Войны и сражения в жизни Александра Суворова

Генералиссимус Суворов признан подавляющим большинством европейских полководцев величайшим тактиком и стратегом. Его военное искусство вызывало восхищение и достойную оценку многих монархов Европы.

Занимаемая должность и воинское звание

Битва у Цорндорфа

14 (25) июля 1759 г.

Офицер-квартирмейстер действующей армии

«Боевое крещение». В составе драгунского эскадрона атаковал прусских драгун и обратил их в бегство.

Битва при Кунерсдорфе

1 (12) августа 1759 гг.

Дежурный офицер при командующем дивизией генерале В. В. Ферморе

«Начало славных дел». Деятельное участие в знаменитом сражении.

Генеральный дежурный офицер при командующем дивизией генерал-аншефе В. В. Ферморе

В ходе русско-австрийской военной операции был взят Берлин.

Война с Барской конфедерацией 1768-1772 гг.

(Первая польская кампания)

Бой при деревне Орехово

2 сентября 1769г.

Полковник. Командир мушкетерской бригады.

Сводная бригада русских войск под командованием А. Суворова опрокинула, и обратил в бегство конноартиллерийский отряд конфедератов

Битва при Ланцкороне

Генерал-майор. Командующий русскими воинскими частями Люблинского округа.

Разгром войск под командованием Ш. Ф. Дюмурье, генерала из Франции.

22 мая (1 июня) 1771 г.

Войска Суворова разбили отряд конфедератов К. Пулавского.

Баталия у Столовичей

13 (24) сентября 1771 г.

Полный разгром корпуса гетмана М. Огинского.

Осада Вавельского замка в г. Кракове.

Февраль – апрель 1772 г.

Хорошо организованная осада привела к капитуляции гарнизона.

Бой у Туртукая

Генерал-майор. Командир сводного десантного отряда.

Разведка боем у Туртукая привела к овладению городом и спасению христианского населения от геноцида.

Повторный поиск у Туртукая

17 (28) июня 1773 г.

Генерал-майор. Командир сводного отряда.

Туртукай, штурмом, повторно взят у превосходящих сил турок.

3 сентября (14) 1773 г.

Генерал-майор. Руководитель обороны гор. Гирсова.

Турецкие войска, штурмовавшие город были контратакованы войсками Суворова, смяты и обращены в бегство.

Дело при Козлудже

10 (21) июня 1774 г.

Генерал-поручик. Командующий корпусом.

Прикрывая дивизию Каменского, овладел высотой в турецком тылу и способствовал разгрому всего войска Абдул-Резака.

Участие в усмирении восстания

Конвоировал Е. И. Пугачева в Симбирск. Ликвидировал остатки очагов восстания и умиротворял население.

Командующий объединенным отрядом кубанских и донских казаков.

В решающих боях на реках Ея и Лаба Суворов разгромил войска объединенных ногайских орд.

Вторая война с Турцией

1 (12) октября 1787 г.

Генерал-аншеф. Командующий гарнизоном крепости Кинбурн

Оборона крепости в нужный момент переросла в контратаку. Турецкий десант, понеся большие потери, вернулся на корабли.

Осада Очакова

27 июля (7 августа) 1788 г.

Лично возглавил успешную контратаку двух пехотных батальонов во время большой вылазки турок.

18 (29) июля 1789 г.

Генерал-аншеф. Командир отряда прикрытия.

В десятичасовом бою разгромили 30–тысячную турецкую армию.

Дело при Рымнике

11 (22) сентября 1789 г.

Войска под командованием Суворова совершили марш 100 км, соединились с австрийским корпусом и разгромил турецкие войска.

11 (22) декабря 1790 г.

Командующий осадных войск у Измаила

Блистательный штурм «неприступной» турецкой крепости.

Вторая польская кампания.

Участие в подавлении восстания.

Весна-осень 1794 г.

Генерал-аншеф. Командир корпуса.

Одержаны знаменательные победы у Двинска, Кобрина, Крупчицы и Кобылки.

Штурм Праги – пригорода гор. Варшава

23-24 октября (3-4 ноября) 1794 г.

Генерал-аншеф. Командир объединенного отряда.

По итогам жесткого штурма Праги, сопротивление Польши было сломлено. Суворов стал в глазах европейцев образцом жестокого военачальника.

