) масові депортації в Західній Україні;

г) кампанія спрямована на укрупнення колгоспів;

д) боротьба з українським буржуазним націоналізмом: цькування О. Довженка, Ю Яновського, А. Малишка та ін..;

є) керівництво кампанією боротьби з «космополітами-антипатріотами»;

ж) ліквідація УГКЦ – репресії та переслідування уніатів;

з) була зведена нанівець політика «українізації», ліквідовуються національні школи, здійснюється русифікація шкіл.

Повстання в таборах 1953-1954 рр.. і крах ГУЛАГу

У повоєнний час, як і колись, переслідувалося інакомислення. Проводилися арешти, людей направляли в численні табори, де вони гинули.

Було репресовано багато: військові маршали, члени Політбюро, лікарі, звинувачені у замахах на вище керівництво країни і багато інших людей, як мають відношення до влади, так і прості громадяни.

Були розв’язані ідеологічні кампанії проти відомих письменників ( А. ​​А. Ахматова, М. М. Зощенка та ін), композиторів (Д. Д. Шостакович та ін), вчених (біологів – генетиків, кібернетиків та ін.) Багатьох діячів науки і мистецтва звинувачували в космополітизмі, тобто у відсутності патріотизму і схилянні перед «гнилої» західною культурою.

Одним з останніх процесів стала «справа лікарів» 1953 р ., звинувачених у невірному лікуванні вищого керівництва, що спричинило смерть низки деяких видних діячів.

Система ГУЛАГу свого апогею досягла саме в повоєнні роки. Тому що до сиділи там з середини 30-х рр.. «Ворогам народу» додалися ще мільйони нових. Один з перших ударів припав до військовополоненим. Більшість з них ( близько 2 млн.) після звільнення з фашистської неволі були направлені в сибірські і Ухтинський табори ГУЛАГу.

Туди ж були заслані і «чужі елементи» з прибалтійських республік, Західної України, Білорусії. За різними даними, в ці роки чисельність людей, що знаходилися в ГУЛАГу, становило від 4,5 до 12 млн. чоловік.

Були створені табори «спеціального режиму» для засуджених за «антирадянську діяльність», «контрреволюційні акти», в яких використовувалися особливо витончені і важкі методи впливу на ув’язнених.

Не бажаючи миритися зі своїм становищем, багато політичних ув’язнених в ряді таборів піднімали повстання, які проходили часом під політичними гаслами.

Особливі табори були створені після війни. У них направляли засуджених за «шпигунство», «диверсії», «терор», за участь у «антирадянських організаціях і групах» – іншими словами, колишні військовополонені й учасники національних повстанських рухів на Україну і в Прибалтиці. Всі вони були засуджені на тривалі терміни (від 10 до 25 років), всі мали досвід збройної боротьби . Саме з їх приходом у ГУЛАГу починається активний опір ув’язнених: групові втечі, повстання, голодування і відмови від роботи . У 1946-1952 рр.. серія повстань прокотилася по таборах від Комі АРСР до Далекого Сходу. Особливі табори були побудовані також і для того, щоб ізолювати найбільш активних в’язнів і створити для них смертельні, нестерпні умови.

Отже, незабаром після похорону Сталіна Берія з Маленковим виступили з позиції лібералізації режиму. За ініціативою Берії було зроблено наступне:

1) прийнято указ про амністію – звільнено 1 млн. 184 тис. чоловік;

2) припинено «справу лікарів»;

3) ГУЛАГ переданий Міністерству юстиції;

4) внесено пропозицію про обмеження прав Особливої ​​наради при МВС та ін

Між тим, сама ситуація в країні вимагала рішучих дій.

Великим джерелом соціальної напруженості були зона підневільної праці в системі ГУЛАГ.

У в’язнів ГУЛАГу після смерті Сталіна та арешту Берії пробудилися надії на амністію та реабілітацію, що викликали потужну хвилю повстань і заворушень в таборах в 1953-1954 рр..

Наймасовіші відбулися навесні – влітку 1953 р. в Горлаг і Речлаге (Воркута). У квітні-червні 1954 р. повстали в’язні Степлаг (Казахстан). У виступах брали участь майже всі категорії ув’язнених, до протестів політичних приєдналися кримінальники. У бунтівних таборах створювалися органи самоврядування – комітети, частіше за все інтернаціональні .

Піком табірних «заворушень», що охопили ГУЛАГ в 1953 – 1954 рр. Став рух опору в Особливих таборах – Річковому (на р.. Воркуті), Гірському (у Норильську), Степовому (Кенгір, в Карагандинській області Казахської РСР) і деяких інших. У цих таборах були сконцентровані політичні, засуджені за 58-й статті. Вперше за всю історію ГУЛАГу ув’язнені вимагали не покращення умов утримання, а свободи . Повсталі не намагалися втекти, як це робилося до 1953 р ., але залишалися в таборах, домагаючись приїзду урядових комісій з Москви.

Вимоги у всіх таборах були схожі: скасувати особливий і каторжн ий режими, ввести оплату праці, відновити «заліки» – практику дострокового звільнення за «ударну роботу», скасувати номери на одязі, зняти обмеження на листування з родичами. Але в деяких випадках висувалися й політичні вимоги: переглянути справи політв’язнів та поширити на них амністію, припинити свавілля адміністрації, покарати винних.

Н аголосимо, що українців там була велика кількість, адже ми вже говорили про переслідування з боку влади творчих діячів, видатних науковців. Але конкретніше їх прізвища ви самостійно довідаєтеся, виконуючи творче домашнє завдання.

Вчитель роздає тексти з описом повстань, окремим учням, вони опрацьовують матеріал склавши плани відповідей, а потім презентують їх біля дошки.