Штурм крепости Брешиа.

10 (21) апреля 1799 г.

Генерал-фельдмаршал. Командующий русско-австрийскими войсками.

Взятие крепости Брешиа открыла пусть войск Суворова на Милан.

Битва у реки Адда.

16 (27) апреля 1799 г.

Разгром французских войск пд командованием генерала Моро.

Битва у реки Треббия

6 (17) июня 1799 г.

Русско-австрийская армия Суворова разгромила войсковое соединение французского генерала Макдональда.

3 (14) августа 1799 г.

Разгром французской армии генерала Жубера

Овладение перевалом Сен-Готард

13 (24) сентября 1799 г.

Командующий русским экспедиционным корпусом

С третьего раза русские взяли штурмом перевал

Взятие «Чёртова моста»

14 (25) сентября 1799 г.

Взятие моста стало легендарным моментом всего швейцарского похода Суворова.

Сражение в Муттенской долине.

20 сентября (1 октября) 1799 г.

Разгром французской группировки генерала Массены.

Переваливание через горный хребет Паникс.

26 сентября (7 октября) 1799 г.

Героический маневр через сложный альпийский перевал.

Воинская слава Суворова неоспорима и не превзойдена в современной ему и последующей военной истории. За весь свой боевой путь с 1759 по 1799 годы, Александр Васильевич Суворов командовал подразделениями и соединениями русских, а иногда и австрийских войск в 61 сражении. Ни в одном бое полководец не потерпел поражения.

Суворов: чи дійсно він геніальний воєначальник

Про царського полководця Олександра Суворова, ймовірно, чули всі. У Херсоні на його честь поставили пам’ятник, назвали вулицю та навіть, була окрема експозиція в краєзнавчому музеї. У царській та радянській пропаганді Суворова возвеличували як великого полководця, що не програв жодної битви. Але чи насправді це так? І чи дійсно його роль настільки значна в розвитку Херсона?

Так, наприкінці 18 століття Суворов був у Херсоні. На однойменній вулиці досі стоїть будинок із написом: «У цьому будинку жив Суворов з 1792 по 1794 роки». Він і раніше приїжджав до нашого міста. У регіоні командував царськими військами, які вели загарбницькі війни на Півдні України. І на цьому – усе! Більше він нічого в Херсоні не зробив.

І тут виникає риторичне питання. Навіщо ж у нашому місті берегти про нього пам’ять? Якщо це пам’ять про головного карателя тогочасної Російської імперії.

Хай буде 35 тисяч: фальсифікація з цифрами

Почнемо з того, чи дійсно Суворов видатний полководець? Візьмемо для прикладу штурм його військами турецької фортеці Ізмаїл (зараз це місто в Одеській області) 22 грудня 1790 року. З усіх перемог Суворова саме ця дата визнана у РФ як день «воїнської слави».

У ті часи фортеця Ізмаїл була важливою для Османської імперії на Півдні Україна. Її збудували ще у 16 столітті. До речі, до Суворова цю твердиню двічі брали штурмом українські козаки: спочатку під керівництвом Северина Наливайка, а потім – Петра Сагайдачного. Але про це чомусь росіяни ніколи не згадують.

Фортеця мала стратегічне значення, бо після її захоплення давала можливість царській армії зайняти величезні території за Дунаєм. На історичних картинах та гравюрах вона зображувалася неприступною – з височенними кам’яними стінами та вежами. Та насправді Ізмаїл мав земляні укріплення з переважно сухими ровами.

У радянських та російських джерелах вказують також «цікаву арифметику» щодо кількості військ з обох боків. Начебто турецький гарнізон налічував 35 тисяч військових, а царська армія – 31 тисячу. Тобто нападників було менше, ніж оборонців. Такий «факт» мав підкреслити «геніальність» Суворова. За тими ж джерелами, царські війська взяли фортелю всього за вісім годин. Під час штурму загинуло 26 тисяч турків, а російські втрати вбитими склали всього 1815 осіб. Погодьтесь, співвідношення втрат дуже дивне – один нападник до вісьмох оборонців. Виходить, рови, вали, фортечні стіни та бастіони ніяк не допомогли турецькій армії? Чи вони були з фанери або паперу? Українські науковці мають сумніви щодо чисельності турецького гарнізону. Вони припускають: 35 тисяч – це загальна кількість населення фортеці з військовими та жителями. І ця цифра все одно завищена.