Повстання в Річковому таборі (Воркута)

Робота всіх вуглевидобувних шахт, які були розташовані в районі Воркути, з початку їх дії будувалася виключно на примусову працю різних в’язнів ГУЛАГу. У 1939 році всього в Воркуті містилося 8 тисяч ув’язнених. У 1946 році – 62,7 тисяч. У липні 1955 року – 56 тисяч відділень було 17. Повстали 6 відділень . 19 липня у другій-ої зони відмовилися вийти на роботу 350 чоловік25 липня страйкували вже 8700 чоловік. . Охорона штрафного ізолятора вбила двох нападників і поранила ще двох. У повсталих відділеннях створювалися штаби. Відомо, що в другому-ої зони такий штаб очолив колишній капітан польської армії Кендзерський, засуджений по 58 статті . Н аказ відкрити вогонь на поразку після силового супротиву .

Члени московської комісії в діях охорони табору помилок не побачили. Застосування зброї проти беззбройних людей було визнано правомірним.

29 ув’язнених були поставили в карцер, 280 поміщені у в’язницю. Ще для 883 побудували спеціальний табірний пункт.

2) Повстання в Гірському таборі під Норильськом

У жовтні 1952 р. в Горлаг прибув етап з Караганди – 1200 осіб, в основному учасники національного опору з Західної України та з Прибалтики. У особливий табір їх перевели в покарання за масове непокору, вбивства «стукачів», пагони. 25 травня 1953 охорона застрелила двох ув’язнених. На наступний день були поранені ще семеро. На знак протесту ув’язнені відмовилися виходити на роботу, зажадали приїзду комісії з Москви, вивісили чорний прапор у пам’ять про загиблих, вирішили не віддавати їх тіла адміністрації табору.

Повсталі обрали свої представницькі органи, які зуміли надати протиборства мирний характер. Більше двох місяців їм вдавалося підтримувати в зонах нормальний перебіг життя і не допускати ні анархії, ні насильства одних ув’язнених по відношенню до інших.

5 червня прибула комісія МВС СРСР, до цього дня 16 378 чоловік припинили роботу. Комісія пообіцяла ввести такі зміни: 9-годинний робочий день, зняття номерів з одягу, дозвіл листування, видачу на руки зароблених грошей і дозвіл посилати гроші рідним, переклад інвалідів «на материк», пом’якшення режиму.

Усього під час придушення повстання загинуло до 150 людей. Невідомо, чи були втрати серед військ.

3) Повстання в Кенгірі

Найбільше з повстань ув’язнених відбулося в травні-червні 1954 р. в Кенгірі (нині місто Джезказган в Казахстані). Воно тривало 40 днів. У Кенгірі (Офіційна назва: Степова табір) утримувалося до 8 тисяч ув’язнених, головним чином політичних. Російських серед них було не більше чверті. Решта – західні українці, литовці, латиші, естонці, чеченці, жителі Середньої Азії і т.д. Р аніше табірна охорона кілька разів безпричинно (нібито при спробі до втечі) вбила і поранила кілька в’язнів. Не виключено, що чини МВС навмисне провокували бунт, щоб за допомогою легкого його придушення продемонструвати свою незамінність і поховати плани скорочення табірного персоналу. Однак події вийшли з-під контролю і придбали несподіваний розмах.

Новоприбулі кримінальники увечері 16 травня намірилися проникнути в жіночу зону. Їх зустрів вогнем взвод автоматників, убивши і поранивши кілька десятків людей. Тих, хто встиг прорватися в жіночу зону, жінки сховали і не видавали охороні. Солдати і наглядачі почали бити жінок, щоб потім списати побої на злочинців і таким чином виправдати розстріл беззбройних людей. Кримінальних підтримали політичні, стали споруджувати барикади, руйнувати внутрішньотабірна загородження. Охорона, стріляючи з кулеметів, вбила і поранила ще декілька в’язнів, що наблизилися до зовнішнього огородження. Врешті-решт, не витримавши тиску, наглядачі залишили територію всередині табору.

22 червня місцеве радіо повідомило, що вимога повсталих прийнято: в Кенгір їде член Президії ЦК. А на світанку 25 червня через заздалегідь зроблені проломи в зовнішньому огорожі на табір рушили танки Т-34 і перекинутий з-під Куйбишева полк особливого призначення МВС. Тільки один танк вийшов з ладу, провалившись у вириту ув’язненими яму.

Всього було вбито і поранено, за даними виробничо-планової частини Кенгірського відділення таборів, більше 700 ув’язнених. Про постраждалих у військах нічого невідомо, але якщо вони і були, то одиниці.

Дом завд чит ст 64-67, вчити конспект. Творче завдання : скласти кросворд до теми з використанням прізвищ відомих українців що перебували в таборах чи брали участь у повстаннях.

Страшна ціна перемоги у Другій світовій війні: історики досі рахують загиблих

Демографи і історики досі рахують втрати військових і мирного населення у Другій світовій війні. У Радянському Союзі справжню кількість жертв війни намагалися приховати. Сталін говорив про сім мільйонів загиблих, Хрущов – про двадцять. Україна, за різними підрахунками, втратила від восьми до десяти мільйонів осіб.

У Другій світовій війні брала участь 61 країна. Активні бойові дії вели на території 40 держав. Найбільше людей втратив Радянський Союз. За різними підрахунками, за п’ять років війни загинули від 26,5 до 40 мільйонів військових і цивільних. Зокрема, в Україні війна забрала життя не менше 8,5 мільйона осіб. Це 40% від загальних людських втрат СРСР. У Польщі внаслідок війни загинули близько шести мільйонів осіб. Втрати ж самої Німеччини становили понад 6,5 мільйона.

За словами істориків, реєстр загиблих військових на початку війни майже не вели, а потім радянська влада довго приховувала справжні цифри людських втрат.