До речі, існує легенда, що коли ад’ютант спитав у Суворова після штурму:

«Чи не забагато пишемо вбитих турків?»

Той відповів: «А що їх жаліти супостатів?».

Це зробили, щоби відправити в Петербург хвалебні звіти уряду. І таке «победобєсіє» вилилося навіть у написання придворним поетом Гаврилом Державіним неофіційного гімну Російської імперії «Грім перемоги, лунай!».

І тут нема чому дивуватися. Як росіяни вміють приписувати та маніпулювати цифрами, херсонці добре знають після проведення псевдореферендумів у 2022 році.

Але повернімося до Суворова та його війська.

Чим закінчився штурм Ізмаїла? Кривавою бійнею. Карателі не пожаліли ні дітей, ні жінок, ні літніх людей. Потім росіяни змусили полонених викидати тіла нещасних у Дунай, буцімто, щоби не сталися епідемії. Ймовірно, вони хотіли приховати так реальну чисельність турецького гарнізону та масштаби втрат серед місцевих.

У 1890 році історик Микола Орлов так розповів про ці звірства:

«Як і пообіцяв Суворов, місто віддали на три дні в розпорядження солдатів, – таким був звичай того часу; тому на другий і на третій день продовжувалися випадки насильств і вбивств».

Головний каратель Російської імперії

Кровавий терор Суворов дуже «вміло» використовував і для придушення національно-визвольних рухів та повстань. Чого тільки варта жорстока різанина в передмісті Варшави під час польського повстання Костюшка.

У 1794 році почалося повстання в Польщі під проводом Тадеуша Костюшка. Повстанці виступали за відновлення незалежності своєї держави, яка її втратила після кількох поділів Речі Посполитої. Доволі швидко їх підтримали майже всі верстви населення Польщі. 4 квітня полякам навіть вдалося розгромити царську армію під Рославицями.

Битва під Рославицями

Імперський уряд вирішив кинути на повстанців війська Суворова. Після серії поразок залишки військ польських повстанців перекинули до Варшави. У листопаді 1794 року армія Суворова взяла штурмом містечко Прага – передмістя Варшави. Тут вона влаштувала справжню різанину. Нікого не пожаліли – ні жінок, ні дітей. Сам Суворов нічого не зробив, щоби зупинити солдат.

Один з учасників тих подій так описав звірства російських військових:

«Наші солдати стріляли в натовп, не розбираючи, – і пронизливий крик жінок, крики дітей жахали душу. Справедливо кажуть, що пролита людська кров збуджує свого роду сп’яніння. Запеклі наші солдати в кожній живій істоті бачили губителя наших під час повстання у Варшаві. “Ні, нікому пардону!” – кричали наші солдати та вбивали всіх, незважаючи на вік і стать ..»

Потім російські історики намагалися виправдати солдат, наче б то ця різанина була помстою за знищення на початку повстання царського гарнізону у Варшаві. Тобто, ви розумієте, вони знайшли виправдання воєнному злочинові! Це, напевно, найвищий ступінь блюзнірства, який може бути!

За різними оцінками, у тій кривавій різанині загинуло 20 тисяч мирних жителів. Вершиною цинізму було те, що Суворов приймав польських перемовників серед тіл убитих, якими були встелені вулиці містечка Прага.

До речі, нічого не нагадує? Такі ж звірства учиняли російські солдати під час окупації Бучі, Ірпеня, Ізюма, Гостомеля, на Херсонщині та інших окупованих минулого року територій України. Тіла нещасних жителів досі ексгумують на правобережжі нашої області.

Суворов став для царської влади професійним карателем. Не лише Ізмаїл та Прага є кривавими плямами в біографії Суворова. Він придушував таким же методами повстання Пугачова, проводив депортацію християн із Криму, каральні експедиції у Фінляндії та Придністров’ї.

І тут виникає логічне питання, навіщо в Херсоні зберігати пам’ять про постать, у якої руки по лікті в крові вбитих мирних людей.

В історії України та нашого міста достатньо героїв, видатних діячів культури, політики, економіки, які б можуть повністю замінити імперський наратив. Та прибрати з наших вулиць назви, які пов’язані із Суворовим та іншими царськими діячами.